03/07/2011 | Юзык

Тем боле это информативно для Украины !(по крайней мере так посчитал писатель Капранов )

Капранова о моём труде в газете "Друг читача "

“Ти переміг, жахливий хохол!”


Миколу Гоголя вбили. У цьому немає жодних сумнівів. Як саме? Отруїли. Хто? Граф А. Толстой та отець Матвєй (Константіновскій). За що? За неоціненний „внесок” українського автора в російську культуру та ідеологію. За те, що „вийшли з шинелі” та пішли не туди. За те, що після Гоголя Росія не змогла більше бути імперією і звелася нанівець.
Не поспішайте махати рукою, а краще почитайте книжку донецького дослідника Віталія Купрієнка „Гоголь. Загадочная смерть в Москве”. Зізнаюся – відкрив я її з великим скепсисом, адже маю щодо Гоголя та його причетності до української культури цілком певну думку. Однак запал автора, його сміливість у руйнуванні стереотипів, факти та свідчення, якими він оперує, швидко зруйнували скепсис та навіть посіяли в душі зерна сумнівів.
І справді, чому існує протокол з описом речей, що знайшли у кімнаті Гоголя після його смерті, але не існує такого самого переліку рукописів та книжок? Куди їх подів „гостинний” господар граф А. Толстой? І чи не згинув разом із ними другий том „Мертвих душ” – адже автором версії про спалення є той самий Толстой, а єдиним „свідком” – його слуга. Куди зникла праця Миколи Васильовича про історію України, про наявність якої свідчили сучасники. Як могло статися, що Гоголь та Шевченко ходили одними вулицями Санкт-Петербурга, але так і не зустрілися? Мали спільних знайомих, обидва дружили зі Щепкіним, проте не були знайомі? Звідки серед малюнків Шевченка при цьому взялися портрети матері та рідних Гоголя? Чому „співець імперії”, що на догоду царю переписав „Тараса Бульбу”, у закордонних подорожах підписувався як „Українець”? Чому Белінський твердив, що Гоголь не є російським письменником? Як сталося, що автор гімну імперської ідеології, яким і досі вважають „Тараса Бульбу”, привів Тургенєва до заслання, а Достоєвського – на каторгу? Чому Розанов, зірка російської філософії, все життя боровся з Гоголем і врешті вигукнув: „Ти переміг, жахливий хохол!”?
Хоч книжка Купрієнка – не наукова праця, можливо, їй не завадила би бібліографія та система посилань на першоджерела, бо без цього думка автора іноді виглядає слабко обґрунтованою. Заважає і неуважна вичитка коректора. Проте сухий науковий стиль, якого старанно уникає автор, зробив би працю незрозумілою та нецікавою широкому читацькому загалу.
Можливо, науковці поставляться до книжки дещо зверхньо – вони взагалі не люблять, коли „прості смертні” зазіхають на їхню територію. Проте я охоче пробачив авторові легкий наїв та часткові перебільшення – адже це наслідок азарту, а лише азарт може захопити читача і повести його за обрії сухих фактів. Тим більше що факти, які нам відомі про життя та загадкову смерть Миколи Гоголя, самі по собі могли би стати темою для детективу у стилі Умберто Еко. Таємничої історії з отруєнням, забороненими книжками, містикою та сміливими версіями.
Нумо, українські письменники! Перед вами – справжній скарб.

Олекса Вертипорох

Виталий Куприенко. Гоголь. Загадочная смерть в Москве. – Краматорск: Офсет, 2009. – 236 с.

http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/5503/