03/25/2011 | vivagor

Інтернет річ всеохоплююча, але добровільна. Хочеш - ігноруй, хочеш - користуйся, хочеш - живи в ньому. Люди використовують всесвітню мережу настільки, наскільки відчувають у цьому потребу. Кожен на свій рівень і розсуд. В інет пішли крамниці, бібліотеки, консультаційні центри, словники, довідники, індустрія розваг, пошта, ЗМІ... В інтернет перемістилися війни. Як справжні, коли імовірному супротивнику за допомогою відповідних вірусних программ чинять економічні диверсії на стратегічних об'єктах, так і віртуальні, коли точаться епістолярні баталії - на певні теми. Віртуальні війни ведуть як державні інститути, котрі вирішують таким чином ті чи інші політичні, ідеологічні або економічні завдання, так і окреми особистості. В останньому випадку маємо найбільш розповсюджене явище - дискусії стосовно гарячих новин чи болючих тем: етнічних, історичних, суспільних, філософських і тих самих політичних, які часто регресують до банального з'ясування особистих відносин і закінчуються образами. Людство еволюціонувало до щабеля, коли бійки з площини дрючків і каміння перемістилися в сферу інформаційних технологій.

У свій час я пройшов через це. Були приватні суперечки в ICQ, були форумні баталії, були коментарі на ресурсах інформаційних агенств і особистих блогах. Не скажу, що перехворів. І дотепер раз по раз доводиться відстоювати власну точку зору. Буквально добу тому мене знову втягнули в чергову дискусію. Умови розповсюджені і цілком очікувані: проросійський блог, з епатажною назвою на кшталт "цяця серед лайна", господиня якого явно хвора нарцисізмом і не приховує антиукраїнських поглядів, незважаючи на громадянство нашої держави. Відверто скажу, в мене було досить вільного часу, я нудьгував, а тому взявся розважатися, тобто - долучився до "пошуків істини". Справа майже одразу каналізувалася з конкретики в улюблений сектор неоімперських сил: Росія - все, Україна - ніщо, росіяни - переможці, українці - невдахи. На свої питання відповідей я не чув, натомість отримував на свою адресу все нові і нові закиди. Власне очікувати іншого - годі було мріяти. Саме на це я і розраховував. А потім застосував прийом, де поставив все з ніг на голову. Змалював ситуацію з точністю до навпаки.

Що таке "Росія"? На чому базується її велич? На кривавих жертвах? Сумнівне досягнення. На загадковій душі? Щось непомітно її в п'яних трактирних бійках, у кривій громадянській війні, мережі ГУЛАГу чи в тактиці впровадження штрафних батальонів... На міфах щодо своєї унікальності? То їм у світі віри не ймуть. Не були першими в своїх галузях ні Ползунов, ні Крякутний, ні Артамонов, ні брати Черепанови, ні Ломоносов, ні Яблочков, ні Можайський, ні Пєтров, ні Попов, ні Циолковський, ect. Це дуті вигадки, які народили гірке прислів'я "Росія – батьківщина слонів". На цьому тлі вести розмови про комплекси меншовартості українців – просто недоречно. Де б вона наразі була, сучасна РФ, якби у свій час Богдан Хмельницький не вирішив проявити ініціативу стосовно об'єднання "братніх народів". Натомість, старший брат дуже швидко забув про "український народ". А що таке "руський етнос"? Де він? Я погано собі уявляю що таке "Росія". Для мене є нащадок СРСР - Російська Федерація, тобто ералаш із безлічі народів, кожен з яких поодиниці має власне обличчя, а загалом це державне утворення на рівні Нігерії але ракетами. Цілком співставне порівняння і за кількістю населення, і за вуглеводнями, як основою національної економіки і за рівнем корупції та іншими подібними показниками. А в історичному розрізі мої асоціації малюють "Московію", котра за рахунок загарбницьких війн збільшила свою територію у десяткі разів, ставши справжньою імперією. Яка, до речі, вчинила геноцид і винищила останній релікт Київської Русі - Новгород і Псков 500 років тому. Про який "руський етнос" мова? Про плем'я росів що колись мешкало на території сучасної Київської області в поймі річки з тою ж назвою чи русинів, що і зараз живуть собі на території Західної України? Навіть якщо взяти мешканців сучасної РФ, то етнічні слов'яни там у меншості - на тлі фіноугорських, тюркских, маньжчжурських і тому подібних народів. Ще за часів СРСР з початку 70 х років 20 ст. слов'яни на території РФ вимирали: в європейській частині населення скорочувалося, а його статистична кількість збільшувалося лише за рахунок міграції, коли до північної столиці та Москви а також у райони Сибіру, Далекого Сходу і Крайньої Півночі - за довгим карбованцем їхали мешканці інших республік. В Європейській частині РФ часів СРСР мала місце елементарна арифметика: створивши сім'ю, двоє людей мали в кращому випадку двої дітей, як виняток - більше, як правило - менше: зазвичай лише одну дитину.

