"Українською? Так!".Акція,Дія друга.Миколаїв
06/12/2011 | Леонід Пінчук
“Знають, з чого почати, іроди!Позбавляють мови рідної й візьмуть голими руками, як баранів! Людина безсловесна-безбройна є.Чужим, байдужим словом свій дух не захистити, не укріпить. Диявол зна, що діє, рубає наше дерево під самий корінь” Василь Шевчук.
Багато хто , з ким спілкуємося під час акції “Калинова гілка”, визнає, що сьогодні криза духовна визначає всі інші, кризу економічну, політичну. суспільну. І разом з тим висловлює сумніви в тому, що подолання духовної кризи і ,відтак,всіх інших маємо починати саме з поширення української мови серед українців за національністю, як не прикро, з українізації українців за національністю, насамперед, через спілкування між собою рідною мовою, що і передбачає громадянська акція “Калинова гілка”. Висловлюють недовіру і до акції: мовляв,криза духовна визначається не лише ганебним ставленням українців за національністю до рідної мови, а тому акція нічого не дасть для подолання кризи. Таким думкам нічого дивуватися, бо вони віддзеркалюють ті настрої, які панують в суспільстві і які поширюють політики, ЗМІ, інститути з соціологічних досліджень: мовляв, мовні проблеми – другорядні, не заслуговують уваги на їхнє вирішення і використовуються політиками перед виборами в спекулятивних цілях,аби відвернути увагу виборців від вирішення першочергових соціально-економічних проблем, де завжди були провали з їх виконанням. І як кажуть,разом із брудною водою викидали і немовля. Бо якщо проблема із «дискримінацією» найбільш поширеної і найбільш вживаною в Україні, як не прикро, російської мови в силу відомих обставин ,дійсно заполітизована з часів Л.Кучми, то дійсна мовна проблема,проблема виживання української мови, яка пов’язана з поширенням її в рідному мовному середовищі,серед українців за національністю, багато із яких вважають і нині рідною мовою російську, залишалася всі роки незалежності поза належною увагою навіть з боку національно-патріотичних сил,не кажучи вже про владу, яка ніколи не була дійсно українською. То ж маємо те,що маємо: духовну кризу серед української більшості суспільства, 78% населення, яка поширюється на все суспільство.
Так, духовна криза визначається не лише українізацією українців за національністю, їхньою пошаною до рідної мови. Але здолати духовну кризу,провести духовне відродження здатна лише дійсно українська влада, складена ,як казав ще М.Грушевський, із Українців з великої літери і яка сповідує інтереси більшості суспільства за національною ознакою, інтереси , як не прикро, не консолідованих українців за національністю, інтереси титульної нації, яка і досі , за визначенням багатьох фахівців,політиків, не пройшла самовизначення. Бо якщо влада представляє не інтереси більшості суспільства за національною ознакою, що маємо в усіх країнах, то знову ж маємо в Україні те,що маємо: почергове панування при владі більшості, складеної із політичних партій, які не керуються якоюсь ідеологією, дійсно українськими національними інтересами, українським національним духовним відродженням, а керуються виключно інтересами партій,направлених на збереження себе при владі любою ціною. Звідціля, постійні кризи, протистояння і взаємні звинувачення, обіцянки подолати кризи « вже сьогодні», що поки-що нікому не вдалося зробити. Тім, хто вимоги про більшість в суспільстві за національною ознакою, розцінює таке ,навіть,як прояви нацизму, кивають при цьому на країни Європи, можна лише нагадати, що там процес самовизначення націй, створення в суспільстві сталої більшості за національною ознакою відбувся багато століть тому.,Через те зміна любих політичних комбінацій не вносить безладу і можна говорити про наявність політичних націй, що в Україні передчасно і направлене проти самовизначення української титульної нації,проти створення в суспільстві більшості за національною ознакою., проти поширення української мови серед українців за національністю, захищаючи права останніх …на російську мову(?!), краще за націонал-патріотів розуміючи, що “без мови немає нації!”, і роблячи все можливе, щоб більшість українців за національністю залишалися “російськомовними”, щоб українська титульна нація була неконсолідованою,а українська більшість суспільства не визначала стан справ в державі і суспільстві..
