ABSOLUTно приголомшуючий есей Тетяни Павлуш в УП!
09/01/2004 | Олесь Бережний
"Яка міра усвідомлення відповідальності кожного з нас за імідж власної держави? І взагалі, чи можна назвати гідною презентацією те, що я просто кожного разу, коли мене про це запитують, відповідаю: Я з України."
http://www2.pravda.com.ua/archive/2004/september/1/2.shtml
"І оті чоловіки, що під палючим сонцем з лопатами в руках з ранку до ночі будують чеські дороги, в нетверезому стані співають в празьких трамваях, відлякуючи пасажирів - усі вони в білих сорочках, із святковою радістю в очах і з повними кошиками, прикритими вишитими серветками, абсолютно тверезі крокували празькими вуличками.
Так радісно і щемно стало на серці. Саме в цю мить в мені загорілось те справжнє відчуття свята, що дарує Великодня ніч. Якась таємниця, що сяє з очей кожного перехожого тієї ночі, єднає усі християнські душі. Те саме єднання сердець я відчула і в Празі, зазираючи в обличчя моїх земляків і одновірців. Так солодко було чути українську мову з їхніх вуст, так приємно було бути поряд."
http://www2.pravda.com.ua/archive/2004/september/1/2.shtml
"І оті чоловіки, що під палючим сонцем з лопатами в руках з ранку до ночі будують чеські дороги, в нетверезому стані співають в празьких трамваях, відлякуючи пасажирів - усі вони в білих сорочках, із святковою радістю в очах і з повними кошиками, прикритими вишитими серветками, абсолютно тверезі крокували празькими вуличками.
Так радісно і щемно стало на серці. Саме в цю мить в мені загорілось те справжнє відчуття свята, що дарує Великодня ніч. Якась таємниця, що сяє з очей кожного перехожого тієї ночі, єднає усі християнські душі. Те саме єднання сердець я відчула і в Празі, зазираючи в обличчя моїх земляків і одновірців. Так солодко було чути українську мову з їхніх вуст, так приємно було бути поряд."
Відповіді
2004.09.03 | стронґовський
Re: В тему. Допис не пішов до "УМ"
Батьківщина-13Очі вічности
Автор не відповідає за ті думки й висновки, що можуть прийти в голову читача при читанні цього тексту.
Не пишу есеї на замовлення. По-перше, кого, в біса, цікавить моя думка. По-друге - хто сказав, що розуміюся на заданій темі? Інтеліґенція, котра ще вміє читати (сама по собі феномен) досі переконана, свята наївність, що творчі люди, зосібно письменники, їм щось винні. Зокрема - відповіді на риторичні питання. Літератори, в свою чергу, киші з себе вичавлюють, щоби відповісти на ці питання повно і вичерпно, в марній надії, що їм колись-таки дадуть писати про те, що хочеться. В підсумку - інтеліґенція в глухому куті та нарід в "нєпанятках", котрому ці шлюбні ігрища заважають нормально перетравлювати чесно зароблений хліб.
Першою українською реінкарнацією Лєнінів із Солженіциними стала збірочка "Нерви ланцюга", де колупанння в пісочниці під назвою "Свобода" набуло розмаху епідемії. Найрозумнішим з 25 вербальних онаністів став Іздрик, котрий замість доїння власного мозку виставив на обдив свою колекцію класичних копролітів на цю тему. Між тим книжка витримала перевидання і спричинила рекорд писемної сверблячки в сотень і тисяч тих, в кого про свободу не питали.
Відкривши "УМ"ку в передодні незалежности, пересвідчився, що прагнення людське страждати на розмаїту ахінею непереборне. Перечитав шановних колєґ і сам взявся за курсор. Тільки питання "Навіщо?" в даному контексті теж буде риторичним.
Маю не той вік і не ту біоґрафію, щоби, мов Стріха, Вольвач і Возняк, згадувати як все починалось, як проходило і чого не сталось. 1991 року мені було 9. Не зможу написати настільки ж панібратськи як Жадан і так зарозумно, як Єшкілєв, або незрозуміло, як Прохасько. Я взагалі лівий серед, певен, дбайливо відібранної компанії тих, кому треба щось казати про Україну. Тому що від них вимагалось, от і писано - хоч про наболіле, але заради "відчепіться". Тому що можу змагатись з Ірванцем у професійности вставляння 5-ти копійок.
