04/27/2011 | Святослав Караванський

Перебування при владі в Україні президента Януковича, обраного на останніх прези-дентських виборах, характеризується рядом рис, які суперечать цивілізованим нормам життя на планеті. Червоною ниткою через усі “реформи”, усі кроки нового президента проходить їхня спрямованість проти титульної нації України, проти українців.

Почнім з того, що одною з передвиборних обіцянок Януковича було надання російсь-кій мові статусу другої, а насправді першої державної мови. Такий акт спрямовано проти відродження української нації і він є акт антидержавний.

Річ у тому, що російські царі, шляхом русифікацкії хотіли стерти різницю між україн-цями та росіянами, асимілювати українців – зробити з них малоросів. Ця асиміляція ішла в парі із заборонами та переслідуванням рідної українцям мови. Тому російська мова була в руках царів інструментом гноблення українців. Мова сама по собі в цьому не винна. Це вина царів та їхніх спадкоємців – большевиків, які підхопили царську політику русифікації.

У наслідок політики русифікації українська мова не розвинена так, як російська, бо українску мову століттями не розвивали, не визнавали, переслідували, тоді, як російська мо-ва розвивалася. Російська мова протягом століть була державною: існували інститути росій-ської мови, видавано словники, підручники, досвід викладання російської мови налічує сто-ліття. Цього всього українська мова не мала. Натомість вона була переслідувана. Українську мову, її правопис, її граматику, її словники розробляли одинокі самодіяльні ентузіясти. І попри цей факт, українська мова цілком виробилася і виявилася здатною бути державною мовою. За яких 20 років незалежности українська мова зарекомендувала себе цілком вироб-леною державною мовою.

Але, треба визнати, що конкурувати з російською українській мові важко. Для такої конкуренції українській мові треба бути державною бодай сотню років. У сучасних обстави-нах державний статус російської мови сприятиме не розвитку, а занепадові української мови.

Очевидно, що саме цього хоче промосковська мафія в Україні – збити українську мо-ву зі шляху дальшого розвитку, заглушити її розвиненнішою російською мовою.

Російській мові нічого не загрожує в Україні: 50% шкіл в Україні російські. Видавано газети, існують театри, клуби, депутати росіяни і неросіяни виступають у Верховній Раді Ук-раїни російською мовою. Загроза в Україні існує українській мові. Тому цілком справедли-вим, европейським кроком було проголошення української мови в самостійній Україні – державною. Саме усамостійнення України сталося через бажання українців мати свою мову, яку переслідували царі й большевики - державною.

Коли змагаються боксери, їх поділяють на розряди від ваги: надважкої ваги, важкої ваги, середньої ваги, легкої ваги і т. д. Це робиться для того, щоб висліди змагань вважати справедливими. Якщо прикласти спортивну систему до державних мов, то змагання україн-ської та російської мов як державних мов можна прирівняти до змагання боксера надважкої категорії з боксером легкої категорії.

Який буде вислід такого змагання?
Чи зможе боксер-легковаговик перемогти боксера-важковаговика?
Оце саме і запрограмовано у вимозі надання російській мові статусу державної: спи-нити розвиток української мови. Тому ця вимога відверто антиукраїнська, антисамостійниць-ка і антидемократична.

Надання російській мові статусу державної ніколи не станеться в Україні за демокра-тичних умов, коли вибори до Верховної Ради буде здійснювано демократично. У демократи-чно обраній Верховній Раді, як ми бачимо, п’ята колона ніколи не матиме конституційної більшости. Тільки шляхом фальшування волі виборців мафія Януковича може набрати кон-ституційну більшість. І це вони розуміють. Тому вони відразу зробили ставку на фальшува-ння. Проба фальшування пройшла на місцевих виборах. Наслідки виборів підфальшовано. Місцевих керівників наставлено всупереч волі виборців. Фальшування пройшло.

Затим, що Европа та почасти Америка зажадали від Януковича привести виборче за-конодавство України у відповідність із світовими стандартами, він створив комісію під ке-рівництвом міністра юстиції Лавриновича. Очевидно, що ця комісія не має наміру виробити справедливе законодавство, її створено, щоб замилити очі Заходу, удати, що Київ розробляє справедливе законодавство. Про те, що ця комісія чисто “потьомкінська” свідчить той факт, що американські юристи з Національного Демократичного Інституту (НДІ) вийшли зі складу робочої групи цієї комісії. Директор НДІ у Евразії Лора Джует у листі до Лавриновича зазначила, що праці над виборчим законодсавством бракує прозорости. Склад робочої групи Л. Джует назвала “незбалансованим”, “орієнтованим на уряд” та “провладним”, додавши, що опозиційні партії та громадські організації не мали змоги повноцінно брати участь у праці групи, а всі дискусії “проходили за зачиненими дверима”.

