Відповіді

• 2003.01.05 | Mary

  Література (-)

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.01.05 | Мертві Бджоли Загудуть

    БРУХТ Загребельного (Рекомендовано, 9 балів з 10)

    Оце щойно прочитали. З великою насолодою.
    Увесь стьоб роману Загребельного "Брухт" полягає в тому що досвідчений український радянський письменник намагається писати по-сучасному, розв"язано та без гальмів, і - що найсмішніше - у нього це таки виходить!
    
    Читається легко й плинно (на противагу ...Забужко й Андруховичу, а особливо - Уляненкові та Медвідеві)
    Соковита й смачна мова. Купа гумористичних приповідок і прибамбасів. Місцями, на одному з планів - тонкий стьоб з сучасних молодих літераторів, власне Забужко й Андруховича.
    
    Також у цьому виданні роману є повість "Гола душа" про долю номенклатурної жінки-партапаратниці та її сексуальний шлях видряпування вгору. Від першої особи. Раптом і несподівано Загребельний перетворюється на вишуканого знавця психологічних тонкощів комуністичної шлюхи. Цікаво. І сексуально.
    
    90 балів за 100-бальною шкалою.
    Рекомендовано прочитати, МБЗ.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.02.10 | Пані

      Теж рекомендую.

      Нарешті написала власні враження
      
      http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_culture&key=1044834809&first=&last=
      
      Мертві Бджоли Загудуть пише:
      
      > Також у цьому виданні роману є повість "Гола душа" про долю номенклатурної жінки-партапаратниці та її сексуальний шлях видряпування вгору. Від першої особи. Раптом і несподівано Загребельний перетворюється на вишуканого знавця психологічних тонкощів комуністичної шлюхи. Цікаво. І сексуально.
      
      Господи, який там секс. Якщо то секс, то я - Мерлін Монро. Це порнографія. Порнографія духа. Мені випало нещастя близько знати пару таких жінок, можливо навіть і реальних прототипів героїні. Яка ж то гидота. І Заргебельний надзвичайно реалістично описав оту гидоту. Мабуть, сам настраждався. Не було нічого огиднішого ніж київські "радянські управлінці культурою", особливо жінки.
      
      Я б оце насильно давала читати тим, хто сумує за світлим радянськім минулим. Вони здебільшого не зрозуміли б, але слід в душі, мітка, імпринт лишився б.

  • 2003.01.07 | Роман ShaRP

    Станіслав Лем, "Соляріс".

    Одна з най-най-най кращих книг фантастики взагалі, а може, і просто літератури, бо, як сказав хтось з класиків фантастики -- вона пише про людей, тих самих, що й довкола, просто висвітлюючи їх на тлі незвичайних обставин.
    
    

    
    Коли ти дивишся у безодню,
    безодня також вдивляється у тебе.
    Ф. Ніцше
    

    
    
    Читати книгу нелегко, через те, що вона дуже змістовна: інтро- і ретро- спекціями, фактами, гіпотезами щодо феномену, який зустріли люди у Космосі -- живої планети, і думками та емоціями головного героя, Кріса, через очі якого ми споглядаємо те, що відбувається на космічній станції над поверхнею планети Соляріс.
    
    Одною з визначних якостей головного героя я б назвав Віру -- віру в щось таке, що можна приблизно передати словами "людство, людяність, обов*язок, надія" ... Ставши не першим, скоріше одним з останніх місіонерів науки соляристики, що втратила свою популярність та булу привабливість, він всеодно не полишає своєї Віри та надії. Втім, то моє особисте враження.
    
    Основної теми книги я не назву. І історія та гіпотези соляристики, і поява до Кріса подоби коханої, що звела колись рахунки з життям через його необережний вчинок, і його думки та дії, намагання дати якось раду собі та ситуації у цілому ("гості з минулого" приходили не лише до нього), -- все, як на мене, дає щось цінне. Книга дуже насичена переживаннями -- зустрінеться і розгубленість перед загадками і незрозумілими явищами, страх великий і малий, любов і знову страх -- спочатку обманутися, а потім -- загубити, гнів, втрата, відчай, надія ... усього, мабуть, я не передам, але однозначно рекомендую прочитати цей, не побоюся цього слова, Шедевр.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.01.12 | Роман ShaRP

      Роберт Хайнлайн "Луна - суровая хозяйка".

      У оригіналі -- Robert Heinlein "The Moon is a Harsh Mistress"
      
      Як робити революцію? Як робити революцію на Місяці? На місяці, який став для Землі тим, чим стала свого часу Австралія для Англії -- місцем заслання, місцем, куди відсилають засуджених, і де залишаються та живуть їх нащадки ... та їх наглядачі, нечисленні -- бо навіть той, хто наважиться тікати, довго не проживе.
      Вони, змішавши народи та культури, примудрилися побудувати суспільство -- суспільство дуже дивне з поглядів традиційних, суспільство, яке зовсім не схоже на "земне" своїми законами та звичаями, і дуже з того раде (автор у своїй уяві зробив його досить багатим). Але на Землі вирішили, що в*язні надто добре живуть, і надумали "інтегрувати їх" у свою систему. У той час, як вони бажають Свободи. У той самий час, коли Земля, не думаючи що ресурси Місяця обмежені, загрожує перспективою голодної смерті.
      То як робити революцію, як досягти успіху, коли сила-силенна народу -- на Землі, космічний флот -- у Землі, а на Місяці майже ніхто не має навіть ручної зброї?
      І потім, коли революція здійсниться -- як жити далі?
      Книга може здатися надто наївною, багато у чому вона такою і є -- "рай" Свободи на Місяці, "пекло" на Землі, такі привабливі колишні в*язні, і такі огидні "землеїди", серед яких дууууже рідко трапляються хороші люди. І, звичайно, надто наївний думаючий комп*ютер, та ще й у ролі голови революції.
      Але книга цікава. Цікава своєю "кухнею" -- "рецептами" побудови суспільства, його принципів, ідеями як розбудовувати нову, вільну державу, як нею керувати, як зробити з байдужих в*язнів патріотів своєї країни, готових битися за її незалежність. Цікава своїми поглядами на життя, на Свободу, на шлюб та сім*ю (особливо, мені здається, цікавою книга буде жінками )
      Усе то фантастика, усе то тільки сон, ... так, але чому б уві сні не подивитися на світ, якого ніколи не було, і, мабуть, не буде, аби замислитися про світ наш, поглянути на життя з іншого боку, і , разом з героями, пережити Революцію.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.01.12 | Пані

        Роберт Хайнлайн - Waldo

        Waldo - на мою думку найкращий науково-фантастичний твір як самого Хайнлайна, так і всіх часів та народів.
        
        Я не знаю, чи існують переклади на українську, мені вона знайома в оригіналі. Про переклади на російську нижче написав Роман. Рік першого видання - 1942.
        
        Події відбуваються у недалекому (від нас) майбутньому - 2020 році.
        
        Внаслідок тотального використання різноманітних електромагнітних хвиль для дистанційного обміну інформацією (повністю описаний сучасний стільниковий телефон та пульти ДУ) та безпровідної передачі електроенергії (!!!) в людей стали повільно, але невідворотно псуватися м"язи та загальний стан здоров"я.
        
        Одним із перших жертв цієї техногенної катастрофи, що на момент початку дії ще не є усвідомленою загалом, став хлопчик на ім"я Волдо (Waldo) з майже повною атрофією м"язів. На його щастя він народився генієм і у ніжному віці почав проектувати собі пристрої, що дозволяли б якесь квазі-нормальне життя. Ідея полягала у тому, щоби перетворити найслабше зусилля його кволих м"язів на потужний рух за допомогою механічних пристроєв, які зрештою стали вдалим комерційним товаром і отримали назву "волди" (waldoes). В підлітковому віці доходи від продажу пристроєв дозволили йому побудувати орбітальну космічну станцію, яка стала його домівкою (невагомість дозволяла витрачати мінімум м"язкових зусиль).
        
        Юнак "небожитель" Волдо, найбагатша людина світу, є єдиним в світі розумом, що може спробувати вирішити найстрашнішу проблему людства...
        
        Це тільки преамбула історії, яку я не переказуватиму, щоб не зіпсувати комусь можливе задоволення. Тому я змушена залишити за дужками одну з найпотужніших гіпотез, що набуває сенсу тільки зараз.
        
        Описана Хайнлайном велика "рука"-маніпулятор, що дистанційно керується легкими рухами людської руки, була розроблена американцями для ядерної енергетики буквально через кілька років після виходу книги з друку. Цей пристрій з самого початку називався Waldo, а далі це слово широко вживалося й досі деколи вживається в американській індустрії для назви таких маніпуляторів.
        
        Щоправда стільникові телефони в Хайнлайна застигли в розмірі початку 1990х, але таку дрібницю письменникові можна й пробачити.
        
        Найцікавішим для мене в цій книзі є детальний опис процесу мислення Волдо під час рішення найскладніших задач. Приклад - чи може сліпа людина без допомоги зрячих дізнатися про існування зірок?
        
        Саме цей детальний опис процесу вирішення подібних задач вкупі з надзвичайно великою кількістю науково технічних передбачень на друкований аркуш і дозволяє мені урочисто проголосити цей невеликий за розміром твір найкращим науково-фантастичним (не плутати з фентезі та соціальною фантастикою!) надбанням людства.

      • 2003.01.26 | Роман ShaRP

        Роберт Хайнлайн "Зоряний десант" (книга і фільм :( )

        Спочатку про фільм, і коротко -- Хайнлайн писав НЕ ПРО ТАКЕ. Книга у фільмі спотворена донеможна, просто винятково спотворена, -- аби був "Оскар" за максимальну невідповідність поміж книгою та фільмом, це був би безумовний фаворит, що залишив собі лише головних персонажів та "загальний" військовий сюжет. Себто, кому фільм НЕ сподобався, я якраз би рекомендував прочитати книгу.
        
        А тепер про неї, рідну. Головний герой починає як випускник школи у той самий час, коли йде війна з "жуками". Батько його -- багатий бізнесмен, він може бути забезпеченим до кінця життя , але ... йде до війська. Йде не за переконаннями, а через то, що туди йде його однокласниця. А далі -- військо кидає йому виклик. Спершу хоч би вже тим, що нікуди, як виявляється, крім піхоти, він вступити не може. Книга цікава тим, що показує як формується людина (у Хайнлайна кілька таких, і я ще скажу про них, може). Стає через вашкі випробовування, через військо та через війну. Загартовується, мужніє , і -- усвідомлює потроху головну цінність ТОГО, фантастичного суспільства -- відповідальність (не лише її. Хайнлайн "примудряється" населяти свої книги гарними людьми, і то йому вдається). Головну ще й тому, що ТАМ не відслуживши чесно, не можна бути громадянином у повному розумінні цього слова , а саме -- обирати та бути обраним (за що Хайнлайна свого часу вважали мілітаристом, і ледве не фашистом -- книгу було видано у 1948 році, чого про ній практично непомітно).
        
        Ще цікавими видалися мені роздуми про ролю насильства в історії, та "відповідь" на питання, "за що ми воюємо".
        
        P.S. Чимось ідеї, що викладені у цій книжці, перекликаються з легендарним твором "Еліта" Степовика
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.01.26 | Mary

          Фільм це той що Bugs? + Запитання

          Якщо це те, про що ви говорите, то фільм дійсно гівнуватий.
          
          Запитання: чи в книжці як і у фільмі присутній тупуватий американськи ура-патріотизм в стилі "всіх кузьок в галактиці перезізати, якщо воно відмовляться нам хорошим підкоритися!" Бо, якщо воно і в книжці було, тоді я зовсім не здивуюся, що автора звинувачували в мілітаризмі. Ось воно - приготування духу до війни у В'єтнамі. Зараз почали по мериканських каналах посилено повторювати - за останні кілька місяців принаймні разів три той фільм показували. Готують дух до істрєблєнія кузьок-мусульман (ах як гарно - навіть загроза атомної бомби вкладається)?
          
          Тобто, яка в автора відповідь на питання "за що ми воюємо"? Бо у фільмі відповідь - ми, вибрані, воюємо за те, щоб всім на світі і за його межами володіти, керувати і контролювати.
          
          Роман ShaRP пише:
          >
          > (за що Хайнлайна свого часу вважали мілітаристом, і ледве не фашистом -- книгу було видано у 1948 році, чого про ній практично непомітно).
          >
          > Ще цікавими видалися мені роздуми про ролю насильства в історії, та "відповідь" на питання, "за що ми воюємо".
          >
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.01.26 | Роман ShaRP

            Re: Фільм це той що Bugs? + Запитання

            Не знаю оригінальної назви. Там гидкі жуки палили, їли, наколювали мериканських солдатів та висмоктували їм мізки. Нічого того у книзі не було (хіба що палили -- але зі зброї).
            
            Також зазначу, що по книзі усе-таки жуки напали на Землю перші, а не навпаки.
            
            А ось до Вашої уваги фрагмент, що ним Ви цікавилися:
            
            Требуется доказать: войны и общественная мораль имеют в своей основе
            одни и те же генетические причины.
            Краткое доказательство: причиной всех войн является демографическое
            давление.
            В основе общественной морали, всех известных входящих в нее правил
            лежит инстинкт самосохранения. Соответствие морали - залог выживания на
            неиндивидуальном уровне. Так отец жертвует своей жизнью, чтобы спасти своих
            детей. Но поскольку демографическое давление повышается в результате
            выживания все большего числа людей, постольку можно утверждать, что войны,
            порождаемые этим давлением, проистекают из тех же глубинных человеческих
            инстинктов, что и общественная мораль.
            Проверка доказательства: есть ли возможность избежать войн путем
            уничтожения демографического давления? Возможно ли снизить демографическое
            давление путем создания такого морального кодекса, который приводил бы
            численность населения в соответствие с имеющимися ресурсами?
            Не обсуждая эффективность и нравственность планирования рождаемости,
            укажем сразу, что любая популяция, ограничивающая свой рост, рано или
            поздно вытеснялась и уничтожалась другим видом, который увеличивал
            численность и стремился занять новые территории.
            Тем не менее предположим, что человеческой расе удалось создать баланс
            между уровнем рождаемости и смертности так, чтобы численность населения
            соответствовала территории занятых планет. Все ли будет тихо и спокойно?
            Очень скоро на арене появятся баги, которые начнут безжалостно убивать
            не желающее больше воевать племя, и через некоторое время Вселенной
            придется о нас забыть. Кстати, этот вариант никто пока еще не отменял. Или
            мы будем размножаться и разрастаться и уничтожим багов, или они займут
            наше место. Потому что оба племени достаточно сообразительны, решительны и
            претендуют на одну и ту же территорию.
            А если мы победим и не будем ограничивать рост населения? Как быстро
            демографическое давление заставит нас заселить всю Вселенную так, что и
            яблоку негде будет упасть? Ответ может многих удивить, но произойдет это
            очень быстро - за период, который можно считать мигом на фоне всей истории
            человеческой расы.
            Но есть ли у человека право заселять Вселенную? Человек есть то, что
            он есть, - дикое животное с могучим инстинктом выживания и самосохранения.
            К тому же довольно хитрое, способное успешно конкурировать с другими
            разумными видами. Если принять этот факт, то все разговоры о морали,
            войнах, политике кажутся чепухой. Истинная мораль проистекает из четкого
            сознания того, что собой представляет человек. Что он есть на самом деле, а
            не в воображении сюсюкающих о добродетели профанов.
            Вселенная сама даст нам знать - имеем ли мы право на ее освоение или
            нет.
            А пока Мобильная Пехота должна быть на своем месте - на переднем крае
            боя за выживание расы.

      • 2003.02.09 | Роман ShaRP

        Олег Дівов "Вибраковка".

        
        Хроники повествуют, что во времена его правления можно было бросить на улице золотую монету и подобрать ее через неделю на том же месте. Никто не осмелился бы не то что присвоить чужое золото, но даже прикоснуться к нему. И это в стране, где за два года до того воров и бродяг было не меньше, чем оседлого населения -- горожан и земледельцев! Как же произошла такая метаморфоза? Очень просто -- в результате планомерного очищения общества от "асоциальных элементов".
        (один з епіграфів до книги).
        

        
        
        Цінителі "тонкої", "психологічної" літератури можуть не обтяжувати себе прочитанням даного тексту, немає у ньому гарних слів чи то вишуканих почуттів. У ньому -- роздуми на зовсім іншу тему, ту, про яку багато хто задумався, мабуть, не раз, і сутність якої передає приказка "нема життя без кулемета".
        Багато хто бачив бандитів. Багато хто хотів би, щоби їх не було. Може, хтось хотів би докласти до того рук, взяти до рук зброю.
        Чи можливо це? Чи можна очистити суспільство від того, що зветься криміналом? Як? І,-- головне питання, -- що буде далі?
        Для пояснення всіх цих питань автор обрав для себе цікаву форму "книги у книзі", копії видання, написаного та виданого через кілька десятків років від наших подій, з передмовою та післямовою, деякими "супровідними документами". Навів не лише думку свого героя "палача й шерифа", "суперагента з ліцензією на вбивство", але й думку його войовничого опонента, правозахисника. Над обома варто, як на мене, замислитися.
        Отже. Майже всіх бандитів переловили та запроторили на довічну каторгу, -- або повбивали. Туди ж -- олігархів та хабарників. Можна гуляти по Москві (місце дії) цілу ніч -- і зустрічати лише усміхнені обличчя. Платяться податки, виконуються закони ... Старший вповноважений Агенства Соціальної Безпеки П. Гусєв прокидається в себе вдома...

    • 2004.04.18 | Анетта

      Re: Станіслав Лем, "Соляріс".

      Ба...Романе!
      Ну хоч в чомусь наші погляди збіглись...
      Дійсно, чудова книжка. І дійсно шедевр, жодного сумніву.
      Маємо надію, що скоро Ви її прочитаєте не лише в неті.
      Між іншим український переклад на порядок сильніше і гармонічніше російського, бо маю право на порівняння - читала в оригіналі польською.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.05.29 | Сахаров

        Re: Станіслав Лем, "Соляріс".

        Лема взагалі треба читати в оригіналі, бо його мова насичена специфічними виразами, аллітераціями, тим, що не перкладається. В крайньому випадку - українською. Хороших перекладів Лема російською я не бачив. І "Соляріс" - річ хороша, але не краща з написаного ним. Лем - явище. І, щоб зрозуміти його філософію, треба прочитати все ним написане, розпочавши не з "Соляріса", а з "Суми технології".

  • 2003.01.07 | Горицвіт

    Любко Дереш. "Культ"

    Цей твір -- останнє, що я читав з художньої літератури, тому почну з нього.
    
    Автор до останнього часу був мало відомим, бо він дуже молодий і друкувався кілька разів тільки в журналі "Четвер". А недавно вийшла книжка.
    
    Коротко сюжет. Студент-біолог приїжджає на педагогічну практику в містечко Мідні Буки в Львівській області. Йому приходиться вчителювати в школі-інтернаті. А він весь такий просунутий і розкріпачений, і тут стикається з провінційною дійсністю. Вчителі, наприклад, страшно консервативні або страшно оригінальні або і те і друге -- вони показані дуже яскраво.
    
    З першого ж дня він закохується в свою ученицю Дарцю. Він розказує їй про біологію і не тільки, вони слухають разом музику, вживають наркотики і відбивають напади місцевих жлобів.
    
    Але герой має з собою Таємницю. Вона його мучить, кудись веде і поступово розкривається. Таємницю має і Дарця, і саме місто Мідні Буки. Відбуваються жахливі події -- на містичному і на земному рівні, взагалі грань між ними, між снами і дійсністю, розмивається і зникає. Виявляється, що герой має Місію. Він не хоче її виконувати, намагається чинити опір, все це якесь темне, позбавлене радості (яка мусить бути, коли ти здійснюєш правдиву Місію). Врешті все відбувається так, як намітили Вищі Сили...
    
    Цікаво, що містичні події завжди відбуваються тоді, коли герої перебувають під дією наркотиків, так що в принципі все можна списати на наркотичну маячню -- але тоді світ буде не врятований -- правда, і загрози йому не було б...
    
    Рекомендую прочитати, щоб, як мінімум, насолодитися гарним і оригінальним письмом.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.03.21 | Mary

      Прочитала.

      Раз вже винесли тему наверх, то і я вставлю свої 3 копійки.
      Влітку прочитала Брухт і враження неоднозначні. Особливо враховуючи те, що в описаному "інтернаті" я провчилася три мало не найцікавіші роки свого життя . Спершу те, що перегукується з Горицвітом.
      
      Горицвіт пише:
      > Вчителі, наприклад, страшно консервативні або страшно оригінальні або і те і друге -- вони показані дуже яскраво.
      >
      
      ІМНО, по вчителях Дереш пройшовся по-дитячому жорстоко. Враховуючи те, що всі вони живі й нормальні люди, ходять мирно по Львову, викладаються для учнів набагато більше ніж вчителі пересічних закладів, мені був неприємний той факт, що майже всі впізнавалися надто вже легко. Хоч би предмети викладання позмінював. Крім того, особливо паскудно Дереш познущався з найменше захищених вчителів, і до великої міри безпідставно. Хоча це особисте ІМНО, не можу сказати, що я з тими вчителями не воювала, але сентимен все-таки є.
      
      > Відбуваються жахливі події -- на містичному і на земному рівні, взагалі грань між ними, між снами і дійсністю, розмивається і зникає.
      
      Та, світосприйняття там кошмарне. Не знаю, чи то наркотики якіся неякісні, чи вік такий трагічний... Хоча в цьому контексі стає зрозумілішим побажання автора щоб Львів розвалився . (Не можу сказати, що після останнього перебування у Львові моє враження було сильно відмінним від Дерешевого, але в нього віці в мені все здавалося інакше
      
      > Виявляється, що герой має Місію. Він не хоче її виконувати, намагається чинити опір, все це якесь темне, позбавлене радості (яка мусить бути, коли ти здійснюєш правдиву Місію). Врешті все відбувається так, як намітили Вищі Сили...
      >
      
      Та, тут коли я читала Дереша, мені дуже вже проводилися паралелі з третім томом володаря перстенів - Фродо з Семом в Мордорі. Сподобалася несподіванка, що Місія, виявляється не на тому крутому практикантові, а на Дарці-шмаркачці, на яку ніхто насправді уваги й не звертав. Фемінізм тут чистої води .
      
      > Цікаво, що містичні події завжди відбуваються тоді, коли герої перебувають під дією наркотиків, так що в принципі все можна списати на наркотичну маячню -- але тоді світ буде не врятований -- правда, і загрози йому не було б...
      >
      
      Ну-ну, а завали в підвалі і ампутована Дарка - теж наркотиками спричинені? До речі, а ми ніколи в ті підвали не лазили, хоч проходити повз ті сходи вночі дійсно моторошно було.
      
      > Рекомендую прочитати, щоб, як мінімум, насолодитися гарним і оригінальним письмом.
      
      Та, щось в тому всьому є. Не можу сказати, щоб мені то тааааак сподомалося як Дерешевому поколінню (як от сестрі моїй), ну і еклектика та вся якась трохи підозріла, потім є моменти коли трохи нудно, але загалом настрій підлітково-зимовий переданий нормально. Параної трішки забагато, ну але то спишемо на наркотики.

  • 2003.01.11 | Shooter

    Тут будем смакувати

    Почнем з Кунедери. Його оповідання в українському перекладі - супер!. Такі центрально-європейські. Ностальгічно соціалістичнообличчолюдяні. Хтиві. Хочеться записувати фрази (трошки не звідти, проте: "Танець - це лише вертикальна форма горизонтального потягу ).
    
    Хотів би там жити - в оповіданнях Кундери.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.01.14 | Shooter

      Маркес, Борхес, Кортасар атвєчають за базар

      (себто продовження).
      
      Маґічний південномериканський реалізм. Таке собі дуже якісне чтиво, коли часом не зауважуєш, як автор уєзжаєт в задзеркалля (N.B. Пригадую собі, що зауважив знущання Андруховича з публіки шляхом переговорів телефоном з батьком викраденого суб'єкта в 16 ст. в Львові ("Самійло Немирич - прекрасний розбишака") лише перечитуючи згаданий опус втретє).
      
      Атєц радной в них - без сумінву, Маркес. Його "100 років самотности" обов'язково треба прочитати перший раз рочків в 18-20. Пізніше варто перечитувати.
      
      Дженералли, штиль згаданих пацанів - гримуча суміш дикого кохання, нескінченого дощу, революцій, смертей, приправлена розкішнозадими негритосками, цигарами, мачізмом та іншими латиноамериканськими (аксе/асек)суарами.
      
      Останнє з прочитаного - Кохання під час чуми. Як завжди - соковито, імпрессіоністично, бентежно.
      
      Одним словом, ґут.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.01.14 | Mary

        Моє про Маркеса

        В українському перекладі згаданий Шутером роман Маркеса називається "Кохання в час холери", а не в час чуми (як в російському варіанті). Не знаю, як було в оригіналі. Ті, що читали і по-українськи і по-російськи, кажуть що український переклад кращий. Я по-російськи не читала, тому утримаюся. Скажу тільки, що український переклад добрий.
        
        Загалом "Кохання..." читається легше ніж "Сто років самотности" - хоч би тому, що непотрібно докладати неймовірних зусиль до розрізняння хто є хто із тих всіх чоловіків з однаковими іменами. Зате "Сто років" є глибшим: доля, смерть і сміх тісніше переплетені (Чого вартий сам тільки мішок з кістьми батьків бідної дівчинки, який випадково замурували і стіну, але змогли віднайти бо кості навіть замурованими подавали характерний звук "клок-клок", або порцеляновий ноцник нареченої з фамільним гербом, або той фацет з метеликами - нещасний наречений, котрого застрелили, або, або, або - можна пригадувати до нескінченности), містика, що тільки зрідка вигулькує в "Коханні..." і майже може там бути зведена до природности у "Сто років" буяє в повній силі. Я би радила починати з "Кохання..." (як апетайзер), а тоді коли вже ввійдеться в смак читати "Сто років...".
        
        Рекомендую обидва твори для ОБОВ'ЯЗКОВОГО прочитання. Це з тих книжок, які читаються запоєм перший раз, а потім смакуються повільно ще не раз і не два (Тут повністю погоджуюся з Шутером).
        
        Інші твори, як от "Полковнику ніхто не пише", "Осінь патріарха" (ще кілька читала, але назв вже не пригадую) не є такими захоплюючими, іскристий гумор попередніх двох десь загублений, безнадійність і розчарування роблять їх терпкими і в'язкими.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.01.14 | Аля

          Re: Коли пошла такая пляска, позвольте

          напомнить об очень любимом мною Максе Фрише - швейцарский экзистенциализм, опосредованный абсурд. Мое знакомство с Фришем началось со "Штиллера": кстати, украинский перевод появился еще в 1969, во "Всесвіті", когда русского еще в помине не было. Со "Штиллером" перекликается и пьеса Фриша "Биография". Пьеса "Дон Жуан, или любовь к геометрии" пронизана удивительно милым юмором. Люблю и "Номо Фабер" и, особенно, "Назову себя Гантенбайн"...

