МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Бeслан культури нашої

09/08/2004 | стронґовський

-беслан-

діти вмирали радість із ними
вітром здувало воду надії
пліснява віри кидала пилок
але в дітей була алерґія

камінням кидали питання до Бога -
хребет перебитий рекламними блоками
донорський космос посаджено в голову
зорі звідти сполохані

першого вересня світ за знаннями
терактів партія в школи ввезена
слова розквітають рваними ранами
горлом артеріальна поезія





Десь два тижні тому прочитав, нарешті, один зі старих романів Сєрґєя Лук'янєнка "Осєнніє візіти", котрий проґавив в часи бурхливого захоплення фантастикою. Роман, звичайний бойовик, з доволі цікавим фантастичним підґрунтям. В наш світ приходять копії сімох пересічних людей, кожен з яких уособлює яку-небудь царину - творчість, владу, силу, знання, добро зі злом, нарешті. Від того, хто з цих 7+7 лишиться в живих, залежить майбутній вектор розвитку людства, відповідно, амбасадори приходили й раніше.
Та, власне, не про те мова. Лук'янєнко серед тих, хто перемагав в минулому, виводить образ Адіка Гітлера як уособлення... творчости. Я згадав про це, спостерігаючи за розвитком подій в Беслані.
Частина інсталяції якогось европейського мистця, що являла собою типовий пластиковий пакет зі сміттям, була викинута прибиральницею галереї. Газети кажуть, що помилково. Ще один мистець, таїландський, якось зліпив статую Діви Марії зі... слонов'ячого лайна. Наполеон називав війну симфонією, тобто, мистецьким твором. Не згадуватиму про дитячі іграшки "Усама бін Ладен" та "літаки врізаються в хмарочоси".
Отут би мені й спитати: де є межа творчости і починається маразм і порноґрафія? Проте відповідь цю безуспішно шукають і без мене. Тому питання звучатиме так: чи має право мистець, людина стереотипно далека від приземленого, реаґувати, а значить ОСПІВУВАТИ те, що коїться навколо нього, не зважаючи на те, що художній твір покликаний надихати, відповідно натхнення це може лежати за межею речей, для суспільства прийнятних, а значить мистецтво стає співучасником зла.
Неодмінно, передбачаю, хтось крикне, що проблєма є, боротися з нею не можна, а якщо вірите в протилежне, подивіться на успіхи нацради з питань телебачення. Обов'язково будуть вигуки про те, що стронґовський вимагає повернути цензуру. І вже точно - ця тема не приверне багато уваги.
Я ставлю питання, бо самостійно визначитись із відповіддю не можу. Я НЕ знаю, чи не стане вірш, який стоїть перед цим дописом закликом до міжетнічної ворожнечі, чи не піде молодь самогубитись, обчитавшись моїх творів і чи не сядуть вони масово на наркотики через те, що про них писав Дереш (але маю докази того, що ідея його "Архе", плазми, впала на плідний ґрунт і декілька моїх знайомих зараз вивчають ефекти від змішування різних очних крапель). Я не знаю, чи мушу забороняти дивитись малому (11 р.) порносцени по кабельним телеканалам, бо вулиця видається мені ще гіршим вчителем. І я не певен, що все, на чому виховують нас і на чому не виховані наші батьки не стане причиною зникнення людства.
Кафка, один з тих, чиї твори я шкодую що читав, сам не хотів їхнього виходу в світ. То був внутрішній світ мистця, там, де він вільний робити що заманеться. І він, здається мені, розумів, яка це буде пандорина скриня. Але твори вийшли, Кафка - посмертно - класик, а скриня й досі не збирається закриватись і дна їй не видко. Чим більше я читаю сучліт, тим більше розумію, що не тільки не хочу це читати, я не хочу, щоб це взагалі иснувало! При тому, більшість власних творів я теж відношу до шкідливої і злої літератури. Літератури, котра забирає ті рештки світла, що ще намагаються виборсатись.
Разом з тим, любити класику більше я не став. Замкнене коло - чим більше оглядаєшся назад, тим більше бачиш фальш навколо себе і тим менше хочеш а) оглядатися, б) дивитися вперед. Бо там іще чорніше і межі не передбачається. Людей мало вже цікавлять поодинокі вбивства у п'яних бійках, рідкісні ентузіясти відслідковують статистику смертности від поганої еколоґії, ДЛЯ ТОГО, ЩОБ МИ РЕАҐУВАЛИ, МАЄ ЗНАЙТИСЬ ЩЕ ГОСТРІШЕ І ДОВШЕ ШИЛО, А ПІСЛЯ УКОЛУ МИ СТАНЕМО ЩЕ БІЛЬШ ТОВСТОШКІРИМИ. Броненосці, ми плакали, коли розбиралися з ҐКЧП в Москві, ми жахалися і водночас раділи 9/11, ми не вірили, коли "літаки-СУки вбивали людей", і щоб пробитися до співчуття, мусив з'явитись Беслан. Водночас, на дрібніші теракти і траґедії ми уваги вже не звертаємо: "Скільки загинуло? Півсотні? То ще небагато". То є НАША реакція.
Основна проблєма американців зараз (опісля ожиріння :) це неможливість розкрити душу. Люди настільки позамикалися в собі, що з'явилася професія слухача і платять за це, як за хірурґію. Психоаналітики за потрібністю і ненависністю стали в американському суспільстві врівень з адвокатами. Чехов би, якби ожив, помер би на місця від розриву серця - НАЦІЯ людей у футлярах! І ми туди рухаємось, ми намагаємось уподібнитись, ми, митці, свідомо штовхаємо туди наше суспільство, бо, виявляється, таким є наш ідеял. Виявляється, МИ ЦЬОГО ПРАГНЕМО.
І тут би згадати Шеву-старшого "Схаменіться, люди добрі", проте Шева застарів, добрих людей вже не лишилось. Вимерли. А доброта...
Вчора, 7 вересня, я дивився телемарафон НТВ "СОСтраданіє". Людей запрошували висловити співчуття... грошима. Можна грошовим переказом, а для продвінутих - і платними смс. Виступало багацько москальських рок і не дуже гуртів. Телефонні дзвінки з усієї країни приймали актори й телеведучі. Дзвінки, відповідно, теж платні. Подзвони і совість отримає копнячка під зад. Нічого особистого - ти просто допомагаєш. Тебе привчають, що допомога бажана в такому вигляді. Що нічого в житті не допомогає ліпше. І далі за текстом.
Доброта, виявляється, теж продається. До того ж, дешево. Купіть і собі трохи. Доки не зіпсувалася.

