Микола Рябчук: Щипачі
— А хто такі "щипачі"? — питає донька, натрапивши на незнайоме слово. Я пояснюю, що це кишенькові злодії, які найчастіше працюють удвох. Один — удає п'яного, хитається й завалюється на сусідів у громадському транспорті. Другий — звільняє їх тим часом від мобільників та гаманців. Хоча найвправніші професіонали, зауважую я, працюють поодинці. Якось у Барселоні в метро я навіть схопив був такого за руку. Не тому, що такий пильний, а тому лише, що прочитав у путівнику про традиційну розвиненість цього екстремального спорту саме в Барселоні. Така собі місцева традиція — на зразок кориди в Мадриді чи кварталів із червоними ліхтарями в Амстердамі. Той щипач стояв спиною до моєї дружини, а проте його права рука з неймовірною гнучкістю прослизнула під його лівим ліктем униз, до жіночої торбинки. Він, певно, не врахував, що нас двоє. Дружина нічого не чула, а я стояв якусь мить, наче загіпнотизований. І коли врешті схопив віртуоза за руку, той вирвався і з порожньою, на щастя, долонею вибіг із вагона. Гадаю, того дня нам пощастило всім. Донька киває на знак розуміння і показує мені сайт із короткою інформaцією про списання урядом 24 мільярдів нафтогазових боргів із приятелів-олігархів. А тоді — ще зворушливішу розповідь про закупівлю тими самими пацанами через фіктивний тендер морської нафтогазової платформи за 400 мільйонів баксів, замість номінальних 200. — До чого тут щипачі? — дивуюся я. — Це звичайне шахрайство. — А ти згадай, про що говорили всі наші телеканали протягом тих двох тижнів, коли нам цупили з кишень 24 мільярди гривень... — Про червоні прапори! — Авжеж. Тобі це не нагадує того другого щипача, що вдає в тролейбусі п'яного? http://gazeta.ua/articles/ryabchuk/385554 sean
Відповіді
2011.06.07 | igorg
Ні, це зовсім з іншої опери. По своїй суті червоні прапори це не фактор який
відволікає увагу. Це швидше спроба перейти від щипання до відвертого грабунку. Перевірка якого рівня нахабство здатне пройти в Україні. Червоні прапори це символ необмеженого грабунку й примусової праці за баланду на дуже вузьке коло людей. На жаль, молодь це погано розуміє. Вони ще просто не здатні зрозуміти, що людей можна елементарно заставити працювати за баланду й при цьому сформувати комплекс безмежної вдячності за ту саму баланду. Цей комплекс найбільш чітко сформований саме на сході-півдні України. Найбільш важливим елементом формування такого соціуму є відсутність у людей власності та автономності. За таких умов людина відчуває повну залежність від зарплати до зарплати і безмежну вдячність що заплатили (а могли б і не заплатити!). Це соціум на рівні найнижчих рефлексів пов'язаних із фізичним виживанням. Завдяки тому що у Львові ця бандота отримала по пиці ця межа дещо посунута назад. Самі подумайте, ну що таке якісь оті дрібні "нащипані" гроші у порівнянні із перспективою заставити усю країну працювати за баланду й при цьому величати тих хто баланду подає?!Такі речі треба пояснювати молоді на пальцях і прикладах.
Ну для початку. Уявіть що до вас прийшли із ЖКК і "просять" зробити внесок на реформу ЖКХ (позику) в розмірі щонайменше 500 грн. Тіпа уряд старається з усіх сил, але в казні нема грошей, а ви ж ось отримали і маєте бути свідомими громадянами. А якщо не сплатите? Тоді для початку вас занесуть до чорних списків ЖКХ і ви не отримаєте там жодного папірця, вас позбавлять Інтернету, кабельного. Далі вас можуть звільнити з роботи, виселити і т.п. А далі "за тунєядство" відправити на примусові роботи за баланду. Це саме те що означає отой кусок червоної таканини. І таке вже було і зовсім нещодавно. Більше того, таке є насправді на Землі й сьогодні.
2011.06.07 | Арій.
100% погоджуюсь. Писав саме про це в ті дні.Re: Микола Рябчук: Щипачі