ЄВРО-2012: Олімпійське “кидалово”
12/09/2011 | zakhystpratsy
http://zahist.wordpress.com/2011/12/09/olimp-kidalovo/
ЄВРО-2012: Олімпійське “кидалово”
ЄВРО-2012.. НСК Олімпійський… останнім часом пафос навколо цих слів набув свого резонансу, а головний стадіон України та його реконструкція стали не тільки головною подією року, але й, ледь, не національною гордістю. Принаймні в цьому переконує влада…
Та в той же час грандіозний стадіон обернувся і грандіозним «кидаловом». Будівництва в нашій країні завжди славилися аферами – це найліпший спосіб відмивання грошей. Скільки їх було відмито на такому будівництві, як реконструкція київського НСК Олімпійський вже ніхто і не порахує. Так само як ніхто вже й не порахує скільки горя зазнали будівельники і їх сім`ї завдяки аферистам, яких долучили до реконструкції стадіону…
Цей текст – це зовсім не розповідь про стадіон і про гордість за Євро 2012, він просто відлуння обурення тих, чиїми руками реконструювався той стадіон.
Будівельні роботи йшли 3 роки. З кожним днем фінансування все росло, кількість мільярдів вкладених в найдорожче будівництво стадіону в Європі зростала. Ніхто не шкодував грошей. Ще б пак, адже стадіон має забезпечити безпечне дозвілля та неймовірно позитивні відчуття кожного разу більш як для 70 тисяч людей, яких може одночасно вмістити стадіон!
Проте «я ніколи туди не піду, на той стадіон, НІКОЛИ!» – каже один з будівельників, а на питання «чому??», зауважує – «бо спогади жахливі… та і якість будівництва часто під сумнівом: от як якісно, на твою думку, будували люди, яких постійно кидали на гроші і які ледь не кожен день мінялися?»… проте будемо вірити в краще.
З самого початку робіт Інтернет і газети, буквально захлиснули робочі й будівельні вакансії на стадіоні. Кожен ранок в різних місцях Києва (наприклад на тому ж залізничному вокзалі, чи біля «Планетарію») товпилися люди, які бажали найнятися на сезонну роботу, чи хоч виконати одноразові роботи, але щоб отримати своєю працею гроші…
І зовсім не від доброго життя люди їхали на те будівництво в Київ покидаючи сім`ї, і вже точно не з метою підвищити прибутки аферистів та власників капіталу. З усієї України (і, ясна річ, не тільки з України) з`їжджалися вони, й ніхто ніколи і приблизно не скаже скільки їх пройшло через це будівництво…
«А умови праці, техніка безпеки як?» – запитав я у Віталія, який вже 3 місяці працює на НСК (єдиний робітник, кого не кинули з усіх з ким я спілкувався): «ну як і кругом – ходили ,перевіряли, хоча й не завжди перевіряли саму техніку безпеки, а часто просто «перевіряли» хабарі… ясна справа, що деякими нормами нехтували, адже за всім не услідкуєш.. тим паче робітникам часто не сплачували зарплатню, на нервах деякі навіть напивалися… » .
«Будівельника, який приїхав з київської області і працював на реконструкції НСК «Олімпійського», на паркінгу стадіону придавила насмерть плита. Подробиці інциденту поки що не повідомляються. Це вже сьома смерть будівельника за три роки реконструкції головної арени Євро-2012.» – повідомлялося в новинах…
- Кажуть чоловік сім загинуло вже. Хлопці розказували що один з висоти упав, так просто картоном прикидали, так і лежав до вечора…
- А потім?
- А хто ж його знає, що там потім було.. – розповів один з будівельників, котрий вирішив не називатися.
«Ми на все готові і все розуміємо, але… люди працюють старанно, себе не шкодують, навіщо ж так кидати? Ми тепер дуже рішуче налаштовані!»
