Смаки - 2. Література
01/05/2003 | Бабай
Як результ тривалого телепатичого скигління громадянки Мері перед вами - розділена і профільтрована тема "Смаки".
Стара тема тут.
http://maidan.org.ua/n/culture/1041799140
Її було закрито внаслідок ожиріння.
Сюди будь-ласка постіть ВИКЛЮЧНО рецензії-відгуки-враження. Жодних соплів та фліртів. Витиратиму одразу з бабайовською запопадливістю, навіть без скигління громадянки Мері.
Ага, і ще, громадянка Мері просить нагадати про інформативність заголовків. Заголовки, що не відображають суті повідомлення за несприятливого модераторського настрою можуть спричинитися до трагічної смерті повідомлення.
Все, до роботи.
Стара тема тут.
http://maidan.org.ua/n/culture/1041799140
Її було закрито внаслідок ожиріння.
Сюди будь-ласка постіть ВИКЛЮЧНО рецензії-відгуки-враження. Жодних соплів та фліртів. Витиратиму одразу з бабайовською запопадливістю, навіть без скигління громадянки Мері.
Ага, і ще, громадянка Мері просить нагадати про інформативність заголовків. Заголовки, що не відображають суті повідомлення за несприятливого модераторського настрою можуть спричинитися до трагічної смерті повідомлення.
Все, до роботи.
Відповіді
2003.01.05 | Мертві Бджоли Загудуть
БРУХТ Загребельного (Рекомендовано, 9 балів з 10)
Оце щойно прочитали. З великою насолодою.Увесь стьоб роману Загребельного "Брухт" полягає в тому що досвідчений український радянський письменник намагається писати по-сучасному, розв"язано та без гальмів, і - що найсмішніше - у нього це таки виходить!
Читається легко й плинно (на противагу ...Забужко й Андруховичу, а особливо - Уляненкові та Медвідеві)
Соковита й смачна мова. Купа гумористичних приповідок і прибамбасів. Місцями, на одному з планів - тонкий стьоб з сучасних молодих літераторів, власне Забужко й Андруховича.
Також у цьому виданні роману є повість "Гола душа" про долю номенклатурної жінки-партапаратниці та її сексуальний шлях видряпування вгору. Від першої особи. Раптом і несподівано Загребельний перетворюється на вишуканого знавця психологічних тонкощів комуністичної шлюхи. Цікаво. І сексуально.
90 балів за 100-бальною шкалою.
Рекомендовано прочитати, МБЗ.
2003.02.10 | Пані
Теж рекомендую.
Нарешті написала власні враженняhttp://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_culture&key=1044834809&first=&last=
Мертві Бджоли Загудуть пише:
> Також у цьому виданні роману є повість "Гола душа" про долю номенклатурної жінки-партапаратниці та її сексуальний шлях видряпування вгору. Від першої особи. Раптом і несподівано Загребельний перетворюється на вишуканого знавця психологічних тонкощів комуністичної шлюхи. Цікаво. І сексуально.
Господи, який там секс. Якщо то секс, то я - Мерлін Монро. Це порнографія. Порнографія духа. Мені випало нещастя близько знати пару таких жінок, можливо навіть і реальних прототипів героїні. Яка ж то гидота. І Заргебельний надзвичайно реалістично описав оту гидоту. Мабуть, сам настраждався. Не було нічого огиднішого ніж київські "радянські управлінці культурою", особливо жінки.
Я б оце насильно давала читати тим, хто сумує за світлим радянськім минулим. Вони здебільшого не зрозуміли б, але слід в душі, мітка, імпринт лишився б.
2003.02.10 | Пані
Re: Шановна Мерлін Монро! А що ж тоді є сексуальним?
Не моя це тема, ой не моя. Але я все ж спробую відповісти тезисно.Ви бачили там якісь емоції чи міркування героїні стосовно її сексуального досвіду? На відміну від того ж "Брухту", де такого багато. Героїню (тьху, і слово навіть таке не пасує, бо що там геройського) хіба що хвилює сам факт її "використання" окремими чоловіками, тобто суто соціальний аспект стосунків. А не емоціональний чи фізіологічний.
2003.01.07 | Роман ShaRP
Станіслав Лем, "Соляріс".
Одна з най-най-най кращих книг фантастики взагалі, а може, і просто літератури, бо, як сказав хтось з класиків фантастики -- вона пише про людей, тих самих, що й довкола, просто висвітлюючи їх на тлі незвичайних обставин.Коли ти дивишся у безодню,
безодня також вдивляється у тебе.
Ф. Ніцше
Читати книгу нелегко, через те, що вона дуже змістовна: інтро- і ретро- спекціями, фактами, гіпотезами щодо феномену, який зустріли люди у Космосі -- живої планети, і думками та емоціями головного героя, Кріса, через очі якого ми споглядаємо те, що відбувається на космічній станції над поверхнею планети Соляріс.
Одною з визначних якостей головного героя я б назвав Віру -- віру в щось таке, що можна приблизно передати словами "людство, людяність, обов*язок, надія" ... Ставши не першим, скоріше одним з останніх місіонерів науки соляристики, що втратила свою популярність та булу привабливість, він всеодно не полишає своєї Віри та надії. Втім, то моє особисте враження.
Основної теми книги я не назву. І історія та гіпотези соляристики, і поява до Кріса подоби коханої, що звела колись рахунки з життям через його необережний вчинок, і його думки та дії, намагання дати якось раду собі та ситуації у цілому ("гості з минулого" приходили не лише до нього), -- все, як на мене, дає щось цінне. Книга дуже насичена переживаннями -- зустрінеться і розгубленість перед загадками і незрозумілими явищами, страх великий і малий, любов і знову страх -- спочатку обманутися, а потім -- загубити, гнів, втрата, відчай, надія ... усього, мабуть, я не передам, але однозначно рекомендую прочитати цей, не побоюся цього слова, Шедевр.
2003.01.12 | Роман ShaRP
Роберт Хайнлайн "Луна - суровая хозяйка".
У оригіналі -- Robert Heinlein "The Moon is a Harsh Mistress"Як робити революцію? Як робити революцію на Місяці? На місяці, який став для Землі тим, чим стала свого часу Австралія для Англії -- місцем заслання, місцем, куди відсилають засуджених, і де залишаються та живуть їх нащадки ... та їх наглядачі, нечисленні -- бо навіть той, хто наважиться тікати, довго не проживе.
Вони, змішавши народи та культури, примудрилися побудувати суспільство -- суспільство дуже дивне з поглядів традиційних, суспільство, яке зовсім не схоже на "земне" своїми законами та звичаями, і дуже з того раде (автор у своїй уяві зробив його досить багатим). Але на Землі вирішили, що в*язні надто добре живуть, і надумали "інтегрувати їх" у свою систему. У той час, як вони бажають Свободи. У той самий час, коли Земля, не думаючи що ресурси Місяця обмежені, загрожує перспективою голодної смерті.
То як робити революцію, як досягти успіху, коли сила-силенна народу -- на Землі, космічний флот -- у Землі, а на Місяці майже ніхто не має навіть ручної зброї?
І потім, коли революція здійсниться -- як жити далі?
