02/27/2011 | Костянтин Берковець

Хто стоїть за великою американською трагедією 11 вересня?

Ексклюзивне дослідження для "Свободи Слова"


Характеристика

Безприкладний і безпрецедентний терористичний акт в історії людства - такі досить поширені слова, якими характеризують події 11-го вересня 2001 року в Нью-Йорку і Вашингтоні. Справді: в очі кидається і число жертв, обчислюване тисячами, і, обчислюваний мільярдами доларів, матеріальний збиток. Та й багато іншого теж. Але можна пригадати багато подій – природні та техногенні катастрофи і, як приклад більш доречний, чиї-небудь зловмисні дії, що спричинили спів мірні, або навіть більші, жертви, і спів мірний збиток. Траплялося всяке: і події дуже трагічні, і вельми скандальні. Траплялися й атаки на досить захищені об'єкти. Що ж дає підставу вважати теракт 11 вересня дійсно унікальним? Усього одна його характеристика – це небувалий резонанс – "9 / 11" на тривалий час став чи не єдиним предметом політичного життя всього світу. Також у медіа-просторі тема атак на Нью-Йорк і Вашингтон "конкурентів" не мала, і теж досить довго.



Однак, чітко означивши цей суттєвий аспект подій 11-го вересня і залишивши за дужками по-суті другорядні моменти, ми змушені будемо зробити парадоксальний, на перший погляд, висновок: цей "дійсно унікальний" терористичний акт унікальним НЕ є ...



Рівно два роки перед тим у Росії ми спостерігали події, які разюче кидалися в очі тією ж своєю характеристикою: це надзвичайно "гучні" "події", що стали на тривалий час єдиною внутрішньополітичною темою і спричинили далекосяжні наслідки. "Події в Росії" спричинили вторгнення Росії в Чечню. А теракти 11-го вересня спричинили вторгнення в Афганістан і Ірак. Мова, зрозуміло, йде про підрив житлових будинків у містах Буйнакську, Москві (двічі) і Волгодонську, а також – про спробу підриву житлового будинку в місті Рязань. Таким чином, головна ознака, а саме надзвичайний психотравматичний вплив на громадську думку, збігається і в США, і в Росії. Події і в одній, і в іншій країні стали безпосередньою причиною залучення обох країн у війни. Дивно? Анітрохи! Є й інші, не настільки принципові, подібності: в обох випадках атаковані об'єкти цивільної інфраструктури – житлові будинки в Росії і ділова установа в Нью-Йорку. (Ця схожість на Пентагон, зрозуміло, не поширюється, але хіба кому-небудь "мало" Нью-Йорка?)



Якщо б, не дай Господи, як то кажуть, у нас було більше прикладів таких терактів, то кожен абсолютно автоматично ставив би подібні події в один ряд. Як пов'язані, і абсолютно очевидно, належні до однієї категорії. На двох прикладах приналежність до однієї категорії не настільки очевидна, що обумовлено особливостями функціонування людської пам'яті. Безумовно є й відмінності – матеріальний збиток від терактів у Росії був меншим, ніж у США, приблизно на порядок було меншим і число жертв (це за офіційними цифрами), але хіба в питанні про кількість убитих доречна "арифметика"?



Спостерігається єдність почерку? Так, безсумнівно. А може спроба розібратися з одним із цих терактів нам "несподівано" допоможе розібратися і в іншому? Хто-ж стоїть за вибухами будинків у Росії? Залишимо на кілька хвилин це питання в підвішеному стані і ненадовго перенесемося до Америки.



"Альтернативні версії"



Різні особи, які не довіряють владі, надають у розпорядження громадськості багату інформацію про події "9 / 11". А також свої висновки, зроблені на підставі як власної, так і офіційної інформації. Це люди з активною громадянською позицією, адже не довіряти владі – значить захищати демократію і свободу. Однак всі тільки що зроблені реверанси не звільняють від критики. Ці люди висувають версію про причетність американських спецслужб до теракту "9 / 11", і аргументують цю версію. Але скажемо прямо: не можна користуватися спекулятивними побудовами. Висувати версії потрібно в порядку "перспективності". Як би діяла американська адміністрація (і взагалі будь-яка виборна адміністрація в будь-якій країні усталеної демократії) зіткнувшись з подіями 11-го вересня? Вона би діяла так, як діяла адміністрація Дж. Буша молодшого. Через бюрократичні причини намагалася б мінімізувати свою відповідальність. І вже після щойно викладеної версії слід було б висувати іншуу. Наприклад, про причетність американських спецслужб.



