11/14/2011 | Pavlo Z.

Переклад Григорія Дашевського


Яким жорстоким буває народ, коли повстає, - нищівний потік, не щадить нічого на своєму шляху. Народ не слухає нічиїх криків про допомогу, не допомагає тому, хто в біді. Від кожного мужа народ відмахнеться недбало, в сторону відкине його. Тиранія однієї людини - найлегший вид тиранії, адже в кінцевому рахунку одна людина - усього лише людина. Група людей позбудеться від нього, як тільки побажає; людину може усунути й інша така ж людина, сама по собі незначна і нікчемна. Але тиранія мас - найсуворіша тиранія, бо хто може противитись нищівному потоку, сліпій нездоланній силі?


Я люблю свободу народних мас, їх вільний рух, без жодного пана над ними. Розбивши кайдани, вони співають і радіють, святкуючи звільнення від болю і горя. Але як же я їх боюся! Я люблю маси так само, як люблю батька, а й боюся їх точно так само, як його. У бедуїнській громаді, що не знає верховної влади, хто перешкодить батькові покарати свою дитину? О, діти люблять його, але вони ж його й бояться. І так само я люблю народні маси і боюся їх, як люблю і боюся мого батька.


Коли щасливі, маси бувають такими добрими і носять тоді своїх синів на руках. Так носили вони Ганнібала, Барклая, Савонаролу, Дантона, Робесп'єра, Муссоліні і Ніксона, але якими ж жорстокими вони стають, коли розсердяться! Вони отруїли Ганнібала, спалили Савонаролу, відправили Дантона на гільйотину. Робесп'єра погубила його улюблена наречена, і народ тягав вулицями труп Муссоліні і плював в обличчя Ніксону, що назавжди залишав Білий дім, а за кілька років перед тим аплодував його приходу!


Як страшно! Хто докричиться до байдужої душі мас і наділить її почуттями? Хто заговорить з колективним розумом, що не втілений в жодній окремій людині? Хто візьме за руку мільйони? Хто почує мільйони слів з мільйонів вуст? У цьому нескінченному реві і гуркоті хто буде почутий і зрозумілий? Хто кого звинуватить?


Народні маси - це ті, хто отруїв Ганнібала, хто спалив Савонаролу, знищив Робесп'єра, ті, хто вас любив, але забував зайняти для вас навіть місце в кіно, навіть столик в кафе, хто вас любив, але не виявляв цього ніяк, ніколи, ні в чому ...


Ось що маси зробили і як і раніше роблять з такими особистостями. Так на що ж сподіватися мені, бідному бедуїну, в сучасному шаленому місті? Побачивши мене, люди кидаються до мене - побудуй нам гарний будинок! Проведи хорошу телефонну лінію! Побудуй дорогу до моря! Відкрий публічний парк! Злови нам риби! Напиши заклинання, яке б захистило нас! Стань весільним батьком для моєї дочки! Убий цю собаку і купи нам кішку! А у бідного, розгубленого бедуїна з палицею на плечі немає навіть свідоцтва про народження. Він не зупиниться на червоне світло і не злякається, коли його зупинить поліцейський.


Я відчуваю шкірою, як маси, не знають жалю навіть до свого рятівника, товпляться навколо, обпалюючи мене своїми поглядами. Навіть коли вони мені аплодують, вони мене немов колють і щипають. Я неграмотний бедуїн, я нічого не знаю ні про фарбування будинків, ні про водогони. Я п'ю дощову або колодязну воду прямо з долоні, відціджуючи пуголовків полою бурнусу. Я не вмію плавати - ні на спині, ні на животі. Я не знаю, як виглядають гроші. Але кого я ні зустріну, усі просять мене про ці, невідомих мені, речі. У мене самого їх нема - я відібрав їх у злодіїв, вирвав з мишачих зубок, з собачих іклів. Я роздавав багатства жителям міста, як благодійник, що з'явився з пустелі, як визволитель від кайданів і ланцюгів. Щоб повернути вкрадене, потрібен час і потрібні зусилля не однієї людини. Але шалені жителі міста невідступно просять мене. Я був єдиним, у кого немає нічого у власності, хто нічим не володіє, і тому, на відміну від них, я не просив про послуги водопровідника, перукаря і т. п. А раз я один ні про що не просив, то моє становище стало абсолютно унікальним і навіть неприродним. Тому мене, як і раніше обступають з проханнями та скаргами, хоча, мушу визнати, тут є і моя вина.


Одним словом, не на радість з'явився я в місто. Тому відпустіть мене, дозвольте пасти моє стадо, яке я залишив у долині під наглядом матері. Але моя мати мертва, і старша сестра мертва. Мені говорили, що в мене були й інші брати і сестри, але їх вбили американські літаки. Так дайте мені спокій. Навіщо ви мене переслідуєте, навіщо показуєте на мене вашим дітям? Навіть вони тепер біжать за мною і кричать: «Точно, це він!» Чому не залишите мене в спокої, не дозволите спокійно ходити по ваших вулицях? Я людина, подібно до вас я люблю смак плодів, але чому ж ви не пускаєте мене на свій ринок? І до речі, чому не видаєте мені паспорт? Втім, навіщо він мені, раз мені заборонено подорожувати - і як туристу, і заради лікування. Тільки як офіційна особа я можу виїжджати, ось чому я вирішив втекти до пекла.


Дорога в пекло - не така, як ви думаєте, і не схожа на вигадки ваших лжепророків. Я розповім вам, яка вона, - я, двічі пройшов по цій дорозі. Мені вдалося перепочити і поспати в пеклі, і можу вам сказати, що ці дві ночі - з найпрекрасніших в моєму житті, ці дві ночі в пеклі, коли я був зовсім один. Мені було в тисячу разів краще, ніж коли я жив серед вас. Ви гнали мене і позбавляли мене спокою, і мені довелося рятуватися втечею в пекло.


Переклад здійснено за виданням:
Qaddafi, Muammar
Escape to Hell and Other Stories
1998 Stanke, Montreal, New York

P.S. Даю цю тему тому, що цілком припускаю, що з Каддафі весь час чинили підло і нечесно.