Василь Слапчук. Сліпий дощ.
06/30/2004 | Олесь Бережний
Хтось має щось сказати про одну зі Слапчукових шістнадцятьох? То кажіть, не соромтеся!
З цитат, поданих нижче, можна зрозуміти, що новий роман є жа-ахливо за-ахоплюючим чтивом! Чи не так? Цікаво почути враження в-першу чергу тих, хто вже читав.
"АВТОР п’ятнадцяти поетичних і прозових книг Василь Слапчук представляє читачеві новий роман. У центрі подій – вовкулака та серійний убивця..."
"Розпочинається твір брутальною сценою..."
"...убиває не лише з метою отримати сексуальне задоволення."
"Перипетії цього роману зацікавлять шанувальників чтива із садо-мазохістським ухилом."
"...на читача чекає безліч карколомних пригод."
"...Сенс життя – це кайф. І кожен ловить його, як уміє. Кайф – це і є життя, все решта – мура”, – такий невибагливий месидж цієї книги."
"...Ціна – 12,50 грн."
------------------------
Джерело знайдете ось тут- http://www.gazeta.lviv.ua/2004/06/30/NewspaperArticle.2004-06-29.5912
З цитат, поданих нижче, можна зрозуміти, що новий роман є жа-ахливо за-ахоплюючим чтивом! Чи не так? Цікаво почути враження в-першу чергу тих, хто вже читав.
"АВТОР п’ятнадцяти поетичних і прозових книг Василь Слапчук представляє читачеві новий роман. У центрі подій – вовкулака та серійний убивця..."
"Розпочинається твір брутальною сценою..."
"...убиває не лише з метою отримати сексуальне задоволення."
"Перипетії цього роману зацікавлять шанувальників чтива із садо-мазохістським ухилом."
"...на читача чекає безліч карколомних пригод."
"...Сенс життя – це кайф. І кожен ловить його, як уміє. Кайф – це і є життя, все решта – мура”, – такий невибагливий месидж цієї книги."
"...Ціна – 12,50 грн."
------------------------
Джерело знайдете ось тут- http://www.gazeta.lviv.ua/2004/06/30/NewspaperArticle.2004-06-29.5912
Відповіді
2004.07.01 | svarga
Сліпий дощ. Руками й ногами голосую з_а.
в романі справді вистачає матеріалу як для роздумів чительникав тексті ’провисає’ зовсім мало. за рейтингом ’провисання’ він поступається Солодкій Дарусі, але обганяє 12 обручів. кажуть, у Сучасності скоро надрукують новий роман Слапчука, якийсь СКЛАДНИЙ, що його не взялося друкувати видавництво. поживем - побачим. адже він так вдало дебютував, що, може, й справді наступний твір може не дотягти
2004.07.02 | Roo
Я читав. Гівно, вибачте на слові.... (-)
2004.07.02 | Roo
Re: Ясна річ, лайка!
Тому що, не слід плутати одну з жалюгідних спроб видати "популярне чтиво" за артефакт, за подію українського літературного життя. Написана газетною мовою книжка "про маньяка", у якій герой з самого дитинства виявляє свої ненормальні й гидкі якості, не може претендувати ні на що більше, як: або на спекулятивну відомість (сумнозвісний український підхід до дешевої писанини з прицілом зробити з неї "український бестселлер"), або на лайку з боку нормального читача, для якого вартість, яка полягає лише в україномовності автора не є власне універсальною вартістю.Інколи хочеться вигукнути: кого ви хочете надурити? кому хочете запудрити мозки? Людям, які з дитинства читали на кілька щаблів вищі твори, ніж сучасне лайно а-ля Донцова та іншу продукцію видавництва "Ексмо" та інший палп фікшн? Хіба що - ой леле! - вони написані не українською! А тут що? Бальзам на нацменську душу? Прорив мовного бар'ру? Ну, то й читайте й вихваляйте їх самі! Ті, хто береться друкувати подібне у компанії з тими, хто до таких письменників чомусь вирішив поставитися серйозно. Причім, у більшості випадків наступаючи на горлянку власному смакові та уявлення про літературну цінність.