Книга може здатися надто наївною, багато у чому вона такою і є -- "рай" Свободи на Місяці, "пекло" на Землі, такі привабливі колишні в*язні, і такі огидні "землеїди", серед яких дууууже рідко трапляються хороші люди. І, звичайно, надто наївний думаючий комп*ютер, та ще й у ролі голови революції.
Але книга цікава. Цікава своєю "кухнею" -- "рецептами" побудови суспільства, його принципів, ідеями як розбудовувати нову, вільну державу, як нею керувати, як зробити з байдужих в*язнів патріотів своєї країни, готових битися за її незалежність. Цікава своїми поглядами на життя, на Свободу, на шлюб та сім*ю (особливо, мені здається, цікавою книга буде жінками
Усе то фантастика, усе то тільки сон, ... так, але чому б уві сні не подивитися на світ, якого ніколи не було, і, мабуть, не буде, аби замислитися про світ наш, поглянути на життя з іншого боку, і , разом з героями, пережити Революцію.
2003.01.12 | Пані
Роберт Хайнлайн - Waldo
Waldo - на мою думку найкращий науково-фантастичний твір як самого Хайнлайна, так і всіх часів та народів.Я не знаю, чи існують переклади на українську, мені вона знайома в оригіналі. Про переклади на російську нижче написав Роман. Рік першого видання - 1942.
Події відбуваються у недалекому (від нас) майбутньому - 2020 році.
Внаслідок тотального використання різноманітних електромагнітних хвиль для дистанційного обміну інформацією (повністю описаний сучасний стільниковий телефон та пульти ДУ) та безпровідної передачі електроенергії (!!!) в людей стали повільно, але невідворотно псуватися м"язи та загальний стан здоров"я.
Одним із перших жертв цієї техногенної катастрофи, що на момент початку дії ще не є усвідомленою загалом, став хлопчик на ім"я Волдо (Waldo) з майже повною атрофією м"язів. На його щастя він народився генієм і у ніжному віці почав проектувати собі пристрої, що дозволяли б якесь квазі-нормальне життя. Ідея полягала у тому, щоби перетворити найслабше зусилля його кволих м"язів на потужний рух за допомогою механічних пристроєв, які зрештою стали вдалим комерційним товаром і отримали назву "волди" (waldoes). В підлітковому віці доходи від продажу пристроєв дозволили йому побудувати орбітальну космічну станцію, яка стала його домівкою (невагомість дозволяла витрачати мінімум м"язкових зусиль).
Юнак "небожитель" Волдо, найбагатша людина світу, є єдиним в світі розумом, що може спробувати вирішити найстрашнішу проблему людства...
Це тільки преамбула історії, яку я не переказуватиму, щоб не зіпсувати комусь можливе задоволення. Тому я змушена залишити за дужками одну з найпотужніших гіпотез, що набуває сенсу тільки зараз.
Описана Хайнлайном велика "рука"-маніпулятор, що дистанційно керується легкими рухами людської руки, була розроблена американцями для ядерної енергетики буквально через кілька років після виходу книги з друку. Цей пристрій з самого початку називався Waldo, а далі це слово широко вживалося й досі деколи вживається в американській індустрії для назви таких маніпуляторів.
Щоправда стільникові телефони в Хайнлайна застигли в розмірі початку 1990х, але таку дрібницю письменникові можна й пробачити.
Найцікавішим для мене в цій книзі є детальний опис процесу мислення Волдо під час рішення найскладніших задач. Приклад - чи може сліпа людина без допомоги зрячих дізнатися про існування зірок?
Саме цей детальний опис процесу вирішення подібних задач вкупі з надзвичайно великою кількістю науково технічних передбачень на друкований аркуш і дозволяє мені урочисто проголосити цей невеликий за розміром твір найкращим науково-фантастичним (не плутати з фентезі та соціальною фантастикою!) надбанням людства.
2003.01.26 | Роман ShaRP
Роберт Хайнлайн "Зоряний десант" (книга і фільм :( )
Спочатку про фільм, і коротко -- Хайнлайн писав НЕ ПРО ТАКЕ. Книга у фільмі спотворена донеможна, просто винятково спотворена, -- аби був "Оскар" за максимальну невідповідність поміж книгою та фільмом, це був би безумовний фаворит, що залишив собі лише головних персонажів та "загальний" військовий сюжет. Себто, кому фільм НЕ сподобався, я якраз би рекомендував прочитати книгу.А тепер про неї, рідну. Головний герой починає як випускник школи у той самий час, коли йде війна з "жуками". Батько його -- багатий бізнесмен, він може бути забезпеченим до кінця життя , але ... йде до війська. Йде не за переконаннями, а через то, що туди йде його однокласниця. А далі -- військо кидає йому виклик. Спершу хоч би вже тим, що нікуди, як виявляється, крім піхоти, він вступити не може. Книга цікава тим, що показує як формується людина (у Хайнлайна кілька таких, і я ще скажу про них, може). Стає через вашкі випробовування, через військо та через війну. Загартовується, мужніє , і -- усвідомлює потроху головну цінність ТОГО, фантастичного суспільства -- відповідальність (не лише її. Хайнлайн "примудряється" населяти свої книги гарними людьми, і то йому вдається). Головну ще й тому, що ТАМ не відслуживши чесно, не можна бути громадянином у повному розумінні цього слова , а саме -- обирати та бути обраним (за що Хайнлайна свого часу вважали мілітаристом, і ледве не фашистом -- книгу було видано у 1948 році, чого про ній практично непомітно).
Ще цікавими видалися мені роздуми про ролю насильства в історії, та "відповідь" на питання, "за що ми воюємо".
P.S. Чимось ідеї, що викладені у цій книжці, перекликаються з легендарним твором "Еліта" Степовика
2003.01.26 | Mary
Фільм це той що Bugs? + Запитання
Якщо це те, про що ви говорите, то фільм дійсно гівнуватий.Запитання: чи в книжці як і у фільмі присутній тупуватий американськи ура-патріотизм в стилі "всіх кузьок в галактиці перезізати, якщо воно відмовляться нам хорошим підкоритися!" Бо, якщо воно і в книжці було, тоді я зовсім не здивуюся, що автора звинувачували в мілітаризмі. Ось воно - приготування духу до війни у В'єтнамі. Зараз почали по мериканських каналах посилено повторювати - за останні кілька місяців принаймні разів три той фільм показували. Готують дух до істрєблєнія кузьок-мусульман (ах як гарно - навіть загроза атомної бомби вкладається)?
Тобто, яка в автора відповідь на питання "за що ми воюємо"? Бо у фільмі відповідь - ми, вибрані, воюємо за те, щоб всім на світі і за його межами володіти, керувати і контролювати.
Роман ShaRP пише:
>
> (за що Хайнлайна свого часу вважали мілітаристом, і ледве не фашистом -- книгу було видано у 1948 році, чого про ній практично непомітно).
>
> Ще цікавими видалися мені роздуми про ролю насильства в історії, та "відповідь" на питання, "за що ми воюємо".
