Україна ліберальна
Не так давно я двічі мав нагоду відповідати на запитання про свої політичні погляди, обираючи з-поміж ліберальних, консервативних та націоналістичних і двічі обравши тоді четвертий варіант - жартівливе "правильні". Деякі лібераліи, міркував я, справедливо вважають мене консерватором та націоналістом. З іншого боку, чимало консерваторів вважають мене лібералом і теж мають рацію, ба більше – того, що б я вправді хотів консервувати, наразі фактично не існує, як то, наприклад, патріотичної надполітичної самопосвяти січового стрілецтва, державотворчого завзяття гетьманату Скоропадського та, на жаль, дистильованої правди у легендах про колишній ідеальний цісарський Львів. А з націоналізмом ще гірше – окрім того, що багато канонічних націоналістів цілком підставно вважають таких як я лібералами (у підлітковому лексиконі деяких з них – "ліберастами"), ще і термін "націоналізм" великою мірою приватизували псевдоправі (вони ж – лівоправі чи праволіві), любителі пересуватися смолоскипними маршами, вожді котрих властиво різняться від большевиків лише акцентуйованістю на етнічному питанні, специфікою демагогії та схильністю маскувати свою засадничу ментальну совковість1 у синьо-жовті шати. Деяки з них, органічно вподобляючись напівзабутій бабі Вітренчисі і не маючи про лібералізм зеленого поняття, схоже цілком щиро переконані, що його придумано, на погибель світу і на їхню власну, зловмисниками з ЦРУ, Моссаду чи то вселенського жидомасонства - і це знов-таки рідніть їх з російськими братами по розуму, тими хто дотепер впевнені, що Україну та українців винайшли на погибель Єдіной Россії в австрійському генштабі2. Проблема тут, звісно, полягає не у комічній каші в головах лівоправих (незаперечною вершиною чи то заповідного неуцтва чи то свідомої маячні у стилі Геббельса тут є "комуно-ліберальний режим" у сольному та хоровому виконанні лібералофобів з цілком ліберальною маркетинговою назвою), не в –ізмах як таких (пам'ятаєте: "дупа і генерал – однаково гарні слова, все залежить від конкретного застосування") і, тим більш, не у самовизначенні мене, грішного. Проблема полягає у вочевидь цілеспрямованій і координованій атаці на ліберальні цінности в Україні, за політичної непредставлености українських лібералів і, взагалі переважній непризвичаєности українців відповідних поглядів до принципового їх висловлювання і відстоювання в умовах популярности соціальної демагогії. Приблизно так саме за часів розвитку українського руху напочатку 20 ст. та у період Визвольних змагань лише декому вдавалося не піддатися "моді" на соціалістичні назви партій, соціалістичну риторику і – що гірше – соціалістичну практику. Після чого команданту СС полковнику Коновальцеві залишалося лише гірко зітхнути: "з соціалістами держави не збудуєш". Додам – як з відверто червоними соціалістами, так і з "мімікруючими". Пам'ятаючи, що все має свої причини і що як зірки запалюють, то комусь потрібно, я анітрохи не вірю у те, що спроби превентивної дискредитації ніколи в сучасній Україні не баченого лібералізму не інспіруються і не організуються, на кшталт свідомої вірусної атаки, нашими сусідами з дуже великої країни, де багато газу, шовіністів, патріарха Кіріла та ефесбешників. Що віруси потрапляють у сприятливе та підготоване травматичним совковим досвідом та совковим же агітпропом середовище – теж правда. У підсумку у політиці лібералом бути "не модно", ніби електорально програшно і, відтак, "стрьомно". У підсумці мільйони українців ліберальних переконань (застосування до себе терміну ліберал" тут не є обов'язковим, то лише "шашечки", а нам треба їхати) та відповідних електоральних запитів залишаються без політичної репрезентації, будучи на сьогодні у власній країні "непредставленим народом", а чимала кількість ліберально орієнтованих інтелектуалів, аналітичних центрів тощо вимушено чи напіввимушено працює на кола з цілком іншими поглядами та намірами. Своєю чергу, існуюча оформлена у партії та фракції "опозиція", за формою всяка-різна, за змістом переважно соціал-демагогічна і назагал недружня ідеям та практиці вільної правової держави вільних людей, таку функцію реального політичного представництва вільних людей виконати і не може і не хоче. Хоча, можливо, і