У генделиках Академмістечка з вуст питущих інтелігентів можна за невеликі гроші (вартість кави чи сто грамів дешевої горілки) послухати історії, які на дві голови вище від писанини провінційних підстаркуватих журналістів, які з усією серйозністю пропонують свій надолугий наратив.
До тих, хто не вважає гіперметою української словесності та культури створення "бестселера українською", тих, хто плювати хотів на кокотюшині ігрища жаб, маньяків Слапчука, героїв самодіяльних літераторів від "коронації слова", хто плювати хотів на "гендерні штудії" антиеротичних філологінь, кому начхати на шкурні інтереси бізнесменів та паразитів від культури та літератури; до тих достойників це моє палке послання!
2004.07.02 | Олесь Бережний
Спроба вирватися з екскрементальності дефекального наративу
Шановне Roo, ось тепер зрозуміло, до шанувальників якого саме чтива Вас НЕ варто зараховувати. ("Перипетії цього роману зацікавлять шанувальників чтива із садо-мазохістським ухилом.") І приємно також, що спромоглися на майже рецензію - це окрім чи пак на додаток до того двоскладового іменника, якого важко знайти по тлумачних словниках.А з іншого боку, що Ви самі вважаєте "за подію українського літературного життя"? Будь ласка, не соромтесь називати авторів, назви книжок, подавати посилання тощо.
Roo пише:
> ... не слід плутати одну з жалюгідних спроб видати "популярне чтиво" за артефакт, за подію українського літературного життя.
Зі щирою повагою,
завжди Ваш палкий достойник - Олесь
Roo пише:
> До тих, хто не вважає гіперметою української словесності та культури створення "бестселера українською", тих, хто плювати хотів на кокотюшині ігрища жаб, маньяків Слапчука, героїв самодіяльних літераторів від "коронації слова", хто плювати хотів на "гендерні штудії" антиеротичних філологінь, кому начхати на шкурні інтереси бізнесменів та паразитів від культури та літератури; до тих достойників це моє палке послання!
2004.07.04 | Roo
Про різні події та явища в літературі та біля неї
Олесь Бережний пише:> А з іншого боку, що Ви самі вважаєте "за подію українського літературного життя"? Будь ласка, не соромтесь називати авторів, назви книжок, подавати посилання тощо.
Українське літературне життя має аж надто багато ознак ходи зачарованим колом. Зважаючи на те, що ним, цим життям, цікавиться порівняно невеликий сегмент письменних людей, можна сказати, що навіть і книжка Слапчука - це вже подія.
Але з цим можна було б якось мовчки погодитися, якби з видавничою та дистрибуційною складовою було б усе гаразд. Насправді читацька аудиторія у визначній мірі є полем для маніпуляції з боку т.зв. "гравців" на цьому ринку.
Десь, у якійсь сусідній гілці п.Анетта зізнавалася - мова йшла про Л.Дереша - що, мовляв, їй сподобався твір і вона вирішила його видати, і хто їй що скаже!.. Так само і зі Слапчуком: хтось також подумав - а чому б і ні! Маховик запустився. Маховик бізнесу, який передбачає між іншим і такі дискусії про авторів, як оце ми тут проводимо.
Щодо того, що я вважаю "подією літературного життя". Звісно, що, по-перше, це будь-яка нова книжка вже широковідомих авторів. У цих випадках піар та різні маніпуляції з громадською думкою не мають вирішального, ключового значення. Причім метри можуть вже писати, як заманеться, навіть відверту лажу. Інша річ, як потім ця лажа їм гикнеться у майбутньому, але схема сприйняття їхніх творів кардинально різнитиметься від рецепції подібної лажи від нікому не знайомих авторів.