Вихід американських юристів та критика з боку американського експерта свідчать, що комісія Лавригновича – це “замилюй-очі” комісія і що Янукович готується провести парлам-ентські вибори точнісінько так, як і місцеві вибори, для забезпечення собі конституційної більшости у Верховній Раді.

Щоб цього досягти Янукович старається знищити самостійницьку опозицію шляхом наступу на все українське, шляхом приниження й упослідження титульної української нації.

Тотальний наступ на українську націю, ведеться на всіх відтинках культурного, політичного та економічного життя України.

Ставши президентом, Янукович склав присягу вірности Конституції України не вла-дикам українських Церков, а патріярху Російської Православної Церкви (РПЦ) з Москви. Це знак Януковича Росії, Україні, та світу: “Я визнаю тільки одну Церкву, єдину для нас і для росіян”. Ця Церква у своїй повсякденній політиці відверто антиукраїнська, русифікаторська Церква. Вона не самостійна Церква, як на Заході. Цю Церкву підпорядколвано державі. Так було за царів, так було в СССР і так є тепер. В СССР ця Церква була відділом КҐБ і промо-тором єдиномислія, тобто єдиної для всіх віри, національної приналежности, політичної орієнтації.
Незалежність України, проголосивши свободу віровизнань, дала поштовх до утворе-ння незалежних від Москви релігійних об’єднань, зокрема українських національних Церков. Це одна з рис свободи релігії та одна з ознак незалежности нації – наявність незалежної укра-їномовної, а не окупантомовної Церкви.
Із жодним патріярхом українських Церков Янукович не зустрівся, ігноруючи їхнє іс-нування. Президентові до вподоби стосунки, які мали місце в СССР. Усі православні віряни мусіли визнавати одну “канонічну” Церкву – Московську.
Політика Януковича розв’язала руки РПЦ в Україні. Ця Церква почала прямо атакува-ти парафії українських Церков. Обрані нечесно на останніх виборах місцеві керівники від мафії Януковича, викликають священиків українських Церков, натискаючи на них відмови-тися від українського Патріярхату і перейти до РПЦ. Після цих “психічних атак” починають-ся атаки фізичні. “Віряни” РПЦ з поміччю місцевої влади захоплюють українські храми. Нія-кі протести та звернення до влади, до прокуратури, до самого президента не помагають. Вла-да і президент підтримують сваволю РПЦ.

Подібна картина відбувається і у сфері освіти.

Міністром освіти Янукович призначив відвертого українофоба і неосталініста Табач-ника, під керівництвом якого іде закриття українських шкіл, шляхом їх безкопромісного пе-реводу на російську мову викладання, а також шляхом поступового переводу через відкриття в українських школах російських класів, що спричинить русифікацію цих шкіл за яких кілька років. Крім того міністер освіти вилучив з підручників історії усі факти про несправедливо-сті, вчинені українцям російськими царями і большевиками, включно із штучним Голодом. Крім того, міністер Табачник скоротив сферу вжитку української мови у вищих школах Ук-раїни, дозволивши під різними приводами уживання російської мови.

У своїх статтях і виступах Табачник висловлює царсько-большевицькі погляди на українську мову, українську націю та українську історію. Виникає питання: чи може такого не-европейського, недемократичного складу особа керувати освітою в демократичній державі, яка прагне вступити до Европейського Союзу?

Заперечення історичної правди та вибілювання злочинного режиму Сталіна - це ще одна риса політики Януковича-Табачника. Янукович зухвало у чисто большевицькому стилі всупереч історичним фактам, всупереч ухвалі Верховної Ради України, перед усім світом заперечив злочин Сталіна та большевицької партії проти українського народу - Голодомор.

Чи відповідає нормам світової цивілізації режим, що почав свою працю із заперечення правди та утисків проти титульної нації?
“Успіхи” Януковича на ниві утисків українців такі:

Візьмім дитя Помаранчової революції, Інститут Національної Пам’яті. Протягом сто-літь Україна перебувала під окупацією низки держав. Цей факт свідчить про потребу існу-вання такої інституції, яка б з позиції незалежної держави вивчала і пояснювала минуле, ви-кривлюване окупантами протягом століть. Цей інститут передано під керівництво колишніх колоборантів з окупантами. Штати інституту скорочено до мінімуму, і нарешті його обер-нуто на науково-дослідну інституцію з дуже обмеженим бюджетом і правами.

