Отак треба було робити! І швидко робити!
04/05/2012 | Hadjibei
Постанова ВУЦВК і Ради народних комісарів
про заходи термінового переведення
повної українізації радянського апарату
30 квітня 1925 р.
м. Харків
Відзначаючи деякі досягнення в переведенні в життя постанови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету й Ради Народних Комісарів УСРР з 1 серпня 1923 р. «Про заходи забезпечення рівноправности мов і про допомогу розвиткові української мови» (Зб. Уз. 1923 р., ч. 29, арт. 435) у частині українізації радянського апарату, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів УСРР визнають ці досягнення за недостатні.
Робота в справі українізації радянського апарату протікала, по-перше, за тяжких умов непозбутої ще спадщини панування російської буржуазної і дрібно-буржуазної культури над українською, що досі є переважно тільки селянська, по-друге, за умов браку грошових коштів і культурних сил для навчання української мови співробітників радянських установ і, по-третє, за умов недостатнього поновлення радянського апарату за рахунок притягнення нових українських елементів, що разом взяте становило головну причину непереведення цілого плану роботи протягом установленого постановою речинця.
Обслідування центральних радянських установ, що провів з доручення Ради Народних Комісарів УСРР Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції УСРР, виявило, поруч із досягненням деякого успіху, також і грунтовні хиби роботи в справі українізації радянського апарату.
Лишаючися цілком на грунті поставлених перед робітничо-селянським урядом України завдань і відзначаючи, що частина співробітників радянських установ у певній мірі неприхильно ставиться до виконання завдань, покладених на них зазначеною постановою, що випливає частково із одержаних ними в спадщину старих великодержавних поглядів, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів УСРР вважають за потрібне звернутися до всіх радянських установ й організацій з закликом до нового напруження волі, щоб цілком розв’язати зазначені вище національні завдання, об’єктивно висунені Великою Жовтневою Революцією.
Вважаючи за головні причини вищезазначених труднощів і, виходячи з потреби безумовного доведення намічених заходів до кінця, шляхом забезпечення співробітникам радянських установ змоги повніше вивчити українську мову, в умовах планомірної праці, і ступнево прикладати набуті знання в своїй біжучій роботі, а також через добір і притягнення нових кадрів українських робітників, і розвиваючи та доповнюючи постанову свою з 1 серпня 1923 р. «Про заходи забезпечення рівноправности мов і про допомогу розвиткові української мови» (Зб. Уз. 1923 р., ч. 29, арт. 435), Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів УСРР п о с т а н о в и л и :
1. В усіх державних установах і державних торговельно-промислових підприємствах, що не перейшли на українське діловодство, належить його перевести на українську мову не пізніш як 1 січня 1926 р.
Примітка 1. Ця постанова поширюється на всі державні установи, включаючи до цього числа й ті, які не згадано в артикулі 8-му постанови ВУЦВК і РНК УСРР з 1 серпня 1923 р. “Про заходи забезпечення рівноправности мов і про допомогу розвиткові української мови”, крім установ, що безпосередньо обслуговують національні меншості УСРР.
Примітка 2. В громадських організаціях публічно-правного характеру українізація провадиться окремим порядком, з установленням окремих речинців, стосовно до характеру їх роботи.
2. Усі зносини державних установ і державних торговельно-промислових підприємств на території УСРР провадяться українською мовою, а зносини зазначених установ і підприємств з такими самими установами й підприємствами в інших республіках провадяться або російською мовою, або мовою тої республіки, куди пишеться звертання.
Примітка. Загальносоюзні господарські організації зобов’язані в зносинах з українським населенням (договори й т. інш.), центральними й місцевими українськими організаціями провадити діловодство українською мовою.
