Чи є в україні Поети?
06/05/2004 | otar
Поет
1. Автор літературних віршованих, прозових і драматичних поетичних творів. Той, хто оспівує, прославсяє що-небудь; співець, пісняр, піїт, бард, скальд, піїта, віршомаз. 2. Той, хто поетично сприймає дійність, поетично ставиться до навколишнього світу.
(Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.)
На певному етапі свого розвитку вірші пише майже кожна творча людина. Але навряд чи кожного, хто написав вірш, можна вважати поетом. Де закінчується "автор поетичного тексту" і починається, власне, Поет?
Є думка, що Поет - це той, чия сутність і спосіб життя є Поезія, а відтак він відмовляється робити будь-що інше, навіть для того, щоб заробити хліб насущний (тут на думку відразу спадає Роман Скиба). Крім того, неясно, як бути з "поетами, прозаїками... (...публіцистами, драматургами, журналістами etc.)" - а саме в такому форматі працює більшість наших відомих письменників. Чи можна визначити, хто з них є "більш поетом, ніж прозаїком"?
І взагалі, кого з українців можна назвати Поетом?
1. Автор літературних віршованих, прозових і драматичних поетичних творів. Той, хто оспівує, прославсяє що-небудь; співець, пісняр, піїт, бард, скальд, піїта, віршомаз. 2. Той, хто поетично сприймає дійність, поетично ставиться до навколишнього світу.
(Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.)
На певному етапі свого розвитку вірші пише майже кожна творча людина. Але навряд чи кожного, хто написав вірш, можна вважати поетом. Де закінчується "автор поетичного тексту" і починається, власне, Поет?
Є думка, що Поет - це той, чия сутність і спосіб життя є Поезія, а відтак він відмовляється робити будь-що інше, навіть для того, щоб заробити хліб насущний (тут на думку відразу спадає Роман Скиба). Крім того, неясно, як бути з "поетами, прозаїками... (...публіцистами, драматургами, журналістами etc.)" - а саме в такому форматі працює більшість наших відомих письменників. Чи можна визначити, хто з них є "більш поетом, ніж прозаїком"?
І взагалі, кого з українців можна назвати Поетом?
Відповіді
2004.06.05 | пан Roller
Re: Чи є в україні Поети?
otar пише:>
> І взагалі, кого з українців можна назвати Поетом?
пана Пушкина, он в Одессе жил.
Brgds
2004.06.05 | Георгій
Re: Чи є в україні Поети?
Я не зовсім згідний зі Скибою. Мабуть, є дуже нещасні люди, які відмовляються робити будь-що, крім як писати вірші, але вони все рівно не поети. Намагаються бути поетами, але в них не виходить. Думаю, що поета можна визначити як автора таких поетичних рядків, які вражають читача одразу, запам'ятовуються без найменшого напруження з боку читача як такі, що ні на які інші не схожі. "Февраль. Достать чернил и плакать." (Пастернак). "Не любишь? Не хочешь смотреть? О, как тьі красив, проклятьій!" (молода Ахматова). "Арфами, арфами золотими, розписними обізвалися гаї, самодзвонними" (ранній Тичина). "Коли копають картоплю, стигне вода у криниці" (пізній Рильський). "Де сірий тулуб вершика Богдана на золотому тлі софійських бань" (Кисельов). "Like a rolling stone" (Боб Ділан).2004.06.05 | Mary
Ну, в Скиби теж є рядки що запам'ятовуються відразу й зазавжди
"Привіт, маленька, здрастуй, я пішов""А що не писав - вибачай, моя пташко"
"Я такий як сто літ назад, я такий як століт убік"
Можна ще цитувати й цитувати...
Однак я не думаю, запам'ятовуваність поетичних рядків може бути критеріїм. От і "бєлиє рози" й "харашо, всьо будєт харашо" запам'ятовуються відразу, надовго, і спробуй їх з голови вигнати, однак навряд чи їх назвемо "поезією".
