МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Усі сюди! Тут старттопік для чергового противсіхочрача (/)

02/11/2012 | Slavix
Право на помилку
Роман Сон, для УП _ П'ятниця, 10 лютого 2012, 10:16

Версія для друку
Коментарі
205


Наближаючись до завершення другого року терміну повноважень президента, видається, що 2011 рік став, мабуть, важливішим за наслідками для країни, ніж сам рік президентських виборів.

Звісно, хтось вважатиме минулі президентські перегони більш доленосними. Втім, сумний вибір, пропонований у другому турі, був символом поразки українців, незалежно від імені переможця. Позаяк його фіналісти відображали:

– суспільний запит на "сильну руку";

– відсутність розуміння принципів демократії;

– деструктивні ціннісні установки масової свідомості;

– загальну невизначеність щодо ідеологічних переконань побудови економічного й політичного життя;

– відкидання порозуміння на користь войовничого антагонізму;

– та приглушення морального імперативу в масовому голосуванні за принципом вибору "меншого зла".

Суспільство, яке бажає бути обманутим, без сумніву, досягне цієї мети. Звичайно, залишається ще деяке число прихильників віри в "кращу альтернативну версію" розвитку подій, у випадку приходу до влади іншого імені.

Та неупереджений аналіз не сприяє таким міркуванням.

Нещодавно один європейський політик у приватній розмові висловив думку, що "коли суспільство на виборах вибирає "менше зло", то це вірна прикмета того, що країна ще тільки перебуває на шляху до усвідомлення цінностей демократії". На його переконання, також "аморально робити вибір на користь "меншого зла", якщо існують обґрунтовані побоювання, що цей вибір сприятиме руйнуванню демократичних і ліберальних цінностей.

Чи не найкраща це відповідь тим, хто до цього часу шукає сторонніх винуватців у причинах власної поразки?

Якими сумними не були б наслідки вибору за принципом "меншого зла", проте саме таким було інтуїтивне розуміння "меншого зла" українцями.

Насправді, ми недалеко відійшли від вибору 17 січня 2010 року, який знову нестримно наближається з парламентськими перегонами цьогоріч. І проблема вибору, який незмінно очолює порядок денний країни, водночас проста й незмірно складна, бо, імовірно, полягає в браку розуміння суспільством демократії й механізмів її функціонування.



Це нерозуміння проявляється в багатьох стереотипах, що побутують у суспільстві.

Одні вважають, що країна демократизується згори, інші, що дострокові вибори це показник хаосу, для третіх політичне змагання між легітимними державними інститутами – це некерованість держави, ще інші перебувають в ілюзіях ідеалістичних уявлень про західні демократії й не хочуть визнавати труднощів становлення конкурентної політики.

Завжди весело спілкуватись з тими, хто очікує від влади чудес, чи вважає, що голосуючи за одні політичні сили, можна очікувати реалізації обіцянок іншими. Особливо цікаво дискутувати з тими, хто, підтримуючи партії, списки яких рясніють іменами представників олігархічних кланів, очікує справедливої соціальної політики.

А для скількох соціальна справедливість – це реалізація підходу "грабуй награбоване" або "вкради сам і дай вкрасти іншим"? І наскільки численні ряди тих, хто просто хоче бачити "свою" людину, яка б "рулила" країною без огляду на думку опонентів?

Поточна влада є логічною кульмінацією поворотних ментальних тенденцій, які досі панують в українському суспільстві. Адже політики рухаються у фарватері загальних духовних і ментальних настроїв суспільства.

Тож громада, яка має труднощі з формулюванням базових цінностей; яка, замість адекватної реакції на дійсність, шукає рішення в минулому; яка продає свої ключові життєві інтереси за одномоментні подачки; яка не здатна артикулювати й відстоювати інтереси – рано чи пізно змушена сповна заплатити ціну за власну ментальну незрілість.

Лише втрачаючи свободу на висловлення поглядів, втрачаючи свободу мирних зібрань, втрачаючи вільні ЗМІ, втрачаючи чесні вибори, – "ми здобули" перестає бути гаслом, яке викликало саркастичні реакції.

Коли суди контролюються з одного кабінету, а правоохоронна система перетворена в режимоохоронну; коли через тиск державної махини відбирається власність; коли найвище керівництво замість національних інтересів об'єднують спільні бізнес-інтереси, – то хіба можна не помічати відмінностей між країною "тоді" і "зараз"?

Хіба масове розкрадання держвласності, пограбування бюджету, створення преференцій для "сімейного" бізнесу, вибудовування стрункої корупційної вертикалі – не відгукуються для кожного з нас?