>
2003.01.26 | Роман ShaRP
Re: Фільм це той що Bugs? + Запитання
Не знаю оригінальної назви. Там гидкі жуки палили, їли, наколювали мериканських солдатів та висмоктували їм мізки. Нічого того у книзі не було (хіба що палили -- але зі зброї).Також зазначу, що по книзі усе-таки жуки напали на Землю перші, а не навпаки.
А ось до Вашої уваги фрагмент, що ним Ви цікавилися:
Требуется доказать: войны и общественная мораль имеют в своей основе
одни и те же генетические причины.
Краткое доказательство: причиной всех войн является демографическое
давление.
В основе общественной морали, всех известных входящих в нее правил
лежит инстинкт самосохранения. Соответствие морали - залог выживания на
неиндивидуальном уровне. Так отец жертвует своей жизнью, чтобы спасти своих
детей. Но поскольку демографическое давление повышается в результате
выживания все большего числа людей, постольку можно утверждать, что войны,
порождаемые этим давлением, проистекают из тех же глубинных человеческих
инстинктов, что и общественная мораль.
Проверка доказательства: есть ли возможность избежать войн путем
уничтожения демографического давления? Возможно ли снизить демографическое
давление путем создания такого морального кодекса, который приводил бы
численность населения в соответствие с имеющимися ресурсами?
Не обсуждая эффективность и нравственность планирования рождаемости,
укажем сразу, что любая популяция, ограничивающая свой рост, рано или
поздно вытеснялась и уничтожалась другим видом, который увеличивал
численность и стремился занять новые территории.
Тем не менее предположим, что человеческой расе удалось создать баланс
между уровнем рождаемости и смертности так, чтобы численность населения
соответствовала территории занятых планет. Все ли будет тихо и спокойно?
Очень скоро на арене появятся баги, которые начнут безжалостно убивать
не желающее больше воевать племя, и через некоторое время Вселенной
придется о нас забыть. Кстати, этот вариант никто пока еще не отменял. Или
мы будем размножаться и разрастаться и уничтожим багов, или они займут
наше место. Потому что оба племени достаточно сообразительны, решительны и
претендуют на одну и ту же территорию.
А если мы победим и не будем ограничивать рост населения? Как быстро
демографическое давление заставит нас заселить всю Вселенную так, что и
яблоку негде будет упасть? Ответ может многих удивить, но произойдет это
очень быстро - за период, который можно считать мигом на фоне всей истории
человеческой расы.
Но есть ли у человека право заселять Вселенную? Человек есть то, что
он есть, - дикое животное с могучим инстинктом выживания и самосохранения.
К тому же довольно хитрое, способное успешно конкурировать с другими
разумными видами. Если принять этот факт, то все разговоры о морали,
войнах, политике кажутся чепухой. Истинная мораль проистекает из четкого
сознания того, что собой представляет человек. Что он есть на самом деле, а
не в воображении сюсюкающих о добродетели профанов.
Вселенная сама даст нам знать - имеем ли мы право на ее освоение или
нет.
А пока Мобильная Пехота должна быть на своем месте - на переднем крае
боя за выживание расы.
2003.02.09 | Роман ShaRP
Олег Дівов "Вибраковка".
Хроники повествуют, что во времена его правления можно было бросить на улице золотую монету и подобрать ее через неделю на том же месте. Никто не осмелился бы не то что присвоить чужое золото, но даже прикоснуться к нему. И это в стране, где за два года до того воров и бродяг было не меньше, чем оседлого населения -- горожан и земледельцев! Как же произошла такая метаморфоза? Очень просто -- в результате планомерного очищения общества от "асоциальных элементов".
(один з епіграфів до книги).
Цінителі "тонкої", "психологічної" літератури можуть не обтяжувати себе прочитанням даного тексту, немає у ньому гарних слів чи то вишуканих почуттів. У ньому -- роздуми на зовсім іншу тему, ту, про яку багато хто задумався, мабуть, не раз, і сутність якої передає приказка "нема життя без кулемета".
Багато хто бачив бандитів. Багато хто хотів би, щоби їх не було. Може, хтось хотів би докласти до того рук, взяти до рук зброю.
Чи можливо це? Чи можна очистити суспільство від того, що зветься криміналом? Як? І,-- головне питання, -- що буде далі?
Для пояснення всіх цих питань автор обрав для себе цікаву форму "книги у книзі", копії видання, написаного та виданого через кілька десятків років від наших подій, з передмовою та післямовою, деякими "супровідними документами". Навів не лише думку свого героя "палача й шерифа", "суперагента з ліцензією на вбивство", але й думку його войовничого опонента, правозахисника. Над обома варто, як на мене, замислитися.
Отже. Майже всіх бандитів переловили та запроторили на довічну каторгу, -- або повбивали. Туди ж -- олігархів та хабарників. Можна гуляти по Москві (місце дії) цілу ніч -- і зустрічати лише усміхнені обличчя. Платяться податки, виконуються закони ... Старший вповноважений Агенства Соціальної Безпеки П. Гусєв прокидається в себе вдома...
2003.01.07 | Горицвіт
Любко Дереш. "Культ"
Цей твір -- останнє, що я читав з художньої літератури, тому почну з нього.Автор до останнього часу був мало відомим, бо він дуже молодий і друкувався кілька разів тільки в журналі "Четвер". А недавно вийшла книжка.
Коротко сюжет. Студент-біолог приїжджає на педагогічну практику в містечко Мідні Буки в Львівській області. Йому приходиться вчителювати в школі-інтернаті. А він весь такий просунутий і розкріпачений, і тут стикається з провінційною дійсністю. Вчителі, наприклад, страшно консервативні або страшно оригінальні або і те і друге -- вони показані дуже яскраво.
З першого ж дня він закохується в свою ученицю Дарцю. Він розказує їй про біологію і не тільки, вони слухають разом музику, вживають наркотики і відбивають напади місцевих жлобів.
Але герой має з собою Таємницю. Вона його мучить, кудись веде і поступово розкривається. Таємницю має і Дарця, і саме місто Мідні Буки. Відбуваються жахливі події -- на містичному і на земному рівні, взагалі грань між ними, між снами і дійсністю, розмивається і зникає. Виявляється, що герой має Місію. Він не хоче її виконувати, намагається чинити опір, все це якесь темне, позбавлене радості (яка мусить бути, коли ти здійснюєш правдиву Місію). Врешті все відбувається так, як намітили Вищі Сили...
Цікаво, що містичні події завжди відбуваються тоді, коли герої перебувають під дією наркотиків, так що в принципі все можна списати на наркотичну маячню -- але тоді світ буде не врятований -- правда, і загрози йому не було б...
Рекомендую прочитати, щоб, як мінімум, насолодитися гарним і оригінальним письмом.
2004.03.21 | Mary
Прочитала.
Раз вже винесли тему наверх, то і я вставлю свої 3 копійки.Влітку прочитала Брухт і враження неоднозначні. Особливо враховуючи те, що в описаному "інтернаті" я провчилася три мало не найцікавіші роки свого життя
Горицвіт пише:
> Вчителі, наприклад, страшно консервативні або страшно оригінальні або і те і друге -- вони показані дуже яскраво.
