07/12/2011 | ukremigrantpt

У липневому випуску видання «Дзеркало тижня» була опублікована стаття Валерія Дружбинського «Наші в Португалії». http://dt.ua/articles/84117
В черговий раз українська громадськість отримала можливість порадіти за вдалих співвітчизників, які, за визначенням автора, складають спільну соціальну групу: «інженери і повії, футболісти і слюсарі, дилетанти комерції й аси злочинності». Ну, і, обов’язково, як в кращих зразках радянської пропаганди, виділено  окрему категорію: «юнаки призовного віку, що втікають».
Новиною в цій статті було тільки те, що тепер, швидше всього за вказівкою МЗС України (відповідальний працівник посольства постійно супроводжував журналіста), почали згадувати громадські організації, що співпрацюють за програмою «Русский мир», як такі, що «дбають» за збереження української мови і культури серед українців в еміграції. Для прикладу: Асоціація допомоги іммігрантам, яку очолює Людмила Біла постійно консультується в «братньому» російському посольстві щодо допомоги «недалеким» українцям як не забути рідну мову та історію. До речі, ця організація чомусь не числиться серед складових організацій Світового чи Європейського конгресів українців, зате красується у каталозі фонду «Русский мир»  http://www.russkiymir.ru/russkiymir/ru/catalogue/catalog.html?country=10, крім цього Людмила Біла обрана в керівні органи “Координационного совета российских соотечественников в Португалии”.   http://www.port-ks.ru/2010-09-19-08-50-34
Зрозуміло, автор статті отримав право самостійно визначати, яку мову чи історію потрібно українцям вважати за рідну. Так само, як і те, що, затаврувавши молодь втікачами від військового обов’язку в Україні, він чомусь не згадав, що в українській школі у Лісабоні серед найчастіших причин молодої еміграції називали – втечу від освіти Табачника.
Але, найголовніше те, що пробувши майже тиждень серед української громади у Португалії, досвідчений журналіст так і не знайшов українських громадян, які б виявляли бажання брати участь у політичному житті своєї Батьківщини. Такі собі меркантильні хохли. «Перечекали» лихих годин. Ідилія для українських законодавців: не потрібно змінювати виборчих законів, витрачати бюджетні гроші, реагувати на порушення прав громадян. Тим більше, що емігранти «Нової хвилі» у Європі більш, ніж на 90% голосували проти теперішньої влади.
Що ж, головне переконати українців в Україні, що трудові емігранти тільки підвищують ціни на житло і розбивають сім´ї. А таким (повіям і асам злочинності; цит. автор.), давати право голосу категорично не можна.
За даними Національного банку України, об’єм грошових переказів в Україну з-за кордону в січні-березні 2011 року становив 1,489 млрд. доларів.  Якщо до цього додати 30-ти відсоткове підвищення тарифів на консульські послуги і суми, які трудові емігранти привозять в Україну під час відпусток, то вийде, що, крім конституційного, ми маємо повне економічне право брати участь у політичному житті  Батьківщини, в тому числі і у виборах представників всіх рівнів влади.
Але, українська влада не бажає рахувати українських трудових емігрантів  своїми громадянами. На законодавчому рівні обмежує конституційне право брати повноцінну участь в політичному житті рідної держави.  Зокрема створюються умови, щоб найменша кількість українців за кордоном могла  висловити своє волевиявлення під час виборчих кампаній. Так, в проекті  закону  «Про вибори депутатів до Верховної  Ради України», який пройшов перше читання, знову залишились норми  закону Радянського Союзу  стосовно українців, які тимчасово проживають за кордоном.
Як і раніше, провідні громадські організації українців Європи, відстоюючи  права трудових емігрантів, направили зауваження і пропозиції щодо цього закону головам комітетів, фракцій, Міністру юстиції з надією, що вони будуть враховані.
Та все ж останню надію ми покладаємо на журналістів, які роблять свою роботу не тільки для професійної кар’єри, але і професійної етики.

http://www.spilka.pt/

Голова Спілки українців у Португалії - Павло Садоха
м.Лісабон  Португалія