03/04/2011 | Михайло Галущак

Без сумніву, генерал Тарас Чупринка прожив насичене і цікаве життя, саме тому пропоную розглянути одну із таких життєвих сторінок нашого командира, де він «пошив у дурні» цілу радянську систему…

За життя Роман Шухевич славився своєю авантюрною і навіть безрозсудливою вдачею. У 1948 р. його оголосили у всесоюзний розшук, однак це не перешкоджало йому посеред білого дня з’являтися у Львові у мундирі офіцера НКВС або в одязі простого селянина. Проте, найбільшого знущання радянська система зазнала під час лікування та відпочинку генерала Чупринки на Чорному морі.

Шухевич, який замолоду славився своїми фізичними показниками, після довгих років підпілля, у другій половині 40-х, серйозно підірвав своє здоров’я. У нього загострився ревматизм, серцеві та легеневі хвороби. Відтак, після численних невтішних діагнозів лікарів, яких він відвідав впродовж 1947 р., генерал Чупринка змушений був розпрощатися з підземними криївками. Влітку проводив свій час у лісових таборах УПА, взимку – переховувався на конспіративних квартирах. Однак, так довго не могло тривати – лікарі рекомендували Шухевичу лікування в спокійних умовах, що було неможливим у пронизаній «енкавеесівцями» Західній Україні. Тому було прийнято резиковане рішення їхати на Південь – туди, де найменше чекають. Обрали Одесу, оскільки вона в цей час славилась своїми лікарями.

У травні 1948 р. Роману Шухевичу організували дві путівки (другу довіреній особі командира Анні Дідик) в одеський санаторій «Лєрмонтовський». Документи були оформлені на начебто двох вчителів – Хом’як Анни Степанівни та Польового Ярослава Васильовича. До речі, фотографія Головного командира УПА на фальшивому паспорті, за свідченням радянських спецслужб, була «тотожна із тією, що містилася в збірнику МДБ СРСР №1». Летіли тітаком за маршрутом «Станіславів (Івано-Франківськ) – Одесса». Прибувши в санаторій генерал Чупринка пройшов курс обстеження у поліклініці курорту, а потім обрав курс оздоровчих процедур (за 10 тисяч рублів). Перебування Романа Шухевича в Одесі тривало півтора місяця (червень-липень). За цей час він лікувався у кардіолога Наллінгера, професора Сігала та дантиста Балабана; мав справу з лікарями Казацкер і Шмальц.

Однак, найкульмінаційнішою сторінкою у цій поїздці стало обстеження генерала Чупринки у радянському військовому госпіталі. У своїх спогадах Анна Дідик розповідала: «У той час не було в санаторіях апаратів, щоб робити кардіограму. Був він тільки в якійсь військовій частині. Я пішла туди попроситися, але мені сказали, що вони так нікому не роблять. Але коли почули, що ми галичани, що я приїхала з хворою людиною зі Львова, дуже прихильно поставилися і зробили кардіограму».

Окрім фізичних оздоровчих процедур, Роман Шухевич та Анна Дідик мали і культурну програму: відвідували музеї, оперні театри, фотографувалися у фотоательє…

З поверненням до Львова здоров’я командира УПА значно покращилось. Однак, зима 1948-49 рр. знову «підкосила» генерала. Після чергових відвідин львівських лікарів взимку-навесні 1949 р. Шухевич знову вирішує зробити ризиковану подорож на Південь України. У червні 1949 р. Роман Шухевич розом з Анною Дідик їдуть в Одесу під тими ж іменами. Спочатку вони оселились навпроти санаторію «Аркадія», а згодом переїхали у передмістя Одеси, село Крижанівку.

Під час цього візиту з Шухевичом трапилась прикра пригола – під час купання у морі він загубив медяльйончик із зображенням Богородиці, який подарувала йому мати. Як згадувала пізніше у своїх спогадах Анна Дідик, він розцінив це як знак його недалекої смерті.

У зимку 1949-50 рр. здоров’я у Романа Шухевича ще більше погіршилось, однак це не вплинуло на його духовний стан. «Не збавляти обертів», – повторював командир. Саме з таким фізичним та духовним станом генерал-хорунжий українського націоналістичного підпілля дав свій останній бій працівникам МГБ 5 березня 1950 р. у селі Білогорща.

Погодьтеся, ця історія варта премії Оскара за кращий сценарій. А якщо ще й екранізувати той «розбір польотів» та ті м’яко кажучи «прочухани», які були в одеських правоохоронних органах, коли МГБ у 1950 р. дізналась про пригоди Шухевича в Одесі – можна зазіхати на ще одну премію. Однак, ні премії, ні самоповаги, ні гордості двадцятилітня держава, за яку так боровся Головний Командир, так і не здобула…