05/14/2011 | Костуньо

У святий навіть для аборигенів Нової Гвінеї і мешканців Вогняної Землі день – 9-го травня 2011 року сталася подія на яку з надією і нетерпінням чекали усі люди доброї волі планети Земля. Антиукраїнські шовіністичні партії та організації «Родина», «Русское единство», «Дозор» з бегегів Причорномор’я привезли до древнього Львова 30-ти метровий червоний прапор – символ найнезрівняннішої перемоги Радянського Союзу, під мудрим керівництвом батька Сталіна, над найрозтреклятішою гітлерівською Німеччиною! Прапор збирались передати російським ветеранам і комуністам, що проживають у Львові. Бо дійсно – як вони там, бідолашні, живуть без нього?! Передати від щирого серця, бажаючи зробити їм приємно у День Перемоги. До цього часу всі інші мешканці Львова (та що там Львова – цілої України) і гадки не мали про існування на світі настільки величних прикладів щирості і настільки приємних проявів приємності. З якою непередаваною радістю підставляли львів’яни свої голови і спини під ґумові міліцейські кийки та ґумові кулі! Як пишалися своєю ґуманною місією працівники правоохоронних органів! Як старанно підігравали усім своїми печерними методами хлопці з партії «Свобода»! Як принишкло мовчали в очікуванні грандіозного червонопрапорного фарсу усі інші демократичні опозиційні сили! Якими несусвітніми йолопами виставили себе перед усім світом народні обранці з Верховної Ради України на чолі з усім державним апаратом! Як задоволено потирали руки кремлівські небожителі напередодні нових виборів, підраховуючи політичні дивіденди, одержані від колотнечі у Львові! Як розгублено кліпав очицями «цивілізований світ» споглядаючи на опудало екстремізму, яке зробили з «міста відкритого для світу» замовники, автори і виконавці банальної, але віртуозної прапороносної провокації!
Дарма що під чевоним прапором поруч із нацистстським прапором Третього рейху сталінські орли спільно з гітлерівськими коршаками ділили світ, проводили військові вчення і паради, обмінювалися досвідом масового знищення людей НКВД і Ґестапо. Дарма, що під цим прапором пів-Європи було добровільно-примусово навернено у комуністичну віру. Дарма, що ним дусили горло свободи і демократії в цих країнах. Дарма що червоним прапором десятиліттями затикали рота незгідним. Дарма що в тіні цього прапора поховано десяткі мільйонів знищених голодоморами, депортаціями, розстрілами, ГУЛАГом, і цькуваннями людських життів...
Все це неважливо у порівнянні з щирою радістю, яку повинні були отримати саме львівські ветерани Найвеличнішої і Найвітчизнянішої з воєн усіх часів і народів від гігантської червоної ганчірки привезеної їм у подарунок від щирих поборників великодержавного російського шовінізму на День Перемоги! Возрадуймося ж, громадяни міста Лева, що ми були свідками і учасниками буфонади розіграної на українській сцені, щоб посмішити світ і підняти чийсь обвислий політичний рейтинг! Про нас заговорили в усіх новинах, майже, як про цунамі чи обвал біржі! Подякуймо далекоглядній і конструктивній нашій політичній правлячій еліті та героїчним і згуртованим опозиційним силам за чудовий весняний подарунок цілому народу України у вигляді зростаючої стабільності і консолідації, послідовного формування національної їдеї та прискореного руху в напрямку Європейської інтеграції! Віват!!!

З метою досягнення повної історичної справедливості і приємності ветеранів необхідно:
- призначити день перемоги Великого Радянського Народу у Грюнвальдській битві;
- належним чином пошанувати Радянських Ветеранів Ватерлоо;
- на День Перемоги довічно піднімати над Рейхстагом червоний Прапор Перемоги (авже ж – хай і німецьким ветеранам буде приємно);
- 22 червня запросити до Львова делегацію ветеранів НКВД і Ґестапо для про ведення екскурсії по місцям вшанування пам’яті жертв тоталітарних режимів і проведення спільного параду, як тоді – в 1939-му...