Показовим є ,зокрема, випадок під час однієї передачі на 1 каналі ТБ. Мова йшла про новий закон про вибори. Ведучий,українець Терещенко задавав питання українською, українською відповідав росіянин, народний депутат України. І лише українець ,сумнозвісний В.Колесніченко демонстративно користувався виключно російською, багато чого, як завжди,казав про захист прав людини, стверджуючи,що “в Україні,в рідній країні росіяни,греки і інші національні меншини позбавлені права користуватися рідною мовою”, з приводу чого,мовляв,обурюється вже і Європа. Про стан справ з українською мовою В.Колесніченко красномовно і не згадав. Показово, що ведучий, українець за національністю, не намагався спростувати відвертий публічний наклеп, щоб не сказати більше, і не запитав, бодай,як може українець за національністю захищати права нацменшин, користуючись до цього ж нерідною мовою, коли рідній ,українській мові за визначенням багатьох фахівців загрожує вимирання, т а ще й маючи статус народного депутата України. Показово і те, що відсутність будь-якої реакції на подібні дії Колесніченка, Симоненка, Бондаренко, Голуба і інших українців за національністю( всіх і не згадаєш!!)захисників прав “російськомовних”( надуманої політиками нацменшини!!) спостерігаємо не лише на каналах ТБ,по радіо, в ЗМІ,а ,навіть, в залі Верховної Ради України, де і Литвин,i Томенко, не кажучи вже про Мартинюка, мовчать, коли нардепи-українці, публічно порушуючи закони України , демонстративно користуються російською, знаючи досконально рідну українську мову. Слава Богу, в передачі на 1 каналі ТБ В.Колесніченку зробив зауваження з приводу спекуляцій на правах людини з порушенням закону через публічне використання російської мови народним депутатом України,українцем за національністю, який вільно володіє українською мовою, росіянин,його колега.
Отак би завжди! Браво ,росіянине: хоч ти відкрив очі на лукаві дії самозваних “захисників” прав “російськомовних”! Отак би діяли у Верховній раді України, насамперед,і у радах всіх рівнів депутати-українці за національністю, в першу чергу,представники національно-патріотичних сил! Отак би діяли комітети Верховної ради з питань культури і духовності, прав людини і національних меншин, правових питань і інші! Отак би діяли журналісти-українці на телебаченні, радіо і в друкованих ЗМІ! Та діяли б голосно, публічно, так ,щоб почула не тільки Україна, а і Європа, діаспора закордонна, Європарламент про хворобу титульної нації, через що і на 20-тому році тупцюємося на роздоріжжі між Сходом і Заходом, і не стали слухати наклепи В.Колесніченка і депутатів Держдуми РФ про утиски і дискримінацію російської мови, про завади росіянам ,грекам розмовляти їх рідною мовою В Україні! Очевидно, в такому разі ми давно мали б зовсім іншу суспільну думку про першочергове вирішення питань духовного відродження і подолання духовної кризи, інше ставлення до вирішення головної дійсної мовної проблеми з українізацією українців за національністю, оздоровленням і консолідацією титульної нації, яка за визначенням А.Погрібного перебуває в стані “епідемічно хворої”, коли “етнічно хворе тіло породжує стихійну русифікацію”(В.Вітковський). Ми б не замовчували хвороби і не сподівалися б кожного разу на владу, інтереси якої ніколи не співпадали з інтересами української справи, бо влада ніколи не була дійсно українською і не буде такої,поки не буде консолідована титульна нація(А.Погрібний,В.Вітковський) .
