Про проблему відсутності юридичного і фізичного захисту українців за кордоном.
07/19/2011 | immigrada
Відкритий лист віртуальному форуму українських мігрантів
Автор: Ольга Самборська
Джеоело: http://immigrada.de/
16.07.2011
Пишу цього листа як викрик душі, який розтинає груди від споглядання тієї несправливості і “хвильової” байдужості до проблеми заробітчанства і українських мігрантів в світі. Підштовхнула мене до детального розглядання проблеми українських мігрантів ситуація, яка склалася навколо реального захисту 10 українських мігрантів в німецькому суді (детально про це в матеріалі Дякуємо, Дойчланд, вже не в силі…).
Як говорить матеріал, в Німеччині знаходиться безпрецендентна справа, яка передбачає юридичний захист прав українських заробітчан від свавілля німецької прикордонної поліції. Остання допускає відверті знущання над українськими мігрантами, подоружуючими і транзитерами, перебільшуючи свої службові права з боку відповідних службовців. Відсутність прецендетів публічного і юридичного захисту простого українця в Європі сприяє подальшому нівелюванню таких понять як свобода пересування українця в Європі, права українця як людини, повага гідності українця в європейському суспільстві. Від українок забирають ними народжених дітей і знаходять нишпорки в законах для виправдання своїх злочинів. Десятки невинно оштрафованих, обдурених, викинутих за межі суспільства нелегалів і т.п.
Зважаючи на вище означене, я взялася за непомірне як на журналіста завдання: довести за допомогою адвокатів неправомірність дій німецької поліції по відношенню до українських заробітчан, до яких були застосовані штрафні санкції, депортація, порушення їх людських прав, які невідповідають правопорушенню, яке їм інкрімінується. Власне і правопорушення ніякого не було, але безалаберність бюрократичної шангенської системи в повній її абсурдності.
В даний момент виясненням всіх юридичних деталей займається адвокатська канцелярія в Берліні, робота якої не оплачена. Під загрозою вирішальне слухання справи заробітчан в суді, бо адвокати відмовляються працювати безкоштовно. Заплатити ж їм (вони просять занежений гонорар в 1000 Євро) не має звідки. Останнє слово в цій справі має сказати закон І навіть якщо закони не завжди є справледливими, бо пишуться на захист системи, а не людини, то залишається вибір людської солідарності в рамках законів сумління. Саме на останню я мала сподівання.
У справі українських заробітчан в Німеччині саме українська солідарність могла б зіграти велику роль у відстоювані української гідності в західних країнах непомірно строгих і бюрократичних законів. На жаль, історія заробітчан вже від початку позначилася непомірною байдужістю до неї з боку українських офіційних інституцій (МЗС, посольство), депутатів (Зарубінський і Заєць летіли одним літаком з “депортованими”, проігнорувавши їх, див. З Берліна до Києва (з) Зайцем ), безпосереднього винуватця Львів-Інтуртранс, іспанське посольство, іспанські роботодавці і української діаспорської спільноти (СКУ, УВКР). Українські правозахистні організації теж відмовили в підтримці, бо в більшості своїй є лиш грантоїдами іноземних фондій, імітуючи захисту абстрактного мігранта.
Серед керівників мігрантських організацій Європи і Америки я побачила відсутність зацікавленності до справ конкретних мігрантів. Більше спостерігається зайнятість власною персоною у просуванні на “діаспорський Олімп”. Вражає, що серед великої кількості організацій діаспори не має жодної, яка б на міжнародному рівні займалася конкретними справами скривджених мігрантів. Є такі, які прокламують себе такими, але жодна з них не в силі підтримати професійно мігранта (ні юридично, ні фінансово).
Складається враження, що створюються дійсні “хвилі” (четверті, нові, українські) на воді, що відмивають проблеми до берега власних амбіцій, банківських рахунків і кар’єрного росту. Дійсного ж маяка, чи то в Україні, чи за кордоном, на якого класичний українських мігрант міг орієнтуватися в морі закордонних систем, не має. Чому?
Тому що ті, хто позиціонує себе “поводирями” українських мігрантів, втратили безпосередній зв’язок зі своєю “отарою” і мають її як щабель в політичній сходинці. Приклад,
1. “2004-го року ми започаткували громадський проект Четверта хвиля. Ми тоді внесли в списки 2 мільйони (людей). Це – 25% наших виборців.” (О.Шокало).