Як би діяла будь-яка адміністрація, чия країна була б атакована супротивником, якому дати відсіч немає можливості? Неважливо, що саме є в розпорядженні такої адміністрації – тверді докази чи тільки резонні підозри. Якби країною, що стоїть за атаками, була Росія, за вдалим визначенням "Верхня Вольта з ракетами"? Країна Третього світу. Але з ракетами. І з однієї тільки цієї об'єктивної причини немає можливості поступити з такою країною так, як із Афганістаном. Очевидно, що адміністрація країни-жертви приховає від своєї громадськості те, що їй відомо. Кар'єра для чиновника – це все. Освідчуватися в своєму безсиллі – це шлях у відставку. Наступник такого чиновника звинуватить його, крім іншого, у розв'язанні нової "Холодної війни", а кому захочеться взяти на себе таке звинувачення?



Чільне місце в дослідженнях альтернативних версій "9 / 11" займає тема критики офіційного пояснення причин обвалу будівель ВТЦ. Але саме тут ми так і не знайшли спростування офіційної версії. З іншого боку "офіційна версія" дає задовільне пояснення причин обвалення унікальної споруди. А в іншому "офіційна версія" не заслуговує навіть часу, витраченого на її вивчення.



Що таке "арабський теракт" відомо кожному, хто дивиться телевізор. У загальному випадку "арабський теракт" – це який-небудь вибух примітивного виконання, і завжди з великим відсотком "невдач", обумовлених некомпетентністю і недбальством терористів.



У цей ряд категорично не вписується "9 / 11" – нічого подібного в арабському виконанні ми не бачили ні раніше, ні після 11-го вересня.



Праці, які вивчають "9 / 11" з позицій критики офіційної версії, вичерпно спростовують причетність арабів до даного теракту. Ми й самі бачимо, з одного боку, в рамках офіційної версії відверто грубі відео фальшивки, а з іншого – нічим не пояснювану "нездатність" зловити бін Ладена за 10 років. Наслідком цих дій влади є і збільшення числа людських трагедій – тисячі американців до цього часу не знають, що насправді сталося з їх близькими, не кажучи вже про те, що вони не отримали матеріал біологічного походження (фрагменти трупів) для поховання, а в кращому випадку отримали урну-пустушку.



Одна з найбільш відомих робіт, яка викладає "альтернативні версії" - це книга "11 вересня 2001 року. Жахлива махінація." Тьєррі Мейссана. Погортавши її, ми поринаємо в атмосферу холодної війни років 1960/1970-их. Книга рясніє набридлими до оскоми штампами радянської пропаганди тих років. За "репертуаром" неважко ідентифікувати навіть конкретне відомство, яке десятиліттями говорило саме ці слова вустами своєї численної агентури.



Це Служба "А" ПГУ КДБ СРСР (сьогодні СЗР РФ). Свідоцтва перебіжчиків радянських часів дають нам уявлення про людей, які служать у зазначеному відомстві з розповсюдження дезінформації і впливу на громадську думку країн Заходу – "Більшість співробітників Служби''А'' – це ті люди, від яких позбулися в інших підрозділах".



У книзі Тьєррі Мейссана ні СРСР, ні Росія "завбачливо" майже не згадуються. Помітне виключення – це скарга автора, висловлена з радянських позицій і адресована бін Ладену. Суть претензії – бін Ладен воював проти СРСР в Афганістані. Обиватель західного світу розглядає "холодну війну" як історичну подію, яка два десятиліття тому відійшла у минуле. З позиції суб'єктивізму аналогічне ставлення до "холодної війни" він схильний приписувати також середньому росіянину. Однак це не так! На жаль, засоби масової інформації "пощадили" західного обивателя і промовчали про майже всенародний захват росіян у зв'язку з атаками на США. Донині середній росіянин, вражений патріотизмом середньовічного зразка, жадає знищення США, розглядаючи їх як головну перешкоду імперській політиці Росії. Свою злиденну країну з ядерною зброєю середній росіянин щиро вважає наддержавою, рівною або навіть вищою від США. Дізнаватися про якісно кращий рівень життя в США середній росіянин дуже не любить, не завжди цьому вірить і часто невпопад відповідає крикливим гаслом "Смерть Америці!"



У книзі "Жахлива махінація" Тьєррі Мейссана висловлюється жахливо анахронічна теза ще сталінського авторства про могутній військово-промисловий комплекс США і про його лобі, на яких покладається відповідальність за "9 / 11". Нібито з метою "отримати вигідні замовлення". Чи так це?