2004.06.05 | Георгій
Маєте радіостанцію! :)
Дійсно, кітч теж запам'ятовується одразу і надовго...2004.06.05 | Правник
Про маленьку та про сто літ - кльово (-)
2004.06.05 | Mary
І в інших є рядки, що запам'ятовуються:
"сидить поет над рікою, огірка поволі їсть. Небо синє знов, немов ультрамарина, розмріяна дівчина марить про любов.""я зійшов напівдорозі, і поплівся навмання, може стріну по дорозі десь рожевого коня."
"краще я буду квашеною капустою"
2004.06.05 | Mary
Re: Чи є в україні Поети?
otar пише:> Є думка, що Поет - це той, чия сутність і спосіб життя є Поезія, а відтак він відмовляється робити будь-що інше, навіть для того, щоб заробити хліб насущний (тут на думку відразу спадає Роман Скиба).
Так виглядає, що критерії "способу" життя як тест на "поетність" не дуже працює. Всенсі, що будь який фанатичний графоман, що тиняється без роботи бо він "віршує", бо він вирішив, що він "поет", є більшим поетом аніж "поети, прозаїки, і т.д." навіть якщо вони дійсно добру поезію пишуть. І дійсно, більшість із тих, кого ми би назвали справжніми поетами, писали не лише поезію, і не були скибоподібними "відсторонено-блаженними". (Знову ж таки, я не кажу, що Скиба не поет, просто кажу, що його спосіб життя - не критерій.)
Тобто я би казала, що критерієм на поетичність буже бути не так "спосіб життя" чи особа поета, як "якість поезії". Це чимось ближче до позиції Георгія, хоч і з ним я не погоджуюся. Зрозуміло, що "особа" поета і навіть спосіб життя нерозривно пов'язані із його поезією, однак, на мою думку, критерії на справжність поета слід шукати серед сутнісних ознак, тобто таких, які прямо впливають на "якість", "автентичність", і т.д. поетичності.
Що це за ознаки - ще не знаю.
Осьо з Гайдегера для роздумів:
"Чим поетичнішим є поет - чим вільнішим (тобто відкритішим і готовим до непередбаченого) його "казання" - тим більшою є чистота, з якою він піддає те, що він каже, ще ретельнішому слуханню." (“…dichterisch wohnet der Mensch…”)
2004.06.05 | Сонце_у Вокалі
Re: Чи є в україні Поети?
Походіть по справжніх українських сайтах, і почитайте їх твори, тоді стане щось зрозуміло:www.virshi.kiev.ua
www.literatura.iatp.org.ua
www.marynka.kominet.ru
www.poes.by.ru
www.poetyka.uazone.net
2004.06.05 | Mary
А по суті є що сказати?
Навіщо ходити по сайтах?Чим ці сайти "справжні", і які сайти "несправжні" й чому?
Чиї твори треба читати?
Навіщо читати "їх" твори?
Що "щось" стане зрозуміло?
І що такого розумного ви запропонували?
Сонце_у Вокалі пише:
> Походіть по справжніх українських сайтах, і почитайте їх твори, тоді стане щось зрозуміло:
>
> www.virshi.kiev.ua
>
> www.literatura.iatp.org.ua
>
> www.marynka.kominet.ru
>
> www.poes.by.ru
>
> www.poetyka.uazone.net
2004.06.05 | Mary
І ще з Гайдегера:
"Поети - це смертні, які, ревно співаючи про бога вина, чують слід богів-біженців, залишаються на сліду богів, і таким чином висліджують для своїх кревних смертних шлях до повороту [зміни]... Бути поетом в нужденний [позбавлений богів] час означає: доглядати, співаючи, слід богів-біженців." (Wozu Dichter?)Інтерпретація - поети мають чутливі вуха, вони здатні почути "послання" про майбутнє, здатні оголосити зміну епохи. Вони мали би бути здатними вийти за межі, якими обмежена теперішня ситуація, відчути і проголосити інший стиль (спосіб) життя, інше розуміння світу.