І все це стало можливим у такий короткий час, передусім, через корупційність і конформізм політичного бомонду, який зробив свої ставки ще задовго до виборів 2010 року на два різних імені, які мали забезпечити черговий переділ власності та завершення прихватизації.

Очевидно, що для реалізації цих задумів, незалежно від імені переможця, була б необхідною узурпація влади. Адже обидва "непримиренно" ворогуючі табори на виборах 2010 року очікували безроздільного володарювання країною, про що свідчить також невтомна боротьба за збільшення обсягу повноважень під час перебування антагоністів на прем'єрських посадах.

Цей швидкий відкіт до авторитаризму відбувся також через нашу неготовність відстоювати цінності демократії. Адже саме після президентських виборів, влада немов "зірвалась з ланцюга".

Тому зараз ми сплачуємо високу ціну за усвідомлення банально-простих речей, до розуміння яких ми мусили прийти ще під час каденції президента Кучми.

Авторитаризм не гарантує "порядку". Адже він засновується на порушеннях закону й вивищенні владоможців понад законом.

Авторитаризм не може бути справедливим. Адже він спирається на ресурси "наближених" і свавілля очільників системи.

Авторитаризм не гарантує добробуту широким верствам населення. Адже єдиний інтерес, який він представляє – це привілейовані інтереси найближчого оточення.

Авторитаризм не гарантує результативних реформ. Адже "оточення" кровно зацікавлене в спотворенні економічної конкуренції, а бюрократична номенклатура – у наявності корупційно-хабарницького бар'єру для збереження впливовості.

Авторитарна влада не може бути чесною. Адже влада захоплювалась заради безкарності в досягненні цілей збагачення будь-якими наявними способами.

Авторитарна влада не може захищати права людини. Адже їх реалізація підриває систему.

Авторитарна влада, як закрита система, не може бути ефективною. Адже вона тримається на знищенні конкуренції, яка є двигуном життя у всіх його аспектах.

Далай-лама, якось висловив таку просту, втім досі незрозумілу багатьом українцям, думку: "Придушення політичного інакомислення приховує в собі внутрішні проблеми, які призводять до того, що з'являється ще більший розрив у рівні добробуту, системна корупція і деградація навколишнього середовища".

Цілком виправдано припустити, що нерозуміння цінностей демократії й прирікає країну на цю владу та цей стан сьогодення. Позаяк, навіть "помаранчеві" вимагали від попереднього президента те, за що ненавидять сьогоднішнього.

Зрештою, мусимо зрозуміти, що ми несемо відповідальність за цю владу й дії, які ми дозволяємо їй здійснювати. Бо це відповідальність за нас самих і майбутнє наших дітей.

Це ми повинні бути зацікавленими, щоб партії, яким ми віддаємо голоси, представляли наші інтереси. Щоб працювали конституційні механізми, які унеможливлювали б узурпацію влади. Щоб запровадження суду присяжних почало ламати корупцію в судовій системі. Щоб відкриті реєстри нерухомості обмежили апетити чиновництва. Щоб працюючі механізми демократії, а не сподівання на передвиборні обіцянки – дозволяли бути почутим.

Демократія – це, серед іншого, ПРАВО НА ПОМИЛКУ та можливість цю помилку виправити.

Сьогоднішня влада – це короткочасна історична необхідність, яка не залишає для країни інших варіантів, окрім вимушеного оновлення.

На щастя, минулий рік став початком руйнації багатьох хибних переконань для всіх українців, незалежно від політичних уподобань.

Президент Янукович, який для своїх виборців уособлював впевненість у продовжуваності ментальних традицій минулого, у 2011 році безуспішно витратив залишки кредиту довіри. Позбавлений змоги кивати на попередників, він не залишив ілюзій щодо суті своєї політики на всіх напрямках.

Тож, другий рік повноважень президента став роком ментальної трансформації, роком прощання з минулим, яке так багато співвітчизників не хоче відпускати у своєму розумінні світу.

Очевидно, лише знайшовши гідність перестати бути гвинтиками в олігархічно-злочинному механізмі автократії, ми уникнемо цього невтішного перебування на узбіччі цивілізаційного поступу.

Як написала у своїй відомій промові "Свобода від страху" лідер демократичного руху М'янми та лауреат Нобелівської премії миру Онг Сан Су Чі: "Люди, які прагнуть збудувати націю, у якій вкорінені міцні демократичні інститути, як гарантія проти свавілля державної влади, мусять спочатку навчитись звільнити власний розум від апатії та страху".

Роман Сон, спеціально для УП
http://www.pravda.com.ua/articles/2012/02/10/6949177/

Відповіді

  • 2012.02.11 | Анатоль

    Хороша стаття. Все правильно. Крім критики вибору меншого зла. Знати б, що є меншим.