Ось чому акція “Калинова гілка» разом з діяльністю інших громадських організацій робить свою нагальну справу, бо є першим кроком до того, щоб “вдарити у дзвони до українців”, щоб спільно шукати шляхи подолання духовної кризи,насамперед,через зміну ставлення українців за національністю до рідної української мови. Чим більше буде серед них таких,які, визначившися особисто і заявивши про це за допомогою наклейок чи інших символів на своєму робочому місці, на персональній поштовій скриньці чи у любий інший спосіб, який би давав знати,хто каже “Українською?Так!”, тим краще! Передаймо естафету “Українською ?Так! “ від одного до другого, широко використовуючи можливості мережі інтернет для поширення думок про акцію! Будьмо уважними до побратимів-українців, “ духовних сиріт”, які і сьогодні ще залишаються “російськомовними”, враженими тяжкою багатовіковою хворобою, набутою в силу відомих причин прикрою звичкою, яка загрожує не тільки їхньому духовному здоров’ю, а і здоров’ю титульної нації, незалежності України. Використовуймо розмови з ними і їхні відповіді для оприлюднення і спільного пошуку рецептів особистого і загального лікування тяжкої хвороби, яка потребує, як наркоманія,алкоголізм особливої уваги і зусиль з боку всіх нас!
Зрозуміло,що для цього сама акція має стати більш активною,а не опиратися лише на пасивне очікування, що хтось зайде в офіс, побачить наклейки і захоче спілкуватися солов’їною, почувши у відповідь калинову. Маємо йти до кожного українця за національністю, де б він не був, насамперед, до молоді, юнацтва ,в школи , ВУЗи, щоб упередити їхнє зараження хворобою батьків . Очевидно, маємо широко розповсюдити уже відомий по виборам досвід використання символіки акції через значки, гілки калини з написом на кашкетах,майках,футболках,прапорах, пакетах під продукти і таке інше, наглядну агітацію,залучаючи меценатів,спонсорів із українців за національністю без сподівань на владу і очікування від неї порозуміння.
Зрозуміло, що сама по собі акція не виробить рецептів особистого і загального оздоровлення,українського національного духовного відродження, подолання духовної кризи. Вона тільки не дасть забувати про хворобу нації і стане поштовхом ,матеріалом для спільного пошуку рецептів, першочергові із яких вже називають співрозмовники, українці за національністю, як ті, котрі уже сьогодні кажуть “Українською?Так!”, беруть наклейки і йдуть до інших, так і ті, хто ще не готовий до такого. Радять насамперед відновити записи про національність,без чого суспільство і надалі буде уламком спільноти останніх днів СРСР, російськомовного радянського безнаціонального народу, що аж ніяк не стане сприяти подоланню духовної криз суспільства через українське національне духовне відродження, а ,навпаки, сіятиме і далі бездуховність, чим і користувалися 20 років незалежності сили вчорашнього дня. Маємо змінити ситуацію в ЗОШ і в ВУЗах, де бажане не тільки вивчення української мови, літератури, історії України і інших предметів українською мовою, користування українською мовою лише на уроках,лекціях, а, насамперед, виховання особистим прикладом вчителів,батьків молоді українців за національністю в дусі поваги до рідної мови, повсякденного користування нею,усвідомлення значення останнього для долі держави Україна,їхньої відповідальності за останнє.. Безпосередньо з таким вихованням пов’язана і робота з батьками , щоб останні не заважали звільненню своїх дітей від тяжкої хвороби. Прискорити введення такого виховання української молоді мав би і постійний обмін викладачами ЗОШ.ВУЗів між містами Криму,сходу і півдня та заходу України, насамперед, студентами педагогічних і інших ВУЗів сходу,півдня і заходу на час проведення практики. Зрозуміло,що сподіватися на підтримку таких змін з боку Д.Табачника, Міністерства,бюджету, місцевих управлінь освіти в містах сходу і півдня марно: маємо розраховувати на власні ініціативи і меценатів,спонсорів,місіонерів справи духовного відродження .Останнє багато в чому залежить від ініціативи ЗОШ.ВУЗів, місцевих рад на Заході України,зокрема,у Львові,Тернополі, Івано-Франківську і інших містах. Тільки сприятиме українському національному духовному відродженню створення в кожній ЗОШ.в кожному ВУЗі, в кожному селищі,районі міст, де тільки мешкають українці за національністю, українських народних хорів, як це було свого часу.
