07/22/2004 | Shooter

Гуцул Каліпсо


Як знайомилися і як прийшли до думки створити гурт?

Було це пізньої осені року 1999!! Одного осіннього вечора йшов Бодя з треніровки, а Рудік на тусовку. На той час обидва лабали в різних бандах (Рудік: «No Exit», Бодя: «Нервові Краби»), які вже майже накрилися «трусой». Потинявшись і віддавши шану «JAH» вирішили піти у репетиційне приміщення, де лабали їх друзі, Свідки ДЖА, гурт «Діамантово-зелелені». І по-приходу одразу ж влаштували джєм-сейшн, після якого всі зійшлися на думці, що «ми не хєрово лабаєм разом» і до того ж вимальовуються нові ритми і тенденції в Чернівецькому андеграунді.

Як проходили перші репетиції?

Перші репетиції, як і та осінь, були напрочуд вдалі та врожайні. Буквально на перших двох репетиціях було придумано про «Переферію», «Повєстку», покладено на музику «Манєври» також був закладений фундамент таким пісням: «Файне місто Чорнобиль», «Пепсі, пейджєр, всі Понти», «Всі дівчата фанатєют на тєбя», «Кухонний комбайн» та ін. Було напрочуд весело та цікаво.

Скільки часу думали над назвою?

Думали десь три дні. Першою з версій була назва «Бубль Гум», але асоціюватися з гумою ми все-таки не забажали. І от, одного вечора, слухаючи фольклор острову Тринідад і Тобаго (стиль «Каліпсо»), ми почули надзвичайно рідні слова: «гуцул каліпсо». Як ці слова опинилися в складнозрозумілому африканському тексті, ми зрозуміли пізніше, прийшовши до висновку, що навіть в творенні африканського фольклору брали участь вихідці з Карпат. ROOTS, якщо хочете знати, у всіх однакові.

Як виник стиль гуцул-хоп, хто до такого додумався?

Стиль гуцул-гоп виник завдяки Карпатському фольку, гіп-гопу, JAHzzу і сімом придуркам, які це все змогли поєднати.

Як почали виступати?

Перший раз виступали у мєга клюбі на Роші (Роша це район міста Чернівці.) На сейшені було багато пива та мало звуку. Було ще декілька виступів в чернівецьких андеграундних клюбах тіпа «Назарет». Публіка шаленіла, але музиканти крім рідких поцілунків не дуже файних дівчат-неформалок та алкоголю не отримували ніякого стимулу для подальшого розвитку. І тут ми почули, що такий добре знаний і до того ж ще й такий, що народився в Чернівцях фестиваль «Червона Рута» шукає молоді таланти. Добре усвідомлюючи, що це якраз про нас ми поспішили подати заявку на участь. Ми залабали на відбірковому турі у Чернівцях у відділені танцювальної музики, де крім нас брали участь ще два гурти, у яких ми безобразно вибороли перше місце, як це не смішно. Вельмишановне журі нам сказало: «Хлопці, ви добре граєте цікаву музику, але наступного разу вам може більше повезе, а поки лишайтеся в резерві». - Ну всьо, не побачим ми море, ? подумали ми, і забули про це. Аж раптом, ми дізнаємось, що, переглянувши відео, київське керівництво «ЧР» захотіло, щоб ми приїхали у Київ на півфінал. До тогож нам потягом вислали домашню роботу. Якийсь бовдур з дирекції записав нас у поп відділення і домашня робота складалася з того, що ми б мали переспівати пісні відомих західних поп-виконавців а ля Джордж Майкл, Селін Діон та інша гидота. При чому співати треба було а-капелло. Якій до дупи Джордж Майкл? подумали ми, і записали на касету Rage Against the Machine. І от, гуцули у Києві. Нас зустрічають брудною общагою КМУЦА, ще й за наші гроші та з купою азіатів. В залі був аншлаг: дирекція фестивалю та музиканти, які виступали наступними. При чому дирекція намагалася виховувати музикантів за методом Макаренка і робила спроби заборонити продаж пива в буфеті.

Пройшло небагато часу, і от ми після нервових зборів, під час яких пропау гітарист Кузя, п’ємо горілку всім складом в «вагоні - генделику» потягу Чернівці-Київ. В Київі на нас чекали виступи в «Київській - Русі», на вечірці «НензаLoops», з нагоди 73-тьої річниці з дня народження Ернесто Че Гевари, виступ у фіналі «ЧР» та відбірковий тур на фестиваль «Перлини Сезону».