По-друге, подією літературного життя може бути річ, яка резонує з глибинними, але очевидними прагненнями мислячої, вербальної, мовоносної верстви народу. Формулювати ці прагнення я тут не берусь. Але письменник живе саме цим. Приватна людина, яка живе загальним. Даруйте за трюїзм, він як мембрана, він як камертон часу, доби, епохи. Рамки нібито існують, але насправді вони дуже широкі. І навіть, краще сказати не "рамки" (бо кожен натяк на якісь обмеження - він неприємний для вільного духу і розуму, що є для письменника обов'язковим), а радше "стрижень", "хребет".
Перейняті вболіванням за будь-які, різноманітні українські успіхи люди часто плутають подію літературну з подією видавничого життя. Подію ментально-інформаційного характеру з подією серво-інформаційного. Зауважу, що заплутатися неважко. Але слід розрізняти. Здається, цю роботу повинна робити літературна критика.
Подієвими можна вважати будь-які, даруйте за кінематографічний термін, арт-хаусні речі. Інша річ, як їх потім пожна прокритикувати, інша річ, як потім можна визначити рівень твору, наскільки зрілий письменник, наскільки, врешті-решт, це буде цікаво читати, і що потім там "залишиться на денці".
Марина Соколян, наприклад, є гідною кандидаткою на звання ньюзмейкера літературного життя. Цікавий досвід, живий розум, талановитість. Поваляєва - теж подія.
Коли, наприклад, рефлексії Пиркало, її ліричної, так би мовити, героїні багато у чому суголосні внутрішньому світові її сучасниці (тут я багато в чому спираюся на інтуїцію та власні уявлення), то перипетії слапчукового "вовкулаки" - не що інше, як спроба вхопити кон'юнктурну тему, місце для якої на шпальтах газети "Факты", або ще точніше, якогось "Олександрійського тижня".
Явище такого роду письменників є доволі показовим: зашкарублі газетні вовки, з серйозним алкогольно-побутовим досвідом, не без ідеалізму у юності, але з категоричним небажанням "бути лохом" у більш зрілі роки, згодом вбачають у собі мужні риси Джека Лондона та Хемінгуея; для них "не вопрос" написати книжку і видати її. З журналістською прямотою вони ставлять передусім питання: "про що"? І в які формати треба вписатися: детектив, жахи, фентезі, жіночий роман?
Чесно кажучи, навіть не хочеться писати про цих діячів. І навіть наводити приклади більш-менш достойних письменників теж не цікаво. Але, якщо вже зайшла про це мова, то треба ж і когось похвалити!
Чому так? Тому що ці автори (не "вовки", а з того ряду, про який шла мова ще вище) - кожен, як може - орієнтуються на літературу, на мову, на культуру. Ці книжки навряд чи з самого початку задумувались як "бестселлери", орієнтувалися на ринок вони також, як мені здається, у найменшій мірі. Тому, як би там не склалася їхня доля, про авторів можна сміливо сказати, що вони письменники і вони є щирими літераторами.
P.S. Я б з таким натхненням поговорив би зараз про творчість поета В.Квітки, але він, гад, нічого так і не видав. І нічого не робить для того, щоб видати. Бо лох.
2004.07.07 | Тестер
Re: Браво Роо!!! (-)
2004.07.07 | Roo
Re: Cпасибі, Тестере (-)
2004.07.07 | Олесь Бережний
Толерування "різного" серед "різні події та явища "
Шановний Ер-два-нулики,Відписую Вам зі своїми коментарями на тему й ще трохи.
Roo пише:
> Українське літературне життя має аж надто багато ознак ходи зачарованим колом. Зважаючи на те, що ним, цим життям, цікавиться порівняно невеликий сегмент письменних людей, можна сказати, що навіть і книжка Слапчука - це вже подія.
Авжеж, повністю погоджуюся з тим, що Ви отак кружним штибом таки погоджуєтеся зі мною. Чи ж не саме тому я й намагався привернути увагу до цієї, умовно кажучи, події українського літературного життя. Щоб розірвати зачароване коло. Гаразд?
> Але з цим можна було б якось мовчки погодитися, якби з видавничою та дистрибуційною складовою було б усе гаразд. Насправді читацька аудиторія у визначній мірі є полем для маніпуляції з боку т.зв. "гравців" на цьому ринку.
