05/13/2011 | kotygoroshko

Аналіз подій очима львів’янина, далекого від політики
(як йому здавалось)

Дивний український світ. Олдос Хакслі разом з Джорджем Оруеллом перевертаються в трунах і виють від заздрості. Вони написали в свій час книги-антиутопії, в яких чітко показано, як можна легко маніпулювати масовою свідомістю, і наскільки легко цинічна брехня стає «правдою», в яку свято вірять мільйони віслюків, котрі незрозуміло з яких причин з воістину ослячою впертістю називають себе homo sapiens.

Відомі на весь світ письменники, коли писали свої фантастичні твори, навряд чи могли б повірити, що російські націонал-шовіністи XXI-го століття, реалізовуючи своє ще радянське, сталінське гасло «сказку сделать былью», навчаться настільки якісно подавати очевидну фантастику як жанр «об’єктивної» реальності, що їм віритиме майже вся багатомільйонна країна. А вони таки навчились! І втілювати свої фантазії в реальність, і пропагандистські казки трансформувати в сучасну прозу життя, – всьому навчились! Роблять це з допомогою телебачення, причому роблять так концептуально вдало, що методи, описані у видатних творах вищезгаданих інтелектуалів, виглядають, як мінімум, примітивно. Та й самі твори на цьому тлі виглядають графоманськими недолугими текстами.

Поки письменники-антиутопісти заздрять, – по справжньому захоплюватись і радісно потирати руки від задоволення міг би відомий в історії нацизму пропагандист Третього Рейху пан Йозеф Геббельс, який своїми тезами про те що брехня повторена сто разів стає правдою, та чим грандіозніша і жахливіша брехня, тим швидше в неї повірять маси, очевидно був одним з натхненників та засновників сучасного політичного піару і духовним батьком пропагандистів-телевізійників усіх часів та народів. Що ж, велика справа сина скромного бухгалтера з міста Рейдт, пана Йозефа цвіте і пахне! Пахне не надто добре, але це вже нікого не хвилює, бо Гебельсівські технології на службі новітніх українофобів працюють настільки ідеально, що чорне стає білим, сухе виявляється весь час було мокрим, зелене може бути тихим, а тихе кислим, і саме основне, такий стан справ навіть розумних, думаючих інтелектуалів України вже не насторожує. Дивно, але чомусь всіма сприймається звично і буденно те, що люди, які декларують антифашизм не гребують жодною нацистською технологією.

Вас цікавлять докази останньої тези? Вони будуть! Продовжуйте уважно читати і зрозумієте про що я.

Для початку скажу те, що подивившись телекартинку по всіх каналах, котра вперто транслює вирвані з контексту події 9 травня, розумієш, що в медіапросторі існує якийсь віртуальний Львів. Існує певне штучно створене медійними засобами і показане на всю країну місто, де все настільки повернуте з ніг на голову і заплутане, що розібратись в цьому плетиві і докопатись до правди здається неможливо. Але правда вона таки є!

Пишучи ці рядки відверто зізнаюсь, що не знаю скільки разів, у цьому світі антиукраїнської телевізійної та інтернет-пропаганди треба сказати правду, щоб її хоча б почули, але спробую. При тому наведу лише кілька яскравих текстових фрагментів загальної картини під назвою «9 травня у Львові», з позицій пересічного, далекого від політики львів’янина, типового представника середнього класу, котрий живе в місті, і як ніхто інший знає справжню специфіку реального Львова, всі його підводні течії та приховані нюанси.

Отже:

ФРАГМЕНТ ПЕРШИЙ
Про місцевих «поневолених і ображених»

По усіх телевізійних та інтернет-ЗМІ можемо спостерігати масовий осуд львівських «фашистів» котрі ненавидять все російське і радянське. І як наслідок нападають на «нещасних» приїжджих «паломників» з червоною «святинею». Але чомусь жоден канал, жодна інтернет-газета, ніхто з журналістів не сказав, що саме більшість російськомовних корінних львів’ян, а таких кілька десятків тисяч у Львові, були категорично проти приїзду кримсько-одеських проросійських націонал-шовіністів у Львів. Вас не дивує чому?

Відповідь дуже проста і зрозуміла львів’янам, і в той же час жахлива і дика для всіх зазомбованих російською пропагандою мешканців сходу та півдня країни. Справа в тому, що переважна більшість російськомовних львів’ян дуже комфортно почувають себе у європейському (в порівнянні зі східною Україною) Львові. І їх на постійне місце проживання у начебто духовно близький їм російськомовний Донецьк чи Крим ніякими калачами насправді не заманиш. Вони якщо б хотіли, то давно б виїхали, і можливостей у них за останні 20 років було через край.