Перед подіями "9 / 11" в США існували плани розгортання системи ПРО дійсно нового покоління. Проти них наполегливо заперечувала Росія. Після "9 / 11" США опинилися втягнутими у війну в Афганістані. Війну, фінансово витратну по будь-яких параметрах. Війну, проведену застарілими методами. Військово-промисловий комплекс США так і не отримав надзвичайно вигідного замовлення на новітню систему ПРО, чим Росія і була задоволена.



Після виходу своєї книги Тьєррі Мейссан давав численні інтерв'ю. Впадає в очі переповідання своєї книги з мінімумом додавань нового матеріалу. Така ситуація характерна для випадку коли "автор" "свою" книгу просто не писав, а тільки кілька разів перечитав для оволодіння матеріалом. Перечитав уже готову книжку, надану "кимось". І, зрозуміло, сам не веде жодної діяльності з розробки теми книги.



Не вбачається радянський (або кажучи "сучасніше" російський) слід у роботах багатьох інших авторів, які розробляють "альтернативні версії". Але й у них ми знаходимо припущення, а то і ствердження, які зводяться до простої формули: за терактами''9 / 11''стоять американські спецслужби або з метою розв'язання війни в Афганістані та Іраку, або в порядку якогось путчу. У походження цієї версії неважко помітити, зв'язок з вибухом будинків у Росії, що кидається в очі. Кремлю були пред'явлені переконливо обґрунтовані звинувачення в підривах будинків. За винятком формальностей, необхідних тільки в суді, ці звинувачення були доведені повністю.



Характерна для Кремля, його спецслужб і його пропагандистського апарату дія – це абсурдна аргументація, добре ілюстрована таким прикладом – на звинувачення Росії в агресії проти Грузії Москва відповіла наступне: "США вторглися до Іраку, а нам що, не можна вторгнуться до Грузії, ви застосовуєте подвійні стандарти ".



Читача повинна шокувати відсутність будь-якої, навіть мінімальної, логіки у цій відповіді, але саме так Москва часто і говорить. Проста схема російської відповіді така "нас звинуватили у вибухах будинків, а ми у відповідь аналогічно звинуватила американців в атаках 11-го вересня". У цій "відповіді" Москви кидаються в очі логічні вади. Найголовніше – відмінність у ситуаціях: Москві була потрібна війна в Чечні, а Вашингтону війна в Афганістані – НІ! Війна США в Афганістані була потрібна тій-таки Москві.



Розглянемо коротко "альтернативні версії" і, зокрема, мотивацію, приписану в них особам, відповідальним, на думку авторів, за атаки 11-го вересня. Якщо не займатися спекуляціями, то при використанні "аналітичних доказів" ми зобов'язані користуватися виключно валідними критеріями.



Перша версія – "9 / 11" це вершина айсберга, за яким ховається путч всередині вашингтонського істеблішменту. Перевірки об'єктивним критерієм ця версія не витримує. У разі путчу ми би бачили кадрову чистку, яку приховати неможливо. Чи третина істеблішменту пішла б у відставку, чи ціла половина, все одно пішла би – той, хто би в гіпотетичному путчі "переміг", не зміг би, навіть при всьому бажанні, залишити при владі сторону, яка програла – ні реванш, ані навіть саботаж для сторони-переможниці абсолютно неприйнятний. До речі, від цієї версії злегка віддає московським авторством – у ній ситуація розглядається з точки зору одвічного російського тиранічного азіатського авторитаризму з притаманними йому палацовими переворотами і демонструється нерозуміння механізму функціонування усталеної демократії.



Друга версія – 9 / 11 це провокація американських спецслужб з метою обґрунтування вторгнення в Афганістан. Тут ми спостерігаємо породжену параноєю проекцію російської ситуації на американський ґрунт. Росії потрібна була війна в Чечні, тому росіяни і підривали будинки. Американцям НЕ потрібна була війна в Афганістані, тому вони атакували Нью-Йорк і Вашингтон, з метою знайти привід для непотрібного вторгнення в Афганістан. Ви здивовані нісенітницею? Не дивуйтеся – російська логіка саме така.



Третя версія – Атаки були вигідні Ізраїлю, з метою залучити весь світ, і особливо США, у війну проти арабів, з якими у Ізраїлю конфлікт. Сперечатися з очевидною вигодою – справа безперспективна, тому пошукаємо об'єктивні критерії, які допоможуть нам підтвердити, або спростувати дану версію. Тут теж все просто – немає нічого, що підтвердило би за фактом, що Ізраїль отримав яку-небудь, крім побічної, користь із реакції на події "9 / 11". Арабо-ізраїльські відносини не несуть на собі відбитку наслідків 9 / 11. Простіше кажучи, Ізраїлем вигода з подій 9 / 11 отримана не була.



