Святослав Караванський

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО п. ІГОРЯ КОЛОМОЙСЬКОГО

У Парижі відбувся круглий стіл на тему “Зростання правонаціоналістичної загрози в Україні як тенденція европейської політики”.

Цей стіл цілком помилково розглядає Україну, як европейську під усіма оглядами дер-жаву. Україна є европейською державою географічо, але суспільно-політичними реаліями Україна відрізняється від европейських країн. Україна продовж століть була колонією ряду держав, які провадили геноцидарні акції проти українського народу, зокрема проти елітар-них прошарків української нації. Жодна сучасна европейська держава не має таких реалій. І розгляд України як европейської під усіма оглядами держави - це головна хиба круглого сто-лу. Не враховуючи специфічних рис України, годі зробити правильні висновки щодо подій в Україні.

Продовж століть Україна вела боротьбу за свою незалежність і ця боротьба заверши-лася усамостійненням України і розвалом Імперії зла – Совєтського Союзу.

Демократична Европа, демократи усього світу схвально поставилися до цього факту. Усамостійнення колишніх колоній світ привітав.

Але імперія зла відродилася у формі сучасної Російської Федерації, яка поставила сво-єю метою повернення собі втрачених колоній. Наслідком цього в Україні постала величезна мережа осередків секретних служб, підпорядкованих колишній метрополії – Москві. (Такої мережі не має жодна европейська держава). І ця мережа досягла того, що сучасний і уряд, і президент, і парламентська більшість у Верховній Раді України усі свої кроки спрямовують на відродження імперії зла у косметично привабливій формі.

Сучасний уряд України, як і уряд сучасної Росії, являють пряму правонаціоналістичну загрозу для світу, де йде відродження російського неонацизму.

Про правонаціоналістичний характер сучасної Росії свідчать такі факти:

Президент Путін назвав розвал СССР – найбільшою трагедією ХХ століття.

Уряд Росії та особисто президент Путін узяли участь у перепохованні генерала Дені-кина, шовініста й антисеміта часів громадянської війни, на могилі якого президент Путін ви-ступив з промовою у стилі націонал-соціалістичних юберменшів. Той же Путін у своїх вис-тупах закликав до боротьби із сіонізмом. У друкованих варіянтах його виступів заклик до бо-ротьби із сіонізмом виправлювано на боротьбу з антисемітизмом. Хто–хто, а гебрейські по-літики про це знають.

Президент Путін та російська влада украй негативно оцінили демократичну Помаран-чову революцію в Україні. На противагу демократичним віянням сучасности, в Росії відро-джувано культ Сталіна, ворога не тільки українців, а чи не всіх народів світу, в тому числі поляків та гебреїв.

Російська Федерація підтримує дружні стосунки з терористичними центрами. Уряд Росії негативно поставився до ухвали ООН про створення безполітної зони над Лібією, і представник Росії в ООН голосував проти цієї резолюції.

Про авторитарний, правонаціоналістичний напрямок сучасної Росії – прекрасно осві-домлено світові політичні сили, в тому числі і гебрейські організації.

Президент України Янукович, як відвертий прихильник “російського курсу” в Украї-ні і є прямим уособленням правонаціоналістичної загрози в Европі.

Щоб подати себе у вигідному для світу світлі, уряд Януковича вдається до тактики “держи злодія!” і старається звинувачувати демократичні організації України у неонацизмі, промоторами якого насправді є уряди Януковича в Україні та Путіна-Медведева в Росії.

Це факт, якого не може спростувати ні круглий стіл, ні европейський гебрейський фо-рум, хоч до кінця цього факту вони не усвідомлюють, бо згаданий форум відзначив президе-нта Януковича, як борця з неонацизмом.

Іншими словами, згадані форуми “клюють” на пропагандивний маневр Путіна, який навчає Януковича маскувати його антидемократичну, неонацистську політику безпідставним звинуваченням демократичної громадськости України у неонацизмі, тобто в тому, що є зміс-том просталінської та пропутінської антидемократичної політики самого Януковича.