Неприємна всім українофобам правда полягає в тому, що їх, російськомовних, у Львові насправді ніхто не б’є, і не ображає. Багато з них закохані в місто Лева і є справжніми патріотами Львова. Або принаймні були до 9 травня. Весь гумор в тому, що корінні російськомовні львів’яни всі ці роки, дізнавались про те як їм важко живеться в «бандеровском Львове» виключно з російських телеканалів. І якраз російськомовні львів’яни, як ніхто, знали всю фальш і «цінність» російської пропаганди.

Більше того, у Львові живуть колишні східняки, котрі кілька років тому продали в себе вдома житло і переїхали жити в Львів, придбавши тут квартири. Особисто знаю три такі інтелігентні сім’ї. Це сім’я лікарів, IT-шник з родиною і менеджер ресторанного бізнесу з сім’єю. Їм просто подобається це місто і його жителі. Їх з «немытой дикой Галиции» і з «фашистско-бандеровского» Львова навряд чи виманиш чимось. Бо фашистською «Галиция» є лише в уяві українофобів, як би це когось не дратувало. І це також правда!

Саме російськомовні львів’яни, як ніхто, розуміли, яка скринька Пандори може відчинитись приїздом кримсько-одеських «захисників ветеранів». Якраз вони, місцеві російськомовні львів’яни, переймались тим, що після приїзду проросійських націонал-шовіністів з партій «Родіна» та «Русское Єдинство», котрі приїдуть на свою виключно провокативну акцію, ставлення решти львів’ян до них буде в подальшому далеко не таке нейтральне, як досі. І російськомовні львів’яни про це писали на багатьох форумах. Та чомусь ці коментарі залишились непомітною краплею в морі українофобської істерії останніх тижнів, де проросійські націонал-шовіністи зі смаком розписували в мережі, що вони будуть робити з «бандеровскими галицаями», коли приїдуть у Львів бити наших патріотів, і «мстить за дедов» та «восстанавливать историческую справедливость» з червоним прапором.

Російськомовні львів’яни чесно і жорстко заявляли, що їм не потрібно, щоб клоуни з «Русского Єдинства» робили свої акції у Львові, бо ті приїдуть, попіаряться на кістках і поїдуть, а їм російськомовним, в цьому місті ще жити. Та чи доніс хтось їхню позицію через телеканали до народу України? Ні! Натомість, по більшості каналів за кілька тижнів до 9 травня показували відомих львівських комуно-провокаторів, котрі «от имени львовских комунистов» та інших «-істів» висловлювали на камеру явно проплачену ейфорію і захоплення від приїзду людей з червоним прапором у Львів.

ФРАГМЕНТ ДРУГИЙ
Як все було в попередні роки

А тепер закликаю у свідки всіх львів’ян. Давайте, шановні, згадаємо, як все відбувалось 9 травня в попередні роки. А було все в реальності рутинно, прогнозовано і зовсім нецікаво. Зранку у Львові в церквах подекуди відправлялись молебні. Потім бютівці, нашоукраїнці, рухівці, уенпівці, та інші націонал-демократи всіх видів і рангів збирались на мітинги памяті за загиблими в другій світовій війні. На цих мітингах вони, покричавши «ганьба» і традиційно спаливши що небудь без загрози здоров’ю оточуючим, мирно розходились по своїх справах з почуттям виконаного обов’язку.

Місцеві ветерани червоної армії самі, або з сім’ями, дітьми чи внуками, спокійно ставили квіти в тих місцях, де вважали за потрібне і йшли відзначати своє свято. Хтось йшов додому, а ті старенькі, хто готувався і відкладав з пенсії гроші на свято, йшли у львівські кав’ярні в центрі міста попити каву, чи щось до кави.

Отож, в другій половині дня, 9 травня, в один з попередніх років, я особисто, як напевне і багато інших львів’ян, мав змогу спостерігати одну з ідилічних картин: за великим столом в одній з недорогих кнайп середмістя Львова сиділо кілька дідусів з бабусями і їх рідні. Ветерани були у всіх своїх парадних обладунках і тихенько собі спілкувались, щось там попиваючи.

Зайшли в це кафе троє молодиків, і побачивши ветеранів, між ними відбувся такий, дуже показовий діалог:

– О, прикинь скільки ветеранів!
– Так сьодні ж типу свято в них.
– А-а-а, точно! – згадав перший, – Сьогодні ж дев’яте травня!
– Ну так. Пабєда! – підтвердив другий.

І що ж було далі!? Вся суть в тому що нічого не було!

Все! Діалог закінчено!

Розумієте нешановні українофоби – ВСЕ! Жодних вибитих зубів, бійок, зривань орденів і випивань літрами крові ветеранських внуків! Хлопці, перекинувшись враженнями від побаченого, спокійно сідали собі за один з вільних столиків і замовляли обід!

А тепер скажіть мені будь ласка, якій сволоті не подобався такий «нетерпимый фашистско-бандеровский Львов», населений «галицкими мразями ненавидящими ветеранов»?!

