"Вжик, вжик, вжик, кто на новенького?"
07/15/2004 | Уляна
Шановні, давайте поговоримо про "два притопа, трі пріхлопа" на фоні яких ми виросли. Це для того, щоб не звинувачувати водіїв маршруток у пристрастях до Шансону, а зрозуміти, що в таких темпах є потреба вже на рівні соматичної звички. Це як звичка до ложки перцю в кожній страві. Ви думаєте китайцям, мексиканцям сподобаються вареники з картоплею? Допустимо один раз з"їсти сподобається, але це ніколи не буде щоденна їда, їх буде тягнути на "hot and sour". Ми наслухалися за життя дуже наглих, агресивних (отже імпульсивних і темпераментних) приспівів, після чого перейти на іншу тональність дуже важко.
Погоня, погоня, погоня, погоня в горячей крові...
З дитинства це завжди стиль "Чікі-пікі".
Мотоцікал, цікал, цікал. Всю дорогу перецікал....
Говорят ми бякі-букі...
Попробуйте заспівати і чи не замітите, що це можливо тільки з настроєм Остапа Бендера, який переможно перетягає олівець через щілину в замку.
... а может бить ворона, хо-хо-хо-хо-хо-хо...
Тепер інша ситуація.
Так складаеться, що прості (чи навіть простакуваті) працівники кав"ярень в моєму теперішньому містечку в Америці завжди ставлять для фону дуже привабливу, оригінальну або навіть досить новаторську музику. Не раз хочеться запитати, що це було. А один раз я таки опинилася в магазині після кави, і купила досить непогану збірку легкої класики. Недавно познайомилася з одним працівником такого кафе, недовченим студентом і він сказав, що власники не контролюють, яку музику їм ставити. Є неформальне правило, що до 12 години дня краще, щоб це була класика, ніж геві метал. І ось так мені і більшості американців приходиться пити каву кожен день під колихання різноманітних мелодій. Немає від чого "увізжаться от восторга": ні тобі "сігареточка - юбочка в клеточку", ні інших подібних "сладостей". Але все це викликає у більшості наших бувших співвітчизників по "стране советов" тільки нарікання, що американці зануди. "С німі скучно", каже одна моя приятелька, котра до речі вміє любити Рахманінова та іншу класику, але все ж таки частіше слухає щось а-ля шансон.
Не вірю, що життя на фоні кожноденних приспівів типу "єсть пулі в нагане і надо успеть..." може поміняти людину, а от закласти відповідні музичні преференції може... Мені здається, що пристрасть більшості владної верхівки до ходіння на концерти советської попси і повне ігнорування виступів знаменитих українських класичникч співаків є повністю відповідним всім "вжик, вжик", на яких ми росли.
А у когось є улюблені приспіви советських часів? Що найбільше відклалося в пам"яті з наймасовішого?
Погоня, погоня, погоня, погоня в горячей крові...
З дитинства це завжди стиль "Чікі-пікі".
Мотоцікал, цікал, цікал. Всю дорогу перецікал....
Говорят ми бякі-букі...
Попробуйте заспівати і чи не замітите, що це можливо тільки з настроєм Остапа Бендера, який переможно перетягає олівець через щілину в замку.
... а может бить ворона, хо-хо-хо-хо-хо-хо...
Тепер інша ситуація.
Так складаеться, що прості (чи навіть простакуваті) працівники кав"ярень в моєму теперішньому містечку в Америці завжди ставлять для фону дуже привабливу, оригінальну або навіть досить новаторську музику. Не раз хочеться запитати, що це було. А один раз я таки опинилася в магазині після кави, і купила досить непогану збірку легкої класики. Недавно познайомилася з одним працівником такого кафе, недовченим студентом і він сказав, що власники не контролюють, яку музику їм ставити. Є неформальне правило, що до 12 години дня краще, щоб це була класика, ніж геві метал. І ось так мені і більшості американців приходиться пити каву кожен день під колихання різноманітних мелодій. Немає від чого "увізжаться от восторга": ні тобі "сігареточка - юбочка в клеточку", ні інших подібних "сладостей". Але все це викликає у більшості наших бувших співвітчизників по "стране советов" тільки нарікання, що американці зануди. "С німі скучно", каже одна моя приятелька, котра до речі вміє любити Рахманінова та іншу класику, але все ж таки частіше слухає щось а-ля шансон.
