Формування позитивного іміджу атомної енергетики в Японії й огляд проблеми (л)
03/19/2011 | igorg
Гляньте який цікавий ролик і які порівняння. http://www.kyivpost.ua/lifestyle/news/multyashnyj-geroj-s-diareej-obyasnyaet-yaponskim-detyam-avariyu-na-aes-video.html Оце так зомбування!
Атомний реактор це не дитинка, а тигр, якого заставили бігти в клітці. І какає він зовсім не смердючими випорожненнями, а невидимою смертю без смаку й запаху що залишиться на японській землі на сотні тисяч років. І те що з ним сталося це не діарея, а агонія.
Ось повчальна точка зору на атомну енергетику http://www.day.kiev.ua/206874
Повчальна атомна історія Японії
Брахма ЧЕЛЛАНІ. Проект Синдикат для «Дня»
Проблеми, що виникли на атомній станції «Фукусіма» і на інших реакторах у північно-східній Японії, завдали серйозного удару по світовій ядерній промисловості, потужному картелю, що складається з понад десяти державних або керованих державою компаній, які сповіщають усьому світу про відродження ядерної енергетики.
Водночас добре відомі ризики, яким піддаються атомні станції, розташовані, так само як і «Фукусіма», на узбережжі, в потенційній зоні стихійних лих. Фактично, наявність цих ризиків стала очевидною шість років тому, коли в грудні 2004 року цунамі в Індійському океані затопило другий за величиною ядерний комплекс в Індії, призвівши до відключення атомної електростанції «Мадрас».
Багато атомних станцій розташовано уздовж берегової лінії, оскільки вони потребують великої кількості води. Проте стихійні лиха, такі як шторми, урагани й цунамі, дедалі частішають через зміну клімату, внаслідок чого підвищується рівень океану, а АЕС, які містяться в прибережній смузі, стають ще більш уразливими.
Наприклад, сила-силенна атомних станцій, розташованих уздовж берегів Британії, стоять лише на кілька метрів над рівнем моря. 1992 року ураган Ендрю завдав серйозного збитку АЕС «Турки-Пойнт», розташованої в затоці Біскейн, Флоріда, але, на щастя, не зашкодив жодній із критично важливих систем.
Усі генератори енергії, в тому числі електростанції, що працюють на вугіллі й газі, потребують неабиякої кількості водних ресурсів. Однак потреби атомної станції набагато більші. Легководні реактори (LWR) аналогічно до тих, що встановлені на АЕС «Фукусіма», використовують воду як первинний холодоносій і виробляють найбільшу кількість атомної енергії в світі. Значна кількість води з місцевих джерел, яка використовується для роботи легкоководних реакторів, стає потоками гарячої води, що закачуються назад у річки, озера й океани.
З огляду на те, що реактори, розташовані далеко від моря, серйозно впливають на місцеві ресурси прісної води, в тому числі завдають великого збитку рослинному світу і рибам, — країни, які потерпають від нестачі води, але мають вихід до моря, намагаються віднайти відповідні майданчики на побережжі. Проте незалежно від того, чи розташована атомна станція далеко від моря, чи на побережжі, вона залишається уразливою до можливої дії змін клімату.
Позаяк глобальне потепління призводить до підвищення середньої температури і рівня океану, реактори, що містяться далеко від моря, дедалі більше сприяють зростанню дефіциту води і страждають від нього ж. Під час рекордно аномальної спеки 2003 року у Франції діяльність 17 комерційних атомних станцій було обмежено або припинено через стрімке підвищення температури в річках та озерах. Роботу АЕС «Санта-Марія де Гаронья» в Іспанії було призупинено на один тиждень 2006 року після того, як було зафіксовано надмірно високу температуру на річці Ебро.
Парадоксально, та згодом ті ж самі умови, які зробили неможливим для атомної промисловості забезпечити задоволення повної потреби в електроенергії в Європі 2003-го і 2006 року, обумовили максимальний попит на електроенергію через підвищене використання систем кондиціонування повітря.
