Віктор Ющенко про "стратегію пам’яті" (/)
06/22/2011 | БС
Нагадаю, що головною подією радянської історії довгий час була Жовтнева революція. Вона була оголошена визначальною подією ХХ століття. Це вже в «брежнєвському» СРСР, на тлі вичерпаності ідей комунізму відбувся пошук нової знакової події, яка б могла виправдати і ту революцію, і всі злочини радянського режиму, включно з Голодомором і Великим терором, і все помітніше відставання від Заходу. Для цього була використана справді Велика Перемога. Штучно препарована, спрощена до рівня примітивної схеми, нав’язана страхом, вона стала знаряддям пропаганди. Дехто з російських дослідників так і називає її — «заградительным мифом», що надавав смислу самому існуванню Радянського Союзу і системи його сателітів у Східній Європі, обґрунтовував постійне втручання у внутрішні справи інших держав, виправдовував мілітаризацію економіки і дефіцит у магазинах.
Ми бачимо, як зараз у Російській Федерації історія СРСР переписується як епізод в історії «вічної Росії». У цю історію ідеологізована Перемога втягується як найбільший позитив ХХ століття, що протиставляється найбільшій «катастрофі» цього століття — розпаду СРСР. Звідси походить резонансна заява Володимира Путіна про те, що Росія змогла б перемогти у Великій Вітчизняній війні і без України. Звичайно, це чітко спланований політичний сигнал: Росія — країна переможців і не має наміру поділяти цей статус ні з ким іншим. Усі, хто претендують на високе звання переможця так чи інакше мають бути включеними у простір російської ідентичності, «русского мiра». Чекайте, так би мовити, своєї черги в сінях, подавайте «чєлобiтниє», а ми ще подивимось.
Звичайно, прикро за наших ветеранів, яких принижує така «русифікація» Перемоги. По суті, відтворюється знаменитий тост генералісимуса: «За здоровье русского народа потому, что он является наиболее выдающейся нацией из всех наций, входящих в состав Советского Союза». Один англійський історик, вивчаючи радянські документи, зі здивуванням виявив — якщо на війні хтось здійснив подвиг, його оголошували росіянином. Цей метод залишається у силі!
А якщо говорити про боротьбу на політичному полі, то бачимо виразне бажання використати Велику Перемогу як інструмент витіснення, применшення значення Незалежності України. На символічному рівні це чітко демонструє прирівнювання червоного прапора до національного чи навіть його вивищення над національним, як це відбулось на цьогорічному параді 9 травня у Києві. Звідси такий протест, таке відторгнення у суспільстві.
Поза сумнівом, перемога над фашизмом, здобута дорогою ціною, була справді великою. Але радянська героїзація війни, культ Великої Перемоги насправді спрямовані на забуття. Пам’ятники часто будувались для того, щоб підмінити пам’ять. Показне вшанування приховувало небажання дати відповіді на важливі запитання.
У чому причини війни і як так трапилося, що СРСР вступив у неї союзником Німеччини? Це «буржуазні» Британія і Франція оголосили війну Німеччині після нападу на Польщу. А Червона армія провела у вересні 1939 року у Бресті парад разом iз Вермахтом на відзначення спільної перемоги над польською державою.
Чому СРСР опинився сам на сам у війні з потужним противником, який спирався на ресурси цілої Європи? Вінстон Черчілль пише у своїх спогадах, як у грудні 1941 року радянський посол вимагав від нього негайно відкрити другий фронт у Європі. Допечений до живого нереальністю його вимог, британський прем’єр дав йому розгорнуте пояснення. Британія має ще накопичити сили, бо два роки одна протистояла Німеччині, якій саме СРСР постачав величезну кількість необхідних для війни ресурсів. Два важкi роки Британія спостерігала за розквітом радянсько–німецької дружби і не могла не те що планувати якісь спільні з СРСР воєнні операції, а взагалі побоювалася, чи не вступить він у війну проти неї на німецькому боці. А найголовніше — через те, що Сталін, дозволивши Гітлерові завдати поразки Франції, сам знищив реальний «другий фронт» і тепер для його відкриття потрібно буде набагато більше часу, сил і крові.