не від того щоб спробувати знову зманіпулювати. Колись відомий діяч Української центральної ради та Української народної республіки Борис Мартос висловився (щоправда, потім він це заперечував) що, мовляв, як не буде України соціалістичної, то хай краще не буде ніякої. Звісно, Україна має бути, навіть така як зараз, принаймні щоб українці мали перспективу, надію та завзяття на виборювання кращого. Але справа у тому, що успішна Україна не може бути іншою, ніж ліберальною. Тобто – вільною. По-перше, лібералізм, попри штампи у забембаних пропагандою головах, це не вседозволеність і всепрощенство, це компактна правова держава з суворозабезпеченим мінімумом необхідних законодавчих обмежень, максимумом чітких гарантій прав і свобод та системою законодавчих стимулів вільної ініціативи. Це - максимум свободи і правопорядку через мінімум законів, але законів правових і реально діючих. При тому, він вміє захищатися, будучи толерантним лише до толерантних, поборююючи і знешкоджуючи тоталітарні зазіхання, байдуже під якими обгортками. І не питайте, чого лібералізм не люблять у Кремлі та серед свідомих чи несвідомих агентів впливу та наївних жертв, інфікованих ефесбешними мислевірусами. Тож навіть поза всім іншим, самоцінність лібералізму – в його засадничому антитоталітаризмі та антиімперстві. По-друге, лібералізм, прагнучи до рівної міри справедливости і свободи, до "формальної рівности" всіх громадян, без винятку для межигірських, конче-заспівських, пущо-водиченських чи південнобережних, і, відтак, до рівнодоступних "соціальних ліфтів"3, до процесуальної демократії4, є принциповим смертельним ворого владної чи то пак "елітарної" сваволі. Іншими словами, йому притаманна антипацанськість. По-третє, саме ліберальна економічна модель у принципі здатна забезпечити давно відшукувану роками тероризованим азарівщиною українським підприємництвом (і не тільки) тріаду: "невтручання, сприяння, захист"5. По-четверте, ліберальна країна з вільною економікою рівних можливостей, просто реалізовуваним та ефективно захищеним правом власности, нескладним законодавством та чіткими і прозорими процедурами взаємодії з владними інституціями напевно що буде інвестиційно привабливішою як за теперішню імбецильну жлобократію, так і за будь-яку тоталітарщину (Китай? Україна – не Китай, хто не згоден, хай спробує довести протилежне). По-п'яте, лібералізм – це захищена свобода. Не буває вільних країн і вільних суспільств без вільних людей. Не буває суспільного щастя і гармонії там, де громадянин розглядається як "гвинтик" системи чи то частина "тіла нації" (що одне й те саме), а не самоцінність, як засіб побудови чого б то не було, а не мета: принести себе в офіру вищій меті це право індивіда, але ніхто не вправі до того примушувати. По-шосте, відтак, лібералізм з максимальною свободою власного вибору аж до тієї межі, де починаються захищені права іншого, є найбільш гуманним, людяним, природним з усіх –ізмів – конкурентів. Свобода, власне, і полягає у вільному виборі та подальшої відповідальности за нього. Прагнення ж відмовитися від свободи вибору та підкорятися чужій волі – чи то вождя, чи то партії, чи то державі-монстра дозволю собі вольність назвати чи не найбільшою з соціальних девіацій. І по-сьоме, зрештою, доказ від протилежного: або мені здається, або часто найголосніше апелюють до іманентно притаманних лібералізму і захищуваних лібералізмом прав, свобод, коли репресивна машина дістається до них самих, саме записні, заприсяжні та патентовані лібералофоби. Парадокс. Мені дуже до вподоби число "сім", але буде і дуже важливе "вісім". Подобається це кому чи ні (мені не подобається, але я ніц не можу вдіяти, Вадиму Колесніченку і Дмітрію Табачнику мабуть подобається, а Януковичу з пацанами – вже і не знаю), але неоімперська, закомплексована та агресивна Росія найближчим часом нікуди не подінеться. Не можучи на сьогодні змагатися з РФ в наявній тут і зараз економічній потузі і не маючи особливих підстав сподіватися "у разі чого" на скору дефіляду в Москві, Україна, проте, принаймні в теорії цілком здатна перемогти морально, ставши успішною оазою "вольностей", не лише своєю і цінною для українців, але і привабливим взірцем для спраглих свіжого повітря