03/20/2011 | Небратан

ПЕРЕДМОВА:

Український націоналізм - це визнання незаперечності, природності права на існування та легітимності націй загалом і української нації зокрема.

Іншими словами – це усвідомлення приналежності до нації, свідоме прагнення до вирішення завдань, які стоять перед нацією, сповідування ідей, які є національними. Націоналізм, як і кожна ідеологія живе і розвивається в умовах швидкоплинного потоку подій світової історії.

- Однак наша головна мета від часу створення основних засад українського націоналізму більш ніж століття тому так і не змінилась.

- Це деколонізація рідної землі, звільнення її від іноземних військ та урядовців, надання українцям права вільно розмовляти, навчатись і читати рідною мовою, відродження своєї незалежної Церкви і Держави з одночасним забезпеченням прав і свобод громадян інших національностей. Надання всебічної допомоги в організації культурної автономії українцям Кубані, Сибіру, Далекого Сходу Російської Федерації та в інших регіонів світу де компактно розселились українці (Придністровський регіон, Польща, Канада, Латинська Америка, Австралія, тощо)

- Україна, не зважаючи на формальне встановлення незалежності в серпні 1991 року, фактично так і не стала вільною. - Скрізь, як і 100 років тому, коли писалися праці основоположників національної ідеї ї П. Донцова чи Миколи Міхновського("Націоналізм" і "Самостійна Україна"), як писав Міхновський "Коли доводиться нам іти на свої збори під допитливими поглядами цілої фалянги урядових шпіонив (нинішні сєксоти), коли українцеві не вільно признаватись до своєї національности і коли любити Вітчизну рівнозначно, що бути державним зрадником (а дійсні зрадники сидять на банковій! ). На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено виключно росіян (москалів) або змоскалізованих ренегатів ( хазарови, клюєви,табачники, магільови і т.п. )? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів ( (а піп Курілка, що вже викликає сміх своїми нав'язливими візитами і об цілунками з самовладою )?" - (підкреслені коментарі-мої)

- Нічого не змінилося і в поведінці наших "братніх" сусідів.

- "Московські царі чи імператори не виповнювали своїх обов’язків по конституції 1654 року, і поводяться нині з нами так, наче Переяславська конституція ніколи й не існувала. Вони чинять із нами так, наче наша нація зреклася своїх державних прав, віддалася на ласку російським імператорам і згодилася поділити однакову долю з росіянами, що самі обрали собі царів. Але наш нарід ні сам, ні через своє правительство ніколи не давав такої згоди і ніколи не зрікався прав, що належаться йому по Переяславській конституції.", писав більше століття тому М. Міхновський - " Та в дійсності ніякої ваги не має Переяславська конституція, всеросійські імператори є наші необмежені пани, а Переяславська конституція (є) тільки “історичним актом” та й годі. ",- продовжує Міхновський в своїй знаменитій праці "Самостійна Україна", датованій 1900 роком.

- Чи щось змінилося на краще тепер, в відношенні нинішніх московських царьків-"імператорів" до підхолуйного "українського" уряду ПРянуковича-хазарова?

- Чи хтось зважає в Москві на міжнародне право чи зобов'язання? –Це ми бачимо по тому , як харківськими угодами була прилюдно і ганебно розтоптана українська конституція, а це ж тільки початок повної зневаги українського народу!

- І вже народжуються в холуйських кабінетах чужинців і манкуртів нові "валуєвські" укази по забороні української мови в вищій школі, вилучаються з підручників історії цілі пласти нашого минулого, обливають брудом наших Героїв і національні традиції, залишаючи тільки шароварщину і суржик Поплавського на 1-му неНаціональному з керівником-іноземцем, який не знає жодного слова українською, ба, навіть погано володіючого зрозумілим більшості малоросійським діалектом "язіка".

– А слідом за душею, у Народу готуються, як ва 1932-33 роках, відібрати, правда вже шляхом підвищення цін, пенсійного віку, тощо - і тіло.