>
ІМНО, по вчителях Дереш пройшовся по-дитячому жорстоко. Враховуючи те, що всі вони живі й нормальні люди, ходять мирно по Львову, викладаються для учнів набагато більше ніж вчителі пересічних закладів, мені був неприємний той факт, що майже всі впізнавалися надто вже легко. Хоч би предмети викладання позмінював. Крім того, особливо паскудно Дереш познущався з найменше захищених вчителів, і до великої міри безпідставно. Хоча це особисте ІМНО, не можу сказати, що я з тими вчителями не воювала, але сентимен все-таки є.
> Відбуваються жахливі події -- на містичному і на земному рівні, взагалі грань між ними, між снами і дійсністю, розмивається і зникає.
Та, світосприйняття там кошмарне. Не знаю, чи то наркотики якіся неякісні, чи вік такий трагічний... Хоча в цьому контексі стає зрозумілішим побажання автора щоб Львів розвалився
> Виявляється, що герой має Місію. Він не хоче її виконувати, намагається чинити опір, все це якесь темне, позбавлене радості (яка мусить бути, коли ти здійснюєш правдиву Місію). Врешті все відбувається так, як намітили Вищі Сили...
>
Та, тут коли я читала Дереша, мені дуже вже проводилися паралелі з третім томом володаря перстенів - Фродо з Семом в Мордорі. Сподобалася несподіванка, що Місія, виявляється не на тому крутому практикантові, а на Дарці-шмаркачці, на яку ніхто насправді уваги й не звертав. Фемінізм тут чистої води
> Цікаво, що містичні події завжди відбуваються тоді, коли герої перебувають під дією наркотиків, так що в принципі все можна списати на наркотичну маячню -- але тоді світ буде не врятований -- правда, і загрози йому не було б...
>
Ну-ну, а завали в підвалі і ампутована Дарка - теж наркотиками спричинені? До речі, а ми ніколи в ті підвали не лазили, хоч проходити повз ті сходи вночі дійсно моторошно було.
> Рекомендую прочитати, щоб, як мінімум, насолодитися гарним і оригінальним письмом.
Та, щось в тому всьому є. Не можу сказати, щоб мені то тааааак сподомалося як Дерешевому поколінню (як от сестрі моїй), ну і еклектика та вся якась трохи підозріла, потім є моменти коли трохи нудно, але загалом настрій підлітково-зимовий переданий нормально. Параної трішки забагато, ну але то спишемо на наркотики.
2003.01.11 | Shooter
MOD. Кундера. Тут будем смакувати
Почнем з Кунедери. Його оповідання в українському перекладі - супер!. Такі центрально-європейські. Ностальгічно соціалістичнообличчолюдяні. Хтиві. Хочеться записувати фрази (трошки не звідти, проте: "Танець - це лише вертикальна форма горизонтального потягу ).Хотів би там жити - в оповіданнях Кундери.
2003.01.14 | Shooter
Маркес, Борхес, Кортасар атвєчають за базар
(себто продовження).Маґічний південномериканський реалізм. Таке собі дуже якісне чтиво, коли часом не зауважуєш, як автор уєзжаєт в задзеркалля (N.B. Пригадую собі, що зауважив знущання Андруховича з публіки шляхом переговорів телефоном з батьком викраденого суб'єкта в 16 ст. в Львові ("Самійло Немирич - прекрасний розбишака") лише перечитуючи згаданий опус втретє).
Атєц радной в них - без сумінву, Маркес. Його "100 років самотности" обов'язково треба прочитати перший раз рочків в 18-20. Пізніше варто перечитувати.
Дженералли, штиль згаданих пацанів - гримуча суміш дикого кохання, нескінченого дощу, революцій, смертей, приправлена розкішнозадими негритосками, цигарами, мачізмом та іншими латиноамериканськими (аксе/асек)суарами.
Останнє з прочитаного - Кохання під час чуми. Як завжди - соковито, імпрессіоністично, бентежно.
Одним словом, ґут.
2003.01.14 | Mary
Моє про Маркеса
В українському перекладі згаданий Шутером роман Маркеса називається "Кохання в час холери", а не в час чуми (як в російському варіанті). Не знаю, як було в оригіналі. Ті, що читали і по-українськи і по-російськи, кажуть що український переклад кращий. Я по-російськи не читала, тому утримаюся. Скажу тільки, що український переклад добрий.Загалом "Кохання..." читається легше ніж "Сто років самотности" - хоч би тому, що непотрібно докладати неймовірних зусиль до розрізняння хто є хто із тих всіх чоловіків з однаковими іменами. Зате "Сто років" є глибшим: доля, смерть і сміх тісніше переплетені (Чого вартий сам тільки мішок з кістьми батьків бідної дівчинки, який випадково замурували і стіну, але змогли віднайти бо кості навіть замурованими подавали характерний звук "клок-клок", або порцеляновий ноцник нареченої з фамільним гербом, або той фацет з метеликами - нещасний наречений, котрого застрелили, або, або, або - можна пригадувати до нескінченности), містика, що тільки зрідка вигулькує в "Коханні..." і майже може там бути зведена до природности у "Сто років" буяє в повній силі. Я би радила починати з "Кохання..." (як апетайзер), а тоді коли вже ввійдеться в смак читати "Сто років...".
Рекомендую обидва твори для ОБОВ'ЯЗКОВОГО прочитання. Це з тих книжок, які читаються запоєм перший раз, а потім смакуються повільно ще не раз і не два (Тут повністю погоджуюся з Шутером).
Інші твори, як от "Полковнику ніхто не пише", "Осінь патріарха" (ще кілька читала, але назв вже не пригадую) не є такими захоплюючими, іскристий гумор попередніх двох десь загублений, безнадійність і розчарування роблять їх терпкими і в'язкими.
2003.01.14 | Аля
MOD Макс Фріш Re: Коли пошла такая пляска, позвольте
напомнить об очень любимом мною Максе Фрише - швейцарский экзистенциализм, опосредованный абсурд. Мое знакомство с Фришем началось со "Штиллера": кстати, украинский перевод появился еще в 1969, во "Всесвіті", когда русского еще в помине не было. Со "Штиллером" перекликается и пьеса Фриша "Биография". Пьеса "Дон Жуан, или любовь к геометрии" пронизана удивительно милым юмором. Люблю и "Номо Фабер" и, особенно, "Назову себя Гантенбайн"...2003.01.20 | Чучхе
Про Маркеса, Амаду, О"Генрі, Кортасара та Покальчука
Взагалі "латиноамериканський депресняк", речниками якого є Маркес та Амаду є жіночим жанром. Такий висновок я роблю через те, що він подобається всім моїм знайомим жінкам і не подобається (через надмірну слащавістиь? приторність?) всім моїм знайомим чоловікам, включно зі мною. Всі ці латиноські прибамбаси, які ідеалізуються Маркесом просто геніально спародійовані О"Генрі. І якщо Вам (як і мені) спочатку попадеться "Королі та капуста", а вже потім "Сто років самотньості", то друге оповідання вже буде сприйматися як анекдот. Замість генерала Буендіа у вас перед очима буде генерал да Вега, який тікає з Кораліо в груженому бананами кораблі. Це тим більше дивно, що О"Генрі написав свій роман років за двадцять-тридцять до Маркеса.Правда, маю сказати, що латиноамериканська література трохи реабілітувала себе з появою такого автора, як Кортасар, частина новел якого вийшла 1983-го року (в забутій нині серії "Сучасна іноземна новела") українською мовою у перекладі Юрка Покальчука, який як показує практика виявився перекладачем значно кращим ніж автором.
