08/07/2004 | стронґовський

Видатний Ісаак Н’ютон якось сказав, що „якщо я і бачив далі за інших, то тільки тому, що стояв на плечах гігантів”. В наш час на ці плечі деруться, здебільшого, аби якомога більше людей побачило тебе. Саме це спало мені на думку, опісля відвідин „міжнародного свята літератури і мистецтва «Лесині джерела»”. Вісімнадцятий раз проходило воно на батьківщині Лесі Українки, в містечку Новоград-Волинський, що на Житомирщині.

Мистецтво
За роки існування свята в ньому брали участь представники більш ніж 20 країн, близько 40 народних артистів України, стільки ж заслужених, багато відомих письменників і митців. Цього разу до вотчини ґеніальної літераторки приїхали колективи та делеґації з Польщі, Білорусі, а також з грузинського міста Сурамі, де Леся Українка знайшла свій останній спочинок. Аби вкластися у відведені на свято три дні, з 30 липня по 1 серпня, було задіяно 12 сценічних майданчиків, на яких виступило майже півсотні аматорських і мистецьких колективи. Одними співами й танцями справа не обмежилася, розмах свята вражав. Було все – від науково-літературного засідання „Родина Косачів у духовному розвитку краю”, вистави Херсонського драмтеатру ім. М. Куліша „Лісова пісня”, автентичного солоспіву і військового духового оркестру до виставок художнього та декоративно-ужиткового мистецтва, дитячої творчості і караоке! Організатори, мабуть, вирішили, що вказані дійства не виявляють всієї повноти народної любові до Лесі, і присмачили програму урочистим мітинґом, феєрверком, молодіжною дискотекою і, оцініть, літургією з панахидою пам’яті винуватиці свята. Необхідність останнього заходу зумовлена тим, що 1 серпня 1913 року Леся померла. Традиція святкувати день смерті, а не народження була... в язичників, аж ніяк не християн. Мушу сказати, що на день народження Українки, 25 лютого, теж проходить свято – „Лесині плеяди”, але воно набагато скромніше, без помпезності.
Як літератор, я мав брати участь в літературно-музичній зустрічі поетів і композиторів у музеї Лесі, проте, на відміну від решти мистецьких напрямків, цей був представлений напрочуд вбого. Десь зо два десятки письменників і поетів обох статей всі як один вбраних у вишиванки і декламували і, водночас, були глядачами. Враховуючи, що Українка, перш за все, була майстром слова, така зневага до цієї царини мені видалась дивною. Виступати розхотілося враз не тільки мені, але й всій письменницькій молоді, що прибула на запрошення обласної Спілки письменників.

Політика
З кожним роком свято стає все більш заполітизованим. І якщо державні мужі все частіше вернуть носа від давнього Звягеля, то все частіше з’являється в ньому інший політичний бомонд. Так, цього разу польську делеґацію очолював ґенеральний консул республіки Войцех Ґалонзка, а Україна обмежилась заступником міністра культури Василем Романишиним. Щоправда місцева влада, до останнього чекала на Януковича, але прем’єр-міністр таку честь зіґнорував, натомість на головній площі міста був вивішений його портрет. Певно, щоби не розслаблялися. Також відчувався надлишок есдеків. Їх лідер, якщо пам’ятаєте, ду-уже любить всіляко підкреслювати, що „обрізані” в Україні ведуть свій рід не від кого-небудь, а від Лесі Українки з Іваном Франком. Класики вже спочили, відкараскатись не зможуть, то чому б не примазатись до славетних імен? Тому і поздоровляв гостей і мешканців міста не хто інший, як заступник Голови СДПУ(о) нардеп Володимир Заєць. Разом з колегами по партії і музей-садибу родини Косачів допоміг облаштувати, і книжок рідкісних для нього придбав. Меценат, одним словом.
Не обійшлося і без курйозів. Одіозна „відьмочка” Вітренко дала факсограму місцевій владі, мовляв, хочу зустрітися з виборцями. Назвала і дату, і місце, котрі дивним чином точнісінько збіглись з відповідними координатами урочистого мітинґу. Ну влада їй і відписує – нажаль, маємо там захід, а от на стадіон – ласкаво просимо. Тільки маленька накладка вийшла – не попередили пані Наталю про те, що стадіон був орендований пересувним... зоопарком. Образившись, Вітренко подалася на той мітинґ, де якраз офіційні особи читали поздоровлення інших офіційних осіб, пробилася до мікрофона, розштовхавши виступаючих і заявила, що вона, як Леся, бореться за правду. Повторивши вказану сентенцію іншими словами декілька разів, „мешканка Конотопу” зникла зі сцени так само раптово, як і з’явилась. Осад після подібного набігу залишився дивний. Хтозна тепер, чи не була видатна поетка ще й прогресивною соціалісткою! – обурювались земляки Лесі. Але бажання видряпатись на плечі гігантів, схоже, наших політиків облишить нескоро.