–Надто вже сильно нас ненавидять ще з часів Хмельницького чи й Великого Воїна князя Святослава!

- Так що ж робити в цих нових і одночасно старих умовах тотальної ворожнечі влади до всього українського?

- Я вважаю, що в першу чергу потрібно знати ідеологію порятунку , як Нації і народу, так і самих себе - ідеологію українського націоналізму!

– Ось ідеологія нашого виживання.

–В -народ інедаремно, ще здавна казали: "Перемагай труднощі розумом, а небезпеку — досвідом!" і "Треба розумом надточити, де сила не візьме".

- Озброївшись знаннями про стратегію і тактику українського відродження можна буде приступити й до його будівництва.

–Адже багато "політичних" (беру їх в лапки, бо найчастіше в них немає ні ідеології ні політики. А просто буйна фантазія, перейнята з англо-американської чи московської право-лівої-ще якоїсь там "тусовки", тобто банальне мавпування, або ж акції, що ще гірше, на замовлення) сил чи груп просто імітують політичну боротьбу, не володіють навіть мінімальними знаннями історії, політології ні світу ні України.

– А ще деякі "протестанти" , вимахуючи державними чи революційними прапорами при цьому української мовою знають тільки два-три гасла, на кшталт "Бандера прийде, порядок наведе".

– Звичайно, Степан Бандера, як національний Герой і один з творців національної революції і збройного опору окупації в 30-х-50-х роках минулого століття ще прийде, але вже більш осмисленою фігурою українського політичного життя. Значення якою все ще недооцінене.

–Але ж вигукуючи ці гасла їх згортають і повертаються в свою окрему "мірок-тусовку" де не почуєш жодної зрозумілої думки та й жодного українського слова.

- Звучить все той же діалект малоросійського "язіка" за яким росіяни безпомилково впізнають "прєславутого хахла"!

- Чи можна бути одночасно українським революціонером і антиподом до української культури , традицій . звичаїв, щедро ляпаючи брудним язиком такі ж брудні російські вирази-"мати"?

- Відповідь очевидна.

1.

– Кожному українцю, національну революцію в Україні потрібно починати з себе.

– Скрізь, - в побуті, на роботі, інтернеті спілкуйтесь українською мовою і при цьому гордіться, що Ви користуєтесь мовою давнього народу з історією, яка загубилась в сивих віках трипільської культури ще десятки тисяч років тому..

- Народу, який перемагав і будував, який мав святих сподвижників і великих воїнів, ремісників і хліборобів..

– Гордіться через рідну мову рідною землею, а не московською тусовкою через матірний "язік".

2.

- Якщо з якоїсь причини не знаєте рідної історії, філософії , то не полінуйтесь її прочитати, адже інтернет дає широкий доступ до знань.

–Той хто має, хоча б початкові знання цих наук вже не стане легкою здобиччю чужинців і не перетвориться в "хахла"-манкурта.

3.

- Не піддавайтесь на вплив чи агітацію псевдо- правих чи псевдо- лівих, лівацьких груп(скінхедів чи їм подібних та інших фашиствуючих, та відверто пропагуючих ксенофобію чи совкізм, - української кальки "лімонівців", тощо).

– В таких угрупуваннях, як правило, цілі виразні і зрозумілі, як і близькі бовдурам і невдахам - облити когось чи щось зеленкою , виконати чиєсь замовлення чи пройтись по вулиці, покричавши гасла - це в кращому випадку.

– Стратегічних цілей немає.

– Зате є багато атрибутики і епатажу, без знання кінцевої мети самої боротьби.

– Основний їх принцип це принцип холерика: "Боротьба заради боротьби" і "Заробляй. як можеш!"

4.

- В українського націоналіста є кінцева мета: побудова незалежної Української Держави і ціль: звільнити свою землю від чужих впливів, окупаційних військ, забезпечити, як вже було сказано вільне функціонування української мови у всіх сферах вжитку, забезпечити права і свободи українців , як державотворчої нації.