До певної міри, здатність бути шлагбаумом - перший крок ставання поетом
2004.06.05 | Горицвіт
Не поет, хто забуває про тяжкі народні рани
Тобто соціальна залученість Поета – входить в критерій?2004.06.06 | Георгій
Думаю, що ніяк не входить
Завжди було скільки завгодно чудових поетів, які, можливо, і пам'ятали про страшні народні рани як приватні особи, але в своїй поезії ніяк цю свою пам'ять не відобразили.2004.06.06 | Горицвіт
щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани
Мається на увазі поведінка Поета. Тобто незалежно які тексти людина пише, але коли вона негідно поводиться (скажімо, служить антинародному режиму), то не може вважатися Поетом. Оберненої залежності, ясно, нема: за правильну поведінку саму по собі не назвемо людину Поетом.2004.06.06 | Георгій
Езра Паунд служив Муссоліні, Пушкін - Миколі Першому...
... і не перестали вони від цього бути поетами.2004.06.06 | otar
Отже, Борис Олійник - точно не поет :)
Борис Олійник - один із найзавзятіших наших комуняк і справді одіозна в політичному плані особа - в той самий час один із найвідоміших із поетів "того часу", що лишилися в живих. Ось питання...2004.06.10 | Nemo
Борис Ілліч - Поет з великої літери
Навіть якщо мені не подобаютсья його погляди, я схиляю голову перед силою його поезій. Не зкурвився хоч один із старої гвардії.МАРШ 5 КОЛОНИ
Де ви днесь, панове коммутанти -
Видатні міняйли прапорів?
На яку адресу вам писати,
Між яких ловити прапорів?
Кажуть в радикалів грають нерви,
Коли ви, впадаючи у шал,
Пієте натхненно "Ще не вмерла",
Як учора - Інтернацьонал".
Кажуть, ви тепер б"єте поклони
Так же ревно, як у ті часи
Били у церквах святі ікони
І сукали дулі в небесі.
Гей, пильнуйте, хлопці-радикали -
В комутантів незмінима суть:
Нас вони учора продавали,
Вас вони узавтра продадуть.
Спогадаймо пору незабутню,
Як вони в сервпневу зорепадь
Обміняли зірку п"ятикутню
На місця в колоні нумер п"ять.
І вони ж, як дійде до порубу, -
Не змигнувши оком, без сум"ять
Обміняють вашого тризуба
На місця в колоні нумер п"ять.
Голубаво-жовті і червоні,
Чуєте: під маршів перегуд
Комутанти п"яої колони
Продаватись весело ідуть!
І, піднявши заздоровні чари,
Як тоді, в серпневу зорепадь,
Їх вітають радо яничари, -
Запасні колони нумер п"ять!
А тепер - хором: -
Голубаво-жовті і червоні,
Чуєте: під маршів перегуд
Комутанти п"ятої колони
З яничарами навперегони
Україну на торги ведуть!
Борис ОЛІЙНИК
2004.06.10 | Георгій
Мені значно більше подобається Аполінарій Вільгельмович
Sous le pont Mirabeau coule la SeineEt nos amours
Faut-il qu'il m'en souvienne
La joie venait toujours aprиs la peine.
Vienne la nuit sonne l'heure
Les jours s'en vont je demeure
Les mains dans les mains restons face а face
Tandis que sous
Le pont de nos bras passe
Des йternels regards l'onde si lasse
Vienne la nuit sonne l'heure
Les jours s'en vont je demeure
L'amour s'en va comme cette eau courante
L'amour s'en va
Comme la vie est lente
Et comme l'Espйrance est violente
Vienne la nuit sonne l'heure
Les jours s'en vont je demeure
Passent les jours et passent les semaines
Ni temps passй
Ni les amours reviennent
Sous le pont Mirabeau coule la Seine
Vienne la nuit sonne l'heure
Les jours s'en vont je demeure
2004.06.16 | Бегемот Замбезький
Ось переклад Аполінера
МІСТ МІРАБОГійом Аполінер
Сена тече під мостом Мірабо,
Наші кохання відходять.
Їх пригадать, чи про те, що любов
після печалі приходить?
