Маргарита стає дорослою (про нову книжку Пиркало)
09/06/2004 | Культурний спостерігач
Маргарита стає дорослою
Павло Солодько
Так от, Маруся Погрібна, вона ж Маргарита із дебютної книжки Світлани Пиркало «Зелена Маргарита», виросла. Тепер їй двадцять із чимось років, звати її Павліна Стопудів і працює вона в Лондоні на українській службі Бі-Бі-Сі.
Видавати Пиркало – безпрограшна справа, і видавництво «Факт» не прогадало, подарувавши за скромні 9 гривень українським читачам другий роман авторки під назвою «Не думай про червоне». Це десята книжка «фактівської» серії Exceptis excipiendis, і для ювілею серії, який планується відсвяткувати на майбутньому Форумі книговидаців у Львові, – справжня знахідка.
Чому? Бо це роман, який приємно перечитувати.
Хоча спершу читач так не думає. Героїні відверто погано. Їй не хочеться вже працювати в жіночих журналах, рекламуючи дорогі й погані білизну та косметику. Її коханий або остаточно спився зі своїми друзями – анархістами і футбольними фанатами, або ще гірше – знайшов «нормальну» роботу в київському офісі транснаціональної корпорації, де товстіє від пива та сидячої способу життя. Що їй робити у Києві?
І вона приймає запрошення, так легковажно відкинуте нею в «Зеленій Маргариті», і їде на Захід. Вона шукає своє втрачене кохання і знаходить його (ця сюжетна лінія, між іншим, – справжній детектив). А попутно вона знаходить свою полтавську однокласницю, яка хвора на ВІЛ і миє бокали в пабі на Іст-Енді, знаходить товаришів, сусідів, коханців і колег по роботі.
На роботі Павліна тяжко працює, і відповідно відпочиває, вражаючи лондонські генделі і їх відвідувачів слов’янським угаром. І в Лондоні вона відчуває несправедливість світу: нудні люди живуть довго, а найкращі друзі гинуть на війні і в катастрофах. У неї продовжує часто боліти голова, і щоб не з’їхати з глузду, їй доводиться пити ще більше таблеток. Вона винаймає собі квартиру. Все, як у людей, одним словом. Вона росте.
Але вона не лякається цього. Павліна Стопудів дасть фору Маргариті Погрібній, бо може все. Вона, залишаючись українкою, закохує в себе весь Лондон. А там, диви, ще стане класиком англійської літератури. Або повернеться в Україну. Або виїде ще далі – в Америку чи Південну Африку. Або поїде в ресторан «Дубки» і якусь фігню зробить.
І отакий-от дивовижний калейдоскопічний набір подій і вражень (у «Літературній Україні» стиль Пиркало якась сивочола рецензентка зневажливо обізвала «модним міксом») дарує нам те ж саме відчуття, що і «Зелена Маргарита». Це відчуття в критиці донедавна прийнято було називати «екзистенційним переживанням краси й недосконалості світу».
«Дивовижно, раптом серед усього цього шардоне, канапок і презентаційної суєти я раптом відчула, що до мене повертається якесь дуже важливе, цінне відчуття. Відчуття того, що я живу, що кожна мить неповторна, що час прокидатися і що все можливо. Ну звичайно, все можливо. Світ існує для мене. Ну, і для вас, звичайно, також, він для всіх існує, – і для Джима, і для Дональда, і для Оксани, і для Ніка, і для всіх українських шахтарів, і для старого хрича. Але також і для мене».
У «Зеленій Маргариті» після хаосу подій і думок героїня залишає нам сподівання, що існують ще на світі свобода, рівність і братерство. У «Не думай про червоне» дівчина на ім’я Маргарита перетворюється в жінку на ім’я Павліна. І, як і личить дорослому, робить ще більші узагальнення. І робить їх, на відміну від багатьох українських прозаїків, без жовчі. «Життя прекрасне, друзі, що б там не було!» – підморгує нам зі сторінок роману доросла людина з юним серцем.
За що, власне, її і приємно перечитувати.
http://gazeta.razom.org.ua/?nId=1350
Павло Солодько
Так от, Маруся Погрібна, вона ж Маргарита із дебютної книжки Світлани Пиркало «Зелена Маргарита», виросла. Тепер їй двадцять із чимось років, звати її Павліна Стопудів і працює вона в Лондоні на українській службі Бі-Бі-Сі.
Видавати Пиркало – безпрограшна справа, і видавництво «Факт» не прогадало, подарувавши за скромні 9 гривень українським читачам другий роман авторки під назвою «Не думай про червоне». Це десята книжка «фактівської» серії Exceptis excipiendis, і для ювілею серії, який планується відсвяткувати на майбутньому Форумі книговидаців у Львові, – справжня знахідка.
