07/09/2011 | Slavix

Прочитавши черговий пасаж про накриття чергової української порностудії черговими співробітниками, стало цікаво, чи є україномовні порно- або еротичні сайти.
За купою ключових слів яндекс та гугл викидали якісь статті, повідомлення на форумах, обривки з новин... в кращому випадку "можливо ви запитували "Э"ротика..." та купу лінків на російськомовні сайти. При цьому в супровідних стрічках інколи йдеться про такі збочення, що й уявити дико.

Наскільки я знаю (я не філолог, тому можу помилятися), лише в російський мові розрізняються просто "лайки" в розумінні виразу сильних негативних емоцій літературними словами, яким відповідного забарвлення надає тон та контекст, та, власне, "матюки", які вважаються нелітературними, їх вживання "ненормативною" лексикою та позначають вони ВИКЛЮЧНО поняття статевого життя. (сленг в даному контексті залишаємо поза дужками).
Виникає логічне припущення, що хтось, колись, навіщось "нормував" (обмежив) їх вживання.
Хто і коли саме - питання до істориків, а от навіщо - більш цікаве питання. В ході постійних анексій, в т.ч. земель малорозвинених народів, військові, звичайно, мали контакт з місцевим населенням, часто переймаючи їх культуру статевого життя, яка притаманна всім осідлим народам, які створюють її та поняття, що позначують те чи інше явище або предмет.
Наприклад, (вибачаюсь в моралістів з нецензурщину) "блядь" у чукчів означає "жінка - член сім"ї", а контекст обумовлений звичаєм пропонувати гостю жінку з власної сім"ї для продовження роду, що в свою чергу було обумовлено необхідністю обмеження кровозмішень, зважаючи на малонаселеність та територіальну розсіяність поселень та сприяло виживанню етносу.
Отож, можна припустити, що нормування використання даної лексики було спрямовано на захист власної сексуальної культури та моральних аспектів статевого співжиття від руйнування та перехресних іноземних впливів. Контекстні обмеження та заборони щодо вживання, штибу "не при дітях", "не в пристойному суспільстві", "не при жінках", "не в церкві" були спробою захистити бодай найцінніші інститути суспільства: еліту, духовність, сім"ю, підростаюче покоління тощо від сексуальних збочень та анархії.
Такі обмеження за принципом "тащіть і не пущать" могли давати певний результат протягом короткого періоду, адже з часом кмітливці почали їх замінювати на евфімізми, передаючи зміст іншими словами або вживати в стійких компаніях, що, власне, і свідчило про довіру (підсвідомо, кожен з нас утримується від вживання певних слів або обговорення певних тем на публіці, але в "компанії де всі свої" ця заборона може не діяти). При цьому обмеження лексичного інструментарію для спілкування з дітьми та поміж собою, припускаючи застосування примусу з боку влади, не надавало сім"ям адекватної можливості сформувати уявлення в підростаючого покоління про культуру статевого життя, даючи розвиток збоченням, що ширилися через обхід таких заборон, залишаючи на неї "право" лише вибраним: духовній та світській еліті через а) структурування суспільства "дворяни-чернь-духовенство", б) застосування в спілкуванні іноземної мови (світської мови іншої країни при дворі, латини в науці, церковнослов"янської - в духовному вжитку) в) шляхом створення фізичних перешкод для небажаного контакту, як то приставлення служанок, одягання кількох спідниць та кільканадцяти підштанників г) перешкоджанню налагодження культурного статевого життя у черні (право першої ночі, солдаччина на 20 років) тощо.
Що, спричиняє природньо, виродження населення в т.ч. еліт через замкнутість та потребу в захопленні нової партії "біомаси", адже населення не здатне самовідтворюватися без стороннього впливу. Саме так. Не територія, а її населення зі стійкою самобутньою культурою становило основну цінність експансій північного сусіда останнім часом, а часом найостаннішим вже не стільки і не тільки в пошуках "біомаси", а саме в пошуку системи культурних цінностей та орієнтирів для порятунку власного суспільства........ які закріплювалися на нормативному рівні та через короткий час перетворювалися на чергові "матюки", тобто не виконували покладені на них функції та мали нові, непередбачувані руйнівні наслідки.
Загравання зі східними, мусульманськими народами (де зазвичай сім"ї багатодітні, а традиції міцні) загоном їх в шию до ВИШ-ів та перевезенням до столиці не спрацювало, адже в них теж був свій Шевченко, який пояснив з ким не слід кохатися та право першого каменю в мулли... І все вийшло "матюком", тобто наслідки не забарились...
Влаштовані в столиці, маючи кожен свій хист, а головне бажання до праці, поперевозили численні сім"ї з глухих аулів та починали жити, розкручуватись не асимілюючись з "росіянами", народжувати... Знову "матюком" вигадали скінхедів, яких самі ж етнічні росіяни зараз бояться більше, ніж чеченців та азербайджанців разом узятих... та й мусульман стало набагато більше, а "православних" набагато менше та й ті часто ходять в церкву непомітно позичичити металеву кружку біля чану зі святою водою щоб розлити "портюшу" за рогом...
Коротше кажучи, білі нитки на швах "русскага міра в Рассєє" гучно затріщали, а гумовим ПР*-ом народжуваність не збільшиш (* іздєліє "ПР" - палка резінавая, міліцейська дубинка, якщо простіше).
Та й на чому тримається спільнота російської держави? на спільній культурі? на спільній релігії? на етнічній спільності? - ні.