Чому таким був хід війни на радянській території, у чому причини трагічних поразок перших її років? Адже у Першій світовій війні «відстала» царська армія не відкотилася за кілька тижнів до Москви, а тримала фронт чотири роки. Крізь зуби радянські ідеологи визнавали «помилки» Сталіна в оборонному плануванні, але ніхто навіть не насмілювався говорити про політичні причини поразок режиму, який тримався на страху й терорі.
А чому переможені живуть краще за переможців? Поставлене на початку перебудови, це запитання висвітлило всю фальшивість тези про «найпередовіший у світі суспільно–економічний лад».
І, можливо, найголовніше питання — якою ціною здобута перемога і чи тільки нацизм несе відповідальність за величезні жертви і страждання? Адже СРСР ніколи не розкривав достовірних, обґрунтованих даних ні про військові втрати, ні про загибель мирного населення. Це стосується як території СРСР, так і країн, де наступала Радянська армія. Взагалі, маніпуляції з цифрами втрат найяскравіше висвітлюють аморальність радянського режиму. Адже його вожді лише час від часу оголошували взяті зі стелі цифри, що цинічно обслуговували їхні політичні інтереси.
У 1946 році Сталін, аби ніщо не затьмарювало «геніальність» його керівництва, заявив, що СРСР втратив 7 мільйонів людей і відмінив запланований перепис населення. Хрущов у 1961 році, заявивши про «помилки» генералісимуса, але, відмовляючись визнати провали системи, називає цифру 20 млн. втрат і цю цифру потім старанно виводять і тиражують партійні історики. Це вже після краху СРСР колишній секретар ЦК і соратник Михайла Горбачова Олександр Яковлєв назве цифру у 30 млн. жертв. Серед тих жертв 12,6 млн. українців! Саме так дослідники оцінюють наші втрати, а назвати всіх поіменно радянський режим ніколи не збирався.
Питань багато. Без відповіді на ці запитання не відбудеться важливої для будь–якого суспільства скорботної роботи, яка зробить неможливим повторення того ланцюга подій, який призвів до війни. Тільки давши відповідь на важкі запитання, суспільство здобуде імунітет до тоталітаризму, соціальної пасивності і політичної безвідповідальності. Тому я переконаний — колективне переосмислення досвіду Другої світової війни є необхідним для становлення української нації. До речі, як і російської, білоруської і всіх інших, яким довелося пройти через ту війну. Через історію ми прийдемо до сьогоднішнього дня, зрозуміємо ціну свободи, демократії, незалежності. Нам треба шукати єдності навколо правди про війну, а не навколо «священних» сталінських міфів. Такою має бути наша суспільна «стратегія пам’яті».
Увесь текст інтерв'ю див на
http://www.razom.org.ua/opinions/12269/
http://umoloda.kiev.ua/number/1899/196/67548/
Ми бачимо, як зараз у Російській Федерації історія СРСР переписується як епізод в історії «вічної Росії». У цю історію ідеологізована Перемога втягується як найбільший позитив ХХ століття, що протиставляється найбільшій «катастрофі» цього століття — розпаду СРСР. Звідси походить резонансна заява Володимира Путіна про те, що Росія змогла б перемогти у Великій Вітчизняній війні і без України. Звичайно, це чітко спланований політичний сигнал: Росія — країна переможців і не має наміру поділяти цей статус ні з ким іншим. Усі, хто претендують на високе звання переможця так чи інакше мають бути включеними у простір російської ідентичності, «русского мiра». Чекайте, так би мовити, своєї черги в сінях, подавайте «чєлобiтниє», а ми ще подивимось.
Звичайно, прикро за наших ветеранів, яких принижує така «русифікація» Перемоги. По суті, відтворюється знаменитий тост генералісимуса: «За здоровье русского народа потому, что он является наиболее выдающейся нацией из всех наций, входящих в состав Советского Союза». Один англійський історик, вивчаючи радянські документи, зі здивуванням виявив — якщо на війні хтось здійснив подвиг, його оголошували росіянином. Цей метод залишається у силі!