Саме так. Повний негаразд! Але хіба це є провиною чи досягненням окремо взятого письменника? У цьому випадку Слапчука. А про читацьку авдиторію та маніпуляції Ви говорите назагал з огляду на розвиток цивілізації на цій планеті чи конкретно стосовно поточногу стану літературної азаровщини в Україні?
> Десь, у якійсь сусідній гілці п.Анетта зізнавалася - мова йшла про Л.Дереша - що, мовляв, їй сподобався твір і вона вирішила його видати, і хто їй що скаже!.. Так само і зі Слапчуком: хтось також подумав - а чому б і ні! Маховик запустився. Маховик бізнесу, який передбачає між іншим і такі дискусії про авторів, як оце ми тут проводимо.
Ви вбачаєте у цьому якусь кровошкідливу жидомасонську змову підступних збоченців і вурдалаків у видавницьких притонах, які знахабніли до такого неперевершеного ступнею, що насмілилися ЗАПУСТИТИ МАХОВИК друку книжок? Та назвіть це хоч чамаданом, шановний Ер-два-нулики!
Я, натомість, вважаю ці "маніпуляції" просто видавничою політикою видавництва. Є різні видавництва, вони друкують різні книжки різних авторів. Чи це якось заважає Вам жити й читати саме ті книжки, які подобаються особисто Вам і не звертати увагу на те, що Вам не подобається, але може подобатися іншим читачам, видавцям тощо? Навіть, най вони геть усі серитифіковані дебіли й рагулі!
> Марина Соколян, наприклад, є гідною кандидаткою на звання ньюзмейкера літературного життя. Цікавий досвід, живий розум, талановитість. Поваляєва - теж подія.
Знаєте щось цікаве про Марину Соколян і читали її прозу? То будьте ласкаві, розкажіть і мені. Буду щиро вдячний. Може сам зацікавлюся й прочитаю, може ще хтось іще на Майдані зацікавиться. І про Поваляєву теж. Може започаткуєте окрему гілку? Я б підтримав.
> Коли, наприклад, рефлексії Пиркало, її ліричної, так би мовити, героїні багато у чому суголосні внутрішньому світові її сучасниці ...
А з цього місця, будь ласка з подробицями! І з посиланнями і теде.
> Чесно кажучи, навіть не хочеться писати про цих діячів.
Чесно кажучи, і не треба. Не пишіть про "цих діячів", а натомість напишіть про "тих діячів"!
> І навіть наводити приклади більш-менш достойних письменників теж не цікаво.
Чому й кому? Мені, наприклад, навіть дуже цікаво!
> Але, якщо вже зайшла про це мова, то треба ж і когось похвалити!
Нарешті! Хвамілійо, прошу пана, назвіть!
> Я б з таким натхненням поговорив би зараз про творчість поета В.Квітки, але він, гад, нічого так і не видав. І нічого не робить для того, щоб видати. Бо лох.
Чи творчість поета Квітки, на Вашу думку, не заслуговує на окрему гілку для обговорення на Майдані? Я нічого про це не знаю. Однак, авторитетно можу Вас запевнити, що для того, щоб кваліфікуватися на окрему гілку на Майдані можна бути й лохом (на власному досвіді переконався, ги-ги )! Отже, вперед! Не зупиняйтеся, а розвивайте свої думки й уподобання!
Щиро, Олесь
2004.07.07 | Олесь Бережний
15 попередніх Слапчуків і остання Матіос
Шановна Сварго,Чи Ви читали інші книжки Слапчука? Виглядає, що він вельми продуктивний письменник. Аж 15 книжок! Чому про нього майже нічого не чути? Чи це просто я такий глухий як тетеря? Розкажіть, якщо читали.
