06/23/2011 | Майдан-ІНФОРМ

22 червня у Львові на вечері-реквіємі за жертвами нацистського й комуністичного режимів заступник голови ВО "Свобода" Ірина Фаріон сказала, що пам’ять не може бути без агресії "після того, що вони зробили з нашим народом".

Таким чином вона фактично засудила політику власної партії, яка, врахувавши уроки 9 травня, прийняла концепцію відзначення 22 червня, запропоновану львівською громадськістю, яка об’єдналась в ініціативу "Пам’ять без агресії". Львівська влада в особі "Свободи" знайшла в собі сили дослухатись до тих, кого вона ще вчора не лише в неофіційних розмовах називала "ліберастами" й "толерастами", і сама поведінка "Свободи" та підконтрольних їй представників молодіжних організацій ("Автономний опір", "Сокіл", соціал-націоналісти тощо) була цього дня виключно "лібералістичною" й "толерастською". Голова Львівської обласної ради свободівець Олег Панкевич разом з іншими свободівцями, які ще вчора вривалися до кабінету голови Львівської облдержадміністрації Михайла Цимбалюка , вимагаючи його відставки, та шпетили його на всіх шпальтах ЗМІ, сьогодні стояли поряд з Цимбалюком як одна команда, яка зветься влада, й покладали квіти до пам’ятних місць, і не знайшлося жодного учасника цих заходів, хто б висловив своє незадоволення чи дорікнув би Цимбалюку чи то його політикою, чи то членством у Партії регіонів, чи то подіями 9 травня. Ті, хто регулярно розповідає людям про "жидо-масонську змову", стояли пліч-о-пліч з лідером львівського єврейства Мейлахом Шейхетом, полум’яні борці з ліберальною демократією були в одних лавах з відомими львівськими "ліберастами", шанувальники Гітлера, які пропагують його вчення у соцмережах, проклинали нацизм та покладали квіти до могил вбитих нацистами євреїв на території історико-культурного ландшафтного комплексу "Цитадель", де був розташований нацистський концтабір "Шталаг-328".

Войовничо налаштований 9 травня голова фракції ВО "Свобода" у Львівській міськраді Руслан Кошулинський 22 червня був просто "голубом миру", зазначивши, що на Пагорбі Слави поруч безконфліктно перебувають мешканці Львова з георгіївськими стрічками та жовто-блакитними бантиками на грудях і що "сьогодні громадяни мають можливість кожен по-своєму висловити позицію до 22 червня – початку війни", ніхто не намагався когось кудись не пропустити, ніхто не кидався на червоні вінки комуністів з партійними написами, Кошулинський заявив, що жодних порушень з боку представників лівих сил вони не зафіксували і продовжують спостерігати за тим, як представники Львівської організації Компартії, обласного осередку Антифашистського комітету, ветеранських організацій покладають вінки та квіти до Вічного вогню та Алеї Героїв Радянського Союзу. І навіть коли на очах кількох десятків перехожих та представників "Свободи" з площі біля Монументу Слави воїнам-визволителям на вулиці Стрийській кілька молодих людей запустили повітряну кулю, до якої був прикріплений червоний прапор, ніхто на цю акцію не зреагував, хоча ще вчора свободівці та навколосвободівці назвали б таку реакцію "толерастською", боягузливою, "не гідною справжнього патріота, який не може залишити обпльованими честь і гідність Nації".

І навіть на відомого київського міського божевільного, члена "Слов’янської партії" Сергія Рульова, який бігає у столиці з футболкою СРСР на всі акції протесту, а також то поривається розбити ющенківський камінь на Софійському майдані, то напише на ньому "Сало Україні", то спалить портрети переможених Чернівецьким кандидатів на посаду мера Києва і напише "кат України" на пам’ятнику Петровському, то замалює адресні таблички на вулиці Петлюри або, вдягнувши труси кольорів російського прапора – на вулиці Мазепи, ніхто агресивно не реагував, навпаки, якийсь чоловік з синьо-жовтою стрічкою на грудях серйозно намагався пояснити Рульову, який натягнув георгіївську стрічку на голову, що ця стрічка давалася за особливі бойові заслуги і що якби ті, кого він нібито вшановує, встали з могил, то він би відповів за свою поведінку.

Саме така витримка й толерантність і саме те, що всі діяли в руслі запропонованої громадськістю й прийнятої і регіональною облдержадміністрацією, і свободівською представницькою владою концепції "Пам’ять без агресії, спротив без насильства", дало можливість знайти вихід із здавалося б безвихідної ситуації, поламати ретельно розроблені й добре профінансовані плани московських політтехнологів щодо зйомки другої серії фільму про "фашистську Україну".

Також 22 червня "Свобода", яка раніше різко виступала проти безпрапорності акцій, називаючи це ворожою технологією, змінила свою думку й не винесла на вулиці Львова жодного партійного прапора і взагалі жодної партійної символіки. Тобто, на вулицях Львова були громадяни різних поглядів, об’єднані однією метою, ім’я якій – Україна. І лише Ірина Фаріон виступила з дивною промовою, фактично заперечивши позицію власної партії, яка вшановувала пам’ять загиблих без жодної агресії.

Тішить, що слова І. Фаріон не знайшли відгуку у переважної більшості присутніх. Лише група бритоголових молодих людей, які також, до речі, поводились без агресії, незадоволено перемовлялись між собою про те, що ніхто з "ворогів нації не відчув опору", як це було 9 травня, та висловлювались про те, що всі учасники подій – і ліві, і праві – давно працюють на Партію регіонів та слухняно виконують написаний на Банковій сценарій для 22 червня, бо результат 9 травня Януковича не влаштував. Однак літні люди з фотографіями своїх загиблих під час війни рідних зауважили їм, що навіть в разі правдивості версії молодиків, хай краще буде так, ніж Україна розколеться й перестане існувати через міжусобну війну та фінансовані з-за кордону провокації, написані за сценарієм у Кремлі.