2004.03.22 | otar
Re: Про Маркеса, Амаду, О"Генрі, Кортасара та Покальчука
Ну, тоді я - абсолютна жінка (всупереч наявності в мене чоловічих первинних та вторинних статевих ознак), бо вважаю латиноамериканську літературу найкращою й найперспективнішою після слов'янської.Мені найбільше імпонує Маріо Варґас Льоса - перуанський прозаїк, доробок якого представлений у нас, на жаль, лише перекладеним Покальчуком ще в 80-х "Зеленим домом", хоча насправді практично все ним написане є однаково варте уваги. Росіяни надрукували вже 6 або 7 його романів, останній з яких - "Свято козла" - несе на собі перші відбитки старечого маразму (як і остання книга Маркеса "Повідомлення про викрадення").
Борхес і Касарес, на мою думку, також не заслуговують такої зневажливої оцінки. Ну, а щодо Маркеса і (не знаю, чому автор саме його тут називає) бразильського соціаліста Жоржі Амаду, то вони справді досить суперечливі, але причина цієї суперечливості - значна переоцінка таланту й значення цих авторів. Маркеса намагалися зробити прапором постмодернізму, Амаду - пророком червоної латиноамериканської літератури, тим часом як вони навряд чи мали на увазі щось таке.
До речі, Маркес смертельно хворий
2003.01.14 | Shooter
Браніслав Нушич
Ім'я не дуже відоме в нас. Класик сербської літератури.Його твір намбер ван - Автобіографія. Супер повість. Стільки іронії і стьобу в порівняно короткому творі. Перечитував кожних років 5 (перший раз - десь в 15). Кожен раз подобалося, кожен раз відкривав для себе щось нове.
Однозначно варто занести в "список для обов'язкового читання"
P.S. Взагалі, сербська та інші південнослов'янські культури - явище без сумніву дуже цікаве.
2003.01.14 | Аля
Re: Спасибо, что вспомнили о Нушиче - поддерживаю!!!
Это книга моей юности: мы в классе записывались в очередь на ее прочтение. Как-то с друзьями читали вслух в троллейбусе, а сидевший неподалеку взрослый дядя хохотал с нами - и не заметил, как проехал две лишних остановкиКоль заговорили о сербах, напомню и о Милораде Павиче: как раз сейчас читаю "Пейзаж, нарисованный чаем".
2003.01.19 | Shooter
Ернст Гемінґвей
Хоч і бухав чорно, і трахав чорних кубинок немилосердно, і став гарним прикладом для Кобейна та леґіону, для мене Гемінґвей, мабуть, номер 1 минулого століття.Чому ж? Дуже рідко в мистестві вдається створити щось одночасно якісне, проте доступне для масового споживача. Причому, найлегше це робити в кіно, потім йде музика, а аж потім - проза. Гемінґвей знав як це зробити. Як написати монотонне довге оповідання - і отримати за це Нобеля. Або як в іншому оповіданні, короткому, описати рибалку. Методично, безпристрастно, простими реченнями. Проте читаєш - і розумієш, що кращоі рибалки - в житті не читав.
Багата колекція перекладів Гемінґвея украінською:
http://tech77.hypermart.net/g.html
2003.01.25 | Shooter
Патрик Зюскінд Парфюмер
Так і пишем - все разом і без знаків пунктуації.Одна з найсильніших постмодернових речей.
Все настільки виважено, скомпоновано, від'юстовано і підсвітлено, що вся повість справляє враження найкращих парфумів, створених головним героєм - ґеніальним покручем.
Перечитав би ще раз.
2003.01.25 | Пані
О! Ми з вами живимося з одного джерела!
Не те щоб це було неочікувано, еге ж? ;)На мене ця книга (здається під назвою "Запахи" у "Всесвіті" на початку 90х) справила настількі сильне враження, що я парфумами не могла користуватися кілька місяців! За емоційним впливом (на себе) я можу її порівняти тільки із "Степовим вовком" у юності.
Я сама б залюбки прочитала її знов, нажаль моя підшивка "Всесвітів" загинула десь в переїздах, а у продажу я її не бачила. Хто знає, чи видавалося воно окремою книгою?
2003.02.07 | Аля
Николай Фробениус: Каталог Латура,
или лакей маркиза де Сада.Прочитала пару дней назад взахлеб, захотелось поделиться.
Фробениус - норвежский писатель. Частично сюжет сопоставим с "Парфюмером": герой Зюскинда не имеет запаха, Латур лишен чувства боли - патологически "сдвинут" на анатомии. Убийства, препарирование мозга - поиски болевого центра... Время и место действия, как и в "Парфюмере" - ХYIII век, Франция.
На мой взгляд, "Парфюмер" органичнее, лучше стилизован. Но "Каталог Латура" тоже, несомненно, интересен. Философия + детективный сюжет.
Издан в 1996. В русском переводе вышел в изд-ве "Азбука", 2002.
2003.02.19 | кобіта_ergo_sum
Парфумер - забагато галасу, як на мене
Скільки чула про цей твір, мені уявлялося, щось дійсно складне й багате, змушує напружувати мізки. Уявлялося десь поміж Джойсом і Кафкою.Ну і який це постмодерн? І не пахне там постмодерном, вибач за каламбур! Річ приємна, але проста, як дерть! Крихітка Цахес селф мейд мен. У мене таке враження, що існує два різні "Парфумери" - один реальний, другий - уявлений, спровокований. І цей уявний зовсім інший за стилем, жанром, формою.
2003.02.25 | кобіта_ergo_sum
Про Павича, до речі...
Павич - то без розмов. До речі, Хозарський словник - класна штука, шкода, що вам не пішло. Втім, можна починати з інших речей, коротких оповідань, наприклад. Там увесь кайф розкривається доволі швидко, можна вловити, як міняється смисл від порядку прочитання. Я перше Дамаскіна читала, тому мені все інше надзвичайно легко пішло.До речі, панове, ми ж не будемо послизатися з вами на шкуринці від банану під назвою "постмодерн - це те, що подобається, а непостмодерн - те, що не подобається"? А?
2003.01.26 | Shooter
Семюель Беккет
Всі чомусь відразу згадують про "Чекаючи на Годдо" і "Стільці". В принципі, нічого так. Але щоб аж вищати від задоволення...Щоб вищати - треба читати What. То ще гірше/краще ніж Ґрінуей. Ніхєра не зрозуміло, проте страшенно цікаво. І хоч читалося то вже років з...багато, одним словом :), тому враження фраґментарні (як і сам той бздур), проте найбільше запам'яталось, мабуть, прийом автора "умовної розповіди". Коли думка починалася "От якби What...", далі розвивалися з 3-10 сторінок, після чого слідувала геніальна фраза "Але оскільки так не сталося, то..." - і події йшли зовсім в інший бік.