3. З моменту видання цієї постанови діловодство в усіх державних установах та державних торговельно-промислових підприємствах, розташованих на території УСРР належить провадити переважно українською мовою, ступнево переходячи на цілковите українське діловодство до речинця, зазначеного в артикулі 1-му, в міру навчання співробітників цих установ української мови й притягнення нових співробітників, що знають українську мову.
4. Відповідальність за затримку переведення українізації державних установ та державних торговельно-промислових підприємств, а також за непереведення її до встановленого в арт. 1-му цієї постанови речинця — 1 січня 1926 р. — покласти безпосередньо на керівників установ і підприємств.
5. Усі акти публічно-правного характеру, а також бланки, штампи, вивіски, етикетки тощо на території УСРР належить перевести ступнево, але не пізніш як 1 січня 1926 р. на українську мову, з тим, що надається право складати їх, поруч з українською мовою, також і російською мовою або мовою відповідної національної меншості, загальновживаною в даному місці.
6. Зобов’язати Народний комісаріат освіти УСРР підсилити свою діяльність в справі допомоги навчанню співробітників державних установ та державних торговельно-промислових підприємств української мови, збільшити число й тираж видань відповідних підручників, поширити розповсюдження української літератури, встановити інспекційний нагляд і обслідування якісної сторони навчання української мови й постановки її, а також установити щільніший зв’язок із державними установами та державними торговельно-промисловими підприємствами щодо переведення українізації їхніх апаратів.
7. Зобов’язати Народний комісаріат освіти протягом установленого ним речинця й не пізніш як 1 січня 1926 р. за посередництвом Державного видавництва України й Головного наукового комітету України, а також Української Академії наук, видати так загальний академічний словник української мови, як і термінологічні словники з окремих галузей наук, передовсім — із суспільних.
8. Зобов’язати всі державні установи та державні торговельно-промислові підприємства, незалежно від улаштування для співробітників курсів української мови, широко допомагати самодіяльності співробітників до вивчення української мови й удосконалення набуваного ними знання, для чого використовувати клуби й поповнити їхні бібліотеки українською літературою.
9. У кожному центральному відомстві заснувати відомчі комісії для українізації даного відомства й підприємств, що ними воно відає, поклавши на зазначені в цьому артикулі комісії:
а) допомагати українізації установи й підпорядкованих їй підприємств;
б) перевіряти українізацію даного відомства й підпорядкованих йому підприємств;
в) розглядати справи й давати висновки керівникам установ та підприємств, що ними вони відають, про прийом у виняткових випадках осіб, які не володіють українською мовою.
Примітка: Приймати осіб, що не володіють українською мовою, можна тільки у виняткових випадках і при тому на підставі мотивованої заяви керівників даного відомства або управління.
10. Заснувати такі самі комісії в губерніальних і округових установах, поклавши на них також перевірку й обслідування переведення цієї постанови в частині, дотичній національних меншостей.
11. Заснувати Центральну Всеукраїнську комісію для керівництва українізацією під головуванням голови Ради Народних Комісарів УСРР у складі двох членів із персонального призначення Ради Народних Комісарів УСРР, а на місцях — губерніальні й округові комісії під головуванням голови відповідного виконавчого комітету в складі двох членів із персонального призначення виконавчого комітету і на них покласти давати напрям і загально керувати переведенням українізації державного апарату.
12. Покласти на Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції УСРР і його місцеві органи обов’язок періодично перевіряти українізацію радянського апарату й особливо перевіряти прийом на службу робітників, що не володіють українською мовою, і про наслідки перевіряння доповідати центральній і місцевим комісіям для керівництва українізацією за належністю (арт. 11).
13. Покласти на органи Народного Комісаріату робітничо-селянської інспекції УСРР обов’язок розпочати планомірне обслідування установ та підпорядкованих їм підприємств щодо перевірення українізації їхнього апарату. Індивідуальне перевірення кожного співробітника щодо українізації покласти на атестаційну комісію та на керівників установ, давши їм право звільнити співробітників, що виявили недостатнє знання української мови.
