04/15/2011 | Валерій Степаненко

Останнім часом помітні відчутні зміни на найбільш рейтингових загальнонаціональних каналах вітчизняного телебачення. Стосується це як мови передач, так і їх формату. На жаль, єдиний державний Перший Національний канал України не є тут винятком. На всіх каналах знову масово «крутять» ─ не перекладаючи і не субтитруючи ─ російські телесеріали та транслюють у прайм-тайм різного роду розважальні російськомовні програми, розраховані на необтяжену інтелектом глядацьку аудиторію. У той же час, розраховані на інтелектуально більш просунуту публіку пізнавальні україномовні програми про культуру, побут, історію наших предків і т.п. демонструються майже виключно вночі. Так ніби українців заганяють у підпілля, адже підпільники вночі не сплять.

Складається враження, що вітчизняним телевізійникам дали вказівку форсувати перетворення України на недорікувату Малоросію. Інакше, принаймні, єдиний державний канал був би україномовним, мав проукраїнський формат і відфільтровував сумнівні низькопробні передачі на кшталт «дражнити хохла» відомого київського композитора Владіміра Бистрякова, який послуговується українською лише розповідаючи скабрезні анекдоти за гроші українських платників податків.

Можливо варто створити у вітчизняному телевізійному ефірі виключно російськомовний державний канал, а Перший Національний зробити все ж повністю україномовним? Хто дав право ледве не силоміць нав’язувати українцям на їх власній землі мову колишньої метрополії? Адже лише українська мова може перетворити населення України на єдину політичну націю. Особливо якщо взяти до уваги, що політика мультикультурності у західних країнах зазнала цілковитого фіаско (та ж двомовна Бельгія вже понад півроку не може вийти з перманентної урядової кризи, зумовленої, головним чином, мовною та культурною нетерпимістю між франкомовними валонцями та голандськомовними фламандцями).

Останнім часом доводиться все частіше перемикати телевізор на англомовні та польськомовні канали (на жаль, іншими іноземними мовами не володію). Особливо імпонує високий професіоналізм світової служби Бі-Бі-Сі, яка відзначається оперативністю, зваженістю та неупередженістю у висвітленні актуальних подій. Чого не можна сказати про часто політично та матеріально заангажованих ведучих вітчизняних телеканалів, які намагаються «чіпляти локшину на вуха» глядачам, ігноруючи стандарти об’єктивної журналістики. Щоправда, на чотирьох культових ток-шоу наразі іще представлені різні точки зору. Але це чи не єдиний бальзам на рани зневіреного українського телеглядача, адже й неозброєним оком помітно, що частка «джинси» у вітчизняному ефірі постійно зростає.

Один знайомий капітан Радянської Армії українського походження, з яким довелося служити на Крайній Півночі після закінчення університету, якось видав, сам того не усвідомлюючи, «крилату» фразу. Це сталося після того як він категорично заперечував існування в українській мові слова «приїздити» (вважав його діалектним і наполягав лише на «приїжджати»), яке вжив у приватній розмові з ним фельдшер-прапорщик також українського походження (той повернувся з тривалої відпустки й іще не «забув» материнську мову). Коли ж капітану зі словником в руках довели, що обидва слова є цілком прийнятними в українській літературній мові, то він, категорично все рівно не погоджуючись, заявив, що «і в енциклопедіях бувають помилки». Атож, errare humanum est. Днями мав змогу переконатися у цьому. Бо навіть знаменита британська телерадіокомпанія Бі-Бі-Сі робить подібні недолугі «ляпи». Далі по суті.

10 квітня на телеканалі світової служби Бі-Бі-Сі декілька разів (зокрема, в центрально-європейський прайм-тайм о 20:30 за Києвом) було показано присвячений Україні відеосюжет (BBC World News, продюсер Amir Amirani) тривалістю близько 10 хвилин у форматі інтерв’ю з громадянами України - представниками 6 різних професій: лікарем, вчителем, фермером, працівником банку, базарним торговцем і мільйонером-скоробагатьком. Варто відзначити, що лікар, вчитель, працівник банку та скоробагатько відповідали на питання журналіста Бі-Бі-Сі порівняно непоганою англійською.

Відеосюжет було витримано у притаманному Бі-Бі-Сі дусі неупередженого хронікерства. Хоч з боку кількох опитуваних і були нарікання на дорожнечу життя та інші вітчизняні проблеми, але всі вони висловлювалися як патріоти України. Принаймні, жоден не сказав, що хотів би емігрувати. Лише одне питання журналіста Бі-Бі-Сі виходило, на позір, за межі європейської етики. Йдеться про питання щодо розміру зарплати, задане працівниці банку, на яке вона звісно ж прямо не відповіла, сказавши, що зарплата є пристойною (reasonable). Найбільше часу, звісно, було присвячено нуворишу (то був Петро Порошенко) та його родині. Скоробагатько спілкувався пристойною (хоч і далеко не бездоганною, як для колишнього міністра закордонних справ) англійською мовою і видавав себе за «скромного» і мудрого патріота України. Не позичаючи у Сірка очей, заявив, що не дозволяє собі придбавати дуже дорогі речі, зокрема, автомобіль «Ролс-Ройз», бо нечемно (impolite) чинити так у бідній країні, якою є Україна. А статки, ─ як з неприхованою гордістю повідомив нувориш, ─ йому це дозволяють, адже річний продаж групи компаній, інвестором яких він є, складає близько $1 млрд.

Усе було ніби у межах пристойності і, загалом кажучи, могло б навіть працювати на позитивний імідж України, якби не одне «але»: інколи у паузах між інтерв’ю та у самому кінці відеосюжету виразно було чути сольний акомпанемент на балалайці. Не зрозуміло лише чи таким чином Бі-Бі-Сі кепкує з патріотично налаштованих українців, а чи натякає на зміну українськими владоможцями фактичного, а не декларованого вектора геополітичного розвитку. Можливо також, що продюсер відеосюжету Бі-Бі-Сі про Україну Amir Amirani відвідавши Україну та надивившись вітчизняних телеканалів, не побачив там нічого, окрім «балалайкізації» й вирішив «потрафити» нашому президенту та його найближчому оточенню? Бо як інакше можна пояснити той прикрий факт, що світова служба Бі-Бі-Сі, яка до того ж нещодавно припинила радіомовлення українською, на 20-у році незалежності все ще асоціює Україну з балалайкою?

http://blogs.telekritika.ua/?id=2252