2. Американська громадська організація “Нова хвиля” на чолі з журналісткою Мирославою Роздольською: “Гуртуючи свої сили по всьому світу, «четвертa хвиля» вбачає потребу мати своїх депутатів у Верховній Раді України задля захисту прав і свобод трудових емiгрантів та їх родин.”
3. Нарада УВКР щодо створення центрального органу виконавчої влади з питань закордонного українства та представництва закордонних українців у Верховній Раді (відеорепортаж)
Для чого? Щоб літати літаками на бізнес-форуми і не бачити при цьому мігрантів, які в наручниках сидять на задній сидіннях літаків чи ледве зводять кінці з кінцями, бо в них забрано все? Чи може громадьсий активіст займатися і бізнесом, і громадьською активністю?
Приклад:
1. Дмитро Павличко і Михайло Ратушний:
“Пошук шляхів співпраці підприємців українських діаспор з підприємцями та організаціями України.”
2. “М. Роздольська, “виступила ініціатором і зараз займається підготовкою Бізнес-форуму українських підприємців, який заплановано провести 25 –26 вересня у Нью-Йорку).”(http://immigrada.de/?p=15325)
3. Європейська ассоціація українців (Олексій Толкачов, відомий як “«MannekenPis» за його акції вдягання пісяючого хлопчика в Брюсселі): “Європейська Асоціація Українців розпочала роботу з формування в Європейському Парламенті проукраїнської депутатської платформи, яка представлятиме та просуватиме інтереси України в ЄС.” (див. http://ukrassociation.eu/ua/about/)
Орієнтація на політику як лобістку бізнесу і на фінансові схеми, тим не менше не заважає всім, хто побачив себе “керманичем” українців в світі, продовжувати популістські спічі і дії. На інтернет-ресурсах Світового (www.ukrainianworldcongress.org) і Європейського Конґресу українців (www.eukrainians.net), Української Всесвітньої Координаційної Ради (http://www.uvkr.com.ua), всеамериканської організації “Нова українська хвиля” (www.newwave4.org) та десятки інших можна зустріти все (патріотичні націонал-орієнтовані заклики з акцентом на доволі політично контраверсійний термін “генофонд”, абстрактна національна ідея, інтелект,мігранти і т.д.), окрім реальної картини української міграції в світі, особливо нелегальної. Дуже мало висвітлюються преценденти конкретного захисту конкретних людей. Чому?Не має прецендентів, не має людей, які мають проблеми за кордоном, чи не має кому їх захищати? Схиляюся до останнього. І більше до того, що не має бажання їх захищати, бо це рутина і відсутність прибутку, а іноді і навіть суттєві фінансові втрати. Саме вони налякали голову СКУ Євгена Чолія, коли СКУ було запропоновано допомогти у справі заробітчан в Німеччини.
Мені достовірно відомо, що європейський і американський континент покриті мережею локальних міжнародних громадських організацій, які займаються мігрантами різних національностей. Не помітила, щоб бодай хтось з вищеозначениї дійових осіб орієнтувався на них. Шкода, бо саме вони мають неоціненних досвід з захисту мігрантів. Вони дійсно бачать цю складову суспільства. Українські ж популісти бачать в заробітчанській тематиці політичну нішу для свого просування “вгору”.
Ми не можемо виділити українського мігранта як якусь унікальну українську перлинку, яка існує сама по собі в світі, і яку треба повернути до українського сховища цінностей. Протилежно, український мігрант є частинкою глобального розподілу робочої сили в світі, яка реагує на рух і концентрацію капіталу. Український мігрант є гвинтиком розвитку світової економічної системи з її законами і динамікою. Самому йому ніколи не вистояти проти економічного тиску,так само як не вистояти німецькому чи іншому мігранту, який шукає джерел для виживання. І як ти не повертай мігранта в країну, в результаті лиш засвітяться нові політики, які ніби таке повернення забезпечували. Мігранти ж продовжуватимуть заробляти гроші за кордоном. А діаспора “співпрацюватиме з урядом”: Зустріч керівництва СКУ з президентом Януковичем.
Наодинці український заробітчанин не може йти проти вітру, проти законів розвитку глобальної економіки. Без підтримки реальної. Саме тому в світі наростає антиглобальних протестний рух, якого в україські популісти не хочуть чи не можуть врешті побачити. На жаль, в жодного з діаспорських “гучномовців” я не почула глибокого аналізу тієї ситуації, в яких опинився заробітчанин з України. І навіть, якщо популісти з України і діаспори хотіли би його втиснути в певні рамки, використати його для своїх корисних цілей, проблема є і залишається не вирішеною. Приклад тому, вищенаведений мною випадок заробітчан, справа яких знаходиться в Німеччині.
