„Дерево свободи треба час-від-часу відсвіжувати

кров’ю патріотів і тиранів”.(Томас Джеферсон

743-1826, 3-ій президент США).

Незвертання уваги на шовіністичні витівки деяких українофобів, обмежування української музики в українських радіо-телебаченні (вірніше в Україні, бо українськими їх не назвеш), засилля російськомовної літератури – газет та журналів, відбирання права на власну історію, героїв нагадує нам часи Т.Шевченка, коли заборонялося все українське, а поетові заборонили писати й малювати. Сьогодні українцям закривають рот, а за вживання української можна втратити працю, а нової і не отримати! І все це в державі, яка є одним із засновників ООН, держави, яка має прийняту народом Конституцію, в якій сказано, що влада належить народові, а державною мовою є українська.

Звичайно, становище в сучасній Україні не можна порівнювати зі становищем усього українського у грудні 1845 – січні 1846, коли було засноване Кирило-Мефодіївське братство В. Білозерським , М.Гулаком, М.Костомаровим, П.Кулішем, О.Маркевичем. У квітні 46 р. до нього вступив і Шевченко, який поніс з усіх найбільше покарання, незважаючи на те, що не належав до засновників братства.

Братство передбачало створення демократичної федерації слов’янських народів, на принципах рівності та суверенності, ліквідації царизму й скасування кріпосного права, встановлення демократичних прав і свободи громадян, зрівняння у правах усіх слов’янських народів щодо їхньої національної мови, культури, освіти. Чи нагадує вам це щось? Так – Европейський Союз, тільки не слов’янських народів, але европейських. Звичайно, можна сумніватися, чи мають в Союзі всі мови рівні права, чи мають всі однакий голос, але сама ідея рівності, яку передбачали для федерації українські інтелектуали у середині 19 ст., є базою нинішньої федерації европейських країн. Курйозом є те, що країна, інтеліґенція якої планувала таку (подібну) федерацію сама до неї не входить і не відомо, чи колись увійде. Так само, як і Конституція Орлика, яка передбачалася для України, увійшла в Основний Закон інших країн, але не України.

Якщо взяти польоти на місяць та побудову міжпланетарної станції, то вони також пов’язані з інтелектом українця Юрія Кондратюка (1897 – 1942) , який вже 1929 р. у книзі „Завоювання міжпланетних просторів” писав про те, що сьогодні, і завдяки йому, робиться у космосі, але також без українців.

Як це трапилось, що сучасна українська інтеліґенція так „відчужилася” від своїх попередників, які за свої переконання несли тяжкі покарання, а дехто поплатився і життям? Відповідь проста: колись не було таких авт, особняків, можливості збагатіти без праці, а за народ вболівали не тому, щоб за його рахунок розбагатіти, але щоб йому допомогти, щоб зберегти рідну мову, щоб пам’ятати свою історію! Комуністична система з багатьох вибила, голодом виморила національне почуття, а з ним і християнську любов до ближнього. Нова ідеологія мовила про те, що людина людині приятель, а проводила політику й освіту в напрямку - людина людині вовк. Отак і виховувалися на прикладах Павлика Морозова, який здав на смерть батька; на прикладах нищення „куркулів” без багатства та „буржуазних націоналістів” без буржуазії. Сучасна інтеліґенція ще й досі не збагла, що головним її гаслом повинно б стати гасло: ЄДНІСТЬ! Саме важливість ЄДНОСТІ для українців підкреслила і найвизначніша українська поетеса Ліна Костенко на презентації своєї книжки у Харкові.

Опозиційні партії в Україні нагадують оповідання Леся Мартовича (1871-1916) „Стрибожий дарунок” з перед 100 років! Бог Перун послав свого заступника Стрибога у гірське село, щоб йому допомогти, бо вже не міг дивитися на муки селян без доріг, без власного ліса, без зв’язку зі світом. Зібрана громада села ніяк не могла дійти згоди, щодо побажань - з яких усі селяни мали б користь. Коли Стрибог побачив, що селяни не можуть домовитись, то вирішив, що хоч щось зробить для кожного окремо. Та й тут не було нічого, щоб хтось бажав чогось доброго - всі бажали собі, щоб Стрибог зробив зло – братові, кумові, сусідові іт. ін.. Це нагадує заклик Л.Лук’яненка в день Соборності до єдності, а розпорошеність партій та свавільна втеча депутатів до „більшості”, бажання „вождиків” стати вождями, дуже нагадують героїв оповідання Л.Мартовича. Хіба бажання Сафата в оповіданні Мартовича: Нехай згорить моя половина хати, в якій живе мій брат, а з нею згорить і братова половина! - не нагадує ситуацію „помаранчевих кандидатів” - всі вони бажали „згоріти” свойому „близькому”, а „погоріли” всі разом на президентських виборах.