Чому? Бо це роман, який приємно перечитувати.
Хоча спершу читач так не думає. Героїні відверто погано. Їй не хочеться вже працювати в жіночих журналах, рекламуючи дорогі й погані білизну та косметику. Її коханий або остаточно спився зі своїми друзями – анархістами і футбольними фанатами, або ще гірше – знайшов «нормальну» роботу в київському офісі транснаціональної корпорації, де товстіє від пива та сидячої способу життя. Що їй робити у Києві?
І вона приймає запрошення, так легковажно відкинуте нею в «Зеленій Маргариті», і їде на Захід. Вона шукає своє втрачене кохання і знаходить його (ця сюжетна лінія, між іншим, – справжній детектив). А попутно вона знаходить свою полтавську однокласницю, яка хвора на ВІЛ і миє бокали в пабі на Іст-Енді, знаходить товаришів, сусідів, коханців і колег по роботі.
На роботі Павліна тяжко працює, і відповідно відпочиває, вражаючи лондонські генделі і їх відвідувачів слов’янським угаром. І в Лондоні вона відчуває несправедливість світу: нудні люди живуть довго, а найкращі друзі гинуть на війні і в катастрофах. У неї продовжує часто боліти голова, і щоб не з’їхати з глузду, їй доводиться пити ще більше таблеток. Вона винаймає собі квартиру. Все, як у людей, одним словом. Вона росте.
Але вона не лякається цього. Павліна Стопудів дасть фору Маргариті Погрібній, бо може все. Вона, залишаючись українкою, закохує в себе весь Лондон. А там, диви, ще стане класиком англійської літератури. Або повернеться в Україну. Або виїде ще далі – в Америку чи Південну Африку. Або поїде в ресторан «Дубки» і якусь фігню зробить.
І отакий-от дивовижний калейдоскопічний набір подій і вражень (у «Літературній Україні» стиль Пиркало якась сивочола рецензентка зневажливо обізвала «модним міксом») дарує нам те ж саме відчуття, що і «Зелена Маргарита». Це відчуття в критиці донедавна прийнято було називати «екзистенційним переживанням краси й недосконалості світу».
«Дивовижно, раптом серед усього цього шардоне, канапок і презентаційної суєти я раптом відчула, що до мене повертається якесь дуже важливе, цінне відчуття. Відчуття того, що я живу, що кожна мить неповторна, що час прокидатися і що все можливо. Ну звичайно, все можливо. Світ існує для мене. Ну, і для вас, звичайно, також, він для всіх існує, – і для Джима, і для Дональда, і для Оксани, і для Ніка, і для всіх українських шахтарів, і для старого хрича. Але також і для мене».
У «Зеленій Маргариті» після хаосу подій і думок героїня залишає нам сподівання, що існують ще на світі свобода, рівність і братерство. У «Не думай про червоне» дівчина на ім’я Маргарита перетворюється в жінку на ім’я Павліна. І, як і личить дорослому, робить ще більші узагальнення. І робить їх, на відміну від багатьох українських прозаїків, без жовчі. «Життя прекрасне, друзі, що б там не було!» – підморгує нам зі сторінок роману доросла людина з юним серцем.
За що, власне, її і приємно перечитувати.
http://gazeta.razom.org.ua/?nId=1350
Відповіді
2004.09.06 | lizzy
Re: Маргарита стає дорослою (про нову книжку Пиркало)
Я цю Павліну Стопудів знаю. З нею цікаво бухати. А чому, цікаво, роман так називається?2004.09.06 | otar
можна вточнити? :)
1. Ви знаєте авторку чи прообраз?2. "З нею цікаво бухати" - це комплімент?
2004.09.06 | lizzy
Та пажалуста
Я знаю і авторку, і прообраз. Мався на увазі прообраз. Але з авторкою також можна цікаво бухнути - принаймні так вважає її кума. Власне, авторку багато хто знає, а от прообраз - небагато. Автор рецензії Солодько також знайомий із прообразом.2004.09.06 | otar
Я пойняв: ви - банда :) пасіба (-)
2004.09.06 | lizzy
V jakomus rodi
Svit malenkyj, i cilkom mozhlyvo, jakby my z vamy zustrilusya osobysto, vyjavylosya b, sho i my z vamy - banda. a zi stopudiv my poznajomylys, koly vona pysala statti dlya gydotnogo zhurnalu gentleman(sorry za latynku - u mene vdoma nema kyrylyci)2004.09.07 | Олесь Бережний
Марта Шокало: Кого любить Світлана Пиркало у новому романі?