Навіщо тоді українцям, особливо закордонним, всі ці наддіаспорські надбудови? Може для того, щоб сплачувати туди внески і підставити свої голови для сходження найязикатіших на відповідні керівні позиції? А тим, хто такі позиції має, створити прецентдент для проведення відпустки-відрядження на Форум Українців чи збори СКУ в Україні з організацією музичного фольклорного шоу в “Палаці Україні”, Могилянці чи в якомусь виставковому центрі за рахунок держави такого настальгію втихомирюючого задоволення? Звичайно, створення видимості потужного світового українства дає привід для виділення потужних коштів на потужні проекти з фондів тієїж кульгаючої соціально держави українців. Тільки виконавці цих проектів чомусь рідко відчувають їх потужне втілення в громадське життя закордоння. Відхід цих коштів з української казни відчують соціально незахищені,і в першу чергу мігранти і їх діти.
Інша складова фінансування діспори: бізнес-структури українських громад за кордонм. Взаємозалежність бізнесу і громадської діаспорської складової практично знищує ті цінності, на на які вона би мала орієнтуватися. Втілення проектів чи конкретні справи потребують фінансових вкладень. Останні доводиться просити у діаспорських бізнес-структур (кредитові спілки, банки,підприємці). А на бізнес орієнтовані дійові особи відповідно потребують лобіювання своїх інтересів у владі (як українській, так і в місцях проживання, пошук споживачів своїх продуктів (українські ресторани, газети) чи ринку збуту товарів (ті ж сувеніри чи сировинна продукція з Укрїни). Забезпечення такого лобіювання і ринку збуту їм забезпечать ті самі дійові особи діаспори, які їздять по світу, зустрічаються з політиками, бізнесменами, громадами, вміють робити піар і знають закони політичного маркетингу.
Поступово українська діаспора втрачає свій чистий вектор незалежності і незаангажованості в брудні схеми і стає фактично служанкою бізнес-інтересів. Останні в свою чергу служать законам бізнесу, а не громади. Посередниками як правило є посольства. Як шукають здобич, так зацікавлені шукають прибутку з допомогою діспори. На інше вистачає часу.
Ось і відповідь, чому інтереси громади мало відстоюються, не кажучи вже про конкретних людей. Саме тому я до сих пір не можу знайти нещасну 1000 Євро на оплату праці адвокатів заробітчан.
Якщо не має справи до відстоювання прав заробітчан, що має безпосереднє відношення до захисту іміджу українця за кордоном, то про який патетичний захист України говорять наші “промінентні”? Саме тому я відмовляюся брати участь у діаспорських шоу з виборів нових голів УВКР, будь то Дмитро Павличко, Михайло Ратушний чи Мирослава Роздольська. Саме тому у мене не має бажання їхати до Києва, щоб поплескати в долоні безкінечним патетичним пустопорожнім діаспорських “обранців”. Мені не хочеться бути білою ворою, коли змушена буду нерухомо сидіти, коли інші вітатимуть сподіваюсь не вставанням Президента Януковича під час його вітання діаспорі. Єдине на що сподіваюся, що закордонним українцям вдасться колись відділити бізнес- інтереси від інтересів грамадського суспільства. Однозначно, вони не можуть діяти в як 2 в одному і навіть не як 3 плюс один. Тільки один плюс один, людина і її сумління, можуть направити нас на вірну дорогу. Саме тому в світі часто вживають синтезу: “Чим відрізняється політик від громадьского активіста? Тим, що політик в своїх промовах думає думає про наступні вибори, а громадьских активіст про проблему, яку треба вирішити”. А вирішити треба проблему відсутності юридичного і фізичного захисту українців за кордоном.
http://immigrada.de/?p=15332
Автор: Ольга Самборська
Джеоело: http://immigrada.de/
16.07.2011
Пишу цього листа як викрик душі, який розтинає груди від споглядання тієї несправливості і “хвильової” байдужості до проблеми заробітчанства і українських мігрантів в світі. Підштовхнула мене до детального розглядання проблеми українських мігрантів ситуація, яка склалася навколо реального захисту 10 українських мігрантів в німецькому суді (детально про це в матеріалі Дякуємо, Дойчланд, вже не в силі…).