Не вірю, що життя на фоні кожноденних приспівів типу "єсть пулі в нагане і надо успеть..." може поміняти людину, а от закласти відповідні музичні преференції може... Мені здається, що пристрасть більшості владної верхівки до ходіння на концерти советської попси і повне ігнорування виступів знаменитих українських класичникч співаків є повністю відповідним всім "вжик, вжик", на яких ми росли.
А у когось є улюблені приспіви советських часів? Що найбільше відклалося в пам"яті з наймасовішого?
Відповіді
2004.07.15 | otar
о
В детстве я с Витьком сидел,А теперь он - Президент,
Гоп-ля, ча-ча-ча,
Я за Януковича!
(експромт)
2004.07.15 | Правник
о-о
А мне по х.ю, судьяЧе за срок я получу.
Попаду в коллеги я
К Вите Януковичу!
Подсудимая скамья
Пусть прилипнет к ягодицам.
Ничего, придет Витек -
Будем в зоне веселицца.
Смотрит вертухай в глазок
Ждет движенья резкого
Я ж спокойно напишу
Программу президентскую.
Я село с топором обошел
Подустал и плету удавочку.
Вот Януковичу хорошо...
И в Кабмине блатная лавочка.
Ты не рви, овчарка повод,
Не злоби ментуру.
А не то я как Витек
Выставлю кандидатуру.
Я на нарах не скучаю,
Не точу я ножики.
Я у Вити научаюсь
Тырить криворожики.
Передачу получил,
Спрячу под матрацем.
Янукович так учил
Нас приватизации.
Не тужи, моя волына
Что другому будешь отдана -
Мне дорога до Кабмина
Януковичем протоптана.
Мы с братвою кидали лоха
Замочили его сгоряча,
Но ментов всех послал я на "ха"
Именем Януковича!
Написал, что я маньяк
Следователь - сволочь...
Ну а я ж невинный як
Виктор Янукович.
Премьер - зекам пример!
2004.07.15 | ziggy_freud
Чи на старенького...
Уляна пише:> Шановні, давайте поговоримо про "два притопа, трі пріхлопа" на фоні яких ми виросли.
Давайте все-таки визначимось, хто такі "ми". Бо _єдіний савєцкій народ_ був єдиним скоріше у прожектах партійців. У музично грамотних була класика, у "просунутих" - джаз, а згодом - рок. У "сучасних" - платівки з євродиско. Висоцького на початку 80х слухали практично всі. Притопи в нього є, а прихлопи - то вже зась.
> Це для того, щоб не звинувачувати водіїв маршруток у пристрастях до Шансону, а зрозуміти, що в таких темпах є потреба вже на рівні соматичної звички. Це як звичка до ложки перцю в кожній страві.
Чи ви самі вживаєте перець чи часник, що різний екскремент порівнюєте із приправою
>
> І ось так мені і більшості американців приходиться пити каву кожен день під колихання різноманітних мелодій. Немає від чого "увізжаться от восторга": ні тобі "сігареточка - юбочка в клеточку", ні інших подібних "сладостей". Але все це викликає у більшості наших бувших співвітчизників по "стране советов" тільки нарікання, що американці зануди. "С німі скучно", каже одна моя приятелька, котра до речі вміє любити Рахманінова та іншу класику, але все ж таки частіше слухає щось а-ля шансон.
Як на мене, Рахманінов - теж занудство. Російський музичний модерн люблю значно менше, ніж гамериканський фрі-джаз. Комусь нудно із "русо-шансоном" та його любителями.
>
> Не вірю, що життя на фоні кожноденних приспівів типу "єсть пулі в нагане і надо успеть..." може поміняти людину, а от закласти відповідні музичні преференції може... Мені здається, що пристрасть більшості владної верхівки до ходіння на концерти советської попси і повне ігнорування виступів знаменитих українських класичникч співаків є повністю відповідним всім "вжик, вжик", на яких ми росли.
Так. Сформовані в дитинстві уявлення про "нормальну музику". Якщо десь прописався Кобзон, то Мік Джагер там вже навряд буде.
2004.07.16 | пан Roller
Re: Владимирский централ. Карамболино, Кароамболетто.