Світлана Пиркало: "Героїня Маргарити – Марина Погрібна, вона живе досить щасливо в Києві зі своїм коханим, страшенно ненавидить Віктора Федоровича Януковича, працює на 1+1 в одному з ігрових шоу, пишається тим, що не поїхала до Америки, але часом про це шкодує, бо пропонувалося на шару – вона дуже любить шару і халяву. Натомість Павліна Стопудів – маніакально-депресивне створіння, яке помелося за тридев’ять земель у пошуках кохання, що, очевидно, їй лише примарилося. Тим не менше Стопудів мені більше подобається, бо з нею можна добре випити і поговорити по душах. У неї також гарне почуття гумору, проте вона доросліша, ніж Погрібна, тому гумор у неї тонший. Також Стопудів більш глибоко любить життя, яке часом ненавидить."http://www.unian.net/ukr/news/print-60920.html
=====
А тепер моє дике припущення, на підставі прочитання цього інтерв"ю:
Марта Шокало=Світлана Пиркало
Стопудів!
2004.09.08 | С.Пиркало
Шокало - це Шокало
Не зовсім, хоча я бачу вашу логіку. Марта Шокало - цілком окрема жива людина, походженням також із Полтавщини, журналістка, яка нещодавно проходила виробничу практику у нас на Бі-Бі-Сі, а до цього працювала на УНІАН. Але якби це не було справжнє ім*я, то я цілком могла б назвати так свою наступну героїню. Можливо, так і зроблю. Взагалі, мсьє Бережний, дайте що-небудь почитати, бо тут народ каже, що ви гарно пишете. svitlana@gmail.com2004.09.08 | Олесь Бережний
Re: Шокало - це Шокало
Мадам Пиркало,Листоноша вже дзьобає клямку (отже, можна вже делітнути адресу скриньки в попередньому дописі). А щодо Шокало, то припускаю, що ваші прапрадіди, яко земляки-польтавчани, мусіли варити куліш в одному курені на Січі. Я помітив, що Марта Шокало готувала окремі матеріали на культурні й спортивні теми, однак не був певен, що вона "цілком окрема жива людина".
Щиро, Олесь
С.Пиркало пише:
> Не зовсім, хоча я бачу вашу логіку. Марта Шокало - цілком окрема жива людина, походженням також із Полтавщини, журналістка, яка нещодавно проходила виробничу практику у нас на Бі-Бі-Сі, а до цього працювала на УНІАН. Але якби це не було справжнє ім*я, то я цілком могла б назвати так свою наступну героїню. Можливо, так і зроблю. Взагалі, мсьє Бережний, дайте що-небудь почитати, бо тут народ каже, що ви гарно пишете. svitlana@gmail.com
2004.09.08 | otar
Илля Ґеґало - гарне псевдо для Стронґовського :)) (-)
2004.09.08 | С.Пиркало
Re: Илля Ґеґало - гарне псевдо для Стронґовського :)) (-)
А хто такий Стронговський?2004.09.13 | стронґовський
www.strongowski.iatp.org.ua
1. Отаре, я не користуюсь чужими іменами.2. Ґеґало мене не пре
3. Сайт оновлений. Тепер це буде робитись щотижня, чи по мірі писання нових творів
2004.09.09 | С.Пиркало
Уривок з нового роману на Потязі-76, якщо кому цікаво
http://www.potyah76.org.ua/potyah/?t=432004.09.13 | фіш
Re: Уривок з нового роману на Потязі-76, якщо кому цікаво
о, оце вже мова про щось!2004.09.14 | Anetta
Світлані Пиркало
16-00 п"ятниця, 17.09Юрко Іздрик презентує журнал "ЧЕТВЕР 21. Антидепресанти" і книжки серії журналу "Четвер": "Бібліотека журналу "Четвер" та "Проект 70х84\32". Клуб-кафе "Лялька" (пл.Д.Галицького, 1 )
Прошу Вас як Автора бути на презентації.