Фактично, під час аномальної жари 2003 року компанія «Електрісіте де Франс» (EDF), яка керує 58 АЕС, більшість із яких розташована на екологічно чутливих річках, зокрема на Луарі, була вимушена здобувати електроенергію на Європейському спот-ринку. EDF, яка належить державі та зазвичай експортує електроенергію, врешті-решт була вимушена сплатити ціну, що в десять разів перевищує вартість електроенергії на внутрішньому ринку, а фінансові витрати компанії сягнули 300 мільйонів євро.
Аналогічним чином, незважаючи на те, що аномальна спека в Європі 2006 року була не такою інтенсивною, проблеми з водою і теплом змусили Німеччину, Іспанію та Францію перевести деякі АЕС в автономний режим і скоротити діяльність інших станцій. Акцентуючи особливу увагу на вразливості атомних станцій до змін довкілля або екстремальних метеорологічних умов, того ж 2006 року оператори АЕС у Західній Європі затвердили передбачені винятки з нормативних документів, які забороняли б їм скидати перегріту воду в природні енергосистеми, завдаючи збитку рибним ресурсам.
Франція вважає своєю перевагою атомну промисловість, яка виробляє 78% електроенергії країни. Але таким же є й споживання атомною промисловістю води: EDF викачує з річок та озер до 19 мільярдів кубометрів води на рік, або приблизно половину всього обсягу прісної води, що споживає країна. Нестача прісної води стає міжнародною проблемою, і багато країн не можуть собі дозволити допустити будівництво розташованих далеко від моря енергетичних систем, що вимагають для своєї роботи великої кількості прісної води.
АЕС, які містяться поблизу моря, не мають аналогічних проблем за умов високих температур довкілля, оскільки океанська вода не нагрівається так само швидко, як у річці чи в озері. Крім того, з огляду на те, що вони використовують морську воду, не скорочуються запаси прісної води. Втім, як бачимо на прикладі японських АЕС, атомні станції, розташовані на побережжі, стикаються із серйознішими загрозами.
Від удару цунамі в Індійському океані активну зону реактора АЕС «Мадрас» можна було захистити в безпечному заглушеному стані, оскільки електричні системи передбачливо встановлені на більш високому рівні, аніж сама станція. І на відміну від «Фукусіми», яка зазнала прямого удару, АЕС «Мадрас» виявилася далеко від епіцентру землетрусу, що спричинив цунамі.
Основна дилема атомної енергетики за умов дефіциту прісної води, яка є реалією сучасного глобального світу, полягає в тому, що вона виступає «пожирачем води» і при цьому прямо залежить від неї. Отже, через десятиліття після того, як Люїс Штраус, директор Агентства атомної енергії Сполучених Штатів, заявив, що атомна енергетика стане «дуже дешевою, аби встановлювати лічильники», атомна енергетика продовжує всюди існувати за рахунок значних державних дотацій.
Незважаючи на те, що привабливість атомної енергетики значно знизилася на Заході, вона зросла серед, так би мовити, «ядерних новачків», які створюють нові проблеми, зокрема тим, що дають привід для стурбованості щодо поширення ядерної зброї. Крім того, оскільки приблизно дві п’ятих світового населення проживає в межах 100 кілометрів від прибережної смуги, знайти відповідну ділянку на узбережжі для початку або розширення програми АЕС уже досить складно.
«Фукусіма», найвірогідніше, зменшить привабливість ядерної енергетики, так само як це сталося після аварії на АЕС «Три-Майл-Айленд» у Пенсільванії 1979 року, не кажучи про значно серйознішу катастрофу на Чорнобильській АЕС 1986 року. Проте, якщо на підставі негативних наслідків цих аварій буде підготовлено надійні інструкції, то захисники атомної енергетики згодом можуть повернутися.