Уляна пише:> Шановні, давайте поговоримо про "два притопа, трі пріхлопа" на фоні яких ми виросли. Це для того, щоб не звинувачувати водіїв маршруток у пристрастях до Шансону, а зрозуміти, що в таких темпах є потреба вже на рівні соматичної звички. >
> Погоня, погоня, погоня, погоня в горячей крові...
>
> З дитинства це завжди стиль "Чікі-пікі".
> Мотоцікал, цікал, цікал. Всю дорогу перецікал....
> Говорят ми бякі-букі...
>
> Попробуйте заспівати і чи не замітите, що це можливо тільки з настроєм Остапа Бендера, який переможно перетягає олівець через щілину в замку.
>
> ... а может бить ворона, хо-хо-хо-хо-хо-хо...
>
> А у когось є улюблені приспіви советських часів? Що найбільше відклалося в пам"яті з наймасовішого?
Приведенные припевки мне кажется не совсем точно отражают то, на чем формировалось облико-морале советского челдобека.
Я помню, как в самом раннем детстве у нас дома был патефон с ручкой, мне его давали в качестве игрушки, поскольку уже появилась радиолла. И у меня была куча пластинок, которые я мог сам ставить сам и слушать.
Среди пластинок было масса детских оперет. Хорошо помню "Муху цокатуху" Корнея Чуковского. -Муха пополу пошла , муха денюжку нашла...-Многие вещи шли речитативом в музыкальном сопровождени. Были и гибкие пластинки. Из взрослого репертуара опереты.
В то послевоенное время была вообще тяга к чему-то возвышенному, хотя люди жили бедно, но дружно, гуртом. Єто была эра оперетты, танго. фактсрота.
Карамбалина-Карамбалетто, Фиалка Монмартра,Мадам Арно... думаю сегодня мало кто помнит эти вещи, мистер Икс и прочее.
Оперетта как переходное от класски к советской эстраде была таким себе полу легким жанром. Много музыки звучало по радио. Много классики.
Среди блатного была музыка Левченко кажется.Но ее не передавали. Правда некоторые радиолюбители пытались крутить сами по радио. Но ихбыстро ликвидировали.
- Мишка-Мишка где твоя улыбка, полная задора и огня. Самая нелепая ошибка, То что ..что-то такое ты уходишь от меня.
Это было время когда всех отдавали в инженеры, кого в военные, стремились к образованию, знимались спортом, ходили в музыкальные школы,кружки, в театры и кино.
Не смотря на общую бандитскую уличную ситуацию, привалировала рабочая обстановка и атмосфера.
Позже появлялись композиторы, артисты советской и зарубежной эстрады, как их тогда называли и целые эры композиторов. Сегодня мало кто помнит композитора Островского,он рано умер, но его песни были популярны. Бабаджанян, ..Георг Отц, певец.
Эпоха гоубых огоньков была связана с появлением телевиденья.
Интересно, что первое отделение было классическим, второе легким. Классика присутствовала и превалировала на всех собраниях.
Правда, в кинотеатрах перед началом фильмов оркестр играл что-то вроде джаза. Духовые оркестры играли и в городском саду. И было нормой прогуливаться там с детьми. Копировалась жизнь с фильмов. Культурный отдых в парках культуры и отдыка. Кстати, названия еще сохранились и сегодня.
Мне нравится название в Киеве, хотя вырос я Новочеркасске. Голосеевский парк культуры и отдыха имени тов. Рыльского.
Обратите внимание на двойное название. Кто такой Голосеев я не знаю, но то что его имя не убрали интересно.
Блатняк появился несколько позже. Его можно было услышать из репродукторов в квартирах.
Для сравнения у нас в культурной зоне Калибрис, Киеве сегодня, на Борщаговке недавно проводилась акция "ТАК Ю..." Обычно вечером перед пивным зрителем здесь исполняется "Владимирский централ". Характерно, что через дорогу сидит депутат ВР, Бондаренко. На акцию Так НУ он явялся сам как организатор.
Он организовал какую-то круглую эстраду, ее огородили веревочками. Радом расположились бритоголовые в черных кимано. У них дикие танцы.Они растелили черные квадратные коврики на плитах. И я так и не понял это была контра для "Так Ю", или их охрана. Но, выглядели они устрашающе.
