Задумано було красиво – спробувати притягти громадянина Януковича В.Ф., котрий зараз декотрими вважається і вже точно вважає себе самого президентом України, до юридичної відповідальности за невиконання на цій посаді обіцянок, даних у його передвиборчій програмі. Навіть не за казкове "покращення життя вже сьогодні", котре ще тоді зробило з Януковича посміховисько, а сьогодні – об'єкта ненависти і прокльонів з боку значної частини навіть колишнього власного електорату, а, кажучи зрозумілою пацанам мовою, "чисто конкретно": за невиконання обіцянок: - щодо запровадження податкових канікул для малого бізнесу терміном на п`ять років, - щодо зниження ПДВ до 17%, - щодо переходу на контрактну службу в армії. Гр-н Янукович тоді своїм виборцям просто кажучи, набрехав. І тепер інший громадянин спробував примусити брехуна відповісти за набрехане. Не вийшло - Вищий адміністративний суд України рішучо став на захист "гаранта"¹. Власне, я не знаю, на що сподівався позивач пан Д. Ільченко юридично: з цілком формально-правового боку законодавство і справді не передбачає ні відповідальности за невиконання передвиборчих обіцянок (електоральне шахрайство), ні обов'язку "гаранта" подавати до Верхоради ті чи інші закони. Кандидатам на владні посади в Україні брехати не заборонено. Походивши свого часу до низки судів адміністративної юрисдикції з позовами до найвищих органів влади і посадовців з позовами щодо прямих і незаперечних порушень ними Конституції України та законів², я давно припинив дивуватися феєричній вигадливости тутешньої тьоті Феміди навіть у випадках, здавалося б, найочевидніших – судді, захищаючи беззаконня влади, владців і системи, виявляють дива маніпулювання фактами, документами, нормами тощо. Так що шансів виграти цю справу, тим більш у судовій системі, зовсім не призвичаєній шукати і відшукувати право навіть там, де букви закону хором мовчать, у позивача, слід визнати, не було. Але, повторюся, було і правильно, і красиво, принаймні з таких міркувань: а) якщо ми не можемо сьогодні змусити владу відповісти, ми можемо змусити її виправдовуватися і демонструвати тим, хто того ще не зрозумів, її сутність, як, втім, і сутність цього "судочинства", нескінчено далекого від правосуддя, б) "правонапад" – не найгірший чинник правозахисту, в) комплекс одночасних (себто не в одну мить, а у певному періоді), несиметричних і різноманітних (від ненасильницьких вуличних акцій до цілком обгрунтованих і доречних судових позовів) координованих дій українців могли б дати кумулятивний ефект, подібний до ефекту DDoS-атаки – тільки не на комп'ютерний сервіс, а на теперішню регіональну владу та її фетишизовану "стабільність". На певному рівні навантаження системи, як відомо, не витримують і стають нестабільними. В сьогоднішній Україні мета консервації "стабільної" влади пацанів цілком органічно виправдовує засоби (зокрема - брехливі обяцянки-цяцянки). У дискурсі постсовкового неофеодалізму брехати – гарно. А за свіжим рішенням суду – і правомірно, навіть кандидатам на найвищі державні посади. Ми це, звичайно, знали і раніше, але добре, що тепер підтверджено офіційно, для усунення можливих когнітивних дисонансів у деяких виборців. А скоро – 2012 рік, апріорі інфернальний не фантазіями давніх майя чи скорше дослідників давніх майя, а поєднанням в одному році "потьомкінсько-деревенського" європейського чемпіонату з "копаного м'яча", виборами президента у США і виборами до Верховної Ради. І, цілком можливо, нам невдовзі натхненно збрешуть про доконечну необхідність перенести верховнорадянські вибори на 2015 рік – з метою, скажімо, економії бюджетних коштів, оптимізації діяльности органів влади, забезпечення демократії і, ясна річ – стабільности. А далі – 2015 рік, і я здивуюся, якщо невсипуща і невтомна, слід вважати, діяльність³ "науково-експертної групи з з підготовки Конституційної асамблеї" ім.Л.Кравчука не призведе у підсумку до спроби провести вибори Януковича-2 не прямим загальним голосуванням, а у Верхораді, під густим соусом казкової брехні про, знов-таки, демократизацію, наближення до Європи, Венеціанську комісію і, ясна річ – стабільність. В обох цих випадках резистентність суспільства до брехні і камуфльованої нею сваволі визначатиме чи справді український народ заслуговує на таку владу, або вона – це все ж таки є патологією, своєчасно ліквідованою. Напевно, в усіх країнах влада бреше, а політики не становлять найчеснішу групу населення. Проте не усюди брешуть так нахабно, так безсоромно, так натхненно і так безкарно, і не усюди пафосна брехня, загострюючись у періоди "політичної доцільности" є, поряд з винятковим жлобством, сутністю політики. Було б добре нам це врахувати. Якщо ж українці не врахують і ковтатимуть майбутню брехню і беззаконня в обгортці "доцільности" так саме, як раніше майже мовчки проковтнули саботаж (у той чи інший спосіб) владою аж трьох виборів⁴, то не те що нацією, а навіть електоратом зватися буде мабуть якось недоречно. Олександр Северин, к.ю.н. ^{Примітки: 1http://www.pravda.com.ua/news/2011/08/3/6446852/ 2Для прикладу: справи про: - протиправність довготривалого неприйняття регламенту ВРУ у вигляді закону, - протиправність скасування місцевих виборів 30.05.10, - протиправність непризначення виборів до ВРУ, котрі мали відбутися 27.03.11 3http://maidanua.org/static/news/2011/1311862082.html 4Окрім зірваних владою виборів 30.05.10 та 27.03.11, ще і вибори до ВРУ 2008-го року, призначені Ющенком і саботовані ("вибори – злочин проти народу") урядом Тимошенко.}

Відповіді

• 2011.08.06 | Олекса

  Re: Доцільна брехня, брехлива доцільність

  !!! Боже, бережи його! Тобто, Северина.