Частково на спільній мові, що з одного боку дуже важливо, бо спільна мова впливає на культурно-світоглядні орієнтири, адже формувалася для позначення понять в межах певної культури.
Як для прикладу, якщо вже йшлося про "нормування" лексики, "піхва" цілком літературне та вживане слово, яке і в інструкціях до препаратів друкують і в голос сказати не соромно, на відміну від російського аналогу, що як наводилося вище, має суттєвий вплив на формування сексуальної культури, адже це дві взаємозалежні та взаємопов"язані речі.
А сексуальна культура в нас на доволі високому рівні, взяти хоча б веселеньку пісню-страшилку про спалення легковажної Галі, символічний обряд на Купала з віночком, пущеним за водою, символізм вишивки рушника тощо.
То ж "русифікація" (особливо в поєднанні з придушенням корінної мови), як політика, не забезпечує відтворенню культури іншого народу для росіян в простому для сприйняття народу варіанті, радше призводить до зубожіння інших культур, іншими словами, експансія заради спільної деградації. Ці чинники чудово розумів Ленін, коли запроваджував політику коренізації, розуміючи, що саме СИМБІОЗ, з іншими слов"янськими народами, а не паразитування, дозволить вижити російському етносу та разом тримати імперію до купи.

Однак і мова не основний цементуючий чинник. На чому ж тоді тримається імперія? На двох гачках: страх за своє минуле та страх за своє мабутнє. За минуле - у верхівки, за майбутнє - у народу... без теперішнього для будь-кого... Власне це й символізує двуголовий орел, мутована птаха, яка за законами природи не може давати потомство.