І про "Солодку Дарусю" Матіос, будь ласка!
svarga пише:
> в романі справді вистачає матеріалу як для роздумів чительника
> в тексті ’провисає’ зовсім мало. за рейтингом ’провисання’ він поступається Солодкій Дарусі, але обганяє 12 обручів. кажуть, у Сучасності скоро надрукують новий роман Слапчука, якийсь СКЛАДНИЙ, що його не взялося друкувати видавництво. поживем - побачим. адже він так вдало дебютував, що, може, й справді наступний твір може не дотягти
2004.07.13 | svarga
Re: 15 попередніх Слапчуків і остання Матіос
1. почну з кінця. я вам, юначе, в гілці про Сняданко хотіла відписати, аби Ви уважніше читали заголовки (маючи на ввазі моє критичне ставлення до ’витончености’ прози письменниці), але, на жаль, у мене тут вирубалося світло, тому мій шедевр толєрування потрапив ув інші сфери2.
> Чи Ви читали інші книжки Слапчука? Виглядає, що він вельми продуктивний письменник. Аж 15 книжок!
я не надто багато знаю про життя й творчість літерата з провінції (в хорошому розумінні цього слова: провінція як незаанґажованість до столичної тусні, що, приміром, пан-з-двома-нуликами якось випускає з овиду, намагаючись оцінити текст В.С. саме в контексті технологій:( ). але добре уявляю, що означає 15 книжок в обласному центрі (Луцьк). як правило, це різографні самопалки. реально я бачила 4 книжки Слапчука. дві з них (з поетичною — ’Солом*яна стріха вітчизни’) вважаю подіями.
> І про "Солодку Дарусю" Матіос, будь ласка!
тут я погоджуюся з рецензентом (http://www.review.kiev.ua/arcr.shtm?id=498)
НЕБУЛЬВАРНА НАЦІЯ
Жоден рецензент цієї книжки нічого не додасть її змісту, контексту та значенню, як і нічого не відніме. Цільність роману дорівнює щільності його «тіла» й не прив’язана своєю появою до жодного українського виміру, окрім хисткого, осібного виміру достовірности. Так звані актуальність, гострота, майстерність, мода обходять його, як обходять довершену квітку спромоги флориста. Тим паче, коли то ружа, навіть — трояка. «Трояка ружа» — перша назва твору, який уже мали можливість прочитати прихильники журналу «Сучасність».
Якби була на те моя воля, газетну площу всіх видань, що вміщуватимуть згадку про цю книжку (а що писатимуть — сумнівів немає), я би залишила незайманою, аби на тлі метушних дрібнозерняткових повідомлень про початок посівних чи кінець виборів просто написати: розгорніть книжку Марії МАТІОС Солодка Даруся.
Втім, такої розкоші чекати годі. Тому доводиться продовжувати.
По прочитанні драми, певне, багато хто повторить за Анатолієм Дімаровим: «заздрю тим читачам, які вперше відкриють сторінки цієї небуденної прози», можливо — навіть невиправні «підколювачі» ІБТ та Ол.Бойченко. Пані Марії, яка тривало й болісно відхворювала романом (власна недуга вслід за Дарусею, кількаразові інциденти з накладом), «пробачать» фуршет та бульварний роман і нарешті знову згадають про націю.
Що воно таке — величне, жахне, нещадне — «нація»? Каламутне, трагічне, бентежне: нація?.. Солодке, щемне, звитяжне: нація?.. Палкі вояки з мужніми лицями й лагідними серцями? Тонкостанні калинові юнки? Маленькі чепурні жінки з мудрими втомленими очима? Веселі дітлахи з квітами в прозорих тоненьких пальчиках? Нація вчора, сьогодні, завтра, що то?
Батьки й діти — на своїй споконвіків землі. Їхні на ній життя та смерті, кавалки божевілля та цурпалки щастя, рясні зради й боязкі усмішки, хтивість ворогів і щедроти друзів… Юродива монолітна суміш людської обмежености й велич буденної доблести…
Насправді все це — славні абстракції, гідні публічних вуст поетів та політиків, що наповнюються значеннями лиш тоді, коли чиясь рука розкручує стару шерехату нитку клубка життя.