Поясніть мені, кому толерантність і європейськість Львова останніх років, так стала кісткою в горлі, що цей хтось вирішив зробити все для того, щоб Львів реальний по телебаченню почав виглядати як Львів дикий і вандальний. Такий, який існує лише в пропагандистських українофобських листівках російських шовіністів.

Кому вистачає нахабства паскудити на мій мирний Львів? Хто прагне зробити все, щоб ветерани і їх сім’ї у Львові почали ненавидіти львів’ян і навпаки? Адже саме через цих червоних ветеранів, як декларувалось, приїхали бойовики з Криму, які хотіли їх «підтримати»!

Хто започаткував цю масштабну провокацію своїми заявами, деклараціями в Криму та законопроектами у Верховній Раді?

Мені відповідь очевидна!

Невже комусь так важко зрозуміти, що до червоних ветеранів у Львові, в хорошому сенсі слова, нікому не було діла! Вони спокійно ходили собі на дев’яте травня зі своїми медалями і їх ніхто пальцем не рухав. Звісно, що зі словами вдячності за «визволення» також ніхто не підходив, але й не рухав ніхто! То ж кому і навіщо цей спокій треба було порушити!?

ФРАГМЕНТ ТРЕТІЙ – НАЙДОВШИЙ
Про нацистські технології на службі неосталіністів

Бачив я 9 травня багато відверто негарних моментів. І перелякані обличчя бабусь в автобусах, і маленьку дитину яка плакала в автобусі, котрий розхитувала з криками патріотична молодь у Львові. На Ютубі досі є кимось дбайливо викладений ролик, де видно як львів’яни не хочуть пропускати автобуси до монумента слави, щоб не дати здійснитись акту осквернення Львова червоним прапором. Негарний ролик. Негарно виглядають на цьому відео націоналісти. Багато різних відеозаписів пізніше я бачив в інтернеті, в тому числі й зі зриванням георгіївських стрічок, та про стрічки ще буде окрема розмова. Але чомусь не знайшов я в мережі деяких ІНШИХ моментів, котрі мали місце в реальності, а значить хоч кимось повинні були бути зафільмовані.

Чомусь немає на Ютубі відео, де зображено одного з ветеранів, котрий невідомо яким чином опинився у мішанині серед націоналістів, і стиснутий з усіх боків, лише кліпав зляканими очима. Цього худенького і маленького дідуся, медалі якого, здавалось, важили більше аніж він сам, хтось з «фашистских сволочей» з закритим маскою обличчям акуратно підняв за лацкани піджака і так само обережно вийняв з місива та протиснув-передав іншому, в кольорах «Карпат», а той підштовхнув старого в правильному для нього напрямку, тобто в бік міліції.

Дідуся-ветерана в юрбі, точно писали на камеру, мінімум двоє молодих людей! Та знявши до того моменту поки дідусь швидким темпом пошкандибав у напрямку охоронців правопорядку, молодики з явним розчаруванням на обличчях, направили камери в іншу сторону, вишуковуючи більш «гарячі» моменти. Цього немає на Ютубі, і чомусь здається мені навряд чи це з’явиться. Адже, хто керує «телекартинкою», той керує мізками людей, а хто керує мізками людей – керує країною! А на яку саме «телекартинку» є замовлення – ми вже всі мали змогу побачити по телебаченню.

Чомусь немає на Ютубі відеозапису молодого патріота, котрий під час проїзду автобусів через юрбу, стоячи в цій юрбі трохи подалі і бачачи перелякане обличчя маленької дівчинки в автобусі, що стояла поруч зі своєю орденоносною «бабушкою», у відчаї кричав до «бабушки»: «Що ж ти стара к…рво робиш, нащо ти дитину сюди з собою взяла! Ти ж б…дь, знала що буде конфлікт!» Думаю цей момент також багатьом думаючим людям щось та й скаже, як багато скаже й той факт, що серед «свободівців» кілька разів лунали чіткі команди-нагадування «старших», до «підлеглих» молодих партійців: «Хлопці, старих не п…дити!»

Нехай пробачить мені читач цитування нецензурних висловів, але нагадаю, що події відбувались не в оперному театрі під час вистави, а в «бойових» вуличних умовах під час реальних бійок і заворушень, де пролилась кров. То ж враховуйте будь ласка контекст. В аналогічних вуличних ситуаціях весь цивілізований світ, починаючи від розбиваючого вікна адмінбудівель Лондона і закінчуючи протестуючою Грецією, – розмовляє матом, жорстко, рвучко і чітко.

До речі, представників так широко розрекламованої «Свободи», на всіх цих заворушеннях було трохи менше половини, просто вони були найбільш помітні і крикливі. Їх виглядало багато, бо вони бігали всюди. Але «виглядало багато» і «було багато», це погодьтесь, трохи різні речі. Там реально було багато звичайної патріотичної львівської молоді, футбольних ультрас і людей середнього віку, які жодним чином не причетні до яких-небудь партій.