Все інше- безперечно буде знайдене в узагальненні пропозицій, під час роботи, а не в безкінечних балачках про мову державну, як це водиться сьогодні. Зрозуміло,якщо скинемо ярмо байдужості, до якого,як не прикро, звикли українці за багато віків, якщо залучимо до акції активістів партій і громадських організацій національно-патріотичних сил,зокрема,ВУТ “Просвіта”,НРУ,УНП, ВО” Свобода”,ОУН і КУН, новостворені партії і громадські організації, які зроблять висновки із прикрих помилок національно-патріотичних сил, якщо не стануть ставити палки в колеса ліберали в “національних одежах” із «Нашої України». ВО “Батьківшина”, “За Україну!” і інші.
Тож, нарешті, помолимося разом з ченцем Іваном з Вишні ,в уста якого В.Шевчук вклав такі слова,які варті уваги і сьогодні:” А нині вже їм мало плоті ,тіла - взялись за душу нашу, бо розуміють: поки душа своя в народу, він нездоланний. Душу спаси Вкраїні,господи, її справдешню віру в святе добро, її ласкаву й тиху,як пісня мами,мову!.... Да святиться ім.,я твоє, да буде воля твоя!” (В.Шевчук “Прощання з самим собою”,Київ,1992р,”Український письменник”)Не забуваймо і добре відоме, що там, де немає правди, немає і Бога! То ж шануймо правду, якою б вона не була для нас гіркою нині, дивимося в дзеркало акції, створене нами ж через нашу ж щирість, не забуваймо чепурити себе і свої душі, скинувши ярмо байдужості, бо за словами того ж Василя Шевчука в вустах Івана Вишенського уже в 16 столітті “народ наш став, як віл, надто вже витривалий, несе своє ярмо, скубе траву і ремигає”. То чи не справедливі і сьогодні ,побратими-українці, оті слова?! Чи не прийшов час, бодай,на 20-ті роковини незалежності зробити спільно перші кроки до змін на краще, прилучаючись, зокрема, до акції “Калинова гілка”?! Чи Ви пропонуєте щось інше?!
Багато хто , з ким спілкуємося під час акції “Калинова гілка”, визнає, що сьогодні криза духовна визначає всі інші, кризу економічну, політичну. суспільну. І разом з тим висловлює сумніви в тому, що подолання духовної кризи і ,відтак,всіх інших маємо починати саме з поширення української мови серед українців за національністю, як не прикро, з українізації українців за національністю, насамперед, через спілкування між собою рідною мовою, що і передбачає громадянська акція “Калинова гілка”. Висловлюють недовіру і до акції: мовляв,криза духовна визначається не лише ганебним ставленням українців за національністю до рідної мови, а тому акція нічого не дасть для подолання кризи. Таким думкам нічого дивуватися, бо вони віддзеркалюють ті настрої, які панують в суспільстві і які поширюють політики, ЗМІ, інститути з соціологічних досліджень: мовляв, мовні проблеми – другорядні, не заслуговують уваги на їхнє вирішення і використовуються політиками перед виборами в спекулятивних цілях,аби відвернути увагу виборців від вирішення першочергових соціально-економічних проблем, де завжди були провали з їх виконанням. І як кажуть,разом із брудною водою викидали і немовля. Бо якщо проблема із «дискримінацією» найбільш поширеної і найбільш вживаною в Україні, як не прикро, російської мови в силу відомих обставин ,дійсно заполітизована з часів Л.Кучми, то дійсна мовна проблема,проблема виживання української мови, яка пов’язана з поширенням її в рідному мовному середовищі,серед українців за національністю, багато із яких вважають і нині рідною мовою російську, залишалася всі роки незалежності поза належною увагою навіть з боку національно-патріотичних сил,не кажучи вже про владу, яка ніколи не була дійсно українською. То ж маємо те,що маємо: духовну кризу серед української більшості суспільства, 78% населення, яка поширюється на все суспільство.