Чи є правдоподібною арабська "причетність" до терактів "9 / 11". Ми вже рекомендували читачеві праці дослідників "альтернативних версій". Ні, не правдоподібна. А чи є який-небудь об'єктивний критерій для перевірки? Звичайно – ми пам'ятаємо сміховинну "офіційну версію" про атаку пасажирським бортом будівлі Пентагону і спростування офіційної версії в працях "альтернативників". Нема пасажирського борту - НЕМА й арабського сліду! Хоча не станемо заперечувати ймовірну участь ісламських фундаменталістів на низькому рівні як простих виконавців. У той-же час "арабська" організація атак 11-го вересня виключена повністю! Наприклад вже згаданий Тьєррі Мейссан надає коротко приблизно таке значення фактам відсутності борту і його уламків перед будівлею Пентагону: "це слід від попадання ракети і здійснити таку атаку могли тільки американці".



Автор звичайно ж лукавить – всім нам відома та організація, у якій тероризм і його вивчення організовані у промисловому масштабі. Мова йде про організації під іменем "ГРУ ГШ ЗС СРСР", сьогодні замість абревіатури "СРСР" використовується інша "РФ" - "Російська Федерація", ніяких інших відмінностей ні в назві, ні, тим більше, в цілях і в методах немає.



Ніхто інший в усьому світі не проявляє такої наполегливості у відпрацюванні методів "нападу на потенційного супротивника засобами, що не включають у себе використання військової сили". Арсенал ГРУ включає в себе і портативні ракетні установки, і атаки в глибокому тилу ворога, і застосування для цього транспортних засобів та багато іншого.



До речі, ні в кого у світі, крім СРСР / Росії, немає таких давніх стійких законспірованих зв'язків із різними воєнізованими і терористичними угрупованнями в середовищі ісламських фундаменталістів. Також необхідно згадати і терористичні акти в європейських столицях у середині 2000-их років. І розрізнені повідомлення преси, що стосуються викритих учасників цих терактів, які нагадують нам про вже призабуті часи холодної війни, і містять назви організацій, контрольованих, або просто створених, Радами.



Нема чого думати, що давні зв'язки ПГУ КДБ (сьогодні СЗР) і ГРУ кудись "поділися". Ні. Терористичні організації кремлівського підпорядкування і нині готові до застосування. До застосування в тих країнах, у яких незадовго до терактів виникли розбіжності з Кремлем.



Другий "безпрецедентний"



А тепер "повернемося" у залишену кілька хвилин тому Росію. При поліцейських розслідуваннях відіграє помітну роль "візуальна психодіагностика". Необхідно в режимі реального часу оцінювати, зокрема, допитуваного, попередньо оцінювати, бреше він, чи ні, виявляти закономірності і вирішувати багато інших завдань. Необхідно обмовиться, що сформована таким чином думка не є якимось "доказом", а всього-лиш допомагає виявити раніше невідому інформацію для подальшої перевірки вже іншими методами.



У світлі викладеного вище разюче виглядає поведінка Володимира Путіна під час виступу по телебаченню з виразом співчуття. У випадках вибухів будинків у Росії та атаках на США "разюча" подібність слів і невербальних супровідників – міміка, тон, навіть "час відгуку". Не менш "разюче" і те, що крім цих двох випадків він більше не виявив подібної поведінки. З перевірок таких, самих по собі, "дрібних" фактів і починається пошук доказів, вже придатних для використання, наприклад, у суді.



Одна із перших дій при будь-якому розслідуванні – це окреслення кола підозрюваних за різними ознаками, серед яких найбільш важливе значення мають питання "кому вигідно" і "хто мав можливість". Хто-ж "мав можливість" здійснити вибухи будинків у Росії? Операція достатньо складна, щоб коло підозрюваних окреслити негайно – це "фігури першої величини" ФСБ (колишня КДБ) і ГРУ, а також менш ймовірні підозрювані СЗР (колишня ПГУ того-ж КДБ), МВС і військові підрозділи, крім ГРУ. Розраховані на наївних людей сміховинні версії про причетність до вибухів будинків у Росії північнокавказького опору, американців, марсіан і їм подібні розглядати не будемо. Останній із серії вибухів у місті Рязані закінчився для підривників провалом – вибух був відвернений, а підривники з посвідченнями співробітників ФСБ затримані (але за наказом із Москви згодом відпущені). Встановлена конкретна організаційна структура, яка виконувала за завданням Кремля підрив будинку в Рязані, а також щонайменше два успішних підриви в Москві – почерк ідентичний. Це саме та організація, яка посіла "почесне" перше місце в списку підозрюваних. Нещодавно вона називалася КДБ, а сьогодні називається ФСБ.