А якщо говорити про боротьбу на політичному полі, то бачимо виразне бажання використати Велику Перемогу як інструмент витіснення, применшення значення Незалежності України. На символічному рівні це чітко демонструє прирівнювання червоного прапора до національного чи навіть його вивищення над національним, як це відбулось на цьогорічному параді 9 травня у Києві. Звідси такий протест, таке відторгнення у суспільстві.
Поза сумнівом, перемога над фашизмом, здобута дорогою ціною, була справді великою. Але радянська героїзація війни, культ Великої Перемоги насправді спрямовані на забуття. Пам’ятники часто будувались для того, щоб підмінити пам’ять. Показне вшанування приховувало небажання дати відповіді на важливі запитання.
У чому причини війни і як так трапилося, що СРСР вступив у неї союзником Німеччини? Це «буржуазні» Британія і Франція оголосили війну Німеччині після нападу на Польщу. А Червона армія провела у вересні 1939 року у Бресті парад разом iз Вермахтом на відзначення спільної перемоги над польською державою.
Чому СРСР опинився сам на сам у війні з потужним противником, який спирався на ресурси цілої Європи? Вінстон Черчілль пише у своїх спогадах, як у грудні 1941 року радянський посол вимагав від нього негайно відкрити другий фронт у Європі. Допечений до живого нереальністю його вимог, британський прем’єр дав йому розгорнуте пояснення. Британія має ще накопичити сили, бо два роки одна протистояла Німеччині, якій саме СРСР постачав величезну кількість необхідних для війни ресурсів. Два важкi роки Британія спостерігала за розквітом радянсько–німецької дружби і не могла не те що планувати якісь спільні з СРСР воєнні операції, а взагалі побоювалася, чи не вступить він у війну проти неї на німецькому боці. А найголовніше — через те, що Сталін, дозволивши Гітлерові завдати поразки Франції, сам знищив реальний «другий фронт» і тепер для його відкриття потрібно буде набагато більше часу, сил і крові.
Чому таким був хід війни на радянській території, у чому причини трагічних поразок перших її років? Адже у Першій світовій війні «відстала» царська армія не відкотилася за кілька тижнів до Москви, а тримала фронт чотири роки. Крізь зуби радянські ідеологи визнавали «помилки» Сталіна в оборонному плануванні, але ніхто навіть не насмілювався говорити про політичні причини поразок режиму, який тримався на страху й терорі.
А чому переможені живуть краще за переможців? Поставлене на початку перебудови, це запитання висвітлило всю фальшивість тези про «найпередовіший у світі суспільно–економічний лад».
І, можливо, найголовніше питання — якою ціною здобута перемога і чи тільки нацизм несе відповідальність за величезні жертви і страждання? Адже СРСР ніколи не розкривав достовірних, обґрунтованих даних ні про військові втрати, ні про загибель мирного населення. Це стосується як території СРСР, так і країн, де наступала Радянська армія. Взагалі, маніпуляції з цифрами втрат найяскравіше висвітлюють аморальність радянського режиму. Адже його вожді лише час від часу оголошували взяті зі стелі цифри, що цинічно обслуговували їхні політичні інтереси.
У 1946 році Сталін, аби ніщо не затьмарювало «геніальність» його керівництва, заявив, що СРСР втратив 7 мільйонів людей і відмінив запланований перепис населення. Хрущов у 1961 році, заявивши про «помилки» генералісимуса, але, відмовляючись визнати провали системи, називає цифру 20 млн. втрат і цю цифру потім старанно виводять і тиражують партійні історики. Це вже після краху СРСР колишній секретар ЦК і соратник Михайла Горбачова Олександр Яковлєв назве цифру у 30 млн. жертв. Серед тих жертв 12,6 млн. українців! Саме так дослідники оцінюють наші втрати, а назвати всіх поіменно радянський режим ніколи не збирався.
Питань багато. Без відповіді на ці запитання не відбудеться важливої для будь–якого суспільства скорботної роботи, яка зробить неможливим повторення того ланцюга подій, який призвів до війни. Тільки давши відповідь на важкі запитання, суспільство здобуде імунітет до тоталітаризму, соціальної пасивності і політичної безвідповідальності. Тому я переконаний — колективне переосмислення досвіду Другої світової війни є необхідним для становлення української нації. До речі, як і російської, білоруської і всіх інших, яким довелося пройти через ту війну. Через історію ми прийдемо до сьогоднішнього дня, зрозуміємо ціну свободи, демократії, незалежності. Нам треба шукати єдності навколо правди про війну, а не навколо «священних» сталінських міфів. Такою має бути наша суспільна «стратегія пам’яті».