- Цій кінцевій меті і цілям, що з неї виходять, й повинні підпорядковуватись тактика і засоби сьогоднішньої боротьби. (Це окрема велика тема)

Отже, розглянемо світогляд націоналізму (в тому числі й українського) і його основні складові за нашим видатним теоретиком Дмитром Донцовим (короткі тези з його праці "НАЦІОНАЛІЗМ"):



1. ЗМІЦНЮВАТИ ВОЛЮ НАЦІЇ ДО ЖИТТЯ, ДО ВЛАДИ, ДО ЕКСПАНСІЇ
(я б додав:в тому числі і в інформаційному просторі- особливо інтернеті!)

2. ТЯГА ДО БОРОТЬБИ, ТА СВІДОМІСТЬ ЇЇ ОБОВ'ЯЗКОВОСТІ, БЕЗ ЯКОЇ НЕМОЖЛИВІ НІ ГЕРОЇЧНІ ВЧИНКИ, НІ ІНТЕНСИВНЕ ЖИТТЯ, НІ ВІРА В НЬОГО, АНІ ТРІУМФ ЖОДНОЇ НОВОЇ ІДЕЇ


3. РОМАНТИЗМ, ДОГМАТИЗМ, ІЛЮЗІОНІЗМ

3.1.

РОМАНТИЗМ – це почуття приналежності одиниці до “цілого”, яка в ім’я ідеалу “цілого”, бореться з ворожим йому ладом “без огляду на страх за свій добробут”
(у Фіхте)
- “Дух апостольства”, бо “всі апостоли – романтики”
(Жюлєн Бенда)

Цей “ідеалізм”, ця “релігійність”, ця “теологія”, це той “романтичний дух”, що ставляє вічне над дочасним; цінності, які нам “нічого не приносять” над “намацальними інтересами”; підпорядковування інтересів “мене”, “тебе”, “нас” – ідеї великого цілого, яке в релігійнім житті зветься Церквою, в етичнім – моральними засадами, в політично-зорганізованих суспільствах – нацією або державою, як поняттям, відірваним від кожночасної суми живучих одиниць, що говорять однією мовою або заселяють спільну територію...

3.2.

ДОГМАТИЗМ, БЕЗСАНКЦІОНАЛЬНІСТЬ - доктрини сполучені з амотивними відчуттями, прості й категоричні.

Юрба “переконується” лише ідеями, корисність яких для себе, або височінь яких вона не зовсім ясно собі усвідомлює (їх “не розуміє”), але тим ліпше – відчуває. Догматизм тих “переконань” полягає в тім, що вони абсолютні, без санкцій.(по Д. Донцову)
- “не тому, що її плоди добрі, релігія правдива, – лише її плоди добрі тому, що вона правдива” (Гюі Гран)

3.3.

ІЗЮЛІОНІЗМ (УЯВА).

“Ілюзіонізм” є синтезою обох (революційних ідей- романтизму і догматизму - Д.Донцов): він протиставляє “змисловому” – іраціональне, надзмислове, конкретному – невидиме і незнане, і це “теологічне” в нім; і він протиставляє доказам – голу афірмацію, і це “догматичне” в нім. І первень чуттєвий “ілюзіонізму” (він не дискутує), і його первень інтелектуальний (що хоче здійснити ідею неіснуючу і принципіяльно протилежну конкретній) – умотивовують його войовничість, антипацифізм. Як такий, “ілюзіонізм” входить складовою частиною (разом з “релігійністю”) до згаданої третьої підстави всякої, отже і національної, революційної ідеї – романтизму.

