12/22/2011 | Леонід Пінчук

Добре,що нарешті на 21-ому році незалежності України пробуємо з,ясувати призначення націоналізму ,а редакція ще й запрошує до розмови(«Українське слово»№47,стор.4,Богдан Червак,перший заступник Голови ОУН «Призначення націоналізму» ,,www.ukrslovo.com.ua). Робимо те,погодимося,з чого би мали починати 20 років тому,вийшовши із окопів і «якби ми вчились так,як треба».А відтак маємо те,що маємо: відсутність своєї мудрості і профанації на націоналізм,як пише Б.Червак, «псевдо націоналістичні групи»,»різні образи націоналізму як політичні технології для одурманення людей».
Очевидно, не «націоналізм вкотре виходить на політичну авансцену сучасної України», а профанація націоналізму,яка існувала з перших років незалежності,активізувалася з огляду на події останніх років і дії нинішньої влади, намагаючись заповнити вакуум ідеології в сучасній політичній діяльності. Профанація націоналізму не шкодить нікому,насамперед,силам вчорашнього дня, які дійсний націоналізм чують за верcтву і нещадно атакують його,залякують ним, бо її діяльність,діяльність профанації націоналізму створює ілюзію плюралізму,свободи слова,демократії і панування права,ще одну профанацію. А дійсний український націоналізм,як ідеологія єдності української нації,так і сидить в окопах,чекаючи,мабуть,коли сама нація покличе вийти із окопів. Нація ж не кличе,бо сама хвора і залякана націоналізмом. То ж маємо наважитися і вийти із окопів, щоб покінчити з профанацією. Ось тільки, з чим вийти.
Мабуть,не із загальними гаслами про реалізацію головної мети націоналізму-утвердження державності української нації. І,мабуть, не з уявленнями, що «лише націоналізм може гарантувати нації її етнічну,культурну ,мовну самобутність і політичну незалежність». Бо останнє можуть гарантувати лише дії самої нації, в рамках якої,як казав свого часу І.Франко ,має працювати націоналізм,вірніше,націоналісти,поширюючи ідеологію націоналізму: інше,знову ж за словами І.Франка,- то фарисейство чи фантазія. Навіть в Конституції України,стаття 11 записано,що держава лише сприяє розвитку самобутності,над яким працює нація. Націоналісти не мають повторювати помилки всіх інших політичних партій,які на свої плечі беруть тягар влади,який під силу лише нації,народу,дають обіцянки в забезпеченні народовладдя, обіцянки,які залишаються на папері.
Що ж стосується реалізації головної мети націоналізму,утвердження державності української нації,то,мабуть,треба конкретизувати кроки,які маємо робити,з чого починати, з огляду на сьогоднішній стан нації(«епідемічно хвора»-А.Погрібний, »безнадійно хвора»-Л.Костенко, «хворе етнічне тіло породжує стихійну русифікацію, денаціоналізацію» - В.Вітковський і все,що сказане з цього приводу), щоб відійти від безкінечної балаканини,від слів перейти до діла і не товкти в ступі воду.,сподіваючись на самих українців без марних очікувань і нарікань на владу. Кроки ці визначені,зокрема, Великим націоналістом Анатолієм Погрібним,якого чомусь забули і не пропагують націоналісти. Його давно відомий заклик «вдарити у дзвони до українців!», бо «раз ми є,то де?!»,щоб вести активну роботу по одужанню нації через поширення української мови саме серед українців за національністю,по українізації саме останніх,а не всієї України,коли багато хто із українців самі не шанують рідну мову,стають на захист прав «російськомовних».,сьогодні як ніколи на часі. Як на часі і слова Т.Шевченка »обніміться ж ,брати мої,молю вас,благаю!».Як на часі вказані вище слова І.Франка ,а також слова Л.Українки «нація повинна боронити свою мову більше,ніж свою територію»,думки Л.Костенко і всіх,хто кличе глянути правді в очі,хто,як українські Церкви,кличе не шукати ворога зовні,а бачити ворога насамперед в собі( «Українське слово»№49), хто розуміє,що сьогодні не час протистояння і боротьби ,не час силових методів,не часи С.Бандери, Р. Шухевича і інших з того часу,а час єднання,порозуміння між українцями. Не завадить згадати і такі слова І.Франка « Ми маємо навчитися чути себе українцями, українцями без офіціальних кордонів» Маємо також згадати наведені Л.Гузаром слова А.Шептицького ,адресовані його сучасникам,свідомим націоналістам, саме провідникам силових методів :»Дуже гарно,що ви боретесь за Україну, але трагічно, що боретесь між собою» Любомир Гузар додає:»Це є « Не убий».Він це твердо каже,і вони його за це дуже не любили.Те,що він навертав їх до моральної поведінки,- їх дратувало. Але свідомі люди розуміли,що його заклики надзвичайно важливі.»(«Українське слово»№50,стор.1,9)
Саме в нерозумінні,що сьогодні на часі не С.Бандера, а на часі Т.Шевченко, в словах якого «Обніміться,брати мої..» викладений весь український націоналізм, на часі А.Шептицький з закликом «працювати задля об,єднання»,є тою причиною,через яку потенціал західної України не допомагає поширенню ідеології українського націоналізму по всій Україні,чому західна Україна не стала сучасним українським П,ємонтом.,чому і через 20 років маємо згадати слова М.Міхновського:.» Головна причина нещастя нашої нації-брак націоналізму серед широкого загалу».