Остання фраза про Україну, яка мені сподобалась - "Якщо ми робимо мінет Заходу, то підставляємо дупу Росії. І навпаки". В цьому весь смак нашого, згадаю шкільні підручники, Дуже Вигідного Ґеополітичного Становища (обов'язково з великих літер). Адже ми - Центр Европи (теж з великих). В инших підручниках солодкаво розповідалось про блакитне небо, вишневі садочки, біленькі хатки, словом, усе, що зараз існує на межі вимирання. Книжки, за якими вчили маленького мене, були 1992-1994 року видання. В них була Україна, єдина можлива Україна з-поміж всіх Хохляндій. Вона, тепер я в цьому певен, існувала виключно в уяві тих, хто це писав. Найгірше, що в уяві тих, хто пише підручники зараз, вона вже вмерла. І Хохляндія огортає нас з дитинства. Хохляндія і Малоросія. І правий Прохасько, що "України нема. [...] Бо так само нема нічого без, поза, помимо України. Нема тебе, нема мене..." І, відповідно, не буде.
Можна по-різному пояснювати, чому все сталося саме так. Чому найбагатша з республік колишнього СРСР ледь животіє і дихає через кредитну кисневу подушку. Чому звалище, що знаходиться за двісті метрів від мого дому, скоро до нього доповзе. Чому до мене підходять порядно вдягнені молоді люди і питають, чи замислювався я над вічним життям. Можливо, через те, що за останню тисячу років, не рахуючи останніх тринадцяти, ми були відносно незалежними 21 рік. Може, ми були неправі, коли не пересадили скопом всю партноменклатуру, аж до самих низів, як це було після перемоги над рідним братом нашого комуністичного режиму в післявоєнній Німеччині. І без всяких "мабуть" ясно, що винні ми, коли власними руцями (голосами, закритими очима) підтримували всю ту маячню, котра коїлась в нас останні 13 років, котра коїться і котра звикла коїтись. Зараз модно говорити про "рубікони", "долю України", "відповідальність кожного", про "Силу Народу" і "підтримку В.Ф. Януковича всіма демократичними і проґресивними силами", аж проситься "людства", але написано - тої ж таки стражденної "України". І правий Жадан, починаючи з "Все це ліберальне лайно, яким тебе запихають..." і продовжуючи словами з літерами вилученими звичною, а тому нестрашною цензурою. Немає жодної різниці, хто, як і про що говорить - це залишиться розмовами, бо слово зараз - реклама, а рекламі не вірять. Втім, все рекламоване купують, і задача - щоб купили якомога дорожче, а купились якомога дешевше, для того треба наговорити щонайбільше, і більшість українського населення звично витягає сховані два роки тому виделки для знімання локшини з вух, щоб її з'їсти.
Найбільше в Україні мені подобається закладена Андруховичем і Ко повсюдна карнавальність того, що відбувається. Гебрейський народ, якому, власне, і не потрібно ніякого Ізраілю, який носить цю землю обітованну в собі і тому ніколи її не втратить, своє горе лікував своїм же сміхом. І хоча сценічний гумор у нас тепер імпортується з Москаляндії, гумор життєвий б'є ключем. Для прикладу, в нас, освічених та інтеліґентних, готових платити численним приватним внз не за знання, а за кольорові папірці з патяканням про вищу освіту, книжок на душу населення видається непорівняно менше, ніж в темній і селюцькій царській Росії. А ще з тих кандидатів, що в президенти пнуться, чесний тільки один, котрий в ґрафі "професія" відверто написав "Цар небесний". Чесний, бо голодний, мов таргани на моїй кухні і справи земні втратили для нього вагу, на сучасній новомові - пофіґіст. Решті щось потрібно, щонайменше - виграти, а він спокійний, мов Будда.
І його позиція мені найбільш симпатична і рідна. Можна скаржитись, можна мовчати, але ні те, ні те нічого не змінить, якщо ми не будемо працювати. Якщо замість того, щоб зривати взимку норкові шапки з перехожих ми почнемо розводити норок на хутро. Якщо не полінуємось пройти зайвих кілька метрів і викинути сміття в смітник, а не асфальт. Якщо не станемо плюватись на підлітків під кайфом, бо завтра вони будуть плювати на нас і саме наші діти можуть бути такими, як вони. Байдуже, чи є праця хвилинна, чи пожиттєва, підсумовувати будуть у вічности, і поки житиме наша праця - буде жити те, що її надихає. Напрацьована нами, а не російськими політтехнолоґами чи західними інвесторами. Україна.
Стронґовський
2004.09.04 | юрко
Re: В тему. Допис не пішов до "УМ"
стронґовський пише:> Остання фраза про Україну, яка мені сподобалась - "Якщо ми робимо мінет Заходу, то підставляємо дупу Росії. І навпаки". В цьому весь смак нашого, згадаю шкільні підручники, Дуже Вигідного Ґеополітичного Становища (обов'язково з великих літер). Адже ми - Центр Европи (теж з великих). В инших підручниках солодкаво розповідалось про блакитне небо, вишневі садочки, біленькі хатки, словом, усе, що зараз існує на межі вимирання. Книжки, за якими вчили маленького мене, були 1992-1994 року видання. В них була Україна, єдина можлива Україна з-поміж всіх Хохляндій. Вона, тепер я в цьому певен, існувала виключно в уяві тих, хто це писав. Найгірше, що в уяві тих, хто пише підручники зараз, вона вже вмерла. І Хохляндія огортає нас з дитинства. Хохляндія і Малоросія. І правий Прохасько, що "України нема. [...] Бо так само нема нічого без, поза, помимо України. Нема тебе, нема мене..." І, відповідно, не буде.