В цілому схема проста і банальна. Інвестори і держава «башляють» на стадіон державної власності, державне підприємство «НСК Олімпійський» наймає генпідрядників – зокрема крупну компанію «Київміськбуд». Ті, відповідно, наймають субпідрядників: в основному невеликі приватні підприємства (частіше просто зареєстровані ФОП і СПД), на окремі роботи. Тому повного списку тих підприємств, послугами яких користуються генпідрядник нема ні в кого.
Таке підприємство-субпідрядник набирає на роботу людей, часто обіцяючи відносно великі суми, наприклад по 200 грн за квадратний метр штукатурки, або плитки – люди тому вірять, бо часто чують в ЗМІ ті мільярдні цифри, котрі вкладено в стадіон. Потім ціна падає, людям деякий час дають якісь аванси, щоби вони продовжували роботу, або ж не дають нічого взагалі.
Ошуканий робітник іде до генпідрядника. Той показує, що гроші на роботу і на оплату праці було заплачено субпідряднику, тож генпідрядник знімає з себе відповідальність і показує, що «не при справі»…
Петро – робітник приїхавший на заробіток з Чернігівщини каже, що його кинули на стадіоні тричі (!) і всі три рази в різних фірмах. Ще він зауважує, що одні і ті самі директори та бригадири інколи представляють різні фірми. Петра на Олімпійський привів знайомий.
А, наприклад, Анатолій з Черкащини зі своїм товаришем з Запоріжжя приїхали в Київ знайшовши пропозицію роботи на НСК Олімпійський в Інтернеті. Їх зустрів один з директорів фірми «Лівінг» і провів на будівництво, показуючи фронт робіт. Хлопці вирішили не зволікати і в той же день взялися за роботу.
Ясна річ ніяких договорів з ними ніхто підписувати не збирався, більш того в них ніхто навіть не питав ані про якийсь документ, що хоч засвідчує особу. Так, взяли номери телефонів і сказали що робити. При приході на роботу були лише табелі, в яких хлопці писали прізвища, і за якими потім пару разів на день робили перекличку.
Як кажуть хлопці, на стадіоні склалася така собі «кругова порука» і мало того, що їх «кидали» власники і директора приватних підприємств, так ще й намагалися кинути, здавалося б, такі самі робочі – їхні бригадири (які грали роль і бухгалтерів).
Зазвичай найбільші «кидалова» там, де багато обіцяють. Хлопці про це чули, тому не велися на спокуси піти в інші приватні фірми, де пропонують неймовірну заробітну плату за обсяг виконаної роботи. Вони вирішили, що краще стабільність, адже на стадіоні працювали навіть такі люди, котрих кидали по декілька разів і вони все-одно «велися» на подібні обіцянки.
Тому вони лишалися в «Лівінгу», де розрахунок мав бути двічі на місяць і лише по 150 грн за робочий день. Лишалися і вірили, що вони крім того мізерного першого «авансу» отримають і решту зарплатні… Хлопці бажали стабільності і навіть не думали, що й на таких умовах їх ошукають…
Одного разу, коли хлопцям затримували аванс, хтось заїкнувся про трудові договори. В той день бригадир приніс пачку тих договорів і кинув їх на стіл, сказавши «заповнюйте, кому треба». Ніхто, навіть ті що насмілились їх взяти, не заповнили бланки – людям створили таку моральну атмосферу.
Час ішов, робота кипіла, а обіцяної зарплатні не було; тепер навіть авансу. Одного разу один з директорів фірми таки приїхав щоб «підігріти» будівельників черговою мізерною сумою і обіцянкою, але побоявся вийти з машини – просто передав через вікно гроші бригадиру, а той вже роздав робочим. Хлопці і дійсно були налаштовані серйозно, якби їм тоді потрапив в руки директор-аферист, то навряд чи він би залишився цілим після зустрічі з робітничим класом.