росіян, число котрих мірою розкладення ефесбешно-газового режиму напевно що не зменшуватиметься. Тоталітаризм (і зовнішній і внутрішній) може перемагати менші і слабші держави, чого він не може – так це перемогти суспільство, для якого свобода і права стали повітрям. Тож на всяку дію є протидія. Як на мене, і вищеперераховані вісім (у мене, може у когось інакше) тез, і антиліберальна практика пацанської влади, і антиліберальна демагогія, вербальна агресія кремлівського дискурсу та інфікованих кремлівським вірусом співгромадян свідчать про те, що бути українським лібералом – правильний вибір. Відтак на порядку денному – публічні маніфестації існування українського лібералізму та подальше об'єднання. Колись у виснаженій конвульсіями у владі Польщі (тоді ще не Речі Посполитій) 16-го століття на противагу абсолютистським потугам королівської влади та сваволі магнатерії зародився т.зв. екзекуціцйний (від латинського excecutio, себто виконання, здійснення) рух за виконання законів, котрі гарантували шляхетські права і свободи, за реформування економіки, фінансів, війська тощо. Анітрохи не ідеалізуючи все те і тим більш, не екстраполюючи – процес формування майбутнього потужного ліберального руху в сучасній Україні уявляється мені подібним екзекуційним рухом за безумовне виконання конституційних норм та ліквідацію сваволі сучасних тутешніх, перепрошую, "магнатів", зустрічним рухом частини малого і середнього бізнесу з одного боку та частини технократів і інтелектуалів – з іншого (кажучи про частини, маю на увазі вкоріненість патерналістських настроїв та, відповідно – заангажованість "мізків" в існуючу систему). Стосовно існуючої "еліти" це мало б характер "бунту непредставлених". Ясна справа, треба було б бути вельми наївним, щоб сподіватися на легкість процесів, відсутність перешкод і швидкість результатів6, проте треба починати і починати треба з рішучости відкинути "електорально зручну" риторику і підняти гордий і незаплямований прапор українського державницького лібералізму. А що незручно і невигідно сьогодні, може стати вельми корисним і актуальним у близькій перспективі. Подібно як не лише стан розвитку суспільних відносин впливають на правову систему, але і прогресивне ефективне право "підтягує" до себе суспільство, так і "нерозкручена" сьогодні ідея може завтра стати ідеєю національною. Тим більш – будучи ідеєю свободи, ідеєю визволення особистости від життєво необов'язкових для суспільства обмежень, від владного примусу та запліснявілих догм. Між іншим, на бойових знаменах та у бойових пісня і перших і других українських Визвольних змагань поряд зі словом "Україна" часто було слово "воля". Звичайно – не через усвідомлену прихильність їх учасників до ліберальної ідеології, а просто тому, що вони були українцями, котрі природно, по-українськи, змагалися саме за "Вільну Україну", "За Україну, за вільні права", і саме це – не диктатура вождя, партії чи ідеології, а воля і вільні права - було їхньою метою. Сьогодні це наша мета. Тож - за вільну, ліберальну Україну. Будучи націоналістами, будьмо лібералами. Втім, як ми знаємо, терміни – то не конечне, все залежить від конкретного застосування. Олександр Северин, к.ю.н. Примітки: 1Кажучи тут про совковість, я маю на увазі догмодумство, гасломовність, фобію до інших думок, філію до зовнішніх ефектів та схильність до класичного "отнять і подєліть". 2На мій погляд, "Австрійський генштаб" – чудова назва для якогось панк-рок-гурту або культової кнайпи. 3Про наслідки відсутности соціальних ліфтів див.: Сергій Данилов, "Уроки подій в Єгипті для України. Деякі тези". 4"Від розрухи в головах до процесуальної демократії" http://www2.maidan.org.ua/n/arch2008/1210742580 5Олександр Daddy Попов, "Україна рівних можливостей" http://maidanua.org/static/mai/1267615497.html 6Обов'язкова ложка дьогтю. Слід визнати і бути готовим до необхідности перехідного періоду, коли новітня правова держава перетворюватиметься на ліберальну правову державу через не лише суворий контроль за сумлінністю державних посадовців та прозорістю політичної діяльности, але і, у разі необхідности, жорсткого примусу посадовців та інерційно-корупційної верхівки до виконання закону. А до того ще необхідно повернути Україну собі.