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2012.02.12 | Sviatoslav D

      Особливо цікавою є трактовка демократії, як права на помилку.

      За такиого підходу можна сміливо проичислити українців до найбільш демократичних націй, адже вони сповна використовують цей демократичний принцим упродовж більш, як 350-ти років, вкупі зі ще одним демократичним правом, яким вони впевнено користуються за будь-яких умов - правом на спротив.
      Нещадно критикуючи деструктивні ціннісні установки масової української свідомості, автор переконаний, що замість "меншого зла" справжні українці повинні були зробити вибір на користь нової демократії, основний принцип якої її провідним представником було сформульовано наступним чином: "більшість ніколи не буває права".
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2012.02.12 | Анатоль

        Серед іншого. Так, українці помилились. В ПЕРШОМУ ТУРІ. І якщо цього не зрозуміють, якщо будуть

        думати, що все вирішувалось в другому турі, то знову зроблять помилку. Можливо більш фатальну.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2012.02.12 | Sviatoslav D

          А підписуючи Переяславський мемурандум не помилились? Re: Так, українці помилились.

          Справжні українці ніколи не помиляються, на відміну від демократичної більшості, яка ніколи не буває права. ;)
  • 2012.02.11 | BROTHER

    Знову кляті юлєфани спровокували? Це вже клініка - виправдовуватись нескінченно.

    Десь там у середині мозку, мабуть, сидить не усвідомлення, а поки що припущення власної помилки. І це припущення штовхає до пошуку виправдовуючих цитат, коментарів, тощо.

    А просто дивлячись у вікно власної оселі бачиш правильність свого вибору чи ні? Без цитат з Марса та сусідньої галактики...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2012.02.12 | Анатоль

      Нема там ніякого виправдання. Просто правильні думки. Які бажано зрозуміти навіть юлефанам.

      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2012.02.12 | rais

        А безальтернативнiсть овочам, та iлюзii щодо захiдних демократiй

        чомусь до болю нагадуе статтю, в якiй дойч-блогер минулого закликав голосувати виключно за Гiтлера.
        I знов тиша щодо головноi проблеми всiх негараздiв - залишену совком у спадщину комунiстичну систему керування Украiною засобами державного терору. Нiчого про те, що лише повна декомунiзацiя, позбавивши Украiнцiв крапленоi кадровоi колоди, дозволить назавжди забути про зло, i мале, i велике...
        Карфаген мае бути зруйнованим!
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2012.02.12 | Анатоль

          Ми з Вами, схоже, читали різні статті... (чи Ви її не читали?) Де там безальтернативність

          овочів і заклик голосувати за Януковича?
          Якраз навпаки:

          "Сьогоднішня влада – це короткочасна історична необхідність, яка не залишає для країни інших варіантів, окрім вимушеного оновлення.
          Очевидно, лише знайшовши гідність перестати бути гвинтиками в олігархічно-злочинному механізмі автократії, ми уникнемо цього невтішного перебування на узбіччі цивілізаційного поступу".

          Але Ви хочете один авторитаризм замінити іншим, а автор проти всякого авторитаризму за демократію.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2012.02.12 | Sviatoslav D

            А кого пропонують у якості альтернативи? Re: Де там безальтернативність

            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2012.02.12 | rais

              Вам завжди нема кого. Тому i пiдштовхуете комунобандитську карусель.

              А мiж тим цiльоспрямовано повним ходом йде дискридитацiя нацiоналiстичних сил, на кшталт Свободи. Заулюлюкали на радiсть комбандитам того ж Тягнибока. По колу тосуете совкову колоду кравчукiв, та симоненок сучасного розливу. Але то все лайно з однiеi бочки... I саме в цьому небезпека незалежностi Украiни.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
  • 2012.02.12 | Чучхе

    Тим часом Іртєньєв (не знаю, наскільки серйозно) каже, що проголосує за Зюганова (/)

    (і цим нагадує мене зразку 1999, коли я назло Кучмі проголосував за Симоненка)


    В романе «Двенадцать стульев» Ильфа и Петрова есть следующий диалог:

    – Никогда, – принялся вдруг чревовещать Ипполит Матвеевич, – никогда Воробьянинов не протягивал руки...
    – Так протяните ноги, старый дуралей! – закричал Остап.

    В июле 1996 года я не пошел на второй тур президентских выборов. В первом проголосовал за Явлинского, набравшего в своем несгибаемом белом венчике аж 7,5%. А во втором нечеловеческим усилием воли приковал себя к дивану.