Тобто у слов'ян не було навіть потрібного відновлення популяції етноса. Треба додати, що не кажна сім'я була спроможна мати дітей, і не всі діти доживали до віку власного батьківства. Варто проявити увагу і до такого явища, як вимирання Центрально-Чорноземного Регіону і Нечорнозем'я, мешканці яких за Брежнєвських часів масово їхали на заробітки в Україну: в Донбас, у Харків та Придніпров'я... Безумовно, населення РФ розмовляє російською мовою. Але що таке "російська мова"? Це одна з течій древньоруської мови, з якої вийшли кілька мов, в тому числі і українська. В один історичний період. Але в Російській Федерації чомусь українську мову вважають "малоросійським діалектом". І культивується це на високому рівні. Більше того, останнім часом на телебаченні РФ і в рунеті насаджується ганебний міф, стосовно української мови, як штучно створеної лише на початку 20 ст. та ще й на замовлення австрійсько-угорського Генштабу, як один з важелів підриву Російської Імперії перед Першою Світовою Війною. Подібну маячню ще варто пошукати! Той, хто культивує подібні нісенітниці або знахабнів від уседозволеності і впевнений в абсолютному невігластві оточуючих, або відверто божевільна людина. І якщо пересічний мордвин чи вепс мало цікавиться формуванням мови у суспільстві, то люди, які мають дипломи за фахом "лінгвіст" або "філолог" повинні знати, якою мовою писав у 19 ст. свої речі український класик Т.Г. Шевченко, який деякий час жив на території Росії. А заразом і такий невідпорний факт, що поема "Енеїда" була написана І.П. Котляревським сучасною українською мовою за рік до того як творець сучасної російської мови О.С. Пушкін взагалі народився. Також корисно почитати одного зі стовпів російської класичної літератури, першого критика Імперії В.Г. Белінського, який до речі, відверто не любив українську мову, і писав про неї у першій половині 19 ст. що вона розвивалася тільки до часів Петра I, після чого - занепала. Питання: "чому занепала?" наразі висвітлювати не будемо, воно і так ясне, як Божий день. До слова, зі "статей Богдана Хмельницького", щодо об'єднання України і Росії в середині 17 ст. які за наказом Петра I у 1709 році шукали в архівах Москви, було найдено лише... їхній переклад з української на російську. Цікаво, чи можна довіряти Белінському?

Вважаю, можна. Але тоді треба визнати і самостійність української мови в історичному розвитку від російської. І то як мова не може існувати без носіїв - слід визнати право на існування українського етносу. До речі, Белінський був "західником" і російську мову теж не надто любив. Точніше - любив, але таку собі "есперанто", мову штучно створену на базі мов древніх слов'ян, словниковий запас якої на три чверті запозичений з іноземних мов. Мова, яка вважається зараз "російською", фактично є окрошкою зі слов'янських, фінно-угорських, тюркських мов і мов романської та німецької груп. Що є російська мова в чистому виді, якщо навіть такі звичні здавалося б "руські" слова, як: "гусь", "соль", "шаромыга", "слесарь", "картина", "отвага", "суп", "скурпулёзность", "табуретка", "дама", "крах", "тарелка", "душ", "котлета", "наивность" прийшли з-за кордону. Вже мовчу за відверто запозичені слова: "шофёр", "антресоль", "трюмо", "автомобіль", "комп'ютер" і т.і. Згідно того ж Белінського, якщо писати виключно російською, то фраза: "франт идёт из цирка в театр по бульвару в калошах и с зонтиком" звучатиме як: "хорошилище грядёт из ристалища на позорище по гульбищу в мокроступах и с растопыркой", Це - Белінський! Щоб зрозуміти за рахунок чого розвивалася російська мова, треба порівняти сучасну російську літературу з літературою Росії зразка 18 ст. і усвідомити різницю. А різниця - величезна! Втім, цього не варто лякатися, бо мова - субстанція жива, і українська мова точно так запозичувала іноземні слова. Російські поети-футуристи Маяковський, Хлєбніков, Кручених, полюбляли вигадувати нові слова. Наприклад, слово "лётчик" - їхня робота. І цього не треба лякатися, це - показник того, що мова живе і розвивається на власній базі. Саме це в Україні зараз і спостерігається. І мене не тільки не обурює, а навпаки дуже втішає, коли люди вигадують нові слова-українізми, на кшталт "міжповерховий дротохід", "розбіганці", "прифарток". Це важко зрозуміти недалеким людям. Вони завжди гигикали з подібних речей, бо жили не своїм розумом, а подібно папугам повторювали чужі дурниці. Втім, їхній життєвий шлях, це - їхній власний вибір.