Увесь текст інтерв'ю див на
http://www.razom.org.ua/opinions/12269/
http://umoloda.kiev.ua/number/1899/196/67548/
Відповіді
2011.06.22 | 2
Віктор Ющенко про "стратегію пам’яті"
2011.06.22 | 123
пролетарська ненавість до ресторанів? наши люді в булочную на таксі не єздят, ага
2011.06.22 | 2
почти угадали
2011.06.22 | Мартинюк
Що в прямій кишці на момент пуку було, то й видалося "на гора"
2011.06.22 | 2
О. А был там светлый образ народного президента.
2011.06.22 | observеr
UVMOD заспокойте це хамло, що регулярно переходить на особистості
2011.06.22 | Мартинюк
Ну я би Вам також не радив так хвилюватися
З свободу виражения в стилі "руского мира" . У всякому разі ви частенько собі дозволяєте набагато цікавіші перли і гостріші вирази, чемненький Ви наш.2011.06.22 | Пані
МОД Заборонено ображати дописувачів. Припини лаятися!
А твого кумира (і будь якого іншого політика, якщо він не пише на Майдан) - не заборонено.Припини лаятися. Ще два рази і забаню на 3 дні, не взірая на.
2011.06.22 | observеr
а звідки Ви знаєте,що Ющ з цими двома вишиваними патріотами спілкувався в ресторані?
2011.06.22 | igorg
Ющенко знову втягується у відведену йому роль. Українці втратили державність у 1920 році
Наслідком чого стали колосальні жертви українського народу у 20-му столітті.Загалом біля 40 млн. чоловік тільки загиблими. А ще були еміграції, переселення, міграції. Дивом є те що українська нація не зникла взагалі.
Тож українська державність поновлена у 1991 році. На жаль, по своїй суті, сучасна українська держава є наступником УССР, а не УНР. Її політичні, економічні еліти не мають практично жодних звязків з УНР, зате є переважно вихідцями із російсько-комуністичних структур і еліт другого й третього плану. Значна частина населення України втратила свою національну й історичну ідентичність, історичну память поколінь й ментально залишилася совєцьким народом. Це головна трагедія нинішньої України яка відбивається у всії сфераї її життя у вигляді політичної шизофренії. Це коли у державному, політичному, культурному житті проявляються дві абсолютно різні, протилежні України.
22 червня не було для українців днем початку трагедії (як скажімо для євреїв СССР), трагедія розпочалася значно раніше й не закінчилася у 1945 році. Навпаки, 22 червня дали можливість мільйонам українців вижити, передихнути від репресій і знущань, втекти від комуністичного раю, поновити боротьбу за державність і незалежність. Мільйони українців допомагали гітлерівській Німеччині у боротьбі із Сталінізмом, бо мали можливість відчути й порівняти хто є хто. Завдяки участі українців у війні проти більшовиків у 1944-1945 році мільйони європейців уникли більшовицького щастя. Ще більше українців захищали українців воюючи проти обох окупантів не даючи можливості влаштувати повномасштабний грабунок і терор на українській землі.
З іншого боку європейцям і світовій спільноті варто пам'ятати, що 22 червня врятувало Європу й світ від світового панування більшовизму. Ті армії, що стояли на кордонах СССР за рівнем озброєнь, чисельності перевищували вермахт. Ще не одна така армія знаходилася в глибині СССР, який був на той час повністю відмобілізований й мілітаризований. Тож не складно уявити наслідки її визвольного походу у Європу. Зіткнення націонал-соціалістичної та соціал-комуністичної систем стало по суті порятунком для Європи.
Перемоги націонал-соціалістів у 1941-му були наслідком відвертого небажання поневоленего народу СССР захищати більшовицьку владу. На жаль, гітлерівці не зуміли цього зрозуміти й дуже швидко успішно змінили совєцьку владу на аналогічну їй, що й стало головною політичною причиною їх поразки.