Вичерпні докази наведені в книзі Олександра Литвиненка та Юрія Фельштинського "ФСБ підриває Росію". Обсяг статті не дозволяє навіть у загальних рисах переказати цю об'ємну працю. Можна тільки привести загальний висновок – наведені в книзі докази причетності ФСБ (колишня КДБ) до вибухів будинків у Росії вичерпні. Один з авторів, Олександр Литвиненко був убитий восени 2006р. в Лондоні. Британська влада пред'явите звинувачення у вбивстві колишньому співробітнику КДБ-ФСБ. Хоча британці і зробили це в дещо евфемістичній формі, але вони, як і раніше, готові відстоювати своє звинувачення в суді – це свідчить про серйозність доказів. Звинувачений у вбивстві російський агент сьогодні є так званим "депутатом" – членом російського парламенту, в який ніхто без згоди Кремля пройти не може.



Серед осіб, які засуджували книгу "ФСБ підриває Росію", лунали голоси висловлювана якими теза зводиться до того, що "звинувачення ФСБ (колишня КДБ) остаточно не доведене". Найчастіше такі висловлювання супроводжувала позірна неупередженість і визнання другорядних аспектів. Як відомо кожному, хто стежить за новинами, що стосуються діяльності радянських (російських) розвід-служб, для кожного шпигуна існує "план" – не менше двох вербовок на рік. Якщо співробітник російської розвідки не впорається з цим планом, він буде підданий службовим санкціям. У столиці більшості країн світу під дахом російських посольств діють резидентури СЗР (колишнє ПГУ КДБ СРСР) у яких по 20-30-40 співробітників, зайнятих по "лінії ПР", і стільки ж – по "лінії КР". Це тільки так звані "легальні" резидентури, існують також "нелегальні", є також ГРУ зі своєю мережею резидентур обох типів, нарешті є розвід-діяльність із самої території Росії.



У доповненні необхідно відзначити, що розвідкою займаються і інші структури: наприклад при великих близьких до Кремля російських ділових організаціях. Шпигунством так само займається МВС та підрозділи ФСБ (колишня КДБ), які не мають ніякого відношення до розвідки. Найзнаменитіший "кріт" (російсько-радянський шпигун) в британській радіорозвідці часів Холодної війни (Д. Прайм) курувався Третім управлінням КДБ, яке не має відношення до розвідки. І є план – агенти повинні вербувати – серед тих, хто має перспективи стати політиком або чиновником, і з тих, хто вже став політиком або чиновником, із числа журналістів, громадських активістів. Немає причин дивуватичя фактом численності друзів СРСР (Росії), які проводять проросійську (прорадянську) політику. Безсумнівно така значна кількість агентури буде мобілізована Москвою для протидії викриттям, викладеним у книзі "ФСБ підриває Росію".



Уряди країн Західної Європи та Північної Америки не чинять протидії російській шпигунству й тероризму. По-друге тому, що вражені агентурою. І по-перше тому, що немає для політика нічого важливішого відкар'єри. Виступити проти безчинств і злочинів Москви означає – взяти на себе відповідальність за "розв'язання нової холодної війни".

А тепер зазирнемо у два віддалених регіони світу

Афганістан. Одна із найбідніших країн нашої планети. Радянським втручанням в 1970-их роках була занурена в громадянську війну і хаос на десятиліття. Не становить інтересу ні для кого, і ні за якими параметрами. Не має жодних стратегічних ресурсів і не є ніяким ринком збуту продукції за винятком боєприпасів до застарілих зразків радянського озброєння. Радянське вторгнення, це рідкісний виняток обумовлений виключно ідеократичними мотивами розширення радянської імперії.



Абстрагуємося від того, що нам відомо сьогодні, і задамо питання: "Якщо атакувати Америку, і через кар'єрно-бюрократичні причини адміністрація приховує від громадськості справжнього винуватця, то хто крім переховуваного в Афганістані бін Ладена, буде призначений цапом відбувайлом і чи зможе адміністрація США уникнути вторгнення в Афганістан?" Фігура, крім бін Ладена, придатна для такої "ролі", на світовій арені за станом на осінь 2001р. була відсутня. Не можна було уникнути вторгнення.