        • 2003.01.20 | Чучхе

          Про Маркеса, Амаду, О"Генрі, Кортасара та Покальчука

          Взагалі "латиноамериканський депресняк", речниками якого є Маркес та Амаду є жіночим жанром. Такий висновок я роблю через те, що він подобається всім моїм знайомим жінкам і не подобається (через надмірну слащавістиь? приторність?) всім моїм знайомим чоловікам, включно зі мною. Всі ці латиноські прибамбаси, які ідеалізуються Маркесом просто геніально спародійовані О"Генрі. І якщо Вам (як і мені) спочатку попадеться "Королі та капуста", а вже потім "Сто років самотньості", то друге оповідання вже буде сприйматися як анекдот. Замість генерала Буендіа у вас перед очима буде генерал да Вега, який тікає з Кораліо в груженому бананами кораблі. Це тим більше дивно, що О"Генрі написав свій роман років за двадцять-тридцять до Маркеса.
          
          Правда, маю сказати, що латиноамериканська література трохи реабілітувала себе з появою такого автора, як Кортасар, частина новел якого вийшла 1983-го року (в забутій нині серії "Сучасна іноземна новела") українською мовою у перекладі Юрка Покальчука, який як показує практика виявився перекладачем значно кращим ніж автором.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.02.21 | кобіта_ergo_sum

            Re: Про Маркеса, Амаду, О"Генрі, Кортасара та Покальчука

            Кортасар у перекладі на українську - звучить смачно. Тим паче, що жадних його новел я ще в очі не бачила...

          • 2004.03.22 | otar

            Re: Про Маркеса, Амаду, О"Генрі, Кортасара та Покальчука

            Ну, тоді я - абсолютна жінка (всупереч наявності в мене чоловічих первинних та вторинних статевих ознак), бо вважаю латиноамериканську літературу найкращою й найперспективнішою після слов'янської.
            Мені найбільше імпонує Маріо Варґас Льоса - перуанський прозаїк, доробок якого представлений у нас, на жаль, лише перекладеним Покальчуком ще в 80-х "Зеленим домом", хоча насправді практично все ним написане є однаково варте уваги. Росіяни надрукували вже 6 або 7 його романів, останній з яких - "Свято козла" - несе на собі перші відбитки старечого маразму (як і остання книга Маркеса "Повідомлення про викрадення").
            Борхес і Касарес, на мою думку, також не заслуговують такої зневажливої оцінки. Ну, а щодо Маркеса і (не знаю, чому автор саме його тут називає) бразильського соціаліста Жоржі Амаду, то вони справді досить суперечливі, але причина цієї суперечливості - значна переоцінка таланту й значення цих авторів. Маркеса намагалися зробити прапором постмодернізму, Амаду - пророком червоної латиноамериканської літератури, тим часом як вони навряд чи мали на увазі щось таке.
            До речі, Маркес смертельно хворий

          • 2004.04.18 | Анетта

            Re: Про Маркеса, Амаду, О"Генрі, Кортасара та Покальчука

            НЕ забута....Ну почекайте трошки.
            Кортасар в виконанні Пако (дійсно чудового перекладача) в повному томіке вийде в Кальварії.Права вже маємо на все, що хотіли.

        • 2004.03.20 | Георгій

          В англійському перекладі "Love in the Time of Cholera" (-)

      • 2003.01.17 | Shooter

        Лінк на твори Борхеса

        http://www.geocities.com/doctorpro2002/

      • 2004.07.01 | Stepan Salo

        Маркес, Борхес, Кортасар вiдпочивають...

        Читайте це, якщо знайдете. Українського перекладу, здається, не існує...
        Камило Хосе Села - Мазурка для двух покойников
        http://www.biblus.ru/Default.aspx?book=66m376m8
        http://www.espanol.kiev.ua/anlib.html

    • 2003.01.14 | Shooter

      Браніслав Нушич

      Ім'я не дуже відоме в нас. Класик сербської літератури.
      Його твір намбер ван - Автобіографія. Супер повість. Стільки іронії і стьобу в порівняно короткому творі. Перечитував кожних років 5 (перший раз - десь в 15). Кожен раз подобалося, кожен раз відкривав для себе щось нове.
      
      Однозначно варто занести в "список для обов'язкового читання"
      
      P.S. Взагалі, сербська та інші південнослов'янські культури - явище без сумніву дуже цікаве.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.01.14 | Аля

        Re: Спасибо, что вспомнили о Нушиче - поддерживаю!!!

        Это книга моей юности: мы в классе записывались в очередь на ее прочтение. Как-то с друзьями читали вслух в троллейбусе, а сидевший неподалеку взрослый дядя хохотал с нами - и не заметил, как проехал две лишних остановки
        Коль заговорили о сербах, напомню и о Милораде Павиче: как раз сейчас читаю "Пейзаж, нарисованный чаем".
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.01.15 | Shooter

          Дякую

          Аля пише:
          
          > Коль заговорили о сербах, напомню и о Милораде Павиче: как раз сейчас читаю "Пейзаж, нарисованный чаем".
          
          Павич - то взагалі "модерна класика", котрий дійсно заслуговує "окремої глави".

    • 2003.01.19 | Shooter

      Ернст Гемінґвей

      Хоч і бухав чорно, і трахав чорних кубинок немилосердно, і став гарним прикладом для Кобейна та леґіону, для мене Гемінґвей, мабуть, номер 1 минулого століття.
      
      Чому ж? Дуже рідко в мистестві вдається створити щось одночасно якісне, проте доступне для масового споживача. Причому, найлегше це робити в кіно, потім йде музика, а аж потім - проза. Гемінґвей знав як це зробити. Як написати монотонне довге оповідання - і отримати за це Нобеля. Або як в іншому оповіданні, короткому, описати рибалку. Методично, безпристрастно, простими реченнями. Проте читаєш - і розумієш, що кращоі рибалки - в житті не читав.
      
      Багата колекція перекладів Гемінґвея украінською:
      http://tech77.hypermart.net/g.html
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.01.20 | юрко

        був такий собі

        Joseph Conrad (Jozef Teodor Konrad Korzeniowski), якого вважають "Today Conrad is generally regarded as one of the greatest writers of fiction in English - his third language", тобто одним з найкращим в літературі і ХХ століття, хоч народився він в ХІХ ст. Його творчість мала великий вплив на Гемінґвея. Англійці взагалі вважають його еталоном в своїй літературі.
        
        Цікавим є, що Конрада можна вважати українцем, бо народився в Бердичеві в 1857 році і там прожив дитинство. Він походив з аристократичної польської родини. Виглядає, що в тому він має певну схожість зі ще одним українським митцем з польськими коренями - Максимом Тадейовичем Рильським. Батьки його були заслані за антиросійську діяльність до Вологди. Вони обоє померли від туберкульозу, залишивши десятирічну дитину сиротою. Його забрав до себе до Швейцарії дядько.
        
        Хоча батьки його й навчили англійської, але, очевидно, ця мова не була його рідною. Він вже десь, здається, 16 чи 18 років став моряком на торговому кораблі, отже, англійська мова, яку він там чув і навчився, явно не була англійською високого класу.
        
        Видно був мотивований, бо здав екзамени і став капітаном. Взагалі, він був, скажемо так, різностороння людина, бо також займався і контрабандою зброї до Іспанії. Мав великі проблеми з кредиторами, бо понабирав боргів, котрі не міг сплатити. Дядько йому це полагодив.
        
        Він почав писати відносно пізно, здається, коли вже розпочав свою тридцятку. Талант мав неабиякий, якщо англійська була його третьою мовою і він став найвизначнішим англомовним новелістом. Багато хто вважає, що його творчість відбиває дивну суміш англо-саксонської та східно-європейської ментальності. Як вважати місце народження і дитячі роки вирішальними для формування ментальності, то його часткова українськість ментальності безсумніву стала тими "прянощами", від яких були в захваті його сучасники.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.03.21 | Георгій

          Ще трохи про Конрада

          Є легенда, що один англійський письменник приїхав до нього познайомитися. Коли почали говорити, гість раптом відчув, що не розуміє господаря, настільки сильний у того був східноєвропейський акцент. Він попросив Конрада перейти на якусь іншу знайому мову, і той перейшов на французьку. Тоді порозумілися. А Конрад (Юзеф-Конрад Коженьовський) вже був тоді визнаним майстром англійської прози.
          
          До речі, Квентін Тарантіно наполовину поляк (мати полька). Чи в нього часом нема української крові?

    • 2003.01.25 | Shooter

      Патрик Зюскінд Парфюмер

      Так і пишем - все разом і без знаків пунктуації.
      Одна з найсильніших постмодернових речей.
      
      Все настільки виважено, скомпоновано, від'юстовано і підсвітлено, що вся повість справляє враження найкращих парфумів, створених головним героєм - ґеніальним покручем.
      
      Перечитав би ще раз.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.01.25 | Пані

        О! Ми з вами живимося з одного джерела!

        Не те щоб це було неочікувано, еге ж? ;)
        
        На мене ця книга (здається під назвою "Запахи" у "Всесвіті" на початку 90х) справила настількі сильне враження, що я парфумами не могла користуватися кілька місяців! За емоційним впливом (на себе) я можу її порівняти тільки із "Степовим вовком" у юності.
        
        Я сама б залюбки прочитала її знов, нажаль моя підшивка "Всесвітів" загинула десь в переїздах, а у продажу я її не бачила. Хто знає, чи видавалося воно окремою книгою?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.01.25 | Роман ShaRP

          Re: О! Ми з вами живимося з одного джерела!

          Пані пише:
          > Не те щоб це було неочікувано, еге ж? ;)
          > Я сама б залюбки прочитала її знов, нажаль моя підшивка "Всесвітів" загинула десь в переїздах, а у продажу я її не бачила. Хто знає, чи видавалося воно окремою книгою?
          
          Я знаю про не одне російські видання -- хіба на книжковому ринку у Харкові (коли я працював на Петрівці, казали що на Україну два книжкових ринки -- у Вас і в нас).
          
          Точно бачив нещодавно у "Квадраті" (це у Києві біля площі Слави), хто не знає.
          
          Здається, хтось казав і про українське видання, але про нього не скажу, бо не впевнений.

        • 2003.01.25 | Mary

          В Харкові видавали по-російськи. Здається, "Фоліо".(-)

      • 2003.01.25 | Пані

        Повість і зветься "Парфюмер"

        Автор - Патрік Зюскінд
        Рік виходу в друк, здається, десь 1980.
        
        Коротко там йде мова про людину, що від роду не мала власних запахів, ну і, звичайно, прагла мати того, що бог не дав. І стала парфюмером. Підробиці - дуже не для слабонервних.

      • 2003.01.26 | Shooter

        Думаю, є на lib.ru (-)

        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.01.26 | Shooter

          Ось тут думки цікавої жидівки про згадане

          http://www.ozon.ru/?context=detail&id=199700

      • 2003.01.26 | Shooter

        А ось і сам іменинник

        http://www.kulichki.com/moshkow/ZUSKIND/parfumer.txt
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.01.26 | Аля

          Парфюмер, изд. Азбука-Классика недавно купила на Петровке (-)

          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.02.07 | Аля

            Николай Фробениус: Каталог Латура,

            или лакей маркиза де Сада.
            Прочитала пару дней назад взахлеб, захотелось поделиться.
            Фробениус - норвежский писатель. Частично сюжет сопоставим с "Парфюмером": герой Зюскинда не имеет запаха, Латур лишен чувства боли - патологически "сдвинут" на анатомии. Убийства, препарирование мозга - поиски болевого центра... Время и место действия, как и в "Парфюмере" - ХYIII век, Франция.
            На мой взгляд, "Парфюмер" органичнее, лучше стилизован. Но "Каталог Латура" тоже, несомненно, интересен. Философия + детективный сюжет.
            Издан в 1996. В русском переводе вышел в изд-ве "Азбука", 2002.

        • 2003.01.27 | Пані

          Я не можу...

          ... те читати. Бо порівнюю з українським перекладом, який мені вкарбувався в пам"ять. Мене вистачило на 5 "екранів".
          
          Всім, хто цікавиться цим твором, я раджу знайти десь підшивку "Всесвіту" за початок 1990х, і прочитати український переклад. Повірте мені на слово - це один з тих випадків, коли різниця дуже суттєва. Уява просто намалює вам дещо відмінне.
          
          Я перевіряла такий ефект на двох романах - "Коханці Леді Четерлей" та "Регтаймі" на піддослідній групі в два десятки знайомих, з яких тільки парар була україномовних (звичайно, всі розуміють українську). Я змусила їх прочитати обидва переклади - українській та російській - розділивши на дві групи (за черговістю прочитання). Черговість прочитання не вплинула. ВСІ одностайно визнали українскі варіанти кращими. Нажаль, прізвища перекладачів згинули з мого обрію разом із підшивками "Всесвіту" та "Іностранкі".
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.01.27 | Горицвіт

            про "Всесвіт"

            цікаво, що я теж одного разу при переїзді зекономив на перевезенні журналів (там був не тільки "Всесвіт"). І це була помилка.
            
            Книгарня "Сяйво" колись мала букіністичний відділ, де можна було знайти і старі журнали. Недавно в них відбулась реконструкція, і виглядає все дуже глянцево. Колись буду там проходити, то попитаю.
            
            Зюскінда не пам'ятаю. Напевно, не читав, або не сподобалось.

          • 2003.01.27 | Shooter

            Коханець леді Чаттерлей

            - переклад небогої Соломії Павличко.
            Вийшов окремою книжкою років три тому - я придбав.
            
            Деякі Всесвіти мав би мати на одній із своїй "баз" Біда тільки в тому, що найближчим часом перебувати там буду досить короткочасно.((

      • 2003.02.19 | кобіта_ergo_sum

        Парфумер - забагато галасу, як на мене

        Скільки чула про цей твір, мені уявлялося, щось дійсно складне й багате, змушує напружувати мізки. Уявлялося десь поміж Джойсом і Кафкою.
        Ну і який це постмодерн? І не пахне там постмодерном, вибач за каламбур! Річ приємна, але проста, як дерть! Крихітка Цахес селф мейд мен. У мене таке враження, що існує два різні "Парфумери" - один реальний, другий - уявлений, спровокований. І цей уявний зовсім інший за стилем, жанром, формою.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.02.19 | Shooter

          Re: Парфумер - забагато галасу, як на мене

          кобіта_ergo_sum пише:
          > Скільки чула про цей твір, мені уявлялося, щось дійсно складне й багате, змушує напружувати мізки. Уявлялося десь поміж Джойсом і Кафкою.
          
          Гм..як на мене, любителя, Кафка - то, скажімо, не "стовповий модерн".
          
          А в принципі, будь-яке пост-модернове чтиво зведеться до Джойса Шо ж робить? Не писати, не читати?
          
          > Ну і який це постмодерн? І не пахне там постмодерном, вибач за каламбур! Річ приємна, але проста, як дерть! Крихітка Цахес селф мейд мен. У мене таке враження, що існує два різні "Парфумери" - один реальний, другий - уявлений, спровокований. І цей уявний зовсім інший за стилем, жанром, формою.
          
          Про смаки не сперечаються.
          Про дефініції - можна. В цій позиції мушу зауважити, що Запахи - широко визнаний постмодерновий твір.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.02.20 | кобіта_ergo_sum

            Re: Парфумер - забагато галасу, як на мене

            але ж не за смаком визначають, відноситься твір до постмодерну, чи ні? А я вважаю, що це не постмодерн, хоч як би не був визнаним. Назвіть, прошу, за якими ознаками його відносять до постмодерну?
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2003.02.22 | Shooter

              Прокруст, часом, не Ваш брат? ;)

              кобіта_ergo_sum пише:
              > але ж не за смаком визначають, відноситься твір до постмодерну, чи ні? А я вважаю, що це не постмодерн, хоч як би не був визнаним. Назвіть, прошу, за якими ознаками його відносять до постмодерну?
              
              Вам бракує гіперцитати?
              
              Зіграю на протиході - яким жанром є "Запахи" згідно Вас?
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2003.02.24 | кобіта_ergo_sum

                Re: Прокруст, часом, не Ваш брат? ;)

                Гм. Відмазатись таким самим питанням - то найлегше...
                Але. Зі сказаного можу розуміти, що гіперцитата є основною ознакою постмодерну?
                Ну, друзі-філологи мені сказали, що до основних належать алюзійність і гра. Це десь близько.
                Сама я не філолог (сподіваюся, це не викличе у Вас моментальне бажання зробити висновок: раз не філолог, то й ніц не розумієш, а слухай, що розумні люди кажуть. Хоча може й викличе, Ви схильні до найперших висновків)
                Оскільки я не філолог, мені важко оперувати термінами, на них мене можна підловити. Після довгої суперечки з колєжанкою-філологом, вона сказала, що ну, можливо, це модерн.
                Я для себе співставила цей твір з Крихіткою Цахесом (при бажанні дотепники-філологи вміють довести, що і це постмодерн). Колєжка-філолог сказав, що елементи гри в Запахах проявляються в тому, що з ніг на голову перевернута мораль. А в Цахесові, додав він - це просто прикіл.
                Прикіл? Отже, гра? Отже, насправді Цахес - більшою мірою постмодерн.
                
                Трохи заплутано, мабуть, пишу. Як щось буде незрозуміле, я спробую ще раз.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2003.02.24 | Shooter

                  Re: Прокруст, часом, не Ваш брат? ;)

                  кобіта_ergo_sum пише:
                  > Гм. Відмазатись таким самим питанням - то найлегше...
                  
                  Вже вибачайте
                  
                  > Але. Зі сказаного можу розуміти, що гіперцитата є основною ознакою постмодерну?
                  
                  Далеко ні. Але однією з "обов'язкових рис".
                  
                  > Ну, друзі-філологи мені сказали, що до основних належать алюзійність і гра. Це десь близько.
                  > Сама я не філолог (сподіваюся, це не викличе у Вас моментальне бажання зробити висновок: раз не філолог, то й ніц не розумієш, а слухай, що розумні люди кажуть. Хоча може й викличе, Ви схильні до найперших висновків)
                  
                  Гм...чи, швидше, Ви?
                  
                  > Оскільки я не філолог, мені важко оперувати термінами, на них мене можна підловити. Після довгої суперечки з колєжанкою-філологом, вона сказала, що ну, можливо, це модерн.
                  
                  Вах! То Ви, як і я - не філолог?
                  В цьому випадку низько схиляю голову (в такому положенні легше руки цілувати )
                  
                  > Я для себе співставила цей твір з Крихіткою Цахесом (при бажанні дотепники-філологи вміють довести, що і це постмодерн). Колєжка-філолог сказав, що елементи гри в Запахах проявляються в тому, що з ніг на голову перевернута мораль. А в Цахесові, додав він - це просто прикіл.
                  > Прикіл? Отже, гра? Отже, насправді Цахес - більшою мірою постмодерн.
                  >
                  > Трохи заплутано, мабуть, пишу. Як щось буде незрозуміле, я спробую ще раз.
                  
                  Та ні, зрозуміло якраз все. Як справжня жінка, Ви вперто відстоюєте свою точку зору - честь і хвала Вам за це
                  
                  Проте, скажімо, я, як нефілолог, кілька разів зустрічався з "критикою", котра дефінувала Зюскінда саме як пост-модерн.
                  
                  Крім того, якось прийнято, що до понять "модерн" і "пост-модерн" застосовують певні часові рамки (попри наявність/відсутність певних рис самого твору).
                  
                  З іншого боку, мої персональні почуття таки ставлять на Запахах штамп "пост-модерн" - і все тут.
                  
                  P.S. Невже я видаюсь таким категоричним?
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2003.02.24 | кобіта_ergo_sum

                    Re: Прокруст, часом, не Ваш брат? ;)

                    Скажімо так, Ви намагаєтеся справити враження не категоричного. А саме цього я б хотіла - впертих фактів і доказів. "Відчуття" - це, все-таки не аргумент. Мені теж важко було знайти більш чіткі докази, ніж "я так відчуваю".
                    
                    Здивована і засмучена фразою про те, що я, як типова жінка, вперто гну свою лінію. Невже ніщо з моїх розмірковувань не було почуте?
                    В такому разі, чи має сенс вести суперечку?
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2003.02.24 | Shooter

                      :)

                      кобіта_ergo_sum пише:
                      > Скажімо так, Ви намагаєтеся справити враження не категоричного. А саме цього я б хотіла - впертих фактів і доказів. "Відчуття" - це, все-таки не аргумент. Мені теж важко було знайти більш чіткі докази, ніж "я так відчуваю".
                      
                      Ви ж їх сама вже й навела.
                      
                      > Здивована і засмучена фразою про те, що я, як типова жінка, вперто гну свою лінію.
                      
                      >Невже ніщо з моїх розмірковувань не було почуте?
                      
                      Звісно, що було. Дженералли люблю слухати жінок.
                      
                      > В такому разі, чи має сенс вести суперечку?
                      
                      Звісно, що є.
                      Як бачите, ми дійшли до консенсусу, що Запахи таки дійсно мають багато рис постмодернізму. Тому пропоную дефінувати їх як "твір на грані модернізму і постмодернізму".
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                      • 2003.02.24 | кобіта_ergo_sum

                        Re: :)

                        а от я дедалі більше впевнююсь, що не має сенсу.

                  • 2003.02.24 | Горицвіт

                    постмодерн чи постмодернІЗМ ?

                    Шановні Shooter і кобіта_ergo_sum,
                    
                    А чи ви розрізняєте "постмодерн" і "постмодернізм"? Я теж не філолог, але мені здається, що це різні речі. "-ізм" -- це літературний стиль і філософський напрямок. А без ізму -- це поняття зсередини постмодернізму як філософського напрямку. Один з засновників постмодернізму так і назвав свою основоположну працю: "Ситуація постмодерну". Або ще кажуть, що постмодерн -- це ніби епоха, яка прийшла після епохи модерну.
                    
                    А стиль називається постмодернізм.
                    
                    Або, як писали майданівські класики miner & mchno, пістмодернізм :-)
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2003.02.24 | Shooter

                      Re: постмодерн чи постмодернІЗМ ?

                      Горицвіт пише:
                      > Шановні Shooter і кобіта_ergo_sum,
                      >
                      > А чи ви розрізняєте "постмодерн" і "постмодернізм"?
                      
                      Як на мене - то хіба закінченнями.
                      
                      > Я теж не філолог, але мені здається, що це різні речі. "-ізм" -- це літературний стиль і філософський напрямок. А без ізму -- це поняття зсередини постмодернізму як філософського напрямку. Один з засновників постмодернізму так і назвав свою основоположну працю: "Ситуація постмодерну". Або ще кажуть, що постмодерн -- це ніби епоха, яка прийшла після епохи модерну.
                      >
                      > А стиль називається постмодернізм.
                      >
                      > Або, як писали майданівські класики miner & mchno, пістмодернізм :-)
                      
                      Можливо, Ви й праві.
                      Проте, знову ж таки, на слуху в мене "постмодерн" для опису, скажімо, стилю в архітектурі.
                      Тому, думаю, варто залишити трактування відмінности між "постмодерном" і "постмодернізмом" більш вузьким спеціалістам.
                      
                      Щоб домовитися ж, про що йде мова, можна ілюструвати прикладами. Як, наприклад, Джойс, Еко, Андрухович, Коельо чи Павич (котрого я покинува читати на 6-ій сторінці) чи, як на мене, все той же ж Зюскінд - постмодерністи в літетратурі.
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                      • 2003.02.25 | Горицвіт

                        Re: постмодерн чи постмодернІЗМ ?

                        Та хай буде. Люблю часом почіплятися. Ясно, про що йде мова. Крім того, постмодернізм як філософія і світогляд мені близький, довелося через це пройти.
                        
                        
                        > Щоб домовитися ж, про що йде мова, можна ілюструвати прикладами. Як, наприклад, Джойс, Еко, Андрухович,
                        
                        
                        > Коельо
                        
                        Коельо теж? Дивно. Правда, я читав тільки "Алхімік". На підставі чого ви (чи хто?) його заносите в постмодернізм?
                        
                        
                        > чи Павич (котрого я покинува читати на 6-ій сторінці)
                        
                        Наприклад, "Хозарський словник" я читав чесно -- не підряд, а по статтях, як енциклопедію. Сумарно десь половину прочитав. Зате Павич безумовно постмодерніст.
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей

                        • 2003.02.25 | кобіта_ergo_sum

                          Про Павича, до речі...

                          Павич - то без розмов. До речі, Хозарський словник - класна штука, шкода, що вам не пішло. Втім, можна починати з інших речей, коротких оповідань, наприклад. Там увесь кайф розкривається доволі швидко, можна вловити, як міняється смисл від порядку прочитання. Я перше Дамаскіна читала, тому мені все інше надзвичайно легко пішло.
                          
                          До речі, панове, ми ж не будемо послизатися з вами на шкуринці від банану під назвою "постмодерн - це те, що подобається, а непостмодерн - те, що не подобається"? А?
                          згорнути/розгорнути гілку відповідей

                          • 2003.02.26 | Shooter

                            ображаєте

                            кобіта_ergo_sum пише:
                            > "постмодерн - це те, що подобається, а непостмодерн - те, що не подобається"? А?
                            
                            спроба культурної провокації?
                            
                            в Олега Покальчука(?) [котрий колега Дюрича] то колись краще виходило

                          • 2003.02.27 | Горицвіт

                            Re: Про Павича, до речі...

                            кобіта_ergo_sum пише:
                            >
                            > До речі, панове, ми ж не будемо послизатися з вами на шкуринці від банану під назвою "постмодерн - це те, що подобається, а непостмодерн - те, що не подобається"? А?
                            
                            
                            А що, хтось тут збирався послизатися?

                      • 2003.04.14 | Олег

                        Побійтеся Бога!

                        Який Джойс постмодерніст????????????????
                        Закладач фундаментів - нехай. Але перша половина ХХ і постмодернізм - це вже надто вільне трактування. Інша річ, що межа - хитка й не завжди доступна розумінню. І, врешті, здається, ще ніхто остаточно не дійшов висновків, чи це не розгалуження 1 стилю

                    • 2003.02.25 | Персефона

                      Re: постмодерн чи постмодернІЗМ ?

                      Горицвіт пише:
                      > А чи ви розрізняєте "постмодерн" і "постмодернізм"? Я теж не філолог, але мені здається, що це різні речі. "-ізм" -- це літературний стиль і філософський напрямок. А без ізму -- це поняття зсередини постмодернізму як філософського напрямку. Один з засновників постмодернізму так і назвав свою основоположну працю: "Ситуація постмодерну". Або ще кажуть, що постмодерн -- це ніби епоха, яка прийшла після епохи модерну.
                      >
                      > А стиль називається постмодернізм.
                      >
                      
                      Я щось не зрозуміла. Поясніть старій відсталій .
                      Чи розрізняє ще хтось крім Вас (в думаючому світі - сучасні нашвидкоруч перекладені чи пересписані "українські" підручники для ВУЗів не пропонувати) постмодерн і постмодернізм?
                      Оскільки обидва терміни є запозиченнями, і примандрували в українську термінологію внаслідок відсутності відповідників для перекладу,доцільним є запитати: відповідників чого?
                      Візьмемо, до прикладу, англійську:
                      Postmodern - прикметник, означає після-модерний, тобто той, що виникає з, чи заперечує і відмежовується від, чи здійснює, доповнює "модерність", чи "модернізм" - в радянській літературі той період Західної історії прийнято було називати "Новим часом".
                      Postmodernism - іменник, позначає явище, хвилю, напрям, епоху...
                      Наскільки адекватно перекладати прикметник Postmodern іменником постмодерн для мене велике запитання.
                      Щодо згаданого вами Ліотара, то його "La condition postmoderne" перекладено на англійську як "The postmodern condition", де postmodern - прикметник. Нажаль, я не знавець французької, тому якщо хтось, хто знавець ствердить, що postmoderne - то іменник у французькій мові, я погоджуся, що тоді іменник постмодерн у перекладах з французької має право на виживання. Тоді, можливо варто би було прийняти назму "Постмодерн" як правило, і викинути постмодернізм (оскільки явище це до більшої міри франко-італійське за походженням, аніж англо-американське).
                      Інакше множення термінів без необхідності і медитація над висмоктаними з пальця відмінностями виглядає на типовий пост-совковий комплекс.
                      (No offence, Горицвіте)
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                      • 2003.02.27 | Горицвіт

                        Re: постмодерн чи постмодернІЗМ ?