Всі ці речі, які там реально відбувались, дуже багато змогли б прояснити в головах багатьох думаючих людей цієї країни. А от щодо мене особисто, то всі крапки над «і», принаймні в моїй голові, розставились автоматично тоді, коли я побачив, як мені спочатку видалось, свого знайомого.

Стоять метрів за двадцять п’ять від самої гущі подій троє молодиків. Я б сам на них увагу не звернув, просто на одному куртка спортивна, схожа як в мого доброго знайомого, і статура схожа. Придивився, – не він. В той же час бачу як ці троє рушили в сторону епіцентру всіх подій. Двоє йдуть наближаючись нормальним темпом, третій з камерою, пришвидшуючи крок, виривається далеко вперед. Різко розвертається починає писати на відео двох, які відстали. Ті ж двоє, як тільки увійшли в зону декорацій у вигляді міліції та націоналістів, почали штовхатись. На одному була георгіївська стрічка. Той що в куртці, штовхає того що зі стрічкою. «Стрічконосець» у відповідь штовхає того, що в куртці зі словами «Руки бл…дь, руки б…дь скотина!», «Нах…й отсюда сволочь»! Невеличка штурханина! Той що в куртці таки зриває стрічку під мат першого. Ще секунда – і обоє розходяться в різні сторони, змішуючись з юрбою. Дивлюся за тим що з камерою, – його вже й сліду немає. Все це за моїми підрахунками зайняло точно не більше 15 секунд.

Задля об’єктивності мушу сказати, що я був настільки заскочений зненацька таким розвитком подій, що останні секунди, коли власне була кульмінація сцени, стояв з відкритим ротом мов у трансі, не вірячи, що все насправді може бути так просто, цинічно і нахабно. І саме основне легко! Як же це все легко робиться!

А ви кажете «Кіно і німці!». «Кіно і сталіністи!» – ось свіжий тренд!

Саме тоді я остаточно зрозумів що все геніальне в пропаганді – просте.

Потім, з цікавості, шукав це відео на всіх можливих відеосервісах – не знайшов. Різне з подій 9 травня у Львові знаходив, цього поки що немає. Невже продюсери «кіноепізод» забракували? Хлопці ж начебто натурально зіграли.

Та питання в іншому: невже з холодним розумом і тверезим здоровим глуздом там був лише я один, невже всі решта настільки були захоплені самим конфліктом, що не бачили реальне шоу, яке відбувалось серед розлюченої юрби. Чи ті хто бачив – мали наказ «не бачити»? Як взагалі можна бути настільки сліпою, глухою інертною масою, щоб не помічати очевидні речі, які там коїлись.

Особисто мені, очевидно було одне, – історія реально весь час повторюється.

Німці в часи другої світової війни справді боялись партизан, причому і одних і других незалежно від їхньої червоно-чорної чи червоної символіки.

Історії відомі факти, коли німці йдучи в наступ гнали поперед себе старих дідусів, жінок і дітей-словян прикриваючись ними, як живим щитом. Це була дуже дієва нацистська технологія. Скажіть мені, як мав себе почувати партизан, коли на нього активно наступає ворог, поливаючи його свинцем, а він, партизан, не може стріляти у відповідь, бо має зробити нелегкий моральний вибір. Адже щоб вбити ворога, і вижити самому, йому треба спочатку зліквідувати ворожий щит – невинних переляканих, беззахисних людей. Не дай Бог нікому бути на такому роздоріжжі, і стояти перед вибором, до якого змушували партизан нацисти у другій світовій.

Але ж саме перед таким вибором поставили російські націонал-шовіністи патріотичну молодь у Львові. Члени цих провокаторських угруповань прикривались львівськими червоними ветеранами як живими щитами! Не ветеранами-упівцями, що було б, звіряче, дико, але принаймні логічно, а СВОЇМИ! Тими червоними ветеранами, яких приїхали «підтримати». Чи усвідомлює український народ те, що цинізм кримсько-одеських політичних гастарбайтерів-провокаторів на теренах Галичини побив всі можливі рекорди підлості!

Адже цей момент пояснює, чому наперед заготовлені націоналістами пляшки з різною сумішшю, каменюки, та інші речі майже не летіли через міліцейські кордони в купку провокаторів. Цей момент пояснює, чому автобуси з чужинцями так і не були перевернуті, хоча добрі люди кажуть, що довгі тонкі колоди для підважування автобусів і спеціальні «домкрати» були сховані в якійсь сотні метрів.

