06/08/2004 | lopuh

Либонь, уже десяте літо,
Як людям дав я „Кобзаря”,
А їм неначе рот зашито,
Ніхто й не гавкне, не лайне,
Неначе й не було мене.
Т.Шевченко.
Нещодавно у Кременчуці було відкрито пам’ятник Т. Г.Шевченку. Хотів поділитися з шановним панством деякими враженнями і думками з приводу події. Якщо коротко описати церемонію відкриття, то пригадуються слова Мих. Зощенка- ...і все так чинно,
благородно... А як же інакше, якщо ментів і ДБешників більше ніж запрошених на церемонію. Кажуть- мало інформації було про подію. Особисто у мене склалося враження
що влада була заінтересована спустити подію, так би мовити „на гальмах”. Здається парадоксальним, але –факт: Шевченка навіть мертвого бояться. Чим ще можна пояснити
що у такому місті, як наше не знайшлося гарної дівчини чи козака щоб прочитати як слід
бодай віршика Кобзаря. То була ганьба, а не декламація. Я вже був хотів сам вийти почитать, так дуже вже щільний був кордон... Зате пожежна машина і воронки були
напоготові, ніби терористи планували підпал монументу. Були, звичайно, козаки у шароварах та жупанах, але якось поодаль, ніби небажанні гості на чужому святі. Зате агітаторів за Ющенка та батьків міста було добре видно. Під кінець церемонії піднявся вітер, що зкидав з постаменту квіти, ніби сама природа протестувала проти такого ганебного ”вшанування”. І було соромно відчувати на собі важкий погляд Тараса, а у
вухах лунало:” Нема кому розкувати, Одностайне стати За євангеліє правди, За темнії
люде! Нема кому! боже! боже! Чи то ж і не буде?” Післямова
Ні, вже не буде з нас поетів,-
Пегаса, бач, не осідлать,
Чи СбУ вкоротить віку,
Або–ж менти, ..... мать!

(Роздуми, після дактилографії, та підписування порожніх протоколів.
Добре, цього разу не били, ба, навіть гроші не відібрали !)