14. Підтвердити постанову про заборону приймати на службу осіб, що не володіють українською мовою (арт. 20 постанови ВУЦВК і РНК УСРР з 1 серпня 1923 р.).
Надалі цей прийом провадити тільки порядком, зазначеним арт. 9 і 10 цієї постанови.
15. Установити, що співробітників державних установ та державних торговельно-промислових підприємств, де буде зауважено негативне ставлення до українізації, виявлене в тому, що протягом минулого періоду вони не вживали ніяких заходів до вивчення української мови, адміністрація цих установ і підприємств може звільняти, не видаючи вихідного.
16. Співробітники, звільнені за незнання української мови, можуть бути знову прийняті на службу лише після того, як вони досить добре вивчать українську мову.
17. Доручити Народному комісаріатові робітничо-селянської інспекції УСРР протягом двох тижнів розробити й розіслати інструкцію про порядок обслідування керівниками установ ходу українізації в установах і підпорядкованих їм підприємствах, відповідної звітності і індивідуальної перевірки співробітників щодо знання української мови.
18. Ті самі правила, що їх установлено щодо українізації, застосовуються щодо переходу на мови національних меншостей у районах, де в зв’язку з національним районуванням України належить перевести діловодство на мови національних меншостей.
Харків, 30 квітня 1925 р.
Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Г. Петровський
Голова Ради Народних Комісарів УСРР В. Чубар
Секретар Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету А. Буценко
Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1925. № 26. Арт. 202.
про заходи термінового переведення
повної українізації радянського апарату
30 квітня 1925 р.
м. Харків
Відзначаючи деякі досягнення в переведенні в життя постанови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету й Ради Народних Комісарів УСРР з 1 серпня 1923 р. «Про заходи забезпечення рівноправности мов і про допомогу розвиткові української мови» (Зб. Уз. 1923 р., ч. 29, арт. 435) у частині українізації радянського апарату, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів УСРР визнають ці досягнення за недостатні.
Робота в справі українізації радянського апарату протікала, по-перше, за тяжких умов непозбутої ще спадщини панування російської буржуазної і дрібно-буржуазної культури над українською, що досі є переважно тільки селянська, по-друге, за умов браку грошових коштів і культурних сил для навчання української мови співробітників радянських установ і, по-третє, за умов недостатнього поновлення радянського апарату за рахунок притягнення нових українських елементів, що разом взяте становило головну причину непереведення цілого плану роботи протягом установленого постановою речинця.
Обслідування центральних радянських установ, що провів з доручення Ради Народних Комісарів УСРР Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції УСРР, виявило, поруч із досягненням деякого успіху, також і грунтовні хиби роботи в справі українізації радянського апарату.
Лишаючися цілком на грунті поставлених перед робітничо-селянським урядом України завдань і відзначаючи, що частина співробітників радянських установ у певній мірі неприхильно ставиться до виконання завдань, покладених на них зазначеною постановою, що випливає частково із одержаних ними в спадщину старих великодержавних поглядів, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів УСРР вважають за потрібне звернутися до всіх радянських установ й організацій з закликом до нового напруження волі, щоб цілком розв’язати зазначені вище національні завдання, об’єктивно висунені Великою Жовтневою Революцією.
Вважаючи за головні причини вищезазначених труднощів і, виходячи з потреби безумовного доведення намічених заходів до кінця, шляхом забезпечення співробітникам радянських установ змоги повніше вивчити українську мову, в умовах планомірної праці, і ступнево прикладати набуті знання в своїй біжучій роботі, а також через добір і притягнення нових кадрів українських робітників, і розвиваючи та доповнюючи постанову свою з 1 серпня 1923 р. «Про заходи забезпечення рівноправности мов і про допомогу розвиткові української мови» (Зб. Уз. 1923 р., ч. 29, арт. 435), Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів УСРР п о с т а н о в и л и :
1. В усіх державних установах і державних торговельно-промислових підприємствах, що не перейшли на українське діловодство, належить його перевести на українську мову не пізніш як 1 січня 1926 р.