Крім того на хлопців повісили борг за гуртожиток, так як вони сплатили лише половину, а другу частину при «прийнятті на роботу» обіцяла виплачувати фірма. Хлопці зверталися до бригадира, щоб той поговорив з начальством, а натомість… їм почали дзвонити директори фірми та погрожувати фізичною розправою, казали, що вивезуть на ліс і тоді вже зарплатня нікому не знадобиться.
Кожного дня з`являлися нові обличчя, змінюючи попередньо ошуканих робітників. Хтось ішов в інші ПП, на інші об ` єкти, проте і там справи часто були не кращі. Людям пообіцяли розплатитися перед Великоднім святом. Проте не розрахувалися й після…
Відношення начальства до людей – як до в` язнів концтаборів, чи якоїсь «нижчої касти», та цим вже нікого не здивуєш. Подібні начальники звикли наживатися на чужій роботі. Це їх «професія».
Один з моїх співрозмовників розповів про людину, котра працювала в їхній бригаді – будівельника котрого «кинули» на Олімпійському. У нього біда – родич потребував операції. І людина не знала що робити – терміново потрібні були гроші. Будівельник майже цілодобово працював, а його ошукали в такий тяжкий для нього час.
А Анатолій так і не дочекавшись зарплати (а борг фірми перед ним становить більш як 7000 гривень) перейшов на інший об` єкт – адже сім` ю годувати треба. Це було будівництво нового терміналу в аеропорту «Бориспіль» – тема варта окремої розмови. Будівельника кинули і там…
Згодом він зовсім випадково натрапив на «будівельну» первинку «Захисту Праці» і звернувся до її профкому – Віталія Махіньки. Нині тою фірмою «Лівінг», під громадським наглядом профспілки, займається міська прокуратура, а хлопці чекають справедливого суду.
До речі, як виявилося, таки кинули і їх бригадира, котрий цілком лобіював інтереси начальства фірми-афериста. Така іронія долі. Тепер бригадир каже, що ніколи не буде допомагати начальству будівельних липових фірм в їх низьких намірах щодо попрання прав робітників. Будемо сподіватися що це дійсно так…
Джерело: Клуб Журналістських Розслідувань “Захист Праці”
ЄВРО-2012: Олімпійське “кидалово”
ЄВРО-2012.. НСК Олімпійський… останнім часом пафос навколо цих слів набув свого резонансу, а головний стадіон України та його реконструкція стали не тільки головною подією року, але й, ледь, не національною гордістю. Принаймні в цьому переконує влада…
Та в той же час грандіозний стадіон обернувся і грандіозним «кидаловом». Будівництва в нашій країні завжди славилися аферами – це найліпший спосіб відмивання грошей. Скільки їх було відмито на такому будівництві, як реконструкція київського НСК Олімпійський вже ніхто і не порахує. Так само як ніхто вже й не порахує скільки горя зазнали будівельники і їх сім`ї завдяки аферистам, яких долучили до реконструкції стадіону…
Цей текст – це зовсім не розповідь про стадіон і про гордість за Євро 2012, він просто відлуння обурення тих, чиїми руками реконструювався той стадіон.
Будівельні роботи йшли 3 роки. З кожним днем фінансування все росло, кількість мільярдів вкладених в найдорожче будівництво стадіону в Європі зростала. Ніхто не шкодував грошей. Ще б пак, адже стадіон має забезпечити безпечне дозвілля та неймовірно позитивні відчуття кожного разу більш як для 70 тисяч людей, яких може одночасно вмістити стадіон!
Проте «я ніколи туди не піду, на той стадіон, НІКОЛИ!» – каже один з будівельників, а на питання «чому??», зауважує – «бо спогади жахливі… та і якість будівництва часто під сумнівом: от як якісно, на твою думку, будували люди, яких постійно кидали на гроші і які ледь не кожен день мінялися?»… проте будемо вірити в краще.