Брахма ЧЕЛЛАНІ, професор стратегічних досліджень у центрі політичних досліджень у Нью-Делі, автор праць, які нещодавно вийшли: «Азіатська незборима сила: піднесення Китаю, Індії та Японії» і «Вода: нове поле битви Азії»
Атомний реактор це не дитинка, а тигр, якого заставили бігти в клітці. І какає він зовсім не смердючими випорожненнями, а невидимою смертю без смаку й запаху що залишиться на японській землі на сотні тисяч років. І те що з ним сталося це не діарея, а агонія.
Ось повчальна точка зору на атомну енергетику http://www.day.kiev.ua/206874
Повчальна атомна історія Японії
Брахма ЧЕЛЛАНІ. Проект Синдикат для «Дня»
Проблеми, що виникли на атомній станції «Фукусіма» і на інших реакторах у північно-східній Японії, завдали серйозного удару по світовій ядерній промисловості, потужному картелю, що складається з понад десяти державних або керованих державою компаній, які сповіщають усьому світу про відродження ядерної енергетики.
Водночас добре відомі ризики, яким піддаються атомні станції, розташовані, так само як і «Фукусіма», на узбережжі, в потенційній зоні стихійних лих. Фактично, наявність цих ризиків стала очевидною шість років тому, коли в грудні 2004 року цунамі в Індійському океані затопило другий за величиною ядерний комплекс в Індії, призвівши до відключення атомної електростанції «Мадрас».
Багато атомних станцій розташовано уздовж берегової лінії, оскільки вони потребують великої кількості води. Проте стихійні лиха, такі як шторми, урагани й цунамі, дедалі частішають через зміну клімату, внаслідок чого підвищується рівень океану, а АЕС, які містяться в прибережній смузі, стають ще більш уразливими.
Наприклад, сила-силенна атомних станцій, розташованих уздовж берегів Британії, стоять лише на кілька метрів над рівнем моря. 1992 року ураган Ендрю завдав серйозного збитку АЕС «Турки-Пойнт», розташованої в затоці Біскейн, Флоріда, але, на щастя, не зашкодив жодній із критично важливих систем.
Усі генератори енергії, в тому числі електростанції, що працюють на вугіллі й газі, потребують неабиякої кількості водних ресурсів. Однак потреби атомної станції набагато більші. Легководні реактори (LWR) аналогічно до тих, що встановлені на АЕС «Фукусіма», використовують воду як первинний холодоносій і виробляють найбільшу кількість атомної енергії в світі. Значна кількість води з місцевих джерел, яка використовується для роботи легкоководних реакторів, стає потоками гарячої води, що закачуються назад у річки, озера й океани.
З огляду на те, що реактори, розташовані далеко від моря, серйозно впливають на місцеві ресурси прісної води, в тому числі завдають великого збитку рослинному світу і рибам, — країни, які потерпають від нестачі води, але мають вихід до моря, намагаються віднайти відповідні майданчики на побережжі. Проте незалежно від того, чи розташована атомна станція далеко від моря, чи на побережжі, вона залишається уразливою до можливої дії змін клімату.
Позаяк глобальне потепління призводить до підвищення середньої температури і рівня океану, реактори, що містяться далеко від моря, дедалі більше сприяють зростанню дефіциту води і страждають від нього ж. Під час рекордно аномальної спеки 2003 року у Франції діяльність 17 комерційних атомних станцій було обмежено або припинено через стрімке підвищення температури в річках та озерах. Роботу АЕС «Санта-Марія де Гаронья» в Іспанії було призупинено на один тиждень 2006 року після того, як було зафіксовано надмірно високу температуру на річці Ебро.
Парадоксально, та згодом ті ж самі умови, які зробили неможливим для атомної промисловості забезпечити задоволення повної потреби в електроенергії в Європі 2003-го і 2006 року, обумовили максимальний попит на електроенергію через підвищене використання систем кондиціонування повітря.