Примітка 1. Ця постанова поширюється на всі державні установи, включаючи до цього числа й ті, які не згадано в артикулі 8-му постанови ВУЦВК і РНК УСРР з 1 серпня 1923 р. “Про заходи забезпечення рівноправности мов і про допомогу розвиткові української мови”, крім установ, що безпосередньо обслуговують національні меншості УСРР.
Примітка 2. В громадських організаціях публічно-правного характеру українізація провадиться окремим порядком, з установленням окремих речинців, стосовно до характеру їх роботи.
2. Усі зносини державних установ і державних торговельно-промислових підприємств на території УСРР провадяться українською мовою, а зносини зазначених установ і підприємств з такими самими установами й підприємствами в інших республіках провадяться або російською мовою, або мовою тої республіки, куди пишеться звертання.
Примітка. Загальносоюзні господарські організації зобов’язані в зносинах з українським населенням (договори й т. інш.), центральними й місцевими українськими організаціями провадити діловодство українською мовою.
3. З моменту видання цієї постанови діловодство в усіх державних установах та державних торговельно-промислових підприємствах, розташованих на території УСРР належить провадити переважно українською мовою, ступнево переходячи на цілковите українське діловодство до речинця, зазначеного в артикулі 1-му, в міру навчання співробітників цих установ української мови й притягнення нових співробітників, що знають українську мову.
4. Відповідальність за затримку переведення українізації державних установ та державних торговельно-промислових підприємств, а також за непереведення її до встановленого в арт. 1-му цієї постанови речинця — 1 січня 1926 р. — покласти безпосередньо на керівників установ і підприємств.
5. Усі акти публічно-правного характеру, а також бланки, штампи, вивіски, етикетки тощо на території УСРР належить перевести ступнево, але не пізніш як 1 січня 1926 р. на українську мову, з тим, що надається право складати їх, поруч з українською мовою, також і російською мовою або мовою відповідної національної меншості, загальновживаною в даному місці.
6. Зобов’язати Народний комісаріат освіти УСРР підсилити свою діяльність в справі допомоги навчанню співробітників державних установ та державних торговельно-промислових підприємств української мови, збільшити число й тираж видань відповідних підручників, поширити розповсюдження української літератури, встановити інспекційний нагляд і обслідування якісної сторони навчання української мови й постановки її, а також установити щільніший зв’язок із державними установами та державними торговельно-промисловими підприємствами щодо переведення українізації їхніх апаратів.
7. Зобов’язати Народний комісаріат освіти протягом установленого ним речинця й не пізніш як 1 січня 1926 р. за посередництвом Державного видавництва України й Головного наукового комітету України, а також Української Академії наук, видати так загальний академічний словник української мови, як і термінологічні словники з окремих галузей наук, передовсім — із суспільних.
8. Зобов’язати всі державні установи та державні торговельно-промислові підприємства, незалежно від улаштування для співробітників курсів української мови, широко допомагати самодіяльності співробітників до вивчення української мови й удосконалення набуваного ними знання, для чого використовувати клуби й поповнити їхні бібліотеки українською літературою.
9. У кожному центральному відомстві заснувати відомчі комісії для українізації даного відомства й підприємств, що ними воно відає, поклавши на зазначені в цьому артикулі комісії:
а) допомагати українізації установи й підпорядкованих їй підприємств;
б) перевіряти українізацію даного відомства й підпорядкованих йому підприємств;
в) розглядати справи й давати висновки керівникам установ та підприємств, що ними вони відають, про прийом у виняткових випадках осіб, які не володіють українською мовою.
Примітка: Приймати осіб, що не володіють українською мовою, можна тільки у виняткових випадках і при тому на підставі мотивованої заяви керівників даного відомства або управління.