                        Ви мене переконали.
                        
                        Я тут подумав. Справді, одного терміну достатньо. Наприклад, ми ж називаємо "комунізмом" і течію, і практику, і їхній же внутрішній міф.
                        
                        Те саме і для постмодернізму.
                        
                        
                        > Тоді, можливо варто би було прийняти назму "Постмодерн" як правило, і викинути постмодернізм (оскільки явище це до більшої міри франко-італійське за походженням, аніж англо-американське).
                        
                        
                        Може. Але в нас, як правило, стилі, ідеології називають на "-ізм". Крім, справді, італійсько-французьких бароків і ампірів. Скоріше всього, для п. так і буде два терміни -- за звичкою.
                        
                        
                        > Інакше множення термінів без необхідності і медитація над висмоктаними з пальця відмінностями виглядає на типовий пост-совковий комплекс.
                        
                        
                        Таке враження, Персефоно, що ви не маєте досвіду медитації. Це сумно.

          • 2003.06.03 | Майор У Відпустці

            Re: Парфумер - забагато галасу, як на мене

            Дозвольте поцікавитися - ким визнаний?

        • 2003.02.20 | Пані

          Якою мовою ви це читали?

          Просто цікаво.
          
          кобіта_ergo_sum пише:
          > Скільки чула про цей твір, мені уявлялося, щось дійсно складне й багате, змушує напружувати мізки.
          
          А хто і де таке писав? Може критик просто не допетрав, про що там писалося?
          
          Мені пощастило і я прочитала роман до того, як взагалі про нього щось почула (отримала було новий примірник Всесвіту і все). А тут от Шутер запостив якусь критику, так я ледь не впала - чи ми взагалі з тою авторкою один роман читали? Вона читала точно російську версію, а я українську. Звідси і питання до вас про мову.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.02.21 | кобіта_ergo_sum

            Re: Якою мовою ви це читали?

            читала російською, на жаль, але перше бачила виставу українською.
            Власне, я не казала, що твір мені не сподобався. Мова ж про інше йде.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2003.02.26 | Пані

              Я чого питалася...

              ... в мене колись виникла схожа суперечка щодо роману "Регтайм". Йшлося про жанрову специфіку і алегорії різних персонажів. Виявилося, що сторони суперечки читали роман у різних перекладах - російському і українському, і сприйняли його просто по різному. Саме настрій виявився різний.
              
              Дійшло до того, що я таки дістала та прочитала оригінал, а потім і обидва переклади - щоб все ж вирішити, як воно було насправді. Російській переклад (когось із корифеїв) мені здався ближчим до оригіналу за змістом та настроєм, в той час як український читався класно, але ніби розповідав зовсім іншу історію (суто емоційно).
              
              От мені і стало цікаво, чи це часом не подібний випадок.

          • 2003.02.25 | Аля

            Пани от Али

            Милая Пани!
            Я искренне симпатизирую Вам. Однако позвольте с Вами не согласиться: не думаю, что главным является то, на каком языке (не считая язык оригинала)был прочитан Зюскинд. Как и Вы, приступая к чтению, я практически ничего не знала об этом романе. Мне, често говоря, безразлично, к какому литературному течению данный роман относят критики, хотя собственное отношение сложилось. Я прочитала "Парфюмера" в русском переводе, что не помешало мне не воспринять его как нечто примитивное, простое и однозначное. Роман многогранен, роман позволяет каждому читателю усвоить тот пласт, прийти к тому уровню осознания, к которому данный читатель подготовлен. Скажем, я увидела то, на чем критики (во всяком случае те, которых после прочитала) вообще не сосредоточились...
            Язык прочтения... "Чуму" Камю вообще читала на польском, потому что в то время вообще не было украинского перевода, а книга на русском была мало доступна. От этого "Чума" примитивной мне не показалась.
            Я призываю не проявлять снобизма как в отношении русского, так и украинского языка, переведенной на эти языки литературы.
            Возможно, Вы правы - и украинский перевод более совершенен в конкретном случае, но при желании вполне можно понять прелесть "Парфюмера" и в русском переводе.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2003.02.25 | кобіта_ergo_sum

              Щодо перекладів

              Українська мова, звісно, супер, але хороші й не дуже перекладачі, вдалі й не дуже переклади дійсно скрізь можуть бути.
              Я воліла прочитати саме українською "Механічний апельсин". І цього разу лишилася розчарована. Хоча, мабуть, саме цю річ читати має сенс тільки оригінальною мовою.
              На моїй пам"яті, я один раз була вражена якістю перекладу. Я вперше в житті відчула, що переклад - то не просто посидіти зі словником, можна зробити текст пласким, а можна настільки об"ємним!
              
              Це були десять раз до того читані-перечитані казки Астрід Ліндгрен - Карлсон, Пригоди Калле Блюмквіста, Расмус-волоцюга та інші. Я не пам"ятаю, на превеликий жаль, прізвища перекладачки (це точно була жінка) але було колосальне відчуття. До того моменту я мала була, не здатна оцінити смак і якість перекладу, але враз воно просто настільки яскраво відкрилося! Після того, як спробувала щось читати російською, власне...
              Якщо та жінка, що перекладала ці казки десь іще є, мої палкі освідчення і подяки на її адресу.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2004.04.18 | Анетта

                Re: Щодо перекладів

                П.Ольга Сенюк. Наші кальварійські переклади Лінгрена "Джмелиний мед" та "Слід змія на камені" саме її робота.
                Це чудовий перекладач - ми молимось , щоб вона довше прожила, бо їй вже 70 років..

      • 2003.04.14 | Олег

        Його ж Контрабас

        П'єса - була у Всесвіті, щоправда, не згадаю номер і навіть рік Але ж була!

    • 2003.01.26 | Shooter

      Семюель Беккет

      Всі чомусь відразу згадують про "Чекаючи на Годдо" і "Стільці". В принципі, нічого так. Але щоб аж вищати від задоволення...
      
      Щоб вищати - треба читати What. То ще гірше/краще ніж Ґрінуей. Ніхєра не зрозуміло, проте страшенно цікаво. І хоч читалося то вже років з...багато, одним словом :), тому враження фраґментарні (як і сам той бздур), проте найбільше запам'яталось, мабуть, прийом автора "умовної розповіди". Коли думка починалася "От якби What...", далі розвивалися з 3-10 сторінок, після чого слідувала геніальна фраза "Але оскільки так не сталося, то..." - і події йшли зовсім в інший бік.
      
      В принципі, для Беккета треба мати міцний шлунок, але чтиво того вартує.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.01.26 | Mary

        Макс Фріш. Назву себе Гантенбайн, і інші

        в оригіналі "Mein Name sei Gantenbein".
        
        Це до слова про "умовну розповідь" Беккета.
        
        Нехай я кину свою кар'єру викладача філософії. Нехай моє нове ім'я буде Гантенбайн. А ще нехай я прикидатимусь сліпим...
        Чудовий роман, де різні версії розповіді переплітаються в чудернацьке мереживо. Коли авторові не подобається, куди завела його фантазія, він повертається на кілька кроків назад, і продовжує подорож. Потім кидає її, починає в новому місці, повертається назад, стрибає в часі, в реальностях (а чи нереальностях) - аж до втрати реальності, аж до сумніву: а може він дійсно Гантенбайн, а потім знову - а може то все йому наснилося... Любов, зрада, сумніви, спогади, версії, дрібні подружні хитрощі ... Чудовий гумор, хоч і трохи сіруватий (чи то ліловий?) Спостереження і роздуми, фрази для цитатника.
        Це одна з моїх най-най-най книжок. Одна з тих небагатьох книжок яку маю неймовірне бажання прочитати в оригіналі - тобто німецькою (коли дорвуся до читання художніх книжок, і підтягну призабуту німецьку.)
        
        Інші повісті програють Гантенбайну (ІМНО тому що саме в Гантенбайні Фріш видається неповторним, самобутнім, дивним і заворожуючим.)
        
        Homo Faber - більше нагадує мені "типових" евромериканських космополітів - щось середнє між Гемінгвеєм, Ірвіном Шоу та Фіцжеральдом. Із присмаком Фріша, звичайно, але лише з присмаком. Його можна прочитати із задоволенням, але якесь воно плоскувате.
        
        Штіллєр - все-таки Фріш, але не такий барвистий і невимушений як Гантенбайн. Радше гіркувато-похмурий. З політичним підтекстом, з критикою бюрократій і бюргерства... Таке собі може дозволити хіба швайцарець.
        
        Було ще кілька повістей і оповідання - вийшов був тритомник в російському перекладі десь підчас того видавницького буму в кінці 80х початку 90х. "Основа" видала гомофабера українською в кишеньковій серії.
        
        Одним словом Фріш - діло! Читайте все! Особливо Гантенбайна.
        
        Осьо ще Аля про Фріша цій самій темі:
        http://maidan.org.ua/n/culture/1042568235

    • 2003.01.26 | Shooter

      Лінк на згадувані оповідання згадуваного Кундери

      http://mindspring.narod.ru/lib/kundera/kundera2.html
      
      Українською було смачніше

    • 2003.01.26 | Mary

      Мілан Кундера. Безсмертя.

      Воно ж Immortality.
      Це не оповідання, а повість, чи може навіть роман. Читала англійською, тому про переклад нічого суттєвого не скажу.
      
      Цікавий текст. Захоплює своїми переходами, галереями, закамарками. Несподіваними деталями, зрілою безсоромністю, разом із тим сонною котячістю. В ньому приємно блукати. Забуватися. Палити цигарку і потягувати з келішка щось солодкаво-терпке. Дрімати на сонці у вересні з книжкою в руках. Дійсно, часом є спокуса в такій розповіді жити (Shooter). Але разом з тим краще не зараз. Краще вчора. Або завтра. Або заходити в гості. Але якщо залишитися там назовсім, то стане сумно, або байдуже...
      Рекомендую читати підчас відпустки - коли є час розтягувати задоволення, байдикувати, фантазувати...

    • 2003.01.29 | Shooter

      Зеновій Бережанський

      Ага, як я всіх взув - ніхто і не чув про такого .
      
      Саме кумедне, що я про нього чув і читав. Проте не читав його творів. Зате довелося ...послухати. Його, без сумніву, програмний і класичний твір - поему "Козак Залупа".
      
      Що ж це таке? Без сумніву - продовження традицій бурлеску Котляревського. В "18+" виконанні другої половини ХХ ст. Чи був він предтечею Подерев'янського? В сенсі "гри" - так. В сенсі стилістики і лексики - абсолютна відмінність. В той час, як пан Зеник був українським автором для українців, пан Лесь є українським автором для хахлів. Котрі радо впізнають себе, радімих, у його опусах і потішаються над тим щосили.
      
      Без сумніву, обидва автори - талановиті люди. Тільки якщо підхід першого до сороміцької тематики був швидше "академічним", то Лесь - це суцільний стьоб і іронія над пробздівшим хахляцьким королівством (честь і хвала йому за це).
      
      Шкода, що твір пана Зеника так і не був виданий. Принаймі, в Україні.
      
      Дочекаємось?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.02.06 | cactus

        martin amis, julian barnes etc.

        рекомендую ознайомитись з британською версією постмодерністського роману -
        
        автори Мартін Еміс (до речі, син Кінгслі Еміса), Джуліан Барнс, Малколм Бредбері, Девід Лодж, Енн Баєт і т.д.
        
        деякі романи перекладались російською ("Метроленд" і "Попугай Флобера" Барнса, "Професор Криминале" Бредбері) але краще -- мовою оригіналу.

  • 2003.01.12 | Пані

    Довідкова

    Може хто придумає іншу назву підкаталогу?
    Ідея в тому, що тут подавати рецензії на посібники, словники, кулінарні книжки, все таке.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.01.12 | Пані

      З.Клиновецька "Страви й напитки на Україні"

      (Писала для мовного форуму, потім зрозуміла, що воно і сюди піде).
      
      За що я люблю старі кулінарні книжки - за те, що вони дають беспосереднє "побутове" вічуття мови та життя тих часів. Колись на підставі відомого талмуду Молоховець я вперше зрозуміла на побутовому рівні рушійні сили революцій 1917 р. (я писала про це якось на форумі).
      
      А от книжка, що вважається першою повноцінною українською поварською книгою, - З.Клиновецька "Страви й напитки на Україні"
      (Київ-Львів, 1913) - дала мені багато саме мовних спостережень.
      
      Це етнографічний твір, де авторка зберігає не тільки склад рецептів, але й мову. З огляду на широку географію рецептів, що покриває майже всю сучасну територію країни, це особливо цікаво. Рецепти страв подаються переважно саме народні, не панські, за складом вони доступні, дешеві та популярні й досі. За виключенням, мабуть, широко вживаного колись конопляного насіння (спробуйте дістати це зараз, дуже нетрівіальна задача, я вам кажу).
      
      Багато страв є у широкому вжитку під іншими назвами. Моя свекров готує "рибні котлети" точно за рецептом з книжки, де вони називаються "січениками".
      
      Ось для прикладу невеликий список нових та старих назв. Першою йде сучасна назва, другою - стара.
      
      Рублені Котлети = Січеники, Товченики
      Язик (свинячий, коров"ячий) = Лизень
      Язички (випічка) = Облизні
      Судак = Сула
      Щука = Щупак
      Скумбрія = Баламут
      Тріска = Дорш
      Млинці = Ляпуни
      Желе = Драглі
      Маринад = Меживо
      Яєшня = Смажениця
      Омлет = Пряженя
      Цвітна капуста = Кучерява капуста
      Томати = Баклажани *
      Баклажани = Сині баклажани *
      Яйця = Крашанки *
      Пахта = Сколотина, Сколотини *
      Зрази = Картопляники **
      Шампіньйони = Печериці ***
      
      * - Досі зберіглися у вжитку на Слобожанщині, в Харкові на ринку більшість зрозуміє правильно питання "Скільки за сині?" (тобто за сучасні баклажани), досить багато відгукуються і на "баклажани" в сенсі "томати". Причому це зберіглося і в російськомовній традиції.
      
      ** - В нашій родині вживаєтьсся саме "картопляники", натомість в кулінаріях та закладах харчування здебільшого - "зрази", я гадки не маю, звідки взялося оте "зрази", може хто знає?
      
      *** - Печериці це й досі літературна норма, однак я зустрічаю багато людей, в тому числі і україномовних, що не знають цього слова, а знають тількі "шампіньйони".
      
      Скрізь по тексту зустрічається пам"ятна з "Енеїди" форма - "до" замість "з", де "до" виступає як обернене - страва ДО приправи, а не навпаки. Як то - "свиняча голова до хріну", "галушки до печериць", "поребрина до підлеви", "гречана каша до молока". Такі назви страв зустрічаються поряд із сучасною нормою "нідлева до дичини", "гречана каша до борщу", а також "тараня з медом", "гарбуз з сметаною", тощо.
      
      Ймовірно, що "свиняча голова до хріну" це старіша норма. До речі в книзі є рецепти майже всіх страв з "Енеїди".
      
      Нерідко в книзі зустрічається тверде "ґ".
      
      Біґос
      Ґляґи (рубці, також сир ґляґаний)
      Кочереґа (брюква)
      Мамалиґа (на півдні - лемішка)
      Шпараґи (спаржа)
      Ґлей (вишнева смола)
      Пуґачі, Макаґиґи (обидва - кулінарні вироби)
      Хвиґи (фігі, інжир)
      Миґдаль
      Аґрус
      
      Цікаво, що в сучасній нормі аґрус та ґлей зберігли тверде ґ, а мигдаль - не зберіг. (Навчальний правописний словник укр.мови за ред. Баранника та Руденка, Харків 1997).
      
      В репринтному виданні книжки Клиновецької (Київ "Час", 1991) є сучасні коментарі, що розкривають походження багатьох слів (хто зараз знає, що таке "самокиш" чи "сита", а от прізвища похідні від цих назв, мабуть знайомі), а також регіональні розбіжності в назвах (альтернативні назви картоплі - "бульба" на Півночі, "ріпа" на Закарпатті).
      
      Книгу особливо рекомендую чоловікам через велику кількість рецептів алкогольних напоїв (наприклад - автентичний рецепт спотикача). А з абсолютних хітів там є рецепт ніжинських огірків, цитату з якого я приберегла на закінчення:
      
      "Ще дуже добре, коли кожен огірочок обгорнуть хріновим листочком".
      
      Таке можна побачити тільки в оригінальному виданні, бо численні переспіви та переклади старовинних рецептів разом із автентичною мовою втрачають такі безцінні деталі!
      
      
      (Мовні аспекти, як виникнуть, прохання обговорювати на мовному форумі - http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_mova&key=1042365179&first=&last= )

  • 2003.01.26 | line305b

    Лабиринт Отражений, Рыцари Сорока Островов, Принцесса..

    Кто-нибудь читает Сергея Лукьяненко? Это из жанра фантастики - очень класс, желающим особенно рекомендуется Лабиринт - можно взять на либ.ру дав поиск - Лукьяненко. Лабиринт - это такой литературный вариант "Матрицы" которая кстати на Майдане недавно обсуждалась. В общем если вы дайвер, то можете по своему усмотрению погружаться и выгружаться из Дип-Тауна - это такой электронный мир внутри компьютеров, только благодаря изобретению одним украинцем программы-погружалки вы влетаете туда как бы в гипнозе, и поэтому получаете все ощущения полностью естественными... а если вы не дайвер, то выскочить из нереальности вы не можете - пока кто-нибудь не выключит компьютер.. и т.д...

  • 2003.01.26 | Іван Драго

    Лінк на вірші Юрка Позаяка

    http://pozayak.narod.ru/

  • 2003.01.26 | Роман ShaRP

    О'Генрі

    Один з тих авторів, кому мали б надати звання народного -- книги його не раз видавалися та перевидавалися. Вище Чучхе згадував про його, безумовно, цікавий роман "Королі й капуста", але я розкажу про його численні оповідання, -- саме вони прославили його як автора. Перелічувати їх усі -- це всеодно, що намагатися описувати скельця у калейдоскопі -- настільки вони різні за забарвленням та формою, місцем дії та персонажами (є, щоправда збірка з постійними героєм, це "шляхетний шахрай" Джефф Пітерс, що, можливо, став "прототипом" Остапа Бендера, і я б сказав, кращим прототипом) . Головне в усіх тих оповіданнях -- люди, їх характери та пригоди, дуже добрий гумор героїв і ситуацій, у які вони потрапляють, та кумедні звороти у яких все це описано. Але не все добра комедія, подейкуди автор торкається і кохання, і дружби, і зради, і бідності, і багатства, і вірності, і честі, трагедії -- усього, дрібного та великого, що властиво Людині. Саме Людяність, мені здається стала причиною того, що спіткала його твори дійсно народна любов. Читати рекомендується практично все та різне, бо чи не кожен незалежно від статі та віку може знайти щось своє. Я мрію якось купити О'Генрі у оригіналі, я знаю, що він є, продається у Києві ... але у свої тепер нечисленні візити на книжковий ринок ніяк не застану -- де не спитаю, його вже придбали позавчора

  • 2003.03.07 | Augusto

    Роберт Хайнлайн, Повстання 2100

    Повість класика сайнс-фікшна про повстання в майбутньому проти тоталітарно-релігійного режиму, який захопив владу в США.
    
    Robert A. Heinlein
    
    Revolt in 2100

  • 2003.03.11 | Augusto

    Класика хакерської літератури. Дуглас Адамс.

    Автор The Hitchhikers Guide To The Galaxy серії та The Dirk Gently's Holistic Detective Agency серії. Як і всяка порядна англомовна література дуже важко перекладається, але книги Адамса просто блискучі.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.03.30 | Енді

      Ще про Адамса, хакерів та кузьок

      
      The Hitchhiker's Guide To The Galaxy був також виданий у 1984 році
      у вигляді інтерактивної книги - текстової гри
      
      http://www.the-underdogs.org/game.php?gameid=3486
      
      компанією Infocom
      
      http://www.csd.uwo.ca/Infocom/
      
      не без допомоги самого Дугласа Адамса.
      
      
      Ця гра посідає високі місця у рейтингах кращих ігр усіх часів.
      http://www.adventurecollective.com/features/feature-top10adventuregames-1.htm
      
      Дуже рекомендую. Величезне задоволення. Гру (111 кб) безкоштовно можна завантажити за цим лінком.
      
      http://www.the-underdogs.org/downloadfile.php?file=games/h/hitchhike/files/hitchhike.zip&id=3486
      
      Емулятор для Windows (119 кб) лежить тут. ftp://ftp.gmd.de/if-archive/infocom/interpreters/zip/winf_05.zip
      
      Інші емулятори викладені за цим лінком http://www.csd.uwo.ca/Infocom/interp.html
      
      Існують інші ігри-"екранізації" пригодницьких книжок.
      Interactive fiction дехто вважає окремим жанром літератури.
      
      
      Згадуваний Minority Report, режисований Спілбергом, є екранізацією однойменного
      оповідання американського фантаста Філіпа Діка. За мотивами іншого оповідання
      We Can Remember It For You Wholesale
      http://web.nwe.ufl.edu/~sfenty/Wholesale.html,
      Поль Верховен, який зняв фільм про кузьок (Starship Troopers), поставив Total Recall
      (Згадати Все) зі Шворценегером.
      
      Нажаль перекладів Діка українською я не бачив. Рекомендую почитати антиутопію "Людина у високому замку" та "Убік".
      
      
      
      З укрмузу якось підсів на КОКУ РЕКОРДЗ, а особливо: Ігор Цимбровський, Цукор Біла Смерть
      та завдяки альбому реміксів Марії Бурмаки вийшов на збірки SALE RECORDS та плиту Макса Чорного.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.03.30 | Shooter

        Цимбровський - дуже цікаво

        Нажаль, про нього чув багато. Його - лише одну пісню на СД украндеграунду, виданого все тією ж Кокою як додаток до польского музичного журналу "Машіна". Музика дійсно супер (хоч і супер-лєва).

  • 2003.04.08 | Правник

    Кость Москалець "Вечірній мед"

    Позаяк, на жаль, аз многогрішний щодо літератури не здатен складно пояснити, чому те подобається, а це - лайно, просто рекомендую. Згадайте Плачоєреміївську "Вона" та Віктороморозовський "Світлий нектар", з його ж, москальцовськими, текстами.

  • 2003.04.15 | Олег

    Зоряна Мантія Павича

    Читав хто-небудь? Гарна штука. Звичайна Павичева конструктивістська манера зробити роман із якого-небудь "підочного матеріалу", цього разу з гороскопу. Ніби вже й час набриднути такій манері, а ні, знаходиться щось неповторне щоразу, хоч і здається, що читаєш той самий роман (але не спочатку, а продовження!). І ще - цього разу диктат форми менший. Зате інтерактивність більша: в кінці тексту за допомогою інтернету читач може допомогти героям відшукати своє загублене кохання. Попри таку мелодраматичність - як завжди, дивні псевдоархаїчні прийоми, яскраві образи та дивакувата псевдоафористична мова. Видала львівська "Класика", "лише" за два роки по виході оригіналу. Тож наздоганяємо планетарний темпоральний контекст, уже майже наздогнали!

