від 28.06.2011 № 02/02 Голові Сумської обласної

державної адміністрації

Ю.П. Чмирю,

міському голові м. Суми

Г.М. Мінаєву

Шановні Юрію Павловичу та Геннадію Михайловичу!

Висловлюючи свою щиру вдячність за організацію чудового свята – параду військових оркестрів, приуроченого до Дня Конституції України, відзначаючи його неабияке значення для культурного життя міста Суми і Сумської області, змушені наголосити на наступному.

Як патріотичні громадські організації, покликані зберігати та відроджувати національну історико-культурну спадщину, ми занепокоєні прикрим непорозумінням, що трапилося під час вище названого свята. Наперед заявляємо про неупереджене ставлення до наших шанованих іноземних гостей, однак, на нашу особисту думку, певна пікантність виявилась у костюмованому яничарському марші, продемонстрованому турецьким оркестром. На жаль, неприємне враження було посилене ще низкою небажаних обставин.

Яничари – традиційно найдобірніше військо Оттоманської імперії, котре протягом століть формувалося за рахунок слов’янських дітей, ґвалтовно відлучених від батьків, потуречених і вихованих в імперсько-мусульманському дусі. Яничари – гвардія і опора «володаря всесвіту» й «грози християн» – турецького султана. Мілітаристська сутність яничарства, котру плекають певні шовіністичні сили Туреччини, подібна до самурайського імперського фанатизму вояків Японії першої половини ХХ століття, якого протягом багатьох років після Другої світової війни японське суспільство намагалася позбутися.

Церемоніальний марш зазвичай виконувався яничарськими музиками під час урочистої ходи з приводу чергової перемоги над «невірними», наприклад, під час повернення султану із завойовницького походу. Ефект подібності 28 червня 2011 року в Сумах посилювався й тим, що музикантів в історичних строях, вулицями супроводжував колектив, одягнутий у середньовічне військове спорядження з репліками зброї та урочистими бунчуками.

Пробачте, але особисто для нас неприємною є хода озброєних людей у яничарських одностроях по головній вулиці рейментарського міста Сумського слобідського козацького полку, котрий понад ста років вів запеклу боротьбу проти турецько-татарської агресії, склавши у ній не одну тисячу козацьких голів. Ще більшим збиткуванням виглядає бойовий танок яничарів, продемонстрований на території Сумської цитаделі – останнього оплоту козацької фортеці. Цитадель, протягом XVII-XVIII ст. якраз і знаходилася на території сучасного скверу Шевченка по вул. Соборній, допоки її рештки не були зневільовані згідно генерального плану міста 1845 р. До цього дня яничари лише один раз були у нашому місті, коли після переможного Дніпровського походу 1695-1696 рр. гетьман Мазепа надіслав полонених султанських гвардійців у дарунок царю Петру І. Тоді вони пройшли Сумами не як переможці, а як етаповані полонені, обмінюючи свої речі у мешканців міста на харч та таке інше.

Крім того, повним неподобством є брязкання турецької зброї, музика й голосні бойові гасла безпосередньо під пам’ятником Тарасу Григоровичу Шевченку, котрий у своїх творах оспівував козацьку славу і героїчні зусилля українського та інших європейських народів у боротьбі проти турецько-татарських поневолювачів!

Нарешті, 28 червня для православних вірян є днем жалоби – днем пам’яті сербського князя Лазаря та Мілоша Обіліча – героїв битви на Косовому полі. 1389 року війська Оттоманської імперії в ході загарбання Балкан зійшлися з військом сербського альянсу, до якого крім сербів входили війська боснійців і албанців. Того дня нечисельна сербська армія стояла на смерть проти переважаючих ворожих сил, проте для турків дана битва була початком перемоги над слов’янським населенням Балканського півострова, котрий до поч. ХХ ст. перебував під османським ярмом. Таким чином, влаштування урочистостей в стилі османського мілітаризму безпосередньо під стінами Свято-Преображенського собору, не можна не сприймати як певну зневагу до релігійних і культурних засад духовної спадщини мешканців міста і області. Якби там не було, ми не наважилися б танцювати з холодною зброєю та традиційними для козаків християнськими хоругвами Бойовий гопак або Спас перед мешканцями Стамбулу, Трабзону, Синопу та багатьох інших турецьких міст неодноразово захоплених і спалених нашими пращурами. Не наважилися б не через страх, а виключно з поваги до господарів!

Султана в Туреччині вже давно немає, а тому листа йому не напишеш, як це зробив отаман Сірко. Та й, звісно, часи вже не ті. Ми жодним чином не прагнемо до погіршення добросусідських взаємин із Турецькою республікою, шанобливо ставимося до її національного лідера, політика й реформатора Мустафи Кемаля Ататюрка (1881-1938), проте є речі, які, попри століття, залишаються незмінними.

Зрештою, як люди цивілізовані, ми прекрасно розуміємо, що цей прикрий випадок радше являє собою випадковий збіг обставин. Натомість, з огляду на все вищенаведене, наполегливо просимо організаторів цього чудового свята на майбутнє враховувати певні нюанси і особливості історико-культурної ментальності місцевої громади та обирати більш прийнятні місця для виступів таких вкрай цікавих, оригінальних, але специфічних оркестрів.

З повагою,

Наказний крайовий отаман УК О.Д.Реута

Голова Сумської обласної організації

Національної спілки краєзнавців України О.М.Корнієнко

Відповіді

• 2011.06.29 | rais

  А шановне панство так і не бажає визнати що це теж саме ?

  Уламки комсистеми залишені нам у спадщину старим злочинним режимом перефарбовуються у різноманітні партійки, а суть залишається совкова.
  
  Сталіністи, янучари - злоякісна пухлина, бур'ян на українському городі... Смокчуть соки, трансформуються - еволюцією зветься це ліцемірство за Л.Кравчуком. Лише страуси цього не бажають бачити... БезпоКАРАність породжує рецидив, тому сучеліта і впадає в ейфорію. Вилікуватися, очиститися від цього можливо лише через щоденний заСУД комунобандитського режиму, Люстрацію та реалізацію справжніх системних змін в Україні...
  
  
  Карфаген має бути зруйнованим!