Лист до більшості у Верховній Раді
Відкритий лист більшості Верховної Ради України
Не тіштеся власною недотепністю, порівнюючи нас, львів’ян, з прадавнім символом сили і працелюбства – писав бо ще поет Василь Симоненко про український народ: «в його волячих жилах козацька кров пульсує і гуде». А от з ким порівнюють комуністів, чи знаєте? Є таке відоме українське прислів’я: «комуністи – це нема кому працювати, а є кому їсти». Працювати ж не хочуть лише паразити, наприклад, блощиці (російською мовою «клопи»). Мабуть тому в 70-х роках французькі вчителі задавали своїм учням питання «що є спільного між комуністами і блощицями»? Комуністична «Правда», коментуючи це, аж піною сходила. Бо відповідь очевидна: одні і другі червоні, бо п’ють людську кров, одні і другі, коли їх викурюють, перетворюються у безбарвну лусочку і ховаються по щілинах. Та якщо господарі не дбають про оселю, допускають до бруду, блощиці знову вилазять на світ божий… Чи ж не ілюстрація того, до чого ви нині довели Україну?
Та полишимо іронію – маємо питання.
Скажіть, чому донині, в уже незалежній Україні, якісь «невідомі елементи» вбивають лише тих, хто ніколи не був ні у перефарбованій КПУ, ні в об’єднаннях типу «Родіна», «Русское единство», ні навіть у партіях регіоналів і литвинівців? Вбивають тільки за те, що українці – по духу, по любові до правди і волі, що відстоювали інтереси незалежної України! На нині список убитих, починаючи від депутатів Верховної Ради І скликання Вадима Бойка, генерала Саніна, В’ячеслава Чорновола, від журналіста Гії Гонгадзе до недавно вбитих в Одесі, в Харкові, в Києві та інших містах Великої України журналістів і студентів, нараховує вже сотні прізвищ. А оскільки до низки убивств (наприклад, студента Ігоря Індили), вірогідно, причетні ваші міліціонери, то мимоволі спадає на гадку «магія прізвищ» – могильщики вони, не інакше.
Скажіть, чому це декотрі ваші міністри і депутати постійно зневажають і гидко обзивають українців? Вам подобається брудна табачникіана? Чому мовчазно схвалює її ваш головний чекіст, зневажаючи при тім і зомбуючи страхом, на подив світові, керівника Партії регіонів? Вас це потішає? Чи ви вище таких «дрібниць»? Не дуріть себе! Бо всім уже видно, що, вдаючи з себе «вищу расу», щоб ходили до вас по хліб і сіль, і китайську гречку зігнуті у поклоні раби, ви, фактично, ховаєте свій олігархічний страх перед гнівом обдурених вами простих підприємців, учителів, лікарів, інженерів, студентів, робітників і селян всієї України. І тому намагаєтеся діяти за старим гаслом «разделяй и властвуй». І тому підтримуєте шизофренічні марення сталіністів, що в західних землях України всі українці «врагі», які сплять і бачать, як ото вчинити замах на життя якогось там нещасного члена КПУ. Хоча добре знаєте, що не нашим, а їхнім – комуністів – прагненням завжди було «принести в жертву на благо победы коммунизма» і мільйони невинних людей, і своїх же соратників (як ото було принесено в жертву Кірова)…Та позаяк тепер не сталінські часи, та й не було серед сталіністів «жертвенных борцов за интересы пролетариата» (від перших днів свого панування «совєтская власть» грабувала і руйнувала церкви, музеї, конфісковувала доробок підприємців, ремісників, селян, нищила інтелігенцію, влаштовувала страхітливі репресії і голод – аж до геноциду в Україні), то їхні клони «Родіна», «Русскоє єдінство», КПУ, за сприяння вашої «більшості», вирішили продемонструвати «тріумфальну ходу переможців» під кривавими прапорами, портретами Сталіна і своїми, нині партійними, відзнаками – імперськими «георгієвськими стрічками». Щоб за сталінською традицією «переможно» поглумитися над пам’яттю невинно убієнних солдатів ІІ світової війни. Вочевидь, ви не хочете й припустити, що мертві стоять уже перед Богом. І що