Героїв національно-визвольної боротьби України С. Бандеру і Ю. Шухевича позбав-лено почесних звань Героя України. Це позбавлення треба розуміти, як реверанс перед Мос-квою, бо згадані Герої були ворогами московської окупації України і керували Організацією Українських Націоналістів та Українською Повстанською Армією, які боролася проти окупа-нтів України – Польщі, Росії та Німеччини.

Для викреслення з пам’яті українців героїв минулого ведеться перейменування ву-лиць. У Києві на домагання патріярха РПЦ переназвано вулицю Івана Мазепи - борця за не-залежність України. В Одесі переназвано вулицю Івана та Юрія Лип – українських діячів, репресованих большевиками. Ведеться тиск на дитячу бібліотеку імені Івана та Юрія Лип з метою її перейменування.

На відтинку преси призначені Януковичем губернатори ведуть наступ на українську пресу. Так, Губернатор Одеської області Е. Матвійчук, надав державні дотації усім місцевим газетам, крім єдиної української газети Одеси та Одещини «Чорноморські новини». У своїй офіційній праці він ігнорує державну українську мову. Наступ на українську пресу веде й губернатор Чернівецької области Федорук.

Припинено дублювання українською мовою кінофільмів.

Нечесно обрані на останніх місцевих виборах керівники, просто таки змагаються у своїх заходах проти державної української мови. Ряд місцевих Рад ухвалив про перевід уря-дування на російську мову, що у певних регіонах не суперечить законам України. Але й тут знайшлися рекордсмени українофобії. Одеська міська рада прийняла рішення, що заяви та ін-шу документацію мерові Костусеву подавати виключно російською мовою. І це в державі, де українська мова державна! Від такого “конституційного” рішення до тотальної заборони дер-
жавної мови один крок.

Ця ж Рада прийняла Закон про захист та розвиток Російської мови в Одесі.

Янукович та його мафія копіюють царську та большевицьку мовну політику.

Мають місце факти знущання з державного гімну України. На Новий Рік в офіційній програмі телебачення гімн трансльовано із скороченнями самостійницьких рядків гімну.

А яку мету мають ухвали міських Рад Одеси, Житомира і Запоріжжя про вивішення
червоних прапорів на День Перемоги 9 травня? Нагадати українцям про роки окупації?

Податковий закон, розроблений урядом, відверто спрямовано на придушення малого бізнесу, який перебуває переважно в руках українців. Проти українського бізнесу спрямова-но і передачу хлібного експорту у руки та під контроль держави, що є прямим обмеженням свободи підприємництва.

Тотальний наступ на всі сторони життя українців свідчать, що він не ведеться стихій-но, а координується, і то ніким іншим, як президентом, який призначає міністрів та губерна-торів. Важко уявити, що призначені президентом особи діють проти волі свого шефа.

Для забезпечення успіху цій політиці Янукович вдається до поліційних методів. В Україні мають місце кричущі порушення засад демократії, нехтування людських прав, обернення правоохоронних органів на знаряддя терору проти опозиції, підпорядкування пра-восуддя диктаторській владі президента Януковича, репресії проти інодумців, утиски сво-боди слова, відверте згортання самостійницьких ідеалів українського народу, відродження русифікації, згортання сфери вжитку української мови, закриття українських шкіл.

Бачивши успіхи демократичних країн, а також певні економічні вигоди від факту сво-єї причетности до демократичного світу, поліційний режим Януковича планує стати членом ЕС – спілки демократичних країн Европи. Для цього у своїх стосунках із зовнішнім світом Янукович старається зобраазити себе демократом, висловлюючи на словах свою повну солі-дарність з демократичними цінностями. І це тоді, коли на ділі у своїй внутрішній політиці він копіює методи окупантів України.

Дивно, але лідери ЕС прихильно ставляться до бажання Януковича стати членом ЕС.

Спробуймо уяснити собі, як могло статися, щоб союз демократичних держав Европи, базований на засадах демократії, на повазі до людських прав, на верховенстві закону, на по-вазі до історичної правди, перейнявся симпатією до режиму, який торує шлях диктатурі?