Ще радянський маршал Огарков наполегливо підкреслював важливість війни у В'єтнамі – тільки "зі зв'язаними руками" Америка для Москви вигідна. Ситуація повторюється в Афганістані – Росія відчуває задоволення. З ким воюють американці в Афгані? З партизанами. Чи є досвід перемоги в такій війні хоч у кого-небудь у світі? Ні. Перемогою ця війна закінчиться не може. Вона поглине неймовірні ресурси. І зокрема, відверне їх від нових розробок у військово-промисловому комплексі.



Подивимося на карту. На захід від Афганістану лежить Іран, з яким стосунки у США погані. На півдні та сході – Пакистан, з яким відносини ускладнюються. Це в інтересах Росії – Пакистан традиційний союзник США в регіоні. Був. Чи могла Москва до 11-го вересня 2001 хоча б мріяти про таку дестабілізації Пакистану – свого давнього супротивника і союзника США? Залишається північ, як єдиний коридор для постачання військ в Афганістані. Необхідно пам'ятати, наскільки масового перекидання вантажів потребує війна.



На північ від Афганістану лежать країни Середнього Сходу – колишня радянська Центральна (Середня) Азія. Надзвичайно сильний вплив Москви у всьому цьому регіоні. Ще далі на північ лежить Росія. Для доставки вантажів з Європи до Афганістану потрібний коридор через Росію і країни Центральної Азії. Або дуже вузький коридор через Кавказ (Грузія і Азербайджан) і ті-ж країни Центральної Азії. ("Китайський коридор" із США ми тут не розглядаємо.) Тут ми негайно знаходимо відповідь на питання: навіщо Росія вторгалася в 2008р. до Грузії і намагалася захопити всю територію цієї країни. Парадоксально (але тільки на перший погляд) звучать вмовляння В. Путіна, які адресовані лідерам країн Центральної Азії та зводяться до заклику брати участь у перекиданні вантажів до Афганістану. Розуміння ситуації досягається через просту формулу: у результаті атак "9 / 11" США і їхні союзники по НАТО опинилися в залежності від доброї волі Кремля. Кремль в обмін на транзит отримав можливість висувати БУДЬ-ЯКІ вимоги.



У результаті падіння режиму Талібану, який був виключно не популярний на міжнародній арені (досить згадати варварське руйнування пам'яток історії та архітектури), Росія нарешті відчула полегшення – позірно неминуча втрата впливу Москви в країнах Центральної Азії перестала бути актуальною. Сьогодні вплив Росії в регіоні безроздільний.



Росія – ЄДИНИЙ вигодонабувач від вторгнення США та їхніх союзників по НАТО до Афганістану внаслідок подій "9 / 11".



Інша країна це – Ірак. І знову спробуємо "забути" те, що нам відомо з позицій дня сьогоднішнього. Знову складемо прогноз: вторгнуться чи США до Іраку в результаті атак 11-го вересня, і яку конкретно форму це вторгнення набуде. На відміну від Афганістану тут наш прогноз розійдеться з тим, що сталося за фактом. Але тільки в першому своєму пункті.



Усередині 1990-их років Євген Примаков очолював СЗР (колишнє ПГУ КДБ СРСР), а до цього він був невизначеним "фахівцем" із Близького Сходу при радянському керівництві. Ми не станемо прогнозувати,коли ми дізнаємося, про що говорилося в ході контактів цієї зловісної фігури з Саддамом, але нам відомо, що сталося – Саддам вторгся в Кувейт. І нафта на світових біржах "пішла в гору". На відміну від всіх інших криз часів Холодної війни СРСР НЕ наклав вето на резолюцію Ради безпеки ООН, яка дозволила вторгнення в Ірак.



Політика – це часто торгівля. Утворилося "Стратегічне партнерство" між СРСР і США. Дж. Буш (старший) залишив без будь-якої зрозумілої реакції каральні експедиції Москви до Вільнюса і Риги – адже не можна ж піддавати критиці "партнера". Тільки що описані події мали місце взимку незадовго до "Бурі в пустелі". Але партнерство у формі розплати продовжувалося ще рік. Не вдалося Бушу сформулювати навіть м'яко критичні зауваження на адресу Москви з приводу терористичного вбивства підлеглими Б. Пуго шістьох литовських митників. Під час цього терористичного акту Буш перебував з візитом в Москві. Через кілька днів він відбув з візитом до Києва, де виголосив у парламенті промову, що викликала подив своїм анахронізмом.