Гучне відмічання (чи швидше помпезне святкування) 22 червня має на меті відволікти увагу від цих неприємних моментів, які дедалі більше стають очевидними. Політичні еліти пост УССР й СССР не бажають аби був змінений їх статус, аби стала очевидною роль їх попередників.
Таке неприкрите бажання зробити із себе хороших хлопців що воювали проти поганих (точніше керували тими хто воював). Але не так це було. Зовсім не так. Тож певно що ні помпезність ні провокації ні брехня й влада тут вже не допоможуть.
2011.06.22 | Боббі
до "інтер"націонал-соціалізму в СРСР
тут є затравка для теми: http://uk.wikipedia.org/wiki/Депортація_народів_в_СРСРале краще було б ще мати статтю про національні операції НКВС (поляки, вірмени, греки, інші етнічні меншини). не згадуючи вже про більші злочини та геноциди народів радянської держави.
я до того, що т.зв. інтернаціонал-соціалізм був не таким вже й "інтер"-національним, як заведено вважати.
2011.06.22 | igorg
Це був суто російський комунізм, про який інтернаціоалізм може йти мова
"Я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин"Під цим соусом були просунуті суто російські імперські ідеї.
Щодо депортації то є досить досліджень на цю тему. Недосліджена тема національної (я б так сказав) мімікрії та русифікації, а також колонізації росіянами земель інших народів у совєцький період.
2011.06.22 | Убітий Єнот
піздабол
2011.06.24 | Мартинюк
Re: "піздабол" - а я ж бо гадав що Вас звати "Убітий Єнот"
2011.06.22 | Sviatoslav D
Трохи "стратегічної пам'яті" від форуму Майдану (/)
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_arch2006&trs=-1&key=1154558982&first=&last=2011.06.24 | 2
Незамеченной прошла нетленка стратегического памятуна под скоммунизденным названием "Томущо" (л)
http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/06/22/43375/Документов о преступлениях сталинского режима - бесчисленно, но это чюдо, по-видимому, принципиально, ссылается лишь на фальшивки. Вдобавок думает, что в 1938 году существовало политбюро ЦК КПСС. Песню про черного барона цитирует: "...Ведь от Москвы до холодных морей Красная Армия всех сильней...", и так далее. Похоже, оно таки само это все писало. Такая концентрация невежества даже и в УП - большая редкость.
2011.06.24 | Пані
Вчора про це написав Кіпіані на ФБ
2011.06.24 | Мартинюк
Як би Ви безальтернивно сприймалися за "розумного" Ваш "умняк" був би сприйнятий.
Звісно в середовищі де треба при всіх "шашликах" співати пісню "І от Москвы до Британскіх морей Красная Армия всеї сильней" це достатній привід аби погодитися з Вами що "Ющенко ідіот".Там де в таких ситуаціях співають "Червону калину" чи навіть "Хеппі бйоздей", все таки не полінуються перечитати статтю і певний що знайдуть у ній багато серйозний і актуальних речей.
Дійсно це сумно що перли які порозкиддали перед Вами виявилися для Вас і ще ще когось неїстівним .
Звісно варена картопля в російських помиях - це крутіше. Ну то і їште собі на здоровя те що Вам подобається- православно-расовий Ви наш ідеолог
2011.06.24 | 2
А, так перевирать цитируемый текст - это не невежество, а особое хоружевского разлива целомудрие
Мартинюк пише:> Дійсно це сумно що перли які порозкиддали перед Вами виявилися для Вас і ще ще когось неїстівним .
Навозну кучу разрывая, Мартынюк нашел жемчужное зерно (почти Крылов).
> Ну то і їште собі на здоровя те що Вам подобається- православно-расовий Ви наш ідеолог
Расово православный. Жыдоармянский цыганствующий буддизм не пасаран.
2011.06.25 | Мірко
Re: Віктор Ющенко про "стратегію пам’яті" (/)
Уявляю що Ющенко 6 років тому ще цього не розумів би. Научається народ. Лише щоби не за пізно.2011.06.25 | Арій.
Незрозуміло, що Ющенко хтів сказати цим. Не дають спокою лаври "історика" Литвина?