Приклади Тунісу та Єгипту не приваблюють президентську адміністрацію, бо пані Г.Герман вже застерегла: стихія несе руйнування. Несе смерть. Революція в Єгипті – це сотні смертей. Це втрачені близькі для багатьох людей – матері, сестри, брати, чоловіки, дружини, батьки. (Юлі Тимошенко потрібне перезавантаження, УП 15.2.11). Отже, пані Герман вболіває за єгиптян, але не звертає уваги на те, що діяльність Д.Табачника руйнує українську освіту, а тим і майбутнє підростаючого покоління, вона не хвилюється, що вношення змін до Основного Закону членами її партії буде смертю для української мови, для української пісні; що її партія потурбувалася про зміну Конституції, за якою вибрали існуючу ВР та президента України, а керуються іншою Конституцією; що щоденне порушування Основного Закону України, починаючи антиконституційним „кнопкодавством” (унікальним у світі і „новаторство” в демократії взагалі!) та закінчуючи антиконституційним продовженням свого терміну депутатства – це смерть демократії, кінець права обирати, що пошуки українцями будь-якої праці поза межами України, де вони працююють не по професії, відірвані від родин, від батьків - дорівнює більше ніж 300 забитих під час єгипетської революції. Саме позбавлення людей вибрати Конституцію, підпорядкування судочинства владі, запровадження цензури та маніпуляція інформацією, переслідування істориків, журналістів, політичних противників, зростання безробіття, закривання українських шкіл – це не „сотні смертей”, які пані Герман зауважила в Єгипті – це мільйони українців!

Гадаю, що пані Герман може спокійно спати, бо українських студентів до єгипетської молоді не порівняєш - в Україні досі не знайшлось ні одного університету, який би одноголосно виступив за зняття українофоба, про якого колишній міністр освіти Іван Дзюба ще у 2006 р писав: Совість нації розшукує совість Табачника (День, 2.11.2006). Але ж даремно шукати те, чого нема. А що вже тут казати про „фараона”? – для цього потрібно не тільки молодь!

Один із засновників США та авторів Конституці Бенямін Франклін (1706 – 1790) писав, що: „Ті, що віддають основні свободи для тимчасової безпеки, не заслуговують ані свободи, ані безпеки”. Єгипетська молодь не здала своїх прав на свободу.

Пані Герман занепокоєна тим, що революції руйнують. Але не сказала, що єгипетський диктатор дбав про своє добро, яке оцінюють у міліярдах - більше ніж у найбагатшого американця Ґейтса. Йому не будували окремих площадок під гелікоптер, але коли він їхав вулицями, то всі повинні були ставати, щоб йому була вільна дорога. Він хотів завести спадковіть президенства, бо не народ його турбував. Він хотів владу, але для своєї родини. Тому й відбулася революція.

Звичайно, що Єгипет – не Україна, єгиптяни не українці, але порівнювати їх можна і потрібно і в тих і тих влада повинна належати народові, а не самозваним депутатам, чи уявним вождям. (Про нелеґітимність сучасної влади в Україні фахово і переконливо мовиться в статті О. Северина Jus resistendi (Право на спротив) http://www2maidan.org.ua/n/arch2008/1210742580 )

Звичайно, що зараз в Україні не час на заснування братства на зразок Кирило-Мефодіївського, не час на чекання, що бог Перун пришле заступника. Зараз в Україні час, коли треба показати ЄДНІСТЬ і не чекати, що самозванці-депутати (якщо ти покинув партію, від якої ти був депутатом, без тої партії ти самозванець, а не законний депутат), потурбуються про верховенство права, яке самі порушують. О.Северин наводить цитату Руссо, яка саме сьогодні актуальна не тільки в арабських країнах, але й в Україні:

Підкоряючись, коли його примушують підкорятися, народ чинить добре, проте він чинить ще краще, коли, тільки-но одержавши нагоду скинути з себе ярмо, скидає його" .

Торонто, 17.2.11 р.

Відповіді

• 2011.02.17 | Георгій

  Re: Чи вболіватиме п. Герман і за українців?

  Багато слів на порожньому місці. Відповідь заздалeгідь ясна: ні, нe вболіватимe. Нeма там чому вболівати, і нeма потрeби пeрeводити час та сили на отакe квазіакадeмічнe пeрeливання з пустого в порожнє. "Preaching to the choir..."
  
  Панe Cірко, як маєтe щось, чим хочeтe поділитися з українцями, як їм чинити спротив зграї бандитів, яка ними кeрує - діліться. А розвідки творчості Л. Мартовича й О. Ceвeрина навряд чи потрібні аудиторії цього вeб-форуму...