я спробував знайти пояснення "а як воно працює тут, в Канаді"? Ніби й ніхто не говорить про мінет Америці і підставляння дупи, скажімо, Європі. Також, якось не зустрічалося мені, щоб хтось саме так, "блакитним небом, вишневими садочками, біленькими хатками" описував Канаду. Немає тут такого і, мабуть, ніколи такого не було в Україні. Вигадки це усе в українській літературі старих естетів-письменників, які догоджали побутовим смакам. Щось, як сцени своєрідного водевілю, де усе штучне, солоденьке і не має нічого спільного із реальним життям.
Отже, не України нема, а ТАКОЇ України нема і ніколи не було. Справді, як можна звести до якого узагальненого образу суть Канади? Вона є дикою сумішшю людей з цілого світу, якщо подивитися на міста-метрополії. Чи фармери в ковбойських капелюхах і обтислих джинсах з центральної частини країни є характерним образом Канади?
Чи велетенські простори на півночі - Юкон та Північно-західні території з інуїтами та індіянами є справжньою Канадою? А як щодо цілих поселень рибалок на атлантичному побережжі Канади, з рибальськими традиціями в кілька сотень років? Чи французький Квебек, де стиль життя є європейський, а не північно-американський?
Ну, і яку тут можна знайти національну ідею в українському розумінні цього терміну? Що тримає разом цю країну, яка має так мало спільного між своїми громадянами? Як може мусульманин з Шрі-Ланки, китаєць, поляк мати щось спільне, котре українці звуть національною ідеєю?
Але якимось чином всі знають, що вони канадці, а не американці. І воно справді відрізняється від Америки. Щось типу "Канада - не Америка", майже, як "Україна - не Росія". Отже, можливо, українці просто інакше розуміють вислів "національна ідея", так само, як вони інакше розуміють слово "піар"? Можливо, стереотипи з солоденьких оповідань про "неньку-Україну" загороджують їм можливість критично подивитися на проблему.
Нікому б в голову не прийшло сказати, що хтось якийсь не такий, як треба, канадець. Виглядає, що українці даремно витрачають свою енергію на доведення очевидних речей - в різних частинах країни живуть різні за світоглядом, психологією люди. Воно усюди так є, то чому для українських інтелектуалів важливо на цьому ставити наголос?
Якраз канадська мішанина різних людей поставила б українського письменника у безвихідне становище. Хай би спробував зробити з неї якесь одне характерне канадське узагальнення.
Ця країна тримається не на ідеї, чи ідеології, чи на походженні з конкретної нації. Вона тримається на тому, на чому тримається кожна нормальна сім'я - економісти це звуть терміном stakeholding. Тобто, кожен має свій внесок, своє зацікавлення. Щось таке, як внесок у спільний бізнес, який дає можливість стати частковим хазяїном.
Кожен має свій шкурний інтерес, який примушує його дбати і захищати цей внесок. Без такого відчуття, що ти є stakeholder, нічого не вийде, ніякі згадки про вишневі садочки, національні ідеї, героїчне минуле не спрацюють.
Якщо суспільство через систему своєї влади не забезпечить цієї участі чи внеску громадян, то суспільна тканина розпадається. Точно, це ми бачимо в Україні, в Мексіці, в усіх країнах, котрі, маючи потенціал, ніколи не можуть його реалізувати. Забезпечення такої участі і є національною ідеєю, хоч її можуть пробувати описувати і пояснювати високопарними словами.
Таку участь дуже важко здобути. Українська влада дотепер усе робила, щоб stakeholding громадян був мінімальним. Починаючи від відомого "я начальник - ти дурак", через ігнорування прав власності, забираючи в людей можливість через судову систему встановити справедливість.
Усе це робить неможливим створити обставини, де люди матимуть свій кровний інтерес у державі. Інтерес зведеться до рівня сім'ї, в якій у кращому випадку кожен буде дбати про загальне сімейне добро і відгороджуватися від суспільства, в якому людина не може, в силу створених обставин, мати свою пайку.
