Друзі! Запрошую всіх, у кого є така можливість, на традиційну акцію вшанування українських військових поховань у Львові на Зелені свята.



НЕ ДАТИ ПЕРЕРВАТИСЬ ТРАДИЦІЇ



На Зелені свята львів'яни традиційно поминють загиблих українських вояків. У ці дні всі українці приходять на Янівський та Личаківській цвинтарі, аби вшанувати тих, хто віддав життя за волю держави. Відомий львівський поет, політв'язень Ігор Калинецьвже не один десяток років організовує поминальні заходи. Цьогоріч до них також долучилась низка громадських організацій, зокрема – "Зарваницька ініціатива", "Відсіч" та Студентське братство. 

- Пане Ігоре, як відбувались вшанування військових могил у Львові за часів Польщі, а згодом – за більшовицьких часів?

- За Польщі проводились дуже велика акція. Згідно традиції, в неділю кількатисячна процесія прямувала із центру міста на Янівський цвинтар – до військових поховань. На чолі колони йшли юнаки і старші пластуни Львівського пластового Коша. Далі – священики, церковні братства та громада міста. Дівчата несли тернові вінки та вінки з колючого дроту. На цвинтарі правилась панахида, співались патріотичні пісні, декламувались патріотичні вірші. У понеділок аналогічні заходи відбувались на Личаківському цвинтарі. Польська поліція їх дозволяла, але дещо їм не подобалось. Зокрема, традиція нести вінки з терну і колючого дроту. Поляки трактували це як натяк на ті умови, в яких жив Львів та жертовність тих, хто поліг за волю України. Не подобались і деякі пісні. Тому окремі учасники цих походів арештовувались.

- Як реагували більшовики на такі заходи?

- Йшла боротьба не тільки з пам'яттю, знищувались і самі могили. Те велике стрілецьке поховання, що було у 20-30-х роках як на Янівському цвинтарі, так і на Личаківському, було зруйноване радянським режимом у 50-х роках. Ті, хрести, які залишились, заростали чагарниками, а ті, які повиривали з могил, знищували.

До речі, на початку 90-х років, коли ремонтували деякі вулиці Львова, як, скажімо, Сахарова, з'ясувалось, що коли руйнували могили, стрілецькі хрести замощували під асфальт. Окрім того, в кожну могилу воїна було посаджено дерево. Коли воно виростало, то просто розпирало обмурівок. Так доруйновували те, що не знищили більшовики тракторами. Проте, знайшлися хлопці, серед них – Іван Гель, які на початку 60-х років ночами розчищали могили. Жінки садили на них барвінок і червоні маки. На Зелені свята ми там збиралися невеличкими купками.

Коли більшовики побачили, що традиція починає відроджуватись, приїжджали воронки і хапали людей. У 1971 році, поверх стрілецьких могил почали хоронити інших небіжчиків. Тоді була група львів'ян, які стали проти – Братунь, Чорновіл, Гель, Ірина Калинець. На деякий час більшовики перестали це робити. Але у 1972, коли почались масові арешти, з думкою громади вже ніхто не рахувався, тож весь стрілецький цвинтар опинився під іншими захороненнями.

На щастя, із національним відродженням виникла думка відновити його. Був збережений список заховань, деякі фото. Треба було тільки зробити нереальне – перезахоронити тих людей, яких похоронили поверх стрілецьких могил. А це понад 700 заховань! З кожною родиною індивідуально працювали. На щастя, вдалося. За кілька років цвинтар було відновлено – нині там меморіал Січових Стрільців.

На жаль, на Личакові це зробити не вдалося. Там є братська могила на Марсовому полі.

- Ви займаєтесь організацією вшанування військових могил у Львові вже не перший рік...

- Нас було кілька – покійний отець Степан Гриньків, громадський діяч Роман Панкевич, але він кілька років тому загинув в автокатастрофі. Фактично, нині вся організація лягла на мене і на Тараса Смагу – він відповідає за озвучення. Останніми роками виручає Софія Федина. Нині, сподіваюсь, нам допоможете ви ("Зарваницька іціатива", "Відсіч", Студентське братство – від ред.) Важливо, аби до цього заходу долучилось якомога більше молоді.

- Цьогоріч вшанування відбуватимуться традиційно?

- Звичайно. У неділю, 12 червня, о 15:00 йдемо всі на Янівський цвинтар до меморіалу Січових Стрільців та воїнів УГА. Ніколи не минаємо могилу Ольги Басараб, часто я веду людей до могили Ігоря Антонича. Потім – під стіну, де захоронені закатовані НКВД в тюрмах у 1941 році. Цього року у червні минає 70 років, відколи більшовики замордували у катівнях міста більше 1,5 тисяч людей. Тому поминальна хода зупиниться і біля меморіального комплексу, спорудженого в знак пам'яті жертвам терору.

У понеділок, 13 червня о 15:00, підемо до символічного хреста на Личаківський цвинтар. На військових могилах буде відправлено панахиду, заплановані й інші поминальні заходи.

Галина Григорчук