Як говорить матеріал, в Німеччині знаходиться безпрецендентна справа, яка передбачає юридичний захист прав українських заробітчан від свавілля німецької прикордонної поліції. Остання допускає відверті знущання над українськими мігрантами, подоружуючими і транзитерами, перебільшуючи свої службові права з боку відповідних службовців. Відсутність прецендетів публічного і юридичного захисту простого українця в Європі сприяє подальшому нівелюванню таких понять як свобода пересування українця в Європі, права українця як людини, повага гідності українця в європейському суспільстві. Від українок забирають ними народжених дітей і знаходять нишпорки в законах для виправдання своїх злочинів. Десятки невинно оштрафованих, обдурених, викинутих за межі суспільства нелегалів і т.п.
Зважаючи на вище означене, я взялася за непомірне як на журналіста завдання: довести за допомогою адвокатів неправомірність дій німецької поліції по відношенню до українських заробітчан, до яких були застосовані штрафні санкції, депортація, порушення їх людських прав, які невідповідають правопорушенню, яке їм інкрімінується. Власне і правопорушення ніякого не було, але безалаберність бюрократичної шангенської системи в повній її абсурдності.
В даний момент виясненням всіх юридичних деталей займається адвокатська канцелярія в Берліні, робота якої не оплачена. Під загрозою вирішальне слухання справи заробітчан в суді, бо адвокати відмовляються працювати безкоштовно. Заплатити ж їм (вони просять занежений гонорар в 1000 Євро) не має звідки. Останнє слово в цій справі має сказати закон І навіть якщо закони не завжди є справледливими, бо пишуться на захист системи, а не людини, то залишається вибір людської солідарності в рамках законів сумління. Саме на останню я мала сподівання.
У справі українських заробітчан в Німеччині саме українська солідарність могла б зіграти велику роль у відстоювані української гідності в західних країнах непомірно строгих і бюрократичних законів. На жаль, історія заробітчан вже від початку позначилася непомірною байдужістю до неї з боку українських офіційних інституцій (МЗС, посольство), депутатів (Зарубінський і Заєць летіли одним літаком з “депортованими”, проігнорувавши їх, див. З Берліна до Києва (з) Зайцем ), безпосереднього винуватця Львів-Інтуртранс, іспанське посольство, іспанські роботодавці і української діаспорської спільноти (СКУ, УВКР). Українські правозахистні організації теж відмовили в підтримці, бо в більшості своїй є лиш грантоїдами іноземних фондій, імітуючи захисту абстрактного мігранта.
Серед керівників мігрантських організацій Європи і Америки я побачила відсутність зацікавленності до справ конкретних мігрантів. Більше спостерігається зайнятість власною персоною у просуванні на “діаспорський Олімп”. Вражає, що серед великої кількості організацій діаспори не має жодної, яка б на міжнародному рівні займалася конкретними справами скривджених мігрантів. Є такі, які прокламують себе такими, але жодна з них не в силі підтримати професійно мігранта (ні юридично, ні фінансово).
Складається враження, що створюються дійсні “хвилі” (четверті, нові, українські) на воді, що відмивають проблеми до берега власних амбіцій, банківських рахунків і кар’єрного росту. Дійсного ж маяка, чи то в Україні, чи за кордоном, на якого класичний українських мігрант міг орієнтуватися в морі закордонних систем, не має. Чому?
Тому що ті, хто позиціонує себе “поводирями” українських мігрантів, втратили безпосередній зв’язок зі своєю “отарою” і мають її як щабель в політичній сходинці. Приклад,
1. “2004-го року ми започаткували громадський проект Четверта хвиля. Ми тоді внесли в списки 2 мільйони (людей). Це – 25% наших виборців.” (О.Шокало).
2. Американська громадська організація “Нова хвиля” на чолі з журналісткою Мирославою Роздольською: “Гуртуючи свої сили по всьому світу, «четвертa хвиля» вбачає потребу мати своїх депутатів у Верховній Раді України задля захисту прав і свобод трудових емiгрантів та їх родин.”
3. Нарада УВКР щодо створення центрального органу виконавчої влади з питань закордонного українства та представництва закордонних українців у Верховній Раді (відеорепортаж)
Для чого? Щоб літати літаками на бізнес-форуми і не бачити при цьому мігрантів, які в наручниках сидять на задній сидіннях літаків чи ледве зводять кінці з кінцями, бо в них забрано все? Чи може громадьсий активіст займатися і бізнесом, і громадьською активністю?