З повагою,
Антоненко Анетта
Директор,
Видавництво „Кальварія”,
а\с 328,
79000, Львів,
Україна,
факс: (+38-0322) 98-00-39
телефон: (+38-0322) 98-00-39, 40-32-15
e-mail: anetta@calvaria.org
http://www.calvaria.org
2004.09.13 | Volodimir
Re: Маргарита стає дорослою (про нову книжку Пиркало)
Підкажіть, будь ласка, де в Києві можна придбати нову книгу Пиркало. А то в Пресі на Контрактовій Зелена Маргарита продається ще й досі, а нової книги ще нема.2004.09.13 | Спостерігач
Вона буде продаватися після форуму у Львові
2004.09.20 | С.Пиркало
Де продається книжка
Продається в Науковій Думці і в Глобусі (третій рівень). Продавалася також на форумі у Львові. Можна знайти і в видавництві, дешевше - Факт, тел 417 1366, на Подолі. До речі, на форумі багато хто купував на подарунки своїм дівчатам, хлопцям і одній племінниці, так що майте на увазіЖ)))2004.09.15 | Кузьма
Re: Маргарита стає дорослою (про нову книжку Пиркало)
Гарна рецензія. А чи планують дорослішати революціонери її автора?2004.09.27 | Берсерк
Маргарита стає дріб'язковішою
Героїня Пиркало, якщо у даному випадку взагалі доречно ототожнювати Маргариту та Павліну, не подорослішала, а стала дріб'язковою міщанкою, яка потонула у стильних лахах, дорогих парфумах і косметиці, віскі-барах та іншому типу-богемному непотребі.Подорослішати і "измельчать" - це не одне й те саме. Павліна дозволяє собі цілком юнацькі витівки a la спонтанний стриптиз у паризькому барі чи метамарфоза у нічному клубі, коли вона розмальовується у бойові кольори, рве футболку і йде зваблювати ді-джея. А це все, погодьтеся, витівки незовсім зрілої жінки, а молодички, що протягом кількох хвилин може реставрувати свою студентську зовнішність і поведінку.
Павліна - в еміграції, як в зоовнішній, так і внутрішній: коли Лондоном йде антивоєнна демонстрація, вона пакує кастрюлі, шахтарі їй набридають - які тут шахтарі, коли у панночки іпохондрія. І ці еміграції не роблять її кращою: зраду Батьківщині вона прикриває величезним коханням до заокенаського красеня, котрий насправді у Лондоні буває не набагато частіше, ніж у Києві. Коли вона це усвідомлює, то не ляпає дверима і не розриває контракт зі своїми британськими експлуататорами, а залишається, певне наслідуючи принцип "де тепло, там і Батьківщина".
Жалюгідно виглядає і її внутрішня еміграція у нескінченні паби, підарські тусовки etc. Але Споживачка ще не остаточно задушила у ній ту Маргариту, котрій снилися сни про Свободу, Рівність, Братерство. У її житті ще є місце Справжньому: коханню, щирому співчуттю до хворої на ВІЛ Оксані, дружнім розмовам зі своїми київськими приятелями. Це Справжнє і робить роман читабельним і цінним, усе решта наявне у ньому - зайві оздоблювальні елементи, котрі лише підкреслюють моральну деградацію Павліни.
Пиркало, наскільки я пам'ятаю, любить покепкувати з Ремарка, в якого, мовляв, усі герої гонщики, а усі героїні хворі на сухоти. У цьому сенсі Світлана недалеко пішла від об'єкта своїх насмішок: у неї герої просто кочують з романа у роман. Можливо, вона це тепер усвідомила, і третій роман буде не про власних клонів і українських мистців, а, скажімо, про лунохід чи піратів))) І ще одна цілком відчутна паралель з Ремарком: його герої, коли не на фронті, то теж чимало кіряють, і майже всі з горя. Але суттєва відмінність: коли читаєш німецького класика, то виникає бажання піти у ресторан і замовити собі чарочку перно, або кальвадоса. Коли читаєш Пиркало, стає соромно за свої запої і хочеться зав'язати раз і назажди.
2004.09.27 | С.Пиркало
цікава думка
Переважно погоджуюся з вищенаведеним аналізом. Моя героїня - людина складна, і в ній багато всього замішано. Комусь буде видно одне, комусь інше. Про те, щоб послати її в кінці роману в Україну, я думала, але вирішила цього не робити. Павліна - людина помірно патріотична, і їй непогано скрізь, де наливають. Я тільки не можу зрозуміти, чим саме вона зрадила Батьківщину. Вона що, пішла і найнялася працювати в ФСБ? Зрада - це треба активно для цього щось зробити, піти й нашкодити своїй країні. Вона взагалі нікого не чіпає, пакує каструлі під час демонстрацій і в політику не лізе. (Якщо комусь від цього легше, то я особисто на антивоєнній демонстрації була). З Ремарка я зовсім не кепкую, навпаки - дуже поважаю, проте щаслива, що хтось хоче припинити бухати після прочитання мого роману. Алкоголь шкодить здоров*ю. Можу тільки додати, що в первісній версії Павліна бухала вдвічі більше і була хвора на голову, потім я намагалася її змінити на краще, але все одно вона пиячить. Але ж, шановні колеги, вона пиячить набагато менше за реальних українських людей, особливо митців. Почитайте Іздрика чи Андруховича - їхні герої постійно сині, і це нікому не заважає. А як Стопудів бухне, так зразу мене всі питають, чи я ще не допилася до цирозу. Вона ж поетеса, їй положено.2004.09.27 | Берсерк