Зазвичай інтернетні бійці в режимі он-лайн довго не витримують: набір цитат, завчених фраз, заяложених доводів, влучних ефектажів, готових тез, насмиканих з аналогічних сутичок, як правило, швидко закінчуються, а з логікою у прибічників "міцної руки Імперії" далеко не все гаразд - переважна більшість з них своїм розумом не живуть, перебуваючи під впливом густої завіси добре налагодженої пропаганди. Власне, мета всіх подібних ресурсів і розмов на них - підтримка своїх прибічників, генерація п'ятої колонни, збільшення валу антиукраїнських дописів. Суть матеріалів - приниження України, формування в пересічного громадянина комплексу меншовартості, наілування у свідомості читачів гнітючого вантажу безперспективності його цінностей як українця, пригнічення будь-яких прагнень, розмивка концентрації зусиль. Адже не всі читачі володіють перевіреною інформацією стосовно наріжних питань свого минулого, не всі мають власні тверді переконання щодо сучасності, а дехто і не впевнений щодо майбутнього. Людей, з непевною світоуявою досить багато.

Достатньо вийти на вулицю і переконатися у кількості розгублених співгромадян, яких носить розбурхане море, час від часу закручуючи у нові водовороти. Тому і треба пропонувати людям альтернативу. Часи однозначності минули разом з "генеральною лінією КПРС", крок убік від якої був злочином. Тепер кожен має свою думку і навіть поважні історики не завжди знаходять консенсус. У мене немає бажання говорити за "історичну місію українського народу" - Україна не імперія і панувати в світі не збирається. Шлях порядної людини - самовдосоналення. На жаль, революційні зміни рідко приводять до чогось доброго в будь-якій сфері. А еволюційні - не помітні, бо надто повільні. Тому не варто впадати у відчай, якщо дорога здається нескінченною. Можна кульгати, можна спотикатися, головне - рухатися у вірному напрямку. Я давно не очікую карколомної зміни краєвидів, всі мої питання - риторичні. Саме тому я задовільняюся маленькими радощами життя.

Як боротися з проявами українофобії і при цьому не втратити власної гідності, не набути сумнівної слави "печерної людини"? Не знаю, чи є простий універсальний рецепт, але будь-що потрібно демонструвати витримку і не піддаватися на провокації, казати правду і не погоджуватися на сумнівні компроміси, підкреслювати принципові питання і не відволікатися на побічні дрібниці сумнівного походження, не дозволяти себе втягувати у порожні багатослівні балачки і відверті лайки, всіляко демонструвати переваги власних поглядів, широко застосовувати нестандартні ходи, наполягати на повноцінному діалозі, коли гра іде на двоє воріт, а не в одні, вдало застосовувати почуття гумору, чітко і влучно аргументувати свою позицію, підкріплювати її логікою і доказами, бажано з джерел ворожої ідеології та робіт кумірів супротивника. Сторонні читачи повинні бачити, що існує краща альтернатива, а опоненти повинні переконатися, що мають справу не з недолугим носієм інших поглядів, а з достойним супротивником, вищим за себе.

http://vivagor.livejournal.com/62727.html

(орфографію автора збережено)