  • 2003.05.08 | Культурний Спостерігач

    Тарас Прохасько. "непрОсті". прОсто неймовірно (-)

  • 2003.05.22 | кобіта_ergo_sum

    Андрій Гарасим "Одні"

    дочитала привезену з Ірпеня "Одні" Андрія Гарасима. Асоціації були то з П"ятьма п"єсами, то з Басаврюком ХХ - то не дивно, коли один жанр. А пришпильно те, що півкниги тривало враження, що я читаю "Подорож до країни суниць" для дорослих. Власне, на одному скелеті побудовано: персонаж "А" із звичного для нього світу "а" за допомогою посередника "Б" (сонячного зайчика/кубанця) перебирається до незвичного для нього світу "б", який поділений на групки, кожна зі своїм вивихом. На своєму шляху ДОДОМУ (хай герой і не повертається у свій час, але повертається на свою землю) "А" з кожної групки забирає по одній людині, яка, незважаючи на підпорядкованість "вивиху" свого міста (клану), виявляє найбільшу здатність до перевиховання (звісно, поступового й не без рецидивів) - сиріч прогресивність чи то пак гнучкість. Найбільш чіткі аналогії виникають між епізодами: клан аграріїв/місто заздр. Дорога неодмінно проходить через адміністративний центр "б" і кінцевою метою стає перетворення "б" за ідеалами "а".
    Мораль: Вчіться у автора. Крім Попелюшки тоже непогані казочки є

  • 2003.06.03 | Культурний Спостерігач

    Юрій Винничук. ГРУШІ В ТІСТІ

    Юрій Винничук
    ГРУШІ В ТІСТІ
    
    Прокидаючись вранці у Винниках, ви не почуєте ані пронизливого скавуління трамваю, ані гуркоту авт. Натомість ваші напівсонні вуха лоскотатимуть грайливий щебіт пташок, дзижчання бджіл і ліниве сокотіння курей. І так щоранку. А вночі ви засинаєте під організоване кумкання жаб і витончений сюркіт стрикоників. Я вже мовчу про запаморочливий запах матіол і бузини.
    Сонячне проміння поволі проникає крізь примружені повіки, і сиза поволока дрімоти сповзає з очей, щоб явити цей тихий розморений світ будинку.
    Ранок як ранок. Міг бути схожим на безліч інших. Але не був. Бо коли я прокинувся, мов чутливе вухо вловило чийсь ритмічний подих. Хтось лежав поруч, і його тепле дихання ледь-ледь відчутними хвилями торкалось моєї щоки.
    Хто б то міг бути? Я напружив свій розімлілий за ніч мозок і відразу ж дійшов висновку, що то може бути лише жінка. Якби це був чоловік, він би спав на іншому діжку, бо я ж не гомик. Отже - жінка. Але далі мої роздуми вперлися в глуху стіну. Я ніяк не міг пригадати, звідки вона тут взялася.
    Я скосив очі, але це нічого мені не дало, бо вона накрилася з головою. Мені чомусь щастило саме на дівчат, які в ліжку накриваються з головою. Чому вони так роблять, я ніколи не міг вивідати - з тієї простої причини, що це у них виходить цілком несвідомо. Бо коли таку панну запитуєш, чому вона завше накривається з головою, звучить одна і та ж відповідь:
    «Справді?».
    Уявляєте - вони самі цьому дивуються, єдине, що вони чітко пам'ятають, - це те, в чому сплять. Жінки тут поділяються на дві більш-менш однакові половини: тих, які сплять у майточках, і тих, що - без. Відповідь одна: «Я так звикла»
    Принаймні хоч ця звичка є усвідомленою. А тому навіть не намагайтеся їх перевиховати. Це все одно, що навчати кішку подавати вам пантофлі. Жінка, як уже до чогось звикне, то не розлучиться з тією звичкою до самої смерті. Одна половина перед сном ні за що не скине, друга ні за що не вдягне.
    Панна, що сопіла біля мене того ранку, могла належати як до одних, так і до других. Чесно кажучи, мене нервують саме ті, що після палких любощів натягують на себе майтки з таким виглядом, мовби їх і не скидали. Я ніколи не міг збагнути, що це має означати. Що вона вже свою місію виконала і брама на ніч зачинена? Що вона боїться, аби я не зґвалтував її серед ночі? А може, майтки для неї щось як вінок невинності?
    Невже і ця в майтках? Я ковзнув рукою під ковдру і відчув розпашіле дівоче тіло. Пальці мої торкнулися пружної сіднички і я полегшено зітхнув. Та цього було замало, аби я врешті згадав її.
    Я підвівся на ліктях і оглянув покій. На кріслі лежали дбайливо складені джинси і біла майка. Мій одяг валявся на підлозі. Це схоже на мене. Інколи я шпурляю його на стіл. Цього разу стіл був заставлений пляшками з-під шампанського, мадярського вина, горілки і пива. О Боже! Не дивно, що мені відбило пам'ять.
    Чи тільки пам'ять? Щось я ніяк не міг пригадати жодного сексуального моменту з учорашнього вечора. Чи ми взагалі кохалися? Логічно було б припустити, що так, бо коли двоє різностатевих осіб лягають у ліжко, то ж не для того, щоб обговорити останні рішення нашого парламенту.
    Кількість порожніх пляшок вражала. З якої нагоди була забава? Де решта народу? Чим ми займалися весь вечір?
    Якщо крісла і стіл стоять не посеред покою, а попід стінами - отже, були танці. Я зиркнув на годинник. Половина першої дня! Ну-у, все ясно. Забава була до рання. О шостій ранку, коли починає їздити транспорт, тепла компанія подалася на автобус. Цікаво, чи займалися ми після цього любощами? Важко це уявити після цілонічної забави. Я обережно виповз з-під ковдри, підхопив з підлоги сорочку і поплуганився до лазнички. Ані гаряча, ані зимна вода пам'яті мені не вернули. Я далі не міг вирахувати, хто лежить у моєму ліжку. Коли ж я зайшов на кухню, то остовпів. Там було все чисто і прибрано. Стіл уже не був завалений посудом, пуделочками приправ, крихтами хліба, а підлога блищала і сяяла. І, мовби цього було замало для повного щастя, блищав і сяяв весь посуд, використаний на вчорашній забаві.
    Я запарив каву і, замислено попиваючи, вперто намагався уявити її зовнішність. Висока. Це я збагнув, ненароком торкнувшись випростаною ногою її стіп. Не хропе. І спить без. Вбрання дбайливо повісила на крісло. Хоча могла в екстазі жбурнути на абажур. І роздягнулася сама, бо якби роздягав я, то все це не висіло б на кріслі. По-моєму позитивних рис забагато.
    І тут ми знову мусимо поділити жінок на дві половини. Тих, які роздягаються самі, і тих, які чекають, аби їх роздягнули. Вся штука, одначе, полягає в тому, що, навіть розіклавши все по поличках, ви все одно не збагнете, хто вона, ваша панна. Те, що вона не роздягається сама, а соромливо віддається вашим рукам, зовсім не означає, що чинить це уперше, вдруге, втретє чи всьоме. Є панни, які просто люблять, коли з них скидають усі ці лушпайки, і готові кайфувати з цього у тисяча перший раз так само, як і в перший. Є серед них і такі, що чинять це не від кайфу, а щоби вас збаламутити, і коли ви її спитаєте, скільки вона мала мужчин, можете не сумніватися, що відповідь буде одна:«Ти у мене другий». Хоча запитувати про такі речі безглуздо. Правди ви все одно не почуєте. А тому, коли вона вам шепоче у хвилини ніжності: «Ах, як давно я цим не займалась», - приймайте її слова із вдячністю, мовби ви й не здогадуєтесь ні про що інше.
    Панна, яка роздягається сама, робить це з двох причин: а) має тебе в дупі і їй глибоко начхати, що ти про неї думаєш, б) не має тебе в дупі, а тому не бажає грати вар'ята.
    З превеликим задоволенням я дійшов висновку, що панна в дупі мене не має, бо якби мала, то не прибирала б кухні. Хоча це не свідчить про її палкі почуття. Може, вона просто органічно не витримує розгардіяшу. Є й такі. Переважно вони виявлялися колєжанками моїх друзів і, прибираючи мою кухню, прагнули справити враження не на мене, а на того, з ким прийшли.
    Але одна річ прибрати стіл, а інша - помити підлогу. Може, вона й не кохає мене, але мити підлогу, маючи мене в дупі, це вже патологія. Ні, вбийте мене, а я не повірю, що вона мене не любить.
    Єдине, що турбувало мене, коли ж вона цим займалась? І що далі я про це думав, то все з більшим жахом усвідомлював собі всю цю ганебну для мене картину. Адже вона не лягла доти, доки все не прибрала. Це дуже похвально. Це характеризує її з найкращого боку. Але коли я цього не пам'ятаю, значить, я спав. Я відрубався. А вона, бідачка, звершивши цей подвиг, з надією скинула майточки і лягла поруч. Може, навіть пригорнулася до мене, може, щось чутливо шепотіла на вушко. Та ледве чи я це усвідомив. Який же я негідник! Я обхопив голову руками і тяжко замислився. Та що тут думати! Щойно тепер у мою остаточно просвітлілу голову дійшло: я ж бо - у майтках. Ну все, я зганьбився навіки. Нема мені виправдання. Ясно, що ніч минула сповнена цноти і лінивого посапування.
    І розпач з такою силою потряс мою душу, що я вирішив зробити щось для цієї дівчини приємне. В моєму розумінні приємне - це щось смачне. Сніданок у ліжко. А що люблять панни на сніданок?
    С безліч тупоголових чоловіків, які на сніданок панні пропонують ковбасу, яєшню, смажену бульбу або вчорашній олів'є з великою байдою хліба.
    О жах! О кари Господні! Це страшна помилка, це удар по системі й крах усіх сподівань. Таким сніданком можна зруйнувати геть усе, що було збудовано за вечір і ніч. Ви могли вночі демонструвати вершини сексу, а вранці все це полетить коту під хвіст. Ні! Ні! І триста разів ні!
    Записуйте, невігласи. Життя людині дається один раз, і прожити його треба так, аби не зіпсувати майбутнє одним-єдиним сніданком. Отже, найголовніше: панна вранці нічого жувати не любить. Жодних ковбас, шинок, сальцесонів, шпондерків, макаронів. Сніданок мусить бути легким і повітряним, танути в писку, розтікатись по яснах і не застрягати в зубах. А з першим ковтком кави розлитись устами, як пісня гуцулки над зеленим плаєм.
    Що в нас не застряє в зубах? Ну? Я вас питаю! Так-от, в зубах не застряють млинці, налисники і яблука в тісті. Збиваєте два яйка зі шклянкою молока, цукром і мукою, вмакаєте в них плястерка яблук і смажите на пательні, або печете налисники і перемащуєте їх джемами, вареннями, конфітурами, мармулядами, чоколядами, спогадами про минулу ніч, сонячними зайчиками і власними секреціями. І ось настає священна хвилина. При перших звуках пробудження панни до активного життя берете тацю з кавою, налисниками чи яблуками в тісті й несете до покою. Це історичне видовище вже ніколи не зітреться з її пам'яті; вона пронесе спогад про нього крізь усі злигодні життя. І коли-небудь, коли вона буде прощатися з цим зафайдоленим світом, з її потьмянілих вуст злетять слова, звернені до чоловіка: «А ти мені ніколи на сніданок не приносив у ліжко яблука в тісті». Він, бідолашний, відразу стрепенеться, обхопить її за плечі: «А хто! Хто приносив? Хто?!». Та у відповідь дістане лише гірку усмішку - останню в її житті.
    Яблук у мене не було. Зате були соковиті груші. А груші в тісті - записуйте! - ще смачніші за яблука.
    І ось так почався цей ранок. Я смажив груші в тісті, панна спала в моєму ліжку, і здавалось, її не розбудить навіть гуркіт порожньої цистерни.
    Життя було прекрасне. Сонячний ранок сповнював душу невимовною радістю. Я вже уявляв, як після сніданку ми знову пірнемо у ліжко, а потім наберемо їжі та питва й подамося на ставки.
    У пам'яті я перебирав усіх знайомих дівчат і намагався вирахувати, котра з них могла опинитися в моєму ліжку.
    Щоб легше було вирахувати панну, я взяв свого нотатника і виписав на окремому аркуші всіх колєжанок, а тоді почав по одній викреслювати. Половина різко відпала, бо я ніколи не вів би їх до себе навіть на п'яну голову. Ще кілька панночок на виданні дивилися на мене як на серйозний об'єкт, і в ліжко їх змусив би лягти хіба лише штамп у паспорті. В крайньому випадку - пропозиція буквально завтра нести заяву.
    Я замислився. Чи міг я аж так далеко зайти в прагненні кохатися? Хто його зна. Деколи хочеться сказати панні щось приємне. Закінчується це тим, що одного чудового ранку зазираєш на кухню і усвідомлюєш собі, що ти вже одружений. Можливо, це якраз і є той фатальний ранок.
    Не хотілося вірити. І я не повірив. Тому з легкою душею викреслив і панночок на виданні. Залишилось кілька осіб, поява яких у моєму ліжку була найвірогідніша.
    Отже, за порядком. Олюня відпадає, бо поїхала на море. З Мар'яною ми посварилися навіки і помиримося за тиждень, коли її батьки чкурнуть на курорт. Віра вихідні проводить винятково зі своїм женихом. Ліда приперлася минулої суботи, не попередивши, і застала Марту, яка мирно засмагала в саду, навіть не хочу згадувати, чим це скінчилось. Обох викреслюємо. Залишаються Леся, Оксана або Уляна.
    На столі парувала повна тарілка груш у тісті. Я заварив свіжу каву, поклав на тацю і зосередився. Хто... Хто... Хто...
    Оксана, щоб я здох, підлоги не помиє, це вже точно. Буде сидіти цілий вечір, втупившись у телевізор. Або лежати. Уляна сама не роздягнеться. Ні за що в житті. Крім того, завше вбирає майтки. Такий стиль. Ну, що ж, і їх викреслюю.
    Залишається Леся. Боже мій! Яким же я негідником був у ставленні до неї! Скільки разів обманював, крутив голову, обіцяв. Одного разу навіть щось плів про любов. І вона повірила. Вона взагалі довірлива і дуже добра. Я просто не вартую її.
    Мені раптом забаглося впасти перед нею на коліна, цілувати її ніжки і просити вибачення. За все, все, все. І за це також.
    Вона! Тільки вона може бути ідеальною жінкою. Вона так мало говорить. Все, досить з мене цих пригод, цього безладдя, немитого посуду, скандальних історій і з'ясування стосунків з чоловіками, в яких завдяки мені виросли оленячі роги. Все. От зайду зараз і скажу. Що скажу? ' чорт... Давай одружимося, чи як? Ні, не так. Спочатку покаятись. Я їй все розповім. Ні, це буде довго. Я їй розповім у загальних рисах. Не називаючи імен. І взагалі, спалю нотатник. О! Знахідка! Я спалю нотатник на її очах. Це мені недорого коштує, бо маю ще одного. А тоді вже скажу, мовляв, давай... Тобто одружимося.
    З покою тим часом долинули перші звуки пробудження. Я відразу відчув палке бажання опинитися поруч і пригорнути це гаряче розімліле тіло.
    І ось я хапаю тацю і з усмішкою від вуха до вуха влітаю до покою.
    - Лесюньчику! - вигукую, розпашілий від несподіваного спалаху жаги і любові. - Дивися, що я тобі приніс!
    1 якби в ту мить у мене під вікнами відбулося виверження Везувію, це ошелешило б мене значно менше, ніж тоді, коли з-під моєї білосніжної ковдри вигулькнула не янгольська голівка Лесюні в золотистих кучерях, а велика розкудлана й бородата мармиза Стефка Оробця.
    Коліна піді мною захитались, і я відчув, як втрачаю потенцію на весь наступний тиждень.
    - Ну, чого розрипівся?! - прогуркотів Стефцьо, шкробаючи широкі свої груди усіма п'ятьма пальцями.
    - Сте... Стефцю! - белькотів я. - Звідки ти взявся?
    - З програми «Для вас, дебіли».
    - А... а чому ти в моєму ліжку?
    - Бо ти, гівнюху, напився і не хотів мені постелити на канапі.
    - А... а чому ти голий?
    - Бо я так звик, йолопе! І нема чого мене за дупу мацати, гомик нещасний!
    - А хто ж поприбирав усе?
    - Леська.
    - І де вона зараз?
    - Поїхала з Орком.
    - Що за дідько? Чому з Орком?
    - Бо ти, ідийото, сказав, що женишся. І запросив навіть на заручини.
    - Я?! Женюся?! З ким?
    - Спитайся в шампанського. І перестань мене діставати! Що ти там маєш? Що то за пляцки? Ти що - не міг ковбаси з яйцями всмажити? А де вчорашнє олів'є?

  • 2004.03.21 | Георгій

    Володимир Набоков. "Пнін"

    Я прочитав цей роман Набокова минулим літом, в англійському оригіналі, і був надзвичайно вражений. Роман дуже естетський, примхливий, з величезним підводним шаром, і неймовірно цікавий також з точки зору мови. Написаний він був, здається, у 1951 чи 1952 році, пізніше перекладений на російську мову двома різними перекладачами (обидва переклади є на сайті Максима Мошкова, http://www.lib.ru, але я раджу всім, хто володіє англійською мовою, читати тільки оригінал - переклади зовсім не передають "родзинок" цієї книжки). Мова там іде про поневіряння російського професора-емігранта в Західній Європі та США в 1920-і - 1940-і роки, але не в хронологічному порядку - швидше, плямами і стрибками з однієї "єдності місця-часу-дії" в другу, чи третю, чи четверту. Головний герой роману, Тимофій Павлович Пнін, поступово розкривається перед читачем як набоковський ідеал людини - натура надзвичайно цілісна, без найменшої фальші чи претензії; це дивак-інтелігент, який присвячує все своє життя любові до зовсім не вартої тієї любові жінки і до її сина. Пнін у дуже великій мірі антипод толстовського Олексія Олександровича Карєніна; також весь роман, на думку деяких дослідників творчості Набокова, є відповіддю-антитезою на "сімейний роман" Льова Миколаєвича. Наприкінці роману в мене виникло почуття пристрасної естетичної любові до ТПП, почуття просто-таки польоту над землею (тому що є такі люди і є такі письменники). А з точки зору мови роман страшенно цікавий тому, що Набоков, для якого і російська, і англійська мови були однаково рідними, з величезною майстерністю передає маленькі недосконалості англійської мови людини, для якої ця мова - вивчена, а російська - рідна.

• 2003.01.05 | Mary

  Музика (-)

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.01.23 | юрко

    якраз в кінці минулого року

    вийшов новий альбом канадської джазової (гей, і канадці на щось годяться в джазовій музиці!) співачки і піаністки Даяни Кралл (Diana Krall). Це - запис "на живо", звідси і назва альбому "Live in Paris", з театру Олімпія в Парижі. Перший "живий" альбом - неабияка справа, бо означає впевненість митця у високому класі свого виконання - це ж не студія, де можна поправити щось чи перезаписати, чи навіть виступ у клубі, котрий має сприятливу атмосферу.
    
    Мене зацікавило її виконання цілком випадково - цикаючи дистанційним управлінням на свому телевізорі, натрапив на запис цього концерту, котрий випустили також на DVD. Просидів, як приклеєний, до кінця. Звичайно, відразу чути, що це - не чорна співачка, але її спів напрочуд сучасний, без важкості, властивій джазові чорних виконавців, може цьому сприяє підібраний репертуар, бо є кілька балад, які особливо важко виконувати - вони мають тенденцію занудити слухача до смерті. Але її виконання примушує слідкувати за розвитком і насолоджуватися.
    
    Цікавим є те, що вона - біла жінка-співачка виконавець джазової музики, яка, одночасно є піаністом у групі (фортепіано, гітара, ударні, контрабас, у концерті також приймає участь симфонічний оркестр), що особливо ускладнює виконання. Її кар'єра була просто блискуча, десь у рецензіях бачив - "sensational". Техніка гри і спів є витонченими, навіть не всі класичні музиканти мають подібну глибину фортепіанного звуковидобування. Характерна якість голосу, котру звуть "smokey" - (задимлена, прокурена), додає особливої якості до цілком вільного, до певної міри, навіть недбалого виконання, яке зраджує повне володіння матеріалом - особливо сподобався її варіант Fly me to the Moon. Якби на Майдані була можливість, то запостив би MP3 для прослухання, може хто підкаже, якщо не на Майдан, то куди можна його "запостити".
    
    ось її сайт
    http://www.dianakrall.com/

  • 2003.03.25 | кобіта_ergo_sum

    Плач Єремії - куди далі?

    Я обожнювала їх пісні з навороченими текстами - ті, що на вірші старого Чубая. Але зараз вони пішли зовсім в інше русло. Народні-партизанські-івасюківські - це теж класно, але невже вони зовсім уже відійшли від того, що було? Так не хочеться... Як думаєте, чи будуть ще альбоми такого типу як ті два перші, чи вже все пішло на спрощення, спрощення, спрощення?..
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.03.26 | Роман ShaRP

      Є підозра, що якраз туди.

      :
      
      Не лише Ви, шановна, помітили, що Чубай співає (і добирає теми) гірше, аніж раніше. На жаль, він навіть не бажає про то говорити. Звідси можна зробити невтішні висновки :
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.03.26 | кобіта_ergo_sum

        Re: Є підозра, що якраз туди.

        ну а може у вуйка затяжний депресняк і то тимчасово?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.03.27 | Роман ShaRP

          Гм ...

          кобіта_ergo_sum пише:
          > ну а може у вуйка затяжний депресняк і то тимчасово?
          
          Гм ... були ще проекти "Наш Івасюк" (не чув), також "Наші партизани" (так собі).
          А те, що з*явилося у 2002му ... ось -- це, фактично, перші "новини" Плачу з 1998го.
          У 2001му СКРЯБІН поцупив у вуйка половину групи і вуйко часто грали (або не грали) сам.
          
          Є підозра, що то не просто депресняк, а творча криза глибше глибокої (інакше чого б йому від мене тікати?).
          
          Мабуть, настав час "давати дорогу молодим" ...
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.03.27 | кобіта_ergo_sum

            Re: Гм ...

            Про альбоми я знаю, і чула всі, навіть Нашого Івасюка, завдяки десятим знайомим, сподобилася разок прослухати ще рік тому.
            А от про те, що півгрупи Скрябін поцупив, я нічого не знала. Кого ж там поцупили? Я знаю тільки, що у 2001 Дуда відійшов від справи, бо поїхав вчитися музики в Германію. Тепер я дивуюся, наскільки мало про них знаю...
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2003.03.28 | Роман ShaRP

              Так.

              > Про альбоми я знаю, і чула всі, навіть Нашого Івасюка, завдяки десятим знайомим, сподобилася разок прослухати ще рік тому.
              > А от про те, що півгрупи Скрябін поцупив, я нічого не знала. Кого ж там поцупили? Я знаю тільки, що у 2001 Дуда відійшов від справи, бо поїхав вчитися музики в Германію. Тепер я дивуюся, наскільки мало про них знаю..
              
              Взагалі я не переймався подібними деталями...
              Але свої слова треба доводити, отже:
              
              "модна країна"
              2001
              
              запис: спати
              відтворення: nova records
              повна інформація
              
              © Скрябін (p) Nova Records, 2000
              
              Продюсування: СКРЯБІН
              Записано на студії СПАТИ, Київ, 2000.
              СКРЯБІН: Кузьма, Рой, Шура
              
              Спів, аранжування, запис, зведення - АНДРІЙ КУЗЬМЕНКО
              Аранжування - СЕРГІЙ ГЕРА
              Гітара - ОЛЕКСІЙ ЗВОЛІНСЬКИЙ
              Бас-гітара - ВСЕВОЛОД ДЯЧИШИН
              Клавішні - ЮРІЙ ДУДА
              Концертні барабани - ВОЛОДИМИР ПАРШЕНКО
              Гостинно: UЛІЯ ЛОРD в піснях "ЗЛАМАНІ КРИЛА" та "ЯК МУЗИКА (ІНСТРУМЕНТАЛ)"
              Директор групи - РОСТИСЛАВ ДОМІШЕВСЬКИЙ
              

              ---

              
              Про Дуду Ви, панно, самі сказали, а Дячишин, -- один з засновників "Плачу"(http://vitaly.rivne.com/plach_jeremii/cry_band.htm).
              
              Що було, то було. На концертах також виступали.
              А зараз, здається, вже знову розділилися.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2003.03.28 | кобіта_ergo_sum

                Re: Так.

                Ну, - переманив! Таке ж часто буває, що одні музиканти беруть участь у концертах чи записах іншого гурту як сесійні. Якщо так, то можна договоритися до того, що Чубай усіх Скрябінців переманив, коли записували Партизан чи Еутерпу...
                Востаннє Плачів бачила на концерті, присвяченому Крутам. Дячишин ніде від них не дівся
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2003.03.29 | Роман ShaRP

                  Ну Так.

                  кобіта_ergo_sum пише:
                  > Ну, - переманив! Таке ж часто буває, що одні музиканти беруть участь у концертах чи записах іншого гурту як сесійні.
                  
                  Але якщо вони поїхали зі СКРЯБІНом в тур, а в той самий час Чубай виступав сам... (от що бачив, то бачив). Щоправда, два гурти давно дружили.
                  
                  >Якщо так, то можна договоритися до того, що Чубай усіх Скрябінців переманив, коли записували Партизан чи Еутерпу...
                  
                  не все так у нас погано. Обидва названі проекти записувалися на студії у СКРЯБІНа, причому останні неофіційно скаржилися, що Чубай гальмував, так би мовити, робочий процес. Він такий, він може.
                  
                  > Востаннє Плачів бачила на концерті, присвяченому Крутам. Дячишин ніде від них не дівся
                  
                  Охоче вірю. Шкода, що я туди не попав.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2003.03.29 | Анатолій

                    А Тичина пише вірші...

                    >
                    > Обидва названі проекти записувалися на студії у СКРЯБІНа, причому останні неофіційно скаржилися, що Чубай гальмував, так би мовити, робочий процес.
                    
                    Вирішив на днях зібрати всі МР3 (з дисків, інету) "Скрябіна" на один компакт. Не влізо! Бітлз влазить, а Скрябін ні. Здається більше за них в Україні ніхто не випустив CD. Можна занести в Книгу Рекордів.
                    
                    А МР3 Чубая Наш Івасюк можна знайти тут
                    ftp://ftp.uar.net/pub/music/Ukranian/
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2003.03.30 | Роман ShaRP

                      Re: А Тичина пише вірші...

                      Анатолій пише:
                      > >
                      > > Обидва названі проекти записувалися на студії у СКРЯБІНа, причому останні неофіційно скаржилися, що Чубай гальмував, так би мовити, робочий процес.
                      > Вирішив на днях зібрати всі МР3 (з дисків, інету) "Скрябіна" на один компакт. Не влізо! Бітлз влазить, а Скрябін ні. Здається більше за них в Україні ніхто не випустив CD. Можна занести в Книгу Рекордів.
                      
                      Щира правда, ніхто більше не випустив.
                      http://skryabin.ru/disco/index.shtml (офіційна дискографія, так би мовити).
                      
                      Чуєш бiль (1989) -- так і не вийшов. Частка пісень була ре-аранжована
                      Мова риб (1992) -- нормальне та розширене видання вийшло в 97 (нижче)
                      Технофайт (1993) -- частина видана в 99му, але не все.
                      Птахи (1995)
                      Мова риб (1997)
                      Казки (1997)
                      Танець пінгвіна (1998)
                      Хробак (1999)
                      Еутерпа (1999) -- видано 3 пісні з 4х мені відомих на синглі "Еутерпа-Стриптиз".
                      Технофайт 1999 (1999)
                      Птахи повернулись (1999) - остаточна доля цих реміксів невідома .
                      Модна країна (2000)
                      Стриптиз (2001)
                      Стриптиз + (2002) (плюс дві пісні -- "Соло" та "Вам з неба не видно".
                      Озимі люди (2002)
                      
                      Другие проекты
                      СПАТАНКА #1 - ВафLEE (1999)
                      СКРЯБIН, ТАРАС ЧУБАЙ I ДРУЗI - Наше рiздво (1999)
                      СКРЯБIН, ТАРАС ЧУБАЙ - Нашi партизани (2000)
                      MOLOTOV 20 - Mechanical Love (2001)
                      KOZZZAK DISCO 2003 (2002)
                      СКРЯБIН Українська колекцiя (2003)
                      

                      ---

                      
                      Деякі пісні з перших трьох невиданих альбомів, а також інші невидані бігають по фанах у вигляді касетних бутлегів (існує також мінімум один касетний бутлег інструментовки до реміксів "Танцю" і не тільки).
                      Реміксовані та перевидані не всі з них, хоча були того варті ("Старий, "Коли не буде нас", "Велика стіна", 1й варіант "Чуєш біль", Operator). Чимало пісень мають кілька варіантів.
                      Деякі пісні лише обіцяють видати -- наприклад "Манекен", якого майже ніхто не чув, або "Дивні люди" (кавер на "Crazy people" Ottawan)
                      Готується до виходу новий альбом "Натура" (трекліст є на сайті ФДР)
                      http://fdr.com.ua/
                      Відомо про матеріал, що є "ідеологічним продовженням" "Спатанки", але досі нікуди не потрапив.
                      У СКРЯБІНа записувалися Юлія Лорд, Нічлава (Андрій Підлужний), "Друга ріка", Наталка Пилип*юк (Нікіта),та інші, менш відомі артисти та групи.
                      
                      Все це дозволяє назвати СКРЯБІН найпрацездатнішою та найвпертішою командою в Україні (впертішою -- за намагання видати ВСЕ своє, у тому числі й те, що одразу було відзначено, як "неформат").
                      
                      
                      

                      ---

                      
                      > А МР3 Чубая Наш Івасюк можна знайти тут
                      > ftp://ftp.uar.net/pub/music/Ukranian/
                      
                      ДЯКУЮ! Суперовий ресурс.

    • 2004.03.31 | Андрій Шоломицький

      Re: Плач Єремії - куди далі?

      >кобіта_ergo_sum пише:
      
      >Як думаєте, чи будуть ще альбоми такого типу як ті два перші, чи вже все пішло на спрощення, спрощення, спрощення?..
      