    Даже представить себе невозможно, как мне было страшно. Раздутый до космических размеров зловещий муляж Геннадия Андреевича парил над Россией, как некогда олимпийский мишка над Лужниками. Многие мои тогдашние приятели, в отличие от меня, поучаствовали в предвыборном процессе, пугая страну, а заодно и себя, красной угрозой. Надо признать, что природа щедро одарила Геннадия Андреевича физиономическими параметрами, как нельзя более подходящими для исполнения отведенной ему роли. Но даже это обстоятельство не заставило меня отдать свой голос за действующего президента: слишком уж безвкусно выглядело все происходящее. Кстати, жена за БНЕ проголосовала, попутно обвинив меня в чистоплюйстве и желании отсидеться за спинами других.

    Наверное, проиграй тогда Ельцин выборы, я бы себя потом загрыз. Но, слава богу, пронесло. Хотя многие неглупые люди сегодня считают, что, если бы в результате честного подсчета дядюшка Зю занял пост № 1, ничего фатального бы не случилось. При цене $12 за баррель дольше одного срока наш коммунар по-любому бы не продержался. Зато о существовании Владимира Владимировича Путина знали бы сегодня разве что его ближайшие родственники.

    Теперь, шестнадцать лет спустя, я решил исправить свою ошибку и вернуть лидеру КПРФ старый должок. Геннадий Андреевич, я ваш избиратель! Все, кому я говорю, что собираюсь на этих выборах голосовать за вас, буквально шарахаются от меня. Ты с ума сошел! За коммуниста! Он же все национализирует! Да никогда в жизни!

    Геннадий Андреевич, но мы же с вами знаем, что это не так. Среди всей демагогической дребедени, содержащейся в вашей предвыборной программе, есть один в высшей степени важный пункт.

    12 декабря вы обещаете провести новые выборы в Госдуму. После чего все опасения ваших нервных оппонентов рассеются, как дым. Весь приварок, полученный коммунистами за счет протестного голосования, распределится между новыми партиями, которые войдут в новый парламент – «Яблоком», ПАРНАСом, СПС, рыжковцами, какими-нибудь националистами, да хоть кем. После чего ни одно ваше революционное предложение через парламент не пройдет. Да ваша же собственная фракция, где нет ни одного рабочего, зато полно крупных бизнесменов, за чей счет вы и ведете свою президентскую кампанию, схарчит вас на раз. Да и зачем вам самому, здравомыслящему ревизионисту, весь этот революционный геморрой? Ваши ритуальные заклинания по поводу отца народов, так пугающие либеральный электорат, предназначены в основном ветеранам с железными зубами и в старомодных ветхих шушунах. Ну и сколько их, тех ветеранов? Да и кинете вы их со спокойной совестью, как делали все это время при каждом голосовании за очередной бюджет.

    Почему же я, не испытывая к вам ни малейшей человеческой, политической и какой-либо иной симпатии, собираюсь отдать вам свой голос и более того – призываю к этому своих щепетильных друзей?

    Потому, что никаких других реальных кандидатов, кроме Путина и вас, сегодня, к большому сожалению, нет. Голосование за любого другого не имеет практического смысла. И если мы не хотим в ближайшие шесть лет любоваться доставшим страну до матки Владимиром Владимировичем, придется любоваться вами, хотя это, поверьте, не самое приятное зрелище.

    Зато мы получим возможность вернуться к политической системе, которую имели в так называемых лихих девяностых. Когда, как это принято во всех нормальных странах, парламент постоянно бодается с президентом по принципиальным вопросам. А депутаты спорят до хрипоты, интригуют, шушукаются по углам, а порой и бьют друг другу морду – но именно это, а не выморочное единогласное голосование по отмашке старшого и является свидетельством полнокровной политической жизни.

    И если вам в таких условиях удастся поднять наш жизненный уровень, увеличить продолжительность жизни и засадить Марс яблоневыми садами, то, как говорится, флаг в руки. Если нет – изберем через шесть лет кого-нибудь другого.

    А пока – все на выборы!

    Читать полностью: http://www.gazeta.ru/column/irtenyev/3996869.shtml
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2012.02.12 | Sviatoslav D

      Знову вибір "меншого зла"?

      Чучхе пише:
      > (і цим нагадує мене зразку 1999, коли я назло Кучмі проголосував за Симоненка)
      А як би ви себе почували, коли б опинились у тій демократичній більшості, яка завжди буває неправа?
      А раптом безвізовий режим був би встановлений не з Буенос-Арейсом, чи Єрусалимом, а з Пхеньяном!? :D
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2012.02.12 | Чучхе

        Re: Знову вибір "меншого зла"?

        Sviatoslav D пише:
        >
        > А раптом безвізовий режим був би встановлений не з Буенос-Арейсом, чи Єрусалимом, а з Пхеньяном!? :D

        А з Пхеньяном він і так безвізовий вже років 10


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".