03/08/2011 | Майдан-ІНФОРМ

Заворожено постоявши перед святинею, Коля ревно і розмашисто перехрестився. Буйна пергідрольна голівонька схилилась у тихій, але пристрасній молитві. Потім він придбав пару іконок і набрав святої води. За словами двічі заслуженого героя Росії та України, десяти пляшечок йому вистачить на кілька днів – щоб і пити, і вмиватися.

Вітя також перехрестився. Йому було тяжко пригадати слова улюбленої молитви. Вітя взагалі зі словами не дружить. Здається, минулого разу він попросив Бога про новенький гелікоптер. Такий, щоб як у справжнього чарівника, щоб усі інші дядьки і герої тільки заздрили. Щоб усі боялись, щоб не насміхались. Мрії Віті – так уже склалось його життя – завжди збувалися. Вистачало лиш попросити – і Бог давав. Тепер Вітя подумав про те, що непогано було би провести водогін зі святою водою прямо додому, в Межигір’я. Щодня приймати святі ванни – яке це, мабуть, блаженство! І численних солодкоголосих Коль не довелося б возити аж так далеко.

Описана щойно ситуація, на жаль, не є моїм художнім вимислом. Мода на російське православ’я і показна публічна побожність наших політиків та зірок шоу-бізнесу побила всі рекорди йоги, медитацій, уринотерапії й навіть SPA-процедур. Простим же людям вона взагалі замінила все, перетворивши їх із громадян на парафіян.

З легкої руки Москви (головної обителі єдино правильної віри) слова "духовність" і "мораль" знову набули свого нехитрого радянського сенсу. Ми всі добре знаємо, звідки ростуть ноги в цього нового "морального кодексу", а також навіщо всі ці незліченні наїзди головного московського попа на Київ, ці голосні заяви на тлі тусувань з нашою екстремістськи богомільною владою. Священики і вищі очільники московської церкви, наче розгодовані падлиною чорні круки, замиготіли по телешоу і заповнили своїми великими тлінними тілесами весь інформаційний простір. Свою "духовність" вони насаджують специфічно – агресивно, з неприхованою ненавистю до всього українського та, зрештою, і загалом людського.

Я знаю кількох зазомбованих ними вірян. Як правило, це жінки, частіше літні. Ще одне як правило: майже всі вони – колишні (або й нинішні) члени Компартії. Худі і всохлі, інколи навпаки - хворобливо огрядні, вони тільки й роблять, що скеровують усіх навколо себе на єдино праведний шлях - у Почаїв. Від них утікають родичі та близькі, не витримуючи ні агресивного – от ніяк не знайду українського слова на це явище! – "кликушества", ні їхнього фанатичного аскетизму. Бідні жінки відмовляються від усього включно з ідентифікаційними кодами, а в той же час їхні превелебні наставники самовдоволено купаються у ваннах неземних розкошів.

Утім, духовність як така гніздиться головним чином не в самих монастирях, а в готелях при них. Центри духовної релаксації і косметичного відпущення гріхів процвітають. Серед приблудної голоти, абсолютного пияцтва і деградації заможні та духовно збагачені миряни (всі в золотих хрестах і наколках) будують собі реабілітаційні храми, лазні і пентхаузи. Бо ж яке спасіння душі без баньки?

Прем’єр Росії надає перевагу Валааму. Там збирається своя, професійна тусня – ченці з колишніх (якщо такі бувають) кагебістів, нововисвячені ефесбешні отці та інші силовики від релігії. Усі настільки свої, що навіть і гріхи спільні. Тепер і до нас вони їздять, наче додому: експорт духовності – від старшого братана молодшому.

Бідним тіткам такі валаамські розкоші й не снилися. Вони й далі животіють по своїх норах без опалення, й далі воюють з усім світом і самим життям. За своєю чорнотою – що фізичною, що душевною – вони годилися б не стільки у християнки, скільки у прихильниці якогось пострадянського вуду. І навіть хамувато-масні заклики московського диякона Кураєва ("Отмиссионерьте ее как следует, а потом катехизните!") їх уже не стосуються. Вони стосуються молодших і поки що не навернутих. І жодна моральна комісія не закине, що достохвальному дикунові-дияконові мало би бути соромно навчати майбутніх батюшок сексуальному насильству і розпусті. "Місіонерити" заблудлих інакодумців – діло святе.

"Місіонерити" весь народ вони звикли ще за Радянського Союзу, будучи на той час скромними офіцериками в цивільному, захисниками комуністичної церкви та її священного синоду в особах членів політбюро. "Місіонерство" і махінації з духом – головна справа їхнього життя, більше вони не вміють нічого. У спецпідрозділах не вчать любити ближнього – тим більше, не змішувати релігію з політикою, сіючи між людей добро. Я спостерігаю за всіма цими несвятими угодниками і все одно вірю. Предмет моєї віри – здоровий глузд українців, що його років тому двадцять блискуче сформулював український народний поет Ярослав Довган: "…російське православ’я вироджується // батюшки не годні запліднити // а право славити від них не відбереш".

Не відбираймо від них їхнього права на чорнорясіє, словоблудіє і чинолюбіє. Вони все одно вироджуються. Їм уже нікого не запліднити.

http://tsn.ua/analitika/u-pozi-misionera.html

^sean