Відповіді

  • 2004.09.09 | пан Roller

    Re: Бeслан культури нашої

    Некоторые известные на майдане авторы хвастаютс тем, что не смотрят ТВ. Другие , что не читают газет.

    Странно как они узнают о том, что происходит?


    Один продвинутый интернет писатель, ни с майдана,сделал расчет по своим читателям. Он посчитал, что если кто-то, случайно, выйдет на него по списку авторов, где он представлен, то у него будут пять читателей. И он эти доволен. Он продвигается на Запад.

    Говорить о влиянии писательского слова в этом случае не приходится. Другие пять читателей будут читать другого писателя. Поэтому, можно особо не переживать по поводу своего писательского влияния на судьбы мира и народов.

    Интересен еще один аспект. Духовный.Если хотите, послушайте байку правду.

    Одна известная актриса вышла замуж за француза, родила ребенка и развелась.

    Ее спрашивают почему. Вы не любили мужа, брак по расчету? Нет, любила. Тогда в чем дело.
    Она объяснила это тем, что не может жить в другой среде. Муж ее понял и отпустил домой. Но это люди, которые знают толк в духовной пище. К тому же они достаточно обеспечены. Она не может смеяться там, не может заставить себя это делать над тем, над чем смеются французы. Казалось бы, какая мелочь. Сколько стремятся быть на ее месте? Мечтают об этом. Они не знают, что такое родина. Она объясняет это тем, что читала не те книги, не французские, ее духовное воспитание отличается. Она в состоянии обеспечить сама себя и не только себя. Но ей хочется, что бы ее любили. Но ведь ее и любят. Нет, ей подавай своего, нашего.

    Не вы первый, не вы последний обращаетесь к теме социального безумия общества. Капричиос Гойя, показывают какие чудовищные вещи происходили в той же благополучной Испании, к примеру.

    Тот же Гоголь испытывал настоящие физические муки от правды жизни. Но он нашел форму социальной сатиры, и даже заработал на этом денег и имя. Однако, Надежда Константиновна Крупская посчитала, что Гоголь не гож для воспитания нового человека. По ее мнению не подходил для этого и Толстой и Платон. Почему она так решила? Какого человека она хотела воспитать? Одному богу известно.

    Булгаков родился в Киеве и воспитывался. К нему сегодня обращено внимание российской общественности. Видимо, она находит в оправдании белого движения некое покаяние для безмолвствующей демократии.

    Но не мистика ли содержится в таких простых случайностях как письмо Георгия Распутина царю, в котором он предупреждал, что если его убьют родственники царя, то весь их выводок, всю семью ждет смерть от русских. Почему он выделял русских. А не немцев, во многие десятилетия управлявших Россией. Но от Распутина ли идет немецкий откат в виде революции от Бисмарка, Ленина, Гитлера.

    Интересно и такое совпадение дядюшка Михаила Булгакова, был наставником СОСО, тов. Сталина. И еще в гимназии Сталин с друзьями выступал с протестами в адрес своего наставника, баптиста. Но видимо воспитание сказалось. И уже через Сталина сказалось на племяннике.

    Есть ли что-то в этой мистике. Возможно, и нет. Но мистическая аллегория стала тем спасительным инструментом, с помощью которого Булгаков мог писать Воланда оставаясь свободным. Как утверждают со Сталина. Преображенского, Персикова со своего дядюшки.

    Его «Дьяволиада», Роковые яйца» которые я сейчас дочитываю оставляют то гнетущее ощущение, тот вопрос, о котором вы говорите, вопрос про укрсуч. И похожий ответ. Хотя, конечно, Булгаков пишет мастерски. Это написано не с бога, а с дьявола. Допустимо ли это для большого мастера?

    А собственно, почему нет. Если есть Бог, и Дьявол, то почему в основании должен быть кто-то один.

    Но есть и другие примеры. Я помню как был в Старом Крыму, в хате музее Грина. Железная кровать. До моря сорок минут на машине. Моря не видно. Чахоточный, умирающий Грин. И «Алые паруса», Асоль, когда рядом сидит жена вся в горе.

    Как интересно устроена жизнь. Муравьи не платят налогов в пенсионный фонд. Тянут все в общий котел, не крадут. Но счастливее ли они нас?

    Brgds


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".