Тому будуть запросто викидати сміття на вулицю - в ній своєї пайки громадянин не має. Він завжди вороже сприйматиме суспільне середовище, в якому живе і матиме рацію - в ньому немає його власного "кусня". Тому, також, скільки б влада не проголошувала, що добробут країни зріс, громадянин не має жодного зв'язку з цим добробутом. Він або повністю залежить від подачок уряду, або, маючи свій бізнес, повністю від цього "добробуту" відокремлений, боячись, що відберуть.
Не допоможуть заклики до особи замість здирати норкові шапки з перехожих, ті норки вирощувати. Його вирощування норок не створить відчуття участі в суспільстві. Суспільство, в його розумінні, усе зробить, щоб ці норки, його працю, відібрати. Свою працю він не сприйматиме, як суспільний акт, котрий робить його багатим, а суспільство розвиненішим. Вирощування є лише його спробою вижити.
Він, може, й буде ходити в багатому одязі, їздити в дорогому автомобілі, але для нього немає ніякого сенсу не відгороджуватися від суспільства. Його "акцій"-участі в країну немає, бо система влади усе зробила, що їх не було.
Тому, усе, що людям залишається, це нарікати, створювати анекдоти, насміхатися над суспільством, в якому хоча й живуть, але не є його партнерами-співучасниками. Вони цілком вірно почуваються безсилими що небудь зробити. Бо той, хто має участь у чомусь, не насміхається, він ситуацію виправляє. Точно так само, як виправляє проблеми в своїй родині, повноправним stakeholder якої він є.
Навіть якщо припустити, що кожен індивідуально буде намагатися "не викинути сміття просто на асфальт", а усе робити правильно, нічого не зміниться. Їх праця не повинна базуватися на закликах інших "не смітити". Вони повинні мати stake-пайку в суспільстві.
Саме на забезпеченні пайки-партнерства людини в суспільстві базується феномен еміграції. Люди з цілого світу переселяються в Канаду не тому, що тим самим вони автоматично стають багатшими. А тому, що не маючи ні найменшого уявлення про те, як функціонує канадське суспільство, інстинктивно розуміють, що їх участь буде забезпечена і буде охоронятися. Вони стають stakeholders Канади. Вони стають акціонерами цієї країни, тим роблять її країною з високим рівнем життя і тим вона є індивідуальною, без потреби робити комусь мінет.
2004.09.05 | Роман ShaRP
"Канада - не Америка"... а в чому різниця? Поясните? (-)
2004.09.05 | юрко
Re: "Канада - не Америка"... а в чому різниця? Поясните? (-)
не знаю, щоб висловити це коротко. Знаю в деталях, які нічого не означають, бо такі відмінності можна знайти між людьми з різних частин однієї країни.2004.09.05 | Роман ShaRP
Та й ніхто не просить коротко.
Ви, пане Юрку, могли б, НМД, нарозповідати багато цікавішого за книги компаньонів Сороса.Щоб переконати вас у цьому, я наведу фрагмент листування з громадянкою Канади:
... воровать - не воруют, даже мыслей не возникает. Можете себе представить склады без кладовщиков, полное доверие, клиент всегда прав, налоги - превыше своих интересов и т.д. и т.п.
Сознательность выше значительно, и от этого общий уровень жизни тоже повышается. Конечно, встречаются и выродки, но значительно реже. В
праздники - ни одного пьяного!!! Это же вообще дико для россиянина!!! Но курят травку, причем публично. Но ведь не валяются нигде под забором!!!
> На что похож "рай"?
Не все так однозначно. Но сожалений нет. Да, уровень жизни выше, здесь нет очень богатых и очень бедных, т.к. грамотная налоговая система не дает богатым стремительно богатеть, а бедным - становиться еще беднее из-за инфляции и прочих макроэкономических проблем. Это коренное отличие от американское системы. Но при этом любой человек может себе позволить дом, машину и прочие блага. Социальная защищенность на уровне, не дадут помереть с голоду. Большой вопрос с медициной, видимо, идеальной медицины нет нигде. Здесь она бесплатная (госуд. и частное страхование), если есть работа - покрывается 80% стоимости лекарств. Но врачи - очень высокооплачиваемый народ, содержит их государство, больницы тоже государственные. У них не хватает денег, чтобы содержать на ночных дежурствах полный штат специалистов, поэтому на всю огромную больницу остается только один доктор, очереди в эмердженси ужасные, если дышишь сам, можешь просидеть всю ночь и
еще полдня, но уж если начал кони двигать - откачают вне очереди, используя все новейшие достижения медицины. В Америке все дорого, в России - проще умереть, чем лечиться. Короче, нет совершенства.
Зато самый мой любимый орган - это налоговая. Я тут ходила на бесплатный семинар по заполнению деклараций - было сказано следующее: "Пожалуйста, заполняйте декларации, мы не хотим лишних денег и обязательно вернем вам, если что-то переплатили." И действительно, присылают в конвертах по почте чеки!!! Сложно представить? Вот и думайте, рай или нет. Не рай, но сделано все разумно, для людей.
