07/28/2004 | Правник

До речі, класно сказано!

З "Поступу".

Лесь ПОДЕРЕВ'ЯНСЬКИЙ: Роби що хочеш, або не роби нічого

Розмовляла Інна КОРНЕЛЮК


-- Один з лауреатів Шевченківської премії назвав Вас паяцом. Чим Ви так "дістали" сучасну українську культуру?

-- Усіх, хто мене не сприймає, я теж десь у чомусь розумію. Навмисне нікого не дратую. І все життя своє бавлюся із живописом, літературою, жінками, пиятикою -- із чим завгодно. Така людина не може не дратувати.

-- А що таке -- бавитися жінками? Як ви це робите?

-- Отак вам усе і розкажіть! Отак відразу я взяв і розказав!

-- А Ви це так подайте, щоб жінки теж Вами захотіли бавитись.

-- Добре, узагальню. Просто я, можливо, людина несерйозна. На мій погляд, найсерйозніші речі народжуютьcя із несерйозного ставлення до них. Тому що, наприклад, коли дитина бавиться малюючи (а всі діти малюють), то малює абсолютно геніально доти, доки її не починають учити. Тобто коли цю дитину віддають учитися малювати у якусь дитячу художню школу, то, як правило, на цьому геніальність цієї дитини і закінчується. Тож надзвичайно важливо для митця зберегти оту дитячу несерйозність і відчуття гри. Бо мистецтво -- це не професія, а це, власне, і є гра. Щойно ти починаєш сприймати мистецтво як професію: ти ж маєш бути митцем, ти ж маєш відтворювати духовність, ти ж маєш щось таке-е нести людям, -- отут пі...ець. Той самий Пікассо грався мистецтвом до 90-та років. І, як бачимо, правильно робив.

-- Поміж тим, Ваші забавки у живописі мають не лише мистецьку вартість. Вашу роботу "Воїн, смерть i диявол" придбав Вуді Аллен у 2000 році в Нью-Йорку.

-- Але тут потрібно все так розрахувати: щоб ти бавився і заодно отримував за це гроші. Ось яка ідеальна модель... Я ще в школі зрозумів, що ніколи не буду ходити на роботу і служити. А ідеальна модель мого життя -- робити те, що я хочу, або не робити нічого. Таким чином я не маю над собою жодного начальства. Хоча, з іншого боку, я не зовсім незалежна людина: від сантехніка залежу, буває...

-- А незле виглядаєте, хоч нічого й не робите...

-- Дякую.

-- Ваші п'єси подобаються різним віковим категоріям, а переважна більшість молодих людей не знає совкової реальності. Совєтскоє минуле їм не болить, вони його не відчули на собі, отож, регочуть над Вашими текстами не обтяжуючи себе зайвими роздумами. Як Вам вдалося знайти підхід до настільки несхожих між собою людей: що це за інтелектуальна планка, що це за поріг чуттєвості?

-- Чесно кажучи, мене це також дивує. (Сміється. -- Авт.). Дуже багато речей я написав досить давно. Чому вони приваблюють людей із покоління моєї дочки, котрій 25 років? Що молоде покоління там знаходить -- не знаю. Мені складно таке пояснити. Для мене це дикість. От що молоде покоління розуміє в тих п'єсах, якщо воно не пам'ятає тих часів, не знає "совка"?

-- Те, що Ви зараз пишете, в тому ж дусі, що й "Герой нашого часу"?

-- Пишу зараз роман "Таємничий амбал". Складний і багатоплановий текст. Я його пишу і знищую, пишу і знищую. У прагненні досконалості. Також пишу ще картини, звичайно. Крім того, вже майже дописав п'єсу "Блєск і ніщєта пєдарасів". Вербалізувати це важко. (Сміється. -- Авт.). Не розумію, ЯК я пишу. Насправді "вшибає в голову" якась ідея і починаю писати. Щодо ідеї п'єси, то є стара казочка про котика і півника, які жили разом у лісі. Лисичка хотіла з'їсти півника... У моїй інтерпретації цієї ідеї -- два пєдараси-неформали, Василь і Петро, втекли від жорстокості нашого світу до лісу й живуть собі там щасливо. А про них дізналися міські "прадвінутиє мєдіа" з "тіпа наварочєнава масковскова гомо...журнала"... і на фоні цього відбувається драма. Закінчується тим, що духовність перемагає і вороги стають пєдарасами.

-- А чому Ви так лаєтеся у п'єсах? Це ж як некультурно!

-- Просто не люблю подвійних стандартів. Що означає "заборонені слова"? Ми живемо в суспільстві, 99 % якого матюкається. Знаю, що не матюкаються хіба що греко-католицькі священики, побуту яких, до речі, я не знаю, тому про них не пишу. Якась незрозуміла табуйованість... Чому власне ці слова є забороненими, коли ледь не все наше населення їх вживає? Нехай хтось мені це пояснить. Чому, наприклад, слово "х...й" лежить поза культурою?