Приклад:
1. Дмитро Павличко і Михайло Ратушний:
“Пошук шляхів співпраці підприємців українських діаспор з підприємцями та організаціями України.”
2. “М. Роздольська, “виступила ініціатором і зараз займається підготовкою Бізнес-форуму українських підприємців, який заплановано провести 25 –26 вересня у Нью-Йорку).”(http://immigrada.de/?p=15325)
3. Європейська ассоціація українців (Олексій Толкачов, відомий як “«MannekenPis» за його акції вдягання пісяючого хлопчика в Брюсселі): “Європейська Асоціація Українців розпочала роботу з формування в Європейському Парламенті проукраїнської депутатської платформи, яка представлятиме та просуватиме інтереси України в ЄС.” (див. http://ukrassociation.eu/ua/about/)
Орієнтація на політику як лобістку бізнесу і на фінансові схеми, тим не менше не заважає всім, хто побачив себе “керманичем” українців в світі, продовжувати популістські спічі і дії. На інтернет-ресурсах Світового (www.ukrainianworldcongress.org) і Європейського Конґресу українців (www.eukrainians.net), Української Всесвітньої Координаційної Ради (http://www.uvkr.com.ua), всеамериканської організації “Нова українська хвиля” (www.newwave4.org) та десятки інших можна зустріти все (патріотичні націонал-орієнтовані заклики з акцентом на доволі політично контраверсійний термін “генофонд”, абстрактна національна ідея, інтелект,мігранти і т.д.), окрім реальної картини української міграції в світі, особливо нелегальної. Дуже мало висвітлюються преценденти конкретного захисту конкретних людей. Чому?Не має прецендентів, не має людей, які мають проблеми за кордоном, чи не має кому їх захищати? Схиляюся до останнього. І більше до того, що не має бажання їх захищати, бо це рутина і відсутність прибутку, а іноді і навіть суттєві фінансові втрати. Саме вони налякали голову СКУ Євгена Чолія, коли СКУ було запропоновано допомогти у справі заробітчан в Німеччини.
Мені достовірно відомо, що європейський і американський континент покриті мережею локальних міжнародних громадських організацій, які займаються мігрантами різних національностей. Не помітила, щоб бодай хтось з вищеозначениї дійових осіб орієнтувався на них. Шкода, бо саме вони мають неоціненних досвід з захисту мігрантів. Вони дійсно бачать цю складову суспільства. Українські ж популісти бачать в заробітчанській тематиці політичну нішу для свого просування “вгору”.
Ми не можемо виділити українського мігранта як якусь унікальну українську перлинку, яка існує сама по собі в світі, і яку треба повернути до українського сховища цінностей. Протилежно, український мігрант є частинкою глобального розподілу робочої сили в світі, яка реагує на рух і концентрацію капіталу. Український мігрант є гвинтиком розвитку світової економічної системи з її законами і динамікою. Самому йому ніколи не вистояти проти економічного тиску,так само як не вистояти німецькому чи іншому мігранту, який шукає джерел для виживання. І як ти не повертай мігранта в країну, в результаті лиш засвітяться нові політики, які ніби таке повернення забезпечували. Мігранти ж продовжуватимуть заробляти гроші за кордоном. А діаспора “співпрацюватиме з урядом”: Зустріч керівництва СКУ з президентом Януковичем.
Наодинці український заробітчанин не може йти проти вітру, проти законів розвитку глобальної економіки. Без підтримки реальної. Саме тому в світі наростає антиглобальних протестний рух, якого в україські популісти не хочуть чи не можуть врешті побачити. На жаль, в жодного з діаспорських “гучномовців” я не почула глибокого аналізу тієї ситуації, в яких опинився заробітчанин з України. І навіть, якщо популісти з України і діаспори хотіли би його втиснути в певні рамки, використати його для своїх корисних цілей, проблема є і залишається не вирішеною. Приклад тому, вищенаведений мною випадок заробітчан, справа яких знаходиться в Німеччині.