> Что обещают народу местные политики? Вообще там народ о политике говорит?
О политике. Выборы закончились только неделю назад, переизбрали старого премьера. Вообще эта процедура была скучна - никто друг друга из стаканов не поливал, никаких грязных технологий, двойников и т.д. Ужасно. Обещают политики улучшить ситуацию с медициной, решить проблему с франкофонами, которые так и наровят суверенитет оттяпать.
Но не воруют, все честно, т.к. все очень прозрачно и публично. На
избирательную кампанию можно потратить только определенную государством сумму, очень скромную, для всех одинаковую.
А о политике народ говорит то же, что и везде. Ругают правительство и т.д.
Только отношение здесь другое, это и в языках ярко выражено - в России
политики - это ВЛАСТЬ, а здесь - SERVICE. Вот в чем главное отличие. Власть неоспорима, ее можно любить или не любить, а сервис может быть плохим - сменим, хороший - пусть дальше оказывает услуги.
2004.09.06 | юрко
Re: Та й ніхто не просить коротко.
Роман ShaRP пише:> Ви, пане Юрку, могли б, НМД, нарозповідати багато цікавішого за книги компаньонів Сороса.
думаєте, що це багато цікавіше? Це ж звичайні банальності. Крім того, Ви чи хто другий відразу приліплять до постингу "агітпроп".
Навіть не зрозуміло для чого це вона пише. Вона пише, як є, а не ЧОМУ так є. Принаймі, на її думку. А так, поверховий опис нагадує розповіді Сіндбада-мореплавця. Компаньйон Сороса хоч показав, як він аналізує.
>
> Щоб переконати вас у цьому, я наведу фрагмент листування з громадянкою Канади:
>
> ... воровать - не воруют, даже мыслей не возникает. Можете себе представить склады без кладовщиков, полное доверие, клиент всегда прав, налоги - превыше своих интересов и т.д. и т.п.
ну, і що тут дивного. Без грошей клієнта немає бізнесу. Клієнт годує усіх. Не знаю, що вона має на увазі "воровать - не воруют". Узагальнення, чи справді так думає. Звичайно, що крадуть. Спробуйте склад на ніч залишити відкритим і без охорони. З іншого боку, овочеві чи квіткові крамниці навіть не забирають з вулиці виставлений товар, лише його обгороджують пластиковою сіткою, яку, в принципі, можна розрізати звичайними ножицями. Але, кому воно потрібне розрізати. На роботі, звичайно, немає сенсу красти, бо як зловлять, то виженуть. А тоді неможливо знайти нової праці, бо часто вимагають довідку з поліції, що особа не має ніякого кримінального вчинку.
>
> Сознательность выше значительно, и от этого общий уровень жизни тоже повышается. Конечно, встречаются и выродки, но значительно реже. В
> праздники - ни одного пьяного!!! Это же вообще дико для россиянина!!! Но курят травку, причем публично. Но ведь не валяются нигде под забором!!!
ага, і дискутується, чи не легалізувати маріхуану. Мабуть, легалізують. Від неї ніхто під парканом лежати не буде. Але в провінції Онтаріо ведуть нещадну боротьбу проти куріння тютюну. В публічних місцях курити заборонено, навіть в ресторанах і барах. Хочеш курити - на вулицю. Це - з простої причини. Лікувати хворих є дуже дорого. Згідно статистики, 30% курців отримають протягом життя рак легенів. Серед некурящих - лише 3%. Якщо держава взяла на себе обов'язок лікувати громадян за рахунок податків, то логічним є, що витрати намагатимуться зменшувати. Те ж і з страхуванням. Дуже часто люди, крім державою забезпеченого лікування купують страхові поліси на лікування. Отже, серед інших запитань в анкеті є чи курить. Якщо так, то преміальні, котрі особа має виплачувати з власної кишені зростають астрономічно.
>
> > На что похож "рай"?
>
> Не все так однозначно. Но сожалений нет. Да, уровень жизни выше, здесь нет очень богатых и очень бедных, т.к. грамотная налоговая система не дает богатым стремительно богатеть, а бедным - становиться еще беднее из-за инфляции и прочих макроэкономических проблем. Это коренное отличие от американское системы. Но при этом любой человек может себе позволить дом, машину и прочие блага.
Є і дуже багаті, і дуже бідні. Тільки їх мало. Є дуже великий прошарок посередині. Взагалі, сказати, що це тому, що є грамотна податкова система, є перебільшенням. Податкова система в дечому сприяє цьому, в дечому шкодить. Якби так було просто з податковою системою, то усі б тільки таку модель і застосовували. Є багато інших економічних складових, тому враховуючи усе разом дуже важко прийти до висновку, що є найважливішим.
