28 січня 2010 року тодішній президент України Віктор Ющенко видав указ №75 "Про вшанування учасників боротьби за незалежність України", пунктом 2 якого Кабінету Міністрів Україну доручалося "розробити разом зі Службою безпеки України та за участю Національної академії наук України і внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України у XX столітті". Не знайшовши на офіційній сторінці Верховної Ради України і натяку на законопроект, внесений на її розгляд в результаті сподіваного виконання цього доручення глави держави, в лютому цього року я звернувся до КМУ з запитом про перебіг і результати такого виконання. 28 лютого (тобто з порушенням встановленого законом десятиденного терміну письмового повідомлення запитувача про те, чи буде надано інформацію), з кабміну наспіла звістка про дивне, як на мене, передання запита (названого чомусь зверненням, хоча це зовсім різні сутності) до Інституту національної пам'яти. Відповідь теперішнього керівника Українського інституту національної пам'яти В.Солдатенка – нижче у відсканованому вигляді. Почути думку згаданого там академіка І.Юхновського було б, безперечно, цікаво, але лише до певної міри: з його думкою чи без його думки – кабмін, навіть за "політреформенною" Конституцією будучи зобов'язаним керуватися актами президента, не мав права ухилятися від виконання указу чи то спускати виконання того указу на гальмах. Але, судячи з нижченаведеного, ухилився та спустив. Оцінюючи ставлення теперішньої влади (на епітет "нова" вона не заслуговує, вона вже стара) до виконання "символічних" указів Ющенка, слід наголосити, що справа не у персоналії Ющенка, справа у цілковитій відсутности виконавчої дисципліни по відношенню до чинних і ніким не скасованих актів, а головне – у ставленні Януковича з компанією до України, українців та українських цінностей. Втім, таке ставлення – не новина і не має дивувати. Злішими будемо p.s. Відповідно до пункту 1 того ж указу №75 (на сьогодні чинного і, відтак, обов'язкового до виконання держпосадовцями): "Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності". Олександр Северин

Відповіді

• 2011.03.30 | Evgen.I

  Re: Путін не велів.

• 2011.03.30 | Мірко

  Революції ще не було

  Черговий приклад як накази Президента не виконувалися. Звинувачуємо Президента, а справді проблєма в держапараті який створив був Сталін і який заселений "людьми Щербака" та їхніми клонами. Це умовно мільйон осіб. Структура не надається на реформу. Скільки стригти березу, - її на калину не перетвориш. Треба зрубати перше і посадити друге. Іншої алхемії нема.
  
  А на то треба революцію. Правдиву. Питання лишається чи така революція навіть можлива коли умовно 49% населення якраз із існуючою москало-совковою владою почуває спорідненість? Не кажу що задоволені, але для москало-совків ця тяглість із УРСР їм рідна. Пісьля Голодомору й ґеноцидів, таких громадян які б почували що УНР (чи ОУН-УПА) для них щось рідне на сході лишилося мало. В результаті національна революція в сучасних межах успісною не може бути. А давні фантазії про повзучу українізацію і демократизацію зустрілися з реальністью протилежного процесу. Сподіюсь що потрібна національна революція перетвориться на дві - українську і москало-совкову.
  А пісьля такої - границі української України опинуться далеко західніше від тих котрі ми бачили б пісьля референдуму Або-або.