07/01/2011 | ukrrusj

Під червоним прапором здійснювалися найбільші злочини людства, перед якими блідне навіть політика німецьких нацистів. Ніхто сьогодні не в змозі точно підрахувати скільки мільйонів людей розстріляли, замучили, заморили голодом комуністи, символом яких був і є червоний прапор.

Духовними наставниками червонопрапорної навали були більшовики з партії Леніна-Сталіна і їх багатющий досвід перейняли фашисти, маоїсти, червоні кхмери в Камбоджі, комуністи у В’єтнамі, кубинські марксисти Фіделя Кастро. Ще раніше, більшовики провели репетицію в Іспанії, але вона закінчилася для них невдачею. Перед злочинами більшовиків та їх послідовників никнуть злочини татаро-монголів, Тимура та турків-османів.

Німецькі нацисти, теж червонопрапорні, мали чудових вчителів із винищення безневинних людей і цю науку вони успішно втілювали у життя більше ніж 10 років. Мао та Пол Пот були не менш старанними учнями у вбивствах людей.

І сьогодні червонопрапорні носії тоталітарної ідеї, яка є втіленням своєрідного комуно-імперіалізму, стараються відродити імперію зла, що вже канула у Лету.

На жаль, на Україні є ще чимало людей, які є зараженими червоною бацилою і які стараються звести знову цю ідеологію в абсолют світогляду народу України. Але це тільки зверху.

Насправді нинішні комуністи давно відійшли від ідеї «хе-бе» і куфайки» та пересіли із «Запорожців» у «Мерседеси», а тихий шелест «зелені» заколисує їх псевдоленінську душу. Всі ці носії викривленого марксизму протиставляються незалежній Україні. Але, щоб позбутися аберативного світогляду, варто лише переглянути підручники історії 10 чи 11 класів, правда не Табачниківської автентичності. Апологети червоного прапора лютують і тому, що з часом прийдеться позбутися теплих місць у ВР, органах місцевого управління.

У даній статті ми не будемо торкатися найвідоміших злочинів комуністів на Україні, як-от: три штучні голодомори, що забрали життя чи не половини населення України. Всім відомо про розстріляне Відродження, про дії радянського командування в 1941-1943 рр., що коштувало життя кількох мільйонів радянських солдатів та офіцерів.

Ми сьогодні зупинимося на менш знаних, однак знакових антилюдських вчинках більшовизму, які чинилися під червоним прапором, і які замовчувалися на протязі всього періоду існування Радянської імперії, як і замовчуються сьогодні в Росії, однак ці акції творять завальну картину того, що чинила політична сила, прапором якої є червоне знамено. Усій Українї, а не тільки Галичині слід розуміти, що таке Червоний прапор для цієї землі, для цього народу, та й не тільки для цього.

Наприклад, чи засуджено усім відомий сталінський злочин щодо загиблих жителів блокадного Ленінграду? Адже відомо, що в цьому місті від голоду загинуло набагато більше жителів, ніж від німецьких снарядів та бомб. В радянського керівництва були всі можливості вивезти, вивести з міста дідів, жінок та дітей ще до початку його оточення і тоді б не треба було б «дороги життя» по Ладозькому озері, не було б сотень тисяч могил на Піскарйовському кладовищі. Тільки за цей злочин «батько всіх народів» мав би понести покарання.

Але повернімося до часів революційних, коли більшовицька карна система почала набирати нестримних обертів на Україні. Вже після першого вступу комуністів на Україну повсюдно почалися розстріли безневинних людей. Кілька тисяч киян було розстріляно червоними бандами підполковника Муравйова, що перебіг на службу до більшовиків. Після бою під Крутами п’яні матроси по-звірячому знущалися над полоненими і мертвими студентами. Комуністи і близькі їм по духу суб’єкти, по-нині роблять вигляд, що про ці злочини нічого не знають. Тоді ж «прославився» і син відомого українського письменника Михайла Коцюбинського – Юрій, що був зятем відомої революціонерки і українофобки Євгенії Бош. І зять, і теща винні у вбивстві тисяч українців, зрештою і не тільки українців.

Полум’яним більшовиком був і зять Коцюбинського – Віталій Примаков. Очевидно, на виховання дітей вплинула дружба письменника з М.Горьким, який не терпів української мови і його лозунг: «Якщо ворог не здається – його знищують» говорить сам по собі. До речі, смерть Буревісника є теж загадковою.

Всі ці червоні командири винні в багатьох злочинах, хоч ще по-сьогодні у Києві існують вулиці їх імен. Ще один доблесний командир – комкор Йона Якір – командуючий збройними силами України і Криму наказував масово розстрілювати донських козаків, петлюрівців і простих українських селян. Пізніше, за доносом ще одного комкора Фельдмана, був розстріляний у 1937 р. у сумнозвісній Луб’янці. Така ж доля чекала і червонопрапорних героїв Ю.Коцюбинського та його швагра В.Примакова. Забагато знали і такі червоні командири як Щорс, Боженко, Котовський та інші, а тому загадково пішли із життя. Г.Котовський, колишній експропріатор банків і крамниць, з легкістю підписав вирок 359 українцям під Базаром, і нині на честь цього злочинця існує м.Котовськ.

Читати повністю ТУТ http://www.duhvoli.com.ua/index.php?article=614