Падає ніч - ранок нового дня,
Зміниться все, та не змінююсь я.
Взявшись за руки, гамуючи дух,
Хвилю води відчуваєм,
Що під мостом наших з'єднаних рук
З вічності нас споглядає.
Падає ніч - ранок нового дня,
Зміниться все, та не змінююсь я.
Плине любов, як повільна вода,
Плине кохання, відходить.
Як же повільно сплинає життя!
Мрія ж раптово захопить.
Падає ніч - ранок нового дня,
Зміниться все, та не змінююсь я.
Не повернуться ні час, ні любов,
Тижні за днями минають,
Сена тече під мостом Мірабо,
Наше кохання змиває.
Падає ніч - ранок нового дня,
Зміниться все, та не змінююсь я.
Примітка перекладача. В тексті
Аполінера повністю відсутня пунк-
туація. Це зроблено для того, що-
би читач міг вкласти у вірш такий
зміст, який йому більше до вподо-
би.
Переклад Бегемота Замбезького
15.06.2004
http://krainachudes.com
2004.06.16 | Георгій
Дякую! А Едгара Алановича перекладете?
Once upon a midnight dreary, while I pondered weak and weary,Over many a quaint and curious volume of forgotten lore,
While I nodded, nearly napping, suddenly there came a tapping,
As of some one gently rapping, rapping at my chamber door.
`'Tis some visitor,' I muttered, `tapping at my chamber door -
Only this, and nothing more.'
Ah, distinctly I remember it was in the bleak December,
And each separate dying ember wrought its ghost upon the floor.
Eagerly I wished the morrow; - vainly I had sought to borrow
From my books surcease of sorrow - sorrow for the lost Lenore -
For the rare and radiant maiden whom the angels named Lenore -
Nameless here for evermore.
And the silken sad uncertain rustling of each purple curtain
Thrilled me - filled me with fantastic terrors never felt before;
So that now, to still the beating of my heart, I stood repeating
`'Tis some visitor entreating entrance at my chamber door -
Some late visitor entreating entrance at my chamber door; -
This it is, and nothing more,'
Presently my soul grew stronger; hesitating then no longer,
`Sir,' said I, `or Madam, truly your forgiveness I implore;
But the fact is I was napping, and so gently you came rapping,
And so faintly you came tapping, tapping at my chamber door,
That I scarce was sure I heard you' - here I opened wide the door; -
Darkness there, and nothing more.
Deep into that darkness peering, long I stood there wondering, fearing,
Doubting, dreaming dreams no mortal ever dared to dream before
But the silence was unbroken, and the darkness gave no token,
And the only word there spoken was the whispered word, `Lenore!'
This I whispered, and an echo murmured back the word, `Lenore!'
Merely this and nothing more.
Back into the chamber turning, all my soul within me burning,
Soon again I heard a tapping somewhat louder than before.
`Surely,' said I, `surely that is something at my window lattice;
Let me see then, what thereat is, and this mystery explore -
Let my heart be still a moment and this mystery explore; -
'Tis the wind and nothing more!'
Open here I flung the shutter, when, with many a flirt and flutter,
In there stepped a stately raven of the saintly days of yore.
Not the least obeisance made he; not a minute stopped or stayed he;
But, with mien of lord or lady, perched above my chamber door -
Perched upon a bust of Pallas just above my chamber door -
Perched, and sat, and nothing more.
Then this ebony bird beguiling my sad fancy into smiling,
By the grave and stern decorum of the countenance it wore,
`Though thy crest be shorn and shaven, thou,' I said, `art sure no craven.
Ghastly grim and ancient raven wandering from the nightly shore -
Tell me what thy lordly name is on the Night's Plutonian shore!'
Quoth the raven, `Nevermore.'
Much I marvelled this ungainly fowl to hear discourse so plainly,
Though its answer little meaning - little relevancy bore;
For we cannot help agreeing that no living human being
Ever yet was blessed with seeing bird above his chamber door -
Bird or beast above the sculptured bust above his chamber door,
With such name as `Nevermore.'