      
      спрощення, спрощення, спрощення ? ? ? - не так категорично, будь ласка. я не думаю, що вирівняння їх саунду, бо перші альбоми є трохи розхитані по звуку, і підсилення його струнними аранжуваннями це спрощення. Небесний баттл між фендером та чарівною скрипкою, розпочатий на альбомі "Наш Івасюк" все таки закінчився на користь останньої. Чубай - не рокер, або ж більше ніж рокер, і він не побоявся в цьому зізнатися. Я переконаний, що нова платівка Плачу це найсвітліша, найпрозоріша їх робота і в них наразі все ок!
      
      Нема там депресняку.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.03.31 | Правник

        "Нова платівка Плачу"? Є? Чи невдовзі? (-)

        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.03.31 | Андрій Шоломицький

          Re: "Нова платівка Плачу"? Є? Чи невдовзі? (-)

          http://www.atlantic-records.com.ua/cat.php?view=item&ID=12&refer=hot
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2004.03.31 | Mary

            Гм...

            Андрій Шоломицький пише:
            > http://www.atlantic-records.com.ua/cat.php?view=item&ID=12&refer=hot
            Тобто "Сольний альбом Тараса Чубая у супроводі камерного оркестра “Віртуози Львова”, музичної формації “Піккардійська терція” та учасників гурту “Плач Єремії”. В альбомі пісні Тараса на вірші його батька Грицька Чубая, а також пісні які видаються вперше."
            
            Зауважте - не "Плач Єремії", а "сольний альбом Тараса Чубая". Так виглядає, що Плачу в повному складі вже кілька років не існує (ну хіба що скажете, що Плач=Чубай і навпаки). За одною з неперевірених версій Плач перестав існувати як група (принаймні реально) саме через те що Чубай його в ... мав, і волів займатися "сольними" проектами.
            
            Побачимо, що з того вийде... Хотілобся як краще, звичайно... Але щось мені це гурмище аліків і творчих наполовину імпотентів особливих надій не вселяє. Ну, але не буду забігати наперед.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2004.03.31 | Андрій Шоломицький

              Re: Гм...

              Mary пише:
              > Але щось мені це гурмище аліків і творчих наполовину імпотентів особливих надій не вселяє. Ну, але не буду забігати наперед.
              
              Кого це ви в "гурмище аліків і творчих наполовину імпотентів " записали? Камерний оркестр “Віртуози Львова”?
              
              
              Ви, пані, про свої муз.уподобання повідайте. Цікаво, блін.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2004.04.01 | Mary

                Осьо :-)

                Андрій Шоломицький пише:
                > Кого це ви в "гурмище аліків і творчих наполовину імпотентів " записали? Камерний оркестр “Віртуози Львова”?
                >
                
                Малося на увазі "на третину аліків". Про "Віртуозів" нічого не можу сказати. Але музиканти оркестру як вид митців мене "творчістю" не особливо вражають. А аліків серед них певно та ж пропорція, що й серед іншиш музикантів . Тільки не подумайте, я нічого особливого проти аліків не маю, просто творчість їх часто страждає від схильностей і способу життя.
                
                >
                > Ви, пані, про свої муз.уподобання повідайте. Цікаво, блін.
                
                А пошук в архіві провести? Осьо пошукала за вас. Воно хоч і стареньке, але нічого особливого в мене не додалося окрім фолькових бабців а ля "Берви". Ну і "по роботі" доводилося Філіпа Гласа (Koyaanisqatsi) слухати, але він мене не пре.
                
                http://maidan.org.ua/n/culture/1042079184
                http://maidan.org.ua/n/culture/1038070775
                http://maidan.org.ua/n/culture/1038025991

            • 2004.03.31 | Правник

              Гм

              Ну, я не назвав би це "новим альбомом" - я його придбав досить давно.
              
              Був на двох "Світлах і сповідях" - у Києві торік і 2-го січня цього року у Львові. Останнього разу поперся спеціяльно - мабуть сподобалося .
              
              У Терції (котру я дуже поважаю) підозрується певний брак нових ідей і нового матеріялу, замість котрого пропонується "Антологія, том 1".

  • 2004.03.20 | Правник

    Хтось там із середньовічних закликав

    не створювати зайвих сутностей, тому ніж робити нову тему, краще витягти на поверхню стару, незаслужено забуту.
    Здається, то був Оккам зі своєю бритвою.
    
    Тож давайте відроджувати традицію. Ділимося!
    
    З новопрослуханого та новопридбаного особливо відзначу:
    
    1. Непримітну зовні касетку "Четвертого кута" зі старими записами. Десь половина - добрий морозівський інструментал, серед іншого - дві вельми гарні на моє імхо речі на вірші Олеся та Костенко (Ліни, а не Юрія ). Надибав на Майдані на розкладці "У Ярослава".
    
    2. Фліт. Такий собі станіславський припанкований рок, часом нагадує "Across the Border", майже абсолютно без етно-мотивів, що слід з огляду на те, що останні вже сприймаються як мейнстрім, тільки схвалити.
    
    3. Рутенія "Десь за Дніпром гримить гроза". Сі-Ді відтворення старих записів. Нарешті я почув автентично відому рутенівську пісню про принесення з лісу червоного лису внаслідок походу до лісу з крісом
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.03.25 | Shooter

      Найз!!

      Автентична Рутенія зразка 1992-го...Порохова Вежа в Львові...і застрілений для милої крісом лис...ех...
      
      Були деньки

    • 2004.06.30 | Shooter

      Bjork a-la Pikardijs'ka tercija

      Novyj CD. Zhodnyx instrumentiv.
      Malo by buty cikavo.

    • 2004.06.30 | Shooter

      Novyj Cure

      Kazhut', povazhchav kuzn'ec.
      Nu ce i ne dyvno - prac'uje z producerom nu-metal...

    • 2004.07.07 | Shooter

      Гайдамаки. "Богуслав"

      Супер!
      В 1,48 рази краще, ніж сливе "Гайдамаки".
      
      Відчувається, що хлопці нарешті настільки відпуцували "актусівську форму", що вона заблищила навсебіч аки діямант.
      
      Думаю, кращий СД року в Україні.

    • 2004.07.12 | Shooter

      Бурмака. Нумер 9. Hi-Fi.

      Як завжди в Марічки. Супер тексти і мелодика.
      
      (хоча "Знову люблю" все ще для мене залишається "нумер їден").
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.07.12 | magda

        Йєс. Рулезззз!!!!!

        Shooter пише:
        > Як завжди в Марічки. Супер тексти і мелодика.
        Хоча трохи починає повторюватися (деякі мотиви з "Міа"). Але в мене буває мало моментів, коли мене зациклює одночасно на двох піснях, і я їх кручу цілодобово. Мої сусіди мене скоро за "Тільки мовчи" і "Скло" ногами бити будуть, як зустрінуть.
        
        Альбом супер, плюс два кліпи нормальної якості (у порівнянні з тим, що в Білички в "любовь.яд" засунуто), тексти пісень і фотки.
        
        Самозавантажувальний екзешник можна було би покращити. Щонайменше зробити там кнопку "бек" (де еппропріет).
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.07.12 | Правник

          Re: Йєс. Рулезззз!!!!!

          magda пише:
          > Shooter пише:
          > > Як завжди в Марічки. Супер тексти і мелодика.
          > Хоча трохи починає повторюватися (деякі мотиви з "Міа"). Але в мене буває мало моментів, коли мене зациклює одночасно на двох піснях, і я їх кручу цілодобово..."Тільки мовчи" і "Скло"
          
          "Скло" і "Місто ангелів".

      • 2004.07.12 | Правник

        Воїстину

        Ви мене випередили, я теж хтів був її відмітити.
        Як завжди. Нехай вона це візьме до уваги і наступного разу відповідатиме на пропозицію дати інвертю для Майдану
        
        Що стосується номбер ван, то є в мене такі дві старезні, реліктові касеточки "Марія Бурмака" та "Марія" - акустичні речі під гітару. "Коли б ми плакати могли...", "Некопані криниці", "Пам'яті тридцати", "Верни до мене, пам'яте моя" тощо. От... Там така проста і вражаюча щирість, такий драйв, ух....

    • 2004.07.20 | Shooter

      Muse. Absolution + Showbiz

      Явні лідери моїх поточних преференцій. Особливо Absolution.
      
      Дещо складніше і дещо драйвовіше за Coldplay. Very good себто.
      
      На черзі - їх же ж Origin of Symmetry

  • 2004.03.27 | Георгій

    Моє останнє враження - музика 12-го сторіччя

    Духовні співи, складені видатною німецькою письменницею, художницею і лікаркою на ім'я Хільдегард (або Гільдегард - друге г з хвостиком догори) фон Бінген (1098 - 1170). Враження просто неймовірне, до речі так само як і від її абсолютно оригінальних, ні на що інше не схожих картин. В Інтернеті є чимало аудіофайлів - хто має бажання, може легко їх знайти, надрукувавши в Гуглі Hildegard von Bingen або Hildegard of Bingen.

  • 2004.03.29 | Правник

    The Walkabouts. Drunken soundtraks. Lost songs & rarities

    Візьміть музику P.J.Harvey і зробіть її за звучанням трохи м'якішою і мелодійнішою, замініть дещицю гітарного саунду на клавиші. Потім візьміть музику Nick Cave (краще починаючи з 1990 року), недодавши гітар на користь духових і скрипки. Потім все це перемішуйте у рівних пропорціях, залишивши на поверхні сильний і місцями хрипкуватий жіночий вокал. Для пікантності додайте зовсім трохи від Barry Adamson. Потім забудьте про інгредієнти і споживайте як цілком оригінальну страву

  • 2004.05.26 | Правник

    Bjork: "Miranda" (1983) Bjork - панкушниця. Прикол :) (-)

  • 2004.06.22 | Правник

    Element of Crime. "Romantik.

    Ви знаєте, з чого починати Елементи наприкінці 80-х? Як, ви не знаєте, з чого починали Елементи наприкінці 80-х?! То я вам скажу, з чого вони починали. Потім. Якщо захочу. А от починаючи з альбуму 93-го року (можливо і раніше, можливо я щось випустив) - це такий класний музон!....Хто вам сказав, що пісні німецькою не можуть бути ліричними і просто красивими? Вар'ятство! Плюньте межі очі. Поступово (з 90-х до цього альбому) вони все менше пиляють струни (але коли вже починають це робити - то знають, що роблять), а все більше перебирають, додаючи клавішів і духових. Духові - то фірмова марка взагалі. Один мій знайомий (котрий, щоправда, на музиці не знається абсолютно), каже: "давайте стоячи послухаємо" . Так от на останній речі "Wann Kommt Der Wind" у принципі можна і встати і застібнути комірець . Але краще розстібнути. Сидячи

  • 2004.06.22 | Правник

    Blondie "The Curse of Blondie" (2003)

    Картина зветься: "Не чекали". Хто пам'ятає Blondie другої половини 80-х (далі я за нею не слідкував) - згадайте незлим тихим словом і приготуйтеся до нового. "The Curse of Blondie" - не просто гарна музика, а місцями ще і рок. Місцями певні алюзії до Phillip Boa (ніхріна собі!). Місцями нема алюзій. П'ять балів за різноманітність і політ фантазії, нема прохідних речей.
    Тож раджу і тим, хто бажає згадати бурну юність, проведену на дискотецях, і тим, хто хоче бальзаму для вух тут і зараз.

  • 2004.07.06 | Правник

    Хвилю Тримай. "Хвилю тримай" (2004)

    Цей диск раджу купляти у трьох випадках:
    а) якщо ви намагаєтеся відслідковувати те, що взагалі відбувається в позапопсовій укрсучмузиці,
    б) якщо ви вже вирішили квартирне питання на Липках, з'їздили у Баден Баден на Мерседесі-Брабусі, затарилися Тим Чого Душа Бажає по самі вуха, зробили свою щотижневу донацію "на Майдан" і вам нема куди подіти гроші,
    в) якщо ви полюбляєте музику, схожу на ту, під котру у якомусь російському серіялі два мудака їздять на фурі і б'ють зустрічні мармизи.
    
    Бай зе вей. 9-го липня у київському Store 205 презентація цього альбуму з концертом. Коштує воно 15 гривень. Та за такі гроші можна десь випити доброго пивця!

  • 2004.07.07 | Shooter

    НеДіля.

    Сольний проект хлопа з ТНМК.
    Симпатично. Вєсьма. Часом музика похлєщє Крейґа Девіда , хоча й вокалєц, на жаль, не той.
    Знову ж таки - на любителя. Я не є великим любителем подібної музики, хоча завжди готовий визнати високу майстерність її авторів.

  • 2004.07.08 | Правник

    Фліт. "Світ такий." (2004).

    "Світ такий. Тупий і злий, ненависний....
    Де смакують лайно, де в пошані воно.
    З нього ліплять мости із нікуди в ніщо..."
    
    "Фліт" - це український "Offs….. Ніфіга! "Offspring" - це неукраїнський "Фліт".

  • 2004.07.26 | Правник

    Skinny. "Taller" (2001)

    Для мене це мабуть найбільше (поряд з Muse) відкриття останніх років у рок-музиці.
    Слів нема і тому нехай вам щось скаже той факт, що я не маю з чим порівняти. Просто класно й оригінально.На жаль, про існування в них інших альбумів я нічого не чув.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.07.26 | Olena

      Re: Skinny. "Taller" (2001)

      Правник пише:
      > Для мене це мабуть найбільше (поряд з Muse) відкриття останніх років у рок-музиці.
      > Слів нема і тому нехай вам щось скаже той факт, що я не маю з чим порівняти. Просто класно й оригінально.На жаль, про існування в них інших альбумів я нічого не чув.
      
      це був їх другий альбом. Перший - "Weekend"/"The Weekend"
      http://www.amazon.de/exec/obidos/ASIN/B000009HED/qid=1090931233/ref=sr_8_xs_ap_i1_xgl/302-6150629-0499265
      http://www.discogs.com/release/7957

• 2003.01.05 | Mary

  Кіно (-)

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.01.07 | Mary

    “Solaris” Steven Sodebergh. 2002. Рекомендую вибірково.

    Рев’ю глядачів на цей фільм можна описати як або-або. Або захоплення й найвища оцінка, або звинувачення в нудності і тупості. І звісно, це ж не "Зоряні війни", це – Лем. Тому переважно глядачі погоджуються, що фільм не є типовим американським сці-фі-екшн (і, як наслідок, або захоплення, або розчарування).
    
    Актори підібрані дуже вдало, і, на мою думку, добре грають ролі. І психіатр, і його дружина, і хлопець на кораблі є цікавими і цілісними персонажами. Лише чорна жінка-науковець виглядає якоюсь недовершеною. Втім, може так воно й задумувалося. Дупа Джорджа Клуні, про яку стільки було сказано, виглядає цілком пристойно, я би навіть сказала вишукано і ненав’зливо.
    
    Зразу попереджаю, що оригіналу я не читала, екранізації Тарковського також не бачила. Тому фільм намагаюся описати як такий – безвідносно до того, наскільки адекватно він передає повість Лема. Єдине, що можу зауважити з приводу адекватності – в котромусь інтерв’ю Лем нарікав на Тарковського, що той зробив Соляріс надто похмурим, в той час коли задумом автора було показати красу й потенцію життя – щось таке.
    
    В цьому плані Содеберг, думаю, дуже добре витримує напругу між трагічним і життєствердним. Після перегляду фільму залишається враження, що кінець є лише початком, але добрим початком. Теми дуже цікаві, як то й водиться в Лема – минуле й майбутнє, смерть, виправлення Помилки, відкриті можливості й ризик, людська пам’ять й людська сутність (чи можна ввжажат істот, що приходять на космічний корабель, людьми, і чи має це значення?), любов і відповідальність, втеча, дім, абсурд, НАДІЯ.
    
    Подібно як у Traffic, Содеберг використовує кольорові фільтри для передання станів/настроїв:
    Земля – зеленкувато-коричневий. Нудота, безсенсовність, поспіх, втрата, відчай. І дощ, дощ, дощ... Епізоди з дружиною – сплески кольору. Губляться й згасають у буднях.
    Корабель – металево-сіро-синій. Холод, відірваність, невідоме, запитання, пошук.
    Соляріс в ілюмінаторі – заворожуюче-червоний. Поклик, виклик, джерело, плоть.
    Дім – сонячно-літній, чи може радше осінній. Нарешті. Звільнення від тягару. Життя.
    
    Рекомендую тим, хто любить думати, під романтично-ностальгійний настрій. Рекомендую закоханим, і тим, що були колись закохані. Рекомендую дивитися з коханим/коханою.
    Рекомендую тим, що люблять загадки, однак попереджаю - вони не будуть остаточно розв'язаними.
    Не рекомендую фанатам бойовиків - їм буде скучно.
    Сумніваюся, чи рекомендувати фанатам Лема, – думаю, вони будуть розчаровані, оскільки складається враження, що Содеберг подає від сили три-чотири рівні, в той час як в Лема їх там певно чи не вдвічі більше.
    
    І на завершення – я би назвала фільм дуже успішним, оскільки в мене особисто з’явилося нав’язливе бажання прочитати книжку, щоб спробувати зловити втрачені/прогавлені рівні.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.01.09 | line305b

      Ничего себе ревью...

      Я как с фильма вышел, такого интересного многообразий впечатлений и не было - думаю потому, что был трошки шокирован... мм - вопрос - тут можно отдельные сцены обсуждать, или это перешибет интерес у тех, которые фильм еще не видели?
      
      Думаю, Мари наряду с цветом, который описала так хорошо, должна была бы упомянуть и звук, который цвету почти всегда очень ярко соотвествовал - причем не музыка, а именно звук среды. Я запомнил только два звука - техногенно-низкий - корабля, и какой-то странный и ни на что не похожий - Соляриса. Но теперь, посмотрев на описание цветов подумалось что вполне могло быть, что звуковые картинки для разных ситуаций тоже были подобраны соотвествующе..
      
      Сама планета - Солярис этот - заворожила - это просто обалденно красиво.. Вообще же тяжеловатый на восприятие и провоцирующий фильм..

  • 2003.01.10 | НеДохтор

    WEB-каталог (кінотеатри, м.Київ)

    Довідник на сайті "Київ 2000"
    http://www.kiev2000.com/poster/poster.asp?IdPart=5
    
    
    "Баттерфляй"
    http://www.kino-butterfly.com.ua/
    
    
    "Києвская Русь"
    http://www.kievrus.com.ua/
    
    
    "Кінопалац"
    http://www.kino.kiev.ua/
    
    
    "Україна"
    http://www.kino-ukraina.com.ua/
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.01.12 | Пані

      кінотеатри, м.Харків

      Поточний репертуар
      http://www.dosug.kharkov.com/kino1.html

    • 2003.02.10 | НеДохтор

      >> Національний кінопортал KINOKOLO.UA

      http://www.kinokolo.ua/

  • 2003.01.11 | Shooter

    Number one всіх часів і народів -

    - однозначно Underground Кустуріци.
    
    Хаваю Ґрінуея.
    
    З останнього баченого - Lucia and Sex.
    
    З (відносно свіжого - надіюсь ще побачити) Y mama Tambien (spell?), Побалакай з нею, Порноґрафер, Виїби мене.
    
    Оце тільки навчусь ріпати DVD і знайду добру позичалівку - почну серйозно дивитися.

  • 2003.01.11 | sych

    Дуже рекоментдую - ... (+)

    Steven Soderbergh: Full Frontal, Traffic, Solaris, The Limey
    Christopher Nolan: Insomnia(2002), Memento(2000), Following (1998)
    Doug Liman: Go (1999), Bourne Identity, The (2002)
    Mort Ransen: Margaret's Museum (1995)
    Dominic Sena: Kalifornia (1993)
    Guy Ritchie: Snatch (2000), Lock, Stock and Two Smoking Barrels (1998)
    David Fincher: Fight Club (1999), The Game (1997), Se7en (1995)
    David Lynch: Mulholland Dr. (2001), Lost Highway (1997)
    Andrew Niccol: S1m0ne (2002), The Truman Show (1998), Gattaca (1997)
    David Cronenberg: eXistenZ (1999)
    Oliver Stone: U Turn (1997)
    Michael Moore: Bowling for Columbine (2002)
    
    Подивіться - не пожалкуєте :)
    
    До речі, рекомендую - www.imdb.com - повна колекція кінематоґрафа з рейтингами глядачів (майже завжди точними рейтингами :)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.01.12 | Shooter

      Тут Кроненберґа Павук вийшов - сходити не сходити? (-)

      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.01.13 | sych

        Сходити звичайно! А потім тут рев'ю запостити! :) (-)

        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.01.13 | Shooter

          Sxodymo. Ale spochatku sxodymo na "i tvoju mamu takozh"

          Sebto Y TU MAMA Tambien.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.01.15 | Shooter

            Y tu mama tambien

            Себто "і твою маму також"
            
            Чесно кажучи, очікував кращого. А так - на 4-, не зважаючи на те, що це кращий мексиканський фільм всіх часів.
            
            Якщо коротко, сюжет фільму такий: двоє пубертяків (16-17), котрі вже повним ходом трахають своїх ґьорл-френдів, везуть 23-25 одружену жінку (дружину кузена одного з них) на віддалений пляж. Маючи на меті, звичайно, поімєть її. Вона ж вчить їх життю. В один прекрасний момент дає їм по черзі милостиню. Мінвайл, вони, розпалені її присутністю і відвертами розмовами, признаються в тому, що трахали гьорл-френдів навхрест. Після n-ої чарки один навіть признається іншому, що "y tu mama tambien", що стає черговим приводом для радощів і наступної чарки. Закінчується все логічно - оргією.
            
            В епілозі ж фільму автори б'ють глядача по голові звістою про те, що головна героїня фільму була невиліковно хвора на рак під час розвитку подій. Тому події розгорталися так, як розгорталися.
            
            Одним словом, суміш сексу і життя з наголосом на першому. Серед фільмів такого ракурсу - Секс і Люція, без сумніву, кращий.
            
            Кажуть, "Поговори з нею" Альмодовара - теж супер. При нагоді глипнем.
            
            Отакий собі гішпаномовний сезон.

          • 2003.01.19 | line305b

            А что за "Паук" такой?

            "Спайдермэн" (это был ничего вообще-то) или "И пришел паук" (вот дурацкий фильм был), или еще что-то новое?
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2003.01.19 | Shooter

              А от такий

              SPIDER (15)
              France/Canada/UK 2002 Dir. David Cronenberg 1 hr 38 mins
              
              Ralph Fiennes stars in Cronenberg’s adaptation of Patrick McGrath's novel, set in a halfway house for discharged mental patients in the East End of London. The subdued, disturbed, virtually silent Dennis (Fiennes) is dispatched to the hostel – a cold, inhospitable place, run by the severe Mrs Wilkinson (Lynn Redgrave). Here Clegg – known to most as Spider - revisits the haunts of his youth, and spirals into trauma as he re-enters the obsessive delusions of his childhood, sparking disturbing memories of his father (Gabriel Byrne) and mother (Miranda Richardson in a dual role). “Spider is a film of considerable power, likely to take its place alongside The Go-Between, The Fallen Idol and other classics of children damaged through trying to cope with the adult world.” The Observer
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2003.02.10 | Shooter

                Сам не ходив, проте хлоп, котрий балдів від...

                ..."Heat"'у, сказав, що Павук - не тойво.

    • 2003.01.13 | line305b

      Mалхолланд Драйв - рекомендую отдельно. После фильма пол-часа

      еще обсуждали кто есть кто в фильме, и какое событие было в какой последовательсти за каким, и вообще.. Чем-то Соларис по вкусу напоминает. Такое же непоследование пространства-времени-людей-событий... впрочем, смотрите сами, а то у меня ничего вразумительного по поводу этого кина не выходит, но класс..
      
      Кстати, а чего никто не говорит про Лорд оф Рингз 2? Конечно не особенно "многоуровневый" (это еще что такое? Ах, да, Мари вот так говорила), но красивый - очень красивый фильм. Горлум и гиены на которых ездили орки - два наиболее впечатляющих, на мой взгляд, характера фильма.. Вообще же почему то ловил себя на мысли, что смотрю на технологию ведения войны - может поэтому не впечатлился, что как-то не очень убедительно было в техническом плане все? Оружие у "плохих" героев явно более совершенное, чем у хороших. Авиация (птеродактили), мобильная пехота и танки (орки на гиенах и слоны), порох, короткие луки, прихотропное оружие (назгулы), оружие массового поражения (кольца), мощная пешая армия со всем стенобитным оснащением - обалдеть в общем. Ок, стоп, а то народ может и неправильное впечатление о фильме получить.. В общем - включите в список фильмов с положительными отзывами..
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.01.13 | sych

        Gollum, do rechi moje otrymaty Oskara - ...(+)

        ta buty pershym animaciynym geroem sho otrymav Oskara. ( http://news.ninemsn.com.au/Sci_Tech/story_44422.asp )
        
        A fil'm dobryi - ne girshyi ale i ne kraschyi za pershyi.
        
        
        Mulholland Drive Rocks! :)

      • 2003.01.13 | Аля

        Re: Mалхолланд Драйв - рекомендую отдельно. После фильма пол-часа

        line305b пише:
        > еще обсуждали кто есть кто в фильме, и какое событие было в какой последовательсти за каким, и вообще.. Чем-то Соларис по вкусу напоминает. Такое же непоследование пространства-времени-людей-событий... впрочем, смотрите сами, а то у меня ничего вразумительного по поводу этого кина не выходит, но класс..
        >
        Уважаемый line305b!
        Как раз вчера впервые посмотрела "Mалхолланд Драйв": впечатление было двойственным, потому сегодня посмотрела вновь - внимательнее. Блеск!(вчера мнение было иным, впрочем, иным было и настроение). Прекрасная режиссура, игра актеров, великолепный саундтрек.
        А теперь вопрос: есть одна сцена, которую пока не поняла - что означает черная книжка Эда с историей человечества в телефонных номерах? У меня вроде есть свой вариант, но он примитивен. Может, Вы поможете разобраться?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.01.17 | line305b

          Re: Mалхолланд Драйв - рекомендую отдельно. После фильма пол-часа

          Аля пише:
          
          > А теперь вопрос: есть одна сцена, которую пока не поняла - что означает черная книжка Эда с историей человечества в телефонных номерах? У меня вроде есть свой вариант, но он примитивен. Может, Вы поможете разобраться?
          
          Нет, не помогу - забыл уже если и помнил. Надо еще раз посмотреть. Вы давайте свой вариант..

    • 2003.02.19 | Augusto

      Що добиває в Кalifornia це лише Бред Пітт.

      Який грає такого колорітного маньяка-вбивцю, що аж тирса летить.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.04.04 | sych

        A meni bil'she vs'ogo spodobalas' gra Bredovs'koi girlfriend...

        Juliette Lewis - ya b ii yak minimum nominuvav na Oskara za tu rol'.
        
        http://us.imdb.com/Name?Lewis,%20Juliette
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.04.04 | Augusto

          Juliette Lewis була (ІМХО) в свойому репертуарі.