>Социальная защищенность на уровне, не дадут помереть с голоду. Большой вопрос с медициной, видимо, идеальной медицины нет нигде. Здесь она бесплатная (госуд. и частное страхование), если есть работа - покрывается 80% стоимости лекарств. Но врачи - очень высокооплачиваемый народ, содержит их государство, больницы тоже государственные. У них не хватает денег, чтобы содержать на ночных дежурствах полный штат специалистов, поэтому на всю огромную больницу остается только один доктор, очереди в эмердженси ужасные, если дышишь сам, можешь просидеть всю ночь и
> еще полдня, но уж если начал кони двигать - откачают вне очереди, используя все новейшие достижения медицины. В Америке все дорого, в России - проще умереть, чем лечиться. Короче, нет совершенства.
> Зато самый мой любимый орган - это налоговая. Я тут ходила на бесплатный семинар по заполнению деклараций - было сказано следующее: "Пожалуйста, заполняйте декларации, мы не хотим лишних денег и обязательно вернем вам, если что-то переплатили." И действительно, присылают в конвертах по почте чеки!!! Сложно представить? Вот и думайте, рай или нет. Не рай, но сделано все разумно, для людей.
це вона, як виглядає, неймовірно захоплена. Нічого особливого, знову, нічого дивного тут немає. Податкова система усюди є розподільчим механізмом. В Україні, в принципі, вона також покликана нівелювати нерівномірність у життєвому рівні. Просто в канадській системі приймається, що уряд не може повністю самому вирішувати, які саме соціальні послуги потрібно людям, як це є в Україні. Тому, замість цілковито брати на себе надання таких послуг, оплачуюючи їх з податків, частину грошей просто віддають назад, щоб громадяни самі своєю кишенею вирішували, що їм оплачувати.
Хочете, ще приклад? Ось, кожного року підрахувавши податкові зобов'язання, уряд дає можливість самому собі відкласти на пенсію у вигляді різних приватних пенсійних фондів. Ця сума залежить від заробітної платні, більше заробиш, більше можна відкласти. Зріст прибутків у такому фонді не податкується, отже, чим раніше почнеш відкладати, тим більше воно зросте.
Цю суму, яку відклав у такий фонд, віднімається від загального прибутку і виходить, що за рік заробив ніби менше. Отже, менше треба віддати в податку. Часом взагалі не треба нічого віддавати, а навпаки, так як і описала Ваша знайома, уряд оцінивши цифру, вважає, що заробив так мало, що треба прислати йому назад певну суму грошей.
Отже, мало того, що нормально заробив, відклав собі на пенсію, то ще й отримав від уряду додаткові гроші. Але, якщо був дурним і не відклав на пенсію, то платиш податок від усього заробленого, плюс нічого не отримаєш назад від уряду. Тобто, уряд вважає, що людина, відкладаючи на майбутнє, сама дбає про себе і коли вийде на пенсію, не залежатиме від державних подачок. А той, хто не відкладає, той буде повністю на державному утриманні, отже, від нього потрібно зараз забрати якнайбільше, щоб було з чого його утримувати у майбутньому. До речі, частина з того, що уряд повернув комусь в першому випадку, прийшла з грошей того, хто собі не відклав.
А щодо "вражаючих" прикладів про "дом, машину и прочая блага", то кредитна система, якщо вона правильно налагоджена, робить чудеса. В Україні це можна запросто зробити (жартую), якщо мати незалежну судову систему. Відсутність "телефонного права", утворення ліквідного ринку нерухомості чи рухомості (авта), стабільність економічного розвитку різко зменшать ризики, перед якими стоять українські банки, отже, вони зможуть давати кредити зі значно меншими процентами, а не вбивчими, як тепер, і тоді кожен зможе мати оті блага. Як Вам позика на купівлю нерухомості зафіксована, тобто, незалежно, що буде з інфляцією, на десять років з 7.89% річних? Чи змінна, тобто, коливатиметься з інфляцією на 5 років з 3.75% річних? То не дивуйтеся, що так легко купити "дом, машину".
>
> > Что обещают народу местные политики? Вообще там народ о политике говорит?
>
> О политике. Выборы закончились только неделю назад, переизбрали старого премьера. Вообще эта процедура была скучна - никто друг друга из стаканов не поливал, никаких грязных технологий, двойников и т.д. Ужасно. Обещают политики улучшить ситуацию с медициной, решить проблему с франкофонами, которые так и наровят суверенитет оттяпать.
> Но не воруют, все честно, т.к. все очень прозрачно и публично. На
> избирательную кампанию можно потратить только определенную государством сумму, очень скромную, для всех одинаковую.
> А о политике народ говорит то же, что и везде. Ругают правительство и т.д.