Саме кроки ,до яких кликав А.Погрібний ,і стануть зменшенням такого браку,. наблизять реалізацію головної мети націоналізму – утвердження державності української нації. Не через загальні гасла і згадки про С.Бандеру,Р.Шухевича,Є.Коновальця,А.Мельника і інших(їх ми маємо пам,ятати,вивчати історію), а через конкретні дії націоналістів скрізь ,де є українці(останні складають більшість!):зокрема, впровадження національної освіти,формування особистості через розвиток національної самобутності освітянами-українцями, створення українського інформаційного простору журналістами-українцями, дотримання пріоритетності національних інтересів над партійними,фракційними в роботі депутатів-українців рад всіх рівнів, поширення української мови серед українців через участь в акції «Калинова гілка» і інших,участь в відкритих, постійних інтернет-зборах «Обніміться,брати мої..»,роблячи їх всеукраїнськими, через приклад іншим партіям повернутися обличчям до нації і працювати «в рамках нації»,а не на політичний піар ,через «пошук неординарних шляхів до розуму і сердець українців, бо ординарні надійно перекриті нинішньою владою»(С.Мельничук із Луганська).
Для цього всього,що є реальним поширенням ідеології націоналізму серед широкого загалу української нації,маємо відмовитися від національного лиха,замовчування пекучих проблем,повести широку дискусію,шукаючи істину через спілкування, через порозуміння між українцями. Не завадить з цього приводу і сьогодні згадати слова І.Вишенського із 17 століття:»Господи,чи є гріх тяжчий ,більший,як гріх страшний байдужості до всіх,окрім себе самого?,,Заради чого ви збайдужіли,поважчали й окам,яніли серцями й помислами?.. Мислячому давно немає щастя на Україні! Та й місця теж. Немисліє- ось те ,до чого прагнуть нас призвичаїти на рідній,нашій-таки землі!..Неправду роблять правдою,нечесність-благочестям,а зло-добром»(В.Шевчук «Прощання з самим собою»,Київ,1992р.,»Український письменник») До останнього привчає нас і замовчування пекучих проблем.
Будемо сподіватися,що заклик Б.Червака і редакції до розмови буде почутий націоналістами із усіх партій і націоналісти вийдуть із окопів,щоб конкретними справами покінчити з профанацією націоналізму.
Що ж стосується «модерного націоналізму»,то треба теж називати речі свої іменами і хто за ними стоїть. Основна загроза,це-концепція –отрута,концепція української політичної нації, для боротьби з якою потрібна мобілізація наявних ідеологів українського націоналізму,прихильників ідеологічних засад ОУН,бо за цією лукавою концепцією стоїть не тільки Ю.Левикін,а такі корифеї як М.Жулинський,І.Дзюба,І.Плющ і майже вся нинішня політична еліта, яка,за словами Л.Костенко,дивлячись на хвору націю,про себе каже страшні слова,»умираючи умирай».Тут одними закликами до полеміки редакції «Українського слова» з обмеженням публікацій двох статей отруту не вивести. І,зрозуміло,не вдасться,якщо і надалі сидіти в окопах,обмежуючись загальними гаслами,закликами невідомо до кого і до чого,згадуючи історію і не роблячи висновків,як протистояти профанації націоналізму.