Відповіді
2011.06.17 | Мірко
Re: Україна ліберальна
По суті погоджуюсь на близько 100%. (я може ще більше свободолюбивий і сказав би Україна лібертаріянська!)Проте це слово ліберал тут "на світі" до великої міри втратило первісне значіння, і під назвою різних Лібералів сьогодні вгніздилися найбільші етатисти.
Гасло Вільна Україна - це найбільш правильне. Не тякне за собою цю баламутню західних країн, назва українська без латини, і традиція гасла блискуча.
Кланяюсь Вам
А щодо переходового періоду - не сподіваймося що можна зреформувати совковий урад на омріяний вільно-український. Скільки стригти березу але на калину не перетвориш. Треба зрубати, викорінити а лише тоді калину посадити. На жаль - це революція.
2011.06.17 | thinker
Re: Україна ліберальна
Obudwa panowe majete 100% raciju -Karfagen maje buty znyszczenyj!
2011.06.17 | i.tichy
Re: Україна ліберальна
Погоджуся на 99%, бо є уточнення: антиімперство не є, за визначенням, необхідною ознакою лібералізму. Приклад - найвідоміший антитоталітарист ХХст. У.Черчілль.2011.06.19 | Мірко
Re: Україна ліберальна
Та ж У.Черчілль далеко не ліберал (клясичного розуміння цього слова). Він поперше монархіст та імперіяліст. Свобода індивідуума його не цікавила.2011.06.17 | Анатоль
Підтримую.
2011.06.17 | Мартинюк
Як тобі оце (л)
Загалом цікаво, хоча остаточної думки ще не склав.http://www2.maidan.org.ua/n/free/1308075189
Далі є цікаве обговорення доповіді Белковського .
2011.06.17 | Koala
Підтримую - як декларацію про наміри. А які конкретні кроки пропонуєте?
2011.06.18 | Sviatoslav D
«Україна Майбутнього» является либеральной партией. (/)
Партия "Україна Майбутнього" видит своей главной первоочередной задачей в политической сфере установления четкого идеологического формата украинской политики....Об этом на II внеочередном съезде УМ заявил её лидер, народный депутат Святослав Олейник.
«Україна Майбутнього» является либеральной партией. Мы призываем все политические субъекты, другие партии четко определить и обнародовать свою идеологию, открыто и интеллектуально объяснить свое видение развития Украины»- заявил Олейник.
Он также подчеркнул, что четкий идеологический формат политики исключит обман избирателей и несоответствие действий властей своим предвыборным обещаниям.
«Мы призываем все партии прекратить обман избирателей (:lol:), когда левые по своей сути партии идут на выборы под правыми лозунгами, когда авторитарные лидеры рассказывают о демократии. Именно отсутствие идеологических позиций партий является причиной невыполнения своих обещаний. Мы считаем законченной эпоху лидерских партий. Этот атавизм унижает людей, заставляет верить в политических лидеров как в добрых царей, которые обо всем позаботятся. « Україна Майбутнього » категорически не воспринимает такую политику»- подчеркнул он.