Навіщо тоді українцям, особливо закордонним, всі ці наддіаспорські надбудови? Може для того, щоб сплачувати туди внески і підставити свої голови для сходження найязикатіших на відповідні керівні позиції? А тим, хто такі позиції має, створити прецентдент для проведення відпустки-відрядження на Форум Українців чи збори СКУ в Україні з організацією музичного фольклорного шоу в “Палаці Україні”, Могилянці чи в якомусь виставковому центрі за рахунок держави такого настальгію втихомирюючого задоволення? Звичайно, створення видимості потужного світового українства дає привід для виділення потужних коштів на потужні проекти з фондів тієїж кульгаючої соціально держави українців. Тільки виконавці цих проектів чомусь рідко відчувають їх потужне втілення в громадське життя закордоння. Відхід цих коштів з української казни відчують соціально незахищені,і в першу чергу мігранти і їх діти.
Інша складова фінансування діспори: бізнес-структури українських громад за кордонм. Взаємозалежність бізнесу і громадської діаспорської складової практично знищує ті цінності, на на які вона би мала орієнтуватися. Втілення проектів чи конкретні справи потребують фінансових вкладень. Останні доводиться просити у діаспорських бізнес-структур (кредитові спілки, банки,підприємці). А на бізнес орієнтовані дійові особи відповідно потребують лобіювання своїх інтересів у владі (як українській, так і в місцях проживання, пошук споживачів своїх продуктів (українські ресторани, газети) чи ринку збуту товарів (ті ж сувеніри чи сировинна продукція з Укрїни). Забезпечення такого лобіювання і ринку збуту їм забезпечать ті самі дійові особи діаспори, які їздять по світу, зустрічаються з політиками, бізнесменами, громадами, вміють робити піар і знають закони політичного маркетингу.
Поступово українська діаспора втрачає свій чистий вектор незалежності і незаангажованості в брудні схеми і стає фактично служанкою бізнес-інтересів. Останні в свою чергу служать законам бізнесу, а не громади. Посередниками як правило є посольства. Як шукають здобич, так зацікавлені шукають прибутку з допомогою діспори. На інше вистачає часу.
Ось і відповідь, чому інтереси громади мало відстоюються, не кажучи вже про конкретних людей. Саме тому я до сих пір не можу знайти нещасну 1000 Євро на оплату праці адвокатів заробітчан.
Якщо не має справи до відстоювання прав заробітчан, що має безпосереднє відношення до захисту іміджу українця за кордоном, то про який патетичний захист України говорять наші “промінентні”? Саме тому я відмовляюся брати участь у діаспорських шоу з виборів нових голів УВКР, будь то Дмитро Павличко, Михайло Ратушний чи Мирослава Роздольська. Саме тому у мене не має бажання їхати до Києва, щоб поплескати в долоні безкінечним патетичним пустопорожнім діаспорських “обранців”. Мені не хочеться бути білою ворою, коли змушена буду нерухомо сидіти, коли інші вітатимуть сподіваюсь не вставанням Президента Януковича під час його вітання діаспорі. Єдине на що сподіваюся, що закордонним українцям вдасться колись відділити бізнес- інтереси від інтересів грамадського суспільства. Однозначно, вони не можуть діяти в як 2 в одному і навіть не як 3 плюс один. Тільки один плюс один, людина і її сумління, можуть направити нас на вірну дорогу. Саме тому в світі часто вживають синтезу: “Чим відрізняється політик від громадьского активіста? Тим, що політик в своїх промовах думає думає про наступні вибори, а громадьских активіст про проблему, яку треба вирішити”. А вирішити треба проблему відсутності юридичного і фізичного захисту українців за кордоном.
http://immigrada.de/?p=15332
Відповіді
2011.07.24 | ОЛЕСЯ
Re:Мусить бути постійною у висвітленні. Не тільки на папері, але
у першу чергу на обговоренні до конкретних дій. Авторка дуже слушно підкреслює важливість справжнього дійового органу, а не його підміну чи навіть бездіяльність. Не хочу бути критичною ( не мій профіль життя), але є організації дуже дієві і таки багатьом допомагають ( було б просто несправедливо применшити їх роль у допомозі), але є й такі, що не виправдовують своєї місії навіть відповідно до назви. Захист прав людей поза батьківщиною повинен стояти на чільному місці допомоги від діаспрори. Однак, у першу чергу треба кожному також бути більш обізнаними з правами і обв'язками до тієї країни до якої вирушають навіть у туристичну поїздку, вже не кажучи про робочу. Бо, як кажуть рятування потопаючих - робота рук тих, що потопає.