Якщо намір перевертати автобуси, як кажуть, таки був спланований але не відбувся, то я дуже добре розумію керівника-націоналіста, який мав дати таку команду та не зробив це. Керівника, який, спостерігаючи, що в автобусі знаходиться кілька молодих провокаторів оточених з усіх боків старими людьми і малими дітьми, не зміг дати наказ про перевертання автобусів, яке б зупинило червоний шабаш з розгортанням прапора. Чисто по-людськи не зміг, бо треба бути останньою кінченою сволотою, щоб перевертати автобус, де можуть пошкодитись старі ветерани з малими дітьми всередині. Бо очевидно, що треба бути або сволотою, або членом червоного проросійського сталіністського угруповання, щоб таке творити. Бо як вже стало зрозуміло, неосталіністи якраз розраховуючи і очікуючи на таку справді порядну реакцію галицьких «фашистских сволочей» понапихали в автобус ветеранів з малими дітьми, використовуючи у Львові технологію Вермахту часів другої світової війни. То скажіть мені, хто «фашистская сволочь» в цій ситуації?

Цей момент з використанням ветеранів взагалі все пояснює! Адже стає зрозуміло, чому саме в цей день, в день 9 Травня потрібно було здійснити акт осквернення Львова розгортанням червоного прапора.

В будь-які інші дні групового приїзду у Львів, молоді проросійські націонал-шовіністи зустрілись би один на один з патріотично налаштованою молоддю, і міліція їм би нічим не змогла допомогти. Навіть якщо б міліція виставила не потрійний ланцюг з «беркутівцями» і сотнями щитів, як це було подекуди, а навіть десятірний, це б не допомогло, бо проросійські молоді націонал-шовіністи були б знейтралізовані через повітря, камінням і пляшками з запальною сумішшю, яким самі розумієте ніякі міліційні кордони не страшні. Українські патріоти реально боялись щось кидати в приїжджих провокаторів бо «не дай Бог в старого попаде» – цитата з юрби. Виявляється, так звані «фашистские сволочи» переймались здоров’ям червоних ветеранів більше, а ніж прихильники «святого подвіга наших вєтєранов». Хто після цього фашист?!

Як вам такі, славетні, кримські та одеські неосталіністи, котрі взяли в заручники стареньких ветеранів, яких в попередні роки в «бандеровско-фашистском Львове» пальцем ніхто не чіпав.

Цих стареньких знову використали. В другій світовій війні їх направо й наліво використовував Сталін, кидаючи під танки з гвинтівками в руках, а в 2011 їх використали сталіністи, притому по нацистському сценарію. Ласкаво просимо в українські реалії.

Біда країни в тому, що це тільки на перший погляд здається, що ось – маски знято панове, лиходіїв розвінчано! Та хіба це щось змінить? Хіба хтось дізнається на Сході й Півдні країни про те що «бандерівці» повели себе набагато гуманніше «захисників ветеранів»?

Я реаліст, – тому переконаний – звісно ж ні, основна маса регіонального електорату нічого не дізнається. Тему звично закричать і «зарозмовляють» на різноманітних ток-шоу відомі всім партійні «говоруни». Бо на тлі масової українофобської істерії в телевізорі та інтернеті правда є нікому не потрібною. А шкода.

ФРАГМЕНТ ЧЕТВЕРТИЙ
Власне бійка

Націоналізм є нервом в організмі країни. Він першим реагує на будь-які подразники, і реагує дуже чуттєво, навіть болісно. Сигнал болю повідомляє про проблему. Без нервової системи жоден людський організм не виживе. Не виживе й країна. Націоналісти перші реагують болем на те, що може пошкодити національній безпеці. Так є у всьому світі.

Бійки націоналістів різних країн між собою є абсолютно нормальними, як є нормальними бійки футбольних хуліганів. Коли англійські футбольні фанати на якомусь визначеному місці влаштовують «махач» з наприклад італійськими футбольними хуліганами, то нікого це не дивує. І так само не мала б здивувати нікого бійка молодих патріотів України з молодими прихильниками відродження радянської імперії. Так мало б бути, якби не одне «але»!

Весь смак моменту в тому, що незначні дрібнички іноді вирішують все! І завдяки одній невеличкій деталі, те, що могло б розжовуватись на шпальтах ласої до сенсацій преси як звичайна хуліганська бійка українських націоналістів з російськими націонал-шовіністами, отримало присмак дикості і паскудства.

Основна суть, що перевернула все з ніг на голову, криється саме в невеличкій деталі, в незначній, але сильно роздмуханій підміні понять, яка перетворила патріотичну молодь у начебто дикунів і вандалів. Ця деталь очевидна: адже ВСЯ СІЛЬ У ВЕТЕРАНАХ!

Зауважте, основний вдало розрекламований удар пропагандистської машини націлений на те, що молодь скандувала, кричала і била ветеранів, тоді як насправді ветеранів ніхто з націоналістів і не збирався рухати.

Молоді люди Львова вийшли протестувати проти приїзду таких самих молодих проросійських націонал-шовіністів з Криму та Одеси. А ветерани взагалі в цій ситуації нікому б не були цікаві, якби кримсько-одеські провокатори свідомо ними не прикривались і не використовували їх як гарматне м’ясо піару.