-- Перепрошую, але "х...й" читачі муситимуть читати із пропущеною буквою.

-- А Сашко Кривенко дозволив би надрукувати всі потрібні букви у цьому слові. Сашко був моїм другом...

-- Цікаво, Ви пишете тексти на комп'ютері чи "думаєте пером"?

-- Я сприймаю комп'ютер як підставку для склянки. Я наразі не потребую комп'ютера. Пишу звичайною ручкою. Нічого особливого.

-- Комп'ютер -- це вже жорстокі будні. То як Ви від жорстоких буднів рятуєтеся, якщо, звісно, можете?

-- Дуже просто. Два місяці тому в мене спи...дили мобільний телефон і тепер я страшенно щасливий. І без нього набагато краще.

-- Слухайте, Вам так мало потрібно для "страшного щастя"?

-- Ні, я не назвав би себе щасливою людиною. Почуттю щастя у мені завжди заважає почуття власної недосконалості. Здається, нібито всередині мене живуть дві людини. Одна каже, що все добре. Друга каже: "Ти -- ідіот лінивий, вставай, іди працювать! Ти чого п'єш? Що ти зробив взагалі: ти написав повне лайно, намалював -- ще гірше!" І з ними жити дуже складно. Інколи ці двоє людей домовляються: роблю інколи щось, що задовольняє їх обох.

-- Як довго Ви можете пасивно відпочивати: їсти, спати, розважатися, при цьому нічого не роблячи?

-- Заздрю людям, які можуть довго відпочивати. Мені той гад завжди каже: "Ану вставай! Іди щось роби!" Відверто кажучи, я все життя відпочиваю. Мені немає від чого відпочивати... (Сміється. -- Авт.). Найкращий відпочинок, як на мене, -- сісти в авто і поїхати по Україні десь на тиждень.

-- А є така дурість, яку Ви не можете людям пробачити. Скажімо, журналістам, часто недалеким, які таки "лізуть" до Вас по інтерв'ю.

-- Я переповнений всєпрощєнія. Звичайно. Я -- як спасітєль. Майже. Вчуся вгамовувати своє роздратування.

-- Якби кохана жінка Вам зрадила, то Ви, звичайно, пробачили їй це?

-- Зрадила -- то вже не кохає. Як тут можна пробачити чи не пробачити?

-- Та ні, вона Вас кохає, просто помилилася. Тоді що?

-- То зовсім інша справа. Якщо так, то нічого особливого не відбулося, а я можу відповісти їй тим ж самим. Потім щоб не було ніяких рахунків. 1:1. Вам подобається ця щира відповідь?

-- Ви -- прогресивна людина. Без коментарів. Який спосіб самоочищення, мається на увазі, духовного, Ви обираєте?

-- Взагалі жива природа має властивість самоочищення. Я вже років 25 займаюсь кунг-фу. Такі вправи більше пов'язані з технологією, ніж із релігією. Це -- внутрішні дисципліни. Що таке -- кунг-фу? Кунг-фу -- найекономніший спосіб вбити людину за 3 секунди. Це лише один із видів східних бойових мистецтв. Сталося так, що я познайомився із перфектним учителем (він -- із В'єтнаму) і декілька років із задоволенням вчився у нього.

-- "Блєск і ніщєта пєдарасів"-- то істинно чоловічий "хід іронії". Жодних "жіночих закидів" у наступному запитанні: звідки береться в чоловіках полігамія? Ви, бува, не полігам?

-- Колись був. Тепер, думаю, вгамувався. У чоловіках ця падлюча якість, здається, закладена природою. Чим на більшу площину (у чому вимірювати: ну, сотні гектарів) він розкидає своє сім'я, тим більшим буде його потомство. І коли цей чоловік стане недієздатним у цьому сенсі, все одно намагатиметься охопити якомога більше різних жінок... Природа і все...

_________________________________________________________
Dovidka: Народився Лесь (Олександр) Подерв'янський 3 листопада 1952 року. Киянин. Закінчив Київську художню академію у 1976 році. Член Спілки художників України з 1980 року. Картини Леся зберігаються в Національних художніх музеях різних країн світу. Найбільш відомі виставки (персональні та групові): "Art Expo-2000". New York; "Lazarro Signature Gallery". Stoughton, Wisconsin, USA (1999); Exhibition of Modern Art. City Arts Gallery, Kиїв (1995); "Glasnost" Gallery. Nuremberg, Germany (1991); "Modern Ukrainian Art". Marsvinskholm Cultural Center, Isted, Sweden (1990); All-Union Exhibition. Manezh, Moscow, Russia (1980). Картини Подерв'янського зберігаються і в приватних колекціях як в Україні, так і в Росії, Німеччині, Швеції, Великій Британії, Ізраїлі та США. П'єси почав писати наприкінці 70-х і на сьогодні написав понад 50 п'єс. Автор книжки "Герой нашого часу" ("Кальварія", 2001).