But the raven, sitting lonely on the placid bust, spoke only,
That one word, as if his soul in that one word he did outpour.
Nothing further then he uttered - not a feather then he fluttered -
Till I scarcely more than muttered `Other friends have flown before -
On the morrow will he leave me, as my hopes have flown before.'
Then the bird said, `Nevermore.'
Startled at the stillness broken by reply so aptly spoken,
`Doubtless,' said I, `what it utters is its only stock and store,
Caught from some unhappy master whom unmerciful disaster
Followed fast and followed faster till his songs one burden bore -
Till the dirges of his hope that melancholy burden bore
Of "Never-nevermore."'
But the raven still beguiling all my sad soul into smiling,
Straight I wheeled a cushioned seat in front of bird and bust and door;
Then, upon the velvet sinking, I betook myself to linking
Fancy unto fancy, thinking what this ominous bird of yore -
What this grim, ungainly, gaunt, and ominous bird of yore
Meant in croaking `Nevermore.'
This I sat engaged in guessing, but no syllable expressing
To the fowl whose fiery eyes now burned into my bosom's core;
This and more I sat divining, with my head at ease reclining
On the cushion's velvet violet lining that the lamp-light gloated o'er,
But whose velvet violet lining with the lamp-light gloating o'er,
She shall press, ah, nevermore!
Then, methought, the air grew denser, perfumed from an unseen censer
Swung by angels whose faint foot-falls tinkled on the tufted floor.
`Wretch,' I cried, `thy God hath lent thee - by these angels he has sent thee
Respite - respite and nepenthe from thy memories of Lenore!
Quaff, oh quaff this kind nepenthe, and forget this lost Lenore!'
Quoth the raven, `Nevermore.'
`Prophet!' said I, `thing of evil! - prophet still, if bird or devil! -
Whether tempter sent, or whether tempest tossed thee here ashore,
Desolate yet all undaunted, on this desert land enchanted -
On this home by horror haunted - tell me truly, I implore -
Is there - is there balm in Gilead? - tell me - tell me, I implore!'
Quoth the raven, `Nevermore.'
`Prophet!' said I, `thing of evil! - prophet still, if bird or devil!
By that Heaven that bends above us - by that God we both adore -
Tell this soul with sorrow laden if, within the distant Aidenn,
It shall clasp a sainted maiden whom the angels named Lenore -
Clasp a rare and radiant maiden, whom the angels named Lenore?'
Quoth the raven, `Nevermore.'
`Be that word our sign of parting, bird or fiend!' I shrieked upstarting -
`Get thee back into the tempest and the Night's Plutonian shore!
Leave no black plume as a token of that lie thy soul hath spoken!
Leave my loneliness unbroken! - quit the bust above my door!
Take thy beak from out my heart, and take thy form from off my door!'
Quoth the raven, `Nevermore.'
And the raven, never flitting, still is sitting, still is sitting
On the pallid bust of Pallas just above my chamber door;
And his eyes have all the seeming of a demon's that is dreaming,
And the lamp-light o'er him streaming throws his shadow on the floor;
And my soul from out that shadow that lies floating on the floor
Shall be lifted - nevermore!
2004.06.06 | Поляк
Цей алгоритм не підійде.
На жаль, талант поета та його громадянська позиція не завжди можуть збігатися. Інакше за вашою логікою, пане Горицвіте, вийде, що Микола Руденко, коли очолював компартійну організацію Спілки Письменників України, поетом не був, а щойно очолив Українську Гельсиньку Групу, то поетом став.З Драчем ще веселіше. Спочатку був поетом(бо навіть вищої освіти не має), потім став парторгом СПУ-поетом бути перестав. Потім очолив Народний Рух-поетом знов став, потім пішов на співпрацю з діючою владою-очолив Комітет з Держтелерадіо, тобто поетом бути перестав. Зараз у "Нашій Україні"-тобто знов став поетом.
2004.06.05 | holirom
Re: Чи є в україні Поети?