Форма, яку найчастіше в людській історії приймає ілюзія – це леґенда “останнього бою”. Заперечення того, що є захоплююча картина катастрофи, що принесе нове. Ідеї доступні масі лише “переложені в короткі правила, що викликають образи, в форму­ли, які не узмістовлюють “кілька ідей нараз” (вони недоступні масі), лише є “прості й афірмативні, ґвалтовні й ясні”. Однією з таких образових ілюзій, охоплених у “ґвалтовну і ясну” формулу, це леґенда “останнзого бою”, що забезпечить перемогу справі(Д.Донцов)

4. ФАНАТИЗМ (ПАФОСНІСТЬ) І “АМОРАЛЬНІСТЬ”

4.1. ФАНАТИЗМ

Ідея сполучена з відповідним почуттям , з абстрактною волею жити і рости, чи, навпаки, ця ідея є розумовою абстракцією, що хоче забити афект.

В першім випадку – така ідея переможе, в другім – вмре. Ці афекти Геґель звав “пафосом”, означаючи його як “загальні сили,... які виступають не тільки для себе в своїй самостійності, але живуть так само і в людськім серці, порушуючи людські почування в їх “святая святих”. Цей пафос майже однозначний для нього з пристрастю, лише позбавленою присмаку низького і самолюбного.

- Тверда віра в гасла, що він голосить, як безуслівну і обов’язкову для всіх правду, любов до ідеї, яку він хоче здійснити, безмірна ненависть до всього, що перешкоджає їх здійсненню, – ось та сума переживань, яка огортає всякого правдивого революціонера, фанатика – з необхідності і з натури боронених ним думок. Ось чому любов і ненависть усе ідуть в парі, як два доповняючі себе почування з кожного прибічника великої ідеї.
(М. Донцов)

4.2. “АМОРАЛЬНІСТЬ” ( суперечність з буденною "мораллю" хахла-малороса-манкурта)

- Це не є, звичайно, аморальність в змислі увільнення від етичного критерія, від морального ідеалізму. Навпаки, максимум етичної напружености тих ідей, та їх сторонників є незвичайно високий, а підпорядкування особистого загальному, часто жорстоким моральним приписам, тут суворе, тверде як ніде. Отже коли говорю про “аморальність” тих ідей (Д. Донцов), то тут розумію їх суперечність з “ буденною мораллю провінціонального “кальоскаґатоса” (аристократа, прекрасно благого) , який етичність чи неетичність великої ідеї або руху оцінює з точки погляду політично-бездоганного міщанина; який до загально національних, взагалі громадських справ підходить з міркою своїх приватних вигід, турбот та інтересів. З цього то власне погляду “самоотверженного малоросса” або “poczciwego rusina”, ці ідеї та рухи – дійсно “аморальні”. В своїй “Динамічній соціології” каже американець Ворд: “Етична і соціологічна точка погляду суперечать собі. Перша змагає до приборкання соціяльної енерґії, друга – до її визволення і розвитку... Правдива моральність, не менше як правдивий поступ є в емансипації суспільної енерґії і в повнім виявленні сили”89. З точки погляду цієї моралі “зле – то є боягузливе.

Гідний погорди здається їй, хто все (пасивно) журиться, зітхає, нарікає”. З точки погляду цієї моралі – муситься відчувати ненависть до ворога, навіть коли він вам досі нічого злого не зробив (Платон), з цієї точки погляду треба розтоптати єхидну, навіть коли вона не свідома, що шкодить (Леся Українка).

“Якими засобами приходить до влади якась чеснота?- Засобами боротьби. Панування чесноти можна осягнути тими самими засобами, якими взагалі осягається всяке панування. Так приходить він до своєї “moralfreie Tugend”
(Ніцше)


5. СИНТЕЗА РАЦІОНАЛІЗМУ ТА ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМУ.

