05/27/2011 | БС

Чуєш, брате мій, як перельотне, зальотне, огнізджене на нашій землі чорне птаство картавить над нашою долею? То ми сякі, то ми такі, а то ми зовсім нікудишні. Ну не здатні свою державу мати. Ну не можемо самі собою керувати.
Завжди щось комусь винні, завжди у «вічному боргу» перед «визволителями». Перед кимось маємо просити прощення. Перед кимось за щось маємо каятися.
А хто буде каятися перед нами!? За те, що вся Україна упродовж століть для українців була Бабиним Яром? За те, що винищили удвічі більше нашого народу, ніж маємо зараз? За те, що висмоктали з нашого люду і кров, і піт? Здерли з нього сім шкур, понівечили душу, витоптали його святині. Хто!? Де ви, правдолюбці?..
Та й покажіть мені народ без гріхів чи без достоїнств. Святими стають лише тоді, коли вже не можуть грішити.
Наш народ «грішив», здебільшого, перед «визволителями». Втомлювався постійно дякувати. За те нас нарекли «лінивими», «тугодумами».
Розповідають казочки. Що навіть землю нашу святу народ дістав від Бога завдяки своєму лінивству. Бо прийшов останнім. А Всевишній до того все пороздавав проворнішим. Тож шкода йому стало українця. Виділив для нього зі своїх запасів. Тому й земля наша — райська. А ми на ній — щось таке. Ні пришити, ні прилатати. Тому й усім нас «шкода». І всі бажають нам «допомогти». У нашій хаті порядкувати…
Отакий імідж латають нам усякі паршивці. Отаку ментальність. І ми вже й самі починаємо себе ґанджувати та самобичувати. Сидить паршивець на нашій шиї, живе за нашу кривавицю і варнякає, що ми поволі рухаємося. Вони, звісно, рухливіші. У них — мораль сперматозоїда. Швидше встигнути. І запліднити собою. Тому й до Бога швидше встигли. Землю відхопили. Тепер уже створюють міфи, що ми на своїй землі випадкові. Аби потім довести, що не випадкові тут вони. Ми — погані. Значить, усе, що вони чинять у нашій хаті, — хороше. І все — виправдане.
Наша ментальність. Люде мій славний! Як тебе затуркали! Як тебе забили! Як тебе задебілили!
А що, коли б ми хоч на коротюсінький часовий відтинок стали такими, якими усяка шушваль нас вимальовує? «Ліниві»? Добре — ми ліниві. Тож ви, «працьовиті», злізьте із нашої «лінивої» спини. І йдіте. Своїми клишоногими. Далеко-далеко. Звідки прийшли. Хто — за Червоне море, хто — за Уральські гори. А хто — в ажтуди. «Мой адрес — не дом и не улица». У вічний міраж. Або ж, коли живете на нашій землі, — працюйте на нас. А ми будемо їхати на вас… Не подобається? Правда?
Хамові ніколи не подобається, коли в людині людська гідність прокидається. Хам любить хребет зігнутий. По ньому легше вилізти на голову. А випрямлений хребет він вже називає «националистическим», «антисемитским», «антирусским» і ще казна яким «анти»… Лише не антихамським… І вже спрацьовує хамська логіка. Не ти герой, мій побратиме, що піднявся з рабських колін, а він, хам, який знову хоче тебе на коліна поставити.
І ти, мій добрий і гостинний народе, просякнутий надувічливістю і надделікатністю, починаєш доводити хамові. Де, мовляв, логіка? Серед «найкровожаднішого народу-антисеміта» у найзлачніших куточках його землі упродовж століть проживало й проживає стільки євреїв? І хамська логіка відповість. Що це не завдяки гостинності і доброті українців. А завдяки «самопожертві євреїв»… Де ж, мовляв, логіка? На землі народу, який «зоологически ненавидит русских», живе стільки росіян? І той триклятий «хохол-руссконенавистник» уже й сам став «русско-язычником». Аби його краще розуміли. І хамська логіка по-хамськи зауважить: «Это не благодаря гостеприимству и доброте украинцев. Это благодаря вечному самопожертвованию русских делать других счастливее…»
Де, мовляв, логіка? У новоутвореній своїй державі ми передусім відкрили школи — єврейські, польські, чеські, угорські, румунські. Не закрили жодної з насаджених нам російських. І не відкрили жодної української там, де конче їх треба відкрити. Для своїх «незрячих гречкосіїв»?..
А хамська логіка репетує про «насильственную украинизацию» і «ущемление национальных прав русских…» Де, мовляв, логіка? У столиці незалежної України не побачиш у продажу ні української книжки, ні українського часопису? І хамська логіка «ухмыльнётся»: «Нет спроса…». Де, мовляв, логіка? У самостійній Українській державі упосліджені ті, хто страждав за цю державу по Соловках і Сибірах. Хто гнив по криївках і тюрмах. А ті, бандюги, що за одне слово про самостійність стріляли нам у потилицю, хто садив нас у неволю і мордував нас по катівнях, — ходять в героях, отримують престижні пенсії. Та ще й на нас покрикують, що ми «бандиты»?
І хамська логіка просичить «о кровожадности бендеровцев и оуновцев»…
Отакі ми, брате мій, українцю, «жорстокі». Отакі «невдячні». Отака наша «человеконенавистническая» ментальність. Отакі ми «лінивці і тугодуми»…
А те, що Українська Києво-Могилянська академія просвіщала «немитую Россию»?.. А те, що доньки київських князів навчали грамоти неосвічених монархів Європи?.. А те, що американці за ескізами українського вченого полетіли на Місяць?.. А те, що наш селянин навчив Канаду сіяти й орати?.. А те, що «русскую славу» здобували українські матроси Кішки? А те, що в «непобедимой и легендарной» кращими вояками були українці?.. А те, що ми — найспівучіший народ у світі? Бо навіть той, хто вже дар рідної мови втратив, не втратив пісні… А те, що ми найгумористичніший народ у світі? Бо хто інший дозволив би насміхатися над собою, ще й самому із себе кепкувати?..
І навіть те, що українці — найтерпеливіший народ у світі? Бо який ще інший народ зміг би стерпіти у своїй хаті отаке хамство?
…На скрижалі якої ментальности будемо записувати?!
Наша ментальність. Кажуть, що у нас по три отамани на одну булаву. Може. Але це не від ментальности. Це від гіркої дійсности. Воїни гинуть, отамани зостаються.
А до Господа Усевишнього на розбір земельних ділянок ми прийшли останніми не тому, що «ліниві». А тому, що скромніші за інших. І це наша ментальність. І Бог за неї нас винагородив райською землею. І щедрістю. Із цієї землі ми віками годували усіх зайд та завойовників. То невже себе не прогодуємо? Невже не збережемо дар Божий? Невже себе не збережемо?..


Євген Дудар
Українське слово, № 21 25 травня - 31 травня 2011 року
http://ukrslovo.com.ua/work/archive/2011/21/16.html