Слід констатувати, що росіяни не "асімілятивна" нація, а "геноцидна" (За моїм поділом, нації бувають асимілятивні (мають потенціал до асиміляції чужинців та добре приживаються на чужині), геноцидні (знищують та витісняють інших, як в своєму супільстві, так і на чужині, збиваючись в етноспільноти) та ізольовані (не взаємодіють з іншими народами, найбільш вразливі, адже повністю переймають чужу культуру у випадку вимушеної взаємодії)). Серед слов"янських націй, за вказаною класифікацією я б розподілив наступним чином: росіяни - нація геноцидна, українці - асимілятивна, білоруси - ізольована. Це можна побачити й за мовною ознакою: росіяни - одномовні (до-речі, єдині в колишньому СРСР) й намагаються агресивно насаджувати власну мову іншим, українці - переважно двомовні й чужого навчаються і свого не цураються, білоруси, переважно російськомовні, тобто послуговуються іноземною мовою.
Отже, асимілятивний потенціал, серед усіх слов"янських народів найбільшим є в української нації, яка може і ПОВИННА виконувати об"єднавчу функцію. Історично склалося, що саме Україна знаходилася одразу на двох зламах європейських протистоянь: південь-північ та схід-захід, тому українська нація маючи такий природній навик, готова сприймати елементи від багатьох інших культур, які, в свою чергу, готові приймати українську культуру, знаходячи в ній краплинку свого та море найркащого, що раніше було запозичене в інших, протягом століть.Цікаво, що такі процеси відбуваються об"єктивно, на точковому рівні без особливого втручання влади (на-жаль, жодна українська влада не розглядала можливості проведення такої політики). Знаю багато прикладів, коли етнічні росіяни, білоруси навіть німці, самотужки вивчають українську мову та послуговуються нею як в офіційному, так і не офіційному спілкуванні з українцями. А коли пропонуєш - я володію російською, так буде простіше, відмовляються, кажучи "мі повінни поважаті мову дєржаві дє мі мєшкаєм". Однак хочу навести один приклад, який мене колись вразив.
Свого часу проводив соцопитування (бігав з анкетками по квартирах). В одній квартирі відкрила двері східна жінка в хустині та чоловік, який запитав хто такі (я був з дівчиною), чого потрібно, ну ми й пояснили, після чого він заспокоївся і пішов у справах. Як виявилося, це пара чеченців, які приїхали з Самари. На питання опитування "3 Ваші найулюбленіші свята" відповіла двома мусульманськими, коротко пояснивши їх зміст та чому вона їх любить, а третє не замислюючись відповіла "День Незалежності України - 24 серпня"... Нас це відверто здивувало, адже це перша і єдина людина, яка так відповіла, у інших новий рік-восьме березня-Пасха-день-перемоги-день народження кицьки і все в такому дусі і ми запитали, чому? Вона здивувалася нам, неначе невігласам, відповіла так блиснувши очима, як це вміють лише східні жінки, а вголос мовила: "А як? Ми в цій країні живемо і нам тут дуже подобається".
І цей процес природній та органічний. Росіяни, які вперше приїздять в Україну, дивуються що у Львові на їх російську відповідають російською, в Луганську в транспорті можна почути українську, з ветеранів не зривають нагороди та немає інших страшилок. На прохання показати хоч одного "агалтєлава бандєравца" я відповдаю: ввімкни ру-тб - всі вони там. І це справляє доволі сильне враження. Когнітивний дисонанс, так би мовити. І я впевнений, що кілька десятків їх земляків через тиждень прозріють, наче сліпі кошенята після розповіді та подумають дещо ненормативне про нормативний "рускій мір".
Власне кажучи, "рускій мір" не може бути об"єднавчою ідеєю, адже ідея в даному випадку відсутня як явище, набір шовіністичних гасел для дуже обмеженого кола осіб.

Та й, власне, що в ній об"єднавчого або якщо поставити питання інакше, який в неї асимілятивний потенціал?