В принципі, для Беккета треба мати міцний шлунок, але чтиво того вартує.
2003.01.26 | Mary
Макс Фріш. Назву себе Гантенбайн, і інші
в оригіналі "Mein Name sei Gantenbein".Це до слова про "умовну розповідь" Беккета.
Нехай я кину свою кар'єру викладача філософії. Нехай моє нове ім'я буде Гантенбайн. А ще нехай я прикидатимусь сліпим...
Чудовий роман, де різні версії розповіді переплітаються в чудернацьке мереживо. Коли авторові не подобається, куди завела його фантазія, він повертається на кілька кроків назад, і продовжує подорож. Потім кидає її, починає в новому місці, повертається назад, стрибає в часі, в реальностях (а чи нереальностях) - аж до втрати реальності, аж до сумніву: а може він дійсно Гантенбайн, а потім знову - а може то все йому наснилося... Любов, зрада, сумніви, спогади, версії, дрібні подружні хитрощі ... Чудовий гумор, хоч і трохи сіруватий (чи то ліловий?) Спостереження і роздуми, фрази для цитатника.
Це одна з моїх най-най-най книжок. Одна з тих небагатьох книжок яку маю неймовірне бажання прочитати в оригіналі - тобто німецькою (коли дорвуся до читання художніх книжок, і підтягну призабуту німецьку.)
Інші повісті програють Гантенбайну (ІМНО тому що саме в Гантенбайні Фріш видається неповторним, самобутнім, дивним і заворожуючим.)
Homo Faber - більше нагадує мені "типових" евромериканських космополітів - щось середнє між Гемінгвеєм, Ірвіном Шоу та Фіцжеральдом. Із присмаком Фріша, звичайно, але лише з присмаком. Його можна прочитати із задоволенням, але якесь воно плоскувате.
Штіллєр - все-таки Фріш, але не такий барвистий і невимушений як Гантенбайн. Радше гіркувато-похмурий. З політичним підтекстом, з критикою бюрократій і бюргерства... Таке собі може дозволити хіба швайцарець.
Було ще кілька повістей і оповідання - вийшов був тритомник в російському перекладі десь підчас того видавницького буму в кінці 80х початку 90х. "Основа" видала гомофабера українською в кишеньковій серії.
Одним словом Фріш - діло! Читайте все! Особливо Гантенбайна.
Осьо ще Аля про Фріша цій самій темі:
http://maidan.org.ua/n/culture/1042568235
2003.01.26 | Mary
Мілан Кундера. Безсмертя.
Воно ж Immortality.Це не оповідання, а повість, чи може навіть роман. Читала англійською, тому про переклад нічого суттєвого не скажу.
Цікавий текст. Захоплює своїми переходами, галереями, закамарками. Несподіваними деталями, зрілою безсоромністю, разом із тим сонною котячістю. В ньому приємно блукати. Забуватися. Палити цигарку і потягувати з келішка щось солодкаво-терпке. Дрімати на сонці у вересні з книжкою в руках. Дійсно, часом є спокуса в такій розповіді жити (Shooter). Але разом з тим краще не зараз. Краще вчора. Або завтра. Або заходити в гості. Але якщо залишитися там назовсім, то стане сумно, або байдуже...
Рекомендую читати підчас відпустки - коли є час розтягувати задоволення, байдикувати, фантазувати...
2003.01.29 | Shooter
Зеновій Бережанський
Ага, як я всіх взув - ніхто і не чув про такогоСаме кумедне, що я про нього чув і читав. Проте не читав його творів.
Що ж це таке? Без сумніву - продовження традицій бурлеску Котляревського. В "18+" виконанні другої половини ХХ ст. Чи був він предтечею Подерев'янського? В сенсі "гри" - так. В сенсі стилістики і лексики - абсолютна відмінність. В той час, як пан Зеник був українським автором для українців, пан Лесь є українським автором для хахлів. Котрі радо впізнають себе, радімих, у його опусах і потішаються над тим щосили.
Без сумніву, обидва автори - талановиті люди. Тільки якщо підхід першого до сороміцької тематики був швидше "академічним", то Лесь - це суцільний стьоб і іронія над пробздівшим хахляцьким королівством (честь і хвала йому за це).
Шкода, що твір пана Зеника так і не був виданий. Принаймі, в Україні.
Дочекаємось?
2003.01.12 | Пані
З.Клиновецька "Страви й напитки на Україні"
(Писала для мовного форуму, потім зрозуміла, що воно і сюди піде).За що я люблю старі кулінарні книжки - за те, що вони дають беспосереднє "побутове" вічуття мови та життя тих часів. Колись на підставі відомого талмуду Молоховець я вперше зрозуміла на побутовому рівні рушійні сили революцій 1917 р. (я писала про це якось на форумі).
А от книжка, що вважається першою повноцінною українською поварською книгою, - З.Клиновецька "Страви й напитки на Україні"
(Київ-Львів, 1913) - дала мені багато саме мовних спостережень.
Це етнографічний твір, де авторка зберігає не тільки склад рецептів, але й мову. З огляду на широку географію рецептів, що покриває майже всю сучасну територію країни, це особливо цікаво. Рецепти страв подаються переважно саме народні, не панські, за складом вони доступні, дешеві та популярні й досі. За виключенням, мабуть, широко вживаного колись конопляного насіння (спробуйте дістати це зараз, дуже нетрівіальна задача, я вам кажу).
Багато страв є у широкому вжитку під іншими назвами. Моя свекров готує "рибні котлети" точно за рецептом з книжки, де вони називаються "січениками".
Ось для прикладу невеликий список нових та старих назв. Першою йде сучасна назва, другою - стара.
Рублені Котлети = Січеники, Товченики
Язик (свинячий, коров"ячий) = Лизень
Язички (випічка) = Облизні
Судак = Сула
Щука = Щупак
Скумбрія = Баламут
Тріска = Дорш
Млинці = Ляпуни
Желе = Драглі
Маринад = Меживо
Яєшня = Смажениця
Омлет = Пряженя
Цвітна капуста = Кучерява капуста
Томати = Баклажани *
Баклажани = Сині баклажани *
Яйця = Крашанки *
Пахта = Сколотина, Сколотини *
Зрази = Картопляники **
Шампіньйони = Печериці ***
* - Досі зберіглися у вжитку на Слобожанщині, в Харкові на ринку більшість зрозуміє правильно питання "Скільки за сині?" (тобто за сучасні баклажани), досить багато відгукуються і на "баклажани" в сенсі "томати". Причому це зберіглося і в російськомовній традиції.
** - В нашій родині вживаєтьсся саме "картопляники", натомість в кулінаріях та закладах харчування здебільшого - "зрази", я гадки не маю, звідки взялося оте "зрази", може хто знає?
*** - Печериці це й досі літературна норма, однак я зустрічаю багато людей, в тому числі і україномовних, що не знають цього слова, а знають тількі "шампіньйони".