Уряд Януковича та вся підпорядкована йому пропагандивна машина звинувачує ук-раїнську демокраатію в героїзації українських борців за самостійність, окреслюючи їх як неонацистів.

Спробуймо розглянути, наскільки це відповідає дійсності.

По-перше, треба чітко усвідомити, що зміцнення демократії – це головний чинник для боротьби з будь-якою неонацистською ідеологією. Тому зміцнення демократії не може йти в парі з неонацизмом. І навпаки, там, де демократія зазнає утисків, можливі прояви неона-цизму.

За період урядування президента Ющенка, який видав укази про присвоєння героя України Степанові Бандері, в Україні не відзначено жодних порушень европейських норм демократії. За час цієї каденції американський «Фрідом Гауз» [Дім Свободи] визнав Україну цілком вільною країною, де не відзначено порушень демократичних норм та потоптання людських прав. За перкіод каденції Ющенка не сталося жодного убивства журналістів.

Цілком іншу картину являє президентство Януковича. Лише за неповний рік в Україні відзначено кричущі порушення демократичних норм. І вже на першому році каденції прези-дента Януковича «Фрідом Гауз» зачислив Україну до частково вільних країн, де мають місце утиски свободи слова, свободи зборів, та свободи совісти. Щойно президент Янукович став президентом, сталося убивство журналіста Климентьїва та ряд інших убивств опозиційних активістів, в тому числі опозиційного депутата місцевої ради у місті Хмельницькому. І зара-зом Янукович домігся, щоб суд скасував указ президента Ющенка про присвоєння звання героя України С. Бандері.

Чи ж героїзація або дегероїзація будь-кого може бути критерієм для характґеристики того чи того політичного устрою, того чи того державного діяча?

Наприклад, відомо, що совєтський тоталітарний режим, враховуючи популярність ук-раїнського борця за свободу та соціяльну справедливість, поета Шевченка, підтримував акції на його честь, споруджав пам’ятники та робив інші заходи увічнення пам’яті та прославле-ння поета. Чи ж ці заходи можуть бути критерієм політичної характеристики совєтського ре-жиму?

Головний критерій для характеристики совєтського режиму є ставлення його до демо-кратичних свобід та людських прав. Це є головна, наріжна риса кожного сучасного й мину-лого політичного устрою, отже й режиму Януковича в Україні.

Тому демократичному світові, зокрема европейській демократичній громадськості варто передусім вирішити таке питання:

Хто завдає більшої шкоди демократії у світі:

Українські демократи, прихильники та провідники Помаранчової революції, які жод-ною мірою не відступили від демократичних засад і не утискали людських прав, шанували верховенство закону в житті суспільства, але визнали за потрібне відзначити борців за неза-лежність України,

чи псевдодемократи кримінально-мафіозного зразка, які відверто відроджують ста-лінсько-путінську автократію в Україні, порушують наріжні демократичні свободи, утиску-ють людські права, ігнорують верховенство закону в суспільстві, вдаються до терористич-них акцій, але дегероїзують борців за свободу України?

Логічно мислячи, чи може акт дегероїзації будь-кого бути виправданням цілого ряду протиправних акцій, які кінець кінцем сприяють відродженню російського неонацизму?

Тобто ми маємо класичну картину боротьби сил добра із силами зла, коли сили зла вдаються до відвертих наклепів, вибілюють відвертих злочинців та узурпаторів свободи ми-нулого, бажаючи змусити демократів світу повірити їхній стовідсотковій брехні

Задуматись над вищенаведеним питанням варто усім демократичним форумам та кру-глим столам, а не йняти віри вовкам в овечій шкурі.

Відповіді

• 2011.05.17 | Pavlo Z.

  Чому саме до нього? В листі я не побачив логічної причини.

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2011.05.18 | Арій.

    Дійсно. Краще б до Ахметова звернувся.

• 2011.05.17 | Hadjibei

  Не сипте перли...

• 2011.05.18 | Убітий Єнот

  кому він це все розказує