Погодьтесь, бійка по лінії:

ПРОУКРАЇНСЬКА МОЛОДЬ VS ПРОРОСІЙСЬКА МОЛОДЬ

це виглядає нормально, а от бійка по лінії:

ПРОУКРАЇНСЬКА МОЛОДЬ VS СТАРЕНЬКІ ВЕТЕРАНИ З БУКЕТИКАМИ

– виглядає гиденько і паскудно.

Що й потребувалось розрекламувати!

Львівська патріотично налаштована молодь проявила найкращі риси людяності, бо навіть в критичній агресивній збудженості, в стані афекту, під впливом психології юрби, запобіжник гуманності в них не був зірваний. Бо криваве місиво там цілком реально могло бути, і автобуси, перетворені на консервні бляшанки з людським фаршем теж теоретично могли бути. Слава Богу не були!

Щодо приїжджих, то там, схоже, запобіжника гуманності ЯК ТАКОГО в принципі не існує.

Шкода, що «електорат» сходу і півдня країни, ті хто не був у Львові, ніколи про це не дізнаються. Тотальна теле- та інтернет-пропаганда вже кілька днів робить свою темну справу. І вже всім байдуже, що побиття старих ветеранів в реальності не було і не планувалось. Невеличке корегування однієї деталі, і весь інтернет захлинається в ненависті до молодих патріотично налаштованих львів’ян, які «посміли підняти руки на стареньких людей».

Яка проста і геніальна підміна понять! Воістину, диявол ховається в деталях!

ФРАГМЕНТ П’ЯТИЙ
Свободівський, місцями іронічний

Прикро було спостерігати за інтерв’ю головного свободівця облради одному з телеканалів на наступний день після славнозвісного 9 травня. Невпевнене плямкання про те, що димових шашок у свободівців не було, що це хтось інший їх кидав. Пригнічений погляд, виправдальні інтонації. Аж неприємно чути.

Та все у вас було хлопці! І не тільки димові шашки, кому ви байки розказуєте! Скажіть чесно! Визнайте! Давайте будем говорити відверто і чесно, що, кажучи народно-вуличною мовою: здулись ви хлопці, і дуже сильно. Слабкість і легкодухість показали свою. Не дозволила вам совість ветеранів бити!

Інша справа орли з «Русского Єдінства» та з «Родіни», от де стійкі хлопці зі сталевими характерами! Такі і у вогонь і у воду і куди завгодно… ветеранів кинуть!

Хлопці-сталіністи – от де велети духу, в котрих повністю відсутня сентиментальність та слинявість! Кістьми ляжуть (ветеранськими звісно), а своє зроблять – прапор принесуть! В нижню білизну, якщо треба буде, його сховають, але принесуть, розгорнуть у Львові і навіть тоненькими тремтливими голосами прокричать ура-а-а-а! Тремтливими звісно ж від вітру, а не від страху. Холодно там було!

Так що ганьба вам – свободівці! Вчіться у сталінських провокаторів! Вони розумілися на свавіллі, коли діяли у Львові, порушуючи всі можливі рішення судів. А от патріотична молодь Львова дала слабинку. Явно галицькі хлопці не на Сталіні виховувались, для якого «гибель миллионов – всего лишь статистика». Здулись націоналісти! От що значить, слабка «фашистско-бандеровская» школа галичан. Інша справа – сталінські університети Криму. Ось де вміють досягати мети будь якою ціною (наприклад ціною потенційної ветеранської крові).

Так що нічого ви не варті націоналісти! Ви завжди будете в програші, опонуючи новітнім сталіністам! Тому що в них, на відміну від вас, немає жалю! У них більше ніж у вас цинізму та лицемірства, і в них відсутня людяність, а у вас ще трішки її залишилось.

В той же час роль нелюдів у інформаційному просторі країни будете виконувати ви. Бо самі знаєте, кому належить інформаційний простір, тобто «телекартинка» країни. А хто керує «телекартинкою», той керує… ну, ви в курсі.

Жарти жартами, але частка правди в них таки є. Та це ще не все, що хотілось би сказати про «Свободу».

Знаєте що саме кумедне у всій цій історії з 9-им травня? Найбільш весело спостерігати за тим, як у Львові (та й загалом по Галичині), на місцевому рівні, мочать «Свободу» за події 9-го травня пробютівська, прорухівська та інша «націонал-демократична» преса!

Тепер журналісти так званої «прорегіонівської» місцевої преси можуть сміливо йти у довгострокову відпустку. Всю інформаційну війну проти патріотів-учасників протистоянь, за них ведуть націонал-демократи. Бо те, що «Свобода» продалась «Регіонам» і успішно допомагає вести їх лідера на другий президентський термін, – націонал-демократи вже мало не на всіх стовпах і парканах пишуть.

Це ж треба! Виявляється щира чорна українська заздрість може бути суперпотужним мотиватором і справжнім джерелом енергетичного ресурсу для політичних майже трупів!

