09/02/2011 | Святослав Караванський

І день іде, і ніч іде,
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде,
Апостол правди і науки?
Т. Шевченко

Юридичну систему базовану на чесному праві світ зве правосуддям. Коли ж право потрапляє до рук злочинців, то на таке право нема кращого терм-ну як кривосуддя. Іншими словами, кривосуддя - це така юридична система, яка не засуджує, а виправдує злочинців. Засуджує – незлочинців.
Візьмімо такий приклад. Дуже високий урядовець замовив убивство. Пра-восуддя має такого урядовця за вбивцю. Кривосуддя ж оцінює дії урядовця, як перевищення службових повноважень, тобто ніби якийсь незначний службо-вий огріх, на взір халатности.
Бачите різницю?
А тепер міркуймо самі.
Уявіть собі, що Вам на день народження Ваш знайомий прислав дуже до-рогий дарунок, який доставив Вам його, скажімо, диспетчер. То кому Ви маєте дякувати: дародавцю-знайомому чи дароносцю-диспетчеру? Очевидно, що да-родавцю, власнику дарунку, хто надумав подарувати його Вам. Йому належить Ваша подяка.
А що таке замовне убивство з погляду чистої науки? Це подарунок із зна-ком мінус. Подарунок із знаком мінус потребує й подяки із знаком мінус, тобто кари. Ця кара, як і подяка за дарунок, належить передусім дародавцю-замов-нику вбивства. Дароносець-кілер теж заслуговує кари, але головний убивець не він, а замовник – дародавець із знаком мінус.
Саме так має міркувати справедливе правосуддя.
Усі інші рішення цього Гордієвого вузла сучасної юридичної науки у тій чи іншій мірі відхиляються від справедливого правосуддя. Серед цих відхи-лень переоцінка вбивства на перевищення службових повноважень, це най-вище досягнення правосуддя, що перебуває в руках злочинців, тобто кривосуд-дя.
Наше міркування стосувалося до, сказати б, чистого випадку замовного убивства, де не взято до уваги ні особи замовника, ні особи жертви. Коли ж за-мовник – це не просто пересічний платій податків, а людина з повновашеннями, тоді вина замовника ще більша. Бо людина з повноваженнями має бути зразком
для громади і аж ніяк не коїти злочини. Ще більше обтяжує вину замовника, якщо його жертва – журналіст, який викривав злочинні дії, зокрема й замов-ника.
Кривосуддя не бере цих додаткових обтяжливих для замовника фактів, бо кілер убиває людину, не маючи жодних громадських повноважень, а замовник робить це саме, нехтуючи довіру громади і зневажаючи цю довіру. І коли кілер у випадку із журналістом знову-таки вбиває живу людину, то замовник у цьому разі вбиває викривача злочинів, зхисника правди і людських прав, що збільшує провину саме замовника, а не кілера.
Ці міркування свідчать, що з двох напарників замовного убивства саме замовник несе головну відповідальність за Каїнів злочин.
У разі, коли під час наділення замовника найвищими державними пов-новаженнями він складає присягу додержувати законів держави, це ще більше обтяжує його вину. Бо в такому разі ідеться не лише про вбивство, але й про порушення замовником присяги, що рівнозначно державній зраді.
Криводуддя соромливо закриває очі на ці всі моменти, кваліфікуючи вбивство, кривоприсягу та державну зраду як перевищення службових повноважень, тобто ніби щось на взір службової халатности.
І це робиться на очах світу у ХХІ столітті.
З того всього напрошущться питання:
Скільки ще років має проіснувати Незалежна Україна, щоб кривосуудя поступулося місцем правосуддю?