Так, духовна криза визначається не лише українізацією українців за національністю, їхньою пошаною до рідної мови. Але здолати духовну кризу,провести духовне відродження здатна лише дійсно українська влада, складена ,як казав ще М.Грушевський, із Українців з великої літери і яка сповідує інтереси більшості суспільства за національною ознакою, інтереси , як не прикро, не консолідованих українців за національністю, інтереси титульної нації, яка і досі , за визначенням багатьох фахівців,політиків, не пройшла самовизначення. Бо якщо влада представляє не інтереси більшості суспільства за національною ознакою, що маємо в усіх країнах, то знову ж маємо в Україні те,що маємо: почергове панування при владі більшості, складеної із політичних партій, які не керуються якоюсь ідеологією, дійсно українськими національними інтересами, українським національним духовним відродженням, а керуються виключно інтересами партій,направлених на збереження себе при владі любою ціною. Звідціля, постійні кризи, протистояння і взаємні звинувачення, обіцянки подолати кризи « вже сьогодні», що поки-що нікому не вдалося зробити. Тім, хто вимоги про більшість в суспільстві за національною ознакою, розцінює таке ,навіть,як прояви нацизму, кивають при цьому на країни Європи, можна лише нагадати, що там процес самовизначення націй, створення в суспільстві сталої більшості за національною ознакою відбувся багато століть тому.,Через те зміна любих політичних комбінацій не вносить безладу і можна говорити про наявність політичних націй, що в Україні передчасно і направлене проти самовизначення української титульної нації,проти створення в суспільстві більшості за національною ознакою., проти поширення української мови серед українців за національністю, захищаючи права останніх …на російську мову(?!), краще за націонал-патріотів розуміючи, що “без мови немає нації!”, і роблячи все можливе, щоб більшість українців за національністю залишалися “російськомовними”, щоб українська титульна нація була неконсолідованою,а українська більшість суспільства не визначала стан справ в державі і суспільстві..
Показовим є ,зокрема, випадок під час однієї передачі на 1 каналі ТБ. Мова йшла про новий закон про вибори. Ведучий,українець Терещенко задавав питання українською, українською відповідав росіянин, народний депутат України. І лише українець ,сумнозвісний В.Колесніченко демонстративно користувався виключно російською, багато чого, як завжди,казав про захист прав людини, стверджуючи,що “в Україні,в рідній країні росіяни,греки і інші національні меншини позбавлені права користуватися рідною мовою”, з приводу чого,мовляв,обурюється вже і Європа. Про стан справ з українською мовою В.Колесніченко красномовно і не згадав. Показово, що ведучий, українець за національністю, не намагався спростувати відвертий публічний наклеп, щоб не сказати більше, і не запитав, бодай,як може українець за національністю захищати права нацменшин, користуючись до цього ж нерідною мовою, коли рідній ,українській мові за визначенням багатьох фахівців загрожує вимирання, т а ще й маючи статус народного депутата України. Показово і те, що відсутність будь-якої реакції на подібні дії Колесніченка, Симоненка, Бондаренко, Голуба і інших українців за національністю( всіх і не згадаєш!!)захисників прав “російськомовних”( надуманої політиками нацменшини!!) спостерігаємо не лише на каналах ТБ,по радіо, в ЗМІ,а ,навіть, в залі Верховної Ради України, де і Литвин,i Томенко, не кажучи вже про Мартинюка, мовчать, коли нардепи-українці, публічно порушуючи закони України , демонстративно користуються російською, знаючи досконально рідну українську мову. Слава Богу, в передачі на 1 каналі ТБ В.Колесніченку зробив зауваження з приводу спекуляцій на правах людини з порушенням закону через публічне використання російської мови народним депутатом України,українцем за національністю, який вільно володіє українською мовою, росіянин,його колега.