Ми знаємо з історії, що тиранічні сили, бажаючи використати демократичний світ собі на користь, інфільтрують демократичні установи й демократичні державні утворення.

Намір ЕС мати своїм членом Україну неспростовно свідчить, що керівництво ЕС ін-фільтровано пробольшевицькими елементами, які не лише співчувають, а таємно співпрацю-ють з визнавцями цієї антиевропейської та антилюдської ідеології в сучасній Росії.

Почну з того, що спостерігач за місцевими виборами в Україні від ЕС, голова міжпар-ламентьскої комісії Україна-ЕС п. Коваль викривлено інформував ЕС про хід цих виборів, не вказавши на кричущі порушення, а керівні органи ЕС не здобулися на належну оцінку анти-демократичного курсу Януковича, який готує Україну для шовкової окупації Москвою.

А ще перед тим ЕС сприйняв без належного опору наругу Януковича над історичною правдою, коли він заперечив сталінський Голодомор.
Як має ставитися до цих фактів демократична громадськість Европи?
Знаючи, що Янукович буде використовувати своє членство в ЕС на шкоду, а не на ко-ристь демократії у світі, це членство важко схвалювати. Візьмім останні вістки з України.

Офіційний представник міністерства закордонних справ України Олег Волошин в од-ному зі своїх останніх розмов з пресою, торкнувшись заборони ЕС білоруським урядовцям та президенту Лукашенко відвідувати країни ЕС, висловив незадоволення цим заходом і зажа-дав бачити замирення між ЕС та Білоруссю.

Така позиція української влади щодо Лукашенка свідчить, що українська автократич-на влада солідаризується з “братнім” диктатором, виступаючи в ролі його оборонця. У разі Україна стане дійсним членом ЕС, такі заступства за диктаторів будуть більш ефективними. Іншими словами «Крук крука бачитґь здалека».

Чи зміцниться Европа, як цитадель демократії у світі, від присутности в її лоні відвертих антидемократів, чию діяльність у Европарламенті буде спрямовано на те, щоб запрова-джену ними в Україні модель псевдо-демократії, поширити на Европу?
Очевидно, що серед депутатів Европарламенту є певна частина, яка не від того, щоб запозичити досвід урядування в Україні. Тому, януковичі можуь мати в Евроструктурах спільників, з якими будуть переробляти европейську демократію на свій лад. Тоді події, що мають місце в Україні, перенесуться і на Европу.

Тиранічні сили в колі демократів є прямою загрозою демократіям, бо антидемократи стараються прищепити демократіям свої цінності. І цей процес вже йде. Візьмім резолюцію ЕС щодо України 2010 р., куди інфільтранти втисли пункт з очорненням героїв Руху опору України і рекомендацію нео-сталіністам позбавити звання Героя України лідера українського Руху опору. Цей пункт відверто антиевропейський, бо Европа шанує борців за свободу. Хай демократи світу подумають: хто очорнює борців за свободу? Їх очорнюють колишні окупан-ти України. Невже ж погляди окупантів, гнобителів українського народу – це істина в ос-танній інстанції? Для винесення вироку демократичний суд має вислухати дві сторони, а не позбавляти борців за свободу права на оборону. У боротьбі за свободу можливі помилки й огріхи. Але за ці помилки та огріхи несуть відповідальність також окупанти, які довели українців до боротьби за свою свободу. Тому поширення антидемократичних поглядів, ух-вал, дій та висновків у колі демократів вимагає глибокого розгляду: чи вони демократичні чи ні?

Згаданий пункт у резолюції Европаламенту про Україну 2010 року не може не хвилю-вати українську громадськість. Европарламент безкритично поставився до пункту, запропо-нованому депутатом від Польщі при повному схваленні спікера Европарламенту Єжи Бузека, про що свідчить той факт, що всі депутати Европарламенту від Польщі підтримали долучен-ня цього пункту до резолюції.

Ми гадаємо, що очорнювання борців за свободу на европейському рівні потребує дещо детальнішого розгляду з боку демократичної громадськости Европи. Український Рух опору, який був одним із чинників розвалу імперії зла, не можна так безапеляційно і безпід-ставно засуджувати, копіюючи ненависницьке ставлення до руху С. Бандери совєтсько-ро-сійськими структурами.