З самого початку робіт Інтернет і газети, буквально захлиснули робочі й будівельні вакансії на стадіоні. Кожен ранок в різних місцях Києва (наприклад на тому ж залізничному вокзалі, чи біля «Планетарію») товпилися люди, які бажали найнятися на сезонну роботу, чи хоч виконати одноразові роботи, але щоб отримати своєю працею гроші…
І зовсім не від доброго життя люди їхали на те будівництво в Київ покидаючи сім`ї, і вже точно не з метою підвищити прибутки аферистів та власників капіталу. З усієї України (і, ясна річ, не тільки з України) з`їжджалися вони, й ніхто ніколи і приблизно не скаже скільки їх пройшло через це будівництво…
«А умови праці, техніка безпеки як?» – запитав я у Віталія, який вже 3 місяці працює на НСК (єдиний робітник, кого не кинули з усіх з ким я спілкувався): «ну як і кругом – ходили ,перевіряли, хоча й не завжди перевіряли саму техніку безпеки, а часто просто «перевіряли» хабарі… ясна справа, що деякими нормами нехтували, адже за всім не услідкуєш.. тим паче робітникам часто не сплачували зарплатню, на нервах деякі навіть напивалися… » .
«Будівельника, який приїхав з київської області і працював на реконструкції НСК «Олімпійського», на паркінгу стадіону придавила насмерть плита. Подробиці інциденту поки що не повідомляються. Це вже сьома смерть будівельника за три роки реконструкції головної арени Євро-2012.» – повідомлялося в новинах…
- Кажуть чоловік сім загинуло вже. Хлопці розказували що один з висоти упав, так просто картоном прикидали, так і лежав до вечора…
- А потім?
- А хто ж його знає, що там потім було.. – розповів один з будівельників, котрий вирішив не називатися.
«Ми на все готові і все розуміємо, але… люди працюють старанно, себе не шкодують, навіщо ж так кидати? Ми тепер дуже рішуче налаштовані!»
В цілому схема проста і банальна. Інвестори і держава «башляють» на стадіон державної власності, державне підприємство «НСК Олімпійський» наймає генпідрядників – зокрема крупну компанію «Київміськбуд». Ті, відповідно, наймають субпідрядників: в основному невеликі приватні підприємства (частіше просто зареєстровані ФОП і СПД), на окремі роботи. Тому повного списку тих підприємств, послугами яких користуються генпідрядник нема ні в кого.
Таке підприємство-субпідрядник набирає на роботу людей, часто обіцяючи відносно великі суми, наприклад по 200 грн за квадратний метр штукатурки, або плитки – люди тому вірять, бо часто чують в ЗМІ ті мільярдні цифри, котрі вкладено в стадіон. Потім ціна падає, людям деякий час дають якісь аванси, щоби вони продовжували роботу, або ж не дають нічого взагалі.
Ошуканий робітник іде до генпідрядника. Той показує, що гроші на роботу і на оплату праці було заплачено субпідряднику, тож генпідрядник знімає з себе відповідальність і показує, що «не при справі»…
Петро – робітник приїхавший на заробіток з Чернігівщини каже, що його кинули на стадіоні тричі (!) і всі три рази в різних фірмах. Ще він зауважує, що одні і ті самі директори та бригадири інколи представляють різні фірми. Петра на Олімпійський привів знайомий.
А, наприклад, Анатолій з Черкащини зі своїм товаришем з Запоріжжя приїхали в Київ знайшовши пропозицію роботи на НСК Олімпійський в Інтернеті. Їх зустрів один з директорів фірми «Лівінг» і провів на будівництво, показуючи фронт робіт. Хлопці вирішили не зволікати і в той же день взялися за роботу.
Ясна річ ніяких договорів з ними ніхто підписувати не збирався, більш того в них ніхто навіть не питав ані про якийсь документ, що хоч засвідчує особу. Так, взяли номери телефонів і сказали що робити. При приході на роботу були лише табелі, в яких хлопці писали прізвища, і за якими потім пару разів на день робили перекличку.