10. Заснувати такі самі комісії в губерніальних і округових установах, поклавши на них також перевірку й обслідування переведення цієї постанови в частині, дотичній національних меншостей.
11. Заснувати Центральну Всеукраїнську комісію для керівництва українізацією під головуванням голови Ради Народних Комісарів УСРР у складі двох членів із персонального призначення Ради Народних Комісарів УСРР, а на місцях — губерніальні й округові комісії під головуванням голови відповідного виконавчого комітету в складі двох членів із персонального призначення виконавчого комітету і на них покласти давати напрям і загально керувати переведенням українізації державного апарату.
12. Покласти на Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції УСРР і його місцеві органи обов’язок періодично перевіряти українізацію радянського апарату й особливо перевіряти прийом на службу робітників, що не володіють українською мовою, і про наслідки перевіряння доповідати центральній і місцевим комісіям для керівництва українізацією за належністю (арт. 11).
13. Покласти на органи Народного Комісаріату робітничо-селянської інспекції УСРР обов’язок розпочати планомірне обслідування установ та підпорядкованих їм підприємств щодо перевірення українізації їхнього апарату. Індивідуальне перевірення кожного співробітника щодо українізації покласти на атестаційну комісію та на керівників установ, давши їм право звільнити співробітників, що виявили недостатнє знання української мови.
14. Підтвердити постанову про заборону приймати на службу осіб, що не володіють українською мовою (арт. 20 постанови ВУЦВК і РНК УСРР з 1 серпня 1923 р.).
Надалі цей прийом провадити тільки порядком, зазначеним арт. 9 і 10 цієї постанови.
15. Установити, що співробітників державних установ та державних торговельно-промислових підприємств, де буде зауважено негативне ставлення до українізації, виявлене в тому, що протягом минулого періоду вони не вживали ніяких заходів до вивчення української мови, адміністрація цих установ і підприємств може звільняти, не видаючи вихідного.
16. Співробітники, звільнені за незнання української мови, можуть бути знову прийняті на службу лише після того, як вони досить добре вивчать українську мову.
17. Доручити Народному комісаріатові робітничо-селянської інспекції УСРР протягом двох тижнів розробити й розіслати інструкцію про порядок обслідування керівниками установ ходу українізації в установах і підпорядкованих їм підприємствах, відповідної звітності і індивідуальної перевірки співробітників щодо знання української мови.
18. Ті самі правила, що їх установлено щодо українізації, застосовуються щодо переходу на мови національних меншостей у районах, де в зв’язку з національним районуванням України належить перевести діловодство на мови національних меншостей.
Харків, 30 квітня 1925 р.
Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Г. Петровський
Голова Ради Народних Комісарів УСРР В. Чубар
Секретар Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету А. Буценко
Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. 1925. № 26. Арт. 202.
Відповіді
2012.04.05 | Мартинюк
Ранній УРСРівський період безперечно вніс якісь речі у побудову української нації і держави.
Це був вимушений компроміс Москви заради збереження цільності імперії. З кінця 30 років Москва усвідомлює марність сподіваннь на швидке поширення світової революції у Європу, а відтак перестає панькатися з національними комунстами.Проте вже було збережено здобутки УНР та Скоропадського в інституціоналізації української культури, освіти та науки, і навіть зроблено дуже багато додатково до цього.
Як приклад - випуск книг і газет українською мовою був набільшим на переломі 70 років. Надалі він неухильно спадає, робить стрибок наприкінці 80, і падає практично до нуля за Кучми.
Фактично якби не були зруйновані законодавчі підстви закладені ще депутатами УРСР стан української культури і мови міг би бути не такий жалісний як зараз.
Тому вклад "націонал-комуністичної" течії у творення фундаментів української державності заперчувати просто безглуздо.
Якби КПУ зараз керував би не Петро Симоненко а Борис Олійник все б було зовсім по іншому.