Фактично, під час аномальної жари 2003 року компанія «Електрісіте де Франс» (EDF), яка керує 58 АЕС, більшість із яких розташована на екологічно чутливих річках, зокрема на Луарі, була вимушена здобувати електроенергію на Європейському спот-ринку. EDF, яка належить державі та зазвичай експортує електроенергію, врешті-решт була вимушена сплатити ціну, що в десять разів перевищує вартість електроенергії на внутрішньому ринку, а фінансові витрати компанії сягнули 300 мільйонів євро.
Аналогічним чином, незважаючи на те, що аномальна спека в Європі 2006 року була не такою інтенсивною, проблеми з водою і теплом змусили Німеччину, Іспанію та Францію перевести деякі АЕС в автономний режим і скоротити діяльність інших станцій. Акцентуючи особливу увагу на вразливості атомних станцій до змін довкілля або екстремальних метеорологічних умов, того ж 2006 року оператори АЕС у Західній Європі затвердили передбачені винятки з нормативних документів, які забороняли б їм скидати перегріту воду в природні енергосистеми, завдаючи збитку рибним ресурсам.
Франція вважає своєю перевагою атомну промисловість, яка виробляє 78% електроенергії країни. Але таким же є й споживання атомною промисловістю води: EDF викачує з річок та озер до 19 мільярдів кубометрів води на рік, або приблизно половину всього обсягу прісної води, що споживає країна. Нестача прісної води стає міжнародною проблемою, і багато країн не можуть собі дозволити допустити будівництво розташованих далеко від моря енергетичних систем, що вимагають для своєї роботи великої кількості прісної води.
АЕС, які містяться поблизу моря, не мають аналогічних проблем за умов високих температур довкілля, оскільки океанська вода не нагрівається так само швидко, як у річці чи в озері. Крім того, з огляду на те, що вони використовують морську воду, не скорочуються запаси прісної води. Втім, як бачимо на прикладі японських АЕС, атомні станції, розташовані на побережжі, стикаються із серйознішими загрозами.
Від удару цунамі в Індійському океані активну зону реактора АЕС «Мадрас» можна було захистити в безпечному заглушеному стані, оскільки електричні системи передбачливо встановлені на більш високому рівні, аніж сама станція. І на відміну від «Фукусіми», яка зазнала прямого удару, АЕС «Мадрас» виявилася далеко від епіцентру землетрусу, що спричинив цунамі.
Основна дилема атомної енергетики за умов дефіциту прісної води, яка є реалією сучасного глобального світу, полягає в тому, що вона виступає «пожирачем води» і при цьому прямо залежить від неї. Отже, через десятиліття після того, як Люїс Штраус, директор Агентства атомної енергії Сполучених Штатів, заявив, що атомна енергетика стане «дуже дешевою, аби встановлювати лічильники», атомна енергетика продовжує всюди існувати за рахунок значних державних дотацій.
Незважаючи на те, що привабливість атомної енергетики значно знизилася на Заході, вона зросла серед, так би мовити, «ядерних новачків», які створюють нові проблеми, зокрема тим, що дають привід для стурбованості щодо поширення ядерної зброї. Крім того, оскільки приблизно дві п’ятих світового населення проживає в межах 100 кілометрів від прибережної смуги, знайти відповідну ділянку на узбережжі для початку або розширення програми АЕС уже досить складно.
«Фукусіма», найвірогідніше, зменшить привабливість ядерної енергетики, так само як це сталося після аварії на АЕС «Три-Майл-Айленд» у Пенсільванії 1979 року, не кажучи про значно серйознішу катастрофу на Чорнобильській АЕС 1986 року. Проте, якщо на підставі негативних наслідків цих аварій буде підготовлено надійні інструкції, то захисники атомної енергетики згодом можуть повернутися.
Брахма ЧЕЛЛАНІ, професор стратегічних досліджень у центрі політичних досліджень у Нью-Делі, автор праць, які нещодавно вийшли: «Азіатська незборима сила: піднесення Китаю, Індії та Японії» і «Вода: нове поле битви Азії»