Взяти хоча б церковну (не кажу релігійну) складову. Не вдаючись в інтимні подробиці історії канонізму, помітно, як РПЦ-шні церковні ієрархи в Україні, замість виконувати свою "священну" місію починають дійсно займатися тим, чим мають займатися священослужилі, усвідомлюючи, що без автономії від "північного центру" це неможливо, до чого прийшов Філарет, до чого прийшов Володимир і, як не парадаксально звучить, до цього йде і Кіріл. Багато хто протестує або обурюється частим його візитам до нас, мовляв "Кіріла на Куріли" (вважаю, що нести "русскій мір" місцевим синтоїстам невдячна справа, та й нєвменяємі бабушки з групи підтримки можуть не витримати перельоту), а бачу в цьому суттєвий плюс і вже перший паросток цього зерна: намір перебратися до Лаври. Що ж, я не проти, бо фінал цілковито передбачуваний: або Кіріл стане черговим "відступником" або зрозуміє, що це дещо не його, розстрижеться, продасть "стайню", побудує хатинку в Сорочинцях, заведе пасіку та частуватиме ярмаркуючих земляків медовухою, розповідаючи про Гоголя, як об"єднавчу постать двох культур. І це закономірно.

Об"єднавчий страх перед "содомістським" заходом? Так нехай почитають лєнта.ру, де поруч стоять новини: ОМОН розігнав гей-парад, 40-річний мешканець Калуги згвалтував 8-річного хлопчика... Борюсікі, Дуліни... Не кажучи вже про канонічні монастирі. Та воно й не дивно, адже не організовувати ж їм насправді спеціалізовані ордени, як ті бузувіри-католики за різною місіонерською спрямованістю ну, там, сиротинці влаштовувати, соціальні їдальні, лікування або інші неподобства. Та й може дехто був би й радий, але щось таки від цього утримує, кого мур семиметровий, а комусь навіює неприємні спогади "автозак" біля воріт, що привіз чергову порцію послушників... Що там ще робити: гроші не заробиш, про "рускій мір" проповідувати нікому, полупцювати б бузувірів відступників або католиків або ще кого (далі за великим списком), але й тих поблизу немає, от і доводиться "возлюблівать бліжнєго"...
Проблема в самих стоїть більш, ніж гостро (про причини писав напочатку), отож і комплексують, наганяючи галасу, розганяючи, забороняючи гейпаради та киваючи на Європу.

Може об"єднає знижка на перепродуваний "газпромом" туркменський газ та перспективу "розробки" російських виснажених свердловин?
Навряд чи хтось до цього потягнеться, крім купки канонічних бабусь, що вештаються Маріїнкою з хоругвями, співаючи врізнобой анафеми то Мазепі то начальнику ЖЕК-у, що воду гарячу відключив за несплату...

Хоча я власне кажучи, обома руками за зближення слав"янських народів, аби в Україну постачалися білоруські товари на пільгових умовах, в розвиток економіки Білорусі вкладався російський капітал, в Росію їздили навчатися українські студенти, в решті-решт у їхньої системи освіти є суттєва перевага над нашою: в них немає Табачника...

Просто вектор сближення та центр об"єднання, пропонований "рускім міром" вважаю хибним. І не я один. Це, власне, розуміють і по той бік україно-російського кордону: і бізнесмени, які разом з капіталами переїздять в Україну, і офіцери ФСБ, які хоч "по долгу служби", але вчать українську мову, і Малінін, який заспівав українською, і Кіріл, який надивляється місцинку в Лаврі... та й наш ГОЛОВНИЙ свідомо чи підсвідомо розуміє, що вертольоти, резиденції, цяьки це добре, але ж можна стати ще над кількасоттисячами квадратних кілометрів та кількамільйонами людей стати ГОЛОВНІШИМ та нагибає міністрів вчити українську, культурно не ведучись на митно-союзно-газо-транспортно-об"єднавчу розводку...


То ж варто подумати, від чого вільна Україна, від своєї історичної об"єднавчої місії?
(моє бачення історичної місії)

Що може вабити та, власне, приваблює росіян та білорусів у нас?

Те, що ВСІ МИ РІЗНІ, АЛЕ РІВНІ, НАША СИЛА В ЄДНОСТІ, А ЄДНІСТЬ В РОЗМАЇТТІ
(моє бачення національної ідеї).


П. С. Повертаючись до початку, хтось знає хоч один україномовний порносайт?