> Только отношение здесь другое, это и в языках ярко выражено - в России
> политики - это ВЛАСТЬ, а здесь - SERVICE. Вот в чем главное отличие. Власть неоспорима, ее можно любить или не любить, а сервис может быть плохим - сменим, хороший - пусть дальше оказывает услуги.
так кажу ж, що тут кожен stakeholder, кожен має інтерес і, що найважливіше, засоби впливу, щоб воно функціонувало краще. Адже ж разом треба якось жити. До речі, листи, які надсилається до уряду в Оттаву з опініями щодо функціонування країни можна слати без марки, тобто, без оплати, лише вистачить написати вгорі IHMS (In Her Majesty Service - В службовій справі Її Величності, гей, Королева Великобританії є й далі канадською королевою).
2004.09.06 | Роман ShaRP
Дякую! Але все ж - чому Канада не Америка? (-)
2004.09.08 | юрко
Re: Дякую! Але все ж - чому Канада не Америка? (-)
в Канаді з площею трохи більше 9 млн кв км. проживає біля 32 мільйонів людей. В США на практично такій самій території (9.6 млн кв км) 288 мільйонів.Канада - зовсім дикий край. Це - правда. Наприклад, столиця території (в Канаді адміністративний поділ на провінції та території) Юкон зветься гарно Білий Кінь. На Юконі частково знаходиться знаменитий Клондайк в якому не один золотошукач замерз на смерть, хоча це і південь Юкону (гей, Джека Лондона усі читали). А населення цієї "столиці" аж 22 тисячі людей. Стверджують, що така велика кількість населення в "столиці" тримається круглий рік. Площа ж Юкону біля 450 тис. кв км., для порівняння площа України 603.7 тис кв. км.
А взагалі населення Юкону як є трохи більше, ніж 30 тис., то й буде добре. Хоча ніхто справді й не знає, скільки на Юконі проживає людей. Кажуть, що Канада входить у 7 найрозвиненіших країн світу. А слово Канада походить від індіянського слова каната - село, поселення. Тобто, усі канадці - селюхи. Канада має потужний військовий флот. Кажуть, що один корабель знаходиться у Британській Колумбії на Тихому океані, а другий десь в районі Ньюфаундленду, на Атлантичному океані. Ось така Канада не Америка.
2004.09.08 | Роман ShaRP
Невже все залежить лише від кількості населення? (-)
2004.09.08 | юрко
Re: Невже все залежить лише від кількості населення? (-)
кажу ж, що не знаю. А чому б і не було однією з найважливіших причин? Вважається, що постійні війни в Африці відбуваються виключно у перенаселених регіонах. Чомусь густе скупчення робить людей агресивними. Ні, не знаю в чому різниця, але різниця є. А, ще одна - американців ненавидять у світі, а про канадців говорять позитивно. Це, як бачите, не власні вигадки канадців, а інші їх оцінюють.2004.09.08 | Роман ShaRP
Я думаю, що Ви себе недооцінюєте.
Перенаселення дійсно було великою проблемою багатьох континентів та країн, проте навіть країни, де такої проблеми немає, і не скоро буде - чомусь не завжди стають "ідеалами". Наприклад, та сама Росія.Має бути щось ще.
Ви зачепили дійсно цікаву тему - stakeholding, "пай" людини у суспільному майну. Судячи з тих уривків інформації про Америку, які до мене долітали, там людина часто такого не відчуває, вірніше, відчуває інакше - вона відчуває себе платником (payer, tax-payer and so on) та/або власником (owner). Я думаю, що причина ще десь тут.
Ви правда не цікавилися порівнянням економічних систем та устроїв Канади та США?
2004.09.09 | юрко
Re: Я думаю, що Ви себе недооцінюєте.
Роман ShaRP пише:> Ви зачепили дійсно цікаву тему - stakeholding, "пай" людини у суспільному майну. Судячи з тих уривків інформації про Америку, які до мене долітали, там людина часто такого не відчуває, вірніше, відчуває інакше - вона відчуває себе платником (payer, tax-payer and so on) та/або власником (owner). Я думаю, що причина ще десь тут.
а хіба при нормальному стані речей податки не є паєм людини у суспільному майні? Щось типу, податками купуєте суспільні послуги (майно). Тобто, стаєте повноправнимм власниками цих послуг. Воно, правда, трохи більше нагадує передоплату, ніж безпосередню оплату і може, воно непропорційно, і часто саме так і є, напр. безробітні отримують допомогу, хоч самі часом жодної копійки не вклали з різних причин, часто не від них залежних.
Тільки уряд узурпує отримані з податків гроші і використовує їх, як свої власні, хоч гроші з податків за визначенням ніколи не можуть бути власністю уряду. Це трапляється не лише в Україні. Навіть при демократичному ладі, коли є багато непідвладних урядові наглядаючих інституцій, уряд умудряється спустити гроші на свої потреби, а не перерозподілити їх назад у суспільство.