Поетом можеш ты не быть, но гражданином быть объязан.Ось вся сіль, а хто такий поет, та само як і прозаік, так само як і драматург - не так важливо. Це для себе кожен сам має вирішити. Цей мені подобається - поет (якщо для когось в житті важливі матюки - то поетом може бути той хто красиво трьохповерхово матюкається). Стиль життя тут ні до чого, бо і в графомана і в справжнього поета (розділ відносний) - немає гривні
2004.06.06 | Roo
Re: Віталій Квітка
Що це вас, Отаре, на таку провокацію потягнуло?Якщо питаєте, мій варіант відповіді - Квітка.
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_culture&trs=0&key=1076250909&first=1078296986&last=1076492151
2004.06.10 | пан Roller
У гаю злився, в аріях птиць, це їему канае пиздиц.
У гаю злився, в аріях птиць,Як у ваннах думок,
Білі, тривожні звуки конають,
Конай же, дух,
Купай тіло в тривожних
Спалахах крильць мух.
Brgds
2004.06.07 | Грізлічук
Поет починається там, де закінчується графоман (-)
2004.06.10 | Горицвіт
Дивіться, там велика буква
Не просто поет, а Поет. Бо поет з маленької букви (звичайний поет) – це, напевно, людина, яка пише якісну поезію (про критерії якісної поезії можна сперечатися окремо).Але Поет – це щось значно більше.
2004.06.10 | Олесь Бережний
Дивіться, там маленька буква
Не просто Україна, а "україна". Бо Україна з великої літери(звичайна країна) - це, напевно, країна, де панує корумпований олігархічний режим (про критерії корумпованості й олігархічності можна сперечатися окремо).
Але "україна" - це щось значно нижче й ниціше.
Горцвіт пише:
>Не просто поет, а Поет. Бо поет з маленької букви (звичайний поет) – це, напевно, людина, яка пише якісну поезію (про критерії якісної поезії можна сперечатися окремо).
>Але Поет – це щось значно більше.
otar пише:
>Чи є в україні Поети?
2004.06.10 | Ображений Бегемот
Мене щиро дивує ігнорування в цій гілці творчості відомого
українського інтернет-поета Бегемота Замбезького!http://krainachudes.com
2004.06.16 | Святослав
Re: Чи є в Україні Поети?
Панове, гріх забувати, що слово УКРАЇНАЗ А В Ж Д И пишеться з Великої літери !
Так само, як і Шевченко !
Прошу власника сайта терміново виправити прикру помилку.
Святослав.
2004.06.17 | Марк Добкін
Все це - фігня! Але в Україні є Шевченко Ліна І Цибулько!
2004.06.17 | Микола
А то ще й які є!
Я вже розміщував цей матеріал на форумі "Майдану", але на цій гілці він стане, на мою думку, більш доречним.СТИХОЛОЖЕСТВО
Поэт в столице больше, чем поэт, – он Мэра вдохновенный воспеватель!
В школьные библиотеки Киева поступил поэтический сборник, прославляющий мэра Александра Омельченко и других выдающихся деятелей украинской современности.
Из всех экстазов, недоступных простым смертным, главными являются наслаждение властью и громкой грубой лестью. И в искусстве льстить начальству пределов не бывает.
На этот раз отличились следующие товарищи. Депутат Киевского горсовета Александр Кондратьев, поспособствовавший выходу в свет поэтического сборника, о чем свидетельствует его портрет - сразу на форзаце. Некто поэт и член Национального союза писателей А. Костецкий, рекомендовавший опубликовать эту книжку. Некие товарищи из сферы просвещения, разместившие тираж по киевским школьным библиотекам. Ну и, разумеется, сама автор сборника «Барви Украины» Надежда Суховец.
Трудно сказать, из какой «иппокрены» хлебнула автор вдохновения и в какое место ударил ее копытом Пегас. Но стихи удались – такие теплые, домашние, как пирожки.
Открывающий сборник стих обладает волшебным свойством: прочитав первую строфу, невозможно удержаться от зудящего соблазна «добить» книжку в один присест (благо, в ней чуть менее 60 страниц «брошюристого» формата).