І ось фінал «ЧР» де ми вибороли друге місце (перше не знайшло достойного хазяїна, бо тоді треба ж було кліп знімати та альбом прописувати). І в черговий раз, блистаючи неабиякою кмітливістю та міцною комерційною хваткою, дирекція фестивалю «ЧР» підсовує нам чудо-контракт, в якому пропонувалося віддати наші твори в довічну власність (без обмеження у використанні) «ЧР» і м’яко натякає на неможливість нашої подальшої присутності на фестивалі в разі відмови підписати згаданий контракт. Короче, нам прийшлося його підписати, але тільки після того як ми побачили назви творів, які були м’яко кажучи неправильними. На тому і зійшлися: у них довічний контракт на неіснуючі пісні, у нас - виступ на гала-концерті в Київі. І тут ми вже точно зрозуміли: «Не побачим ми моря». Забігаючи на перед треба сказати, що на гала-концерті «ЧР» ми так і не зіграли. Бо концерт мав тривати до 23.00, а наш виступ припадав на 22.45. Тож нас замінили на Ані Лорак. А ми з того горя напилися пива так, що струї наші в Київі шуміли як р. Прут в Чернівцях.

Слідуючий етап - «Перлини Сезону». Відбірковий тур пройшов успішно, тож ми в Запоріжжі на півфіналі. Фест, доречі, був непоганий. З того непоганого запам’ятався один казус: концерт мав транслюватися по TV on-line, тому організатори, підстраховуючись, проганяли всю програму на ген. репетиції; коли ми були вже на сцені до нас звернулися з проханням говорити все так, як це буде на концерті, на шо Бодя відповів: «Добрий вечір Запоріжжя! Микола, включай міні-диск». Насправді ми грали наживо, але цією фразою викинули на ізмєну організаторів та звукооператора. За це ми отримали «жовту картку» з проханням в подальшому такого не говорити. З решти мироприємств добре пам’ятається п’янка з гуртом «SPEEDWAY» на березі Дніпра, з подальшими бешкетуваннями та стрибками на автобус-парашу, як ніндзя. Це було так романтично.

Ну, от і фінал. Випивши трохи пива, джин-тоніку та коньяку ми з надіями на перемогу вилазимо на сцену, причому Рудік вилазе з другої спроби. Почалися п’яно-емоційні танці в яких ми забуваємо співати там де треба і співаємо там де не треба. Після такого виступу ми навіть надіятись перестали на якесь з призових місць. Перебуваючи в недоброму гуморі ми сиділи в залі в очікуванні вироку «Великого Жюрі». Лунає вирок і ми прозріваємо: ми знову займаємо друге місце, при чому перше не дають нікому. Але більш за все на м сподобався приз: 6 пляшок пива на 7-ох музикіу. Знову побєда. Ми у гала-концерті!!! Малина триває.

Як записувалися.

Перші спроби запису ми робили на горищі (яке, з часом, зі слів оперативних співробітників, було переобладнано на нарко-лабораторію), у маленький кімнаті, яка під час репетицій перетворювалася на скунс-камєру. Магнітна пльонка касети «BASF» і магнітофон АКАІ були, на той час, найдоступнішим «студійним обладнанням».

Наступним був запис наживо на фестивалі «ЧР» - за 50 грн. разом з диском. На той час для нас це було магією звуко-відображення.

У рідному місті ми почали нервово шукати більш-менш пристойну студію, бо на той час у нас лишилося 30$ з останнього гастрольного туру по Київу. І шо ви думаєте? Знайшли!

Підвал, в якому безбожно бухали, а бодунними ранками писали «фанєри» весільні лабухи називався студія «Підкова». І от так - під штин перегару і дешевих жіночіх парфумів кабачних співачок - ми записувались 2 роки. За цей час ми записали аж 4 пісні (Переферія, Предсєдатєль, Курви, Віктор Каракулаку), при чому дві з них так і не були зведені. Справа в тому, що ціни були залежні від тривалості запою: чим довший запой - тим дорожчa пісня. Ціни варіювалися від 20 до 50$. Цікаво, що їхня динаміка була реверсивною. Були і курйози. Якось, домовившись на запис вокалу ми прийшли, а п’яний звукорежисер записує хор Бабтистіу-Евангелістіу. «Вєрочєк» корочє.

Але маєм признатиси, що і ми, бувало, забивали болт на місяць-другий, займаючись хто влаштуванням свого особистого життя, а хто - різними дурницями (ну, ви розумієте).

Пізніше Бодя влаштувауся баригою компакт-дискіу на базарі і втерся там у довіру до іншого бариги, який був дірєктором приблизно таких-же бариг, як Бодя. Він, до того ж, раніше грау у одному з популярних чернівецьких гуртів і мау страсть до сцени та усіляких звукозаписуючих приладів. Корочє, через пару місяціу ми вже прибивали ковролін на новенькій студії у старому індустріальному приміщенні. Студія вийшла файна і фист технічно оснащена. «Бум» назвали. Короче, для Буковини круто!!!

Саме тоді, відчувши смак базарної романтики і реп-бандітізму на буковинський лад, була записана пісня «Рекет-Ганстера».

Далі буде…