Отак би завжди! Браво ,росіянине: хоч ти відкрив очі на лукаві дії самозваних “захисників” прав “російськомовних”! Отак би діяли у Верховній раді України, насамперед,і у радах всіх рівнів депутати-українці за національністю, в першу чергу,представники національно-патріотичних сил! Отак би діяли комітети Верховної ради з питань культури і духовності, прав людини і національних меншин, правових питань і інші! Отак би діяли журналісти-українці на телебаченні, радіо і в друкованих ЗМІ! Та діяли б голосно, публічно, так ,щоб почула не тільки Україна, а і Європа, діаспора закордонна, Європарламент про хворобу титульної нації, через що і на 20-тому році тупцюємося на роздоріжжі між Сходом і Заходом, і не стали слухати наклепи В.Колесніченка і депутатів Держдуми РФ про утиски і дискримінацію російської мови, про завади росіянам ,грекам розмовляти їх рідною мовою В Україні! Очевидно, в такому разі ми давно мали б зовсім іншу суспільну думку про першочергове вирішення питань духовного відродження і подолання духовної кризи, інше ставлення до вирішення головної дійсної мовної проблеми з українізацією українців за національністю, оздоровленням і консолідацією титульної нації, яка за визначенням А.Погрібного перебуває в стані “епідемічно хворої”, коли “етнічно хворе тіло породжує стихійну русифікацію”(В.Вітковський). Ми б не замовчували хвороби і не сподівалися б кожного разу на владу, інтереси якої ніколи не співпадали з інтересами української справи, бо влада ніколи не була дійсно українською і не буде такої,поки не буде консолідована титульна нація(А.Погрібний,В.Вітковський) .
Ось чому акція “Калинова гілка» разом з діяльністю інших громадських організацій робить свою нагальну справу, бо є першим кроком до того, щоб “вдарити у дзвони до українців”, щоб спільно шукати шляхи подолання духовної кризи,насамперед,через зміну ставлення українців за національністю до рідної української мови. Чим більше буде серед них таких,які, визначившися особисто і заявивши про це за допомогою наклейок чи інших символів на своєму робочому місці, на персональній поштовій скриньці чи у любий інший спосіб, який би давав знати,хто каже “Українською?Так!”, тим краще! Передаймо естафету “Українською ?Так! “ від одного до другого, широко використовуючи можливості мережі інтернет для поширення думок про акцію! Будьмо уважними до побратимів-українців, “ духовних сиріт”, які і сьогодні ще залишаються “російськомовними”, враженими тяжкою багатовіковою хворобою, набутою в силу відомих причин прикрою звичкою, яка загрожує не тільки їхньому духовному здоров’ю, а і здоров’ю титульної нації, незалежності України. Використовуймо розмови з ними і їхні відповіді для оприлюднення і спільного пошуку рецептів особистого і загального лікування тяжкої хвороби, яка потребує, як наркоманія,алкоголізм особливої уваги і зусиль з боку всіх нас!
Зрозуміло,що для цього сама акція має стати більш активною,а не опиратися лише на пасивне очікування, що хтось зайде в офіс, побачить наклейки і захоче спілкуватися солов’їною, почувши у відповідь калинову. Маємо йти до кожного українця за національністю, де б він не був, насамперед, до молоді, юнацтва ,в школи , ВУЗи, щоб упередити їхнє зараження хворобою батьків . Очевидно, маємо широко розповсюдити уже відомий по виборам досвід використання символіки акції через значки, гілки калини з написом на кашкетах,майках,футболках,прапорах, пакетах під продукти і таке інше, наглядну агітацію,залучаючи меценатів,спонсорів із українців за національністю без сподівань на владу і очікування від неї порозуміння.