Скрізь по тексту зустрічається пам"ятна з "Енеїди" форма - "до" замість "з", де "до" виступає як обернене - страва ДО приправи, а не навпаки. Як то - "свиняча голова до хріну", "галушки до печериць", "поребрина до підлеви", "гречана каша до молока". Такі назви страв зустрічаються поряд із сучасною нормою "нідлева до дичини", "гречана каша до борщу", а також "тараня з медом", "гарбуз з сметаною", тощо.
Ймовірно, що "свиняча голова до хріну" це старіша норма. До речі в книзі є рецепти майже всіх страв з "Енеїди".
Нерідко в книзі зустрічається тверде "ґ".
Біґос
Ґляґи (рубці, також сир ґляґаний)
Кочереґа (брюква)
Мамалиґа (на півдні - лемішка)
Шпараґи (спаржа)
Ґлей (вишнева смола)
Пуґачі, Макаґиґи (обидва - кулінарні вироби)
Хвиґи (фігі, інжир)
Миґдаль
Аґрус
Цікаво, що в сучасній нормі аґрус та ґлей зберігли тверде ґ, а мигдаль - не зберіг. (Навчальний правописний словник укр.мови за ред. Баранника та Руденка, Харків 1997).
В репринтному виданні книжки Клиновецької (Київ "Час", 1991) є сучасні коментарі, що розкривають походження багатьох слів (хто зараз знає, що таке "самокиш" чи "сита", а от прізвища похідні від цих назв, мабуть знайомі), а також регіональні розбіжності в назвах (альтернативні назви картоплі - "бульба" на Півночі, "ріпа" на Закарпатті).
Книгу особливо рекомендую чоловікам через велику кількість рецептів алкогольних напоїв (наприклад - автентичний рецепт спотикача). А з абсолютних хітів там є рецепт ніжинських огірків, цитату з якого я приберегла на закінчення:
"Ще дуже добре, коли кожен огірочок обгорнуть хріновим листочком".
Таке можна побачити тільки в оригінальному виданні, бо численні переспіви та переклади старовинних рецептів разом із автентичною мовою втрачають такі безцінні деталі!
(Мовні аспекти, як виникнуть, прохання обговорювати на мовному форумі - http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_mova&key=1042365179&first=&last= )
2003.01.26 | line305b
Лабиринт Отражений, Рыцари Сорока Островов, Принцесса..
Кто-нибудь читает Сергея Лукьяненко? Это из жанра фантастики - очень класс, желающим особенно рекомендуется Лабиринт - можно взять на либ.ру дав поиск - Лукьяненко. Лабиринт - это такой литературный вариант "Матрицы" которая кстати на Майдане недавно обсуждалась. В общем если вы дайвер, то можете по своему усмотрению погружаться и выгружаться из Дип-Тауна - это такой электронный мир внутри компьютеров, только благодаря изобретению одним украинцем программы-погружалки вы влетаете туда как бы в гипнозе, и поэтому получаете все ощущения полностью естественными... а если вы не дайвер, то выскочить из нереальности вы не можете - пока кто-нибудь не выключит компьютер.. и т.д...2003.01.26 | Роман ShaRP
О'Генрі
Один з тих авторів, кому мали б надати звання народного -- книги його не раз видавалися та перевидавалися. Вище Чучхе згадував про його, безумовно, цікавий роман "Королі й капуста", але я розкажу про його численні оповідання, -- саме вони прославили його як автора. Перелічувати їх усі -- це всеодно, що намагатися описувати скельця у калейдоскопі -- настільки вони різні за забарвленням та формою, місцем дії та персонажами (є, щоправда збірка з постійними героєм, це "шляхетний шахрай" Джефф Пітерс, що, можливо, став "прототипом" Остапа Бендера, і я б сказав, кращим прототипом) . Головне в усіх тих оповіданнях -- люди, їх характери та пригоди, дуже добрий гумор героїв і ситуацій, у які вони потрапляють, та кумедні звороти у яких все це описано. Але не все добра комедія, подейкуди автор торкається і кохання, і дружби, і зради, і бідності, і багатства, і вірності, і честі, трагедії -- усього, дрібного та великого, що властиво Людині. Саме Людяність, мені здається стала причиною того, що спіткала його твори дійсно народна любов. Читати рекомендується практично все та різне, бо чи не кожен незалежно від статі та віку може знайти щось своє. Я мрію якось купити О'Генрі у оригіналі, я знаю, що він є, продається у Києві ... але у свої тепер нечисленні візити на книжковий ринок ніяк не застану -- де не спитаю, його вже придбали позавчора2003.03.11 | Augusto
Класика хакерської літератури. Дуглас Адамс.
Автор The Hitchhikers Guide To The Galaxy серії та The Dirk Gently's Holistic Detective Agency серії. Як і всяка порядна англомовна література дуже важко перекладається, але книги Адамса просто блискучі.2004.03.30 | Енді
Ще про Адамса, хакерів та кузьок
The Hitchhiker's Guide To The Galaxy був також виданий у 1984 році
у вигляді інтерактивної книги - текстової гри
http://www.the-underdogs.org/game.php?gameid=3486
компанією Infocom
http://www.csd.uwo.ca/Infocom/
не без допомоги самого Дугласа Адамса.
Ця гра посідає високі місця у рейтингах кращих ігр усіх часів.
http://www.adventurecollective.com/features/feature-top10adventuregames-1.htm
Дуже рекомендую. Величезне задоволення. Гру (111 кб) безкоштовно можна завантажити за цим лінком.
http://www.the-underdogs.org/downloadfile.php?file=games/h/hitchhike/files/hitchhike.zip&id=3486
Емулятор для Windows (119 кб) лежить тут. ftp://ftp.gmd.de/if-archive/infocom/interpreters/zip/winf_05.zip
Інші емулятори викладені за цим лінком http://www.csd.uwo.ca/Infocom/interp.html
Існують інші ігри-"екранізації" пригодницьких книжок.
Interactive fiction дехто вважає окремим жанром літератури.
Згадуваний Minority Report, режисований Спілбергом, є екранізацією однойменного
оповідання американського фантаста Філіпа Діка. За мотивами іншого оповідання
We Can Remember It For You Wholesale
http://web.nwe.ufl.edu/~sfenty/Wholesale.html,
Поль Верховен, який зняв фільм про кузьок
(Згадати Все) зі Шворценегером.
Нажаль перекладів Діка українською я не бачив. Рекомендую почитати антиутопію "Людина у високому замку" та "Убік".
З укрмузу якось підсів на КОКУ РЕКОРДЗ, а особливо: Ігор Цимбровський, Цукор Біла Смерть
та завдяки альбому реміксів Марії Бурмаки вийшов на збірки SALE RECORDS та плиту Макса Чорного.