          Вона якось завжди грає (принаймні я завжди бачив) таких собі невлаштованих дівчат з трущоб. Призвездених, але з добрим (десь глибоко) серцем. Тому в неї (знов) добре вийшло, але "того ж самого ще одна порція".
          Взагалі актору/актрисі в кінематографі дуже важко (ІМХО) переключитися на інший характер: вже запрошують грати щось однотипне, гроші платять, робота є робота... та таке інше. Хоча вона безумовно була кращa ніж той же Духовні...
          Деніс Духовні мене не вразив аж ніяк своєю грою (він взагалі щось може зиграти окрім "агента Малдера", якого в одній серії вбивають, щоб в іншій він знов з'являвся як ясне сонечко заробляти гроші та дивувався: які наркотики, яка злочинність?! хіба ФБР ще займається такими дурницями??? вай-вай, тарілку давай! летючу!).
          А Бред Пітт був злодюга-вбивця добрий!
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2004.03.21 | Георгій

            Re: Juliette Lewis була (ІМХО) в свойому репертуарі.

            Augusto пише:
            > Вона якось завжди грає (принаймні я завжди бачив) таких собі невлаштованих дівчат з трущоб. Призвездених, але з добрим (десь глибоко) серцем. Тому в неї (знов) добре вийшло, але "того ж самого ще одна порція".
            (ГП) Не зовсім так. Я б сказав, її амплуа - дівчата з сильними поривами душі, але недорозвинутим інтелектом. При цьому вони можуть бути як з трущоб, так і з Беверлі Гіллс. Подивіться, наприклад, фільм "Інша сестра" (The Other Sister).

      • 2004.03.21 | Георгій

        Один цікавий фільм з Бредом Піттом

        "Клуб любителів бійки" ("Fight Club") - фільм, поставлений у 1999 році Девідом Фінчером за одноіменним романом Чака Паленюка (1996). (До речі, рідний батько цього молодого письменника, Іван Паленюк, є дуже знаменитий голівудський актор 1950-х - 1960-х років, відомий під псевдонімом Джек Пеленс.) Головні ролі грають Едвард Нортон, Бред Пітт і Гелена Бонем-Картер. Дуже рекомендую і фільм, і книгу. Рецензію на фільм див. на http://www.mediacircus.net/fightclub.html .

  • 2003.01.11 | Mary

    “Heat” Michael Mann. 1995. Рекомендую без застережень.

    Один з улюблених фільмів із улюбленими акторами. Аль Пачіно і Де Ніро в геніальному (не побоюсь такого піднесеного епітета) бойовику.
    
    Це фільм про полювання. Де Ніро як хитрий лис – спеціаліст з банківських пограбувань (це одна з його типових ролей – ще раз зіграна у The Score), і Аль Пачіно – слідчий, справжній пес – винюхує, висліджує і женеться за своїм лисом. Кожен з них – майстер своєї справи, відданий їй і лише їй. Кожна жінка для нього – всього лиш коханка (раз у раз спокушається нею, і думає, що зможе відмовитися задля неї від справи – але ж ні), проте лише "професія" – дружина, їй залишається вірний в кінці кінців. І один, і другий – справжній ковбой, яких вже не залишилося – людина честі, гравець за правилами.
    
    Один є майже дзеркальним відображенням другого. Вони майже як партнери, як злагоджений механізм, в якому кожен грає себе, а разом з тим і суперника. Вони як братИ. І все ж Аль Пачіно, пес, є „слабшим” за Де Ніро, лиса. Він не творить, лише переслідує, лише повторює кроки лиса. Як в роботі - сцена із фотографуванням, так і поза нею – вечеря в ресторані з колегами та їх жінками. Він геніальний у наслідуванні, він один здатен витримати і віддатися шаленому ритмові гонитви і полювання. Однак він не творець. Він не замовляє музики, лише танцює під музику суперника, хоч шалено ту музику любить, вона стає його музикою, гонитва за хитрим лисом робить його псом, наділяє його життя, його роботу, його дії сенсом. Коли нарешті вбиває лиса – вбиває і самого себе. Аль Пачіно, ти програв. Хто тепер заграє тобі спражню музику?

  • 2003.01.31 | Mary

    "Chicago", Rob Marshall, 2002. Рекомендую на любителя.

    М'юзикл в стилі кабаре. Досить добра акторська гра. Річард Гір в ролі цинічного генія, обидві "героїні" - Зета-Джонс і Зельвегер (котру я до речі терпіти не могла в "Щоденнику Бріджет Джонс") - всі добре попадають в свої ролі. Оцінки глядачів - або однозначне захоплення, або нудота. (До речі, Торонтонська статистика: найбільше фільм НЕ сподобався чоловікам віком 13-26)
    
    Мушу признатися, що хоч мене той фільм нічим особливо не вразив, але прийшла я на нього в гівняному настрої, а вийшла в зовсім навіть непоганому. Може тому, що це ніби-то комедія. Я особисто комедією це би не назвала, радше фарсом. Порівняно із "Танцюючою в темряві", після якої залишається неприємна важкість, і "Мулен Руж" перші кадри якого посмерджують ароматом "дежавю", "Чікаго" пропонує себе ненав'язливо і без претензій на високі почуття.
    Сюжет не особливо витончений, але й не банальний. Цікавими є вплетення механічних звуків в ритми пісень (Подібно як в "Танцюючій"), накладання дійсності на "сцену", і "сцени" на дійсність. Не дарма адвокат (Річард Гір) за головну мету має зачарувати, заворожити своєю грою і присяжних, і "глядачів".
    
    Тепер про рекомендації. Тим, кому "Мулен Руж" видався досконалим, "Чікаго" може здатися нудним, майже холодним, плоским, темним, і не досить "розважальним".
    Тим же ж, кому, як і мені, "Мулен Руж" видався банально-приторним аж до нудоти своїм сюжетом (о так, "Закоханий Шекспір" із трагічною нутою в стилі Ремарка), і галасливо-пересиченим аж до болю у вухах представленням того сюжету, "Чікаго" може стати прикладом доброго смаку і гармонії.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.02.20 | Пані

      Боб Фосс великий хореограф, але...

      ... це власне не відкриття. Крім його хореографії я в цьому фільму нічого особливо видатного не побачила. І та дуже сильно смахує на "Весь цей джаз".
      
      Як присвята (tribute) старим добрим часам мюзіклу - це все ще дуже нічого. Кілька гарних номерів є (ІМНО - танго, з маріонетками та "целулоїд"). Сюжет як для мюзіклу і справді не затасканий.
      
      А в цілому - в мене лишилося вічне питання "ну і що"? Нажаль я дуже люблю мюзікли, якби я менше їх бачила, може реакція була б іншою...

    • 2003.02.26 | Shooter

      "Танцююча в темряві", як на мене, -

      ...вища ліга. Після його перегляду дружина заявила, що більше разом зі мною в кіно не піде.
      
      Чікаго ж (з траялів та інших джерел) - хороший екранований мюзикл. Хоча й йому, напевно, далекувато до класичного "ґанстергського" оного (з все тим же ж Ґіром, тілько молодим) - Cotton Club

  • 2003.02.08 | Горицвіт

    "Володар колець. Дві твєрдині" (рецензія-репортаж на Самвидаві)

    
    http://samvydav.net/index.php?lang=u&material_id=33708&theme_id=0&page=material
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.02.19 | Augusto

      Це ІМХО переклад з переклада.

      Важко пригадати з якого часу "вежа" стала "твєрдинєю", хіба якщо подивитися на "орігінал" російською мовою, який називається.... сюрприз! сюрприз! "Двє крєпості", тоді так. А ну, хто небудь, переконайте мене, що Твін Тауерс в Гамериці означали насправді "Твєрдині"! Я ще б погодився на "Два форпоста", але це вже взагалі!
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.02.20 | Горицвіт

        Re: Це ІМХО переклад з переклада.

        В одному з російських видань Толкіна так перекладено: "две твердині". Той переклад взагалі жахливий.
        
        До речі, українського перекладу так і нема.
        
        
        
        Augusto пише:
        > Важко пригадати з якого часу "вежа" стала "твєрдинєю", хіба якщо подивитися на "орігінал" російською мовою, який називається.... сюрприз! сюрприз! "Двє крєпості", тоді так. А ну, хто небудь, переконайте мене, що Твін Тауерс в Гамериці означали насправді "Твєрдині"! Я ще б погодився на "Два форпоста", але це вже взагалі!
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.02.20 | Персефона

          Український переклад в процесі.

          Знайомі придбали копірайт і перекладають.
          До речі, хтось був випустив в Києві без копірайту, але не знаю, чим то закінчилося.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.02.20 | Горицвіт

            Re: Український переклад в процесі.

            Персефона пише:
            > До речі, хтось був випустив в Києві без копірайту, але не знаю, чим то закінчилося.
            
            
            Не бачив.
            Правда, було років 5-7 тому невеликий фрагмент у "Всесвіті".

  • 2003.02.17 | Персефона

    "Ararat" Atom Egoyan. 2002. Рекомендую - дуже якісний фільм ІМНО

    Одним із основних мотивів піти подивитися на той фільм була реакція на нього публіки - подібно як реакція на "Мазепу", (та обмежана реакція, що я спромоглася відслідкувати в моїй богом забутій країні, бо самого "мазепу" ще не донесло), вона була поділена на два мало що не воюючі табори. Старі консервативні вірмени скрушно похитували головами з приводу неточно переданих історичних фактів, щодо надмірного "мудрування" режисера, щодо не досить "моральних" героїв і намішаного сюжету. Молоді прогресивні вірмени раділи: нарешті, о нарешті хтось зробив якісний фільм про нашу історію, шкода, що наші старі того не розуміють, і того не хочуть. Були ще треті - не-вірмени вважали фільм цікавим і добре зробленим, але визнавали, що далеко не все зрозуміли, а історичного контексту не ловлять взагалі.
    Ну то я вирішила сама подивитися.
    Додатковим мотивом подивитися фільм була його тема - вірменський геноцид.
    Так от, фільм виявився не про геноцид. Тобто не зовсім про геноцид. Геноцид присутній в ньому як історія, як оповідь, як доля, прокляття, тавро... Але сам фільм, як на мене, не про те. Сам фільм - про нове покоління підлідків, що виросли на чужій землі. Добре виховані своїми родичами, вони все ще тримаються за свою історію, однак не зовсім її розуміють, не зовсім її приймають, не зовсім знають, що з нею робити, і як вписати в своє молоде життя.
    Фільм не є епічною оповіддю - гордою, величною і страшною. Радше він є низкою буднів різних людей, в яких то тут, то там проступає священне. По-простому трагічне, по-простому радісне, віднайдення загублених фрагментів є болючим, але зціляючим... І кінець розкриває зміну, просту і скромну, але необхідну для життя.

  • 2003.02.19 | Augusto

    Емір Кустуріца "Black cat, white cat".

    Дуже сильний фільм знятий майже виключно циганською мовою з деяким сербським колорітом, оптимістичний.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.02.21 | Пані

      Фільм справді класний

      Навіть з точки зору музики, як і всі фільми Кустуріци.
      
      Augusto пише:
      > Дуже сильний фільм знятий майже виключно циганською мовою з деяким сербським колорітом, оптимістичний.
      
      Нажаль я маю його дубльованим російською, тож не можу цього зацінити мовний аспект (все одно не знаю циганської мови). Він і у перекладі надзвичайно класно сприймається.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.02.21 | Augusto

        Як кажуть в Сербії "нє то ТО".

        Пропала інтонація розмов, чудо голосів, чудовий звук, всьо шо нажіто нєпосільним трудом!

  • 2003.02.19 | Augusto

    Банди Нью-Йорка (Gangs of New York), Мартін Скорцезе.

    Не зрозумів, на що так протащився Салман Рушді? Все що він писав, немовби і вірно, але чорнуха.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.02.21 | Пані

      Re: Банди Нью-Йорка (Gangs of New York), Мартін Скорцезе.

      Augusto пише:
      > Не зрозумів, на що так протащився Салман Рушді? Все що він писав, немовби і вірно, але чорнуха.
      
      Я теж не зрозуміла. До чого там взагалі бороьтба за демократію? До речі, чи не могли б ви надати лінк на той постинг, де його допис? Я знайти не можу, а то би прокоментувала.
      
      Як не дивно з просмотру цього фільму (а також - "Catch me if you can") в мене радикально змінилася думка про акторські здібності ДіКапріо. Виявляється він дуже непоганий актор.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.02.21 | Augusto

        Text

        /*Це чернетка, помилки виправляйте самі. Відносно совіцькомовного перекладу... той переклад ІМХО перег*няв всі фільми, я і досі з жахом згадую гнусавий голос "он сказал тваю мать", даю гарантію, що з заміною покаліченого перекладу (я дивився і сучасний переклад, це теж жах) на субтітри українською, широкий загал зможе насолоджуватися інтонацією акторів, не зможе забути як читати, плюс швидко всі хто бажає вивчить англійську.*/
        
        Бандитські війни на екрані та в житті.
        
        Салман Рушді (той самий)
        
        В той час, коли світ готується до війни, в кінотеатрах йдуть два незвичайних фільма в яких йдеться про суперництво між людьми. Батальні сцени в другій частині трилогії "Володар Колець" режисера Пітера Джексона ("Дві Вежи") та фільмі "Банди Нью-Йорка" Мартіна Скорцезе на перший погляд щось спільне, але під кривавою поверхнею відрізняються ці дав фільма як день від ночі. Вибір між двома видами насильства які представлені в ціх фільмах це той вибір, який ми, можливо, невдовзі маємо зробити самі.
        Публіка довго чекала на обидва фільми та не була розчарованою в жодному з них. Я маю на увазі не можливий успіх з продажу квитків, а кінематографичні якості ціх фільмів, фільми як мистецтво.
        Як і попередня серія, Братерство Кільця, Дві Вежи є кращі за книгу Толкієна, хоча б вже тому, що Джексон користується більш гнучкою, рафінованою мовою фільма, мовою більш наближеною до нашого часу ніж холодний, архаїчний стиль діалогів та описів Толкієна. Я сам є великим любителем книжкової версії Володара Колець, але ніхто ще не полюбив Толкієна за його стиль.
        Щось подібне можна сказати і про книгу, за сюжетом якої побудований фільм Скорцезе. Класичний твір Герберта Асбурі з 1928 року на екрані постає поетичним та пророчим епосом про народження нації, який, на думку рецензента з Нью-Йорк Таймса не виглядає меншим ніж величні оповідання Д.В.Гріффіта та Джона Форда про корені сучасної Америки.
        Можливо є дивним порівнювати видумані Джексоном Середньоземельні війни між людьми, орками, гоббітами, гномами та ельфами з бійками в (за)справжньому кварталі Пять Кінців в Мангеттені ХІХ століття з фільма Скорцезе, але обидва режисери поділяють традиційно реалістичне передання бою, рукопашної сутички.
        Досить про паралелі та поверхневі схожості. В своїй розповіді про людей зі зброєю та про сутність війни ці два фільма різняться як небо і земля. Дві Вежи (як же повезло всім задіяним в фільмі, що цей фільм не зявився рік тому, під час свіжої згадки про напад на Всесвітній Торгівельний Центр!) продовжує створення світу повного абсолютних моральних цінностей. Толкієн не любив, коли його опус магнум називали алегорією війни з Гітлером, але відлуння Другої Світової, останньої Справедливої Війни все ж очевидне.
        Темний Правитель Саурон це втілення зла, його потужна (дуже Вагнерівська) зброя - Єдине Кільце, що командує всіма іншими, походить від зла та вдосконалює його. Кожен, хто потрапляє під вплив Саурона стає таким же зіпсованим, як і він. Сили добра, які протистоять йому (це пояснює між іншим, чому Толкієн і досі подобається читачам), натомість дуже різноманітні: від чаклуна Гандальфа, сильного героя до Арагорна, мужнього героя, від ельфа Леголаса, героя-красуня до Гімлі, невдоволеного гнома, некрасивого героя, і так до маленьких людей, гоббітів, або половинків, які наприкинці доводять всю справу до доброго кінця.
        Фільм Мартіна Скорцезе не пропонує екстремального морального вибору. Дрючок бьє по черепу, ніж виблискує проти ножа, місцевий проти емігранта, протестант проти католика, все розділення на "добрий" та "поганий" стає фактично неважливим. Це аморальний світ де панує влада кулака, дарвіновські джунглі міста, де виживають лише фізично сильні. Таким чином, показує нам Скорцезе, від такого світа походить наш світ. Така точка зору видає більшу сміливість та її нечасто можна почути, ніж переспіви Двох Веж. Бандитська війна це ні в якому разі не свята, або справедлива боротьба, каже Скорцезе, і в той час коли ти виходиш з кінотеатра під впливом фільма, ти раптом починаєш ловити себе на думці, що можливо всі війни такі собі бандитьскі змагання.
        Фільми вийшли в той час, коли ми всі зіштовхнулися з цією протиречивою війною, яка незабаром може початися, як прихильники так і противники війни предаються роздумам на грунті абсолютних ідей. Що сторона Буша стільки уваги приділяє "злу" та "слугам зла" ми вже знаєм, але його сторонники отримують підтримку з найдивних місць. Візміть наприклад ідіотський припадок люті письменниці Оріани Фаллаці, яка без розбору каже кожному мусульманину в світі:" Кожен мусульманин є фундаменталістом; вони розмножуються, як кролі, до безкінечності!". Вона є типовим прикладом Нового Винаходження Зла, що намагається розділити світ на "чорне" та "біле".
        Як це не дивно, але і противники американського нападу часто є лише дзеркальним відображенням того, що вони так сильно відкидають. З їх точки зору, "західників" та ісламитів, без різниці, Америка є тираном, Темним Володарем який має лише злі наміри.
        Реальність, натомість, менш проста, більш нагадує аморфну атмосферу фільма Скорцезе. Саддам Гуссейн є вбивцею та тираном, але коли американський уряд порушує деякі фундаментальні свободи, кожен може запитати себе, чи в такому випадку він може вважатися і надалі захисником свободи. Наразі може і є бажаним скинути Саддама, але всі можливі сценарії про те, що ж станеться після цього, мяко кажучи є непродуманими. Загроза Америці від Іраку є набагато меншою ніж лідери Америки намагаються переконати, а війна більше викликана бажанням США не залежати лише від саудівської нафти ніж нам розказують. І все ж не виключене, що така погана війна принесе іракцям більше добра, ніж всі інши засоби разом.
        Kоротко: може нас всіх чекає колосальна бандитська війна, але як не парадоксально, така війна, жорстока, цинична, регресивна, війна в якій герой для однієї сторони водночас є бандитом з точки зора іншої сторони, і все ж така війна, як в фільмі Скорцезе, принесе з собою більш сучасний світ.
        Але двозначність є немодною. Чого б це не коштувало, ми отримаємо картину того, що йде війна між бандитами та героями. Чи "Дві Вежи" не набирали повні зали, тоді коли "Банди Нью-Йорка" стали лише помірним успіхом? Можливо коли знов прийде час роздавати Оскари буде оцінена комплексність та глибина фільма Скорцезе. Але в березні ми можемо повністю бути захоплені більшою та темнішою боротьбою ніж боротьбою за Оскар.
        
        © Salman Rushdi 2003
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.02.26 | Пані

          Я таки не зрозуміла

          Рушді не зрозуміла. Ще один випадок, коли люди бачать ніби два різних кіна.
          
          Augusto пише:
          
          > Щось подібне можна сказати і про книгу, за сюжетом якої побудований фільм Скорцезе. Класичний твір Герберта Асбурі з 1928 року на екрані постає поетичним та пророчим епосом про народження нації, який, на думку рецензента з Нью-Йорк Таймса не виглядає меншим ніж величні оповідання Д.В.Гріффіта та Джона Форда про корені сучасної Америки.
          
          Який епос про народження нації? Бандити вбивали один одного, спробували погратися у виборну демократію, та зрештою не витримали і вбили обраного, а потім прийшли регулярні війська і всіх постріляли нафіг. Яка така нація?
          
          Мені запам"яталася та стаття і я взяла фільм тільки через неї, бо зазвичай таке не дивлюся. І сиділа з відчуттям глибокого непорозуміння - чи не бачили ми з ним різні фільми?
          
          > Бандитська війна це ні в якому разі не свята, або справедлива боротьба, каже Скорцезе, і в той час коли ти виходиш з кінотеатра під впливом фільма, ти раптом починаєш ловити себе на думці, що можливо всі війни такі собі бандитьскі змагання.
          
          Я себе зловила на думці, що не розумію, що автор хотів цим сказати.
          
          > Але двозначність є немодною. Чого б це не коштувало, ми отримаємо картину того, що йде війна між бандитами та героями. Чи "Дві Вежи" не набирали повні зали, тоді коли "Банди Нью-Йорка" стали лише помірним успіхом?
          
          Мабуть, не я одна питалася у кінці " що вони зотіли цим сказати", от саме тому.

  • 2003.02.19 | Augusto

    Майноріті Ріпорт, Стівен Спілберг.

    Не дотягує до "Метрікса", але хто любить сайнс-фікшн та ще з моральними ділемами, плюс якщо хто читав, наприклад Ніла Стівенсона "Алхімік" та йому/їй сподобалося, зустріне багато знайомих речей (скоріше описаних Стівенсоном інтерфейсів та штучок, сюжет несхожий).
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.02.26 | Пані

      "Алхімік" Ніла Стівенсона?

      Augusto пише:
      > Не дотягує до "Метрікса", але хто любить сайнс-фікшн та ще з моральними ділемами, плюс якщо хто читав, наприклад Ніла Стівенсона "Алхімік" та йому/їй сподобалося, зустріне багато знайомих речей (скоріше описаних Стівенсоном інтерфейсів та штучок, сюжет несхожий).
      
      Це що, новий роман? Я після Snowcrash ним зацікавилася і купила собі все, що було на початок 2002 року. Такої назви там не було. Як воно англійською?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.02.26 | Augusto

        Але СноуКреш був добрий!

        Підвела мене сільська бібліотека: читав переклад голанською, перекладач дійсно поміняв назву!
        Англійською цей роман зветься:
        The Diamond Age (by Neal Stephenson)
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.03.02 | Пані

          Діамантовий вік - то сила!

          Роман мені сподобався може й більше ніж Сноукреш. Як метафора педагогіки майбутнього. Я страшено шкодувала, що не прочитала його раніше, коли діти були меншими, бо там є багато ідей, які можна було б втілити.
          
          І тут мені пригадалося питання, яке я давно забуваю задати. Пам"ятаєте там одного з персонажів тої навчально-педагогічної книжки - Трікстера (він же Койот, він же хтось іще). Цей персонаж згадується як архитипічний і у деяких психологів. А чи існує бодай якась апроксимація цього архитипу в українській традиції? Чи російській? Чи західнослов"янській?
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.03.03 | Augusto

            Дуже просте запитання.

            Пані пише:
            > А чи існує бодай якась апроксимація цього архитипу в українській традиції? Чи російській? Чи західнослов"янській?
            
            Таких аж два: хитрий Лис та Герой Совецькава Союза, Штандартенфюрер СС товариш Максим Ісаєвіч істінний арієц Штірліц.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2003.03.03 | Персефона

              Дійсно + цікава тема - може, окремо винести?

              Augusto пише:
              > Пані пише:
              > > А чи існує бодай якась апроксимація цього архитипу в українській традиції? Чи російській? Чи західнослов"янській?
              >
              > Таких аж два: хитрий Лис та Герой Совецькава Союза, Штандартенфюрер СС товариш Максим Ісаєвіч істінний арієц Штірліц.
              
              
              Я казок давненько не читала, забулися трохи. Спочатку складалося враження, що всі трикстери в нас вимерли (потруєні християнством?), і тому вато би було пошукати в архаїчніших казках - типу якихось кривавих гуцульських, чи волиняцьких, чи яких там казок (серія навіть здається така була). Аж тут дивись, а вони живі - і в народних казках, і в літературних.
              Хитрий лис - то 100% воно - "ловися рибко велика і маленька", відірвані хвости...
              Справжній архетиповий український трикстер найвищого розряду - "Лис Микита - гайдамака"
              А ще - колобок
              + в Лісовій Пісні - Перелесник?
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2003.03.04 | Пані

                Давайте виносити окремо

                Про українські архетипи. Це надзвичайно цікава тема як на мене.
                
                Хитрий Лис це справді воно і я почуваюся повною дурою, що сама не згадала.

  • 2003.02.19 | Augusto

    Фільми "Монті Пайтонів".

    "В пошуках Грааля", "Життя Браяна", "Сенс життя"
    Перекладається погано на інші мови, ІМХО.

  • 2003.03.03 | Mary

    "Hable con ella" - Talk to her. Pedro Almodovar. 2002 Супер!!!

    Агов, де там Шутер із його гішпаньськими настроями
    Я переважно не дивлюся не-англомовних фільмів, бо не люблю читати титри, а тут вирішила піти подивитися.
    Взагалі, отак зразу важко і сказати, про що фільм. Про любов ніби, але не лише про любов. Про жінок очима чоловіків?
    Альмодовар малює своїх персонажів легко, але насичено. Вони всі ніби й нормальні, а разом із тим особливі. Полярні в собі, і живі, дуже живі. Музика дуже добре підібрана, і весь фільм якийсь такий ніжний і справжній. Мені чимось нагадує Феліні, але кольоровіше, легше, сучасніше, інтимніше?
    Одним словом, я в захопленні - несподівано для себе.
    До речі, номіновано на оскари за найкращий оригінальний сценарій та найкращого режисера.

  • 2003.03.03 | Mary

    Подивилася. Цікаво.

    Спершу думала піти в кіно подивитися - якраз показували тут, але потім ліньки було з дому виходити, то взяла в бібліотеці - правда, не на трьох дисках, а на одній касеті - остаточну версію, тому мої здогади можуть виявитися хибними - Бджоли мене поправлять коли що...
    
    Не знаю, наскільки той фільм для вузького кола, але я з тих, що дивитимуться його не раз. Як виявилося, і ті мої знайомі, що його бачили, із задоволенням дивилися по кілька разів.
    
    Важко визначити стиль - я би сказала що це сюрреалістична антиутопія. Сюрреалістична частина особливо захоплива - це щось середнє між Бунюелевою "буржуазією", Кроненберговим "обідом" і сумішшю мітів (виразно можна впізнати Дедала, плюс ще якісь не особливо зрозумілі натяки, що все зло ніби-то приходить з Японії чи, чи то Китаю...) Антиутопічна частина - критика бюрократії, техніки (цікаве поєднання техніки з якимось ніби-то біологізмом), терористичної пропаганди, обивательства...
    
    Щодо Бразилії (назви) - то мене склалося враження, що вона таки вплітається у загальну концепцію (якщо можна так сказати). Бразилія згадується лише в сююреальний частині - напочатку і вкінці фільму - у зв'язку із небом, хмарами, і героєм, що між ними літає - тобто це образ свободи, звільнення, досягнення мети. Це мрія героя (недосяжна - бо Бразилія?). З одного боку. А з іншого - реальна Бразилія нічим не краща за світ, в якому живе герой - курорт для "вибраних" і пекло для "мас", в якому бюрократична система легко знищує навіть найдосвідченішого супермена-терориста (де Ніро).
    А може бразилія - то як кохана, чи мати, яку треба звільнити?
    
    Ото такі думки.