Бютівці, які кілька років тому вже й не приховували, що для «блага країни» готові були злитись в коаліційному екстазі з «Партією Регіонів», переживають настільки потужну політичну фрустрацію від того, що «Регіони» у фаворити собі вибрали не їх, бютівців, а начебто «Свободу», що їх не просто душить, а прямо пече і жере заживо велика українська Жаба. За цим вже стає не так смішно, як швидше гидко спостерігати.

Повторюсь ще раз, що особисто я реаліст, і тому чудово розумію, що Янукович не Ющенко, він всеодно прийде на другий термін, з допомогою «Свободи» чи без. Це вже навряд чи можна змінити, надто міцно він за владу взявся. А тому, конкретно для мене, важливо є ХТО ПРИЙДЕ НА ТРЕТІЙ ТЕРМІН. І ось тут починається саме цікаве: бо стосовно «Свободи» в мене ілюзій також немає! Швидше за все вона дійсно має підтримку в теперішньої влади.

Та тут є свої, дуже важливі моменти. А ми з вами вже знаємо, що іноді вся суть і сіль справи ховається в незначних, на перший погляд, моментах!

Бо для мене особисто, «Свобода», якщо послуговуватись метафорою, є таким собі вовком в клітці «Регіонів», яким вони лякають свій східний та південний електорат. Саме вовком, хижаком, але НЕ псом «Регіонів». Це важливо!

Пес відданий хазяїну завжди, пес легко може бути приручений – це в нього в крові, а вовка приручити майже не можливо і це теж в нього в крові. Його можна лише тимчасово прикормити. Такий вовк, на відміну від вірного і одомашненого пса, – все одно весь час в націоналістичний ліс дивиться, скільки його в клітці не тримай і мясом не годуй. І хоча цей вовк прикормлений, – дай йому волю, зніми з ланцюга, випусти з клітки, – і хазяїн автоматично перетворюється з хазяїна в потенційну жертву. Бо повторюю – вовка приручити майже неможливо, лише тимчасово прикормити. Бо вовк не пес!

Тож, якщо «Свобода» на «регіонівські» гроші набере настільки потужну вагу, що стане реально всеукраїнською політичною силою, і потім, вибравши влучний момент, поверне свої гострі зубки проти олігархічно-кримінально-номенклатурного господаря, то думаю, дуже багатьох громадян в нашій країні це втішить. А отже, навіть якщо «Свобода» справді є породженням «Регіонів», то мені останнім часом все більше хочеться підтримати «Свободу» з однією метою, – щоб вона, поступово вирісши, до моменту виборів «третього терміну», стала тим чудовиськом Франкенштейна, яке зжере свого творця – двадцятилітню, ще місцями комуністичну і наскрізь прогнившу пострадянську систему.

Якщо зжере звісно! Вовком чи псом вона виявиться насправді, – наразі ми не знаємо. А от те якими пацюками є більшість нашоукраїнців і бютівців вже добре знаємо, і п’ять років їхнього керівництва теж знаємо, як вони вгризались одне одному в горлянку, як воювали одне з одним всі ці п’ять років, використовуючи всі можливі засоби. Як бездарно і дріб’язково профукали Величезний, Грандіозний, Ідеальний ШАНС 2004!

З ними вже давно все ясно! А з «Свободою» принаймні є якась надія.

Все одно інших нових і свіжих політичних сил на обрії не спостерігається. Всі решта гравці політичної української шахівниці є псевдоновими та псевдосвіжими, бо всі решта вже давно носять на собі тавро «Був При Владі».

ФРАГМЕНТ ШОСТИЙ
Львів, бісер і свині

То який він, Львів, насправді? Толерантний, інтелігентний, ввічливий, всепрощаючий. Чи людиноненависницький, фашистський, расистський, нетерпимий?

Почнемо з того, що Львів може бути раєм на землі, львів’яни можуть бути світлими янголятками з маленькими, гарними німбами над милими, симпатичними голівками, які не ходять а левітують над землею, навіть не торкаючись ногами львівської бруківки. І притому вся Україна буде абсолютно щиро, свято переконана, що Львів, та й загалом «немита» Галичина – розплідник «фашизму». Бо складається стійке враження, що Галичину вже на найвищому кремлівському рівні «призначили» бути «рассадником фашизма, дикости и нетерпимости». І саме такою буде Галичина в уяві всіх, хто живе на схід від неї, бо люди вірять телебаченню та інтернет-ЗМІ, а об’єктивна реальність нікому не цікава.

Бо є замовлення на «грязную и немытую Галицию», і навіть те, що та реальна «Галиция» на кілька рівнів чистоплотніша, освіченіша, релігійніша і працьовитіша, а не пропита і обдовбана ширкою, як деякі інші регіони країни – нічого не змінить. Бо, втретє повторю відому багатьом і очевидну особисто для мене річ: хто керує «телекартинкою» той керує мізками людей, а хто керує мізками людей, той керує країною.