покарають і червоних людоловів, і їхніх клонів саме вони – невинно убієнні. Ті невинно убієнні, яким живі (всі ті живі, які проти «тріумфальних походів» з кривавими сатанинськими символами сталіністів) віддали нині належну честь, піднявши з-під попелу совєтської зневаги правду про їхню стражденну долю – подивіться фільм «Радянська історія». А українці Львова оприлюднили документи про жахливий гітлерівський концтабір – Konzentracionslager der Standarte 328 (знаходився у 1941-43 рр. на території львівської Цитаделі). Там мучилися 284 тисячі військовополонених різних національностей. До серпня 1943 р. в концлагері 328 було знищено 100 тисяч радянських військовополонених – українців, росіян, білорусів, євреїв, вірменів і т. д. – фактично, кинених сталіністами на поталу німецьким нацистам неозброєних робітників і селян. Поруч з ними в концтаборі мучилися бельгійці, чехи, словаки… На загал, на підставі показів свідків і документів, у концлагері 328 було знищено понад 140 тисяч осіб. Проте за комуністичних часів територія Цитаделі стала строго секретним військовим об’єктом. І ніхто не тільки не мав права поставити там квітку чи свічку, а й натякнути, що там була гітлерівська катівня – всі мусили «знати», що «советских пленных не было, а некоторые – это изменники, отщепенцы»… «Некоторые» - це сотні і сотні тисяч полонених, сотні і сотні тисяч людських життів. Бо тих, хто чудом вижив у німецьких катівнях, відправляли на смерть у катівні ГУЛАГу, чимало яких було розташовано в Росії у вже готових, «зачищених» енкаведистами від людських тіл, гітлерівських концтаборах. Така ціна сталінської, рука в руку з гітлерівською, перемоги!
Нині на території Цитаделі поставлено, за рішенням депутатів Львівської обласної Ради, Хрест пам’яті.
В Україні, як і на необ’ємних просторах колишньої «великої зони» – СРСР, мабуть, ще живуть, виплакавши очі, дружини тих, кого називали «пропалими безвісті», ще живуть їхні діти (зневажувані в СРСР, як діти «пропалих безвісті») – може останки їхніх рідних тут, у Львівській землі? То нехай знають вони, а також родини закатованих бельгійців, чехів і ін., що у Львові на місці табору смерті львів’яни ставлять свічки і відправляють панахиди за всіх. Бо закатовані воїни взивають до нас, до всього світу взивають: «пам’ятайте, ми жертви війни двох нечестивців – Сталіна і Гітлера!». Ми, українці, пам’ятаємо і пам’ятатимемо це завжди. Тому ніхто не має права носити по Львову червоні прапори з німецькою і совєтською свастиками!
15 травня ц. р. Президент не забув згадати мільйони жертв сталінського терору. Ви ж вторили йому, проливаючи крокодилячі сльози. А насамперед ваші друзі-комуністи і ви з ними мали б покаятися за злочини комуністичної системи. І засудити її, назвавши прізвища червоних людоловів. Не хочете? Та вам і так уже не вірить молоде покоління, яке єднається від сходу до заходу, від півночі до півдня України у Різдвяній коляді, у Великодній писанці, у святі Святого Миколая і Дня Матері. І пізнає правду, і засуджує брехню. Бо такий Закон життя – після темряви ночі завжди приходить світанок. Куди сховаються від його променів обличчя кровопивць?
Депутат Верховної Ради І демократичного скликання
Ірина Калинець
Депутат Верховної Ради І демократичного скликання, академік НАНУ, професор
Михайло Голубець
Депутат Львівської обласної Ради І демократичного скликання, Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка, письменник
Ігор Калинець
Депутат Львівської міської Ради
Віра Лясковська
Голова обласної Спілки політв’язнів України
Володимир Горовий
Голова Львівського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів ІІ світової війни
Ярослав Гірник
Голова Львівського обласного об’єднання Всеукраїнського Товариства «Просвіта», Заслужений працівник освіти
Ярослав Пітко