  • 2003.03.03 | Мертві Бджоли Загудуть

    "Біжи, Лоло, біжи!" (Run Lola Run), Deutchland, 1999

    Цей фільм не подібний на всі інші фільми!
    Сподобається усім, бо він має кілька шарів - від динамічної пригодницько-детективної зовнішньої оболонки до глибоко філософської суті. Оригінал - німецькою мовою. Однак, мова не є дуже важливою. Музика відіграє багато важливішу роль. А музика надзвичайно гарна! Але найголовнішу роль у фільмі виконує - ЧАС! Саме так! Подивіться - не пошкодуєте! І напевно будете його передивлятися багато разів - щоб упіймати кожну дрібничку, бо саме дрібнички у фільмі є суттєвими.
    
    Режисер і сценаріст - Tom Tykwer
    Головні ролі: Лола - Франка Потенте (Franka Potente), та її хлопець Манні - Моріц Бляйбтрю (Moritz Bleibtreu)
    
    Нижче подаємо думки самого режисера про цей фільм на вебсторінці
    http://www.sonypictures.com/classics/runlolarun/runlolarun.html
    
    Director's Statement
    Tom Tykwer
    
    I always start with the image. I get an image in my head and I start wanting to get it moving, to build a story around it and then make a film out of it. In Run Lola Run it was a woman running. I think the idea of making a dynamic film is a primal urge for filmmakers. That's why action films are so popular: because film can get across the sense of speed. There's something dynamic, something explosive about film. Film can also transport emotions. A running person brings it all together, explosive dynamics and emotion, because it's when people move that express things: despair, happiness, or whatever. I wanted Run Lola Run to grab the viewers and drag them along, to give them a roller-coaster ride. I wanted the sheer, unadorned pleasure of speed. A wild chase with consequences.
    
    In looking at Run Lola Run, my previous films (Deadly Maria, Winter Sleeper), are totally different, but I keep recognizing myself in all of them. Certain elements that interest me keep resurfacing. Time, for instance, and the way time gets manipulated. The dramatic principle of creating time is, I feel, one of the most interesting aspects of filmmaking. You can relate what happens in twenty minutes or in twenty years.
    
    Run Lola Run is for me a continuous journey -- whereby the most important thing is that the viewer feels that Lola really has lived through the various possibilities we show in the film. And not only the last twenty minutes. That the audience transcends the timespan emotionally and really starts sympathizing with Lola as the film progresses -- and ends up wanting her to be finally rewarded for everything she has to go through -- Manni's death, as well as her own.
    
    The film was storyboarded very precisely because so many details were involved. Where exactly was each person standing in each scene? How does the camera only show what's important and nothing else? On top of that, of course, we're also telling a story that is played out during a particular interval of time on the same day. That means that the weather and the light both have to be identical. One really crazy aspect was all the clocks that keep coming into shots everywhere -- we spent hours discussing wether it was seven minutes or six in some scenes. The continuity people really worked overtime on this one.
    The music for Run Lola Run was also very important to me. I think, write and cut in a very musical way -- so it was obvious that I'd want to take care of the soundtrack, too. I worked on the music with Johnny Klimek and Reinhold Heil. The very idea of anyone else composing music for any film of mine is like a nightmare to me. The wrong music can screw up a film completely. In a film, music intensifies everything. I mean, just imagine Once Upon a Time in the West without the music! Music plus images equals film. I also didn't want any standard techno music through the film. With the soundtrack to Run Lola Run, I think we've made a pop album for the first time, a real dance record.
    
    During editing the important thing for me was timing, because the film is really fast-moving and you have to have time, and also allow the audience time to make sense of what they've seen. Creatively speaking, the biggest challenge was not making the leaps ahead in time appear like breaks in the action, but to make all the transitions flow into each other so that the viewers would move from scene to scene with their emotional commitment unimpaired. The time-space continuum gets taken right off its hinges without anyone really noticing -- but at the same time it was important not to lose the breathless, driving edge to everything or to allow it to appear as an end in and of itself.
    
    To accomplish this we followed a consistent pattern: each level has its own "look." The sequences with Lola and Manni are shot on 35mm. The others, where Lola and Manni are not involved, were shot on video -- in kind of a synthetic, artificial world. That places Lola and Manni at the center of their world, in which miracles can happen just like in the movies. The film image is true, and the others are untrue, as it were. So when Lola runs through a video image, it becomes film.
    
    It's a new kind of film, I think, but only externally. The means don't change the way in which a story is told. It still functions according to the structural principles used back in classical drama. We have a great and passionate love, we have a clear action principle, and we have a mission that goes right through the film. The story of Run Lola Run is pretty simple: you have twenty minutes to come up with 100,000 marks and run through the city to rescue your true love. The starter message for a film doesn't get much clearer than that.
    
    What happens is absolutely universal as far as both theme and content are concerned. It is this woman's passion alone that brings down the rigid rules and regulations of the world surrounding her. Love can move mountains, and does. Over and above all the action, the central driving force of this film is romance. The film could be just as easily be set in Peking, Helsinki or New York, the only thing that would change is the scenery, not the emotional dimension. I think everyone, truly everyone, can identify with Lola.

  • 2003.03.25 | Augusto

    Абстрактний фільм "CUBE"

    Група людей прокидається з неясних причин всередині величезного куба, зробленого з маленьких кубиків-кімнат, є кімнати через які можна проходити свободно через одну з чотирьох дверей, є кімнати-пастки. Серед групи виявляється є: дівчинка математичний геній, поліцейській, лікар, криміналець що до того збіг з купи тюрем, один з авторів куба, який не знає як він працює бо розробляв тільки зовнішню оболонку... потім ще приблукає щось на зразок молодого Раймонда з "Людини дощу" - він не робить нічого тільки дуркує, а потім виявляється, що він може рахувати фактори елементарних чисел, чи щось з тої опери.
    Попередження - фільм явно для кіноклубів/любителів .

  • 2003.03.27 | Augusto

    Куб-2, Гіперкуб. ІМХО втрачений час.:(

    Де перший Куб був загадковий, там другий куб відверто дурнуватий. Позітивного мною не помічено (якби було "побільше того ж самого, але знов!" я б ще промовчав).

  • 2003.04.03 | Augusto

    Ніж (Нож) фільм за романом Вука Драшковіча.

    Історичний тріллер з елементами епоса. Я спочатку зачепився за напис на касеті:"Главни лик филма jе Алиjа Османовић", себто "головним героєм фільма є Алія Османовіч", це було дивно тому, що Алія це мусульманське імя, Османовіч це мусульманське прізвище, а Вук Драшковіч є скажімо, поміркованим себським націоналістом. Довелося дивитися. Надзвичайно важкий фільм, добре зроблений, але важкий - починається в 1941 році після капітуляції королевської Югославії з сварки за межу між двома сім'ями з Герцоговіни - Османовiчей (мусульмане) та Юговічей (сербів). Ці сім'ї сусіди та куми, але спочатку заявлюється, що дехто з Османовичей "став хорватом" - насправді вступив до "усташей" - хорватських фашистів, вірних союзників Гітлера. На Різдво 1942 року всю сім'ю Юговичей вбито (фактично все за ту ж межу) кумов'ями, живим залишилося лише немовля, яке мула ("ходжа" по босанські) заборонив кинути в підпалену церкву де живцем спалили патріарха Юговичей старого Нечіпора, один з бандитів загинув - від почав гвалтувати дівчину Юговичей, а та вихопила в нього ніж та встромила, мула розпорядився віддати немовля Рабії - дружині вбитого бандита Хусейна (хоча для Рабії її чоловік загинув за віру в боротьбі з ненависними сербами, їй ніхто не пояснював, що він загинув під час гвалтування).
    Невдовзі в Османовічі (село) заскочили себські націоналісти-четники, почали з апетитом різати мусульман (мститися за Юговiчей), один з селян почав проситися: не вбивайте моїх дітей, я покажу де ваша дитина з Юговiчей, лише моїх не вбивайте! четничкий офіцер хапає його за комір - веди! він заводить до Рабії - четник хапає дитину ("хопа, поїхали!") вбиває присутніх з пістолета та виходить.
    Не буду переповiдати весь фільм, лише видам ідею: четник схопив сина Рабії та Хусейна Селіма, а залишився з Рабією син Юговiчей, якого вона назвала Алія та виховала як свого...
    В кінці фільма два брата Селім та Алія зустрінуться: Алія стане Ілія (серб) бо він все ж таки взнає, що він Юговіч, а не Османовіч, а Селім - командир сербської націоналістичної частини - Мілан, гроза мусульман.

  • 2003.04.10 | Augusto

    Безнадія Сербії 2000-2001 (фільми: Наташа, Механизам, Ране).

    Я не розводжу ці фільми окремо, бо вони все про одне і те ж: мутація суспільства за часів Слобо. Корупція, бандітизм, зрощення ментів з криміналом, вплив такої каші на звичайних простих людей та молодь, яка формує своє життя під впливом вбивць та злодіїв в швидких джіпах, а власних сусідів та батьків без копійки, але з дипломами та вченими (моченими) ступінями чи довгим стажем чесної роботи власними руками.
    
    Наташа це донька вбитого слідчого, в якої батька вбили наймані вбивці на її очах і яка бунтує проти несправедливості тим, що вона краде мобільні телефони та за батьковим запісничком стравлює бандитів між собою. Все на фоні суспільного занепаду наприкінці влади Слобо.
    
    Механізам (механізм) - трохи абстрактний фільм, дуже красиво знятий за три копійки та з мінімумом акторів - на Богом забутій станції доля зводить двох найманих вбивць на "завданні", молоду вчительницю (шість років чекала місце десь в багнюці під Зреняніном), таксиста-початківця ветерана останньої війни, після хитрого кульбита сценарія один з вбивць вбиває (мочить?) своіго молодого напарника, бере заручниками таксиста та вчительку і починається безумна пекельна подорож в пошуках людини, яку замовив "хазяїн" - повністю демонічний вбивця розгортає свої роздуми про право вбивати будь-кого, бо весь світ так існує (механізм).
    
    Ране (рани) - доля хлопців, які формуються під тиском суспільних обставин в закінчених відморозків з "гордою" смертю наприкінці фільма всіх (!) головних героїв в перестрілці між собою (щось на зразок "Резервуарних псів", але без поліції - своїми силами) та передсмертні слова одного з них, від імені якого йде розповідь "і все ж думаю, що я добився більшого, ніж ви - сірі миші", безперечно - труни з музикою.

  • 2003.04.14 | Олег

    Про Мазепу вирішили не згадувати?(-)

    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.04.15 | Augusto

      Коли подивлюся.

      Не маю сюрреалістичносоцреалістичної звички давати оцінку без знайомства з першоджерелом.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.04.15 | Олег

        Пурква па?

        До речі, подейкують, узимку означену картину покажуть по ящику.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.04.15 | Augusto

          Так зірки сталі.

          В мене ТБ корейське, там якась помилка, так воно мені все корейською показує (тим більше зараз квітень, до зими ще далеко так і так).
          Єдина надія на відео, коли касету куплю, тоді подивлюся. Він (фільм) вже продається десь?
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.05.04 | Олег

            Мазепа на відео?

            Дулі з маком. Може, десь зараз у кінотеатрі й іде. Я не знаю подробиці кінопрокатних бізнесових порядків, але, мабуть, касета з'являється вже після кінотеатрів і ТБ. Пірати ж наші, вочевидь, не вірять у комерційний успіх Мазепи. А успіх, як не парадоксально, є. На кіносеансах людей доволі багато, причому тішиться не лише гнила інтелігенція, а й народ. Можу порівняти з тією ж Муратовою. Отже, трохи більше би рекламних потуг, трохи би менше малоросійських комплексів в істеблішменту й залежності від Росії - й жодних проблем з переглядом. Ще й набридло б.

    • 2004.03.28 | sych

      Подивився "Молитву за гетьмана Мазепу" декілька...

      місяців тому. Загальне враження шо фільм був знятий студентом 3 курсу - дешеві декораціі, "невтемна" гра багатьох акторів (хоча треба зауважити - Ступка був на висоті), незрозумілі ефекти оператора ("захарканість" скла на початку, наприклад), підкреслена пафосність костюмів і т.д. Тобто якщо б цей фільм було знято студентом та й ще за мінімальні кошти - то, в принципі, цей фільм можна було б розглядати як неабияке досягнення того окремо взятого студента. Але ж фільм то було зняти таким метром українського кінематографа як Іллєнко; і це наводить на думку що, прошу вибачення, Іллєнко (якого поважаю як щирого українского патріота) впав у маразм...
      
      Сама ідея фільму вже багато разів була озвучена самим Іллєнком - це "невідома" історія полтавської битви та особа "зрадника" Мазепи. Але ж сам фільм своєю "шизовреничністю" нав"язуе неповне, несерйозне та поверхневе розуміння подій.
      
      Як на мене, якщо б цей фільм було знято просто і без надуманої пафосності, то він би вийшов набагато сильнішим. І не треба намагатися якимось чином вибправдати "зраду" Мазепи (перед ким?) - для москалів він був, є і буде зрадником.
      
      М'яко кажучи, не бачу ані найменьшого приводу пишатися цим фільмом. Ну а не м'яко кажучи - це один з найгірших фільмів я бачив у свому житті...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.05.26 | Олег

        Даремно Ви так

        sych пише:
        > місяців тому. Загальне враження шо фільм був знятий студентом 3 курсу - дешеві декораціі,
        
        - хіба це недолік?
        
        "невтемна" гра багатьох акторів (хоча треба зауважити - Ступка був на висоті),
        
        - цікаво було би прикадів почитати
        
        незрозумілі ефекти оператора ("захарканість" скла на початку, наприклад), підкреслена пафосність костюмів і т.д.
        
        - знов-таки, чи є це конче недолік?
        
        не знаю, по-моєму, ніяких виправдань там і не було... і історії теж...
        чому завжди треба знімати просто?
        здається, кожне нормальне мистецтво - трохи маразм. от, наприклад, Достоєвський - це ж повна маячня, шиза, ідіотство сумне. Але - талант! І все. А шо толку, шо Гончар був білий, пухнастий і, до речі, простий, як 2 копійки? Те саме з сучасним рос. кіно, якому багато хто заздрить.
        
        Набоков: "мене завжди дивували люди, які читають французькі романи, аби дізнатися про життя у веселій Франції, а російські - щоб дізнатися про сумне життя у Росії" (цитата не буквальна).

  • 2003.04.15 | Augusto

    Емір Кустуріца. Dom za vešanje. (Ljubavni film).

    Нагорода за режисуру - Кани 1989, нагорода Роберто Росселіні - 1989, Лос Анжелес Таймс (1989) з рецензії "фільм щонайменше інтригує, якщо взагалі не заворожує".
    Чудовий фільм з життя циган. В примісті Сараєва йде своє абсолютно неповторне життя, розповідь йде про хлопчика Перхана, який є сиротою, та разом з молодшою сестрою живе в бабусі разом з братом покійної мами -алкоголіком, картяром та бабієм. Перхан закохується в Азру, батьки (насправді мама) Азри відмовляють йому і тут життя дає великий стрибок -він потирапляє прямо з під бабиної сукні прямо в жорстокий світ дорослих ("зароботки" в Італії - крадіжки, жебрання, проституція, продаж дітей) та під вплив бандита Ахмеда. В пошуках грошей (він хоче втерти ніс мамі Азри та все ж одружитися) він поступово вбиває свою душу та вже не може зупинитися, хоча і вирішує порвати з світом злочинців. В кінці Перхан гине, ще перед тим Азра вмирає при пологах, але маленький Перхан залишається живий та потрапляє до своєї вже прабабусі. Якось Кустуріца може зняти навіть трагедію так, що все ж це виходить "любавний фільм", а не крута чорнуха сербських режисерів чи вітчизняного "Приятеля покойного". Мабуть саме це робить з Кустуріци генія?
    Не треба мабуть зайвий раз казати, мабуть це очевидно, але фільм знятий циганською мовою, я дивився касету сербської фірми "Комуна" (в Белграді було все - бульвар Революції, вулиця Леніна, вулиця Гагаріна, правда воно було врівноважено наприклад вулицями Рузвельта, Ганді та сотнею вулиць Тіто), вулиця Чакорська 2, Бєлград. Все було з субтітрами (явно ІМХО зробленими ще тоді, до війни, на сараєвській кіностудії НБ. 1989 рік це ДО війни) знов повторю - субтітри це закон, костурбатий переклад дурними совіцькими голосами вбиває 25% фільма.
    Якість самої касети явно східна - хтось спробував двосерійний фільм вліпити на звичайну касету і йому майже вдалося - обрізалося лише пару хвилин (щоб йому чорти щось трохи обрізали на тому світі, жарт звичайно, але коли торговець підрізає шедевр...), обкладинку з країв трохи мочили в чомусь (сльозах?), якість трохи розмита та ін.
    Але добре, фільм від того не став гіршим? Давня розмова про форму та зміст...

  • 2003.05.03 | Пані

    Кіно про те, як працює реальна демократія

    Випадково подивилася вночі старий американський класичний фільм (до того ж дуже пристойно перекладений українською) - "Людина, що застрелила Ліберті Воленса".
    
    Усі деталі про фільм англійською є тут
    http://us.imdb.com/Title?0056217
    
    Для нашої реальності фільм більше цікавий власне сюжетом, який я і спробую розповісти.
    
    Життя такого собі Мухосранска Дикого Заходу пожвавлюється тільки виходками місцевого бандюка Ліберті Воленса, який через повну відсутність реального опору місцевого населення грабує та вбиває, кого хоче.
    
    Не чіпає той бандюк тільки крутого фермера Тома, який водить із собою величезного негра із рушницею, яку той демонстративно подає хазяїну, що повсякчас спричиняє тиху ретираду бандюка. Однак фермера Тома на всіх не вистачає, до того ж встановлення справедливості в масштабах Мухосранська не сягає його життевих мрій.
    
    І от до Мухосранську вітром змін заносить законника Стоддарда, який несамовито проповідує конституцію США, виборчий закон та побіжно вчить населення Мухосранська письменності, бо інакше не тільки не проголосуєш, а також не вдасться прочитати правду-матку про навколишнє життя в єдиній місцевій газеті "Зірка Мухосранщини",яку видає чесний талановитий п"яниця.
    
    Законника всі поважають, але вважають блаженним, бо той збирається долати беззаконня без зброї, якої він 1. не має, 2. не вміє користуватися. І якщо зусиллями сердобольних городян п.1. вирішується, то п.2. - ніяк, бо руки незвідти ростуть.
    
    В Мухосранщині жевріє суспільний конфлікт - про власність на орні землі. Фермери-глитаї "з-за річки" хочуть їх приватизувати, а городяни та свідомі фермери в особі Тома виступають за суспільну власність, бо на частині тих земель планується прокласти залізницю, яка з"єднає Мухосранськ із цивілізацією. Фермери-глитаї наймають бандюка Ліберті для залякування городян, щоб ті особливо не вякали і не заважали впроважденню підступних планів.
    
    А на носі вибори представників до законодавчих зборів штату, де у свою чергу повинні обиратися делегати до федеральних зборів (перепрошую за можливі перекручені назв, я гадки не маю, як воно насправді називалося в 19-му сторіччі, і не певна, що перекладач це теж знав). От законник і вчить тупий електорат, як саме вони можуть відстоювати свої права через делегування повноважень обраним представникам по владній вертикалі нагору, де це питання і вирішуватиметься.
    
    Силу демократичної процедури розуміє навіть бандюк Ліберті, який заявляється із посіпаками на збори виборців і висуває власну кандидаиуру, яка втім не отрмує жодних голосів, крім обидвох посіпак, що і спрчиняє бандюкову фінальну смертельну образу на обраних кандидатів - законника та редактора "Зірки Мусоранщини". І якщо останнього бандюк ледь не забиває насмерть майже на очах мовчазної публіки, то законника він викликає на дуель стрілятися.
    
    Героїчні мешканці Мухосранська навипередки вмовляють законника їхати з міста геть (чинити опір бандюкові чи вступитися за улюбленого вчителя демократії нікому не думку не спадає), однак герой відмовляється і з пістолем у нетвердій руці йде назустріч долі по зпорожнілій вулиці (бо всі позачиняли вікна, щоб чого не трапилося).
    
    Після пародії не стрілянину, раненою рукою законник, який до того не вцілив у жодну бляшанку на стрільбах, поціляє бандюкові поміж очей, чим сприченяє хвилю народного святкування та отримує пожиттєве прізвисько "людини, що застрелила Ліберті Воленса".
    
    Далі законодавчі збори штату, де законника ("людину, що вбила..") висувають до сенату, дебати із конкурентом - заслуженим тупим ковбоєм-вояком, який за "приватизацію". Під час дебатів конкурент бере чесного законника на слабО - "як може приймати закони людина, що сама порушила закон і холоднокровно застрелила громадяна?" (натовп виборців кричить "якого громадянина? Ліберті був бандюк, бандюк!")
    
    Але сам законник картається докорами сумління та юридичним казусом, що не розв"язується у правовій площині і просто тікає з голосування. Де його перехоплює фермер Том і позбавляє докорів сумління розказуючи як він сам з-за темного рогу безлюдної вулиці і вбив Ліберті Волеса (бо інакше в законника шансів не було). Питання про те, чому ж фермер Том не міг вбити Ліберті сто років тому і не з-за темного рогу без підставної особи, так і не лунає, як і відповідь не це питання.
    
    І далі кар"єрний потяг законника вже не зупиняється. Кілька термінів в Сенаті, Верховному Суді, ще десь, і от він їде прокладеною його ж законодавчими зусиллями залізницею до Мухосранську на похорон фермера Тома, де і розповідає цю історію новій генерації журналістів. Наприкінці він питає журналіста, чи надрукує він її, на що отримує відповідь: "Це Дикий Захід, де легенди стають реальністю, тому ми друкуємо тільки легенди".
    
    І далі той самий потяг везе сенатора у Вашингтон, але він вирішує, що йому досить, він хоче назад назавжди у Мухосранськ. Просить кондуктора зупинити потяг, на що отримує відповідь "Я все зроблю для людини, яка застрелила Ліберті Воленса".
    
    The End.

  • 2003.12.08 | Mary

    "The Human Stain". Robert Benton. 2003. Дуже добре!

    Ану, воскрешу-но я свого динозаврика . Слухай, Горицвіте, може б її підчистити трохи від офтопіку? А ще розбити на частини (хай, окремо кіно, окремо літературу, окремо музику - це можна зробити скопіювавши тему і просто потім витерти все крім відповідних гілок)?
    
    До діла!
    
    Так от, пішла я кілька тижнів тому подивитися кіно нарешті (вперше з літа), і зовсім не пошкодувала. (Хоч тутешні рев'ю дуже критичні, але, думаю,це просто тому, що цей фільм анти-екшн і анти-сирпрайз)
    
    Ентоні Гопкінс - старий, але як завжди геніальний, колишній професор. Вона його не найбільша, але вже остання любов.
    
    Ніколь Кідман - хоч я її й не люблю як людину, але як акторку поважаю. Вона там ще не стара, але вже явно не першої свіжості, і дууже стурбована. Без грошей, без освіти, без дому. Вона, здається, вже забула (чи й не знала?), що таке любов.
    
    Здавалобся, що між ними може бути спільного? Кожен з них має таємницю, що визначає все їх життя. В свому почутті вини вони ближчі за всіх на світі, незважаючи на колосально різницю в всьому решта.
    
    Фільм розвивається неспішно, але й не нудно. За всіма правилами, навіть проти правил - із самого початку відомо, чим вся ця історія закінчиться. Для мене цей фільм був надзвичайно своїм - до болю знайомим, простим і щирим. І ще по-буденному красивим. Це з тих фільмів, які я би мала в домашній колекції.
    
    Рекомендую тим, що люблять психологічну драму, не вимагають швидкості і шуму, ну і кому подобаються ці актори - вони добре попрацювали в цьому фільмі.

  • 2004.03.21 | Георгій

    "Загублено в перекладі" Софії Копполи, 2003

    Див. мій відгук отут:
    
    http://maidan.org.ua/n/rel/1078167865
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.03.21 | Горицвіт

      Re: "Загублено в перекладі" Софії Копполи, 2003

      Мені теж сподобалося.
      
      Фільм про нерозуміння і чужість. У кожного своя власна мова, і перекладати ми не вміємо. В цій ситуації можна якось жити. Режисер розказує акторові свою концепцію, дає інструкції чужою мовою, і хоча актор нічого не розуміє, але киває і каже "ОК". Найцікавіше, що при цьому вони таки щось знімають. При великому бажанні можна вивчити пару слів, і режисер-японець уже на другій зйомці намагається говорити по-англійськи, бо він зацікавлений.
      
      Тоюто можна обійтися і без повноцінного людського розуміння. Сади цвітуть, храми стоять – ходиш і дивишся – ніби на частину природи.
      
      Середовище не вороже – милі люди, посміхаються, – але чуже і байдуже.
      
      Можна так під одним дахом прожити з людиною, народити дітей, а вона залишиться чужою. Добре, якщо колись це побачиш, як вона знов пришле тобі на вибір зразки паркету чи меблів – а воно тобі цілковито байдуже, всі зразки здаються однаковими і ти не розумієш чого вона хоче.
      
      Добре, якщо в один момент ти все це побачиш. Закінчення фільму мені здалося оптимістичним, хоч вони і прощаються.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.03.24 | Георгій

        Ось вона (режисер), як жива

        http://graphics.jsonline.com/graphics/owlive/img/sep03/coppola0924_big.jpg

    • 2004.04.17 | семен

      Re: "Загублено в перекладі" Софії Копполи, 2003

      Георгію, дуже цікаве трактування фільму, хоча для мене сенс - у кращій, ніж удома, можливості зустріти рідну душу за обставин чужої культури, що в ній багато що здається до смішного (але й урочистого, - згадаймо вихід Скарлетт до будистського храму) захопливим. Це не трапиться у рідній культурі, де ні на що не звертається уваги. Лише щось культурно зовсім інше здатне пробудити знову почуття, що вже стерлися нормально. А з тим усім іде суперова добірка англомовних стереотипів про японію, що для українців, на жаль, "губляться у перекладі".

  • 2004.03.23 | Георгій

    Квентін Тарантіно. "Макулатура" (1994)

    Один з моїх дуже, дуже, дуже улюблених фільмів. Я не знаю, в якій мірі він відомий українській публіці і чи вона його розуміє, тому що його не має ніякого смислу дивитися з перекладом - мова грає надзвичайно важливе значення в тканині цього твору.
    
    "Макулатура" ("Pulp Fiction") - це буйний, абсолютно розкутий і неймовірно талановито зроблений гротеск. Не комедія, не пародія, а саме гротеск (або - хай мене виправлять знавці - бурлеск). Гірка посмішка видатного майстра сучасного американського кіно з приводу того, як найважливіше в людині - її бажання робити добрі діла - паплюжиться, перекручується, спотворюється в конфлікті з бездушною "пластиковою" реальністю сучасної "Гамерики," зокрема з реальністю її кримінального "дна."
    