2003.04.08 | Правник
Кость Москалець "Вечірній мед"
Позаяк, на жаль, аз многогрішний щодо літератури не здатен складно пояснити, чому те подобається, а це - лайно, просто рекомендую. Згадайте Плачоєреміївську "Вона" та Віктороморозовський "Світлий нектар", з його ж, москальцовськими, текстами.2003.04.15 | Олег
Зоряна Мантія Павича
Читав хто-небудь? Гарна штука. Звичайна Павичева конструктивістська манера зробити роман із якого-небудь "підочного матеріалу", цього разу з гороскопу. Ніби вже й час набриднути такій манері, а ні, знаходиться щось неповторне щоразу, хоч і здається, що читаєш той самий роман (але не спочатку, а продовження!). І ще - цього разу диктат форми менший. Зате інтерактивність більша: в кінці тексту за допомогою інтернету читач може допомогти героям відшукати своє загублене кохання. Попри таку мелодраматичність - як завжди, дивні псевдоархаїчні прийоми, яскраві образи та дивакувата псевдоафористична мова. Видала львівська "Класика", "лише" за два роки по виході оригіналу. Тож наздоганяємо планетарний темпоральний контекст, уже майже наздогнали!2003.05.22 | кобіта_ergo_sum
Андрій Гарасим "Одні"
дочитала привезену з Ірпеня "Одні" Андрія Гарасима. Асоціації були то з П"ятьма п"єсами, то з Басаврюком ХХ - то не дивно, коли один жанр. А пришпильно те, що півкниги тривало враження, що я читаю "Подорож до країни суниць" для дорослих. Власне, на одному скелеті побудовано: персонаж "А" із звичного для нього світу "а" за допомогою посередника "Б" (сонячного зайчика/кубанця) перебирається до незвичного для нього світу "б", який поділений на групки, кожна зі своїм вивихом. На своєму шляху ДОДОМУ (хай герой і не повертається у свій час, але повертається на свою землю) "А" з кожної групки забирає по одній людині, яка, незважаючи на підпорядкованість "вивиху" свого міста (клану), виявляє найбільшу здатність до перевиховання (звісно, поступового й не без рецидивів) - сиріч прогресивність чи то пак гнучкість. Найбільш чіткі аналогії виникають між епізодами: клан аграріїв/місто заздр. Дорога неодмінно проходить через адміністративний центр "б" і кінцевою метою стає перетворення "б" за ідеалами "а".Мораль: Вчіться у автора. Крім Попелюшки тоже непогані казочки є
2004.03.21 | Георгій
Володимир Набоков. "Пнін"
Я прочитав цей роман Набокова минулим літом, в англійському оригіналі, і був надзвичайно вражений. Роман дуже естетський, примхливий, з величезним підводним шаром, і неймовірно цікавий також з точки зору мови. Написаний він був, здається, у 1951 чи 1952 році, пізніше перекладений на російську мову двома різними перекладачами (обидва переклади є на сайті Максима Мошкова, http://www.lib.ru, але я раджу всім, хто володіє англійською мовою, читати тільки оригінал - переклади зовсім не передають "родзинок" цієї книжки). Мова там іде про поневіряння російського професора-емігранта в Західній Європі та США в 1920-і - 1940-і роки, але не в хронологічному порядку - швидше, плямами і стрибками з однієї "єдності місця-часу-дії" в другу, чи третю, чи четверту. Головний герой роману, Тимофій Павлович Пнін, поступово розкривається перед читачем як набоковський ідеал людини - натура надзвичайно цілісна, без найменшої фальші чи претензії; це дивак-інтелігент, який присвячує все своє життя любові до зовсім не вартої тієї любові жінки і до її сина. Пнін у дуже великій мірі антипод толстовського Олексія Олександровича Карєніна; також весь роман, на думку деяких дослідників творчості Набокова, є відповіддю-антитезою на "сімейний роман" Льова Миколаєвича. Наприкінці роману в мене виникло почуття пристрасної естетичної любові до ТПП, почуття просто-таки польоту над землею (тому що є такі люди і є такі письменники). А з точки зору мови роман страшенно цікавий тому, що Набоков, для якого і російська, і англійська мови були однаково рідними, з величезною майстерністю передає маленькі недосконалості англійської мови людини, для якої ця мова - вивчена, а російська - рідна.2004.08.13 | Navigator
Вийшов, правда обмеженим тиражем (10 тис.) чотирьохтомник
Михайла Жванецького.Маю звичку на своїх книжках робити нігтем помітки на полях в тих місцях, де щось зацікавило.
Перечитую Жванецького зараз вдруге.
Дивлюсь - на полях вже суцільні канавки!
Рідкісний талант у нашого земляка.
Філософський.
От вже хто пам"ятник НАМ створив нерукотворний!
До речі.
Жванецький почав вставляти в мініатюри (насправді - максиматури) фрази по-українськи.
Написав, що сам з України - зі Жванця на Поділлі, де жили всі його предки. Живе пів-року в Одесі у щойно збудованому будинку.
І додав, що він заборгував Україні.
(Додам і я - як і ми всі)
2004.12.18 | Sean
Жадан. "Депеш Мод"
Жадан-прозаїк розписався. У сенсі - розійшовся і розходився у порівнянні з "Біг Маком". І у сенсі - розписався під власною автобіографією під заголовком "Intoxicated mаn" (Mick Harvey)Дуже класний текст. Настільки класний, що його не псує навіть загребельна післямова.
Харків варто полюбити хоча б за Жадана, Калєкцію та Бурмаку.
2004.12.20 | б-о ..
Харукі Муракамі . Кафка на Пляжі
Це ше один його шедевр. Прочитавши Полювання на овець, Денс-денс-денс, Норвежський ліс, Кінець світу..., На схід..-на південь..., Хроніки.... думається, що автор просто мусить виписатись і наступна його річ обов'язково стане муйнею. Не стала.Роман =Кафка на Пляжі= написано в 2002 році, з деталей тексту очевидно, що події відбуваються в наш час, в третьому тисячолітті. Але відголоски незмінно долинають з минулого - увесь цей твір, як і добра решта Харукіних речей побудований на містичних, психологічний, навіть почасти генетичний і фізичних апеляціях головних героїв до їх минулого. Як завжди - повного дрібниць і загадок, про яке можна безкінесчно говорити, а можна й таємниче змовчати.
Однією з оригінальностей цього роману в порівнянні з іншими речами цього японського чуда став напрочуд молодий вік головного героя - 15 років. Він мусить стати найкрутішим бо сам цього хоче. Він мусить вбити батька і переспати з сестрою і матір'ю - бо така його доля. Але йому необхідна підтримка, яку він знаходить в образі молодої жінки-гея, що працює бібліотекарем в місцевій елітній бібліотеці, куди Кафку (це тіпа такий псевдонім у нормального японського хлопчини) заносить та ж доля...
По інший бік дзеркала - підстаркуватий добрий недоумок, що вміє балакати з котами і каміння, вправляти кістки і викликати опади скумбрії. І має лише половину душі.
Як він пов'язаний з Кафкою? Звідки його дарування? Де ж друга половина?
Ну і ще безліч питань. І сюжет некислий - з одного боку - містичний, інтелектуальний, з іншого ж - цікавий і детективний.
Книга вартісна. Муракамі теж, хоч сумнівів щодо цього в мене не виникало ні до ні після прочитання його останньої речі...
2004.12.20 | Shooter
Богуміл Грабал. Вар'яти.
Гарні тексти. Такі соцреалістично-філософські.Єдина хиба, як на мене, - занадто Віня (Винничук каторий) "галицизував" переклад. Нам, "бандерам"
Anyway, як колись випаде вільна часина - порівняєм з ориґіналом.