05/16/2011 | Наталя Камишникова

Убити пересмішника поставила собі за мету українська влада на чолі з правоохоронними, звиняйте на слові, органами.

Таке враження, що країну підім’яли Могильов і ГПУ – орли Януковича й Льовочкіна. Мимохіть згадаєш, що батько керівника президентської адміністрації відав системою нагляду за відбуттям покарань. Тепер от усім брехіоналам руки сверблять перетворити Україну на неозору зону – й наглядати, як ми тупо й покірно відбуваємо тут довічний термін.

Луценко вже ЗА МЕЖЕЮ виснаження, лікарі вже б’ють на сполох, а владці мстиво й упевнено наближають йому летальний фінал. На охорону цього в’язня від адвоката (і від дружини зі статусом захисника) пішло значно більше коштів, ніж буцімто розтринькав Луценко на посаді міністра внутрішніх справ.

Судіть самі. Платня 50 держохоронцям, які пильнують лікарняну палату, – щонайменше 35 тис. грн. НА ТИЖДЕНЬ. Надбавки до пенсії Луценкового водія становлять щонайбільше 40 тисяч за 4 РОКИ поспіль. Питається, хто завдав платникам податків більшої шкоди: Луценко чи ті, хто його цькує?

Колись давно я відголодувала зо два тижні. За (смішно згадати!) свободу слова у провінційній провладній газетині. Звісно, в очах добропорядної ситої більшості виглядала просто дурепою. Луценко вже однією ногою не ТУТ, а добрі люди все ще знизують плечима.

Юрій Віталійович, «польовий командир Майдану», жартував за будь-якої влади і погоди. Жартував навіть тоді, коли треба було рішуче діяти. Тож часом скидався (хай уже вибачить) на політичного блазня. Зрештою, я й сама писала про нього ущипливо. Але жарти скінчилися. Минає 24-й день політичного голодування. І на наших очах розгортається чергова українська біда.

Переглянула в Інтернеті коментарі до останніх новин про Луценка – і сходила помила руки. Господи, і ці люди розводяться про Європу, про якісь європейські цінності? Бидлізація всієї країни давно відбулась. Озлоблені аноніми поливають і добивають словами лежачого. Лежачого – вже у буквальному сенсі. Луценко вже не підводиться з ліжка.

Президенте! Ви так часто говорите про Бога. То побійтеся – не беріть хоча б цього гріха на душу. Луценка давно вже покарано: у нього хворий син, і збав Боже вашу родину від тієї недуги. Усі ваші «органи» гуртом і вроздріб не утнуть йому більшого і страшнішого пекла. Ірина Луценко розривається між хворим сином і хворим ув’язненим чоловіком, який голодує з 22 квітня. А ваша послужлива челядь глузливо пояснює нам, що все по закону.

Та немає у нас закону, який дозволяє тримати людину за гратами, аж доки її адвокати не дочитають кримінальної справи. І ніде у світі немає такого закону! Дуже соромно за Верховну Раду. 13 травня заступник Генпрокурора поінформував нардепів щодо арешту Луценка. Опозиціонери на те ритуально поскиглили. І лишень один (здається, юрист Власенко) спромігся спитати: а де ж закон? Гепеушник, ясна річ, ухилився від відповіді. А депутат і не наполягав…

То я повторю – для довбаків: НЕМАЄ ТАКОГО ЗАКОНУ!

Тепер – що робити. Панове журналісти, в’язень Луценко – трохи теж журналіст. Останнє місце його роботи – газета «Сільські вісті». То невже у столичних редакціях не знайдеться відчайдухів, які вберуться в зеківські роби і прийдуть із телекамерами до ГПУ чи Адміністрації президента? А потім дружно присунуть у тому ж таки прикиді на прес-конференцію якогось ВЕЛИКОГО ЦАБЕ, заявлять отому ЦАБЕ свою НЕЗГОДУ і дружно вимкнуть усі телекамери.

І невже серед наших політиків (студентів турбувати не будемо) не знайдеться бодай п’ятьох зухвальців, які розпочнуть демонстративне голодування на знак солідарності з політв’язнем?

І невже ніхто з впливових опозиціонерів не запросить іноземних дипломатів на прес-конференцію попід стінами СІЗО? Прийшли ж у Мінську високі посли країн ЄС на суд над білоруською опозицією…

Варіантів іще багато. Аби було кому наважитись. Отак підняти зад, розігнутись і – врятувати. Не Луценка, панове, а самих себе – від довічного терміну в бидлізованій Зоні.

Наталя Камишникова. Нововолинськ.

P.S. Приїхала б на таку акцію до Києва й сама. Та не маю на кого покинути свій собачий притулок – усіх тих сторожових, але бездомних псів демократії . Може, якось без мене спроможуться столичні акули пера й об’єктиву?