Само действие я не видел. Но, на таком пятачке площади существует конкуренция еще трех компаш, кроме тех что явились. И у каждого своя музыка. И все это играет отдельно.
Но, всех их перебивает "радио Калибрис", дуптата района Сибелева, который выкупил основную часть прохода и фантан. Каждый год есть коронная песня которую крутят больше всех.
Сегодня по вечерам с балкона я чаще всего слышу "Владимирский централ". Интересно, что в прошлом и Бондаренко и Сибелев были комуняками. На Бювете, который построили на прошлых выборах, стоит и имя Бондаренко. Это бессменнный депутат. Он служил в депутатах и при советах и при куммуняках, и при нацюках.
А классику в первом отделении Огонька теперь уже не передают. А может и передают, самого Огонька просто не видно.
место этиого в программе новостей показывают тов. Путина. Я долго не мог понять что это мне напоминает. Потом вспомнил, экзамен. Путин экзаменующий, а доценты сдают ему. И все похоже до комизма. Но стакими умными рожами.
Brdgs
2004.07.16 | Roo
Re: Ідеологічна послідовність
пан Roller пише:> Приведенные припевки мне кажется не совсем точно отражают то, на чем формировалось облико-морале советского челдобека.
Погоджуюся. Наведені Уляною приклади більш характерні для початку 70-х і сприймалися людьми вже не як щось "програмне" та офіційне. "Неуловимые мстители", "Достояние республики", фільми про громадянську війну були сповненими романтики, авантюрництва, яскравої видовищності. І при тому ідеологічно послідовні. Для радянського кіно це були, здається, найкращі часи. Нормальні кошториси, добрі актори, вдячні глядачі. Пісні з фільмів, звісно, швидко ставали піонерськими, популярними. І, зауважу, вони лягали на смак, зформований тією музикою, про яку ви пишете. Не бачу в цьому нічого злого! І викривати "совок" у цьому випадку мені зовсім не хочеться.
> В то послевоенное время была вообще тяга к чему-то возвышенному, хотя люди жили бедно, но дружно, гуртом. Єто была эра оперетты, танго. фактсрота.
Більше вірю вам, аніж цинічним антисовєтчикам.
> - Мишка-Мишка где твоя улыбка, полная задора и огня. Самая нелепая ошибка, То что ..что-то такое ты уходишь от меня.
Хороша, ніжна пісня.
> Это было время когда всех отдавали в инженеры, кого в военные, стремились к образованию, знимались спортом, ходили в музыкальные школы,кружки, в театры и кино.
>
> Не смотря на общую бандитскую уличную ситуацию, привалировала рабочая обстановка и атмосфера.
Ще не відбулося т.зв. "споживацької революції" (радше - контрреволюції, ревізії), ще "совок", брежнєвізм не отруїв радянську людину. Подвійні стандарти життя вкорінилися пізніше - у часи дефіцітів, блату, цинічних і зверхніх уявлень про "вміння жити"... Справедливо говорив про це Вільям Похльобкін у книжці "Великий псевдонім" (http://www.patriotica.ru/history/pohleb_stalin.html): "...Более того, после Великой Отечественной войны и XX партсъезда согласно переписи 1959 г. все работники торговли и обслуги были переведены в категорию - рабочих2, одним росчерком пера, что фактически было равнозначно тайному совершению контрреволюции, ибо непроизводительные слои, составлявшие уже 38% занятых в народном хозяйстве, т.е. люди получавшие зарплату вне зависимости от реального трудового вклада, приравнивались к настоящим рабочим металлистам, машиностроителям, металлургам, шахтерам! И это искажало не только статистику, но и извращало всю картину социалистического общества, его классовую структуру, являлось по своей сути - отрицанием и насмешкой над этим обществом, которое становилось фикцией в силу извращения, искажения его социальной структуры и экономического смысла, как общества должного быть обществом высокой производительности труда." Вибачте за довгу цитату.
> Обратите внимание на двойное название. Кто такой Голосеев я не знаю, но то что его имя не убрали интересно.
Голосіїв (Голосеево - рос.) - це не чиєсь прізвище, а старий київський топонім.