Природа не знає гуманности й справедливости, вона знає лиш заслуги й винагороди. Коли селянин не орав і не сіяв, природа не каже йому: він порядний чоловік, ми не можемо бачити його голодного... Вона каже: цей чоловік не сіяв, він не жатиме! Коли рибалка не закидує сіти в море, природа не каже: він має діти й жінку, йому треба помочи... Вона каже цілком просто, і зовсім не “людяно”: він не працював, хай терпигь! Природа винагороджує лише в пропорції до зусиль і заслуг – для її мети. В суспільнім житті обов’язує та сама засада, і ні одна нація не дістане в дарунок жнив від “справедливої” природи, коли вона не сіяла; ні одна не дістане незалежности, коли не хоче і не може її осягнути, коли не має почугтя й сили здорових рас, що хочуть панувати над людьми, землею, повітрям і морями, служачи собі і – людському поступові.

Ренан: “Нація, яка замикається в чисте перестерігання свого інтересу, не може вже грати загальної ролі. Країна може мати провідну ролю (maitrise) лише через універсальні сторони свого генія”
"...Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цуpайтесь..."
( Таpас Шевченко )

6. ТВОРЧЕ НАСИЛЬСТВО ТА ІНІЦІЯТИВНА МЕНШІСТЬ, ЯК ПОРЯДКУЮЧІ СИЛИ.

Хто впроваджує в світ і здійснює якусь ідею? Провансальці, демократи та інші народолюбці відповідали – завше народ!

Ми відповідаємо – ніколи народ! Народ є для всякої ідеї, чи в її статичному, чи в динамічному стані – чинник пасивний, той що приймає.

- Чинником активним, тим, що несе ідею; тим, де ця ідея зроджується є – активна, або ініціативна меншість. Називають її різно: “класово свідомий пролетаріят” (в противність до переважаючої маси “несвідомого”), “національно свідома інтелігенція”:, “аристократія”, “правляча кліка”, “тирани”, (її політичні твори: С С.С.Р., фашистівська держава, “Unegalitare-” або “Fuhrerdemokratie” (Alf. Weber), але – суть цієї меншости та її роля в усіх громадських одиницях та сама. Це група, яка формує, неясну для “неусвідомленої” маси, ідею, робить її приступною цій масі і, нарешті, мобілізує “народ” для боротьби за цю ідею. -Ніколи пасивна юрба, а лише активна меншість є суспільнотворчою силою, чи то будуть “варяги”, чи конкістадори, чи певна кляса, що репрезентує націю, чи нація, що репрезентує їх “союз”, чи купка “подстрекателей” або “podzegaczy”, – скрізь меншість. Роля цієї меншости величезна, особливо як повитухи нових ідей.
(П. Донцов)

“Нація, як усі великі символи культури, це внутрішнє посідання небагатьох людей” (Шпенглер)

Отже при всякім стані суспільності, для утримання її при життю, для успішної оборони і всякої акції взагалі – неминучою умовою є існування активної, відважної, спрагненої влади меншості, цієї правдивої носительки великих ідей, найважнішого чинника історії.

Творче насильство – як “що”, ініціативна меншість – як “хто”, ось підстава всякого майже суспільного процесу, спосіб, яким перемагає нова ідея. Ці два моменти, як домагання практичної політики, є шостою підставою і складовою частиною всякої нової ідеї, що здобуває собі право на життя.

ВИСНОВОК:

Я вважаю, що прочитати працю Донцова має кожний українець, який ідентифікує себе з майбутньою дійсно незалежною Українською Державою .

– В те , що Україна здатна на відродження національної гордості і ідентичності я не сумніваюсь.

- Деякі народи знаходились в багато гірших ситуаціях сваітовою історії, але зуміли вийти врешті-решт переможцями.

- Згадаємо хоча б наших братів слов'ян: сербів, болгар, хорватів чи наших румунських сусідів. Адже пережили ж вони османське іго, пережили обусурманення і отуречення, зреклися врешті-решт чужої турецької мови, що нав'язувалась їм , як нам російська, польська чи німецька сотні років!


Працю М. Донцова "НАЦІОНАЛІЗМ" в повному викладі можуть прочитати ТУТ. Я ж записав тількі деякі основні її постулати. Працю Миколи Міхновського "САМОСТІЙНА УКРАЇНА" можна завантажити ТУТ.