Маленька Даруся народилася в люблячих батьків, чия шляхетність втілювалася в природній єдності з землею та всім світом, поза тим, який такий лідер прийде сьогодні впорядковувати їхнє життя. Румуни, німці, совіти, упівці, москалі, сусіди, куми, друзі, вороги, але в центрі — єдино домірна єдність: чоловік — жінка — дитина. Коли в цю єдність втручається стороння скалка, порушується заведений лад речей і котрийсь мусить сплачувати данину, віддавати борг долі власною німотою, розумом, фамілією.
Одна дрібненька людинка на сотні люду, що творить її тло, — то не обов’язково леґенда чи харизма. «Божевільна» солодка Даруся, яка мусить мовчати, якій голова росте болем невиговорюваних думок, яка своєю істотою сплачує за минувшину багатьох поколінь, отримує хисткий, невеличкий шанс відбутися — бути рідною комусь і зрозумілою, повірити в тепло й ласку, зрештою — позбавитися свого болю. Однак втрачає його, адже в житті нічого не снується без допомоги люду. Гостроязикі сусідоньки й одержимі служки, хаповиті амеби й мимовільно сліпі посередники — усі вони завжди поруч, завжди готові допомогти зробити правильний, давно обумовлений невідомим дириґентом, вибір.
Життя Дарусі — то життя всієї нації: наївно чисте й велично абсурдне зовнішньою алогічністю, некероване, трагічне, загнане в рамці обставин і чиїхось амбіцій.
«…ти думаєш, що ружа ружевий колір має. А воно ні. На то вона трояка ся називає. Так і життя. То чорне тобі покажеться, то жовте, а там, дивися, загориться червоним. Ніколи не знаєш, яку барву завтра уздриш. Чекаєш одної, а воно тобі показує другу. Ох, довго думав Бог, аби людям усякі карти попридумувати».
Тетяна ЩЕРБАЧЕНКО
2004.07.13 | Олесь Бережний
Re: 15 попередніх Слапчуків і остання Матіос
Шановна юначко, я не зрозумів, за що це Ви мене ганите й про що саме йдеться, але обіцянку даю з готовністю - чєсслово! За інфу про Слапчука й гіперлінк до рецензії на "Солодку Дарусю" Матіос - щиро дякую. Проте, мені цікавіше було б почути Ваші особисті враження.Щиро -
svarga пише:
> 1. почну з кінця. я вам, юначе, в гілці про Сняданко хотіла відписати, аби Ви уважніше читали заголовки (маючи на ввазі моє критичне ставлення до ’витончености’ прози письменниці), але, на жаль, у мене тут вирубалося світло, тому мій шедевр толєрування потрапив ув інші сфери
2004.07.14 | svarga
Re: 15 попередніх Слапчуків і остання Матіос
> Шановна юначко, я не зрозумів, за що це Ви мене ганите й про що саме йдетьсяОлесю, я Вас не ганю аж ніяк. просто Ви в тій гілці запитали, мовляв, як же так, ви не вважаєте прозу Сняданко европейською етц етц?! та все гаразд, Олесю, хай вона буде хоч американською, у моєму ж пості йшлося про те, що проза та - НЕ витончена, та й по всьому. хай їй, тій Сняданко
про Матіос справді щось писати важко, бо вона цим романом перестрибнула через голову самої себе. я вважаю це сильною для нашого літпроцесу річчю. бо для европейських контекстів то не годиться, там - суто приватна справа українців є предметом оповіди. твір дуже читабельний, хоча багатьом може не сподобатися національна сентиментальність, що закладена (адже та має здатність поза бажанням господаря голови проростати в голові
з певних суто теоретичних міркувань я б виділила за недоліки мову одного героя (якийсь кадебіст-кацап), хоча сама Матіос говорила, начеб то єдиний невидуманий персонаж. також - замалий обсяг, адже твір претендує на певну епічність, а її не встигаєш ’догнати’. втім, вважаю, що ці речі не помітні звичайному читачеві (в хорошому значенні слова, тобто тому, котрий не заангажований у премудрощі редактури). отаке.
зачіпайте, Олесю, персони, котрі викликають Ваш інтерес, я охоче приєднаюся