2004.07.16 | ziggy_freud
Re: Ідеологічна послідовність
Roo пише:> пан Roller пише:
> Для радянського кіно це були, здається, найкращі часи. Нормальні кошториси, добрі актори, вдячні глядачі. Пісні з фільмів, звісно, швидко ставали піонерськими, популярними. І, зауважу, вони лягали на смак, зформований тією музикою, про яку ви пишете. Не бачу в цьому нічого злого! І викривати "совок" у цьому випадку мені зовсім не хочеться.
Радянський маскульт теж будувався на певному фундаменті. В першу чергу - на музичній традиції єврейських містечок. Утьосов, Дунаєвський, етс. - класна музика безвідносно до ідеології та семітизму-антисемітизму. Це був рівень! На тому ж "руском полє" продовжує рости сучасна російська попса, але росте якось кривенько.
Чи багато поп-композиторів зараз
- мають достатній бюджет
- мають достатньо тями
щоб працювати з естрадним оркестром?
>
> Більше вірю вам, аніж цинічним антисовєтчикам.
Щодо "антісовєтчіків". Я скоріше після-, ніж анти-. Однак сказати, що дуже любив СРСР, буде явним викривленям фактів.
2004.07.16 | Roo
Re: Ідеологічна послідовність
ziggy_freud пише:> Радянський маскульт теж будувався на певному фундаменті. В першу чергу - на музичній традиції єврейських містечок.
Знаю про такий погляд на формування радянської музики, але я не настільки музикознавець, щоб погодитися з цим або заперечити. Єврейська музична культура, що формувалася у містечках, мабуть так само щось всотала в себе з українського, польського мелосу?
> Утьосов, Дунаєвський, етс. - класна музика безвідносно до ідеології та семітизму-антисемітизму. Це був рівень! На тому ж "руском полє" продовжує рости сучасна російська попса, але росте якось кривенько.
Мабуть справа тут у душевних якостях, таланті, щирості, загальному позитивному настрою, природності. Російська попса, шоу-бізнес - аж надто брудна царина. Талановиті й чесні там не живуть. Тому не йдеться ні про що нове, ні про що оригінальне, ні про що природнє.
>
> Щодо "антісовєтчіків". Я скоріше після-, ніж анти-. Однак сказати, що дуже любив СРСР, буде явним викривленям фактів.
Ну та ясно! Я теж після-.
2004.07.19 | Shooter
Гм...дивно
Roo пише:> ziggy_freud пише:
>
> > Щодо "антісовєтчіків". Я скоріше після-, ніж анти-. Однак сказати, що дуже любив СРСР, буде явним викривленям фактів.
> Ну та ясно! Я теж після-.
Я таки був "анти-". Себто саме "підчас".
P.S. Гонить Влодко Павлів (при всьому респекті) - війну ми ще не програли. Хоча першу битву - так.
2004.07.20 | ziggy_freud
анти-Педро та пост-Педро 2. Будьмо пост-Педрами :-)
Shooter пише:>
> Я таки був "анти-". Себто саме "підчас".
Давати текстового копняка мертвому Сталіну чи Щербицькому простіше, ніж було живому. На перший погляд справа малопочесна. Але, якщо висвітлення радянського періоду історії монополізують підмосковні кара-мурзи, ми скоро матимо справу із діючою моделлю того самого совка.
Далі. Колись я наводив на Укрправді з Ортега-і-Гасета щодо різниці між пост-Педро та анти-Педро. Обидва дони виступають проти диктатури Педро. Але перший з них закликає повернутись до старих добрих часів (козацтва, гетьманства, трипільства, тощо), а інший - має реальну позитивну програму. Саме через відсутність позитивної програми за анти-Педрами народ піде дуже навряд.
>
> P.S. Гонить Влодко Павлів (при всьому респекті) - війну ми ще не програли. Хоча першу битву - так.
Війну виграє той, хто знає, що робитиме у разі програшу битви. На війні стратег зазвичай отримує першого синця від тактика, але згодом танцює на його могилі. Як сам доживе
2004.07.20 | Shooter
Педро мав дитинство
І він тоді, звісно, не був педріньйом, оскільки з останніх виростають лише пєдріла типу тих, які зараз при кориті.ziggy_freud пише:
> Shooter пише:
> >
> > Я таки був "анти-". Себто саме "підчас".
>
> Давати текстового копняка мертвому Сталіну чи Щербицькому простіше, ніж було живому.
Мова не про "пост-", мова таки "підчас". Хоч дєдушку Сталіна я, звісно, не зажив.
