Тута є багато журналістів, то маю до Вас питання, чи є наведене твердження правдивим (+л)
08/03/2011 | Хвізик
Когда я служил в КГБ, у нас как легенда передавались из уст в уста рассказы об отказах наших граждан от вербовки. Для них это был рискованный шаг, требовавший большого мужества. От вербовки чаще всего отказывались деятели искусства, писатели и, как ни странно, военные. Случаев же такого отказа у журналистов я не знаю ни одного. Да и как откажешься, если только после вербовки тебя могут выпустить на несколько дней за границу, где ты напишешь серию очерков, которые, может быть, принесут тебе известность. Твой профессиональный престиж повысится. А если откажешься, КГБ отомстит - тебя не назначат заведующим редакцией, диссертацию не допустят к защите, а издательство, где готовилась к выходу твоя книга, без объяснения причин вернет рукопись. Даже квартира, которую ты должен был получить после 20 лет ожидания, будет отдана другому. Но самым тяжелым и унизительным станет запрет задавать вопросы о причинах всего этого: начальник лишь многозначительно улыбнется и молча разведет руками...
взято звідси
http://lib.rus.ec/b/243419/read
Преображенский "КГБ в русской эмиграции"
про автора
Преображенский Константин Георгиевич. Русский. Родился в 1953 году в Москве в семье военнослужащего.
После окончания в 1970 году средней школы поступил в Институт стран Азии и Африки при МГУ, который окончил в 1976 году. В 1975-76 годах стажировался в Токио, в японском университете Токай.
В 1976-91 годах служил в Первом Главном управлении КГБ СССР.
В 1980-85 годах - корреспондент ТАСС в Токио.
В 1985 году был вынужден покинуть Японию в результате шпионского скандала.
Последняя должность в КГБ - референт начальника Научно-технической разведки по работе по Китаю.
Автор книг:
«КГБ в русской эмиграции» Вашингтон, 2007.
«КГБ в Японии» Москва, 2000.
«Шпион, который любил Японию» Токио, 1994.
«Неизвестная Япония» Москва, 1993.
«Как стать японцем» Москва, 1989.
«Спортивное кимоно» Москва, 1985.
«Бамбуковый меч» Москва, 1982.
Повести «Каратэ начинается с поклонов» и «Очень новая старая пагода», написанные автором в возрасте 22 лет, включены Ленинградским отделением АН СССР в академическую антологию «Советские писатели о Японии», Ленинград, 1987.
С 2003 года живет в США.
взято звідси
http://lib.rus.ec/b/243419/read
Преображенский "КГБ в русской эмиграции"
про автора
Преображенский Константин Георгиевич. Русский. Родился в 1953 году в Москве в семье военнослужащего.
После окончания в 1970 году средней школы поступил в Институт стран Азии и Африки при МГУ, который окончил в 1976 году. В 1975-76 годах стажировался в Токио, в японском университете Токай.
В 1976-91 годах служил в Первом Главном управлении КГБ СССР.
В 1980-85 годах - корреспондент ТАСС в Токио.
В 1985 году был вынужден покинуть Японию в результате шпионского скандала.
Последняя должность в КГБ - референт начальника Научно-технической разведки по работе по Китаю.
Автор книг:
«КГБ в русской эмиграции» Вашингтон, 2007.
«КГБ в Японии» Москва, 2000.
«Шпион, который любил Японию» Токио, 1994.
«Неизвестная Япония» Москва, 1993.
«Как стать японцем» Москва, 1989.
«Спортивное кимоно» Москва, 1985.
«Бамбуковый меч» Москва, 1982.
Повести «Каратэ начинается с поклонов» и «Очень новая старая пагода», написанные автором в возрасте 22 лет, включены Ленинградским отделением АН СССР в академическую антологию «Советские писатели о Японии», Ленинград, 1987.
С 2003 года живет в США.
Відповіді
2011.08.03 | OlalaZhm
Я журналіст, але почала працювати у 1992. КГБ вже не було
2011.08.03 | Хвізик
про молодих, хто так думає,як Ви, він також говорить. Я точної цитати швидко не знайду, але суть
у тому, що подібна точка зору є в загальному випадку помилковою, за винятком короткого періоду кінця 80х - початку 90х(особисто я не сильно вірю у існування навіть того короткого виняткового періоду, хоча можливо він і правий)
2011.08.03 | igorg
Скільки серед дисидентів було журналістів? І кожну з наведених причин
можна застосувати до будь якої професії, аж до двірника включно.Вочевидь у гебешника свої рахунки із журналістами . Хоча журналісти фактично були при штаті райкомів та обкомів партії, це майже їхні, то для чого власне їм відмовлятися.
2011.08.03 | OlalaZhm
Re: Скільки серед дисидентів було журналістів? І кожну з наведених причин
Так отож. В союзі майже всім пропонували "сотруднічать с органами", "біть бдітєльнимі" - окрім, можливо, домогосподарок з трьома дітьми. Та й то - дивлячись, чия то господарка. Знаю випадки, коли в сім"ях ставалися розколи через те, що жінку примушували стукати на чоловіка, що мав якусь більш-менш високу посаду.Всі ці легенди про шпійонів дурні, бо без документів з архівів нічого не зрозуміти.
А щодо того, що КГБ (чи то вже не знаю як воно тепер у сусідів називається) дуже швидко оговталось і почало знову мацати нестійких громадян - то факт. Сама знаю. Просто після 1991 стало не страшно відмовлятися і тому люди навіть про такі випадки "вербування" дозповідали в компаніях
2011.08.03 | Sakharov
Я став професійним журналістом вже після спроби вербування
Був в обласній управі Руху і водночас через Набоку давав інформацію на Свободу. Пройшов вербування з цікавости як це робиться майже до кінця, мені навіть псевдо вже вигадали. Але у вирішальний момент послав їх до дупи. Шок у товаріща полковника був неабиякий. А я розповів усім як вони це роблять. Дуже вони тоді на мене образилися і давити почали не по дитячому, навіть кримінальну справу намагалися порушити з вигаданого приводу. Та вже пізно було - совок доживав останні місяці.Мушу сказати шо вербувати, вочевидь, намагалися усіх у моєму оточенні. Але не усі розповіли про спроби вербування.
2011.08.03 | Хвізик
Re: Я став професійним журналістом вже після спроби вербування
Sakharov пише:> Мушу сказати шо вербувати, вочевидь, намагалися усіх у моєму оточенні. Але не усі розповіли про спроби вербування.
в моєму оточенні також пробували вербувати майже всіх, але багато хто посилав на йух одкритим текстом.
Чим більше талановита людина, тим нижчими є шанси її завребувати.
І навпаки, тупі вербувалися зазвичай легко, не знаю, чи багато з них для ГБ було користі, крім банального стуку.
Але й щодо талановитих вони, коли хтіли, то вміли працювати. Там їм доводилося діяти більш тонкими методами.