Re: цікава думка
Зрада - це треба активно для цього щось зробити, піти й нашкодити своїй країні.Це вже звісно не стосується змісту роману, але я поясню: зрада не обов'язково має бути активною. Можна просто бути, як казали за часів культу особистості, "пособником". Коли з України виїжджає талановитий журналіст, котрий міг би багато чого корисного зробити тут для свободи слова, просто розповідати своїм співвітчизникам правду тут, а не з заморського "голосу", майже за текстом: співробітники відділу толком не знали що насправді на цих пострадянських теренах відбувається, - то як це називається? Можна бути дуже поміркованим патріотом, але розуміти, що тут ще досі небезпечно: на кожних виборах, або без них, можуть прийти до влади уроди, і змагатися з ними просто буде нікому, а маленька й тендітна Стопудів у цій боротьбі зі своїм гострим пером ой як знадобилася б. Та зрештою тут друзі, котрим інколи вкрай необхідно подивитися тобі в очі. Тут - могили предків. Кинути це все- хіба не одне й те саме, що зрадити? Можливо засувора аналогія, але я її наведу: коли мати слаба і невідомо чи ви живе, людина бере шмотки і дує до Лондона, бо в мами окрім неї ще багато дітей -хтось та порятує. Але не порятує - кажу з власного досвіду, майже усі кращі люди звідси повиїжджали, дедалі більше мирюся з думкою, що ще рік-два(особливо, якщо переможк Янукович), і у країні залишаться самі уроди.
Якщо комусь від цього легше, то я особисто на антивоєнній демонстрації була.
У цьому , Світлано, я особисто і не сумнівався, я ж не ототожнюю Павліну із тобою.
Можу тільки додати, що в первісній версії Павліна бухала вдвічі більше і була хвора на голову, потім я намагалася її змінити на краще, але все одно вона пиячить. Але ж, шановні колеги, вона пиячить набагато менше за реальних українських людей, особливо митців. Почитайте Іздрика чи Андруховича - їхні герої постійно сині, і це нікому не заважає.
- Ти сама в інтерв'ю Укрправді говориш, що п'яніца-мать - горе сем'є. Але мене особисто жіноча схильність до синьки анітрохи не засмучує. В Андруховича герої бухають переважно щось простеньке: горілочку та пивок та то та сьо., і тоже доречі неапетитно, але це буденщина,вона тут в нас на кожному кроці. Твоя героїня п'є переважно елі та коктейлі та іншу буржуазну муру, але у такій кількості, що часом стає ніяково. Але хай від того печінка у Павліни болить. Я ж знову таки тебе з нею не ототожнюю - доводилося разом бухати, то мушу сказати, що ти це робиш вишуканіше і поміркованіше, ніж Павліна.
2004.09.27 | Олесь Бережний
Про зрадників рідного болота та варятський агов-гей-ген лунохід
Шановний Берсерке ( чи по-нашому Вар"яте),Дозвольте навести деякі коментарі до Ваших коментарів:
Берсерк пише:
> Зрада - це треба активно для цього щось зробити, піти й нашкодити своїй країні.
Зрада - це чудовий детективний роман Євгенії Кононенко!
Берсерк пише:
> /.../ третій роман буде не про власних клонів і українських мистців, а, скажімо, про лунохід чи піратів)))
Що таке лунохід? Чи це відлуння у стравоході, чи щось інше?
(До речі, у цьому стосунку раджу Вам книженцію "Омон Ра" де про Вашу Батьківщину й місяцехід добре прописано)
Берсерк пише:
> Та зрештою тут друзі, котрим інколи вкрай необхідно подивитися тобі в очі. Тут - могили предків. Кинути це все- хіба не одне й те саме, що зрадити? Можливо засувора аналогія, але я її наведу: коли мати слаба і невідомо чи ви живе, людина бере шмотки і дує до Лондона, бо в мами окрім неї ще багато дітей -хтось та порятує.
Таке "зрадництво" є притаманним багатьом літераторам, на тільки Світлані. Берсерке, раджу почати складати список усіх цих ганебних зрадників. Наведу кілька "зрадницьких" прізвищ, що перше-ліпше згадалися: Павло КоельЙо, Іван Тургєнєв, Тарас Шевченко, Леся Українка, Ернест Гемінгвей, Джозеф Конкрад, Вл. Набоков і теде і тепе.
До речі, на Вашу думку, якби "зрадник" Енштейн не зрадив своєї батьківщини та натомість активно б долучився до політичного життя, можливо йому вдалося б запобігти перемозі на виборах кандидата від національ-соціалістів Адольфа Гітлера?