Зрозуміло, що сама по собі акція не виробить рецептів особистого і загального оздоровлення,українського національного духовного відродження, подолання духовної кризи. Вона тільки не дасть забувати про хворобу нації і стане поштовхом ,матеріалом для спільного пошуку рецептів, першочергові із яких вже називають співрозмовники, українці за національністю, як ті, котрі уже сьогодні кажуть “Українською?Так!”, беруть наклейки і йдуть до інших, так і ті, хто ще не готовий до такого. Радять насамперед відновити записи про національність,без чого суспільство і надалі буде уламком спільноти останніх днів СРСР, російськомовного радянського безнаціонального народу, що аж ніяк не стане сприяти подоланню духовної криз суспільства через українське національне духовне відродження, а ,навпаки, сіятиме і далі бездуховність, чим і користувалися 20 років незалежності сили вчорашнього дня. Маємо змінити ситуацію в ЗОШ і в ВУЗах, де бажане не тільки вивчення української мови, літератури, історії України і інших предметів українською мовою, користування українською мовою лише на уроках,лекціях, а, насамперед, виховання особистим прикладом вчителів,батьків молоді українців за національністю в дусі поваги до рідної мови, повсякденного користування нею,усвідомлення значення останнього для долі держави Україна,їхньої відповідальності за останнє.. Безпосередньо з таким вихованням пов’язана і робота з батьками , щоб останні не заважали звільненню своїх дітей від тяжкої хвороби. Прискорити введення такого виховання української молоді мав би і постійний обмін викладачами ЗОШ.ВУЗів між містами Криму,сходу і півдня та заходу України, насамперед, студентами педагогічних і інших ВУЗів сходу,півдня і заходу на час проведення практики. Зрозуміло,що сподіватися на підтримку таких змін з боку Д.Табачника, Міністерства,бюджету, місцевих управлінь освіти в містах сходу і півдня марно: маємо розраховувати на власні ініціативи і меценатів,спонсорів,місіонерів справи духовного відродження .Останнє багато в чому залежить від ініціативи ЗОШ.ВУЗів, місцевих рад на Заході України,зокрема,у Львові,Тернополі, Івано-Франківську і інших містах. Тільки сприятиме українському національному духовному відродженню створення в кожній ЗОШ.в кожному ВУЗі, в кожному селищі,районі міст, де тільки мешкають українці за національністю, українських народних хорів, як це було свого часу.
Все інше- безперечно буде знайдене в узагальненні пропозицій, під час роботи, а не в безкінечних балачках про мову державну, як це водиться сьогодні. Зрозуміло,якщо скинемо ярмо байдужості, до якого,як не прикро, звикли українці за багато віків, якщо залучимо до акції активістів партій і громадських організацій національно-патріотичних сил,зокрема,ВУТ “Просвіта”,НРУ,УНП, ВО” Свобода”,ОУН і КУН, новостворені партії і громадські організації, які зроблять висновки із прикрих помилок національно-патріотичних сил, якщо не стануть ставити палки в колеса ліберали в “національних одежах” із «Нашої України». ВО “Батьківшина”, “За Україну!” і інші.
Тож, нарешті, помолимося разом з ченцем Іваном з Вишні ,в уста якого В.Шевчук вклав такі слова,які варті уваги і сьогодні:” А нині вже їм мало плоті ,тіла - взялись за душу нашу, бо розуміють: поки душа своя в народу, він нездоланний. Душу спаси Вкраїні,господи, її справдешню віру в святе добро, її ласкаву й тиху,як пісня мами,мову!.... Да святиться ім.,я твоє, да буде воля твоя!” (В.Шевчук “Прощання з самим собою”,Київ,1992р,”Український письменник”)Не забуваймо і добре відоме, що там, де немає правди, немає і Бога! То ж шануймо правду, якою б вона не була для нас гіркою нині, дивимося в дзеркало акції, створене нами ж через нашу ж щирість, не забуваймо чепурити себе і свої душі, скинувши ярмо байдужості, бо за словами того ж Василя Шевчука в вустах Івана Вишенського уже в 16 столітті “народ наш став, як віл, надто вже витривалий, несе своє ярмо, скубе траву і ремигає”. То чи не справедливі і сьогодні ,побратими-українці, оті слова?! Чи не прийшов час, бодай,на 20-ті роковини незалежності зробити спільно перші кроки до змін на краще, прилучаючись, зокрема, до акції “Калинова гілка”?! Чи Ви пропонуєте щось інше?!