Можливо, біда Львова в тому, що він став занадто толерантним в останні роки? Поясню детальніше, що маю на увазі.

Переконаний, що у більшості тих провокаторів, які організовували поїздку у Львів, ще якихось десять років тому ідея про те, щоб у Львові не просто викрикувати гасла російською мовою, а пронести червоний прапор маршем по Львову, була б рівнозначна за наслідками ідеї вийти пішки у вікно з дев’ятого поверху. Таким потужним був «бандерівський» стереотип про Львів. Та за ці десять років Львів почав позиціонувати себе як туристичний центр, Львів став відкритіший не тільки для туристів з Заходу, з Європи, але й для туристів зі Сходу. Львів став приязнішим, і справді, стає все потужнішим туристичним центром. А туризм в суті своїй передбачає толерантність, ввічливість і щирість.

Вся біда не у Львові а в головах і у вихованні певних людей. Бо якщо такий туристичний, толерантний і ввічливий Львів абсолютно адекватно сприймають польськомовні, англомовні, франкомовні, та й загалом всі цивілізовані західні туристи з сусіднього Євросоюзу, то щодо російськомовних туристів зі Сходу – тут є свої нюанси.

Частина наших братів-українців та росіян на схід від Галичини, називаючи себе сучасними і просунутими людьми двадцять першого століття, в своїй сутності, та за своїм світоглядом, залишились примітивними ментальними потомками монголо-татарської орди. І навіть, якщо вони пересідають на дорогі авто чи вміють користуватись ноутбуками, ординська психологія, яка існує в їх головах, все одно видає їх з потрухами. Азійщина пре з усіх отворів їхнього тіла. Бо така душа в них ординська, азійська, а не європейська.

Тому те, що європейський турист сприймає толерантність і ввічливість місцевого населення як норму, турист з азійськом світоглядом ввічливість та бажання місцевого жителя допомогти йому, російськомовному туристу у Львові, пояснити щось туристу його ж російською мовою, – збочено сприймає як ЗАПОБІГАННЯ ПЕРЕД НИМ. Дикий російськомовний ординець зі Сходу сприймає толерантність львів’ян як СЛАБКІСТЬ, в силу своєї азійсько-ординської психології.

Ось чому толерантність Львова зіграла з ним злий жарт!

Тому що в психології азійського ординця очевидно: якщо тебе кілька разів пустили гостинно і з усмішкою за стіл в себе дома досі незнайомі тобі люди, то значить «Ані мєня бояться»!!! А значить наступним природнім кроком самоствердження для ординця є залізти брудними ногами на той стіл, куди тебе запросили, щоб тим утвердити свою «владу» над гостинним домом і його жителями.

Бачите як все просто в диких азіатів!

Якщо господар-львів’янин настільки «слабкий», (тобто не б’є з ходу в пику, коли чує російську на вулицях Львова, а навпаки, підказує російською, як пройти до готелю), то треба самоствердитись і зафіксувати свою «перевагу» і «силу» над цим львів’янином, тобто, як вже було сказано, вискочити на стіл в його домі і закричати «Ура! Пабєда!» (тобто принести у Львів червоний прапор і розгорнути як символ «перемоги»!

А ви кажете ми одна країна! Вже й не знаю що вам відповісти на це.

Можливо краще львів’янам стати вибірково толерантними? Тобто продовжувати залишатись толерантним і привітним туристичним центром для гостей з Євросоюзу – англомовних, польськомовних, франкомовних, але перестати бути настільки толерантним і ввічливим до деяких російськомовних туристів зі Сходу, в зв’язку з їх збоченим розумінням слова «толерантність»?!

Можливо львів’янам варто дослухатись до євангельської заповіді Христа який казав «не кидайте бісер перед свинями», і перестати кидати бісер толерантності, коли бачимо перед собою не обличчя а свинне рильце?!

ФРАГМЕНТ СЬОМИЙ
Завершальний

Не варто, напевне, галичанам загалом і львів’янам зокрема брати собі політично важкого до рук, а дурного до голови. Бо в Кремлі їх вже давно без них оженили.

Тому нехай прогулюються вуличками прекрасного міста Лева, п’ють смачну каву, слухають файний джаз, радіють, працюють, закохуються, а по телебаченню дивляться, наприклад, канал Дискавері.

Бо особисто я теленовини більше не дивлюсь. Мені шкода моєї нової плазмової панелі і подарованої недавно друзями важкої амфори ручної роботи, що стоїть поруч з диваном. Ця амфора один раз вже мало не полетіла в бік однієї недорізаної депутатської мармизи на екрані, котра коментувала події 9 травня. То ж тепер лише європейські музичні канали!

Ось так і житимемо, бо, правда вже давно нікому на схід від Галичини не цікава.

Тому що вирішує все не якась там правда – вирішує все PR.


Андрій Очевидний,
м. Львів
http://www.poryad.com/?p=10665