Щиро -
2004.09.27 | Берсерк
Розумнику Бережному(О)
Шановний пан (О)Бережний чи то Бережний(О)!> Зрада - це треба активно для цього щось зробити, піти й нашкодити своїй країні.
Це визначення не моє,а Світлани Пиркало, ви тут щось наплутали. Кононенківські брєдні я не читаю.
Що таке лунохід? Чи це відлуння у стравоході, чи щось інше?
(До речі, у цьому стосунку раджу Вам книженцію "Омон Ра" де про Вашу Батьківщину й місяцехід добре прописано)
- Про лунохід чи місяцехід то був звісно жарт і ви його правильно зрозуміли. Пелевін - фальшивий автор. Самі підвалини його творчості хибні, давайте ствоииммо окрему гілку і там про це поговоримо.
Про "зрадництво": русский барин Івн Тургенєв виїжджав відпочивати за кордон, а не гнув горба на іноземні корпорації, Леся Українка там лікувалася і тим більше не підписувала жодних пожиттєвих контрактів,
Тарас Шевченко не залишав меж імперії, у котрій жив, і громадянином якої помер,Гемінгвей вазаглі походить з країни емігрантів, і знову ж таки він був авантюристом і вів кочовий спосіб життя. а не шукав місця, де тепліше - в США 1936 р було затишніще, як у Іспанії, але він чомусь опинився саме на тамтешній "антивоєнній демонстрації". Володимир Набоков - це відверто не ролійський автор, вім певне відомо, що вінге спершу навчився писати англійською: це невиправно позначилося на його синтаксисі і невиліковному фройдизмі у текстах. Ремарк та Енштейн були "изганнные правды ради", а це трохи більше, ніж просто емігрант. Погодьтенся, Пиркало у сучасній Україні як письменницю ніхто не гнобить - ба більше видають, і за політичні переконання, наскліьки мені відомо, її тут тоже ніхто не переслідував. Я шаную Світлану і її творчість. але Ваші паралелі, пане Бережний(О) все ж таки передчасні. А скільки письменників не втекло звідси і героїчно прийняли катування і смерть у себе на Батьківщині, чим додали безсмертя своїм творам, бо вийшло так, що за кожен рядок вони заплатили краплею своєї крови, нелюдськими стражданнями і правдивою любов'ю до Вітчизни: Василь Стус, Юліус Фучік, Гарсіа Лорка, Віктор Хара, Осип Мандельштам, Михайль Семенко, Олег Ольжич, Олена Теліга... Продовжувати?
2004.09.27 | Олесь Бережний
Наш герой Батьківщини - Павка Корчагін!
Шановний Берсерке,З огляду на Ваше огульне поливання брудом письменників, яких Ви навіть не читаєте, але засуджуєте ("Кононенківські брєдні я не читаю", "Пелевін - фальшивий автор"), мені не цікаво вести подальшу дискусію з Вами, яку Ви почали тут з огульного поливання брудом Пиркало. Припинете лаятися й почнете спілкуватися чемно й по-людськи (і бажано без АЖ такої кількості орфографічних помилок у своїх дописах)- ласкаво прошу до змістовної розмови на літературні теми, гостро й критично, але цивілізовано й аргументовно. Наразі ж - ариведерче!
Щиро -
Берсерк пише:
> Шановний пан (О)Бережний чи то Бережний(О)!
Шановний Берсерке, розберіться для початку з кличним відмінком, гаразд?
> /.../ Продовжувати?
Дякую, не треба. Я вже зрозумів.
2004.09.27 | Берсерк
Павка Корчагін - чом би й ні!
Шановний пане Бережний!За помилки перепрошую. З комп'ютерним набором у мене справді не все гаразд. Втім, можете вважати мене неписьменним, мені то байдуже. Сучасний український детектив(Кононенко, Роздобудько etc) - це пародія, і Вам це пояснить будь-яка людина, котра знається на детективах. Пелевіна я читав чимало, за винятком аж надто попсової Generation Pi, і я знаю про що говорю: він фальшивий у своїй творчій концепції - ніде нічого немає, як захочеш так і буде, яка перетворюється на звичайне собі культурне паразитування.
У третє повторюю, що Пиркало я брудом не поливаю. Не ставлю в один ряд з Енштейном та Набоковим - це ще не значить, що я не шаную її талант. Мій перший допис присвячений цілком і повністю роману і його героїні. Другий - відповідь Пиркало з моїм розумінням еміграції і зради Батьківщини.
PS А Ви "Як гартувалася сталь" давно читали? Дуже сильна ніцшеанська річ. Замість того, як копирасатися у безпорадних сучасниках(я не натякаю на Пиркало, вона якраз "луч света..." чи то "луч-Света"), перечитайте-но класиків соцрелізму, може тоді й Ви перегляните свої погляди на еміграцію.