Сенс промови зводився до того, що українці повинні бути щасливими, будучи колонією Росії. "Партнерство" тривало до Різдва 1991р. Буш відмовлявся визнати крах СРСР.



Не позбавленим інтересу є і на перший погляд несуттєвий аспект війни в Перській затоці 1991. Йдучи з Кувейту, Саддам навіщось підпалив кувейтські нафтові свердловини і вивів їх із ладу не менш, ніж на півроку. У чому тут інтерес Іраку? Інтерес Іраку тут відсутній, присутній інтерес Москви – низькі ціни на нафту для Росії – катастрофа.



У світлі цієї історії прогноз досить очевидний. Схеми дій, які принесли успіх у політиці бізнесі або, наприклад, в "особистому житті", будуть повторені. Завжди. Москва атакує США, і ті потрапляють в залежність від права вето Росії в Раді безпеки ООН. В обмін на не накладення вето Москва може вимагати від Вашингтона все, що їй заманеться. Як ми знаємо сьогодні, цей прогноз не справдився. Не домовилися. Щось дрібне, тактичне Москва не отримала. Значить, Москва програла? Ні, виграла, і ось чому.



Для Росії життєво важливим є тільки одне – високі ціни на нафту, все інше другорядне. Згадаймо ціни на нафту за весь час після початку другої іракської війни. А тепер згадаємо, чому так вийшло.



Хто може дестабілізувати Ірак після повалення саддамівської диктатури? За всієї видимості мабуть не курди і не конфесійна громада півдня країни – з обома Саддам конфліктував. Немає і передумов для виникнення партизанського руху при жорстокої і корумпованій саддамівській диктатурі. Виключена і організація такого руху за неправдоподібно короткий період часу між поваленням Саддама і дестабілізацією Іраку. Це сталося майже відразу.



Для пошуку відповіді згадаємо дрібний, але цікавий факт: Ірак був ЄДИНОЮ країною поза межами радянського блоку, в якій не здійснювалося шпигунство СЗР (у той час ПГУ КДБ СРСР). Замість цього для контактів з іракцями були прикомандировані офіцери зв'язку – співробітники 20-го відділу ПГУ. Те ж саме можна сказати іншими словами: Ірак контролювався Радами повністю.



Отримавши відповідь на питання "хто мав можливість організувати дестабілізацію Іраку?", спробуємо відповісти "кому це вигідно?" Кому вигідно дестабілізувати Ірак і підтримувати тим самим високі ціни на нафту? На весь Світ існує лише ОДИН вигодонабувач ...



Дозвольте нагадати один, як може видатися, несуттєвий факт: собівартість нафтовидобутку в Росії висока. За цим "дрібним" фактом ховаються події глобального значення. Низькі ціни на нафту означають для Росії не зниження прибутків, а катастрофу – нафтовидобуток стає нерентабельним. Згадаймо ціни на нафту на рубежі 1980/1990-их років і порівняймо їх із долею СРСР.



І не забудьмо, хто підтримує сьогодні Уго Чавеса. Нинішня політика Венесуели не сприяє зниженню цін на нафту.

А тепер окиньмо поглядом Світ у цілому.

"Елементарні громадянські свободи".



Неможливо спрогнозувати конкретну реалізацію сценарію посилення безпеки в рамках реагування на атаки 11-го вересня. Але відомо, що бюрократичний світ дурниць наробить. Росія здійснювала геноцид чеченського народу, а в цей час правозахисники на світовій арені критикували США за Гуантанамо, секретні в'язниці ЦРУ і просте позбавлення громадянських прав свого власного народу. У цих умовах Росія закономірно розраховує на повне ігнорування численних своїх злочинів.



Згадаймо подія останніх місяців. WikiLeaks при створенні обіцяв публікувати викриття тиранічних режимів, зокрема російського, але замість цього публікує американське дипломатичне листування і звіти про війну в Іраку.



Деякі дії американської адміністрації тим не менше заздалегідь можна і прогнозувати. Наприклад, закриті суди над терористами і "терористами". Древнє, але не афішоване правило звучить так: "коли план спрацював, його змушені захищати всі". Не могла адміністрація Буша допустити витік інформації про причетність Москви до атак 11-го вересня – про це йшлося вище.