Называется стих «Початок Незалежності – 1991 рік»:
«296 народних депутатів,
хоча було 330 мандатів
борются за правду у Верховной Раді,
за народну владу на сесійній пленумаді...»
Но основное содержание сборника – не политические баталии. Основная тема – «любовь» к Киеву и восхищение теми, кто верховодит в городе (вперемежку с восторженными зарисовками легко узнаваемых объектов).
«В нашім Київськім вокзалі
Красота у кожнім залі
І як небесна і земна
Чарує сяйвом всіх вона».
(Стихотворение «Київский вокзал»)
Некоторые свои произведения автор почему-то называет «народными песнями»:
«Круг мерседеси й тайоти
тротуари заполонили...
Що це у них є – ми не проти,
Хоч видно за що їх купили»
Но, очевидно, не из-за этого «фольклора» депутат Киеврады Кондратьев «способствовал» печати сборника и «тиснул» в него свое фото. Хотя и его достоинства вполне отражены в книге, есть даже развернутый портрет (правда, словесный) мецената:
«…вуха кращого єкономиста,
зачіска молодого скромниста...
Це Олександр, Шура, Саша,
Це КОНДРАТЬЄВ – гордість наша!
Це депутат Київради –
Ми йому безмежно раді!!!»
Кто такие «мы», не уточняется, а в других произведениях г-жа Суховец выступает уже как голос всего киевского народа:
«Привітання киянами київского міского голови Олекандра Омельченка – 19.06.1999 р.»
«Хочь різно дебатували, -
О. Омельченка зібрали
І вже таки докорінно,
бо працює навідмінно!!!
Та офіційне джерело
Міськдержадміністраціїї
То ж досконально довело:
Не буде більш руйнації!»
Тут же – на соседней странице – еще стихи о том же персонаже («Олександр Омельченко - мер» называется):
«В нашій незалежній Україні
у казковім Києві-Герої
Олександр Омельченко є нині –
Він оберігає всіх покой...
Оберіг – це його турбота
Про єлектро и про газ.
Щоб не в когось була «Тайота»,
А ще краща і у вас...
Це ж Омельченко про все –
Щастя й радість всім несе».
Разумеется, не обошлось и без главного виновника и гаранта радостного бытия киевлян:
«Але ж є тверда надія
всіх на казковий рай...
Щоб збулась мрія – Л. Кучму знову обирай!!!»
Правда, стихотворение датировано 2000-м годом, потому не вполне ясно, куда предлагает поэтесса выбирать Кучму.
Естественно, если человек обладает редким даром так любить начальство, то он и родную милицию воспоет похлеще Маяковского и братьев Вайнеров. Стихотворение «В МВС»:
«Я полковника зустріла
в службовому кріслі
і душа заговоріла
про секретні мислі.
Зріст велетенський його
Та фіалкови очі –
Забрали серця мого
Спокій як дівочий...»
В общем, настоящий полковник попался Надежде Суховец в «служебном кресле»…
Но даже МВД далеко до такой славной структуры, как Печерский районный совет Киева:
«Хай живее Печерська Рада –
душі нашої відрада!
Її найкращій ГОЛОВА –
Щоб як копiєчка нова
Й наче дубок молодий був,
Й про нас ніколи не забув...
І Печерські депутати
Наче рідні батько й мати...»
Но наибольшего воспитательного эффекта автор достигает в стихотворении «В пам’ять Т.Г. Шевченка», датированном 9 марта 2001 года. Именно в этот день яростного противостояния оппозиции и режима автор поняла высоту предназначения поэта вообще и Шевченко в частности. Разговаривая с памятником Тарасу Григорьевичу, Надежда Суховец напоминает ему:
«Сам Президент тобі вклонився»
Вот какой литературой школьникам столицы «прививают любовь» – то ли к вокзалу, то ли к Кучме с мэром Омельченко.
Егор НЕХЛЮДОВ
16 июня 2004. 14:05
З сайту http://obkom.net.ua