03/08/2011 | В’ячеслав Гнатюк

…Вставайте!
Кайдани порвіте!
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте!
Т.Шевченко

Ось і чергову, 197-му річницю від дня народження Великого Кобзаря, ми, українці, відзначаємо, будучи пригніченими й упослідженими на рідній, але не своїй землі.

Бо й на двадцятому році незалежності нашої держави український народ залишається невільником мафіозних кланів, які, наклавши на нього нові кайдани, нещадно визискують і виморюють його, тримаючи в злиднях, розпорошуючи світами.

Тож і нині актуальним є заклик поета із безсмертного «Заповіту», винесений в епіграф. Немає сумніву, що саме в такому напрямі розвиватимуться події в Україні ближчим часом, підтвердженням чому є тотальне невдоволення політикою нелегітимного уряду, наростання напруження у відносинах влади з народом, «податковий майдан», акції протесту проти незугарних реформ, які проходять в усіх регіонах країни.

У цю передреволюційну добу повинна нарешті піднести свій голос національна еліта, скеровуючи стихійні протести мас на повалення антинародного режиму, на очищення й оновлення суспільства.

Прикладом для неї може послужити виклик, що його кинув владі Василь Шкляр, відмовившися від Шеченкіської премії. Незважаючи на певну непослідовність (протестуючи проти політики Табачніка, письменник апелює до міністрового спільника Януковича), цей вчинок збурив вітчизняне суспільство, яскраво підкресливши антиукраїнську сутність правлячого режиму, його чужорідність нашій нації, його недостойність навіть торкатися національних символів, освячених ім’ям геніального Тараса. Це був лункий ляпас україножерам з уряду, який дошкулив їм чи не більше, ніж численні мітинги й парламентські голосування за відставку Табачніка. Розгублена влада намагалася зберегти обличчя, забелькотівши про «право» В. Шкляра прийняти чи не прийняти премію, але народ виразно побачив ту прірву, яка відокремлює цю зграю від нації, він відчув усю ницість і безпорадність цих пігмеїв перед генієм Шевченка й національною елітою.

На мою думку, варто було б і всім іншим цьогорічним лауреатам Шевченківської премії відмовитися від неї, за прикладом В. Шкляра. Це був би такий потужний удар по режимові, що значно підкосив би його силу в протистоянні з народом.
А далі – гуртом і дружно готувати наш, український День Гніву, який можна б призначити на 22 травня , коли виповнюється 150 років перепоховання Т. Шевченка на Чернечій Горі.

Хай би цього дня з’їхалися до Канева всі патріоти України, яким небайдужа доля нації й держави, і, підкріплені невмирущим духом і словом Тараса, вирушили б на Київ та змели б з лиця землі осоружний антинародний режим.

Шевченко нам допоможе у цій святій справі!

В’ячеслав Гнатюк, кандидат філологічних наук
м. Львів