Але, принаймі в нормальних умовах є шанс погнати такий уряд в шию на наступних виборах.
А, stakeholder-а можна трактувати подібно, як платника податків, тобто, той, хто вніс свої гроші і хоче переконатися, що вони не будуть розкрадені, чи спущені на щось таке, що не передбачається. Подивіться, в Канаді податкова система є базована на selfassessment, тобто, самооцінці, як воно б смішно чи дивно не звучало. Тому й податкова служба тут зовсім мізерна. Це не означає, що вона беззуба, як потрібно, то вона може бути дуже навіть кусюча, але кількість її працівників є дуже малою.
Тому, як писала Ваша знайома, повернення грошей чеком від уряду, якщо рівень заробітку був малий, є звичайною річчю. Така система викликає довіру до себе, бо вона наочно підтверджує перерозподільчість податкової системи. Отже, з'являється один з елементів того відчуття, що ти є stockholder.
Не думайте, що це усі канадці є раптом такі свідомі громадяни. Усюди люди є однакові і канадці мають усі подібні якості громадян інших націй. Але в усіх людей почуття справедливості однаково розвинене. Як лише люди почуваються, що їх обдурюють, вони перестають підтримувати своїми діями існуючу суспільну систему і воно усе розвалюється. Щось таке, як зараз в Україні.
Подібне є і з національною ворожнечею. Адже в Канаді живуть люди з регіонів, у яких століттями люди ворогували між собою. Тут вони цього практично не роблять. Є звичайно, випадки, коли й далі витягають цю ворожнечу. Але це йде на індивідуальному, а не груповому рівні. Громади, смертельні вороги на батьківщині, живуть цілком мирно в нових умовах. Не обов'язково друзями, але мирно. Можливо, вони були по горло ситі бардаком у себе вдома і в нових умовах цінують і оберігають набутий спокій. Отже, вони і в цьому мають свій stake.
Понабирайте кілька таких речей і отримаєте цілком стабільне і нормальне суспільство, де оцей stakeholding є дуже сильним. Можливо, це і є суть патріотизму, а не заклики любити свою батьківщину, лише тому, що любити її треба за визначенням. Цьому феноменові в Україні не дає можливості розвинутися існуюча влада, бо ця влада, в свідомості людей, нелегітимна. При найменшій можливості люди б дали їй під зад, але поки що не можуть.
При такому існуючому стані речей ніхто з громадян не наважиться стати "акціонером" України. Громадянам немає ні найменшого резону вкладати в таке суспільство, бо кожен розуміє, що цим вкладом лише підтримуватиме існуючу владу. Отже, цілком логічно люди діють навпаки, вони обкрадають систему, де лише можуть і, звичайно, тим розвалюють своє власне середовище, в якому живуть. Але, це - побічний ефект головної хвороби.
отже, ще раз відповідь - не знаю, в чому справа, щодо Канади та Америки.
>
> Ви правда не цікавилися порівнянням економічних систем та устроїв Канади та США?
цікавився і цікавлюся, але це не стосується суті дискусії. Ці країни є різними. Як на мене, то канадська політична система є більш атворитарна, ніж американська. Американці мають більші можливості "пришпилити" свого президента, ніж канадці свого прем'єра. Економіку навіть немає сенсу порівнювати. Канадська економіка на добрих 85% залежить виключно від економіки США. Проте, вона специфічна тим, що є commodity based, тобто сировинна.
До речі, суть політичної системи для вироблення "паєвості", мабуть, не є вже аж такою важливою. Навіть, якщо система є дуже авторитарна, з мінімальними демократичними свободами, але котра діє за ясно окресленими правилами, яких сама обов'язково дотримується, то оцей stockholding має більший шанс з'явитися, ніж при дуже демократичній владі, але повному бардаку. Маєте приклад Чілі часів Піночета.
Воно, звичайно, не дай Бог таке перейти, але ясні правила гри сприймаються усіма учасниками суспільства, як менш вороже середовище, ніж хаос з коруптованим урядом. Можливо, приклад Путіна є також добрим, чи успіх Гітлера. Але, диктатура зовсім не є обов'язковою умовою для утворення цієї "паєвості". Лише послідовний уряд, який діє за самими собою встановленими правилами є підставою для цього.
І stockholding і послідовність у дотриманні правил гри не є моєю вигадкою, про це товчуть на усіх курсах політичної науки та економіки. Нічого нового тут немає.
Тому, ще раз і, мабуть, востаннє, не знаю, чому Канада не Америка.
2004.09.04 | Роман ShaRP
Нема там нічого "приголомшуючого". Нічогісінько. (-)