> Колись я наводив на Укрправді з Ортега-і-Гасета щодо різниці між пост-Педро та анти-Педро. Обидва дони виступають проти диктатури Педро. Але перший з них закликає повернутись до старих добрих часів (козацтва, гетьманства, трипільства, тощо), а інший - має реальну позитивну програму. Саме через відсутність позитивної програми за анти-Педрами народ піде дуже навряд.
Занадто схематизовано. Я таки "модерний антисовітчик"
Anyway - рано чи пізно ми переможемо. Краще, звісно, раніше.
2004.07.20 | ziggy_freud
варто зайнятись профілактикою (+)
педрильства серед педріньо. Щоб відповідний комплекс явищ (прохання відрізняти П. від гомосексуалізму) як переслідувався законодавчо, так і морально засуджувався більшістю населення.Shooter пише:
> І він тоді, звісно, не був педріньйом, оскільки з останніх виростають лише пєдріла типу тих, які зараз при кориті.
>
> Anyway - рано чи пізно ми переможемо. Краще, звісно, раніше.
Так
2004.07.20 | Shooter
ваші слова та би самі знаєте кому у вуха...(-)
2004.07.16 | пан Roller
Дудешка умер, а дело живет.В гробу я видел тов. Сталина вместе с
Roo пише:>
> > В то послевоенное время была вообще тяга к чему-то возвышенному, хотя люди жили бедно, но дружно, гуртом. Єто была эра оперетты, танго. фактсрота.
> Більше вірю вам, аніж цинічним антисовєтчикам.
> > - Мишка-Мишка где твоя улыбка, полная задора и огня. Самая нелепая ошибка, То что ..что-то такое ты уходишь от меня.
> Хороша, ніжна пісня.
>
> > Это было время когда всех отдавали в инженеры, кого в военные, стремились к образованию, занимались спортом, ходили в музыкальные школы,кружки, в театры и кино.
> >
> > Не смотря на общую бандитскую уличную ситуацию, привалировала рабочая обстановка и атмосфера.
> Ще не відбулося т.зв. "споживацької революції" (радше - контрреволюції, ревізії), ще "совок", брежнєвізм не отруїв радянську людину. Подвійні стандарти життя вкорінилися пізніше - у часи дефіцітів, блату, цинічних і зверхніх уявлень про "вміння жити"... Справедливо говорив про це Вільям Похльобкін у книжці "Великий псевдонім"
Время дефицита, на сколько я помню никогда не кончалось. За покупками, по крупному ездили в Москву. Ковры, холодильник, телевизор. Что до блата, предтече коррупции, на бытовом уровне это не сильно ощущалось.
Я могу сравнить эпоху Хрущева, 1962 год в Новочеркасске, эпоху Брежнева. Похороны Брежнева, когда в Киеве гудели гудки заводов, люди стояли и смотрели по ТВ, плакали на работе, смотрели процессию похорон. Когда грохнулся гроб Брежнева. Было общее ощущение тревоги и растеряности.Чем-то это напоминало похороны Сталина.
Кстати о музыке, я хорошо помню, как малым, с мамой и отцом, отец ы командировке испытывал электровоз на Скерпуховском кольце, был в Москве.
Не знаю, найдется ли здесь кто, но мама попросила миллиционера пропустить меня в очередь одного, "по блату", в очередь в мовзолей.
Выстоять такую очередь было практически трудно, люди занимали с утра.
В гробу я видел тов. Сталина вместе с тов. Лениным. В тот же пиезд мы попали в Большой театр. Сидели на самой верхатуре. И такого потрясения какое я получил трудно передать. Меня так поразили первые громкие звуки оркестра, это не было похоже даже на звуки, а на какую-то волну, да, звуковую волну. Но это не простой шум, а что-то большое и живое, как будто окутало тебя. Я до сих пор помню.
Но помню и другую картину в той же Москве. Как буквально через месяц, другой, портреты Брежнева вытаскивали на тележках и сваливали как хлам. Их было много, не десятки, а нверное сотни и все в красивых рамах. И их вместе с рамами просто бросали. Не было еще никакой официальной пропоганды или команды. Но чувствовалось что что-то как-то не то. Не уютно.