    Фільм поставлено у вигляді кількох невеличких і відносно окремих новел, де в кожній бере участь маленька кількість персонажів. Всі вони - злочинці, але центр уваги режисера - на їх "чистому й світлому," на їх бажанні вчинити щось добре. Тарантіно навмисне вплітає ці "души прєкрасниє пориви" в абсурдно-зле, трагікомічно-одномірне, нудне і жорстоке життя своїх героїв. Але результати їх "прекрасних поривів" очевидні: вони рятують життя інших від неминучої загибелі. Особливо вражає вчинок героя (його грає чудовий, немолодий вже актор Семюел Л. Джексон), який без ніякої нібито користі для себе, ризикуючи своїм життям, обеззброює двох оскаженілих грабіжників. Герой Джексона здається мало не найчерствішим, найзапеклішим, найжорстокішим мерзотником; він працює як найманий вбивця, холоднокровно розстрілює свої жертви після урочистого читання пасажу з біблійної книги Єзекііля про неможливість уникнути Божого гніву. Але і в цьому безнадійному вбивці жевріє щось святе, якась іскорка людяності, бажання допомогти, і навіть готовність до самопожертви.
    
    Як і в усіх фільмах Тарантіно, в "Макулатурі" знявся цілий сонм блискучих голівудських акторів, зірок першої величини - Джон Траволта, Брюс Вілліс, Гарві Кайтел, Ума Турман, Крістофер Уолкен і інші. Також колосальне враження справляє музичний колаж. (Непересічний смак у музиці, вміння монтувати маленькі музичні "перлинки" Тарантіно продемонстрував і в своєму наступному фільмі, "Вбий Білла," де також знялася його улюблена актриса Ума Турман.)
    
    Дуже талановито, дуже. Рекомендую всім без найменшого вагання, тільки ще раз попереджаю стосовно мови.

  • 2004.04.17 | Shooter

    Розп'яття Христа Мела Гібсона

    Дуже сильний фільм. Причому, найцікавішою його рисою, як на мене, є досить точне слідування Біблії. Найсильнішою - режисерська та операторська робота.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.04.26 | Георгій

      Мої враження

      http://maidan.org.ua/n/rel/1080735736

  • 2004.06.29 | Olena

    Про Greenaway'я...

    Навіяно цим повідомленням: http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_culture&trs=-1&key=1064853114&first=&last=.
    Я б не вагалася жодної хвилини: тільки Greenaway!
    
    Не можу пояснити, чому саме цього режисера поважаю, напевне, сильніше за всіх інших. Можливо, за його спосіб сприйняття світу, за спроби класифікацій проявів реального життя, емоцій etc. та цікаві результати у вигляді фільмів.
    
    Що найцікавіше: можна дивитися його фільми без озвучення, а можна слухати озвучення, не дивлячись фільм. І ні в якому разі при цьому не залишиться почуття, ніби чогось бракує. Вийшло так, що вперше його фільм я саме почула: років так шість-сім тому обов'язково слухала "Клуб полуночников" на радіо "Довіра" (цікаво - він ще існує?) Якось намагалася впіймати хвилю - натрапила чомусь на УТ-1, хоча, чесно кажучи, як це технічно можливо, пояснити не можу. Ну а на каналі саме йшов "The Pillow Book" Greenaway'я (було не ліньки встати й перевірити, що це за каналі і що за фільм). Я заслухалася... Потім були й інші його фільми. Найулюбленішими лишилися вже згаданий "The Pillow Book", "Zoo: A Zed & Two Noughts" та "Ад. Данте". Кіноманам - раджу подивитися.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.06.29 | Olena

      Доповнення - лінк

      http://www.moviemail-online.co.uk/scripts/frontpage.pl - можливо, комусь буде теж цікаво

    • 2004.07.08 | Shooter

      Фішка в тому, що...

      ...його "8 1/2 жінки" - далеко його не найсильніший фільм.. З рештою Вашого тексту - погоджуюсь.
      
      P.S. Не жалкую, що купив Матрицю.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.07.08 | Olena

        Re: Фішка в тому, що...

        Shooter пише:
        > ...його "8 1/2 жінки" - далеко його не найсильніший фільм..
        >
        > P.S. Не жалкую, що купив Матрицю.
        
        Та я зрозуміла, що вибір у вас був обмежений.
        
        Чесно силувалася разів десять подивитися "Матрицю" - жодного більш 10 хвилин не витримала...
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.07.08 | Shooter

          Re: Фішка в тому, що...

          Olena пише:
          > Shooter пише:
          > > ...його "8 1/2 жінки" - далеко його не найсильніший фільм..
          > >
          > > P.S. Не жалкую, що купив Матрицю.
          >
          > Та я зрозуміла, що вибір у вас був обмежений.
          >
          > Чесно силувалася разів десять подивитися "Матрицю" - жодного більш 10 хвилин не витримала...
          
          А от шкода. Фільм - "віховий".

    • 2004.07.08 | Shooter

      Я знову перед вибором - допоможіть!!!

      Що купувати - The Cook, The Thief, His Wife And Her Lover чи The Pillow Book?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.08.03 | Shooter

        Погані Ви

        Shooter пише:
        > Що купувати - The Cook, The Thief, His Wife And Her Lover чи The Pillow Book?
        
        Оскільки ніхто не порадив - довелося купити обидва.
        
        Як нарешті зберу домашнього компа (листопад?) - подивлюся і розповім.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.08.03 | Olena

          Re: Погані Ви

          Shooter пише:
          > Shooter пише:
          > > Що купувати - The Cook, The Thief, His Wife And Her Lover чи The Pillow Book?
          >
          > Оскільки ніхто не порадив - довелося купити обидва.
          >
          > Як нарешті зберу домашнього компа (листопад?) - подивлюся і розповім.
          
          
          Тому й не давали порад
          Порада одна - починати з другого. Бо він кращий. Хоча це моя особиста думка...
          
          Питання: де купували, якщо робили це в Україні? Я не знаходила
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2004.08.03 | Shooter

            Re: Погані Ви

            Olena пише:
            >
            > Питання: де купували, якщо робили це в Україні? Я не знаходила
            
            Не в Україні.
            
            І порада: на ebay їх теж можна купити (але мусите мати кред/деб. карту або PayPal рах.). Posting worldwide.
            
            Aбо ще: платите мені, я для Вас купую і висилаю на вказану Вами адресу.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2004.08.04 | Olena

              Re:

              > І порада: на ebay їх теж можна купити (але мусите мати кред/деб. карту або PayPal рах.). Posting worldwide.
              
              А як там на ebay з ліцензійністю? Музичні СД - поки що нарікань в мене немає. Але ДВД чи відео не купувала ще...
              
              
              > Aбо ще: платите мені, я для Вас купую і висилаю на вказану Вами адресу.
              
              я подумаю. Але справа в тому, що не в Україні я теж можу купити.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2004.08.04 | Shooter

                Re:

                Olena пише:
                > > І порада: на ebay їх теж можна купити (але мусите мати кред/деб. карту або PayPal рах.). Posting worldwide.
                >
                > А як там на ebay з ліцензійністю? Музичні СД - поки що нарікань в мене немає. Але ДВД чи відео не купувала ще...
                
                Думаю, не мало би бути. Але риск - суто Ваш.
                
                > > Aбо ще: платите мені, я для Вас купую і висилаю на вказану Вами адресу.
                >
                > я подумаю. Але справа в тому, що не в Україні я теж можу купити.
                
                Ще варіант - можу зробити DVD-R копію. У листпоаді.
                
                P.S. Якщо Ви десь на ЗахУкр - можна би було у вересні зустрітися та обговорити в деталях.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2004.08.04 | Olena

                  Re:

                  > Ще варіант - можу зробити DVD-R копію. У листпоаді.
                  >
                  > P.S. Якщо Ви десь на ЗахУкр - можна би було у вересні зустрітися та обговорити в деталях.
                  
                  Максимум, куди доїду у вересні - Київ.
                  
                  А Ви, часом, зараз не десь поблизу Франкфурта? (це чомусь пригадалось з деяких попередніх обговорювань)
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2004.08.04 | Shooter

                    Re:

                    Olena пише:
                    > > Ще варіант - можу зробити DVD-R копію. У листпоаді.
                    > >
                    > > P.S. Якщо Ви десь на ЗахУкр - можна би було у вересні зустрітися та обговорити в деталях.
                    >
                    > Максимум, куди доїду у вересні - Київ.
                    
                    Так Львів чи Тернопіль - по дорозі.
                    
                    > А Ви, часом, зараз не десь поблизу Франкфурта? (це чомусь пригадалось з деяких попередніх обговорювань)
                    
                    Ні, я "вліво і вверх" від Франкфурта. Зараз. А в вересні передбачаються "інтенсивні перетурбації" (спеціально для тов. майора: коробку з-під ксерокса з налом везти не буду).
                    
                    IMHO, тоді навіщо DVD саме в Україні? Купуйте в Франкфурті.
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2004.08.04 | Olena

                      Re:

                      > > Максимум, куди доїду у вересні - Київ.
                      > Так Львів чи Тернопіль - по дорозі.
                      Тобто, пропонуєте десантуватися?
                      
                      
                      > IMHO, тоді навіщо DVD саме в Україні? Купуйте в Франкфурті.
                      Ви гадаєте, що у Франкфурті їх можна знайти? Ні (та й зайвий час витрачати на пошуки немає бажання). Лишається лише через інет варіант.
                      
                      Або варіант з ДВД-R. Ось мій мейл: meinebriefe@yandex.ru
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                      • 2004.08.04 | Shooter

                        Re:

                        Olena пише:
                        > > > Максимум, куди доїду у вересні - Київ.
                        > > Так Львів чи Тернопіль - по дорозі.
                        > Тобто, пропонуєте десантуватися?
                        
                        Якщо зумієте без парашута.
                        
                        > > IMHO, тоді навіщо DVD саме в Україні? Купуйте в Франкфурті.
                        > Ви гадаєте, що у Франкфурті їх можна знайти? Ні (та й зайвий час витрачати на пошуки немає бажання). Лишається лише через інет варіант.
                        
                        Так то найлегше. Я купив саме через інтернет. Можу порекомендувати сайт: play.com
                        Правда, не знаю, чи вони продають в Франкфурт.
                        
                        > Або варіант з ДВД-R. Ось мій мейл: meinebriefe@yandex.ru
                        
                        ОК, свисну.

      • 2004.08.04 | Культурний Спостерігач

        "Контракт малювальника" ;-) (-)

        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.08.05 | Shooter

          Контракт дорогий.

          Поки що до "мініколекції DVD" додалися Boogie Nights.

  • 2004.06.30 | sych

    Fahrenheit 9/11

    Дуже добрий фільм. Трошки важкуватий та депресивний. Дуже патріотичний.
    
    Деякі тези з фільму:
    
    Раніше, в день виборів президента Штатів всі канали повідомили та привітали Гора з перемогою - він був лідером фактично по всім штатам. Але Фокс Новини "авторитетно" заявили шо це не так, і понеслося. Головним редактором Фокс новин був якийсь родич Буша.
    
    Дуже тісні, майже родинні, зв"язки Бушів та Бінладенів. Наприклад, одразу після 9/11 24 родича Бін-Ладена були на территорії Штатів - жоден з них навіть не був допитаний, а навпаки - всіх Бінладенів швиденько завантажили у літаки та відправили "на родіну". Хоча одразу підозрювали Осаму.
    
    Бізнесмени з Арабских Еміратів володіють приблизно 7% власності Штатів (по фільму десь 800-900 млрд. дол.)
    
    За 8 місяців перед 9/11, Буш провів 42% робочого часу у відпустках. За цей час йому не раз доповідали про загрозу використання літаків у террактах.
    
    Більшіст контрактів у передвоєнний період та у "післявоєнному" Іраці пішли корпораціям Буша та Чейні.
    
    Війсковий контингент був введений в Афганістан через 2 місяці як було відому місце знаходження Бінладена. Тобто просто дали йому втікти. До речі, той контингент налічував меньше військових ніж поліцейських на Манхеттені і був введений заради забезпечення безпеки на якомусь Американському(Бушевському) нафтовому трубопроводі
    
    Ірак не мав жодного відношення до 9/11.
    
    Більшість солдат у ЗСА з бідних родин. Мур висловлює думку, шо бідність вигідно підтримувати владі(ну а Буш до цього добряче доклався - всім відома економічна ситуація у Штатах) для вирощування гарматного м"яса - людям нема куди подітися, ось і йдут в армію.
    
    Буш сильно урізав зарплати та допомогу військовослужбовцям.
    
    Ну і так далі по списку. Вже всього і не пригадаю. В принципі, нічого такого щоб не було відомо. Але все добре зведено до купи.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.07.02 | Георгій

      Згідний з усіма Вашими пунктами (-)

  • 2004.08.03 | Shooter

    Три кольори: Блакитний

    Кєсльовський рокс!
    
    Фільм дуже естетичний. Можливо, аж занадто, а тому "непідготовленому глядачеві" може видатися і дещо нудним.
    
    Робота оперетора - одна з кращих, які довелося бачити.
    
    Бінош - саме уособлення францужанки.
    
    Головні герої (як померлі, так і живі) є рілейтед до серйозної музики - тому саундтрек - симфонічно-хоровий. Але як це зроблено! вері ґут.
    
    Одним словом, 4+.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.08.03 | Olena

      Re: Три кольори + Damage/Fatale

      Подивіться також і останні дві частини трилогії: "...Білий" та "...Червоний" (от послідовність не пам"ятаю. Здається, правильна...)
      
      
      А я нещодавно подивилась іншу стрічку з Жюльєт Бінош та Джеремі Айронсом у головних ролях - "Damage" (або "Fatale" у французькому варіанті). Ця стрічка була номінована на Оскара чи то у 92-му, чи у 93-му році.
      
      Суперстриманий зовні англієць, якого грає Айронс та рокова француженка Анна... Гаряча суміш: настільки вони відрізняються один від одного.
      Але кінець стрічки залишився, на мій погляд, наче недосказаним, ніби то крапка не поставлена.
      
      Оціню на 5-.

  • 2004.08.05 | Olena

    Допоможіть згадати назву фільму...

    Назви не пам"ятаю взагалі. Та й сам фільм також не дуже добре Але те, що він мене вразив - це факт.
    
    Отже, фільм про першу жінку-художницю, тобто, з ім"ям якої збереглися картини та малюнки. Здається, вона була також першою з жінок, яка посмілилася відкрито зобразити оголене тіло.
    
    Може, хто теж дивився цей фільм?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.08.05 | Shooter

      Не Фріда часом? wild quess (-)

      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.08.06 | Olena

        нє.....

        Фріда - це ж 20 століття. А це чи Середньовіччя, чи трохи (пару століть) пізніше

• 2003.01.10 | НеДохтор

  Театр (-)

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.01.10 | НеДохтор

    WEB-каталог (театри, м.Київ)

    Довідник на сайті "Киев 2000"
    http://www.kiev2000.com/poster/poster.asp?IdPart=6
    
    
    Театр ім. Івана Франка
    http://www.franko-theatre.kiev.ua/
    
    
    Национальный академический театр русской драмы им. Леси Украинки
    http://www.rusdram.kiev.ua/
    
    
    
    Національний будинок органної та камерної музики України
    http://www.organhall.kiev.ua/
    
    
    Національна Філармонія України
    http://www.filarmonia.com.ua
    
    Центр Современного Искусства "ДАХ"
    http://www.dax.com.ua/main.htm

  • 2003.02.19 | кобіта_ergo_sum

    Дніпропетровський "Крик"

    Театр одного актора "Крик" у Дніпропетровську - то направду рідкісна річ. Досі укр. театр у мене сумно асоціювався з нескінченними сватаннями на гончарівці. Навіть знаючи про Подерев"янського, Арабесок, ще якісь приємні винятки з правила. Але цей виняток...
    В репертуарі десь 5 п"єс - Парфумер Зюскінда, Ворота до раю за Анджієвським (мрію знайти цю книгу) Молліс (якесь оповідання Достоєвського), Лоліта, ще щось. Микола Мельник виключно уважний до деталей. Як він перетворюється з старого священника на 15-річну дівчинку, а відтак на нервового епатуючого підлітка, то треба бачити. Якоюсь незначною мірою уявити собі це все можна, подивившись фотографії з вистав http://www.photoland.com.ua/gallery/html/26-krik/index.php
    Особливість, яка притаманна виключно цьому театрові. Після вистави актор виходить поговорити з глядачами. Часом ділиться враженнями про те, як пройшла вистава, часом - думками про будь-що. В ці моменти його сприймаєш як справжнього Гуру. Веде за собою.

  • 2003.02.19 | кобіта_ergo_sum

    Львів, театр ім. Заньковецької

    У.Б.Н - то та річ, яку варто побачити. Оскільки я дилетант у жанровій клясифікації, несміливо назву це рок-оперою. Хоча й розумію, що це не зовсім воно. Просто там співають Тельнючки і Всяк випадок.
    Центральний персонаж - український буржуазний назіоналіст, дисидент замолоду, тепер, за часів незалежної України живе усамітнено. До нього приходять його син, старий товариш по таборах, померла дружина. Але приходять вони для того, щоб вмовити його підтримати якогось кандидата до виборів.
    Подобається - гра американки Сінді. З її акцентом і рухами вона здається ефемерною, несправжньою.
    Подобається - те, що весь час на другому плані переміщуються якісь люди-тіні. Не мєльтєшать, але створюють відчуття постійного стеження, нагнітають паранойю.
    Не подобається - надмір пафосу. Коли вдесяте Зеновій хапає в обійми чергового гостя і ридає в нього на плечі, це вже перегравання, втрачається достовірність.
    
    Дві інші вистави, які йшли у нас - Політ над гніздом зозулі і дитяча -Пітер Пен не вразили нічим. Надмір пафосу стає помітнішим, рух акторів по сцені розмитий, не виважений, створюється враження якоїсь сируватої метушні. Деталі не продумані, або продумані, але не втілені.
    Втім, вдало підібрана музика. З акторів звернула увагу на "божевільного" з масовки - того, що носить коробку. Він здався вельми й вельми достовірним. Цілком достовірною була медсестра.

  • 2003.02.19 | кобіта_ergo_sum

    Запоріжжя, Музично-драматичний

    Не ходіть туди
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.07.08 | Navigator

      Re: Запоріжжя, як місто.

      Не їздіть туди взагалі.
      Хай воно буде уявним гніздом козацтва...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.07.08 | Navigator

        Курт Воннегут

        Хто читав - підтвердить.
        Хто не читав - заздрю майбутній зустрічі.
        Не єврей, що пише, як єврей.
        Землянин, що пише як інопланетянин.
        Письменник, якому мало наявної Галактики.
        Тому творить свою.
        Людина, що знає про нас майже все.
        Бо служить вухами і очами Господніми.

• 2003.01.13 | Андзин

  Чи потрібна Українцям "Україна Incognita" ?

  Вітаю всіх !
  Придбав кілька місяців назад розрекламований продукт газети "ДНЯ". Папір, друк, оформлення пристоні, а от до якості матеріалів маю критичні зауваження. Як на мене дуже неоднорідно і тенденційно. Читаючи книжку підряд відчуття, як від їзди на авто по середжньостатичній українській дорозі. На кожну статтю слід настоюватись, бо різні автори і різні стилі, їх навіть тема не об'єднує. Деякі матеріали годяться хіба що для понеділкового випуску газети - як то про мадрівку в Чигирин панн Івшиної і Герасимюк та пана Марчука. Є статті пана Кульчицького які носять статистичний характер, - зовсім не як тема для зацікавленн. Як на мене, щоб викласти в межах пів-шпальти публіцистичну новелу про Є.Чикаленка чи про неоднозначну постать А.Кримського слід мати неабиякий талант. Про є статті дійсно цікаві, змістовні, потрібні. Про фото можу сказати, що якщо це певною мірою коник Дня, то в книжці - слабке місце. ОтжеЦіну свою книжка не виправдовує. Мій висновок - краще б випустили, наприклад Клара Гудзик "Зе бест з "дня"". А як ви думаєте ?

• 2003.01.13 | Андзин

  Щоденник Сергія Єфремова

  Наразі читаю Щоденник С.Єфремова виданий 1996р. "Рада". Наскільки цінна, змістовна, потрібна річ ! Написаний в період 1924-1929 роки - вельли сумбурний, складний для Україн[ської СРСР] як у політичній, так і в культурній сферах. Це книжка, яку хочеться читати - там не має жодних плакивих нарікань на складний час, проблеми, труднощі - все продумано. Кожен день Єфремова наповнений змістом і працею. Окрім того, дивують цитовані ним популярні на той анекдоти, які є новими і зараз. Цікаві погляди автора на Грушевського - найбільш вживаний епітет його - "Старий Лис". Взагалі цікаво було б читати книгу про людину і водночас історичну постать, складену лише з вражень, думок, спогадів одно[думців, вірців, парійців], одним словом сучасників, тоді мабуть було б менше проблем і судових позовів, бо кожна думка базуватиметься і розвиватиметься на документальній підставі. Що ви про це думаєте ?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.02.21 | МАРІЧКА

    Re: Щоденник Сергія Єфремова

    ПОГОДЖУЮСЯ!!!
    
    МЕНІ ЩОДЕННИК ПРИВЕЗЛИ З КИЄВА в 1999 році
    ЗУСТРІЧАЛА одного з тих хто працював над виданням у 1991 році в Києві.
    
    НЕ ЗНАЮ чи хто в Голяндії = AUGUSTO ??? бачив документальний фільмм який показувався у вівторок на 3=ій голяндській програмі - про відомого в світі художника АНДІ ВАРХОЛ або АНДРІЙ ВАРХОЛА.
    
    Німецькі кореспонденти їздили в село, де народився Вархола, де його родина - тітка 90 літня й двоєрідні брати - русини. Це околиці Кошеці, Гуменне,ПРЯШІВ, Мижилябірці, де я в 1991 році бувала з кіно-актором Іваном Гаврилюком й компанією...
    
    НАГАДАЛИСЯ мені й села й містечка Словаччини й отой Музей імені Вархоли, де його картини - а де з даху ТЕЧЕ і замокає все...
    
    А родина повикидала багато картин незнаючи, що їх племінник і двоєрідний брат такої світової слави художник,
    І таке буває!
    
    ПРИВІТ
    
    МАРІЧКА

• 2003.01.14 | Mary

  ПРОХАННЯ ДО ДОПИСУВАЧІВ і модератора. І запитання

  Для полегшення користування цією темою, внаслідок зменшення бардаку, пропоную в темі повідомлення подавати назву (ім'я) того, про що ви пишете. Це суттєво допоможе якщо (коли) в майбутньому тема сильно розростеться. (Повідомлення без цього пропоную продублювати з цим, а модератор повтори почистить. Пропоную робити це вже, не чекаючи поки тема стане незручною до нечитабельності.) Може також було би зручніше, якби повідомлення додавалися лінійно, а не розгалужено, хоча, може, розгалужено виходить природніше.
  
  І запитання (думаю, до Горицвіта - він тут в нас ідеолог каталогів). Пані додала під-категорію "довідкова література", але оскільки ми витерли інші під-категорії, то псується "Гармонія" чи логічність каталогу - якщо додавати нові повідомлення до "Літератури", вони потрапляють "під" довідкову літературу. Чи варто щось із цим зробити (Наприклад, зробити окрему категорію вкінці, куди на купу поскидати всі довідкові джерела і коментарі щодо них, на відміну від власне відгуків на твори?) чи лишити як є - хай собі росте природним шляхом, а кому треба - самі розберуться?
  
  До Горицвіта - чи міг би ти виправити Шутерового Хорхеса на Борхеса і прибрати його поправку (а я за собою сама поприбираю), щоб зайвого не наростало?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.01.15 | Горицвіт

    Re: ПРОХАННЯ ДО ДОПИСУВАЧІВ і модератора. І запитання

    Mary пише:
    > Для полегшення користування цією темою, внаслідок зменшення бардаку, пропоную в темі повідомлення подавати назву (ім'я) того, про що ви пишете. Це суттєво допоможе якщо (коли) в майбутньому тема сильно розростеться. (Повідомлення без цього пропоную продублювати з цим, а модератор повтори почистить. Пропоную робити це вже, не чекаючи поки тема стане незручною до нечитабельності.)
    
    
    Згоден.
    
    
    > Може також було би зручніше, якби повідомлення додавалися лінійно, а не розгалужено, хоча, може, розгалужено виходить природніше.
    
    
    Тут відбувається обговорення, а не тільки публікуються рецензії. Здається, це відхід від твоєї початкової ідеї. Але чи не варто з цим змиритися? Обговорення під рецензією виглядає природньо.

• 2003.04.05 | Ужас

  А художников среди вас и нет. Интеллллллллектуалы.....(-)

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.04.05 | Горицвіт

    Ви художник? Тоді вперед

    Відкривайте гілку і пишіть про художників.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.04.06 | Ужас

      Тогда начинаю

      Из художников я знаю Поддеревьянского.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.04.07 | кобіта_ergo_sum

        Re: А Кауфман?

        Мене надзвичайно цікавить така персона як Влодко Кауфман. Як не дивно, його робіт я бачила мало. Навіть Данила Галицького (пам"ятник у Львові) бачила лиш загорнутим у поліетилен напередодні відкриття. Але всі кажуть, що цей пан надзвичайно любить малювати риб. Мрію колись познайомитися і ретельно про всіх його риб розпитати.
        А ви щось про Кауфмана знаєте?
        
        Ще є такий чудернацький пан - Журавель, що консервує туман.
        Або Поярков, який вважає ідіотством називатися конструктивістом, не знаючи англійської і називатися ним взагалі.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.04.10 | Shooter

          Re: А Кауфман?

          кобіта_ergo_sum пише:
          > Мене надзвичайно цікавить така персона як Влодко Кауфман.
          
          В галерею Дзиги зайдіть.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.04.11 | кобіта_ergo_sum

            Re: А Кауфман?

            То я знаю. І сама ота флеш-риба його. Мені казали, що й та риба, що стоїть при вході - його, але потім взнала, що то Олег Дергачов, а басейник з риб - Василя Бажая. А де ж кауфманівські риби?
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2003.04.12 | Shooter

              Re: А Кауфман?

              кобіта_ergo_sum пише:
              > То я знаю. І сама ота флеш-риба його. Мені казали, що й та риба, що стоїть при вході - його, але потім взнала, що то Олег Дергачов, а басейник з риб - Василя Бажая. А де ж кауфманівські риби?
              
              поплили геть. риби - вони мінливі створіння. щоб не сказати слизькі
              
              останній раз я був в Дзизі - там була персональна виставка Кауфмана.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2003.04.14 | кобіта_ergo_sum

                Re: А Кауфман?

                Shooter пише:
                
                > поплили геть. риби - вони мінливі створіння. щоб не сказати слизькі
                >
                > останній раз я був в Дзизі - там була персональна виставка Кауфмана.
                
                Ну от. А я що в Дзизі опинилася за тиждень до виставки, жо в Києві опинилася тиждень по тому, як вона закінчилася... Правда втішає. що в Києві нічого, схожого на риб, виставляти не збиралися...

      • 2003.04.10 | Shooter

        Re: Тогда начинаю

        Романишин.
        Подольчак.
        Бокотей.
        Потім є дядько, роботи котрого є зроблені зі шкіри і нержавіючої сталі - прізвище, нажаль, забув.
        
        То тільки так - навскидку.
        
        P.S. Ну якщо вже Марчук для Вас банальний - то не знаю, не знаю...