Ненависть до руху Бандеру цих структур можна зрозуміти. Бандерівський опір імперії зла не має рівного собі своїм розмахом і моральною шкодою, завданоч сталінскому режимо-ві. Досить сказати, що імперія змушена була тримати на території Західньої Україну мільйонну (!) окупаційну армію продовж десятків років. Втрати окупаційної адміністрації та КҐБ на Західній Україні обчислювано сотнями тисяч.

Рух Бандери прискорив усамостійнення України та інших колоній Москви та сприяв розвалові Варшавського Пакту. Цей факт не можуть заперечити ніякі московські інсинуації.

Коли іде боротьба не на життя, а на смерть, можливі несправедливі, варварські вчинки з обох сторін. Це саме мало місце й під час українського опору окупантам. На території Во-лині стався міжнаціональний конфлікт між українським населенням і польськими пересе-ленцями, поселеними там під час польської окупації Західньої України. Цей місцевий кон-ф-лікт у напруженій воєнній ситуації розв’язано нелюдськими методами з боку української сторони.

Але це окремий епізод, який не може перенести на весь Рух Бандери, а тим більше на особу самого Бандери, ненависть, якою дихає на цей рух і на його лідера Московське КҐБ, бо коли стався згаданий епізод, С. Бандера перебував у німецькій тюрмі.

Рух Бандери був рух опору окупантам, рух за виправлення історичної несправедливо-сти щодо українського народу, і такий рух та героїв цього опору не можуть скомпромітувати окремі одіозні фаскти. Ці одіозні факти треба розглядати і давати їм оцінку третій стороні, й аж ніяк не одній із втягнених у конфлікт сторін.

Депутати Европарламенту, не аналізували події безсторонньо, а взяли на віру москов-ську та польсько-московську оцінку українського опору. Чому ми вжили епітет “польсько-московська оцінка”?

Бо чесні та мудрі польські політики стоять на позиції про потребу взаєморозуміння та взаємозамирення у стосунках двох слов’янських народів. Цю позицію ми маємо за польську. Цієї позиції дотримувався польський Президент Лех Качинський, підступно вбитий у Кати-ні-2, який розумів, що в польсько-українському конфлікті на Волині винні обидві сторони, а початок конфлікту заклав президент Польщі Ю. Пілсудський.

Польську позицію аналогічну до московської позиції ми звемо польско-московською, бо цю позицію серед польської еліти підігрівають московські спец-служби та просталінські елементи у польських політичних колах

Ми не виправдуємо українську сторону у цьому окремому конфлікті, але твердимо ще і ще раз, що окремий епізод не можна переносити на весь український Рух опору, а тим більше на особу С. Бандери.

Чи ж несе вся Римо-католицька Церква відповідальність за Бартоломіївську ніч?
Викладені вище факти свідчать, що ряд структур ЕС перебуває під впливом далеко не демократичних чинників і за браком власної, незалежної точки зору на український Рух опо-ру схиляється до точки зору, виробленої зацікавленою окупантською стороною.

Той факт, що ЕС схилився до оцінки Руху Бандери, розтиражованої окупаційними ре-жимами, змушує нас звернутися до урядів европейських держав з цим зверненням.

Демократичний світ, демократичні братства народів мусять оцінювати історичні події та факти, виходячи з реалних фактів, а не з препарованих окупантами концепцій. Досить зга-дати про поширювану півстоліття совєтську версію Катинського душогубства та заперечення факту голоду в Україні знову таки совєтськими джерелами. Правдивий, безсторонній погляд на події у світі не можна виробити на підставі фальсифікованих фактів.

Очевидно, що для вироблення такої незалежної від утягнутих у конфлікт сторін точки зору на українский Рух опору потрібен незалежний безсторонній розгляд.
Затим, що вироблення такого погляду не можна довірити зацікавленим сторонам, ми пропонуємо створити в Европарламенті спеціяльну комісію для безстороннього вияснення таких фактів:

1.Чи можна дискваліфікувати український Рух опору, перебільшеними посиланнями на один прикрий, нелюдський епізод, а тим більше складати вину за цей епізод на провідника Руху опору, який на час здійснення епізоду перебував у тюрмі?

2.Затим, що уряд та президент України, здійснюючи мовно-культурний геноцид України, ведуть відверто авторитарну, недемократичну політику, чи відповідає інтересам демократичної спілки европейських народів прийняття до свого кола цей мафіозний режим та надання йому пільг як демократичному режимові?
* * *
Цим листом ми закликаємо Вас стати ініціятором створення в Европарламенті комісії для вияснення зазначених вище фактів.

Святослав Караванський, колишній політв’язень СССР.