Шульженко, Кристалинская, Гагарин, Хиль, Пьеха, Магомаев, Плесецкая, Пугачева, Битлз, Высоцкий, Акуджава, авторская песня. Да что там, разве всех вспомнишь. Но было то, что называется массовая культура.
Андронников, его рассказы. Не знаю может это не типично. Но внашем институте на зимние каникулы были фестивали, в которых соревновались факультеты. И это было культурное событие к которому готовились и на которое было не так просто достать билет. Была у нас в институте НПИ и опера, она имела традицию.
А это репитиции, сами понимаете. Мне повезло, я сидел в яме и слышал много музыкии, и даже играл оперы и опереты. И в джаз оркестре подыгрывал. Но это не титипично, меня просто привела за руку мама, что бы я не болтался на улице. И меня взяли.
Я слышал много музыки, мы даже выезжали на гастроли.
Сеголня я могу сравнить. И я вижу на СD играх хорошая музыка. Это классика, современная, это похоже на то, что я слушал на пластинках. Но, это много сильнее. И эту музыку переписывают и слушают. Она связана с сюжетом, в котором игроки дети сами участвуют. То есть классика не умерла, она переросла в другое качество. И она дает свои плоды. Вернее даст, я в этом уверен.Я знаю это по себе.
Ругать или хвалить советскую эпоху я не вижу смысла. Это было другое время. Что вы хотите, если только в тридцать третьем году было введено всеобщее начальное образование, учили считать и писать. А в 37 -о-и всеобщее среднее, семь классов.Т
Эти мамы -девчата, мечтали быть артистками музкомедии. Сегодня в нее никто не ходит.
Brgds
2004.07.18 | Уляна
Re: Владимирский централ. Карамболино, Кароамболетто.
Пане Роллер, Ви непогано описали шістдесяті. Мені вони теж подобаються. Я ніколи не слухала Кристалінську, Хіля, щось може випадково чула Шульженко. Росла в інші часи. Платівок ніколи не тримала. Вже пізніше, (це був десь 1994-95 рік) в Москві на Кузнецкому мосту я випадково звернула увагу на чоловіка, який продавав з валізки 90-хвилинні кассети, підписані від руки. До нього я ходила час від часу купувати щось цікаве комусь на подарунок. Здається, купувала Кристалінську своїй науковій керівничці. Розумієте, цікаві шісдесяті роки чомусь не стали запорукою чогось подібного в сімдесяті. І все більше і більше лізе таке, що перша реація - хочеться зразу відсахнутися. Звичайно, і в сімдесяті, і тепер є щось гарне, і будь ласка згадайте це, якщо можете, але...Ви ж не будете демонструвати алкоголіка під час пиття чаю чи лимонаду.Неважливо, що він п"є аж дві літри (та хоч п"ять) мінеральної води але ж на фоні 500/на грудь.
І ще одне, Ви можливо, до тепер маєте свою колекцію платівок. Більшість же людей не колекціонували нічого. Ми мали розспівувати в обов"язковому шкільному хорі "погоня, погоня, погоня, погоня...." і тому подібне. Ми їздили в транспорті, ходили по вулицях під аналогічні упрощені дебільні мотиви з репродукторів. Дома я читала, а не слухала музику.
Зараз "два прітопа, трі пріхлопа", з якими я пробую розібратися, проникли в кав"ярні, ... ха навіть на сільські весілля. До речі, в сімдесяті роки, весілля цим ще не були вражені. Репертуар на весіллях був дуже різноманітний: коломийка, вальс, фокстрот, полька... часом сім-сорок, часом аркан, але ніколи нічого не було з наглим підтекстом.
Чому все-таки завівся Шансон?
2004.07.18 | пан Roller
"Опустела без тебя земля. Как мне несколько часов прожить? "
Уляна пише:> Пане Роллер, Ви непогано описали шістдесяті. Мені вони теж подобаються. Я ніколи не слухала Кристалінську,
Я очень хорошо помню первую песню Майи Кристалинской. Она прозвучала как раз когда запустили первого человека в космос, Юру Гагарина.
Кажется он еще летал там, когда прозвучала эта песня.Я помню, как мы с мамой слушали по транзисторному приемнику. И это было так тревожно и красиво.