2004.09.27 | юрко
Re: Павка Корчагін - чом би й ні!
еміграція, як прояв ніцшеанської "will to power", рішучий крок у невідоме. Піонери (не совєтські в галстуках, а ті, як їх світ розуміє), є символом вічного бажання змінити щось у своєму житті. Результатом може бути повне фіаско. Деякі життєві кроки неможливо виправити. Але винагородою за згаданий риск є почуття, що сам контролюєш своє життя і, що це було твоє власне рішення, а не перебування в плавучому стані, чи борсання в трясовині.На 1907 рік з Галичини виїхало в еміграцію біля 2 мільйонів людей. Це - замість "боротися з владою", котра збирала, як виявляється, з провінції Галичина найбільшу кількість податків в усій Австро-Угорській імперії. Не дивно, що галичани були такими бідними. "Зрада" рідної землі для декого стала фатальною, дехто опинився в Бразилії та Аргентині, де, як виявилося, жити стало значно гірше, ніж вдома, в Галичині. Це була розплата за рішучий крок щось змінити. Але іншим повезло, вони опинилися не в Південній Америці, а в Північній. Це - був шанс, який використовували сильні особистості, a la Павка Корчагін. Можна сказати, авантюристи, risk takers. Чуже падіння нікого не цікавить, звертають увагу лише на успіх, який викликає заздрість. Тільки чомусь ніхто не згадує, що міг бути і протилежний варіант.
Моя "страшилка" з іншого допису про алкоголічку була Вами невірно сприйнята. Життя прожити, самі знаєте, що... "Я", як світ сам у собі. Я не можу зрадити батьківщину, бо пан не може зрадити слугу, лише навпаки. Батьківщина служить мені, а не я їй. Вона існує для моїх потреб, як вільної особи. Інакше, пропадає сенс в християнській ідеї вільного особистого вибору добра чи зла. Я не можу стати відповідальною людиною, якщо не маю такої свободи вільного вибору. Лише я можу зробити батьківщину багатою і славною, а не навпаки. Ви думаєте, чого різні батьківщини хваляться своїми знаменитими людьми - письменниками, художниками, музикантами, ученими, чи навіть спортсменами? Я звільняю свою батьківщину від виконання зобов'язань щодо мене, якщо вона це паршиво робить. А Ви тут, Павка Корчагін, Павка Корчагін...
2004.09.27 | Стопудів
Павка Корчагін - справді герой!
Олесю, Пиркало тут ніхто не ображав. ІМХО.А от ви справді підвищуєте тон. Нехарашо.
Певно, самі в еміграції?
А Корчагін - це супермен-вікінг.
2004.09.27 | Олесь Бережний
Чому Корчагін для мене не герой? ТОМУ ЩО загартований!
Стопудів пише:> Олесю, Пиркало тут ніхто не ображав. ІМХО.
Шановний Стопудіве,
Ніхто може Пиркало й не ображав - обмежився тільки натяками, але Кононенко та Пєлєвіна ніхто ображав. Брати участь у дискусії з таким огульним персонажем, який засуджує не читавши, особисто мені не цікаво. ІМХО. Таких злісних анонімщиків на Майдані вигулькує чимало повсякчас. І не всі вони отримують блямбочку "троль". До речі, вікінгово-варязське слово "берсерк" українською означає саме шаленого староскандинавського воїна, несамовиту люди, чи пак вар'ята.
> А Корчагін - це супермен-вікінг.
Мушу визнати, що мої уяви про вікінгів суттєво розбігаються з Вашими.