Як кажуть хлопці, на стадіоні склалася така собі «кругова порука» і мало того, що їх «кидали» власники і директора приватних підприємств, так ще й намагалися кинути, здавалося б, такі самі робочі – їхні бригадири (які грали роль і бухгалтерів).
Зазвичай найбільші «кидалова» там, де багато обіцяють. Хлопці про це чули, тому не велися на спокуси піти в інші приватні фірми, де пропонують неймовірну заробітну плату за обсяг виконаної роботи. Вони вирішили, що краще стабільність, адже на стадіоні працювали навіть такі люди, котрих кидали по декілька разів і вони все-одно «велися» на подібні обіцянки.
Тому вони лишалися в «Лівінгу», де розрахунок мав бути двічі на місяць і лише по 150 грн за робочий день. Лишалися і вірили, що вони крім того мізерного першого «авансу» отримають і решту зарплатні… Хлопці бажали стабільності і навіть не думали, що й на таких умовах їх ошукають…
Одного разу, коли хлопцям затримували аванс, хтось заїкнувся про трудові договори. В той день бригадир приніс пачку тих договорів і кинув їх на стіл, сказавши «заповнюйте, кому треба». Ніхто, навіть ті що насмілились їх взяти, не заповнили бланки – людям створили таку моральну атмосферу.
Час ішов, робота кипіла, а обіцяної зарплатні не було; тепер навіть авансу. Одного разу один з директорів фірми таки приїхав щоб «підігріти» будівельників черговою мізерною сумою і обіцянкою, але побоявся вийти з машини – просто передав через вікно гроші бригадиру, а той вже роздав робочим. Хлопці і дійсно були налаштовані серйозно, якби їм тоді потрапив в руки директор-аферист, то навряд чи він би залишився цілим після зустрічі з робітничим класом.
Крім того на хлопців повісили борг за гуртожиток, так як вони сплатили лише половину, а другу частину при «прийнятті на роботу» обіцяла виплачувати фірма. Хлопці зверталися до бригадира, щоб той поговорив з начальством, а натомість… їм почали дзвонити директори фірми та погрожувати фізичною розправою, казали, що вивезуть на ліс і тоді вже зарплатня нікому не знадобиться.
Кожного дня з`являлися нові обличчя, змінюючи попередньо ошуканих робітників. Хтось ішов в інші ПП, на інші об ` єкти, проте і там справи часто були не кращі. Людям пообіцяли розплатитися перед Великоднім святом. Проте не розрахувалися й після…
Відношення начальства до людей – як до в` язнів концтаборів, чи якоїсь «нижчої касти», та цим вже нікого не здивуєш. Подібні начальники звикли наживатися на чужій роботі. Це їх «професія».
Один з моїх співрозмовників розповів про людину, котра працювала в їхній бригаді – будівельника котрого «кинули» на Олімпійському. У нього біда – родич потребував операції. І людина не знала що робити – терміново потрібні були гроші. Будівельник майже цілодобово працював, а його ошукали в такий тяжкий для нього час.
А Анатолій так і не дочекавшись зарплати (а борг фірми перед ним становить більш як 7000 гривень) перейшов на інший об` єкт – адже сім` ю годувати треба. Це було будівництво нового терміналу в аеропорту «Бориспіль» – тема варта окремої розмови. Будівельника кинули і там…
Згодом він зовсім випадково натрапив на «будівельну» первинку «Захисту Праці» і звернувся до її профкому – Віталія Махіньки. Нині тою фірмою «Лівінг», під громадським наглядом профспілки, займається міська прокуратура, а хлопці чекають справедливого суду.
До речі, як виявилося, таки кинули і їх бригадира, котрий цілком лобіював інтереси начальства фірми-афериста. Така іронія долі. Тепер бригадир каже, що ніколи не буде допомагати начальству будівельних липових фірм в їх низьких намірах щодо попрання прав робітників. Будемо сподіватися що це дійсно так…
Джерело: Клуб Журналістських Розслідувань “Захист Праці”