А потом, это все на фоне триумфа первого человека в космосе.Мі біли горды. Это была и наша победа. Тогда ликовал весь мир. Не только мы. Какой там блатняк. Вы понимаете какая это была для нас высокая планка. Мы просто не могли спокойно это чувствовали. И дети и взрослые.
"Опустела без тебя земля.
Как мне несколько часов прожить...."
Позже эта песня звучала в кинофильме, название не помню, в котором играла Доронина и Ефремов.
Вообще Кристалинская не очень много пела. Они носила шарф на горле. Все говорили что ей делали операцию. Но эта песня ее запомнилась навсегда.Это была ее первая песня. И она выстрелела. Она сразу стала узнаваемой и любимой.
Что до остального, если что припомню. дораскажу..... Пластинок у меня не осталось.Нажаль.
Brgds
2004.07.18 | ziggy_freud
блатняк у контексті маскульту
Тут варто згадати про деякі паралельні явища. Інтелигентську бардівську пісню Окуджави, Візбора (Візбораса), Кіма та кого там ще. Це прогресивні 60-ті, хрущовська відлига. Всі як один - російськомовні общєчєловєкі, деякі - дійсно мають поетичні знахідки. Що важко сказати про бардівську музику.70-ті - регрес до коренів совка.
Напів-блатна музика, що поширювалась у записах (Жемчужниє, Сєвєрний) із піснями про консервованого оселедця, плавлений сирок та горілку. Така собі помірна музична "опозиція". З іншогог боку - офіціоз (Кобзон, Зикіна). Блатних переслідували, але ставились більш терпимо, ніж хвормалістів від джазу чи рока, бо вони були соціально ближчими до влади. 80-ті і далі - то вже карикатура на більш ранні речі. Масове малобюджетне тиражування.
2004.07.20 | Shooter
що цікаво
В ширвжитковій музиці наших західних слов'янських сусідів (поляки, словаки, чехи) блатняк є відсутнім. Натомість, скажімо, в чехів є дуже сильною "бардівсько-акустична" традиція (брати Недведі. відомий футболіст - не братНа Зах Укр ще рочків 25-30 тому блатняк взагалі не слухався. На початку 80-х - лише частково (Токарєв, Жємчужниє) і, звісно, лише "в місті". Зараз - повальне захоплення блатняком серед downstream населення.
Пора писати дисертацію.
2004.07.20 | ziggy_freud
Re: що цікаво
Shooter пише:> В ширвжитковій музиці наших західних слов'янських сусідів (поляки, словаки, чехи) блатняк є відсутнім.
Щодо наших сусідів-центральноєвропейців. У них за соціалізму була досить жвава художня самодіяльність, та й професійна музика була менш консервативною. За що у нас відправляли в табір з кінцями, там тілько розбирали на худраді. Апаратура Тесла, Вермона, Біг - теж відносно нормальна була.
>
> На Зах Укр ще рочків 25-30 тому блатняк взагалі не слухався. На початку 80-х - лише частково (Токарєв, Жємчужниє) і, звісно, лише "в місті". Зараз - повальне захоплення блатняком серед downstream населення.
ВІА розігнали. Рок-бенди відправили в Київ чи на підтанцівки до Пугачової. Троїсті музики, хто живий - то старий вже. Музичну культуру починають формувати лабухи та підмосковне MF радіо. Із відомим репертуаром.
>
> Пора писати дисертацію.
Та писали люди. І науково, і популярно. Мабуть замало видань, в котрих subj вписується до обраного ХВормату.
2004.07.20 | Shooter
Re: що цікаво
ziggy_freud пише:>
> > На Зах Укр ще рочків 25-30 тому блатняк взагалі не слухався. На початку 80-х - лише частково (Токарєв, Жємчужниє) і, звісно, лише "в місті". Зараз - повальне захоплення блатняком серед downstream населення.
>
> ВІА розігнали. Рок-бенди відправили в Київ чи на підтанцівки до Пугачової. Троїсті музики, хто живий - то старий вже. Музичну культуру починають формувати лабухи та підмосковне MF радіо. Із відомим репертуаром.
Головна проблема таки в іхнєм радіво і не менше іхнєм ТВ. Проблема (було би бажання) вирішується дуже просто - жахання (строго по закону!) весь шансоний формат у всі шпари. Або "пєрєстройка", братва, або позбавлення ліцензії.
Одним словом, Ющенка на град!