А деякі ідіотські дії спрогнозувати було важко. Наприклад – НІХТО не виграв, а всі програли через ліквідацію анонімного банкінгу під приводом боротьби з легалізацією доходів, здобутих злочинним шляхом та фінансуванням тероризму. Ми бачимо і зростання організованої злочинності в глобальному масштабі, і продовження терористичної діяльності. Чим займається організація FATF? Вона сприяє економічним кризам. Неначе мало вся світова економіка ціле десятиліття знемагала під вагою непосильних цін на нафту. FATF ще й знищила мобільний спекулятивний капітал, який відігравав важливу роль у світовій економіці. І який все одно не вдасться обкласти податком. Але можна йому створити труднощі і наслідки не змусять себе чекати. Економічна криза тому свідчення. На жаль, це не остання криза, якщо FATF не буде скасована.



Головний, але не єдиний вигодо набувач від глобальної жорсткості та позбавлення громадянських прав – знову та ж Росія.

Підсумки

Добротне розслідування має починатися з окреслення кола підозрюваних, але у публіцистики свої закони жанру, тому ми цим списком закінчимо. Проти кого висувалися звинувачення в організації "9 / 11"?

Ось цей перелік:



1 Росія

2 Ізраїль

3 Ісламські фундаменталісти з бін Ладеном, або без нього

4 Американські путчисти

5 Американці, яким для чогось потрібне вторгнення в Афганістан та Ірак



При обробці списку, так званого "кола підозрюваних" ми шукали об'єктивні критерії, застосуванням яких можна було би підтвердити або спростувати кожну з версій. Критерії повинні бути валідними і не спекулятивними – якщо якийсь чинник спростовує цільову версію, то ми обрали хороший критерій. Отже, з кінця до початку.



Вторгнення в Афганістан сенсу не має. Воно несе "чисті" збитки.



Вторгнення в Ірак було здійснене явочним порядком, без санкції РБ ООН і під приводом пошуку зброї масового знищення. Нема чого для цього бити по своїх містах. Це такий же абсурд, як застрахувати картину в будинку, але не весь будинок, а потім підірвати будинок для отримання страховки за картину. Мета акції – нормалізація цін на нафту і встановлення демократичного правління в Іраку. Вторгнення здійснене без зв'язку з "9 / 11". Відкидаємо версію номер 5.



Версія номер 4. Писалося вище: якщо версія справедлива то обов'язкові події (кадрова чистка), яких не було. Відкидаємо версію номер 4.



Версія номер 3. Писалося вище: немає борту перед Пентагоном, немає і арабської організації "9 / 11". Відкидаємо версію номер 3.



Версія номер 2. Писалося вище: немає користування плодами дій відповідно до цієї версії (анекдотичні "припущення", які зводяться до формули "ось атакували, але злякалися реакції і тому не скористалися плодами", прошу не висувати). Відкидаємо версію номер 2.



А залишається версія номер 1. Росія ...



Важко назвати більш невигідну тему, аніж порушена в цій статті. Друзів, намагаючись розібратися з "9 / 11", не знайти. Навпаки – знайдемо ворогів. Найбільше мають підстави бути в претензії дослідники "альтернативних версій" подій "9 / 11" – ці мужні й чесні люди (за одним винятком). Були піддані критиці: весь політичний істеблішмент США (федеральний), і всього західного світу, ісламські фундаменталісти, Ізраїль, FATF, журналісти. А головне: як не старайся проявити делікатність, все одно читати все вищенаведене особам, яких торкнулося "9 / 11", буде боляче. Взагалі всі такі різні зацікавлені сторони.



Журналісти уникають писати на цю тему. Маємо розуміти підґрунтя політологи – адже саме це їх робота, їх професійна компетентність, однак нічого вимагати від людей шукати собі збиток в їх професійній діяльності, з якої вони отримують прибуток.



Не станемо вибачаться перед численною агентурою російської розвідки, як і перед окремим членом цієї спільноти. Не засмутимося і тим, що у свої вороги записали Росію – ця уражена ідеократією країна є загрозою для всього світу і в першу чергу для своїх сусідів. Зазвичай західні журналісти, але тільки ті, хто чесно пише про Росію, в числі жертв Росії згадує в першу чергу сам російський народ і окремих його представників.



Такий підхід демонструє зяючу безодню нерозуміння російського менталітету. Середня людина суб'єктивна, вона оцінює інших крізь власну особистість, і, як правило, погано уявляє, наскільки мотиви поведінки конкретного індивідуума або групи (в даному випадку національної) можуть відрізняться від її мотивів.



Росіяни прощають своїй владі будь-які злочини аж до вбивства десятків мільйонів людей. Їм важливо інше – щоб їх "великої держави" боялися. Цим вони пишаються. Це вони святкують під безприкладні, безпрецедентні і унікальні дози горілки

Переклав за: http://ipvnews.org/pandora_article24022011.php

Юрко Антоняк