Как известно, сегодня в Международном выставочном центре в Киеве прошел съезд партии «Україна Майбутнього», на котором была утверждена программа либерального развития государства.
В частности, программой «Свобода для развития» предусмотрено кардинальное уменьшение государственного аппарата, значительное ослабление налогового давления, отмена налогового учета, отказ от налога на прибыль, резкое повышение налога на недвижимость и землю, которая не используется по назначению, монетизация всех льгот, ограничение объема совокупных государственных расходов до 33% ВВП (в эти расходы входят также пенсионные и социальные выплаты).
Также программа УМ предусматривает перепрофилирование больницы «Феофания» в общедоступное медицинское учреждение и приватизацию имущества Государственного управления делами (ГУД).
Схоже, ні автор теми, ні пан Олійник Майбутнього (незважаючи на те, що Святослав) абсолютно не розуміють суті лібералізму та "его роли и места в современной политике".
Обидва пани також цілком впевнено заплутались у праволівих та лівоправих соснах.
Показово , що згаданий пан Олійник у цій ситуації вже й до "категоричного лібералізму" добалакавсь.
2011.06.18 | Tatarchuk
Re: либеральной партией
Sviatoslav D пише:> Схоже, ні автор теми, ні пан Олійник Майбутнього (незважаючи на те, що Святослав) абсолютно не розуміють суті лібералізму та "его роли и места в современной политике".
> Обидва пани також цілком впевнено заплутались у праволівих та лівоправих соснах.
Лібералізмів вже існує ледь не по множенню кожного діяча-теоретика у кожній державі в кожний час. Купа протилежних (в конкретних питаннях) варіацій, починаючи від плутанини поміж широко ліберальними ідеями (абстрактно новаційні, протиставлені консервативним), лібертаріанськими (апелюють до радикально консервативних цінностей, хоча й часто штучно), ліберальній економіці (часто корегується з геть неліберальним державним устроєм) і ліберальними у поглядах на права і свободи меншин та радикалів (просто кажучи, демократині погляди по іншому названі).
Але ще гірше виглядають спроби підбити все це в єдиний коктейль, виходить гримуча суміш.
Невтручання держави - поруч із закликом активного захисту, вимога сприяння - поруч із декларацією своєї "свободи" від обов/язків, зрештою апеляція до ефективної держави - поруч із схвалою невипдати податків всюди де тільки можна.
Пошуки золотої середини мені вважаються сумнівним заняттям - теретично цікавим, але не більш прагматичним ніж винахід філософської п"ятої есенції. Власне, важко назвати країну в якій всі різновиди лібер....зму були втіленні одночасно і діяли.
Тому для чогось конкретнішого треба чесно (як ваш Олійник і закликає))) вказувати різновид лібералізму, а не маскувати нестикуючіся ідеї під багатозначним терміном
2011.06.19 | Мірко
Re: либеральной партией
Пан Татрчук якраз описав це про що я перестерігав. На "світі" Ліберальні партії політики й уряди не маючть нічого спільного із класичним лібералізмом. Через цю словесну плутанину (щось як наша Русь - Россія) сьогодні до-опрацьовані ідеї класичного лібералізму тепер звуться лібертаріянськими.Клич За Вільну Україну покищо не перевантажений різними фальшами.
2011.06.23 | Арій.
Тут важливе питання брендування. (я ж таки 5 років бренд-менеджером працював)
Бренд "ліберальний" має негативний віддтінок для 90% населення України. І ребрендінг йому можна створити, тільки якщо мати мінімум половину ЗМІ в своїх руках. Інакше - це просто воювати з вітряками. Тому то легко прижився термін "ліберастія" - оскільки він тільки підсилює основний термін - знаходиться в мейнстрімі. Тут кацапи розумно зіграли.Проте, дуже сподобалось вживання терміну "правильний".
Термін ємний, історичний, розумний і незаяложений чужинськими бренд-менеджерами.
Крім того - Божественний, оскільки ПРАВА - то Вишній духовний світ.
Тільки як його оформити:
Правильнізм, Правізм, може просто По Правді.