06/13/2011 | Святослав Караванський

Відносини Києва з Москвою цікавлять сьогодні і політиків, і неполітиків, і пересічних громадян. Не маючи нізвідки правдивої інформації, пересічні громадяни звертаються до ЗМІ, де висловлюють свої погляди досвідчені і не дуже політики.

Не маючи нізвідки інформації, я й собі належу до пересічних громадян і хоч-не-хоч заглядаю до ЗМІ, де й натрапив на припущення, що між Києвом і Москвою настало похолоднання - розчарування. Ідеться, ясна річ, про мафіозний Київ [надалі Київ-Я] і про мафіозну Москву [надалі Москва], бо немафіозний Київ розчарувався у Москві і мафіозній і немафіозній вже не одне століття.

То чи справді у відносинах Києва-Я з Москвою настало розчарування? І то нібито через відносини Києва-Я з Брюсселем?

Той, хто висловлює такі припущення, очевидно, базується на словесних заявах московських лідерів, забуваючи, що лідери та дипломати користуються мовою, щоб приховати свої думки й наміри.

З першого дня свого президентства Президент Янукович усі свої дії погоджував з Москвою, і його перший вояж до Брюсселю, так само був схвалений Москвою, бо цей крок жодним словом не критиковано в Москві. Це був крок, заздалегідь узгоджений з Москвою.

Після свого першого брюссельського візиту Янукович став учащати не до Брюсселю, а до Москви, і то раз за разом. А потім ці часті поїздки припинилися.

Як це можна пояснити з погляду того, хто знайомий з контактами партнерів, які не хочуть, щоб їхні контакти розголошувано?

Очевидно, що на перших візитах Януковича ішлося про налагодження надійного прямого контакту без потреби візитів. Таке налагодження, і то людям з головою, потребує додаткових консультацій, а отже й зустрічей. Тому, візити припиняються лише тоді, коли такий прямий контакт налагоджено, домовлено про необхідні в даних випадках умовності, можливо, навіть коди, шифри тощо. Після усталення усіх дрібниць візити припиняються і починає діяти сталий безвізитний контакт прямого зв’язку.

Саме таким сталим безвізитним контактом між Києвом-Я та Москвою можна пояснити ряд фактів у діях “незалежної” України. Наприклад, схвалення міністром освіти Табачником статуту Києво-Могилянської Академії, якого він спершу ніяк не хотів схвалити. Московські куратори України, маючи широку інформацію про наукові кола світу і про настрої цих кіл, розуміли, що диктаторські дії Табачника можуть завдати шкоди намірам Януковича, і з Москви дано команду дати спокій КМА. Янукович на таку “великодушність” не спромігся б, хоч би й тому, що не мав такої розгалуженої мережі інформації, яку мають московські спец-служби.

Не обійшовся без руки Москви і дозвіл Ю. Тимошенко відвідати Брюссель на початку 2011 року.

Ці “попуски” робилися заради успіху намірів Януковича стати членом ЕС.

Безперечно, що Москва зацікавлена в тому, щоб Київ-Я став членом ЕС. Це членство дасть Москві можливість впливати на політику ЕС. Заради цього Москва згодна з приєднанням України до угоди про зону вільної торгівлі з ЕС.

Але в ЕС є опозиція до приєднання Києва-Я до зони вільної торгівлі та до ЕС. Тому, щоб обеззброїти цю опозицію, Москва удає, що вона проти вступу України до зони вільної торгівлі, і всі заяви у цьому напрямі – це окозамилювання европейської громадськости заради того, щоб Київ-Я таки став учасником угоди про вільну торгівлю та членом ЕС.

Але Москва, погоджуючись на приєднання України до зони вільної торгівлі, заразом думала-гадала, як би цей вступ поєднати із приєднанням України до Митного Союзу Росія-Білорусь-Казахстан. Думала-гадала і вигадала формулу 3 + 1, навчивши Януковича заявити про цю формулу з трибуни ВР. Тобто Янукович хоче, приєднавшись до угоди про зону вільної торгівлі, під камуфляжем формули 3 + 1 фактично стати заразом членом Митного Союзу. І таким чином Росія стане й собі членом зони вільної торгівлі. Тобто Москва хоче через Київ-Я “надути” Европу і “вільно” торгувати з нею.

В ухваленій Верховною Радою резолюції з приводу угоди з ЕС щодо зони вільної торгівлі підкреслено що ця угода не перешкоджатиме розвитку економічних зв’язків із Митним Союзом Росія-Білорусь-Казахстан.

З цього-всього, відкинувши окозамилювальні заяви, годі добачити розчарування. Мабуть, навпаки, зачарування триває. Візьмім останні голосні події. Московська дума схвалила закон про вивішення червоних прапорів на День Перемоги. І буквально на другий день такий самий закон схвалює і Верховна Рада України. Це аж ніяк не розчарування, а навпаки.

Цей захід мав провокативний приціл викликати громадськість Львова на протиправні дії, і то не лише 9 травня, а й 22 червня. Саме тому московський консул у Львові вирушив із вінком від Росії до пам’ятника Слави у приватному порядку, а не зі львівською адміністрацією, як належало б дипломатичному представнику. Іншими словами, консул хотів, щоб стався якийсь інцидент, з тим, аби була підстава для депутатів Держдуми Росії приїхати до Львова 22 червня.

Чи ж Київ-Я проти розгортання провокації, започаткованої Москвою 9 травня?

Ні в світі! Київ додає до московських гостей зграю погромників, які під маркою депутатів місцевих рад і під червоними прапорами окупантів готові “защіщать родіну” від українців на українській землі.

То де ж тут розчарування? Навпаки, суцільне зачарування провокаторами!

Нема ніякого розчарування. Усе діється за планом і за обопільною згодою.

За цим планом, виробленим не в Києві, розпочато переслідування Ю. Тимошенко і непереслідування (тимчасове) В. Ющенка. За цим планом порушено кримінальну справу проти Л. Кучми і відшито від переслідування В. Литвина.

За цим планом ще багато чого заплановано, в тому числі і 22 червня 2011 р. у Львові.

І нема ніякого розчарування!