Щиро - Олесь
2004.09.27 | юрко
Re: цікава думка
як прозаїчно усе закінчилося. Спочатку аналіз героїні книжки, який плавно і непомітно перейшов на "каналізацію" самої письменниці. Типово по-українськи - порятунок від власних проблем знайти у оскарженні інших. Плив, плив, а на березі...2004.09.27 | Берсерк
юрко мене не зрозумів
"Каналізції" я жодної не робив, я ще раз повторюю, що відокремлюю авторку від героїні. А проблем у мене немає, я до письменницької туси не належу. і як бачите імені свого не піарю.2004.09.27 | юрко
Re: юрко мене не зрозумів
добре, проблем не існує. То нащо тоді було переходити на особисте Пиркало? А пригоди героїні нагадали життя однієї знайомої - так само "зрадила" рідну землю, приїхала, тинялася туди-сюди, вирішила створити газету для місцевого україно-еміграційного споживання. Газета була тижневиком, отже початок тижня - сидіння до ночі з вибалушеними очима над створенням газети, а тоді на вихідні знімала стрес горілкою. Особливо їй подобалася житнівка, себто, виски. За пару років газета спочила і за нею, знов за пару років, знайома. Кажуть, інтернет приносив новини швидше, ніж її газета. Вже в кінці з дому не виходила, перебуваючи в постійному алкогольному сні, котрий час до часу переривала відвідуванням холодильника на кухні, де тримала запас оковитої, що їй постачали сердобольні сусіди-гоміки.2004.09.27 | Берсерк
я теж багато страшилок знаю
Кілька моїх друзів, людей доволі талановитих просто сконали на вулиці від наркоти - це треба було бачити і відчувати. Але мені поки що бракує часу і таланту написати про це. А Світлана пише. І молодець. Я на неї наїжджав. Просто пояснив, що я розумію під словом "зрада". Друзі по-моєму для того й існують, аби обмінюватися думками і час від часу казати одне одному гіркі, але правдиві речі. До її від'їзда за кордон ми приятелювали, і бачить Бог, ані словом, ані ділом не образили одне одного. Якщо мої дописи її зачепили, то вона, гадаю, відповість і без адвокатів.2004.09.27 | С.Пиркало
По-моєму, це здорова дискусія, я особисто тільки за
Цікаво, звісно, хто такий Берсерк, але навіть не знаючи, хто він, я тільки за вислухати будь-яку думку чи прочитання моєї творчості, а також обговорити еміграцію і все таке інше. А щодо Гемінгвея - то чому я не можу бути хронічним подорожнім? Чим я гірше? Я після того як переїхала до Лондона працювати, їздила в відрядження до України місяцями і по таких клоаках лазила, збираючи матеріал для програм про СНІД і все таке інше, що ну його на фіг. А це важливіше за політику, повірте старій Пиркало. І навіть якби Берсерк і наїжджав, то я абсолютно нормально до цього ставлюся. А якщо він хоче сказати мені, хто він, то моє мило svitlana@gmail.com.2004.09.27 | Стопудів
Найздоровіша.
С.Пиркало пише:> А це важливіше за політику, повірте старій Пиркало.
Я б сказав, що це все швидше взаємопов'язано.
2004.09.28 | Берсерк
З Пиркало набагато легше порозумітися, ніж з Бережним(О)
Це Бережний усі карти сплутав. Я можу здатися нав'язливим, але повторюю, що я не ототожнюю Світлану з її героїнею: Світлана на відміну від Павліни ходить у Лондоні на антивоєнні демонстрації, їздить по українських клоаках, і є у мене надія, що у разі, коли тут стане по-справжньому хреново, наприклад, переможе єдиний і неділимий кандидат, вона повернеться у Батьківщину і буде з нами по один бік барикад.About Гемінгвей: можливо, Світлана має рацію. Просто Гемінгвей, подібно до Байронівського Гарольда, залишив свою стабільну, процвітаючу і подекуди зажрату Батьківщину у пошуках Справжнього. Погодьтеся, нинішня Україна має мало спільного з Британською імперією поч 19 ст. і США, скажімо 1936 року. Та й важко собі уявити, чим Гемінгвей займався у Штатах в той час, коли прогресивні європейці взялися до зброї і воювали проти фашистів в Іспанії - що йому було за акціями Нью-Йоркської біржі стежити у цей час? Втім, Світлана права у тому, що добрі справи можна робити і поза Батьківщиною: якщо всерйоз зайнятися допомогою хворим на СНІД, то з часом можна стати канонізованим святим. Просто повторюю, що сидячи тут у Києві, все більше переконуєшся у тому, що кращі люди виїжджають, а залишаються уроди.
2 Бережний: читав я Вашого Пелевіна, це псведоінтелектуальна попса a la Коельйо. І я не оглуьно хулю усю сучасну літературу - ось Ви, наприклад, Generation X Дугласа Коупленда читали? Чудова книжка!
2 Світлана: уже пишу тобі мило
2004.09.27 | Олесь Бережний
УП: Світлана Пиркало: "Не думай про червоне"
Читайте дотепне й цікаве інтерв"ю в УП!===========
Пaвлінa Стопудів – героїня нового роману Пиркало "Не думай про червоне". Це така собі в міру цинічна, в міру патріотична, комсомольського віку й стандартної орієнтації, хронічно одинока алкоголічка, яка шукає в Лондоні за коханим чоловіком. На п’яну голову пригоди та роздуми "об жизні" і "об любві" зворушують. /далi...
http://www2.pravda.com.ua/archive/2004/september/26/h1.shtml
Люба Шара, УП, 26.09.2004, 22:32
Світлана Пиркало: "Не думай про червоне"